Рішення

від 29.06.2023 по справі 902/295/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"29" червня 2023 р. Cправа № 902/295/23

Господарський суд Вінницької області у складі судді Матвійчука Василя Васильовича,

за участю секретаря судового засідання Марущак А.О., за відсутності сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІКОМ-ДИСТРИБ`ЮШН" (провулок Юрія Матущака, буд. 3, м. Київ, 03124)

до: Фізичної особи - підприємця Шовкалюка Андрія Олександровича ( АДРЕСА_1 )

про стягнення 18 742,49 грн.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІКОМ-ДИСТРИБ`ЮШН" про стягнення з Фізичної особи - підприємця Шовкалюка Андрія Олександровича заборгованості за Договором поставки № 1622 від 19.04.2022, що складається з суми основного боргу в розмірі 10 647,18 грн, пені за прострочення виконання зобов`язань в розмірі 3 722,39 грн, процентів за користування чужими коштами в розмірі 2 977,91 грн, інфляційного збільшення суми боргу в розмірі 1 395,01 грн. та суму судового збору.

Суд, ухвалою від 03.03.2023 за вказаним позовом відкрив провадження у справі № 902/295/23 за правилами спрощеного позовного провадження з призначенням розгляду справи по суті на 30.03.2023.

28.03.2023 до суду надійшов відзив на позовну заяву № б/н від 24.03.2023 (вх. № 01-34/2901/23 від 28.03.2023) Відповідача, в якому останній наводить заперечення проти позову та просить відмовити в його задоволенні.

За результатами судового засідання 30.03.2023 суд, без виходу до нарадчої кімнати, постановив ухвалу із занесенням її до протоколу судового засідання від 30.03.2023 про відкладення розгляду справи по суті на 20.04.2023.

20.04.2023 до суду надійшла відповідь на відзив № б/н від 19.04.2023 (вх. № 01-34/3784/23 від 20.04.2023) Позивача з наведенням заперечень щодо доводів Відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву. При цьому, в прохальній частині Позивач клопоче про поновлення строку для надання відповіді на відзив.

При розгляді справи 20.04.2023 Відповідачем подано клопотання № б/н від 20.04.2023 (вх. № 01-34/3794/23 від 20.04.2023) про перехід від спрощеного позовного провадження до розгляду справи № 902/295/23 за правилами загального позовного провадження.

Дослідивши відповідь на відзив, суд, відповідно до положень ч.2 ст.2 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою однією із основних засад (принципів) господарського судочинства є змагальність сторін, з метою створення сторонам необхідних умов для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, забезпечення рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, задоволив клопотання Позивача про поновлення строку для надання відповіді на відзив та прийняв його до розгляду.

Розглянувши клопотання № б/н від 20.04.2023 (вх. № 01-34/3794/23 від 20.04.2023) Відповідача, суд, з метою повного, всебічного та об`єктивного встановлення усіх обставин справи, у зв`язку з необхідністю забезпечення реалізації всіма учасниками процесу своїх процесуальних прав і обов`язків, задоволив зазначене клопотання та здійснив перехід від спрощеного позовного провадження до розгляду даної справи за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання на 30.05.2023, про що 20.04.2023 постановив відповідну ухвалу.

Виконавши завдання підготовчого провадження, судом закрито дану стадію господарського процесу та призначено справу до розгляду по суті на 29.06.2023, про що 30.05.2023 постановлено відповідну ухвалу.

22.06.2023 до суду надійшло клопотання відповідача №б/н від 21.06.2023 (вх. № 01-34/5845/23 від 22.06.2023 про визнання поважними причини пропуску строку для подання (заявлення) клопотання про призначення експертизи. Цією ж датою від відповідача надійшло клопотання № б/н від 21.06.2023 (вх. № 0134/5846/23 від 22.06.2023) про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи.

Розглядаючи клопотання відповідача про №б/н від 21.06.2023 (вх. № 01-34/5845/23 від 2206.2023 про визнання поважними причини пропуску строку для подання (заявлення) клопотання про призначення експертизи, суд виходить з наступного.

Провадження у цій справі судом відкрито за правилами спрощеного позовного провадження ухвалою від 03.03.2023 з призначенням до розгляду по суті на 30.03.2023. При цьому сторонам встановлено строк для вчинення процесуальних дій до 27.03.2023.

