Постанова

від 30.06.2023 по справі 523/2823/22

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/3449/23

Справа № 523/2823/22

Головуючий у першій інстанції Аліна С.С.

Доповідач Драгомерецький М. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.06.2023 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Драгомерецького М.М.,

суддів: Дришлюка А.І., Громіка Р.Д.,

в порядку спрощеного провадженняпереглянув апеляційну скаргуадвоката Чумаченка Святослава Олександровича в інтересах ОСОБА_1 на заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 20 липня 2022 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини, -

В С Т А Н О В И В:

16 лютого 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 простягнення аліментів на утримання дитини.

Мотивуючи свої позовні вимоги тим, що 02.09.2020 між позивачем та ОСОБА_2 було укладено шлюб, який відповідно до свідоцтва про шлюб, зареєстрований 02.09.2020 року у Суворовському районному у місті Одесі відділі державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.

Від даного шлюбу у сторін народилась дитина син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

20 грудня 2021 року сторони повністю припинили подружні стосунки, дитина проживає разом з позивачкою та перебуває на її повному утриманні.

Позивачка піклується про дитину, намагається забезпечити їй якісне харчування, дозвілля, лікування та догляд, купляє одяг, предмети побуту тощо. Однак, утримувати дитину самотужки надзвичайно складно.

Після припинення шлюбних відносин відповідач зобов`язався утримувати дитину, самостійно визначив для суму аліментів до сплати у розмірі приблизно 3 000 гривен щомісячно.

Проте позивачка вважає, що вказана сума не відповідає фінансовим можливостям відповідача, та є недостатньою для утримання дитини, на підставі чого вона звернулась до суду із вказаним позовом та просила його задовольнити у повному обсязі з наведених у позовній заяві правових підстав.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся судом належним чином.

До суду від представника відповідача - адвоката Боровик А.О. надійшло клопотання, яке міститься в матеріалах справи (а.с. 131), в якому позовні вимоги визнає частково у розмірі 3000 гривень, також просить суд розгляд справи проводити за її відсутності

Також, до суду відпредставника відповідача надійшов відзив, який міститься в матеріалах справи(а.с. 53-66),в якому відповідач ОСОБА_2 позовні вимоги визнає частково, а саме у розмірі 3 000 гривень та вказує про те, що позивачкане обґрунтувала суму, яку бажає стягнути з відповідача на утримання дитини, розрахунок щомісячних витрат на дитину та будь-які підтвердження розміру витрат на дитину у позовній заяві відсутні.

Заочним рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 20 липня 2022 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 3 000 гривень щомісячно, починаючи, з 16.02.2022 до досягнення дитиною повноліття (віку 18 років), тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 включно.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 992,40 гривень.

В апеляційній скарзі адвокат Чумаченко С.О. в інтересах ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.

Згідно із частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01).

Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також, надав сторонам строк для подачі відзиву.

Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимогЦПК України.

Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13ц).

На підставі зазначеного, розгляд здійснено в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Повне судове рішення виготовлене 30 червня 2023 року.

Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення за таких підстав.

У частинах 1 та 2 ст. 367 ЦПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно ізст.263ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.

У статті 3 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Раду Української PCP від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ та набрала чинності для України з 27 вересня 1991 року, закріплено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Відповідно до частин першої та другої статті 27 названої Конвенції, держави-учасники визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення умов життя, необхідних для розвитку дитини, в межах своїх здібностей і фінансових можливостей.

Статтею 51 Конституції України проголошено, що батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Тобто, держава визнає захист прав і свобод дитини одним з пріоритетів своєї політики та гарантує дитині рівень життя, необхідний для гармонійного розвитку.

У частині8статті 7СК Українизазначено,що регулюваннясімейних відносинмає здійснюватисяз максимальноможливим урахуваннямінтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СК України).

Статтею 141 СК Українивстановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Отже, обсяг відповідальності батьків не залежить від проживання їх разом чи окремо від дитини, і цей факт не звільняє від обов`язку забезпечувати такі умови життя дитини, які є достатніми для фізичного, інтелектуального, морального, культурного, соціального та духовного розвитку.

Згідно із частиною 2 статті 150 СК України, батьки зобов`язані піклуватись про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини (частини 1, 2 статті 155 СК України).

Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

У частині 3 статті 181 СК України зазначено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

У частині 1 та 2 статті 182 СК України визначено, при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Положеннями частини 1 статті 191 СК України передбачено, що аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду з дня пред`явлення позову.

Відповідно достатті 8 Закону України «Про охорону дитинства»кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина 3статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статті12 Закону України «Про охорону дитинства»,на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Судом першої інстанції встановлено, що 02.09.2020 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено шлюб, який зареєстровано Суворовським районним у м. Одесі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про що було зроблено актовий запис №738 (а.с. 23).

