Рішення

від 14.06.2023 по справі 914/2442/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.06.2023 Справа № 914/2442/22

Господарський суд Львівської області у складі судді Долінської О.З., за участю секретаря судового засідання Яворської В.В.,

розглянувши матеріали справи за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Лілея, м.Львів

до відповідача: Державної установи Інститут патології крові та трансфузійної медицини Національної академії медичних наук України, м.Львів

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Національної академії медичних наук України, м. Київ

про скасування рішення відповідача про відмову у продовженні договору оренди

Представники сторін:

від позивача: Павлишин І.М. адвокат, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 1129 від 23.11.2005 р.

від відповідача: Крикус В.В. представник згідно повноважень, які містяться в матеріалах справи

від третьої особи: не з`явився

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду Львівської області поступила позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Лілея до відповідача: Державної установи Інститут патології крові та трансфузійної медицини Національної академії медичних наук України про скасування рішення відповідача про відмову у продовженні договору оренди.

Вирішуючи питання про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі, судом встановлено наявність підстав для залишення її без руху.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 10.10.2022 р., позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Лілея до відповідача: Державної установи Інститут патології крові та трансфузійної медицини Національної академії медичних наук України про скасування рішення відповідача про відмову у продовженні договору оренди залишено без руху. Надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви, зазначених у мотивувальній частині цієї ухвали, а саме: 5 днів з дня вручення цієї ухвали про залишення позовної заяви без руху.

13.10.2022 р. позивачем, на виконання вимог ухвали суду від 10.10.2022 р., подано на адресу суду заяву про усунення недоліків позовної заяви з додатками за вх. № 21125/22.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 18.10.2022 р., прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Судом постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Підготовче судове засідання призначено на 23.11.2022 р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 23.11.2022 р., підготовче судове засідання у даній справі призначено на 14.12.2022 р.

Протокольною ухвалою суду від 14.12.2022 р., продовжено строк підготовчого провадження у справі № 914/2442/22 на тридцять днів, за клопотанням представника позивача.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 14.12.2022 р., підготовче засідання призначено на 11.01.2023 р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 11.01.2023 р., підготовче засідання відкладено на 25.01.2023 р.

25.01.2023 р. представником відповідача подано на адресу суду відзив на позовну заяву з додатками за вх. № 1783/23, відповідно до якого відповідач просить у задоволенні позову відмовити повністю з підстав, які викладені у поданому відзиві.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 25.01.2023 р., підготовче судове засідання відкладено на 08.02.2023 р.

08.02.2023 р. від представника позивача на адресу суду в систему Електронний суд надійшло клопотання з додатками про долучення до матеріалів справи заперечення на відзив відповідача за вх. № 3332/23.

08.02.2023 р. представником позивача подано на адресу суду клопотання про залучення до участі у справі № 914/2442/22 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Національної академії медичних наук України за вх. № 551/23.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 08.02.2023 р., задоволено клопотання представника позивача про залучення до участі у справі № 914/2442/22 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Національної академії медичних наук України за вх. № 551/23 від 08.02.2023 р. Залучено до участі у справі № 914/2442/22 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Національну академію медичних наук України. Роз`яснено третій особі, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача про необхідність здійснення наступних дій - надати письмово пояснення та доводи стосовно суті позовних вимог. Протокольною ухвалою долучено до матеріалів справи заперечення на відзив відповідача. Розгляд справи у підготовчому засіданні відкладено на 22.02.2023 р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 22.02.2023 р., підготовче судове засідання у даній справі відкладено за клопотанням представника позивача та призначено на 15.03.2023 р. на 09:40.

10.03.2023 р. третьою особою, на виконання вимог ухвали суду від 08.02.2023 р., подано на електронну адресу суду письмові пояснення по суті позовних вимог за вх. № 6067/23, відповідно до яких третя особа просить суд у задоволенні позову відмовити повністю з підстав, які викладено у поданих письмових поясненнях.

Судове засідання, призначене на 15.03.2023 р. на 09:40 не відбулося, у зв`язку із оголошеною повітряною тривогою системою цивільної оборони у м. Львові та Львівській області.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 15.03.2023 р., підготовче судове засідання призначено на 29.03.2023 р.