За наслідками судового засідання 30.03.2023 розгляд справи по суті відкладено на 20.04.2023.

При розгляді справи 20.04.2023, за клопотанням відповідача, суд здійснив перехід від спрощеного позовного провадження до розгляду справи за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання на 30.05.2023.

За наслідками судового засідання 30.05.2023 судом закрито стадію підготовчого провадження та призначено справу до розгляду по суті на 29.06.2023.

Відтак, від дати відкриття провадження у цій справі (03.03.2023) до дати закриття підготовчого провадження (30.05.2023) пройшло майже 3 місяці. Увесь цей час господарський суд здійснював та здійснює судочинство забезпечуючи право сторін на судовий захист своїх оспорюваних чи порушених прав.

Приписами п. 3 ч. 1 ст. 177 ГПК України унормовано, що завданням підготовчого провадження є визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів.

За умовами п. 1 ч. 1 ст. 99 ГПК України, суд призначає експертизу для з`ясування обставин, що мають значення для справи, для з`ясування яких необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо.

Відповідно п. 7 ч. 2 ст. 182 ГПК України, у підготовчому засіданні суд з`ясовує, чи надали сторони докази, на які вони посилаються у позові і відзиві, а також докази, витребувані судом чи причини їх неподання; вирішує питання про проведення огляду письмових, речових і електронних доказів у місці їх знаходження; вирішує питання про витребування додаткових доказів та визначає строки їх подання, вирішує питання про забезпечення доказів, якщо ці питання не були вирішені раніше.

Відповідно до ч. 1 ст. 194 ГПК України, завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадження матеріалів, а також розподіл судових витрат.

Приписами ч. 3 ст. 195 ГПК України унормовано, що провадження у справі на стадії розгляду по суті зупиняється з підстав визначених пунктами 1-3 ч. 1 ст. 227 ГПК України (смерті або оголошення померлою фізичної особи, яка була стороною у справі або третьою особою з самостійними вимогами щодо предмета спору, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво (п.1); необхідність призначення або заміни законного представника учасника справи (п. 2); перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення анти терористичної операції (п. 3) та п. 1 (перебування учасника справи на альтернативній (не військовій) службі не за місцем проживання або на строковій службі) ч. 1 ст. 228 ГПК України.

З аналізу вищевикладених приписів ГПК України вбачається, що зібрання доказів, відповідно, як і призначення експертизи, відбувається саме на стадії підготовчого провадження. На стадії ж розгляду спору по суті вказаним кодексом не передбачено можливості як подання стороною будь-якого доказу, так і призначення експертизи та, як наслідок, зупинення провадження у справі.

Більш того, у відзиві на позовну заяву № б/н від 24.03.2023 (вх. № 01-34/2901/23 від 28.03.2023) Відповідач, керуючись своїм правом визначеним ст. ст. 42, 46 ГПК України, жодним чином не клопотав перед судом про призначення експертного дослідження.

Також, Відповідач, керуючись ст. 101 ГПК України, мав право при розгляді справи розпочинаючи із 03.03.2023 так і на стадії підготовчого провадження замовити та подати суду у цій справі висновок експерта складений на його замовлення, як доказ на підтвердження його правової позиції щодо підстав для відмови у задоволенні позову.

Проте, жодним з наведених прав Відповідач не скористався у строки, визначені процесуальним законом.

При цьому підстави, за яких Відповідач клопоче визнати поважними причини пропуску строку для подання (заявлення) клопотання про призначення екпертизи, а саме, встановлення консультаційним висновком спеціаліста від 29.05.2023 неповного розриву таранно-малогомілкової звязки, надриву пятково-гомілкової звязки, лівого г-с ексудативного синовіїту, не доводять поважності причин пропуску процесуального строку, перебіг якого розпочався з відкриття провадження у справі (03.03.2023).

За вказаних обставин не вбачається підстав для задоволення клопотання відповідача про визнання поважними причини пропуску строку для подання (заявлення) клопотання про призначення екпертизи, а тому наявні підстави для відмови у задоволенні зазначеного клопотання.

