Постанова

від 19.06.2023 по справі 159/4159/22

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 159/4159/22 Головуючий у 1 інстанції: Шишилін О. Г. Провадження № 22-ц/802/568/23 Доповідач: Осіпук В. В.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 червня 2023 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Осіпука В. В.,

суддів - Киці С. І., Матвійчук Л. В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ковельський госпрозрахунковий ринок» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за оренду, за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 31 березня 2023 року,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2022 року ТзОВ «Ковельський госпрозрахунковий ринок» звернулося в суд із зазначеним позовом.

Покликалося на те, що 31 грудня 2019 року між товариством і відповідачем ОСОБА_1 був укладений Договір оренди № 718 торговельного місця. Предметом якого є торговельне місце № 250, загальною площею 6, 00 кв. метрів, що розташоване на Привокзальному ринку за адресою: Волинська область, місто Ковель, бульвар Лесі Українки, яке надається орендодавцем у тимчасове платне користування орендареві для розміщення об`єкта торгівлі для провадження торовельної діяльності. Договір укладався на 12 місяців, на строк з 01 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року включно, а у випадку, якщо орендар продовжував користуватися торговельним місцем після закінчення дії договору, то за відсутності заперечень орендодавця протягом місяця з дати закінчення дії договору, договір вважався поновленим на тих же умовах і на той самий строк.

Крім того, позивач зазначав, що відповідач ОСОБА_1 після закінчення дії договору і надалі продовжує використовувати передане їй в користування торговельне місце, однак орендну плату за це товариству не сплачує і на пропозицію добровільно погасити заборгованість не реагує.

Ураховуючи наведене, позивач ТзОВ «Ковельський госпрозрахунковий ринок» просив суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 на свою користь заборгованість по сплаті платежів за оренду торгівельного місця АДРЕСА_1 за період з 01 січня 2020 року по 30 вересня 2022 року в сумі 10 103 грн. 80 коп., 2 749 грн. 20 коп. штрафу та відшкодувати йому понесені судові витрати.

Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 31 березня 2023 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «Ковельський госпрозрахунковий ринок» заборгованість по оренді торговельного місця на загальну суму 12 853 грн., з яких: 10 103 грн. 80 коп. орендна плата, 2 749 грн. 20 коп. штраф за порушення умов договору, та сплачений позивачем судовий збір в розмірі 2 481 грн.

Вважаючи рішення суду першої інстанції таким, що прийняте з порушенням норм матеріального права та з висновками, які не відповідають фактичним обставинам справи, відповідач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій просила оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволені позову відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що договір, який був укладений між сторонами спору, вважається розірваним з ініціативи позивача з моменту звернення останнього до неї з письмовим повідомленням про не погодження на продовження дії договору на оренду торговельного місця на 2021 рік і надалі, а тому вимога позивача про сплату орендної плати є безпідставною.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач ТзОВ «Ковельський госпрозрахунковий ринок», вважаючи оскаржуване рішення законним і обґрунтованим, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відповідач порушила умови договору оренди не сплачує за оренду торгового місця орендодавцю щомісячні платежі, торговельне місце не звільнила, то з неї на користь позивача підлягає стягненню вся сума заборгованості з орендної плати та штраф за порушення умов договору у розмірі визначеному позивачем.

Проте погодитись з таким висновком суду не можна.

Встановлено, що 31 грудня 2019 між позивачем ТзОВ «Ковельський госпрозрахунковий ринок» і відповідачем ОСОБА_1 був укладений договір оренди № 718 торговельного місця, предметом якого є торговельне місце № 250, загальною площею 6, 00 кв. метрів, що розташоване на Привокзальному ринку за адресою: Волинська область, місто Ковель, бульвар Лесі Українки, яке надається орендодавцем у тимчасове, платне користування орендареві для розміщення об`єкта торгівлі для провадження торговельної діяльності.

Крім того, з наявного в матеріалах справи письмового доказу - копії договору оренди № 718 торговельного місця, вбачається, що даний договір укладався строком на 12 місяців та діяв з 01 січня 2020 року до 31 грудня 2020 року включно. Згідно п. 8 цього договору, якщо орендар продовжує користуватися торговельним місцем після закінчення дії договору, то за відсутності заперечень орендодавця протягом місяця з дати закінчення дії договору, договір вважається поновленим на тих же умовах на той самий строк з урахуванням змін в законодавстві на дату продовження договору.

29 січня 2021 року позивач ТзОВ «Ковельський госпрозрахунковий ринок» надіслав відповідачу ОСОБА_1 письмове повідомлення № 435 про не погодження на продовження дії вказаного вище договору на новий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором, і відповідно, просив вважати даний договір припиненим та звільнити торговельне місце і повернути його товариству за актом прийому-передачі та виконати перед орендодавцем інші свої зобов`язання, в тому числі грошові.