27.03.2023 р. представником позивача подано на адресу суду заяву з додатками в порядку п.2 ч.2 ст. 46 ГПК України за вх. № 7512/23. До вказаної заяви позивачем, серед іншого, долучено позовну заяву в новій редакції від 23.03.2023 р.

Протокольною ухвалою суду від 29.03.2023 р., судом долучено до матеріалів справи заяву представника позивача в порядку п.2 ч.2 ст. 46 ГПК України за вх. № 7512/23 від 27.03.2023 р., яку суд розцінив як доповнення підстав до первісної позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 29.03.2023 р., підготовче судове засідання у даній справі відкладено за клопотанням представника відповідача і призначено на 12.04.2023 р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 12.04.2023 р., постановлено закрити підготовче провадження та призначити справу № 914/2442/22 до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 17.05.2023 р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 17.05.2023 р., розгляд справи по суті призначено на 31.05.2023 р.

Рух справи та причини відкладення розгляду справи викладено в ухвалах суду, що містяться в матеріалах справи.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 31.05.2023 р., розгляд справи по суті призначено на 14.06.2023 р.

14.06.2023 р. представник позивача в судове засідання з розгляду справи по суті з`явився, позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві із врахуванням поданої заяви за вх. № 7512/23 від 27.03.2023 р., яку суд розцінив як доповнення підстав до первісної позовної заяви, у запереченнях на відзив відповідача за вх. № 3332/23 від 08.02.2023 р. та поясненнях, наданих в судових засіданнях.

14.06.2023 р. представник відповідача в судове засідання з розгляду справи по суті з`явився, проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву за вх. № 1783/23 від 25.01.2023 р. та поясненнях, наданих в судових засіданнях.

14.06.2023 р. представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача в судове засідання з розгляду справи по суті не з`явився, хоча належно був повідомлений про час, дату та місце судового засідання (докази містяться в матеріалах справи).

Стаття 43 ГПК України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Враховуючи вищенаведене, судом, згідно вимог ГПК України, надавалась в повному обсязі можливість учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів.

Враховуючи те, що норми ст. 81 ГПК України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом учасників справи подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції у справі.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 74 ГПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Отже, судом було забезпечено принцип змагальності сторін, рівність сторін, що полягає у наданні їм однакових можливостей для реалізації ними своїх процесуальних прав, з огляду на сплив строків для подання доказів, з метою дотримання прав позивача на своєчасне вирішення спору.

В силу приписів ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Одним із основних принципів (засад) господарського судочинства є, зокрема, розумність строків розгляду справи.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення Європейського суд з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України).

Водночас, необґрунтоване відкладення розгляду справи призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що може призвести до порушення положень ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.

Враховуючи те, що подані сторонами у цій справі докази дозволяють суду встановити та оцінити конкретні обставини (факти), якими учасники справи обґрунтовують свої позовні вимоги та заперечення позовних вимог і які мають суттєве значення для вирішення цього спору, а отже, розглянути та вирішити спір й здійснити розподіл судових витрат у цій справі, що в свою чергу, вказує на можливість виконання завдань господарського судочинства та з урахуванням необхідності дотримання розумних строків розгляду справи, суд вважає, що в матеріалах справи доказів достатньо для з`ясування обставин справи і прийняття судового рішення у справі № 914/2442/22.

В судовому засіданні 14.06.2023 р., відповідно до ч. 1 ст. 240 ГПК України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Позиція позивача.