Статтею 113 ГПК України визначено, що строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

Приписами ч. 1 ст. 118 ГПК України встановлено, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Частиною 2 ст. 118 ГПК України унормовано, що заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків,, передбачених цим Кодексом.

З огляду на подання до суду відповідачем клопотання № б/н від 21.06.2023 (вх. № 0134/5846/23 від 22.06.2023) про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи з пропуском процесуального строку, а причини пропуску такого строку судом визнано неповажними, зазначене клопотання, виходячи з положень наведених вище норм, підлягає залишенню без розгляду.

28.06.2023 до суду надійшло клопотання Відповідача №б/н від 28.06.2023 (вх. №01-34/6005/23 від 28.06.2023), в якому останній зазначає, що підтримує подані раніше клопотання про поновлення процесуальних строків та призначення почеркознавчої експертизи у справі, розгляд яких просить провести за його відсутності, посилаючись на проходження реабілітації після травми.

На визначену судом дату представники сторін не з`явились.

З урахуванням неявки представників сторін суд зважає на положення ч.1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України якою передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

В порядку ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

У судовому засіданні 29.06.2023 прийнято судове рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,

ВСТАНОВИВ:

Обґрунтовуючи позовні вимоги Позивач вказує, що 19.04.2022 між Позивачем, як Постачальником, та Відповідачем, як Покупцем, був укладений Договір поставки № 1622. В рамках укладеного Договору поставки Позивачем, за видатковими накладними №ВН-19864 від 21.04.2022, № ВН-22611 від 29.04.2022 та № ВН-28239 від 14.05.2023, поставлено Відповідачу товарів на загальну суму 36 498,96 грн, за який останній зобов`язався розрахуватись в порядку та строки, встановлені п. 3.2. цього Договору, а саме: сплатити грошові кошти протягом 21 днів з дня поставки.

В порушення умов Договору Відповідач провів часткові розрахунки за поставлений товар, в сумі 23 204,04 грн. Крім того, за накладною (повернення) від 30.06.2022 повернув товар на суму 2 647,74 грн.

За наведеного, за Відповідачем утворилась заборгованість в розмірі 10 647,18 грн, яку Позивач просить стягнути в примусовому порядку.

Відповідач, у відзиві на позовну заяву, заперечив проти позову. Суть заперечень зводиться до того, що товари, зазначені у видатковій накладній № ВН- 28239 від 14.05.2022 ФОП Шовкалюк А.О. не замовляв та відповідно не отримував.

Відповідач вказує, що в матеріалах позову відсутні докази, які підтверджують факт передавання вищевказаного товару ФОП Шовкалюк А.О., тобто факт здійснення господарської операції - поставки товару. Докази на яких ґрунтуються позовні вимоги ТОВ «ЛІКОМ-ДИСТРИБ`ЮШН» є фіктивними. Первинні документи, копії яких надано суду оформлені неналежним чином, а саме відсутній особистий підпис Шовкалюка Андрія Олександровича та відбиток печатки ФОП Шовкалюка А.О., а підтверджуючі підписи присутні на документах належать невідомим йому особам.

Товари, які дійсно постачалися ТОВ «ЛІКОМ-ДИСТРИБ`ЮШН» було оплачено в повному обсязі, відтак договірні умови виконані в повному обсязі, що виключає підстави для задоволення позову.

Заперечуючи доводи Відповідача, Позивач, у відповіді на відзив, вказує, що особистий підпис та відбиток печатки відповідача не є обов`язковим реквізитом первинних документів за поставками товарів відповідно до умов Договору поставки, та відповідно їх відсутність не спричиняє фіктивність первинних документів, наданих в якості доказів отримання товарів Відповідачем.

Позивач наголошує, що поставка товарів 14.05.2022 та їх отримання підтверджені належними документами - видатковою накладною № ВН-28239 від 14.05.2022 та товарно-транспортною накладною № ЛД00-117489 від 14.05.2022. Видаткова накладна та товарно-транспортна накладна містять посилання на Договір поставки № 1622 від 19.04.2022, на замовлення клієнта № ВН-28239 від 13.05.2022, містять адресу доставки: м. Жмеринка, вул. Центральна, 6 «Є Маркет», містять підпис про отримання товарів уповноваженою особою.

