Рішення

від 22.05.2023 по справі 911/1922/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" травня 2023 р.,

м. Київ,

Справа № 911/1922/22

Суддя Черногуз А.Ф., за участю секретаря Кудінової В.О, розглянувши в порядку загального позовного провадження

позов Державного підприємства «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№35)» (09109, Київська обл., місто Біла Церква, вул.. Василя Симоненка, будинок 16, код ЄДРПОУ 08680170)

до ОСОБА_1 (ймовірна адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

про відшкодування збитків завданих колишнім директором підприємства в сумі 66400,00 грн,

за участю представників:

позивача: Сайченко Олена Володимирівна;

відповідача: Ратушний Олег Павлович, Кириленко Олександр Михайлович,

ВСТАНОВИВ:

Історія розгляду справи:

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява № 576-22/40 Державного підприємства «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№35)» до ОСОБА_1 про відшкодування збитків завданих колишнім директором підприємства в сумі 66400,00 грн.

Ухвалою Господарського суду Київської області вказану позовну заяву залишено без руху. Позивачем, на виконання ухвали Господарського суду Київської області про залишення позовної заяви без руху подано заяву про усунення недоліків. Суд, перевіривши подані документи, встановив, що позивачем усунуто недоліки позовної заяви.

Ухвалою господарського суду від 08.11.2022 відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження. Призначено проведення підготовчого засідання у справі на 05.12.2022. Судом встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву - протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали суду про відкриття провадження.

Початок судового засідання 05.12.2022 припав на момент коли у місті Київ була оголошена повітряна тривога. Задля безпеки учасників судового процесу суд у порядку статті 183 ГПК України відклав розгляд справи на 16.01.2023 на 14:30.

У судовому засіданні 16.01.2023 був присутній представник позивача. Враховуючи неявку відповідача та для забезпечення відповідачу доступу до правосуддя, суд в порядку ч. 2 ст. 183 ГПК України відклав підготовче засідання на 13.02.2023 на 15:30

У судовому засіданні 13.02.2023 суд вказав, що рекомендовані повідомлення всієї поштової кореспонденції, що відправлялась на адресу відповідача, не повертається до суду, з огляду на це суд вважав, що є необхідність для з`ясування дійсної адреси перебування (проживання, реєстрації) відповідача з ціллю повідомити його про наявне судове провадження. Заходи з`ясування адреси відповідача суд мав намір здійснити самостійно.

Судом 15.02.2023 було підготовлено запит до Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області з проханням письмово надати інформацію про місце проживання (перебування, реєстрації) ОСОБА_1 .

У відповідь на запит суду 28.02.2023 до суду надійшла відповідь Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області, де зазначалось, що 21.11.2018 ОСОБА_1 знято з реєстрації по АДРЕСА_2 .

З огляду на це, суд зобов`язав позивача здійснити додаткових заходів щодо з`ясування адреси проживання (перебування, реєстрації) відповідача та надати докази виконання вимог суду.

Також, суд поінформував позивача, що відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру фізичних осіб-підприємців адресою реєстрації ФОП ОСОБА_1 є АДРЕСА_1 , а контактним номером телефону НОМЕР_2 .

Суд самостійно вчинив дії щодо надсилання запиту до єдиного державного демографічного реєстру, стосовно адреси реєстрації (перебування, проживання) відповідача.

У судовому засіданні 10.04.2023 була присутня представник позивача.

З огляду на те, що встановлений судом строк на подання відзиву на позовну заяву не закінчився, оскільки відповідач ознайомився з матеріалами справи та ухвалою про відкриття провадження лише 10.04.2023, а також враховуючи клопотання подане відповідачем про відкладення розгляду справи, суд в порядку ч. 2 ст. 183 ГПК України відклав підготовче засідання на 01.05.2023 о 15:00.

У судовому засіданні 01.05.2023 були присутні представник позивача та відповідач особисто. З огляду на те, що відповідач з`явився у судове засідання та висловив заперечення щодо позову, вказав, що має намір надати свою позицію у письмовому вигляді - суд надав відповідачу додатковий строк для подання відзиву до 05.05.2023.

