Постанова

від 27.06.2023 по справі 199/1861/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3919/23 Справа № 199/1861/20 Суддя у 1-й інстанції - Руденко В. В. Доповідач - Макаров М. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 червня 2023 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого судді Макарова М.О.

суддів Демченко Е.Л., Куценко Т.Р.

при секретарі Керімовій-БандюковійЛ.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційноюскаргою представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на рішення Амур-Нижньодніпровськогорайонного судум.Дніпропетровська від26липня 2022року посправі запозовом Керівника Центральної окружної прокуратури міста Дніпра Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Земкомпані 2019», Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області про скасування державної реєстрації речових прав, скасування державної реєстрації земельної ділянки, витребування земельної ділянки, -

В С Т А Н О В И Л А :

У березні 2020 року керівник Центральної окружної прокуратури міста Дніпра Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Земкомпані 2019», Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області про скасування державної реєстрації речових прав, скасування державної реєстрації земельної ділянки, витребування земельної ділянки.

Позовні вимоги мотивовані тим, що під час реалізації представницьких повноважень Дніпропетровською місцевою прокуратурою №3 встановлено факт безпідставного вибуття з комунальної власності на підставі підроблених документів земельної ділянки площею 0,3588 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1210100000:01:030:0032. Розпорядження спірною земельною ділянкою площею 0,3588 га, кадастровий номер 1210100000:01:030:0032, покладено на Дніпровську міську раду, яка на теперішній час є органом уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Дніпропетровською місцевою прокуратурою №3 розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42019041440000050 від 09 вересня 2019 за фактом використання завідомо підроблених документів з метою заволодіння земельними ділянками, за ознаками складу злочинів передбачених ч. 4 ст. 358, ч. 3 ст. 191 КК України.

Під час досудового розслідування встановлено, що згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо земельної ділянки кадастровий номер 1210100000:01:030:0032, державним реєстратором КП «Юридична реєстрація нерухомості та бізнесу» Гладковим Ю.В. 02 вересня 2019 зареєстровано право власності на земельну ділянку кадастровий номер 1210100000:01:030:0032, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,3588 та, за ОСОБА_5 на підставі рішення Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради №537 від 19 березня 1998 року «Про надання приватному підприємцю ОСОБА_5 , земельної ділянки по АДРЕСА_2 у приватну власність для будівництва багатоповерхового житлового будинку».

Разом з тим, відповідно до інформації Дніпровської міської ради №7/11-434 від 17 лютого 2020 року, №7/11-351 від 07 лютого 2020 року рішення Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради №537 від 19 березня 1998 року «Про надання приватному підприємцю ОСОБА_5 , земельної ділянки по АДРЕСА_2 у приватну власність для будівництва багатоповерхового житлового будинку» - не приймалось, а в дійсності рішення виконавчого комітету Дніпровської міської ради № 537 від 19 березня 1998 року стосувалось питання «Про рішення виконкому міської ради від 11 серпня 97 №1225 « Про внесення змін у рішення виконкому міської ради від 19.10.1995 №1352 «Про дозвіл Придніпровській асоціації «Сім`я і здоров`я» проектування та реконструкції будинку по АДРЕСА_3 під центр репродуктивного здоров`я», тобто, питання щодо надання земельної ділянки у приватну власність приватному підприємцю ОСОБА_5 під проектування та будівництво багатоповерхового житлового будинку не вирішувалося взагалі. Зазначена інформація підтверджується Протоколом засідання виконкому міської ради від 19 березня 1998 № 3.

Право приватної власності на спірну земельну ділянку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_5 на підставі підробленого рішення Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 19 березня 1998 № 537, номер запису про право власності: 33042811. Крім того, передача земельної ділянки у приватну власність фізичній особі-підприємцю для будівництва багатоповерхового житлового будинку на підставі рішення виконавчого комітету Дніпровської міської ради не відповідала б діючому законодавству на 19 березня 1998 року.

