Рішення

від 30.06.2023 по справі 904/2056/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.06.2023м. ДніпроСправа № 904/2056/23

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Мельниченко І.Ф. розглянув спір

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТВК Вектор-ВС", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-технічного підприємства "Альянс", м. Дніпро

про стягнення боргу в сумі 609 029,17 грн.

Без участі представників сторін.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТВК ВЕКТОР - ВС" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення 415 140,35 грн., що складають суму заборгованості за договором поставки № 21/0090-1 від 15.02.2021, 52 993,51 грн. - пені, 124 750,27 грн. - інфляції грошових коштів, 16 145,04 грн. - річних.

Судові витрати позивач просить покласти на відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки № 21/0090-1 від 15.02.2021 в частині повної та своєчасної оплати за поставлений товар.

Відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що позивачем належними доказами не підтверджено суму основної заборгованості за спірним договором, вказуючи при цьому на відсутність акту звірки взаємних розрахунків.

До того ж, відповідачем зазначено про наявність недоліків в оформленні первинних бухгалтерських документів, зокрема останній вказує на відсутність даних отримувача товару у видатковій накладній № 10966 від 29.10.2021, підпису бухгалтера його підприємства на довіреності № 68 від 08.04.2021, податкових накладних на поставлений товар та специфікації до рахунку-фактури № 4515 від 08.04.2021.

Також, відповідачем у відзиві на позовну заяву заявлено про застосування строків позовної давності до вимог про стягнення неустойки (пені) та штрафних санкцій.

Крім того, ТОВ ВТП "Альянс" просить зменшити заявлені до стягнення ТОВ "ТВК Вектор-ВС" штрафні санкції, які відповідно до розрахунків останнього склали суму 193 888,82 грн., до 10 000,00 грн.

18.05.2023 відповідачем через канцелярію господарського суду подано клопотання про зменшення неустойки, яке обгрунтоване фактичним простоєм його підприємства у зв`язку з встановленням Кабінетом Міністрів України карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Зокрема, у поданому клопотанні відповідач вказує на те, що Торгово-промисловою палатою України 28.02.2022 у листі № 2024/02.0-7.1 засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 годин 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", що відповідно до Розділу 10 спірного договору звільняє сторони від відповідальності.

До того ж, відповідач у вказаному клопотанні посилається на те, що позовна заява не містить доказів понесення позивачем збитків внаслідок несвоєчасного виконання ТОВ ВТП "Альянс" своїх зобов`язань за спірним договором.

18.05.2023 відповідачем через канцелярію господарського суду подано також клопотання про залишення позову без розгляду відповідно до пункту 2 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку з тим, що подана позовна заява підписана неуповноваженою на те особою.

31.05.2023 від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останній вказує на те, що акт звірки взаєморозрахунків не є первинним обліковим бухгалтерським документом та носить виключно інформаційний характер.

До того ж, позивач зазначає про те, що окремим підтвердженням здійснення його підприємством поставки товару за спірним договором є належним чином зареєстровані податкові накладні № 1089 від 29.10.2021, № 294 від 09.04.2021, які доставлені 16.11.2021 та 13.04.2021 відповідно відповідачу за допомогою програмного забезпечення "M.E.Doc".

Крім того, позивач у відповіді на відзив вказує на те, що "Інструкція про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей", затверджена наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996 № 99, на яку посилається відповідач у відзиві на позовну заяву, втратила чинність відповідно до наказу Міністерства фінансів України № 987 від 30.09.2014.

Щодо посилання відповідача на відсутність специфікації до рахунку-фактури № 4515 від 08.04.2021 позивач зазначає, що спірним договором не передбачно обов`язковості складання та підписання специфікацій по кожному окремому рахунку (по кожній партії товару).

Також, позивач у відповіді на відзив звертає увагу на те, що заборгованість відповідача перед його підприємством за поставлений товар виникла до введення на території України воєнного стану, спірний договір поставки укладено сторонами після початку пандемії гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 на території України, що, на думку ТОВ "ТВК Вектор-ВС", вказує на відсутність впливу на господарську діяльність відповідача вказаної пандемії.

Окрім того, ТОВ "ТВК Вектор-ВС", посилаючись на норми статей 256, 257, 261, 625 Цивільного кодексу України та статті 232 Господарського кодексу України, вказує на те, що строки, у т.ч. строки позовної даності, не пропущені та підстави для відмови у задоволенні позову відсутні.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 01.05.2023 відкрито провадження у справі № 904/2056/23, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Судом враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

З огляду на викладене та згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України справу розглянуто за наявними у справі матеріалами, а рішення підписано без його проголошення.

За результатом дослідження матеріалів справи, оцінки доказів у їх сукупності господарський суд, -

УСТАНОВИВ:

Предметом доказування у даній справі є обставини щодо неналежного виконання відповідачем зобов`язань в частині повного та своєчасного розрахунку за отриманий товар за договором поставки № 21/0090-1 від 15.02.2021.

