Постанова

від 27.06.2023 по справі 155/1005/19

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 155/1005/19 Головуючий у 1 інстанції: Ушаков М. М. Провадження № 22-ц/802/553/23 Доповідач: Федонюк С. Ю.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 червня 2023 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Федонюк С. Ю.,

суддів - Матвійчук Л. В., Осіпука В. В.,

з участю:

секретаря судового засідання - Савчук О. В.,

представника позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача -Солтисюка А. П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Комунального підприємства "Горохівська багатопрофільна лікарня Горохівської міської ради" про відшкодування моральної шкоди, завданої медичними працівниками, за апеляційною скаргою відповідача Комунального підприємства "Горохівська багатопрофільна лікарня Горохівської міської ради" на рішення Нововолинського міського суду Волинської області від 14 березня 2023 року,

В С Т А Н О В И В:

03 вересня 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду із даним позовом, мотивуючи вимоги тим, що його батько ОСОБА_3 був госпіталізований у хірургічне відділення Горохівської ЦРЛ 04 червня 2018 року о 16:30 год. з діагнозом: облітеруючий атеросклероз нижніх кінцівок, гангрена правої ступні. Вказує, що 05 червня 2018 року лікуючим лікарем ОСОБА_4 разом з іншими медичними працівниками проведено хірургічне втручання - батькові ампутовано праве стегно. ІНФОРМАЦІЯ_1 о 05:00 год. ранку його батько помер у хірургічному відділенні Горохівської ЦРЛ. Зазначає, що із протоколу патологоанатомічного дослідження №62 від ІНФОРМАЦІЯ_1 вбачається, що причинами смерті ОСОБА_3 є набряк легенів, повторний інфаркт міокарда нижньої стінки лівого шлуночка. Зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_1 о 03:50 год. без згоди ОСОБА_3 , його матері ОСОБА_5 , яка перебувала поряд з батьком до його смерті у палаті, лікарем - анестезіологом ОСОБА_6 , який є зав. відділенням реанімації, було призначено та у подальшому введено батькові сильнодіючий психотропний лікарський засіб морфін.

Позивач зазначає, що медичні працівники Горохівської ЦРЛ, зокрема лікуючий лікар-хірург ОСОБА_4, лікар-анестезіолог ОСОБА_7 , завідувач відділення анестезіології ОСОБА_6 та інший медичний персонал за період часу з 04 червня 2018 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 неналежно виконували свої функціональні обов`язки під час лікування ОСОБА_3 , не вжили усіх заходів, спрямованих на недопущення смерті його батька, чим нанесли йому моральну шкоду, яка полягає у душевних стражданнях, нервових зривах, порушенні стійких соціальних зв`язків, депресії тощо. Моральну шкоду позивач оцінює у розмірі 190000,00 грн.

На підставі наведеного, позивач вважає, що внаслідок дій відповідача йому спричинено моральну шкоду, а тому просив суд стягнути з Горохівської лікарні на його користь 190000,00 гривень в рахунок компенсації моральної шкоди, завданої медичними працівниками лікарні.

Рішенням Нововолинського міського суду Волинської області від 14 березня 2023 року позов задоволено частково.

Стягнуто з КП "Горохівська багатопрофільна лікарня Горохівської міської ради" в користь ОСОБА_2 100000 грн 00 коп. на відшкодування моральної шкоди, завданої медичними працівниками КНП "Горохівська ЦРЛ".

Стягнуто з КП "Горохівська багатопрофільна лікарня Горохівської міської ради" в користь ОСОБА_2 15041 грн 60 коп. судових витрат за проведення комісійної судово-медичної експертизи.

В решті позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з КП "Горохівська багатопрофільна лікарня Горохівської міської ради" судовий збір в дохід держави в розмірі 768 грн 40 коп.