Також позивач зазначає, що державну реєстрацію земельної ділянки у Державному земельному кадастрі здійснено державним кадастровим реєстратором ОСОБА_6 .. У ході досудового розслідування у кримінальному провадженні №42019041440000050 від 09 вересня 2019 року встановлено, що службовими особами відділу у місті Дніпро Головного управління Держгеокадастру в Дніпропетровській області з використанням посиленого сертифікату відкритого ключу доступу до Державного земельного кадастру, оформленого на підставі завідомо підроблених документів на ім`я державного кадастрового реєстратора відділу у місті Дніпро Головного управління Держгеокадастру в Дніпропетровській області Маляренка І.І., здійснено несанкціоноване втручання в роботу автоматизованої системи - Державного земельного кадастру, шляхом вчинення дій по проведенню державної реєстрації земельної ділянки площею 0,3588 га за кадастровим номером 1210100000:01:030:0032.

У подальшому 03 вересня 2019 року право власності на спірну земельну ділянку кадастровий номер 1210100000:01:030:0032 зареєстровано за ТОВ «ЗЕМКОМПАНІ 2019» на підставі акту приймання-передачі нерухомого майна до статутного капіталу від 29 серпня 2019 року, підписаного між ОСОБА_5 та ТОВ «ЗЕМКОМПАНІ 2019», номер запису про право власності 33045930, державний реєстратор Гладков Ю.В., КП «Юридична реєстрація нерухомості та бізнесу», Дніпропетровська область.

Далі, того ж дня, 03 вересня 2019 року на підставі актів приймання передачі від 30 серпня 2019 року підписаних між ТОВ «ЗЕМКОМПАНІ 2019» та ОСОБА_7 , та між ТОВ «ЗЕМКОМПАНІ 2019» і ОСОБА_3 , державним реєстратором КП «Юридична реєстрація нерухомості та бізнесу» Гладковим Ю.В. зареєстровано право власності по 1/2 частині на спірну земельну ділянку кадастровий номер 1210100000:01:030:0032 за ОСОБА_7 (запис про право власності 33052800) та ОСОБА_3 (запис про право власності 33060434). У подальшому, 21 лютого 2020 року між ОСОБА_3 , ОСОБА_8 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки кадастровий номер 1210100000:01:030:0032. Згідно з відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на теперішній час право власності на земельну ділянку кадастровий номер 1210100000:01:030:0032 зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 21 лютого 2020 року №182.

Враховуючи викладене, з урахуванням, заяви про зміну предмету позову, керівник Центральної окружної прокуратури міста Дніпра Дніпропетровської області просив суд витребувати від ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0,3588 га, кадастровий номер 1210100000:01:030:0032, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1905247912101; скасувати державну реєстрацію права власності проведену за ОСОБА_5 , Товариством з обмеженою відповідальністю «ЗЕМКОМПАНІ 2019», ОСОБА_7 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку. Та скасувати державну реєстрацію вказаної земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 26 липня 2022 року позовні вимоги керівника Центральної окружної прокуратури міста Дніпра Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради задоволено.

Витребувано у ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради земельну ділянку, розташовану

за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0,3588 га, кадастровий номер 1210100000:01:030:0032, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1905247912101. Скасовано державну реєстрацію права власності, проведену за ОСОБА_5 , на земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0,3588 га, кадастровий номер 1210100000:01:030:0032, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1905247912101, на підставі рішення державного реєстратора Гладкова Ю.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 48482652 від 02 вересня 2019 року, з одночасним припиненням речових прав ОСОБА_5 на вказану земельну ділянку (номер запису про право власності 33042811). Скасовано державну реєстрацію права власності, проведену за Товариством з обмеженою відповідальністю «Земкомпані 2019», на земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0,3588 га, кадастровий номер 1210100000:01:030:0032, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1905247912101, на підставі рішення державного реєстратора Гладкова Ю.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 48486340 від 03 вересня 2019 року, з одночасним припиненням речових прав Товариства з обмеженою відповідальністю «Земкомпані 2019» на вказану земельну ділянку (номер запису про право власності 33045930). Скасовано державну реєстрацію права власності, проведену за ОСОБА_7 на земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0,3588 га, кадастровий номер 1210100000:01:030:0032, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1905247912101, на підставі рішення державного реєстратора Гладкова Ю.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 48493885 від 03 вересня 2019 року, з одночасним припиненням речових прав ОСОБА_7 на вказану земельну ділянку (номер запису про право власності 33052800). Скасовано державну реєстрацію права власності, проведену за ОСОБА_3 , на земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0,3588 га, кадастровий номер 1210100000:01:030:0032, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1905247912101, на підставі рішення державного реєстратора Гладкова Ю. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 48502371 від 03 вересня 2019 року, з одночасним припиненням речових прав ОСОБА_3 на вказану земельну ділянку (номер запису про право власності 33060434). Скасовано державну реєстрацію права власності, проведену за ОСОБА_1 , на земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0,3588 га, кадастровий номер 1210100000:01:030:0032, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1905247912101, на підставі рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Кейтельгіссер О. М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 51271076 від 21 лютого 2020 року, з одночасним припиненням речових прав ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку (номер запису про право власності 35614716); Скасовано державну реєстрацію земельної ділянки, що розташована