За час шлюбу у сторін народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження, виданим Одеським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про що було зроблено актовий запис №2361 (а.с. 24).

Син ОСОБА_3 знаходиться на утриманні позивачки ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 надає матеріальну допомогу на утримання сина у розмірі 3 000 гривень.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.

Згідно із вимогами ст. ст. 80, 184 СК України аліменти присуджуються одному з подружжя у частці від заробітку (доходу) другого з подружжя і (або) у твердій грошовій сумі.

Відповідно до роз`яснень п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен урахувати: стан здоров`я та матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у ч. 2 ст. 182 СК України.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення аліментів, та стягуючи з відповідача аліменти в розмірі 3 000 гривень щомісячно, суд першої інстанції виходив з того, що такий розмір буде відповідати інтересам дитини та зможе забезпечити її належний фізичний та духовний розвиток.

В апеляційній скарзі позивачка ОСОБА_1 зазначає, що відповідач має достатній заробіток для того щоб сплачувати аліменти в розмірі 11 000 гривень на утримання своєї дитини, оскільки він є фізично здоровою та працездатною особою, інших утриманців немає, працює за кордоном моряком та має офіційний щомісячний дохід.

Однак, апеляційний суд не погоджується із доводами апеляційної скарги, що доказами які наявні в матеріалах справи підтверджується можливість ОСОБА_2 сплачувати аліменти в розмірі 11 000 гривень щомісячно, з огляду на наступне.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ст. ст. 12, 81 ЦПК України).

У статті 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Інформація на яку посилається позивачка є застарілою, а тому не приймається судовою колегією до уваги.

Судом апеляційної інстанції було витребувано від Адміністрації Державної прикордонної служби України інформацію стосовно перетину кордону України громадянином України, ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_4 , ІНН НОМЕР_1 , з 01.01.2022 року по день виконання ухвали суду, з зазначенням відомостей про пункт перетину, країну слідування, документ, за яким було здійснено перетинання.

З відповіді вбачається, що відповідач ОСОБА_2 19.01.2022 виїхав з території України.

Відповідно до інформації, що надана Головним управлінням ДПС в Одеській області вбачається, що за період з 1 кварталу 2021 року по 4 квартал 2022 року інформація про доходи ОСОБА_2 відсутня.

Інших доказів про доходи відповідача ОСОБА_2 матеріали справи не містять.

Стаття 367 ЦПК України визначає, щосуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Апеляційний суд не бере до уваги копії контрактів ОСОБА_2 , датовані 08.05.2020, 10.03.2021, 05.07.2021, 28.09.2021, 19.01.2022, долучені до заяви про долучення до матеріалів справи, оскільки не встановлено винятковості випадку їх неподання суду першої інстанції та доведеності того, що ці контракти сторона позивача не могла надати у суді першої інстанції.

За таких обставин, виконуючи повноваження суду апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що позивачмає право на захист свого права у випадку порушення його відповідачем, у даному випадку в судовому засіданні позивачем доведено належним чином, що відповідач порушив її права та права дитини нанеобхідний, достойний та достатнійрівень його матеріального забезпечення для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Тому у відповідності до ст. ст. 15, 16 ЦК України її право підлягає судовому захисту.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 03 вересня 2014 року у справі №6-84цс14.

Отже, суд першої інстанції всебічно та повно з`ясував обставини, які мають значення для справи, дослідив в судовому засіданні усі докази, які є у справі, з урахуванням їх переконливості, належності і допустимості, дав їм правильну оцінку на предмет пропорційності співвідношення між застосованими засобами і поставленою метоюу контексті конституційного принципу верховенства права та права на справедливий розгляд, керуючись критерієм «поза розумним сумнівом», та правильно виходив з того, що є законні підстави для часткового задоволення позову.

Інших правових доводів апеляційна скарга не містить.

При цьому, апеляційний суд роз`яснює, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом (ст. 192 СК України).

Європейський судз правлюдини (далі-ЄСПЛ)вказав,що пунктперший статті6Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення.

У п.54Рішення усправі Трофимчукпроти України(заява№4241/03)від 28.10.2010,остаточне 28січня 2011року,Європейський судз правлюдини зазначив,що,«беручи доуваги своївисновки застаттею 11Конвенції (див.вищепункти 42-45), Суд не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявниці про переслідування її роботодавцем, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими. У зв`язку з цим Суд повторює, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (див. рішення у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява №30544/96, п. 26, ECHR 1999-1)».

Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи.

Тому, законних підстав для скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову немає.

Керуючись ст. ст. 367,368,374 ч.1п.1,375,382 -384, 389 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу адвоката Чумаченка Святослава Олександровича в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення, заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 20 липня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3ст. 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складено: 30 червня 2023 року.

Судді Одеського апеляційного суду: М.М.Драгомерецький

А.І.Дришлюк

Р.Д.Громік