Не погодившись із даним рішення суду, відповідач КП "Горохівська багатопрофільна лікарня Горохівської міської ради" подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що позовні вимоги є необґрунтованими, оскільки вини лікарні у смерті батька позивача не встановлено. Щодо висновку експерта зазначено, що в ньому не вказано, хто конкретно при лікуванні ОСОБА_3 не надав останньому якісної медичної допомоги, щодо складеної рецензії на медичну карту стаціонарного хворого ОСОБА_3 - вказано, що остання неправильно тлумачиться позивачем на свою користь, а тому вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити та відмовити у задоволенні позову повністю.

Скаржник зазначає, що судом невірно надано оцінку доказам, оскільки причиною смерті ОСОБА_3 були супутні захворювання, зокрема, важка анемія, які обтяжували перебіг основного захворювання. Звертає увагу суду на те, що висновком експертизи встановлено, що саме дії пацієнта, зокрема і залишення стаціонару, незважаючи на важкий стан здоров`я, призвели до неможливості надати медичну допомогу вчасно. Отже, твердження суду про неналежність надання медичної допомоги саме працівниками відповідача та наявність їх вини є безпідставними та необґрунтованими. Крім того, висновок експертизи не містить жодного посилання на недоліки в діях лікаря та не вказано, які саме недоліки стали безпосередньою причиною смерті пацієнта. Водночас, у висновку зазначено, що недопущення недоліків у наданні медичної допомоги могло дещо зменшити гіпоксію, ймовірно дало б можливості діагностувати гостре порушення коронарного кровотоку та дещо збільшувало б шанси на збереження життя пацієнта, проте з огляду на характер захворювання та важкість стану хворого, обумовленого гангреною, не гарантувало йому запобігти смертельному результату. Вважає, що висновок експерта містить лише припущення щодо наслідків дій лікарів у даній ситуації. Вказує, що експертизою прямо зазначено, що основним з комплексу факторів, які обумовили настання смерті ОСОБА_3 , є тяжкість його захворювання та несвоєчасність звернення для їх лікування. Покликається на те, що дані обставини були залишені судом першої інстанції поза увагою суду.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 зазначає, що рішення суду є законним та обґрунтованим, оскільки позивачем повністю доведено позовні вимоги, а відповідачем не спростовано належними та допустимими доказами наявності вини у діях лікарів, що призвело до смерті пацієнта, а тому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду залишити без змін.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін у справі, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції змінити з наступних підстав.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що допущені недоліки у наданні медичної допомоги ОСОБА_3 , зокрема у передопераційному та післяопераційному періоді, непризначення консультації кардіолога, невиконання повторної електрокардіографії та повторних досліджень зменшило шанси стаціонарного хворого ОСОБА_3 на збереження йому життя. Тобто, працівники відповідача не в повному обсязі та невчасно надали медичну допомогу батьку позивача, внаслідок чого той помер.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення суду першої інстанції відповідає не в повній мірі з огляду на наступне.

Згідно зі статтями 3, 49 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Кожен має право на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування. Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров`я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності.

Відповідно до статті 284 ЦК України фізична особа має право на надання їй медичної допомоги. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років і яка звернулася за наданням їй медичної допомоги, має право на вибір лікаря та вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій.

Згідно з пунктами «а», «д», «ї» частини першої статті 6 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» кожний громадянин України має право на охорону здоров`я, що передбачає: життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та соціальне обслуговування і забезпечення, який є необхідним для підтримання здоров`я людини; кваліфіковану медичну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря, вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій і закладу охорони здоров`я; оскарження неправомірних рішень і дій працівників, закладів та органів охорони здоров`я.

Відповідно до частин першої, п`ятої, шостої статті 8 Основ держава визнає право кожного громадянина України на охорону здоров`я і забезпечує його захист. У разі порушення законних прав і інтересів громадян у сфері охорони здоров`я відповідні державні, громадські або інші органи, підприємства, установи та організації, їх посадові особи і громадяни зобов`язані вжити заходів щодо поновлення порушених прав, захисту законних інтересів та відшкодування заподіяної шкоди. Судовий захист права на охорону здоров`я здійснюється у порядку, встановленому законодавством.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).