за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0,3588 га, кадастровий номер 1210100000:01:030:0032, у Державному земельному кадастрі. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірна земельна ділянка вибула з володіння власника без відповідного рішення уповноваженого органу, що свідчить про вибуття цього майна поза волею власника та наявність підстав для його витребування в порядку статті 388 ЦК України.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просив рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що Дніпровська міська рада не позбавлена права самостійно звернутись до суду з таким позовом, тоді як прокурор, звернувшись до суду з даним позовом, фактично перейняв на себе повноваження органу місцевого самоврядування, при цьому не довів, що міська рада вчиняє бездіяльність. Крім того, апелянт вказує, що суд першої інстанції залишив поза увагою клопотання про застосування строку позовної давності, а тому апелянт просить застосувати наслідки пропуску позивачем строку позовної давності, так як спірне майно вибуло із власності міської ради ще в 1998 році, тоді як із позовом позивач звернувся через 22 роки з дня, коли майно вибуло з власності власника.

24 квітня 2023 року на адресу Дніпровського апеляційного суду від виконувача обов`язків керівника Центральної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просив оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення без змін, з наступних підстав.

Так, матеріалами справи та судом першої інстанції встановлено, що під час реалізації представницьких повноважень Дніпропетровською місцевою прокуратурою №3 (на теперішній час Центральна окружна прокуратура міста Дніпра Дніпропетровської області) встановлено факт безпідставного вибуття з комунальної власності на підставі підроблених документів земельної ділянки площею 0,3588 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1210100000:01:030:0032.

Розпорядження спірною земельною ділянкою площею 0,3588 га, кадастровий номер 1210100000:01:030:0032, покладено на Дніпровську міську раду, яка на теперішній час є органом уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Згідно з п. 3 ст. 131-1 Конституції України визначено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Частинами 3, 4 статті 56 ЦПК України визначено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

Частиною 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.99 N 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. З мотивувальної частини).

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 зі справи N 806/1000/17).

В контексті правовідносин у справі, інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які відносяться до їх компетенції, а також захист прав та свобод місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи.

Відповідно до вимог ст. 14 Конституції України, ст. 1 Земельного кодексу України земля є основним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією, іншими законодавчими актами України.

Право власності та користування землею набувається і реалізується в порядку та на підставах, визначених Конституцією України (ст. ст. 13, 14), Земельним кодексом України (ст. 78, 81, 92, 93, 116, 118, 122, 123, 124), а також іншими законами (Законом України «Про оренду землі», Цивільним кодексом України тощо).

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та іншими законами.

Згідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Статтею 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні): визначено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в том; числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіті спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Органи місцевої самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпоряджень об`єктами права комунальної власності.

Частиною 8 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради (частина п`ята статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання (стаття 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»),

Виключно на пленарних засіданнях міської ради відповідно до закону приймаються рішення щодо відчуження комунального майна та вирішуються питання регулювання земельних відносин (пункти 30 і 34 статті 26 вказаного Закону).

Згідно зі ст. 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу, здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного законодавства.