Позовні вимоги позивача обгрунтовані тим, що 28 грудня 2015 року між Державною установою Інститут патології крові та трансфузійної медицини Національної академії медичних наук України та Товариством з обмеженою відповідальністю Компанія Лілея укладено договір оренди №55-ДУ нерухомого майна, що перебуває на балансі ДУ "Інститут патології крові та трансфузійної медицини НАМН України" (надалі Договір оренди). Позивач зазначає, що він належним чином виконав свій обов`язок та надіслав лист на адресу відповідача вих. №12 від 16.06.2021 року про намір продовжити даний договір оренди, проте Відповідачем була надіслана відповідь (№331 від 16.07.2022р та повторні листи №371 від 12.08.2021р, №345 від 30.08.2021р, №403 від 27.09.2021р., №458 від 26.10.2021р., №471 від 08.11.2021р.) про неможливість продовження договору, тому що це приміщення потрібне для власних потреб - а саме, організації структурного підрозділу з заготівлі, збереження і кріоконсервування компонентів крові та стовбурових гомопоетичних клітин. Позивач зазначає, що відмова відповідача у продовженні договору оренди, є незаконною, необгрунтованою, та відповідно підлягає скасуванню. Позивач оскаржує рішення відповідача про відмову в продовженні Договору оренди нерухомого майна №55-ДУ від 28.11.2015, викладене у листі за вих. №331 від 16.07.2021 та листах за вих. №371 від 12.08.2021, за вих. №345 від 30.08.2021, за вих. №403 від 27.09.2021, за вих. №458 від 26.10.2021, за вих. №471 від 08.11.2021 та просить суд зобов`язати Державну установу «Інститут патології крові та трансфузійної медицини Національної академії медичних наук України» оголосити аукціон на продовження договору оренди №55-ДУ нерухомого майна, що перебуває на балансі Державної установи Інститут патології крові та трансфузійної медицини Національної академії медичних наук України нежитлового приміщення, що є предметом оренди.

Позиція відповідача.

У поданому відзиві на позовну заяву за вх. № 1783/23 від 25.01.2023 р., відповідач зазначає про те, що позивач створює перешкоди в користуванні приміщенням, внаслідок чого відповідач не може ним вільно користуватись та розпоряджатись, що порушує його права та умови договору, а ствердження про необгрунтованість відмови та непогодження питання відмови у продовженні договору оренди власником майна не відповідають дійсним обставинам справи. У поданому відзиві, відповідач зазначає про те, що відповідно до ст. 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та п. 11.1. Положення про передачу в оренду об`єктів державного майна НАМН України, що обліковуються на балансі наукових установ, віднесених до відання НАМН України - договори оренди можуть бути продовжені на той самий строк, на який вони були укладені, на підставі заяви орендаря про продовження договору, поданої орендодавцю не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди. Орендар, який звертається із заявою про продовження договору оренди зобов`язаний разом із такою заявою надати орендодавцю звіт про оцінку майна та рецензію на цей звіт. ТОВ «Компанія «Лілея» надіслало ДУ ІПКТМ НАМН України лист за вих. №12 від 16.06.2021 про намір продовжити даний договір оренди, проте не надало звіт про оцінку майна та рецензію на цей звіт. Таким чином, з врахуванням вищезазначених вимог нормативних актів, на думку відповідача, позивач не дотримався встановленої процедури продовження договору оренди. Тому така заява позивача, на думку відповідача, не може бути розцінена, як належне звернення орендаря до орендодавця з наміром продовження договору оренди та підтвердженням належного виконання умов договору.

Стаття 777 Цивільного кодексу передбачає наявність переважних прав лише в орендарів, що належним чином виконували свої обов`язки.

У справі №904/825/19 Верховний Суд погодився з висновком апеляційного суду про відсутність в орендаря переважного права на укладення договору на новий строк у зв`язку з неналежним виконанням умов попереднього договору. На підставі наведеного, відповідач просить суд у задоволенні позову відмовити повністю.

Позиція третьої особи.

У поданих письмових поясненнях за вх. № 6727/23 від 17.03.2023 р., Національна академія медичних наук України зазначає про те, що позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що «рішення про відмову у продовженні договору оренди прийняте балансоутримувачем - ДУ «Інститут патології крові та трансфузійної медицини НАМН України», проте повноваження по управлінню майном, яке обліковується на балансі установ, віднесених до відання Національної академії медичних наук України відповідно до Статуту, належать Національній академії медичних наук України. У зв`язку із цим, рішення про відмову у продовженні договору оренди повинне бути прийнято Національною академією медичних наук України». Третя особа зазначає про те, що відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про наукову і наукову технічну діяльність» від 26.11.2015 №848-УІІІ (далі - Закон №848-VІІІ), Національні галузеві академії наук - Національна академія аграрних наук України, Національна академія медичних наук України, Національна академія педагогічних наук України, Національна академія правових наук України, Національна академія мистецтв України - це самоврядні наукові організації, засновані на державній власності, що є державними організаціями, створеними як неприбуткові державні бюджетні установи. Національні галузеві академії наук України провадять свою діяльність відповідно до законодавства України та їх статутів, які затверджуються загальними зборами національних галузевих академій наук і реєструються Міністерством юстиції України (ч. 4 ст. 18 Закону №848-VІІІ). НАМН України (третя особа) здійснює свою діяльність відповідно до Статуту НАМН України, затвердженому Загальними зборами НАМН України 05.04.2016р. та зареєстрованому Міністерством юстиції України наказ від 27.07.2016 р. №2333/5 (надалі - Статут).