У судовому засіданні 05.05.2023 брали участь представники позивача та відповідача, а також відповідач особисто. Відповідач повідомив суд, що відзиву на позов не подавав, водночас, має намір подати письмові пояснення. Суд за згодою сторін перейшов до розгляду справи по суті. В засіданні оголошена перерва до 22.05.2023 на стадії виступу представника відповідача у судових дебатах.

На електронну адресу суду 18.05.2023 (22.05.2023 - у паперовому вигляді) від позивача надійшли письмові пояснення до судових дебатів з додатковими доказами, у прийнятті яких суд відмовив з огляду на пропущення строків для їх подання та відсутності обґрунтованого клопотання про поновлення строків на їх подання.

Представник відповідача 22.05.2023 виступив у судових дебатах та подав до суду промову у судових дебатах у письмовому вигляді, яка долучена судом до матеріалів справи, як єдина письмова заява відповідача по суті спору, що фіксує загальну позицію відповідача у матеріалах справи.

Судом 22.05.2023 прийнято рішення у справі.

Передумови звернення до суду та зміст позовних вимог

В силу статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Право на доступ до правосуддя закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Україною.

За змістом частини 1 статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Як встановлено у статті 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Положеннями статті 16 ЦК України, які кореспондуються зі статтею 20 ГК України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Названими нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Звертаючись до суду позивач просив суд стягнути з відповідача 66640,00 грн майнової шкоди, яка виникла внаслідок завданих збитків завданих державному підприємству колишнім директором.

Частиною 7 статті 30 ГПК України визначено, що спори між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) її посадової особи, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням юридичної особи.

Тож суд констатує виключну підсудність справи за позовом ДП "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№35)", що підлягає розгляду у порядку господарського провадження, за місцем знаходження юридичної особи, тобто Господарським судом Київської області.

Позивач повідомив суд, що ОСОБА_1 згідно наказу Міністерства юстиції України від 19.02.2020 №713/к, з 20.02.2020 був призначений виконувачем обов`язків директора ДП «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№35)». Наказом Міністерства юстиції України від 17.12.2021 №3155/к відповідача звільнено з підприємства 23.12.2021.

У позовній заяві позивач вказав, що під час виконання обов`язків директора підприємства ОСОБА_1 в 2021 році з балансу підприємства було списано три об`єкти нерухомого майна (склади) без погодження з органом управління (про що було відкрито досудове розслідування внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42022112030000026 від 02.02.2022 (за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.191 ККУ).

Позивач стверджував, що в результаті демонтажу зазначених складів (анагарів), ОСОБА_1 продано чорних металів 7,625 т., алюмінію 4,180 т. по необгрунтовано низькій ціні та в інший населений пункт, а не за місцезнаходженням підприємства. Загальна сума з продажу металобрухту склала 120943,00 грн, а вартість перевезення за рахунок підприємства - 21000,00 грн.

Посилаючись на висновок експерта № 1046, за експертизою, що проведена відповідно до постанови Білоцерківського районного Управління поліції позивач заявляв, що ринкова вартість проданого металобрухту складала 166575,00 грн.

Позивач вважає, що протиправна поведінка колишнього в.о. директора полягає у наданні ним згоди на продаж металобрухту по низькій ціні без проведення моніторингу ринкових цін та немісцевій організації. Позивач стверджує, що в.о. директора діяв з перевищенням повноважень, визначених статутом та не в інтересах юридичної особи, а отже є винним у завданні шкоди. Наявні збитки полягають у заниженій ціні з продажу металобрухту та в додаткових витратах на транспортування металобрухту в інше місто. На думку позивача існує причинний зв`язок між діями та шкодою, завданою підприємству, а дії в.о. директора мають всі ознаки цивільно-правового правопорушення.

Разом з тим позивач посилався на положення статуту, зокрема на пункти 4.12 та 4.15 де вказано, що списання з балансу підприємства не повністю амортизованих основних фондів, а також прискорена амортизація основних фондів підприємства здійснюється за згодою уповноваженого органу управління. Збитки, завдані підприємству в результаті порушення його майнових прав громадянами, юридичними особами і державними органами, відшкодовуються Підприємству відповідно до закону.