15.02.2021 Товариством з обмеженою відповідальністю "ТВК Вектор-ВС" (далі - Постачальник, Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-технічного підприємства "Альянс" (далі - Покупець, Відповідач) укладено договір поставки № 21/0090-1 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого Постачальник бере на себе зобов`язання поставити і передати у власність Покупця товари виробничо-технічного прихначення (далі - Товар), а Покупець зобов`язується прийняти і оплатити Товар в строки і на умовах даного Договору.

У видаткових накладних може не зазначатися як підстава відпуску товару даний Договір, але якщо поставка Товару відбувалася в період його дії - до неї застосовуються умови цього Договору (п. 1.2. Договору).

Статтею 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Поставка Товару може здійснюватися партіями. Під партією слід розуміти ту кількість Товару, яка вказана у відповідній видатковій накладній в межах погодженого Сторонами наданого покупцем замовлення та виставленого Постачальником рахунку (п. 2.1. Договору).

Згідно з п. 2.2. Договору асортимент товару, одиниця виміру, загальна кількість Товару, що підлягає поставці за цим Договором, ціна за одиницю Товару, загальна вартість Товару узгоджується Сторонами та вказується у рахунках та видаткових накладних.

Кількість та асортимент Товару на кожну окрему партію поставки передбачається в замовленні Покупця та видаткових документах на Товар (п. 2.3. Договору).

Покупець на кожну партію Товару складає та подає замовлення за довільною формою та надає його Постачальнику наступними способами, на свій вибір: по телефону, факсу, за допомогою мережі Інтернет (електронною поштою) (п. 3.1. Договору).

Товар, що є предметом поставки за цим Договором, поставляється відповідно до поданого замовлення та виставленого рахунку (п. 3.3. Договору).

За умовами п. 4.1. Договору поставка товару здійснюється на умовах CPT Україна, м. Дніпро, згідно Міжнародних правил тлумачення торгових термінів "Інкотермс" 2020 року, які застосовуються з урахуванням особливостей, пов`язаних з внутрішньодержавним характером цього Договору, а також тих особливостей, які випливають із умов цього Договору. Оплату послуг перевізника здійснює Покупець.

Підписуючи видаткову накладну, Покупець підтверджує, що він отримав усі належні в розумінні п. 2 ст. 662 ЦК України документи, що стосуються товару (п. 4.4. Договору).

Відповідно до п. 5.1. Договору моментом поставки вважається дата приймання-передачі Товару згідно умов даного Договору та чинного в Україні законодавства.

Приймання товару по кількості та якості здійснюється згідно з даними, вказаними у супроводжуючих документах на Товар. Факт приймання передачі по кількості та якості підтверджується відповідно накладними на Товар та паспортом (іншим документом, що надається для Товару даного виду) (п. 5.3. Договору).

Право власності на товар та всі пов`язані ризики переходять від Постачальника до Покупця в момент передачі товару Покупцю або Перевізнику у відповідності до умов даного Договору (п. 5.9.).

Пунктом 6.1. Договору встановлено, що покупець оплачує поставлений Постачальником Товар за цінами, зафіксованими у рахунку на дату виставлення рахунку на кожну окрему партію Товару на умовах, визначених в даному Договорі.

Загальна сума кожної окремої поставки зазначається в рахунках та накладних документах. Розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються в безготівковому порядку в національній валюті України (п.п. 6.2., 6.3. Договору).

За умовами п. 6.4. Договору оплата Товарів покупцем проводиться у порядку 100% передплати на підставі рахунку-фактури, виставленого Постачальником, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Постачальника протягом 3 банківських днів з моменту виставлення рахунку-фактури.

Строки та порядок оплати за даним Договором, за взаємною згодою Сторін, можуть бути змінені відносно конкретної партії Товару та встановлені у Специфікаціях до даного Договору, що будуть його невід`ємною частиною (п. 6.5. Договору).

Загальна вартість Договору складається з суми вартості партій Товарів, поставлених Постачальником протягом строку дії цього Договору (п. 6.6. Договору).

За умовами п. 11.2. Договору останній набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє по 31 грудня 2022 року, але в будь-якому випадку до повного виконання Сторонами взятих на себе зобов`язань. У випадку, якщо за один місяць до закінчення терміну дії цього Договору жодна із сторін не виявила бажання розірвати Договір, то Договір вважається пролонгований на наступний календарний рік.

01.10.2021 сторонами було складено та підписано специфікацію № 2 до спірного договору на суму 54 492,72 грн., в якій визначено найменування Товару, од. виміру, кількість, ціну/грн. (без ПДВ), суму/грн. (без ПДВ).

Пунктом 6 вказаної специфікації визначено, що оплата за Товар проводиться Покупцем шляхом перерахування грошових коштів у розмірі 100% на поточний рахунок Постачальника протягом 60 календарних днів з дати поставки Товару та підписання Сторонами видаткових накладних.