Поряд з цим позивач зауважує, що відповідач не заперечує, що відповідно до накладної на повернення товарів № 490 від 30.06.2022 здійснив повернення частини поставлених позивачем товарів. Певні види товарів, що повернуті 30.06.2022, були поставлені саме за видатковою накладною № ВН-28239 від 14.05.2022, що доводить отримання відповідачем зазначених товарів та наявність заборгованості з їх оплати.

Із наявних у справі та досліджених судом доказів слідує, що 19.04.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю " ЛІКОМ-ДИСТРИБ`ЮШН" (Позивач, за Договором Постачальник) та Фізичною особою - підприємцем Шовкалюком Андрієм Олександровичем (Відповідач, за Договором Покупець) укладено Договір поставки №1622 (надалі Договір), за умовами якого Постачальник зобов`язався поставляти Покупцю товари народного споживання (надалі Товари) на умовах DDP, або EXW, або FCA (в редакції міжнародних правил «ІНКОТЕРМС» 2010 року) в залежності від узгодженого Сторонами Замовлення (письмового або усного), а Покупець зобов`язався приймати їх та оплачувати на умовах цього Договору.

Асортимент та кількість Товарів визначаються Сторонами та узгоджуються в замовленні з урахуванням потреб Покупця в Товарах та можливостей Постачальника у порядку, передбаченому п. 1.1.та п.1.2 цього Договору, і дублюються у видаткових накладних (рахунках) на поставку. Замовлення та накладні (рахунки) є невід`ємними частинами цього Договору. У разі відсутності письмового Замовлення відомості, передбачені п. 1.1.та п.1.2 цього Договору, зазначаються у видаткових накладних (рахунках) на поставку. (п. 1.3. Договору)

Якість Товарів повинна відповідати вимогам стандартів, технічних умов, іншої документації, яка встановлює вимоги до якості Товарів, та підтверджуватись відповідними документами (посвідчення якості, сертифікати відповідності, тощо) що надаються Постачальником. (п. 1.4. Договору)

За змістом п. 2.1. Договору Товари поставляються по накладним на підставі замовлень Покупця на поставку.

Відповідно до п. 2.2. Договору Товари поставляються в строки, попередньо погоджені Сторонами у замовленнях на поставку, при умові повного виконання Покупцем умов п. 3.2. цього Договору. У разі недоплати за Товари Покупцем в строк, вказаний в п. 3.2. цього Договору, подальша його поставка Покупцю з умовою відстрочки платежу може бути припинена.

Згідно п. 2.3. Договору момент виконання Постачальником зобов`язання по поставці, та передача права власності на товар вважається:

момент здачі Товарів органу транспорту при самовивозу (FCA);

момент підписання видаткової накладної, акту прийому-передачі або розписки про отримання Товарів - при здачі на складі Покупця (DDP) або Постачальника (EXW);

інший момент, погоджений Сторонами цього Договору у Замовленні.

З цього моменту до Покупця переходить ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження (псування) Товарів, відповідно до ст. 323 Цивільного кодексу України, а також відповідальність за його збереження.

Пунктом 2.4. Договору визначено, що Товари повинні бути прийняті за кількістю та якістю за участю представників Постачальника і Покупця з урахуванням вимог Інструкцій П-6 від 15.06.1965 та П-7 від 25.04.1966 відповідно з врахуванням змін та доповнень до них.

Розділом 3 Договору Сторони погодили ціну та порядок розрахунку, та визначили, що: ціни на Товари та загальна сума кожної поставки вказуються в видаткових накладних (рахунках), по яким вони поставляються (п. 3.1.); за поставлені Товари Покупець зобов`язаний сплатити Постачальнику грошові кошти протягом 21 (двадцять один) днів з дня поставки (п. 2.3. Договору) у розмірі, що зазначений у видатковій накладній (рахунку), на підставі якої (якого) поставляється Товар (п. 3.2. ); у платіжному документі про оплату продукції, яка була отримана у розділі «Призначення платежу» Покупець повинен вказувати номер та дату Договору, видаткової накладної по якій здійснюється платіж, та торгівельну марку.