У цивільному законодавстві питання відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров`я, врегульовані §1 Глави 82 книги п`ятої ЦК України.

Відповідно до частини першої, пунктів 1, 2 частини другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Відповідно до частин першої-третьої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом.

Моральна шкоди, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другої цієї статті (частина 1 статті 1167 ЦК України).

Тобто частина перша статті 1167 ЦК України визначає: по-перше, особу, відповідальну за моральну шкоду, а саме, особу, яка її завдала; та по-друге, загальні умови відшкодування моральної шкоди, зокрема наявність вини заподіювача, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Зобов`язання з відшкодування шкоди як майнової, так і моральної є безпосереднім наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб`єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин.

Складовими для настання відповідальності за завдання відшкодування шкоди є: наявність шкоди; протиправна поведінка заподіювача шкоди; причинний зв`язок між шкодою і протиправною поведінкою заподіювача; вина. Перераховані підстави для деліктних зобов`язань є обов`язковими. Відсутність хоча б одного елементу виключає відповідальність за завдану шкоду.

У постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року в справі № 197/1330/14 (провадження № 61-21956св19) вказано, що причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. При цьому причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди.

У деліктних правовідносинах у сфері надання медичної допомоги протиправна поведінка спрямована на порушення суб`єктивного особистого немайнового права особи, яке має абсолютний характер, - права на медичну допомогу.

У сфері надання медичної допомоги протиправними необхідно вважати дії (бездіяльність), які не відповідають законодавству у сфері охорони здоров`я, зокрема стандартам у сфері охорони здоров`я та нормативним локальним актам.

Відповідно до частини другої статті 34 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» обов`язками лікуючого лікаря є своєчасне і кваліфіковане обстеження та лікування пацієнта.

Таким чином, надання несвоєчасної або некваліфікованої медичної допомоги є протиправною поведінкою медичного працівника.

Відповідно до ч. 2 статті 1168 ЦК України, моральна шкода, завдана смертю фізичної особи відшкодовується її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям усиновленим), а також особам, які проживають з нею однією сім`єю.

У справі №216/3521/16-ц від 01 вересня 2020 року Велика Палата Верховного Суду постановила, що виходячи з положень ст. ст. 16, 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

Право на звернення до суду про відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи виникає у зв`язку з настанням певних подій: каліцтво, ушкодження здоров`я або смерть фізичної особи.

Отже, право члена сім`ї померлого на відшкодування моральної шкоди у зв`язку зі смертю особи, спричиненого непрофесійними діями лікарів, відповідача у справі, виникає з настанням юридичного факту смерті та за наявності захворювання і причинного зв`язку між смертю і захворюванням, а тому правовідносини щодо відшкодування моральної шкоди члена сім`ї померлого виникають лише після смерті померлого та регулюються законодавством, яке діє на цей момент, на час розгляду справи у суді.

Згідно з частиною першою статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що для настання відповідальності за завдання шкоди смертю необхідна наявність таких умов: протиправна поведінка особи, яка завдала шкоду, наявність шкоди, причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, наявність вини. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. Такий же правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2019 року в подібній справі № 755/2545/15-ц (провадження № 61-47866св18).

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом встановлено, що правонаступником Комунального некомерційного підприємства "Горохівська центральна районна лікарня Горохівської районної ради Волинської області" є Комунальне підприємство "Горохівська багатопрофільна лікарня Горохівської міської ради".

Також встановлено, що позивач ОСОБА_2 є сином ОСОБА_3 , що підтверджується документально копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 20.07.1973 року районним бюро ЗАГС м. Горохів Волинської області (а.с.10 т.1).

Із довідки Горохівської міської ради Волинської області від 25.03.2019 №82 встановлено, що ОСОБА_3 дійсно був зареєстрований і проживав у АДРЕСА_1 до дня своєї смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 . З ОСОБА_3 були зареєстровані і проживали: дружина ОСОБА_5 , сини ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с.11 т.1).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер у м. Горохів Горохівського району Волинської області, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданого 11 червня 2018 року Горохівським РВ ДРАЦСу ГТУЮ у Волинській області (а.с.12 т.1).