Вищенаведені обставини, на думку позивача, свідчать про неналежне і несумлінне виконання своїх посадових обов`язків, вихід за межі розумного господарського ризику, ухвалення необачних, та марнотратних для підприємства рішень. За переконаннями позивача колишній в.о. директора ОСОБА_1 халатно віднісся до обов`язків та завдав підприємству збитків в сумі 66640,00 грн, які складаються з різниці суми коштів проданого товару та ринкової ціни (45640,00 грн) та зі збитків за транспортування товару в інше місто (21000,00 грн).

Заперечення відповідача

Пердставник Ратушного Олега Павловича в судових засіданнях заперечував проти задоволення позову. Представник відповідача у судовому засіданні з розгляду справи по суті вказував на необгрунтованість і безпідставність вимог підприємства до колишнього в.о. директора.

За словами відповідача, позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги не вказує жодного порушення, яке було б вчинено відповідачем та яке б полягало у невиконанні хоч якогось внутрішнього розпорядчого документа підприємства чи органу управління. Безпідставним є твердження позивача, що матеріальні цінності списувались відповідачем без погодження з органом управління. З матеріалів справи чітко видно, що рішення про списання приймалось комісією до складу якої відповідач навіть не входив, - зазначав відповідач.

Щодо договорів №01-06/21 купівлі-продажу та транспортування № 24/12/1, то відповідач зазначив, що позивачем не зафіксованого в будь-який спосіб жодного порушення, яке було б вчинено відповідачем при підписанні вказаних договорів. Відповідач посилаючись на положення статті 204 ЦК України переконаний, що вказані правочини є правомірні, оскільки їх недійсність не встановлена законом та вони не визнані недійсними.

Відповідач вважає, що посилання позивача на наявність кримінального провадження № 42022112030000026 не має ніякого доказового навантаження в розрізі предмету позову, оскільки, як вбачається з матеріалів справи та пояснень позивача вказане провадження є «фактовим» в розумінні КПК України. Відповідач не має жодного процесуального статусу у вказаному кримінальному провадженні. Відповідач також вказував на те, що в матеріалах справи відсутні будь-які документи, які б мали преюдиційний характер та встановлювали б хоч якісь обставини та факти, які мали б ознаки доказів в розрізі предмету доказування щодо заявлених позовних вимог.

Тож на думку позивача позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки позивачем не доведено протиправної поведінки відповідача та причинно-наслідкового зв`язку між збитками, поведінкою відповідача, а також не доведено вини.

Висновки господарського суду за наслідками розгляду позовних вимог по суті

Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, відповідно до статті 22 ЦК України має право на їх відшкодування.

В силу частини 3 статті 92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

За змістом положень ст. 1166 ЦК майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 призначено на посаду виконувача обов`язків директора ДП "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№35)" з 20.02.2020 наказом Міністерства юстиції України №713/к від 19.02.2020, копію якого позивачем долучено до позову. Наказом № 3155/к від 17.12.2021 ОСОБА_1 було звільнено з посади виконувача обов`язків деректа. Копія наказу про звільнення також наявна у справі. Таким чином, суд констатує що в період з 20.02.2020 по 17.12.2021 відповідач виконував обов`язки директора ДП "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№35)".

Наказом №4/ОД-21 від 13.05.2021 про списання майна, що підписаний ОСОБА_1 , доручено постійно діючій комісії із списання основних засобів, створеній наказом від 05.08.2020 № 10/ОД-20 оглянути будівлю, а саме, склад ДОК 12 інвентарний номер 10310026.

Наказом № 5/ОД-21 від 02.06.2021 за підписом відповідача доручено постійно діючій комісії із списання основних засобів, створеній наказом від 05.08.2020 № 10/ОД-20 оглянути алюмінієві склади площею 370 кв. м та 371 кв. м з інвентарними номерами 10310027 та 10310028.

В пунктах 2 зазначених наказів зазначено: за результатами проведеного огляду будівлю, яка не відповідає критеріям визнання активу та не може використовуватись у господарській діяльності у зв`язку з повним моральним та фізичним зношенням - списати з обліку.

Контроль за виконанням наказів покладено на головного інженера Пелиха Вячеслава Григоровича .

До матеріалів справи долучено копію акту на списання основних засобів, що затверджений відповідачем 14.05.2021, в якому вказано, що технічний стан складу ДОК 12 незадовільний, подальша експлуатація неможлива, ремонт та відновлення економічно недоцільні. Зазначено також висновок комісії: комісія вважає доцільним списати з балансу підприємства склад ДОК 12.