Відповідно до п. 4.3. Договору за просточення оплати поставлених Товарів (п.3.2. Договору), Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період прострочення, від несплаченої в строк суми - за кожен день прострочення платежу. Сторони відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановили, що за порушення грошового зобов`язання Покупець на вимогу Постачальника зобов`язаний сплатити 40% (сорок відсотків) річних.

Згідно з п. 4.5. Договору сторони цього Договору прийшли згоди не обмежуватись шестимісячним строком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання за цим Договором, що передбачений ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України

Цей Договір набирає чинності з моменту підписання та діє до « 31» грудня 2024 року. В разі відсутності письмової заяви будь-якої із Сторін на протязі 1 (одного) місяця до закінчення строку дії Договору про припинення або зміну Договору, строк дії Договору продовжується на умовах, передбачених цим Договором.

Як стверджується матеріалами справи, Позивачем на виконання умов Договору поставки №1622 від 19.04.2022, поставлено відповідачу товар на загальну суму 36 498,96 грн, в розрізі по накладних:

видаткова накладна № ВН-19864 від 21.04.2022 на суму 9 516,96 грн;

видаткова накладна № ВН-22611 від 29.04.2022 на суму 13 687,08 грн;

видаткова накладна № ВН- 28239 від 14.05.2022 на суму 13 294,92 грн.

Позивач стверджує, що за вищевказані поставки товарів Відповідач оплатив Позивачу лише 23 204,04 грн, перерахувавши 28.04.2022 - 5 516,96 грн. (платіжне доручення № 316), 29.04.2022 - 4 000,00 грн. (платіжне доручення № 317), 06.05.2022 - 5 687.08 грн. платіжне доручення № 350), 09.05.2022 - 8 000,00 грн. (платіжне доручення № 352). Крім того, 30.06.2022, за накладною (повернення від клієнта) № 490 від 30.06.2022 відповідач повернув товарів на суму 2647,74 грн.

Оскільки остаточний розрахунок за поставлені товари Відповідачем здійснено не було, Позивач просить стягнути суму боргу в розмірі 10 647,18 грн в примусовому порядку.

З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги Договір поставки № 1622 від 19.04.2021, як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у Позивача та Відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

Спірні правовідносини сторін за правовою природою віднесені до договірних зобов`язань поставки, загальні положення про купівлю-продаж визначені параграфом 1 глави 54, особливості поставки - параграфом 3 глави 54 ЦК України, параграфом 1 глави 30 ГК України, загальні положення про правочини визначені розділом IV книги 1 ЦК України, про зобов`язання і договір - розділами І і ІІ книги 5 ЦК України, правові наслідки порушення зобов`язання, відповідальність за порушення зобов`язання - главою 51 ЦК України, розділом V ГК України.

Статтею 3 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, якими, зокрема, є: свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.

Статтями 13 і 14 ЦК України встановлено, відповідно, межі здійснення цивільних прав та загальні засади виконання цивільних обов`язків. Зокрема, і цивільні права і цивільні обов`язки здійснюються (виконуються) в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ч. 1, ч. 2 п.п. 5, 8 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, примусове виконання обов`язку в натурі, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено право кожного суб`єкта господарювання на захист своїх прав і законних інтересів шляхом, зокрема, присудження до виконання обов`язку в натурі, відшкодування збитків, іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб`єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, за змістом якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, ст.ст. 193, 202 ГК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 598, ч. 1 ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Частина 1 ст. 626 ЦК України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до положень ст. ст. 638, 639 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір може укладатися у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частинами 1, 2 ст. 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Зазначеними видатковими накладними підтверджується факт отримання Відповідачем від Позивача товарів за Договором на загальну суму 36 498,96 грн.. Тоді як наявні в матеріалах справи виписки свідчать про проведення Відповідачем розрахунків за отримані товари на суму 23 204,04 грн., а накладна повернення від клієнта підтверджує повернення Відповідачем товарів Позивачу на суму 2 647,74 грн.

За наведеного, товари на суму 10 647,18 грн є неоплаченими.

Доводи Відповідача, що наведені у відзиві на позовну заяву, судом відхиляються, з огляду на наступне.