Із матеріалів справи судом встановлено, що батько позивача ОСОБА_3 , 1950 року народження, більше 10 років поспіль хворів серцево-судинними захворюваннями, зокрема із копії виписки (епікризу) №8429 з медичної карти стаціонарного хворого вбачається, що він перебував на лікуванні у Волинській обласній клінічній лікарні з 25.05.2018 року до 04.06.2018 року з діагнозом: облітеруючий атеросклероз судин нижніх кінцівок ХАН- IV ступеня справа, ІІІ ступеня зліва. Початкова гангрена правої ступні. Виразкова хвороба шлунку. Гострі виразки шлунку в стадії епітелізації. ІХС стабільна стенокардія напруги. ФК-ІІ. Постінфарктний к/склероз. СН ІІа ст. Гіпертонічна хвороба ІІ ст. Гіпертензивне серце, ССР. Ниркова недостатність. Анамнез захворювання ОСОБА_3 : останній вважає себе хворим протягом декількох років, коли вперше був поставлений даний діагноз. Періодично знаходився на стаціонарному лікуванні, після останнього разу почувався добре. Після відчуття погіршення загального стану звернувся у ЦРЛ, звідки був направлений у ВОКЛ для дообстеження та лікування. Госпіталізований. У даній виписці зазначено, що від ампутації хворий відмовляється, наполягає на виписці та продовженні лікування за місцем проживання (а.с.13 т.1).

Зі змісту протоколу патологоанатомічного дослідження №62 від ІНФОРМАЦІЯ_1 встановлено, що ОСОБА_3 був доставлений в лікарню о 16:30 год. 04 червня2018 року, провів 5 ліжко-днів у хірургічному відділенні Горохівської ЦРЛ, помер о 05:00 год. ІНФОРМАЦІЯ_1. Заключний клінічний діагноз: основне захворювання - облітеруючий атеросклероз судин нижніх кінцівок; ускладнення - гангрена правої гомілки; супутні захворювання - СН - ІІ ст. Патологоанатомічний діагноз: основне захворювання - повторний інфаркт міокарду нижньої стінки лівого шлуночка; ускладнення - ХІХС; супутні захворювання - набряк легень. Загальний атеросклероз. Облітерація судин нижніх кінцівок. Гангрена правої гомілки. Стан після ампутації 05.06.2018. Причина смерті - набряк легень, повторний інфаркт міокарда нижньої стінки лівого шлуночка, ХІХС (а.с.14 т.1).

17 серпня 2019 року головою комісії з розбору летальних випадків було складено рецензію на медичну карту стаціонарного хворого №488 померлого в хірургічному відділенні Горохівської ЦРЛ ОСОБА_3 (а.с.17-19 т.1), з якої вбачається, що при лікуванні: не було дотримано оформлення інформаційної згоди ф003-6/о на оперативне втручання; недостатньо описані супутні захворювання; 08 червня 2018 року не призначено і не проведено повторно ЕКГ; лікарем не оформлено абсолютні покази до оперативного втручання; проведення консультацій лікарів інших спеціальностей не призначалися лікуючим лікарем; прижиттєво не діагностований повторний інфаркт міокарду.

Також у Рецензії зазначено про те, що у виписці ВОКЛ вказано, що хворий на полягав на операції за місцем проживання.

У «висновку і пропозиції рецензента» для лікарів зазначено: 1) обґрунтовувати абсолютні показники до операції, вказувати вкрай високий ст. ризику, з яким ознайомлювати пацієнта і родичів (бажано під підпис); 2) коректно оформляти ІЗ на оперативне втручання; 3) при важкій супутній патології призначати консультацію терапевта.

Проте, зі змісту висновку вказаної Рецензії слідує, що «смерть умовно попереджувана» за таких умов: дотримання хворим рекомендацій з моменту виявлення захворювання (>10років), згода хворого на оперативне втручання в умовах ВОКЛ.

