Рішення

від 13.06.2023 по справі 910/406/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

13.06.2023Справа № 910/406/23

За позовом Національного історико-архітектурного музею "Київська фортеця";

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київське міжобласне спеціальне науково-реставраційне виробниче управління"</a>;

про стягнення 298 006,00 грн.

Суддя Мандриченко О.В.

Секретар судового засідання Рябий І.П.

Представники:

Від позивача: не з`явилися;

Від відповідача: Бойчук В.П., адвокат, ордер серії АА № 1314646 від 13.06.2023;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Національний історико-архітектурний музей "Київська фортеця" звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом, в якому просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Київське міжобласне спеціальне науково-реставраційне виробниче управління"</a> грошові кошти у сумі 298 006,00 грн.

Позовні вимоги мотивовано тим, що згідно аудиторського звіту Департаменту внутрішнього фінансового контролю та аудиту виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської адміністрації) від 10.11.2022 № 070-2-3-04/14 відповідач вчинив дії із завищення обсягів і вартості виконаних будівельних робіт за серпень 2020 - жовтень 2021 року, які взято до обліку та оплачено замовником у розмірі 312 708,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.01.2023 відкрито провадження у справі № 910/406/23, вирішено проводити розгляд за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 21.02.2023.

22.02.2023 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Київське міжобласне спеціальне науково-реставраційне виробниче управління"</a> надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

20.03.2023 від Національного історико-архітектурного музею "Київська фортеця" надійшла заява про зміну предмету позову, в якій позивач просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Київське міжобласне спеціальне науково-реставраційне виробниче управління"</a> грошові кошти у сумі 298 006,00 грн. (внаслідок завищення вартості обсягів робіт та кількості матеріалів) та грошові кошти у сумі 1 499 195 грн. (внаслідок завищення вартості матеріалів).

Відповідно до ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі до закінчення підготовчого засідання змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Оскільки заяву про зміну предмету позову позивач заявив в установленому законодавством порядку з дотриманням процесуальних вимог, така заява, у підготовчому засіданні 21.03.2023, була прийнята судом до розгляду.

До господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Київське міжобласне спеціальне науково-реставраційне виробниче управління"</a> надійшов відзив на позовну заяву з урахуванням заяви про зміну предмету позову.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.04.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/406/23 до судового розгляду по суті у судове засідання на 02.05.2023.

У судовому засіданні 30.05.2023 судом було оголошено перерву до 13.06.2023.

Представник відповідача у судовому засіданні 13.06.2023 проти позовних вимог заперечував, у задоволенні позову просив відмовити з підстав, викладених у письмовому відзиві на позовну заяву.

Представник позивача у судове засідання 13.06.2023 не з`явився, натомість подав клопотання про відкладення розгляду справи.

Згідно з частиною 1, 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки.

Судом, враховано, що в силу вимог п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням п. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 року, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей ст. 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

З огляду на наведене та з урахуванням того, що неявка представника позивача не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи та вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

13.06.2023 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Між Національним історико-архітектурним музеєм "Київська фортеця" (далі також - позивач, замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Київське міжобласне спеціальне науково-реставраційне виробниче управління" (далі також - відповідач, підрядник) укладено наступні договори підряду:

- договір № 1 від 02.06.2020 та додаткові угоди № 1 від 02.06.2020, № 2 від 29.10.2022, № 3 від 02.11.2020, № 4 від 29.12.2020, № 5 від 30.12.2020, № 6 від 18.03.2021, № 7 від 29.06.2021, № 8 від 10.11.2021;

- договір № 3 від 16.11.2020;

- договір № 4 від 26.04.2021;

- договір № 7 від 09.06.2021;

- договір № 8 від 17.08.2021.

Предметом вказаних договорів було виконання підрядником робіт з капітального ремонту (реставрації) Башти № 4 по вул. Старонаводницькій 2 у період з серпня 2020 року по жовтень 2021 року.

Позивач вказує, що на виконання умов вищевказаних договорів підрядником були виконані, а замовником прийняті та оплачені роботи по об`єкту "Башти № 4", що підтверджується актами приймання виконаних будівельних робот, підписані з обох сторін на загальну суму 16 702 280 грн та відповідними платіжними дорученнями.

Проте, Департаментом внутрішнього фінансового контролю було проведено плановий аудит оцінки діяльності позивача як замовника щодо дотримання актів законодавства, планів, процедур, контрактів під час виконання робіт з капітального ремонту (реставрації) "Башти № 4" протягом серпня 2020 року - жовтня 2021 року, за результатами якого було складено аудиторський звіт від 10.11.2022 № 070-2-3-04/14.

Як зазначає позивач, згідно вказаного звіту відповідач вчинив дії із завищення обсягів і вартості виконаних будівельних робіт за серпень 2020 року - жовтень 2021 року, які взято до обліку та оплачено замовником в сумі 312 708,00 грн. Також за результатами вказаної перевірки було виявлено завищення вартості матеріалів на 1 499 195,00 грн.