Також з наданого позивачем і приєднаного до матеріалів справи розрахунку суми боргу по орендній платі, який нарахований відповідачу ОСОБА_1 за період з 01 січня 2020 року по 30 вересня 2022 року за договором оренди торговельного місця № 718 від 31 грудня 2019 року, слідує, що за 2020 рік в орендаря ОСОБА_1 перед орендодавцем товариством існував борг по орендній платі на загальну суму 3 649 грн. 88 коп., який останньою був частково погашений у 2021 році в розмірі (2500+500+500) 3500 грн.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань з 17 грудня 2018 року ОСОБА_1 припинила підприємницьку діяльність за власним рішенням.

За змістом пункту 3 частини першої статті 3 (свобода договору як засада цивільного законодавства), пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 509, частини першої статті 627 ЦК України укладення договору із погодженням сторонами його умов, що визначені на розсуд сторін з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, та становлять зміст договору, зобов`язує сторони виконувати зобов`язання за цим договором належним чином відповідно до його умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526, частина перша статті 628, стаття 629 ЦК України).

Частинами першою та другою статті 598 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Згідно із частиною першою статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) орендодавець передає або зобов`язаний передати орендареві майно у користування за плату на певний строк.

Частиною першою статті 763 ЦК України встановлене загальне правило, за яким договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Відповідно до вимог частин першої статті 764 цього Кодексу, якщо наймач продовжує володіти та/або користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що із закінченням строку договору оренди на який його було укладено, за наявності заперечень наймодавця щодо подальшого користування наймачем майном, договір є припиненим, що означає припинення дії (чинності) для сторін всіх його умов, а їх невиконання (невиконання окремих його умов) протягом дії договору є невиконанням зобов`язання за цим договором, що має відповідні наслідки (настання відповідальності за невиконання чи неналежне виконання обов`язків під час дії договору тощо), однак не зумовлює продовження дії (чинність) договору в цілому або тих його умов, що не були виконані (неналежно виконані) стороною (сторонами).

Частиною першою статті 762 ЦК України передбачено, що за користування орендою з орендаря справляється плата, розмір якої встановлюється договором оренди.

Правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов`язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку, і обов`язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759, 762, 763 ЦК України. Із припиненням договірних (зобов`язальних) відносин за договором у орендаря виникає новий обов`язок - негайно повернути річ.

Після спливу строку дії договору невиконання чи неналежне виконання обов`язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в оренду. Тому права та обов`язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною другою статті 785 ЦК України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов`язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.

З урахуванням викладеного колегія суддів дійшла висновку, що користування майном після припинення договору є таким, що здійснюється не відповідно до його умов - неправомірне користування майном, у зв`язку з чим вимога щодо орендної плати за користування майном за умовами договору, що припинився (у разі закінчення строку, на який його було укладено тощо), суперечить змісту правовідносин за договором оренди та регулятивним нормам ЦК України.

Оскільки поведінка відповідача не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма статті 762 ЦК України ("Плата за користування майном") і охоронна норма частини другої статті 785 ЦК України ("Обов`язки наймача у разі припинення договору найму") не можуть застосовуватися одночасно, адже орендар не може мати одночасно два обов`язки, які суперечать один одному: сплачувати орендну плату, що здійснюється за правомірне користування майном, і негайно повернути майно.

Таким чином, з вказаного слідує, що позивач звертаючись з даним позовом до суду про стягнення орендної плати та штрафу за порушення строків сплати орендної плати обрав невірний спосіб захисту свого права, оскільки після припинення договору оренди користування майном стає неправомірним. У випадку якщо орендар не повертає майно після закінчення строку договору оренди орендодавець вправі звернутися до суду з позовом про стягнення з орендаря неустойки (ч. 2 ст. 785 ЦК України), в межах розгляду якого орендар вправі спростувати доводи щодо неповернення ним цього майна чи наявності вини у такому неповерненні.

Така неустойка є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі припинення договору, якщо наймач не виконує обов`язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця після припинення договору, коли користування майном стає неправомірним.

З врахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції як таке, що прийняте з неповним з`ясуванням обставин справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи і як наслідок неправильним застосуванням норм матеріального права, в силу вимог ст. 376 ЦПК України, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись статтями 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 31 березня 2023 року скасувати, ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Ковельський госпрозрахунковий ринок» відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини третьої статті 389 ЦПК України.

Головуючий

Судді