Відповідно до ст. 83 ЗК України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Встановлено, що згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо земельної ділянки кадастровий номер 1210100000:01:030:0032, державним реєстратором КП «Юридична реєстрація нерухомості та бізнесу» Гладковим Ю.В. 02 вересня 2019 року зареєстровано право власності на земельну ділянку кадастровий номер 1210100000:01:030:0032, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,3588 та, за ОСОБА_5 на підставі рішення Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради №537від 19березня 1998року «Про надання приватному підприємцю ОСОБА_5 земельної ділянки по АДРЕСА_2 у приватну власність для будівництва багатоповерхового житлового будинку».

Разом з тим, відповідно до інформації Дніпровської міської ради №7/11-434 від 17 лютого 2020 року, №7/11-351 від 07 лютого 2020 року рішення Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради №537 від 19 березня 1998 року «Про надання приватному підприємцю ОСОБА_5 земельної ділянки по АДРЕСА_2 у приватну власність для будівництва багатоповерхового житлового будинку» - не приймалось, а в дійсності рішення виконавчого комітету Дніпровської міської ради № 537від 19березня 1998 року стосувалось питання «Про рішення виконкому міської ради від 11 серпня 97 №1225 « Про внесення змін у рішення виконкому міської ради від 19.10.1995 №1352 «Про дозвіл Придніпровській асоціації «Сім`я і здоров`я» проектування та реконструкції будинку по АДРЕСА_3 під центр репродуктивного здоров`я».

Тобто, питання щодо надання земельної ділянки у приватну власність приватному підприємцю ОСОБА_5 під проектування та будівництво багатоповерхового житлового будинку не вирішувалося взагалі.

Зазначена інформація підтверджується Протоколом засідання виконкому міської ради від 19 березня 1998 № 3.

Право приватної власності на спірну земельну ділянку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_5 , на підставі підробленого рішення Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 19 березня 1998 № 537, номер запису про право власності: 33042811.

Крім того, передача земельної ділянки у приватну власність фізичній особі-підприємцю для будівництва багатоповерхового житлового будинку на підставі рішення виконавчого комітету Дніпровської міської ради не відповідала б діючому законодавству на 19 березня 1998 року.

Відповідно до ст. 17 Земельного кодексу України в редакції станом на 19 березня 1998 передача земельних ділянок громадянам у власність здійснювалась на підставі рішення міської ради, а не виконавчого комітету.

Згідно зі ст. 67 Земельного кодексу України в редакції станом на 19 березня 1998 громадянам за рішенням сільської, селищної, міської Ради народних депутатів передаються у власність або надаються у користування земельні ділянки для будівництва індивідуальних жилих будинків, господарських будівель, гаражів і дач.

Передача земельних ділянок у власність громадянам під будівництво багатоповерхового будинку також не була передбачена чинним на той час законодавством.

Встановлено, що державну реєстрацію земельної ділянки у Державному земельному кадастрі здійснено державним кадастровим реєстратором ОСОБА_6 ..

У ході досудового розслідування у кримінальному провадженні №42019041440000050 від 09 вересня 2019 року встановлено, що службовими особами відділу у місті Дніпро Головного управління Держгеокадастру в Дніпропетровській області з використанням посиленого сертифікату відкритого ключу доступу до Державного земельного кадастру, оформленого на підставі завідомо підроблених документів на ім`я державного кадастрового реєстратора відділу у місті Дніпро Головного управління Держгеокадастру в Дніпропетровській області Маляренка І.І., здійснено несанкціоноване втручання в роботу автоматизованої системи - Державного земельного кадастру, шляхом вчинення дій по проведенню державної реєстрації земельної ділянки площею 0,3588 га за кадастровим номером 1210100000:01:030:0032.

Відповідно до ст. 116 ЗК України громадяни набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно ч. 1 ст. 122 ЗК України, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування, із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Встановивши вказані обставини справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що право власності на спірну земельну ділянку площею 0,3588 га за кадастровим номером 1210100000:01:030:0032, в порушення ст. ст. 116, 122 ЗК України зареєстровано за ОСОБА_5 за відсутності рішення уповноваженого органу на розпорядження землею комунальної власності, на підставі підроблених документів. Земельна ділянка вибула з комунальної власності за відсутності волі власника, органу уповноваженого на розпорядження землею комунальної власності - Дніпровської міської ради. ОСОБА_5 не набув законних прав щодо земельної ділянки кадастровий номер 1210100000:01:030:0032.