Позивач вказує, що відповідно до п. 16 договорів, підрядник зобов`язаний у разі виявлення контролюючими органами завищення обсягів та вартості виконаних робіт, відшкодувати грошові кошти на розрахунковий рахунок замовника, на суму виявленого завищення.

А відтак, на думку позивача, відповідач зобов`язаний відшкодувати грошові кошти на корить замовника.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, вказує, що за результатами внутрішньої перевірки, помилка щодо розробленого ґрунту в траншеях - 31,3 м. куб. та його засипання дійсно мала місце. Вказана помилка виникла внаслідок неуважності суббідрядника, який цю помилку визнав та підписав з підрядником відповідний коригуючий акт та зобов`язався повернути відповідачеві кошти на цю суму.

Проте, як стверджує відповідач, інших завищень не було, про що свідчать акти виконаних робіт, які підписані сторонами.

Крім того, між сторонами було складено акт звірки розрахунків, відповідно до якого заборгованість відповідача перед позивачем відсутня.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною 1 статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до пункту другого частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором підряду.

Відповідно до частини 1 статті 837 Цивільного кодексу України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Частина 7 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Крім того, статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Підписавши спірні договори та додаткові угоди до них, сторони погодили всі істотні умови договорів та самі визначили і погодили взаємні зобов`язання.

Позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення грошових коштів, вказуючи на те, що за результатами перевірки було встановлено завищення вартості виконаних будівельних робіт на суму 312 708,00 грн та завищення вартості матеріалів на 1 499 195,00 грн, які загалом склали 1 811 903,00 грн.,

Однак, зазначені кошти були перераховані на підставі договорів підряду та за виконані роботи.

Доказів того, що такі роботи не були прийняті позивачем, або прийняті із зауваженнями до суду не надано.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме з акту звіряння взаємних розрахунків від 02.01.2023, який підписаний сторонами та скріплений їхніми печатками, станом на 31.12.2023 заборгованість між позивачем та відповідачем відсутня.

В свою чергу позивач наголошує, що вартість завищених робіт та матеріалів встановлена аудиторським звітом від 10.11.2022 №070-2-3-04/14 Департаменту внутрішнього фінансового контролю та аудиту виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), а відтак відповідач зобов`язаний у відповідності до п. 16 договорів підряду відшкодувати вказані грошові кошти.

Відповідно до частини 2 статті 632 Цивільного кодексу України визначено, що зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

При цьому, відповідно до частини 3 статті 632 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Більше того, відповідно до частини 2 статті 845 Цивільного кодексу України визначено, що якщо фактичні витрати підрядника виявилися меншими від тих, які передбачалися при визначенні ціни (кошторису), підрядник має право на оплату роботи за ціною, встановленою договором підряду, якщо замовник не доведе, що отримане підрядником заощадження зумовило погіршення якості роботи.

В даному випадку вказаних обставин перед судом не доведено, як і не подано доказів коригування сум за участю підрядника.

У якості доказу завищення вартості виконаних робіт за вказаними вище договорами позивач вказує на аудиторський звіт від 10.11.2022 №070-2-3-04/14 Департаменту внутрішнього фінансового контролю та аудиту виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Відповідно до п. 16 договорів, підрядник зобов`язаний у разі виявлення контролюючими органами завищення обсягів та вартості виконаних робіт, відшкодувати грошові кошти на розрахунковий рахунок замовника, на суму виявленого завищення.

Відповідно до Положення про Департамент внутрішнього фінансового контролю та аудиту виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Положення), затвердженого рішенням Київської міської ради №151/151 від 18.09.2014 (в редакції на час проведення перевірки), Департамент внутрішнього фінансового контролю та аудиту виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) є структурним підрозділом виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), підзвітним та підконтрольним Київському міському голові та Київській міській раді.

Згідно з п. 1.7. Положення, Департамент діє в інтересах територіальної громади міста в особі Київської міської ради, є органом оперативного контролю та не підміняє контрольних функцій будь-яких державних органів.

Департаменту підпорядковується Комунальне підприємство виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київекспертиза" (п. 1.10. Положення).

Відповідно до п. 2.1. Положення, основним завданням Департаменту є надання незалежних висновків та рекомендацій за результатами здійснення контролю за ефективністю діяльності та дотриманням законодавства структурними підрозділами Київської міської ради, виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), підприємствами, установами та організаціями комунальної форми власності територіальної громади міста Києва та районів міста Києва, іншими суб`єктами в частині використання ними відповідних комунальних ресурсів (майна, коштів та іншої комунальної власності), спрямованих на забезпечення ефективного і результативного управління комунальними ресурсами. Внутрішній аудит як система контролю за діяльністю підконтрольних суб`єктів створюється з метою ефективної оцінки та вдосконалення системи внутрішнього контролю та управління ризиками.

Як вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, засновником позивача є Київська міська державна адміністрація.