Так, як слушно зауважено Позивачем у відповіді на відзив, пунктом 9.13. Договору поставки № 1622 від 19.04.2022 погоджено, що Покупець погоджується на те, що Постачальник не зобов`язаний перевіряти, і, відповідно, не несе відповідальності за дійсність підпису(ів) та повноваження особи(ів) Покупця, що підписує(ють) будь-які документи на виконання цього Договору.

Замість зразку печатки або штампу Відповідача в Договорі поставки міститься зразок підпису уповноваженої особи Відповідача. Аналогічний зразок підпису міститься і в додатку № 1 до Договору поставки щодо відомостей про матеріально-відповідальних осіб, які уповноважені отримувати товар від Позивача - підпис приймальника Лозенко О.О.

Наведеним стверджується, що особистий підпис Відповідача не є обов`язковим реквізитом первинних документів за поставками товарів відповідно до умов Договору поставки.

Не є обов`язковим реквізитом, як за умовами Договору поставки, так і відповідно до положень чинного законодавства, проставлення печатки сторони. Слід зазначити, що а ні Договір поставки, а ні видаткові накладні, поставка за якими Відповідачем не заперечується, не містять відтиску його печатки.

Судом встановлено, що видаткова накладна № ВН-28239 від 14.05.2022 в графі «Отримав(ла) та товарно-транспортна накладна № ЛД00-117489 від 14.05.2022 в графі «Прийняв (відповідальна особа вантажоодержувача)) містить прізвище, ініціали та підпис отримувача - Волинска С.Б. Вказана особа, відповідно до умов Договору поставки, не є відповідальною особою. При цьому суд зважає, що поставка товарів 14.05.2022 відбулась на адресу доставки: м. Жмеринка, вул. Центральна, 6 «Є Маркет», яка узгоджена в Договорі поставки. Первинні документи, які підтверджують таку поставку, а саме видаткова накладна та товарно-транспортна накладна містять посилання на Договір поставки № 1622 від 19.04.2022 та замовлення клієнта № ВН-28239 від 13.05.2022.

Крім того, суд зважає на повернення Відповідачем 30.06.2022 Позивачу товарів на суму 2 647,74 грн, про що сторонами складено накладну на повернення товарів - Повернення від клієнта № 490 від 30.06.2022. Вказаний документ містить посилання на Договір поставки № 1622 від 19.04.2022 та Заявку на повернення товарів від клієнта № ВН-172 від 23.06.2022, адресу повернення: вул. Центральна, 6 «Є Маркет». м. Жмеринка, підпис особи, що повернула товар - Лозенко О.О., приймальника. Відповідно до Повернення від клієнта № 490 від 30.06.2022, уповноважена особа Відповідача повернула наступні товари: 1) ВІНЯРИ 10ОВ ГранулПрипр 12х200g - 22 шт.; 2) ВІНЯРИ 10ОВ ГранулПрипр 14x120g - 61 шт.; 3) Ван Міні для собак Курка/Рис 8x800г- 1 шт.

Згідно переліку найменування та кількості товарів, що містяться у видаткових накладних, товар Ван Міні для собак Курка/Рис 8x800г в кількості 1 шт. був поставлений Відповідачу 21.04.2022 відповідно до видаткової накладної № ВН-19864 (позиція 1).

Тоді як товар ВІНЯРИ 10ОВ ГранулПрипр 12х200g та ВІНЯРИ 10ОВ ГранулПрипр 14x120g в загальній кількості 112 шт. був поставлений Відповідачу саме 14.05.2022 відповідно до видаткової накладної № ВН-28239 (позиції 10, 9). За жодною іншою накладною такі товари Відповідачу Позивачем не поставлялись.

Отже, 30.06.2022 уповноважена особа Відповідача повернула Позивачу товари, отримання яких Відповідач заперечує, що спростовує доводи останнього про неотримання від Позивача товарів 14.05.2022.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що основний борг в сумі 10 647,18 грн доведений належними та допустимими доказами, його наявність і розмір Відповідачем не спростовані, відтак вимога Позивача про стягнення з відповідача 10 647,18 грн боргу підлягає до задоволення.