Відповідно до п.п.1.1 та 1.2. Статуту НАМН України є вищою медичною науковою самоврядною організацією України та у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства та Статутом. Законом України «Про управління об`єктами державної власності» від 21.09.2006 № 185-V (далі - Закон №185-V) визначені правові основи управління об`єктами державної власності.

Відповідно до ч.1 ст. 4 Закону№ 185-V галузеві академії наук є суб`єктами управління об`єктами державної власності.

У свою чергу, згідно із ч. 6 ст. 18 Закону №848-VІІІ використання державного майна, переданого національним галузевим академіям наук, здійснюється з урахуванням норм Закону України «Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу» від 07.02.2002 № 3065-ІІІ (далі - Закон № 3065-ІІІ).

Так, Законом № 3065-ІІІ визначені особливості управління державним майном, яке закріплено за установами, організаціями та підприємствами, що перебувають у віданні Національної академії наук України та національних галузевих академій наук. На підставі наведеного, третя особа просить суд у задоволенні позову відмовити повністю.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані суду документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, заслухавши пояснення учасників справи, здійснивши огляд документів, суд встановив наступне.

28 грудня 2015 року між Державною установою Інститут патології крові та трансфузійної медицини Національної академії медичних наук України (орендодавець за договором, відповідач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю Компанія Лілея (орендар за договором, позивач у справі), укладено договір оренди нерухомого майна, що знаходиться на балансі ДУ "Інститут патології крові та трансфузійної медицини НАМН України" №55-ДУ (надалі Договір оренди).

Відповідно до п. 1.1 Договору оренди, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно: приміщення загальною площею 72,4 кв.м. в підпідвалі головного корпусу установи (реєстровий номер 02012088.1АААДЕКА616), розміщене за адресою: 79044, м. Львів, вул.Генерала Чупринки, 45, що перебуває на балансі орендодавця.

Згідно п. 1.2 Договору оренди, майно передається в оренду з метою розміщення аптеки і не може використовуватись за іншим призначенням.

Отже, орендоване майно є державною власністю та належить Державній установі Інститут патології крові та трансфузійної медицини Національної академії медичних наук України.

Відповідно до п. 10.1 Договору оренди, цей договір укладений строком на 2 роки 11 місяців та діє з 28 грудня 2015 р. по 28 листопада 2018 р.

29.11.2018 року сторонами укладено Додаткову угоду №55-ДУ/1 щодо продовження строку договору оренди від 28.12.2015 р. № 55-ДУ, в якій п. 10.1 розділу 10 викладено в наступній редакції: «Цей Договір укладений строком на два роки одинадцять місяців та діє з 29 листопада 2018 р. по 29 жовтня 2021 р. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов цього Договору оренди після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, цей Договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим Договором, з письмового дозволу НАМН України. Зазначені дії оформляються додатковою угодою, яка є невід`ємною частиною цього Договору».

Таким чином, з врахуванням внесених змін до Договору оренди, в користуванні позивача перебували нежитлові приміщення загальною площею 73,2 кв.м., терміном до 29.10.2021 року включно.

05.12.2018 року між сторонами було укладено додаткову угоду № 55-ДУ/1 до договору оренди, якою сторони погодили вартість орендованого майна, орендну плату та площу орендованого приміщення площею 73,2 кв.м.

28 грудня 2015 року між сторонами підписано акт приймання-передачі орендованого майна № 2, відповідно до якого орендодавець передав, а орендар прийняв з 28 грудня 2015 р. по 28 листопада 2018 р. у тимчасове строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно загальною площею 72,4 кв.м. в півпідвальному приміщенні головного корпусу установи, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул.Генерала Чупринки, 45.

Вказаний акт приймання-передачі орендованого майна № 2 від 28 грудня 2015 року підписаний повноважними представниками сторін та підписи засвідчені печатками юридичних осіб.