Актом ліквідування обладнання після його списання з балансу підприємства від 14.06.2021 зафіксовано передавання брухту та матеріалів від складу ДОК інв. номер 10310026 на 5150 кг.

Відповідно до актів на списання основних засобів, що затвердженого відповідачем 03.06.2021 з балансу підприємства з тих же підстав списано склади алюмінієві з інвентарним номером 10310027 та 10310028.

Актом від 03.06.2022 ліквідування обладнання після його списання з балансу підприємства закріплено, що за результатами ліквідації на склад передано брухт та матеріали від алюмінієвого складу інв. номер 10310027 об`ємом 2080 кг, а від складу інв. номер 10310028 об`ємом 2100 кг.

Суд акцентує увагу на тому, що перелічені вище акти підписані членами комісії зі списання основних засобів, зокрема, головним інженером підприємства, начальником ВТВ, головним бухгалтером, в.о. начальником ПЕВ, начальником відділу маректингу, збуту та МТП, головним механіком та начальником цеху № 1.

Матеріали справи містять копію договору №01-06/21 УВР купівлі-продажу брухту і відходів чорних і кольорових металів, що укладений 01.06.2021 між позивачем, як продавцем від імені якого діяв директор ОСОБА_1 та ТОВ "Укрвторресурси", як покупцем.

Відповідно до додаткової угоди №1 до цього договору вартість 1 тонни металобрухту чорних металів становить 3800,00 грн (без ПДВ), а 1 тонна алюмінію 8 вартує 22000,00 грн.

До матеріалів справи позивачем долучені також акти приймання передачі чорних металів (вторинних), приймання передачі металів кольорових, що підтверджують передання металобрухту за договором №01-06/21.

Позивач долучив до позову також договір від 24.12.2020, що укладений між позивачем від імені якого діяв відповідач та перевізником ФОП Карунським Сергієм Михайловичем , який спільно з актами здачі-прийняття робіт підтверджує надання перевізником послуг на загальну суму 21000,00 грн.

Як вже зазначалось вище, відповідач обґрунтовує позовні вимоги тим, що відповідно до висновку експерта за проведеною в межах кримінального провадження експертизою загальна ринкова вартість металобрухту, що був проданий складає 166575,00 грн, а не 120935,00 грн. Позивач вказував на те, що підприємство є зацікавленою особою в кримінальному провадженні, то у відповідності до пункту 11 ч. 1 статті 56 ГПК України має право ознайомлюватися з матеріалами справи.

Суд вважає за необхідне наголосити на тому, що КПК України містить заборону розголошення усіх відомостей кримінального провадження за винятком лише тих, щодо яких слідчий чи прокурор надали письмовий дозвіл. У статті 222 КПК України прямо вказано, що відомості досудового розслідування можна розголошувати лише з письмового дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим. Матеріали справи № 911/1922/22 не містять підтверджень можливості розголошувати позивачем відомості кримінального провадження зокрема висновку експерта.

Водночас, враховуючи заявлення вимоги саме про стягнення збитків суд в першу чергу вважає за необхідне вказати, що відшкодування збитків є одним із заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною в силу положень статті 22 ЦК України, а порушення цивільного права, внаслідок якого особі завдано збитки, є підставою для їх відшкодування.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника передбачених законом невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового, додаткового. Для застосування заходів цивільно-правової відповідальності необхідний склад цивільного правопорушення.

Збитками відповідно до частини 2 статті 22 ЦК України є:

- втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

- доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода)(неодержані доходи).

В силу частини 3 статті 22 ЦК України збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

Нормою частини 2 статті 224 ГК України визначено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно із ч. 1 ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною;

- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною;

- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у неодержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником. Відповідальність у вигляді відшкодування збитків може бути покладено на особу за наявності в її діях складу цивільного правопорушення. На позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок між такою поведінкою із заподіяними збитками. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 02.03.2021 у справі № 922/1742/20).

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Під шкодою (збитками) розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо). Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди (аналогічну правову позицію викладену у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.04.2020 у справі №904/3189/19, від 10.12.2018 у справі №902/320/17).