Отже, покликання позивача та його представника на висновки цієї Рецензії як на доказ безумовної вини працівників лікарні у смерті їх батька, на думку колегії суддів, є необґрунтованими.

Комісією Волинської обласної клінічної лікарні у складі лікарів з групи експертів за відповідними напрямками управління охорони здоров`я обласної державної адміністрації проведено службову перевірку якості надання медичної допомоги ОСОБА_3 медичним персоналом Горохівської ЦРЛ, проаналізовано медичні документи та складено довідку клініко-експертної оцінки надання медичної допомоги ОСОБА_3 . З висновків комісії вбачається, що: "1.Надання медичної допомоги гр. ОСОБА_3 проводилось згідно протоколів та стандартів надання медичної допомоги, в достатньому обсязі та відповідно до встановленого діагнозу. Оперативне лікування проведено по життєвих показах на фоні високого операційного ризику. 2. Розвиток повторного інфаркту міокарда не пов`язаний з наданням медичної допомоги, так як існував ряд факторів ризику виникнення цієї патології на фоні існуючих протипоказів до попереджувального призначення антитромбоцитарних засобів. 3. Виявлено ряд недоліків по веденню пацієнта ОСОБА_3 в Горохівській ЦРЛ, а саме, недостовірні показники рівня сечовини та креатиніну крові, відсутність реєстрації ЕКГ в динаміці, не проведена корекція призначень на фоні погіршення стану пацієнта ввечері 08.06.18р., але на наслідки захворювання це не вплинуло." (а.с.130-131 т.1).

Ухвалою суду першої інстанції 10 лютого 2021 року за клопотанням позивача було призначено у даній справі комісійну судово-медичну експертизу.

Із висновку експерта №93/21 комісійної судово-медичної експертизи, проведеної Державною спеціалізованою установою «Головне бюро судово-медичної експертизи Міністерства охорони здоров`я України» за фактом смерті ОСОБА_3 встановлено, що комісія експертів прийшла до таких підсумків:

"Згідно медичної карти стаціонарного хворого №2301/477/217 Горохівської ЦРЛ ОСОБА_3 знаходився на стаціонарному лікуванні з 04.06.2018р. по 09.06.2018р. у хірургічному відділенні з діагнозом при госпіталізації: «Облітеруючий атеросклероз судин н/кінцівок. Гангрена правої стопи». За результатами огляду хворому 04.06.2018р. був встановлений діагноз: «Облітеруючий атеросклероз. Гангрена правої стопи», призначено обстеження (аналіз крові, аналіз сечі, ЕКГ). За результатами дослідження крові від 05.06.2018р. у ОСОБА_3 мала місце анемія важкого ступеня (гемоглобін 62 г/л, еритроцити 1,89 х 1012/л). Дослідження показників згортання крові (коагулограма) ОСОБА_3 не призначалося.

За даними електрокардіографії, виконаної о 12:11год. 05.06.18р., у хворого мали місце зміни (патологічний зубець Q), що могли свідчити про перенесений у минулому інфаркт міокарда. З огляду на це хворий потребував консультації кардіолога, однак записи щодо призначення консультації та обстеження хворого кардіологом у медичній карті відсутні, що є недоліком надання медичної допомоги.

Враховуючи дані ангіографії судин нижніх кінцівок від 25.05.2018р. (згідно з медичною картою стаціонарного хворого №8429 Волинської обласної клінічної лікарні), у ОСОБА_3 мав місце облітеруючий атеросклероз судин правої нижньої кінцівки зі стенотичним ураженням «правих здухвинних артерій» з розвитком гангрени правої стопи, що було підставою для ампутації нижньої кінцівки на рівні стегна. Отже, рівень ампутації правої нижньої кінцівки був вибраний правильно.