Позивач, маючи намір продовжити Договір оренди нерухомого майна №55-ДУ від 28 грудня 2015 року, надіслав листа за вих. №12 від 16.06.2021 року на адресу відповідача з проханням продовжити даний договір оренди. Проте відповідачем була надіслана відповідь (лист за вих. №331 від 16.07.2022р та повторні листи за вих. №371 від 12.08.2021р, за вих. №345 від 30.08.2021р, за вих. №403 від 27.09.2021р., за вих. №458 від 26.10.2021р., за вих. №471 від 08.11.2021р.) про неможливість продовження Договору оренди, тому що це приміщення потрібне для власних потреб - а саме, організації структурного підрозділу з заготівлі, збереження і кріоконсервування компонентів крові та стовбурових гомопоетичних клітин.

Копії вказаних листів Державної установи Інститут патології крові та трансфузійної медицини Національної академії медичних наук України про відмову у продовженні Договору оренди долучено позивачем до матеріалів справи.

Пунктом 2.5 Договору оренди передбачено, що у разі припинення дії цього Договору майно повертається Орендарем Орендодавцю.

У зв`язку із виробничою необхідністю використання приміщень, які є предметом оренди для власних потреб, відповідачем завчасно до закінчення терміну, було повідомлено позивача про неможливість продовження Договору оренди по закінченню його терміну та про необхідність здачі орендованих приміщень по акту приймання-передачі, що підтверджується листами відповідача за вих. №331 від 16.07.2022р та повторні листи за вих. №371 від 12.08.2021р, за вих. №345 від 30.08.2021р, за вих. №403 від 27.09.2021р., за вих. №458 від 26.10.2021р., за вих. №471 від 08.11.2021р. Однак, як зазначає відповідач, позивач після закінчення терміну Договору оренди, приміщення не звільнив, акт приймання-передачі не оформлений.

Позивач оскаржує рішення відповідача про відмову в продовженні Договору оренди нерухомого майна №55-ДУ від 28.11.2015, викладене у листі за вих. №331 від 16.07.2021 та листах за вих. №371 від 12.08.2021, за вих. №345 від 30.08.2021, за вих. №403 від 27.09.2021, за вих. №458 від 26.10.2021, за вих. №471 від 08.11.2021 та просить суд зобов`язати Державну установу «Інститут патології крові та трансфузійної медицини Національної академії медичних наук України» оголосити аукціон на продовження договору оренди №55-ДУ нерухомого майна, що перебуває на балансі Державної установи Інститут патології крові та трансфузійної медицини Національної академії медичних наук України нежитлового приміщення, що є предметом оренди.

Оцінка суду.

За змістом ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Стеттею 627 ЦК України передбачено, що у відповідності до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно положень статей 628, 629 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, цивільні правовідносини між сторонами виникли на підставі Договору оренди нерухомого майна, що знаходиться на балансі ДУ "Інститут патології крові та трансфузійної медицини НАМН України" №55-ДУ від 28 грудня 2015 року.

Укладений між сторонами договір №55-ДУ від 28 грудня 2015 року за своєю правовою природою є договором оренди, а відтак між сторонами виникли правовідносини, що регулюються Цивільним та Господарським кодексами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Аналогічні положення закріплені у частині першій статті 283 Господарського кодексу України.

Водночас, оскільки орендоване майно є державною власністю, то відносини сторін даного договору регулюються також Законом України Про оренду державного та комунального майна (Закон №157-ІХ), який є спеціальним законом з питань оренди комунального майна та регулює, зокрема, правові, економічні та організаційні відносини, пов`язані з передачею в оренду майна, що перебуває в державній та комунальній власності та майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання такого майна та Порядок передачі в оренду державного та комунального майна, затв. Постановою КМУ №483 від 03.06.2020 (надалі Порядок №483).

Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 1 Закону України Про оренду державного та комунального майна, оренда - речове право на майно, відповідно до якого орендодавець передає або зобов`язується передати орендарю майно у користування за плату на певний строк.

Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (ч. 1 ст. 760 ЦК України).

Відповідно до ст. 763 ЦК України, договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Згідно ст. 24 1 Закону України Про оренду державного та комунального майна, договір оренди припиняється у разі, зокрема, закінчення строку, на який його укладено.

У разі припинення договору оренди орендар зобов`язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди (ст. 25 1 Закону України Про оренду державного та комунального майна).