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення безпосереднього причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов`язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв`язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється поза межами конкретного випадку, і, відповідно, поза межами юридично значимого зв`язку. Натомість відповідачу потрібно довести відсутність його вини у завданні збитків позивачу.

Разом з тим, вимагаючи відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, особа повинна довести, що за звичайних обставин вона мала реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу.

Відтак, суд зазначає, що вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, господарський суд повинен з`ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності. Позивач повинен довести факт заподіяння йому збитків та їх розмір. При визначенні розміру збитків, заподіяних порушенням господарських договорів, береться до уваги вид (склад) збитків та наслідки порушення зобов`язань.

Статтею 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Отож, враховуючи вищевикладені норми чинного законодавства та наведені судом висновки на позивача покладається обов`язок довести суду згідно зі статтею 74 ГПК України наступне:

по-перше - факт заподіяння йому збитків;

по-друге - наявність протиправної поведінки (діяльності або бездіяльності) особи, яка завдала збитки;

по-третє - вину заподіювача збитків;

по-четверте - причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками;

по-п`яте - розмір зазначених збитків та докази невиконання зобов`язань;

Відсутність хоча б одного з перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Суд вказує, що основою вимог позивача є списання ОСОБА_1 у 2021 році з балансу підприємства трьох об`єктів нерухомості без погодження з органом управління. В той же час, дослідивши матеріали справи, зокрема акти списання основних засобів та акти ліквідування обладнання суд приходить до висновку про те, що таке рішення відповідача було наслідком рішення комісії, до якої входили працівники підприємства - головним інженером підприємства, начальником ВТВ, головним бухгалтером, в.о. начальником ПЕВ, начальником відділу маректингу, збуту та МТП, головним механіком та начальником першого цеху.

За таких умов, суд не має підстав стверджувати, що відповідач в цьому випадку діяв всупереч інтересам підприємства, не взяв до уваги висновки комісії чи самовільно провів списання основних засобів, їх ліквідацію та продаж без дотримання відповідного порядку чи без повідомлення провідних спеціалістів підприємства, не переконавшись у можливості подальшого використання такого майна.

До суду не надано конкретних підтверджень перевищення ОСОБА_1 своїх повноважень і як, зауважував представник відповідача, щодо ОСОБА_1 за наслідками його звільнення не було застосовано заходів дисциплінарної відповідальності. Суд також не має підстав стверджувати, що причиною звільнення позивача стало неналежне виконання ним своїх обов`язків, як тогочасного керівника чи наявність інших доведених перед судом проступків ОСОБА_1 , які б свідчили про наявність у поведінці відповідача елементів протизаконних діянь, бажання збагатитися чи нашкодити позивачу.

З приводу наведеного позивачем кримінального провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.191 ККУ, слід вказати, що відповідно до кодексу наведене правопорушення виражається у вигляді привласнення, розтрати або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем. Матеріали справи не містять доказів того, що відповідач є фігурантом такого провадження, не наведено тих обставин, які можна розголошувати, що встановлені в межах досудового розслідування, які б ясно надали підтвердження вини позивача у тих чи інших рішеннях органів управління підприємством на час спірних правовідносин.

Статтею 77 ГПК України "допустимість доказів" встановлено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Також позивач в контексті цього не послався на докази, що б свідчили про злочинні наміри відповідача у вигляді корисливого наміру отримати збагачення за рахунок підприємства. Між іншим позивач не послався на отримання відповідачем будь-яких коштів, що були отримані в процесі реалізації майна товариства чи за рахунок такої реалізації.

В той же час, оскільки позивачем заявлено вимогу про стягнення збитків, які фактично виражаються у вигляді недоотриманої вигоди, що є різницею між середніми ринковими цінами та цінами за якими фактично було реалізовано списане майно - позивач мав би надати реальні докази того, що за звичних умов така вигода була б отримана. Тобто, позивач, заявляючи такі вимоги повинен був принаймні довести суду реальну наявність в близькій по розташуванню від підприємства-позивача на час спірних правовідносин пунктів чи станцій для приймання кольорових та чорних металів, що мають вигідніші умови прийому таких об`ємів металобрухту.