Поряд з цим, за порушення Відповідачем взятих на себе зобов`язань, Позивачем заявлено до стягнення 3 722,39 грн пені, 2 977,91 грн 40% річних та 1 395,01 грн інфляційних збитків.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов`язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до п.п. 3, 4 ч. 1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки та відшкодування збитків.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Частиною першою ст.548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 230 та ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст.ст.1, 3 Закону України від 22.11.1996 N 543/96-ВР "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до приписів ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Таким чином, законом передбачено право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов`язання. У разі відсутності таких умов у договорі, нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконаним відповідно до частини шостої статті 232 ГК України.

Відповідно до п. 4.3. Договору за просточення оплати поставлених Товарів (п.3.2. Договору), Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період прострочення, від несплаченої в строк суми - за кожен день прострочення платежу. Сторони відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановили, що за порушення грошового зобов`язання Покупець на вимогу Постачальника зобов`язаний сплатити 40% (сорок відсотків) річних.

Суд зважає, що у п. 4.5. Договору сторони цього Договору прийшли згоди не обмежуватись шестимісячним строком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання за цим Договором, що передбачений ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. При цьому, п. 4.3. Договору сторони дійшли згоди щодо зміни розміру процентної ставки, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України, і встановили її в розмірі 40%.

З огляду на вищезазначене, заявлені Позивачем вимоги щодо стягнення з Відповідача пені, 40% річних та інфляційних втрат є правомірними та обґрунтованим, оскільки відповідають умовам укладеного Договору та чинного законодавства України.

Суд акцентує увагу, що Відповідачем не висловлено заперечень щодо правильності проведеного Позивачем розрахунку пені, 40% річних та інфляційних втрат, не надано власного контррозрахунку заборгованості тощо.

Суд, перевіривши розрахунок пені та 40% річних на предмет відповідності вимогам чинного законодавства, дійшов висновку, що такі вимоги є обґрунтованими, правомірними та арифметично правильними.

З огляду на вищезазначене, заявлені Позивачем вимоги щодо стягнення з Відповідача 3 722,39 грн пені та 2 977,91 грн 40% річних підлягають до задоволення в повному обсязі.

При цьому, при перевірці розрахунку інфляційних втрат судом виявлено помилку в бік завищення. Здійснивши власний розрахунок судом отримано 1 337,61 грн.

Відтак, вимога Позивача про стягнення з Відповідача 1 395,01 грн інфляційних втрат підлягає частковому задоволенню, в сумі 1 337,61 грн.

Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно з положеннями статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Судом кожній стороні судом була надана розумна можливість, представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, в т.ч. подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, прийняти участь у досліджені доказів, надати пояснення, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.

Як зазначалось вище, суд процесуальним законом позбавлений права на збирання доказів по справі з власної ініціативи, що було б порушенням рівності прав учасників судового процесу.

Згідно з ч.4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд акцентує, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

У пунктах 1 - 3 частини першої статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

При винесенні даного рішення суд врахував висновки, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Серявін та інші проти України". Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Також, Європейський суд з прав людини зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України.

Отже, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є доказово обґрунтованими та нормативно безпідставними, а тому підлягають частковому задоволенню, з наведених вище мотивів.

Згідно з п.2 ч. 1ст. 129 ГПК України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. З огляду на часткове задоволення позовних вимог, на Відповідача покладаються витрати Позивача по сплаті судового збору в сумі 2 675,78 грн.

Враховуючи вищенаведене та керуючись статтями 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 123, 129, 226, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця Шовкалюка Андрія Олександровича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІКОМ-ДИСТРИБ`ЮШН" (провулок Юрія Матущака, буд. 3, м. Київ; код ЄДРПОУ 37424375) 10 647 грн. 18 коп. - основного боргу; 3 722 грн. 39 коп. - пені; 2 977 грн. 91 коп. - 40% річних; 1 337 грн 61 коп. - інфляційних втрат та 2 675 грн. 78 коп. - витрат на сплату судового збору.

В решті позову відмовити.

Примірник рішення направити учасникам рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення, а також електронну адресу позивача позивача - ІНФОРМАЦІЯ_1

Рішення суду набирає законної сили у строки передбачені ст. 241 ГПК України.

Рішення може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду, в порядку та строки визначені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повне рішення складено 30 червня 2023 р.

Суддя Василь МАТВІЙЧУК

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (провулок Юрія Матущака, буд. 3, м. Київ, 03124)

3 - відповідачу ( АДРЕСА_1 )