Статтею 283 Господарського кодексу України встановлено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

Судом встановлено, що на виконання умов Договору оренди позивач передав, а відповідач прийняв об`єкт оренди, що підтверджується актом приймання-передачі орендованого майна № 2 від 28 грудня 2015 року, який долучено позивачем до матеріалів справи.

Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, а також умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Приписами ч. 1 ст. 283 ГК України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строку користування майно для здійснення господарської діяльності.

Частина 1 статті 759 ЦК України передбачає, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ст.764 ЦК України, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Аналогічні положення містить ч. 4 ст. 284 ГК України, відповідно до якої строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Нормами частини 2 статті 291 ГК України та статті 24 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» встановлено, що договір оренди припиняється в разі, в тому числі, закінчення строку, на який його було укладено.

29.11.2018 року сторонами укладено Додаткову угоду №55-ДУ/1 щодо продовження строку договору оренди від 28.12.2015 р. № 55-ДУ, в якій п. 10.1 розділу 10 викладено в наступній редакції: «Цей Договір укладений строком на два роки одинадцять місяців та діє з 29 листопада 2018 р. по 29 жовтня 2021 р. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов цього Договору оренди після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, цей Договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим Договором, з письмового дозволу НАМН України. Зазначені дії оформляються додатковою угодою, яка є невід`ємною частиною цього Договору».

Відтак, дія договору оренди припинилась 29.10.2021 року у зв`язку з закінченням строку, на який його укладено.

Частиною 1 статті 25 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» визначено, що у разі припинення договору оренди орендар зобов`язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди.

Аналогічно згідно ч. 1 ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Відповідно до ч. 2 ст. 795 ЦК України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору.

У п. 2.5 Договору визначено, що у разі припинення дії цього Договору майно повертається Орендарем Орендодавцю. Орендар повертає майно Орендодавцю у порядку, встановленому цим Договором для передачі майна Орендарю. Майно вважається повернутим Орендодавцю з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі.

При цьому обов`язок по складанню акту приймання-передачі покладається на сторону, яка передає майно іншій стороні Договору (п. 2.7. Договору).

Судом встановлено, що Державна установа «Інститут патології крові та трансфузійної медицини Національної академії медичних наук України» звернулась до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Лілея» про зобов`язання звільнити та повернути об`єкт оренди.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 21.02.2023 р. у справі № 914/1837/22, позов Державної установи Інститут патології крові та трансфузійної медицини Національної академії медичних наук України задоволено. Суд виніс рішення, яким зобов`язав Товариство з обмеженою відповідальністю Компанія Лілея повернути об`єкт оренди шляхом виселення з нежитлового приміщення загальною площею 73,2 кв.м., що знаходиться за адресою: 79057, м. Львів, вул. Генерала Чупринки, 45.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 30.05.2023 р. у справі № 914/1837/22, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Лілея б/н від 20.03.2023 (вх. № 01-05/852/23 від 21.03.2023) залишено без задоволення. Рішення Господарського суду Львівської області від 21.02.2023 у справі № 914/1837/22 залишити без змін.

В свою чергу відносини оренди рухомого та нерухомого майна, об`єктів майнового комплексу Національної академії наук України та національних галузевих академій наук регулюються цим Законом з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу».

Питання оренди об`єктів державного майна Національної академії медичних наук України, що обліковуються па балансі наукових установ, віднесених до відання НАМН України регулюється Положенням про передачу в оренду об`єктів державного майна НАМН України, що обліковуються на балансі наукових установ, віднесених до відання НАМН України, затвердженого наказом НАМН України №91 від 17.12.2021 (зі змінами і доповненнями), розробленим на підставі та у відповідності із вищезазначеними нормативними актами.

Нормами частини 1 статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", однією із підстав відмови у продовженні договору оренди визначено випадок, якщо орендоване приміщення необхідне для власних потреб балансоутримувача, які обгрунтовані у письмовому зверненні балансоутримувача, поданому ним орендарю.

Відповідач, як орендодавець та балансоутримувач майна, яке є предметом використання Відповідача, неодноразово, листами №331 від 16.07.2021 та листах №371 від 12.08.2021, №345 від 30.08.2021, №403 від 27.09.2021, №458 від 26.10.2021, №471 від 08.11.2021 повідомляв позивача про неможливість продовження дії договору оренди після закінчення його строку, оскільки орендоване приміщення необхідне для власних потреб балансоутримувача - організації структурного підрозділу із заготівлі, зберігання, кріоконсервування компонентів крові та стовбурових гемопоетичних клітин.