Таким чином, позивач будує свої вимоги на умовному розмірі прибутку, який міг би бути гіпотетично отриманий. Проте, відсутні будь-які підтвердження того, що станом на дату передачі металобрухту на ринку дійсно були наявні пропозиції прийняти такий значний об`єм товару не за цінами, які були узгоджені між підприємством, від імені якого діяв відповідач та компанією, що погодилася прийняти зазначені об`єми товару, а за вищими цінами з цим чи іншим контрагентом, який би виявив намір придбання такого типу товару, що отриманий внаслідок ліквідації складів.

Разом з тим, суд бере до уваги дійсність укладення між підприємством-позивача, від імені якого діяв відповідач, та третьою особою, як перевізником, договору, що надав можливість передати (доставити) реалізоване майно покупцю. Однак, за наявних у справі доказів та доводів, суд знову ж таки не може стверджувати, що зазначений договір укладено всупереч інтересам позивача з невигідними умовами.

Позивач не надав до справи підтвердження наявності інших покупців (компаній, що займаються прийомом великих об`ємів чорних та кольорових металів), які б за власний кошт вантажили та доставляли на власні пункти прийому будь-які метали. Також не доведено, що до в.о директора позивача були в розпорядженні можливості відреагувати на інші пропозиції з приводу доставки товару покупцю. Таким чином зазначені твердження позивача є виключно гіпотетичними припущеннями щодо можливості не витрачатися на доставку, без урахування реальної ситуації в 2021 році, в якій керівник підприємства має повноваження діяти від імені юридичної особи приймаючи оперативні та оптимальні рішення в її інтересах.

Суд не вважає доведеною позицію позивача про реальну можливість реалізовувати наявний метал за вигіднішими умовами, аргументи позивача визнаються судом такими, які в достатній мірі не підтверджують це, а також не доводять того, що відповідач взагалі діяв всупереч інтересам підприємства, враховуючи зокрема те, що в спірній ситуації позивач все ж отримав значний дохід від рішень, які були прийняті комісією та погоджені відповідачем.

Позивачем не доведено підстав, які б в дійсній мірі надавали суду право визначати об`єм недоотриманих доходів за сукупності всіх обставин та умов, що підлягають врахуванню при розгляді таких вимог, як стягнення збитків. Суд не вважає, що будь-що у поведінці відповідача у встановлених правовідносинах стало об`єктивною причиною наявності майнових збитків. Позивачем не конкретизовано в чому полягала протиправна поведінка, що саме містить ознаки дій, що порушують імперативи права та статуту позивача.

Зв`язок між діями відповідача та неотримання позивачем більшого прибутку за вигідніших умов в цьому випадку є опосередкованим та непрямим, який позбавляє суд права стверджувати про наявність у діях відповідача складу цивільного правопорушення. Позивачем також не доведено вини відповідача, не взято до уваги те, що причиною, що надала можливість реалізувати ліквідоване майно товариства стали висновки колегіального органу підприємства, що викладені у відповідних актах, копії яких знаходяться у справі.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Підсумовуючи всі вищевикладені висновки спільно з наведеними нормами слід зазначити, що позивачем не доведено реального факту заподіяння йому шкоди - не наведено конкретних вигідних можливостей, які існували в час реалізації товару; не доведено вини відповідача, яка б набувала форми протиправної поведінки, діях чи бездіяльності всупереч інтересів підприємства або незгодою з іншими працівниками при прийнятті рішень, як одноосібного керівника; не підтверджено конкретного причинно-наслідкового зв`язку з діями та наслідками неотримання прибутку та втрати грошових коштів в певному розмірі.

Таким чином суд відмовляє у задоволенні позову про стягнення збитків у повному обсязі враховуючи відсутність елементів, що утворюють склад цивільного правопорушення.

Пунктом 12 частини 3 статті 2 ГПК України закріплено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Судові витрати відповідно до статті 123 ГПК України складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи на професійну правничу допомогу та інших витрат, що пов`язані з вчиненням сторонами необхідних процесуальних дій. За змістом статті 129 ГПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки судом відмовлено у задоволенні позову у повному обсязі - витрати зі сплати судового збору залишаються за позивачем.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Відтак, сторони, звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку статті 81 ГПК України сторонами доказів.

Керуючись ст.ст. 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України.

Рішення підлягає оскарженню в порядку та строки, визначені статтями 254-256 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 29.06.2023.

Суддя А.Ф. Черногуз