Відповідно до записів у карті спостережень (дата з виправленням 06 чи 05.06.2018р.) та листка лікарських призначень з відомостями про лікування у післяопераційному періоді з 06.06.2018р. по 08.06.2018р. ОСОБА_3 призначалась антибіотикотерапія, медикаментозна терапія, направлена на покращення кровообігу (коронарного, мозкового), дезінтоксикаційна, серцево-судинна, в тому числі й антигіпертензивна, протибольова, противиразкова. В той же час, лікування наявної анемії важкого ступеня (за результатами лабораторних досліджень крові від 06.06.2018 та 08.06.2018 рівень гемоглобіну був низьким в межах 55-72г/л, еритроцити 1,86-2,29x1012/л), в післяопераційному періоді не проводилось, що є недоліком надання медичної допомоги.

Не проводилось лікування анемії і після переведення хворого 06.06.2018 з відділення анестезіології до хірургічного відділення, що є недоліками надання медичної допомоги. Крім того, за даними біохімічного дослідження крові від 06.06.2018 , був підвищеним рівень трансаміназ (зокрема АсАТ 0,88 ммоль/л), що може спостерігатися при інфаркті міокарда та давало підстави призначити повторне дослідження рівня трансаміназ, консультацію кардіолога та повторне проведення ЕКГ, що не було зроблено та є недоліками надання медичної допомоги. У період з 06.06.2018р. по 08.06.2018р. відмічено стан середньої важкості, скарги хворого на біль у правій нозі, порушень і скарг з боку внутрішніх органів при оглядах не зазначено.

Як убачається із записів у медичній карті, під час спільного огляду терапевтом та анестезіологом 08.06.2018 о 18.40 год. хворий скаржився на задишку в спокої, займав вимушене положення сидячи, в нижніх відділах легень при аускультації були виявлені хрипи.

Виникнення зазначених клінічних проявів у хворого з наявністю хронічних серцево-судинних захворювань, патологічних змін на ЕКГ від 05.06.2018 та підвищеного рівня трансаміназ крові від 06.06.2018 були підставою для підозри розвитку у ОСОБА_3 гострого інфаркту міокарда, призначення консультації кардіолога, виконання повторної ЕКГ, визначення рівня трансаміназ, що зроблено не було та є недоліками надання медичної допомоги.

В даному випадку, хворому призначено дексаметазон, а також клексан (антикоагулянт) та проведення рентгенографії органів грудної клітки (дані про застосування клексану та виконання рентгенографії в медичній карті відсутні).

Оскільки стан хворого не покращувався, його було переведено до відділення анестезіології. При огляді хворого анестезіологом о 03.50 год. 09.06.2018 відмічено важкий стан та введено знеболюючий препарат (морфін), а як вбачається із наступного запису, о 05.00 год. цього ж дня до хворого викликана чергова медична сестра, виявлено відсутність серцебиття і дихання та констатовано настання смерті.

Експертами при цьому зауважено, що хворі у важкому стані потребують постійного спостереження, а у разі зупинки серцевої діяльності та дихання, лікарем-анестезіологом проводиться серцево-легенева реанімація. Незабезпечення у відділенні анестезіології постійного спостереження за перебігом стану хворого та непроведення серцево-легеневої реанімації лікарем-анестезіологом за наявності показів, є недоліками надання медичної допомоги.

Разом з тим, експертизою встановлено, що за даними «Протоколу патологоанатомічного дослідження» № 62 від 09.06.2018р. у ОСОБА_3 мав місце повторний інфаркт міокарда, що і стало причиною смерті, та розвиток повторного інфаркту міокарду у нього пов`язаний з вираженими атеросклеротичними змінами коронарних судин та тромбозом.

Також експертизою підтверджено, що хворий звернувся за медичною допомогою несвоєчасно, з наявністю гангрени правої стопи, інтоксикації, ознак порушення функції нирок та потребував оперативного втручання за життєвими показами. Крім того, у ОСОБА_3 мала місце ішемічна хвороба серця, стабільна стенокардія напруги, функціональний клас 2, післяінфарктний кардіосклероз, гіпертонічна хвороба 2 ст. гіпертензивне серце, серцева недостатнісь 2А ст., важка анемія, які обтяжували перебіг основного захворювання.