Також встановлено, що 03 вересня 2019 року право власності на спірну земельну ділянку кадастровий номер 1210100000:01:030:0032 зареєстровано за Товариством з обмеженою відповідальністю «ЗЕМКОМПАНІ 2019» на підставі акту приймання-передачі нерухомого майна до статутного капіталу від 29 серпня 2019 року, підписаного між ОСОБА_5 та ТОВ «ЗЕМКОМПАНІ 2019», номер запису про право власності 33045930, державний реєстратор Гладков Ю.В., КП «Юридична реєстрація нерухомості та бізнесу», Дніпропетровська область.

Того ж дня, 03 вересня 2019 року на підставі актів приймання передачі від 30 серпня 2019 року, підписаних між ТОВ «ЗЕМКОМПАНІ 2019» та ОСОБА_7 , та між ТОВ «ЗЕМКОМПАНІ 2019» і ОСОБА_3 , державним реєстратором КП «Юридична реєстрація нерухомості та бізнесу» Гладковим Ю.В. зареєстровано право власності по 1/2 частині на спірну земельну ділянку кадастровий номер 1210100000:01:030:0032 за ОСОБА_7 (запис про право власності 33052800) та ОСОБА_3 (запис про право власності 33060434).

21 лютого 2020 року між ОСОБА_3 , ОСОБА_8 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки кадастровий номер 1210100000:01:030:0032.

Згідно з відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на теперішній час право власності на земельну ділянку кадастровий номер 1210100000:01:030:0032 зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 21 лютого 2020 року №182.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 319 та ст. 321 ЦК України власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні.

Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього (ч. 1 ст. 330 ЦК України).

Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Стаття 388 ЦК України передбачає випадки та обставини, при яких власник має право витребувати своє майно від добросовісного набувача.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України визначено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом наведеної норми випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача. У той же час покупець не може бути визнаний добросовісним набувачем, якщо на момент укладення відплатної угоди щодо спірного майна мали місце претензії третіх осіб, про які покупцю було відомо і які згодом були в установленому порядку визнані правомірними.

Аналогічні висновки щодо можливості витребування нерухомого майна, що вибуло поза волею власника, викладені в постановах Верховного Суду України від 30 вересня 2014 у справі №43/440-6/231, від 11.06.2014 у справі №6-52цс14, від 08.06.2016 у справі №6-3089ц15 та від 18.01.2017 у справі №6-2776цс-16.

Встановивши вказані обставини справи, а також врахувавши те, що спірне майно вибуло з володіння власника без відповідного рішення уповноваженого органу, поза волею власника, - суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для його витребування в порядку ст. 388 ЦК України, з огляду на наступне.

Як роз`яснено в п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» та п. 21 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ №5 від 07 лютого 2014 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» норма ч. 1 ст. 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16 зробила висновок, що задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника.

Враховуючи викладене, законним та обгрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що порушені інтереси територіальної громади щодо земельної ділянки площею 0,03588 га, яка незаконно, на підставі підроблених документів, поза волею власника вибула з комунальної власності, мають бути поновлені шляхом витребування земельної ділянки у останнього власника ОСОБА_1 .

У постанові від 18 вересня 2013 року у справі № 6-92цс13 Верховний Суд України висловив свою думку щодо застосування положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та рішень Європейського суду з прав людини у справах про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Так, основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини. Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено у статті 1 Першого Протоколу, зокрема, зазначено на необхідність дотримання обґрунтованої пропорційності між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

Розглядаючи питання щодо застосування до спірних правовідносин статті 1 Першого Протоколу до Конвенції та практики ЄСПЛ, що є джерелом права в Україні, колегія суддів приймає до уваги те, що предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого Протоколу до Конвенції є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави.

Оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції ЄСПЛ, суд загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося у зв`язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно (рішення та ухвали ЄСПЛ у справах «Раймондо проти Італії» від 22 лютого 1994 року, «Філліпс проти Сполученого Королівства» від 5 липня 2001 року, «Аркурі та інші проти Італії» від 5 липня 2001 року, «Ріела та інші проти Італії» від 4 вересня 2001 року, «Ісмаїлов проти Російської Федерації» від 6 листопада 2008 року).

Пункти 2, 3 ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачає, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Таким чином, на відміну від ч. 2 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, чинна редакція встановлює такі способи судового захисту порушених прав та інтересів особи: судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/2589/19.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у вказаному рішенні Європейського суду з прав людини, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

Крім того, Конституційний Суд України у п. 9 мотивувальної частини рішення від 30.01.2003 №3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Врахувавши вказані вимоги закону, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що, окрім витребування у ОСОБА_1 спірної земельної ділянки, необхідним є скасувати державну реєстрацію права власності, проведену за ОСОБА_5 , за Товариством з обмеженою відповідальністю «Земкомпані 2019», за ОСОБА_7 , за ОСОБА_3 та за ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку та скасувати державну реєстрацію земельної ділянки у Державному земельному кадастрі, оскільки саме такий спосіб є ефективним засобом захисту прав держави на спірне нерухоме майно.

Доводи апелянтав скарзіпро те,що Дніпровськаміська радане позбавленаправа самостійнозвернутись досуду зтаким позовом,тоді якпрокурор,звернувшись досуду зданим позовом,фактично перейнявна себеповноваження органумісцевого самоврядування,при цьомуне довів,що міськарада вчиняєбездіяльність,-колегіям суддіввважає безпідставнимита такими,що зводяться до незгоди з висновками суду стосовно встановлених обставин справи та спрямовані на переоцінку доказів у справі.

Крім того, вказані доводи були предметом дослідження судом першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Твердження апелянта про те, що суд першої інстанції залишив поза увагою клопотання про застосування строку позовної давності, а тому заява про застосування наслідків пропуску позивачем строку позовної давності підлягає задоволенню, так як спірне майно вибуло із власності міської ради ще в 1998 році, тоді як із позовом позивач звернувся через 22 роки з дня, коли майно вибуло з власності власника, - колегія суддів вважає безпідставними, з огляду на наступне.

Так, встановленим є факт того, рішення виконавчого комітету Дніпровської міської ради № 537 від 19 березня 1998 року стосувалось питання «Про рішення виконкому міської ради від 11 серпня 97 №1225 « Про внесення змін у рішення виконкому міської ради від 19.10.1995 №1352 «Про дозвіл Придніпровській асоціації «Сім`я і здоров`я» проектування та реконструкції будинку по АДРЕСА_3 під центр репродуктивного здоров`я».

Тобто, питання щодо надання земельної ділянки у приватну власність приватному підприємцю ОСОБА_5 під проектування та будівництво багатоповерхового житлового будинку взагалі не вирішувалося.

Спірна земельна ділянка вибула з комунальної власності 02 вересня 2019 року, при проведенні державної реєстрації права власності на спірну нерухомість за ОСОБА_5 при відсутності рішення уповноваженого органу на розпорядження землею комунальної власності.

З позовом позивач звернувся до суд першої інстанції у березні 2020 року.

Вказане свідчить про безпідставність тверджень апелянта про пропуск позивачем строку позовної давності, а тому вони не приймаються колегією суддів до уваги.

Інші твердження апелянта колегією суддів перевірені та визнані такими, що не впливають на законність оскаржуваного рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції повно, всебічно та об`єктивно з`ясувавши обставини справи, оцінивши надані сторонами докази, дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог.

Оскаржуване рішення як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права повинне бути залишене без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

В зв`язку із залишенням апеляційної скарги без задоволення, відповідно до ст. 141 ЦПК України, сплачений апелянтом судовий збір за подання апеляційної скарги поверненню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 26 липня 2022 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий суддя М.О. Макаров

Судді Е.Л. Демченко

Т.Р. Куценко