Отже, з урахуванням наведеного, Департамент внутрішнього фінансового контролю та аудиту виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) проводить внутрішній аудит Національного історико-архітектурного музею "Київська фортеця", в частині використання ними відповідних комунальних ресурсів (майна, коштів та іншої комунальної власності), спрямованих на забезпечення ефективного і результативного управління комунальними ресурсами, для ефективного управління комунальними ресурсами, є органом оперативного контролю та не піднімає контрольних функцій будь-яких державних органів.

Враховуючи наведене, аудиторський звіт Департаменту внутрішнього фінансового контролю та аудиту виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) не є належним доказом факту завищення обсягу та вартості виконаних за договорами підряду на виконання будівельних робіт на загальну суму 312 708,00 грн та завищення вартості матеріалів на суму 1 499 195,00 грн, оскільки вказаний аудит є внутрішнім аудитом позивача, який окрім іншого, проведений не державним органом, не створює ніяких наслідків для третіх осіб суб`єктів господарювання.

Суд зазначає, що виявлені Департаментом внутрішнього фінансового контролю та аудиту виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), порушення не можуть впливати на умови укладених між сторонами договорів і не можуть їх змінювати. Звіт аудиту не може змінювати, припиняти договірні правовідносини сторін, зобов`язання, визначені договором. Аудиторський звіт складався з приводу наявності або відсутності відповідних порушень підприємства та містять лише думку органу, який його склав, вони не є рішенням суду або іншого повноважного органу, а тому викладені у звіті висновки не мають заздалегідь обумовленої сили, тобто звіт аудиту не є підставою для стягнення з відповідача коштів, одержаних відповідно до умов договору.

Крім того, судом враховано, що у постанові Верховного Суду України від 10.09.2013 у справі №21-237а13 зазначено, що акт перевірки не є рішенням суб`єкта владних повноважень, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов`язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялися. Акт перевірки є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб`єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу, а тому оцінка акта, в тому числі й оцінка дій службових осіб контролюючого органу щодо його складання, викладення у ньому висновків перевірки, може бути надана судом при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акта.

Встановлені Департаментом внутрішнього фінансового контролю та аудиту виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та підпорядкованого Департаменту підприємством факти щодо господарської діяльності позивача підлягають доказуванню позивачем та оцінці судом на загальних підставах за правилами, встановленими чинним Господарським процесуальним кодексом України.

Отже, сам лише аудиторський звіт Департаменту внутрішнього фінансового контролю та аудиту виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) не є підставою для стягнення з відповідача визначених у вказаному звіті сум та не звільняють сторону від процесуального обов`язку доводити свої вимоги іншими належними та допустимими доказами.

У той же час, виявлення вказаних порушень може бути підставою для притягнення до відповідальності посадових осіб у встановленому чинним законодавством України порядку.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Вищого господарського суду України від 02.10.2013 зі справи № 922/1609/13.

Враховуючи вищевикладене, суд відхиляє звіт Департаменту внутрішнього фінансового контролю та аудиту виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) як належний та допустимий доказ на підтвердження завищення обсягу та вартості виконаних за договорами підряду на виконання будівельних робіт на загальну суму 312 708,00 грн та завищення вартості матеріалів на суму 1 499 195,00 грн, оскільки встановлені у звіті факти підлягають доказуванню стороною та оцінці судом на загальних підставах за правилами, встановленими чинним Господарським процесуальним кодексом України.

Разом з тим, документів на підставі яких представниками Департаменту внутрішнього фінансового контролю та аудиту виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) визначено суму завищення вартості робіт матеріали справи не містять та позивачем суду не надано.

З вказаних мотивів судом також відхиляються документи, які надані позивачем до матеріалів справи та які складені Комунальним підприємством виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київекспертиза".

Позивачем не доведено суду завищення відповідачем обсягу та вартості виконаних за договорами підряду на виконання будівельних робіт на загальну суму 312 708,00 грн та завищення вартості матеріалів на суму 1 499 195,00 грн. Докази порушення відповідачем зобов`язань за вказаними договорами та наявності причинного зв`язку між діями відповідача та заявленою позивачем сумою в матеріалах справи, також відсутні.

У відповідності до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами, зокрема, письмовими, речовими і електронними доказами (частина 2 статті 73 Господарського процесуального кодексу України).

Частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

В статті 79 Господарського процесуального кодексу України вказано, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

У відповідності до статті 7 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Дана норма кореспондується зі ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення передбачають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

У відповідності до статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Частинами 1-3 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищевикладене, оскільки сторони погодили вартість робіт в договорі, зміна умов яких в односторонньому порядку не допускається, роботи були виконані та оплачені, суд дійшов висновку, що відповідачем не порушувалися умови укладених між сторонами договорів підряду, положення законодавства та права позивача.

З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судових засіданнях всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до положень пункту другого частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 29.06.2023.

Суддя О.В. Мандриченко