Експертами відзначено, що під час лікування у Волинській обласній клінічній лікарні у ОСОБА_3 27.05.2018 р. виникло різке зниження рівня артеріального тиску (до 85/50 мм рт ст), зростання частоти серцевих скорочень (до 120 ударів за хвилину), а 29.05.2018 р. хворий раптово втратив свідомість, при цьому тиск та пульс визначити було неможливо, хворому проводилась штучна вентиляція легень «...мішком Амбу із непрямим масажем серця...» і до стабілізації стану він знаходився у BAIT. Незважаючи на важкий стан та потребу в оперативному втручанні, від запропонованої операції ампутації правої ноги пацієнт та його родичі відмовились («...без дозволу покинув стаціонар...»), що обумовило додаткову втрату часу для надання медичної допомоги. Хворий 04.06.2018 р. був виписаний з обласної лікарні і того ж дня був госпіталізований до хірургічного відділення Горохівської ЦРЛ, де наступного дня йому була виконана операція ампутації за наявності високого операційного ризику.

Таким чином, експертами зроблено остаточний висновок, що настання смерті ОСОБА_3 обумовлене комплексом із трьох наступних факторів:

- 1) важкими захворюваннями серцево-судинної системи у вигляді облітеруючого атеросклерозу обох нижніх кінцівок, хронічної артеріальної недостатності обох нижніх кінцівок, ішемічної хвороби серця, стабільної стенокардії напруги, післяінфарктного кардіосклерозу, гіпертонічної хвороби, гіпертензивного серця, серцевої недостатності, які за звичайним своїм перебігом можуть ускладнюватися тромбозами судин з розвитком інфаркту, інсульту тощо;

- 2) несвоєчасним зверненням за медичною допомогою з приводу облітеруючого атеросклерозу обох нижніх кінцівок, хронічної артеріальної недостатності справа та зліва з наявністю гангрени правої стопи, інтоксикації, ознак порушення функції нирок, виразок шлунку, анемії;

- 3) недоліками надання медичної допомоги.

Зазначене спростовує також посилання апелянта на те, що вина відповідача у даному випадку повністю відсутня.

Доводи ж апеляційної скарги щодо неправильної оцінки судом першої інстанції в цілому наданих сторонами доказів, зокрема вказаної раніше Рецензії, висновку за результатами клініко-експертної оцінки якості та обсягів наданої медичної допомоги ОСОБА_3 , висновку комісійної судово-медичної експертизи в умовах наявних уніфікованих клінічних протоколів відхиляються судом апеляційної інстанції з огляду на наведені вище мотиви.

Таким чином, доводи апеляційної скарги, які би свідчили про належне надання медичної допомоги у повному обсязі батьку позивача не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду.

Однак, у своєму висновку експерти зазначили, що в даному випадку недопущення недоліків у наданні медичної допомоги, зокрема проведення в передопераційному та в післяопераційному періоді корекції анемії, могло дещо зменшити гіпоксію, а призначення консультації кардіолога, виконання повторної електрокардіографії, повторних досліджень рівня трансаміназ, ймовірно дало б можливість діагностувати гостре порушення коронарного кровотоку, перевезти хворого до спеціалізованого кардіологічного медичного закладу III рівня ( де хворий перебував безпосередньо перед його оперуванням і звідки за його проханням був перевезений і поміщений до районної лікарні) для проведення втручань на коронарних судинах, що дещо збільшувало шанси на збереження життя, проте з огляду на характер захворювань та важкість стану хворого, обумовленого гангреною, не гарантувало його, в тому числі й не гарантувало можливість запобігти «...смертельному результату - смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 гр. ОСОБА_3 ...».

Крім того, експертами окремо наголошено, що основним із наведеного у висновку комплексу із трьох факторів, які обумовили настання смерті ОСОБА_3 , є важкість його захворювань та несвоєчасність їх лікування (а.с.222-282 т.1).