Такі листи відповідача були отримані позивачем, і є належним підтвердженням позиції орендодавця.

Дані факти є доведеними матеріалами справи, визнаються і не заперечуються позивачем та підтверджують дотримання орендодавцем встановленого порядку повідомлення орендаря про неможливість продовження дії договору оренди після закінчення терміну, на який його було укладено.

Рішення відповідача, який одночасно є балансоутримувачем майна, про припинення договору оренди у зв`язку із закінченням строку його дії, погоджене у встановленому порядку власником майна - Національною академією медичних наук України листом від 03.09.2021 за вих. №1/1503, у якому також міститься доручення про вжиття невідкладних заходів щодо організації структурного підрозділу із заготівлі, зберігання, кріоконсервування компонентів крові та стовбурових гемопоетичних клітин на даних площах.

Копія вказаного листа від 03.09.2021 за вих. №1/1503 долучена відповідачем до матеріалів справи.

Щодо твердження позивача про проведення аукціону на продовження договору оренди та збільшення площі орендованого майна, суд зазначає наступне.

Помилково ототожнювати питання пролонгації договору оренди нерухомого майна (продовження договору на той самий строк і на тих самих умовах) внаслідок реалізації переважного права добросовісного орендаря, сутністю якого є укладення договору оренди на новий строк та зобов`язанням звільнити спірне нежитлове приміщення з одночасним поверненням цього приміщення орендодавцю за актом приймання-передачі, у зв`язку із закінченням строку договору оренди та необхідністю використання приміщень для власних потреб балансоутримувача/орендодавця.

Зазначені питання є взаємовиключними, оскільки реалізація орендарем переважного права є можливою тільки у разі припинення дії попереднього договору оренди і суть такої реалізації зводиться до надання добросовісному орендарю переваги перед іншими особами на рівних запропонованих орендодавцем умовах договору оренди.

Відповідно до правових висновків Верховного суду (постанова КГС ВС від 16.09.2020 у справі №904/5126/19) порушення переважного права орендаря, яке підлягає захисту відповідно до ст. 3 ЦК України, відбуватиметься при укладенні договору оренди:

-з новим орендарем при отриманні письмового повідомлення орендаря про намір реалізувати переважне право;

-у випадку недосягнення згоди щодо плати за новим договором та інших умов договору з іншим наймачем на більш сприятливих умовах та укладення з ним договору на тих самих умовах, які запропоновані попереднім наймачем при реалізації переважного права;

-укладення договору з новим орендарем за умови, що підставою відмови попередньому орендарю у поновленні договору оренди було повідомлення орендодавця про необхідність використовувати об`єкт оренди для власних потреб.

Зазначене вище обгрунтування повністю узгоджується із позицією Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (Постанова КГС ВС від 16.09.2020 у справі №904/5126/19)

Проте за обставинами даної справи та обгрунтувань, які зазначені позивачем у позовній заяві, не вбачається порушення відповідачем його права на укладення договору оренди на новий строк, оскільки аукціон на право оренди нерухомого майна не оголошувався, договір із новим (іншим) орендарем не укладався, а приміщення необхідні для потреб власника (балансоутримувача) майна.

Наведені відповідачем заперечення, з огляду на положення статей 73, 74, 76-79 Господарського процесуального кодексу України, спростовують позовні вимоги. Отже, позов не підлягає до задоволення.

Як встановлено ст.ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Статтею 79 Кодексу передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

В порядку, передбаченому ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі.

З урахуванням вищевикладених обставин, суд вважає позовні вимоги недоведеними, необґрунтованими, такими, що не відповідають фактичним обставинам справи і спростовані належним чином відповідачем, а відтак, заявлені вимоги задоволенню не підлягають.

Судові витрати.

Судовий збір, відповідно до ст. 129 ГПК України, необхідно покласти на позивача.

Керуючись ст. ст. 2, 12, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 123, 129, 233, 236, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1.У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

2.Рішення набирає законної сили в порядку та в строки, визначені ст. 241 ГПК України, та може бути оскаржено до Західного апеляційного господарського суду в порядку та в строки, згідно ст. ст. 256, 257 ГПК України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено 27.06.2023 р.

Суддя Долінська О.З.