Таким чином, на думку колегії суддів, виходячи із висновків судово-медичної експертизи, яка проведена за ухвалою суду та за клопотанням сторони позивача, недоліки надання медичної допомоги працівниками районної лікарні як один із трьох факторів, які спричинили смерть пацієнта, займає не рівноцінну двом іншим факторам частину, не є основним, а лише доповнюючим фактором, тобто супутнім або додатковим.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо покладення на відповідача цивільно-правового обов`язку з відшкодування моральної шкоди за смерть батька позивача під час лікування, оскільки недоліки надання медичної допомоги лікарями районної лікарні (лікуючим лікарем-хірургом ОСОБА_4 , лікарем-анестезіологом ОСОБА_6 ) встановлено та визначено їх як одним із побічних (не основних) факторів настання смерті пацієнта, однак при визначенні розміру моральної шкоди, на думку колегії суддів, судом було помилково не враховано наведені вище обставини і стягнуто з відповідача 100000 грн моральної шкоди, що є більше ніж половина від 190000 грн - заявленої суми позовних вимог. А тому в частині визначення розміру моральної шкоди апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, враховуючи наявність провини самого потерпілого в заподіянні шкоди як основного фактору, грошовий еквівалент відшкодування моральної шкоди з лікувального закладу слід визначити в меншій сумі.

Колегія суддів вважає, що розмір моральної шкоди слід зменшити до 50000 гривень, виходячи з таких міркувань.

Як видно з матеріалів справи, подаючи позов із вимогою про стягнення моральної шкоди з лікарні, покликаючись на наявність вини в неналежному наданні медичної допомоги працівниками районної лікарні, що спричинило смерть його батька, позивач ОСОБА_2 оцінив таку шкоду у розмірі 190000 гривень. У ході судового розгляду ним позовні вимоги не змінювалися.

Проте, якщо зважати на наведені вище висновки судово-медичної експертизи щодо причин смерті пацієнта ОСОБА_3 , навіть при тому, якби усі три фактори, які спричинили його смерть, були рівноцінними між собою, то, враховуючи кожен цей чинник окремо та розділивши порівну на кожен з них заявлену суму моральної шкоди в розмірі 190000 гривень, то на один із визначених факторів припадала би сума близька до 63000 гривень.

А враховуючи, що фактор недоліків надання медичної допомоги визначено експертами таким, що не є основним і не є рівнозначним двом іншим із цих трьох чинників, а носить побічний, супутній характер, тому колегія суддів вважає, що і розмір моральної шкоди, який припадає на його частку у загальній сумі має бути значно меншим, ніж 63000 гривень, відповідно до характеру вчиненого порушення та ступеню вини відповідача, отже сума моральної шкоди, що підлягає до стягнення, апеляційним судом визначена в 50000 гривень.

Із урахуванням вказаних фактичних даних у справі, правових норм, які підлягають застосуванню, суд, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості й беручи до уваги конкретні обставини справи, вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 50 000,00 гривень, а тому змінює рішення суду першої інстанції в даній частині.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції та не впливають на законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду.

Помилкове застосування судом положень статті 23 ЦК України, у відповідності до ст. 376 ЦПК України є підставою для зміни рішення суду першої інстанції в частині розміру задоволених позовних вимог про відшкодування моральної шкоди й ухвалення у цій частині позовних вимог нового судового рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача в якості відшкодування моральної шкоди грошові кошти в розмірі 50000 грн, у решті рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. 268, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу відповідача Комунального підприємства "Горохівська багатопрофільна лікарня Горохівської міської ради" задовольнити частково.

Рішення Нововолинського міського суду Волинської області від 14 березня 2023 року в даній справі змінити в частині розміру відшкодування моральної шкоди.

Стягнути з Комунального підприємства "Горохівська багатопрофільна лікарня Горохівської міської ради" в користь ОСОБА_2 50000 (п`ятдесят тисяч) гривень на відшкодування моральної шкоди, завданої медичними працівниками.

В решті рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий

Судді