12.10.2021 сторонами було складено та підписано специфікацію № 3 до спірного договору на суму 142 414,32 грн., в якій визначено найменування Товару, од. виміру, кількість, ціну/грн. (без ПДВ), суму/грн. (без ПДВ).

Пунктом 6 вказаної специфікації визначено, що оплата за Товар проводиться Покупцем шляхом перерахування грошових коштів у розмірі 100% на поточний рахунок Постачальника протягом 60 календарних днів з дати поставки Товару та підписання Сторонами видаткових накладних.

10.11.2021 сторонами було складено та підписано специфікацію № 4 до спірного договору на суму 114 300,31 грн., в якій визначено найменування Товару, од. виміру, кількість, ціну/грн. (без ПДВ), суму/грн. (без ПДВ).

Пунктом 6 вказаної специфікації визначено, що оплата за Товар проводиться Покупцем шляхом перерахування грошових коштів у розмірі 100% на поточний рахунок Постачальника протягом 60 календарних днів з дати поставки Товару та підписання Сторонами видаткових накладних.

20.12.2021 сторонами було складено та підписано специфікацію № 5 до спірного договору на суму 106 081,74 грн., в якій визначено найменування Товару, од. виміру, кількість, ціну/грн. (без ПДВ), суму/грн. (без ПДВ).

Пунктом 6 вказаної специфікації визначено, що оплата за Товар проводиться Покупцем шляхом перерахування грошових коштів у розмірі 100% на поточний рахунок Постачальника протягом 60 календарних днів з дати поставки Товару та підписання Сторонами видаткових накладних.

На виконання умов договору позивач поставив відповідачеві товар на загальну суму 447 640,35 грн., що підтверджується видатковими накладними № 2922 від 09.04.2021, № 10417 від 19.10.2021, № 10966 від 29.10.2021, № 10418 від 19.10.2021, № 11443 від 10.11.2021, № 11567 від 12.11.2021 та № 13442 від 22.12.2021, копії яких долучено до матеріалів справи (а.с. 50-56).

Вказані видаткові накладні підписано уповноваженими представниками сторін.

Позивачем відповідачу було виставлено рахунки на оплату за поставлений товар за загальний період з квітня 2021 по грудень 2021 на загальну суму 447 640,35 грн., копії яких залучено до матеріалів справи (а.с. 45-49).

Вказані рахунки відповідачем було сплачено частково на загальну суму 32 500,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень (а.с. 62-71).

Позивачем на адресу відповідача надсилалися претензії (вимоги) № 545-22 від 30.11.2022, № 33-23 від 25.01.2023, № 50-23 від 07.02.2023 про погашення заборгованості в сумі 415 140,35 грн. (а.с. 76-78, 82-86).

Проте, відповідач грошові кошти за поставлений товар у сумі 415 140,35 грн. не сплатив, що і стало причиною виникнення спору.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту, або інших вимог, що звичайно ставляться.

Доказів виконання зобов`язання щодо здійснення розрахунків за поставлений товар на суму 415 140,35 грн. відповідач на момент розгляду спору не надав.

З огляду на викладене, вимоги позивача щодо стягнення зазначеної вище суми слід визнати обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з наданим позивачем розрахунком останнім до стягнення заявлені річні за загальний період прострочення з 09.04.2021 по 13.04.2023 в сумі 16 145,04 грн. та інфляція грошових коштів за загальний період прострочення з квітня 2021 року по березень 2023 року в сумі 124 750,27 грн.

Розрахунок річних за видатковою накладною № 2922 від 09.04.2021 на суму 30 351,26 грн. (з урахуванням її часткової оплати в сумі 5 000,00 грн. на підставі платіжного доручення № 1311 від 17.05.2021 згідно з рахунком № 4515 від 08.04.2021) позивачем завищено, у зв`язку з тим, що останнім не враховано п. 6.4. спірного Договору, яким встановлено, що оплата Товарів покупцем проводиться у порядку 100% передплати на підставі рахунку-фактури, виставленого Постачальником, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Постачальника протягом 3 банківських днів з моменту виставлення рахунку-фактури.

Після здійсненого судом перерахунку до стягнення підлягають річні за видатковою накладною № 2922 від 09.04.2021 за загальний період прострочення з 14.04.2021 по 13.04.2023 в сумі 1 521,08 грн.

Таким чином, загальна сума річних за загальний період прострочення з 14.04.2021 по 13.04.2023 складає 16 134,63 грн., які і підлягають до примусового стягнення.

Щодо здійсненого позивачем розрахунку інфляції грошових коштів слід зазначити таке.

Здійснюючи перевірку розрахунку інфляційних втрат, суд враховує таке.

Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №905/21/19 наведено формулу за якою можна розрахувати інфляційні втрати: "Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці). При цьому зазначено, що за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).

У випадку якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу, та ділиться на 100%.

Зазначена правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 904/3546/19.

Крім того, об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19 надала роз`яснення, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

За результатом перевірки здійсненого позивачем розрахунку інфляції грошових коштів за видатковими накладними № 2922 від 09.04.2021, № 10417 від 19.10.2021, № 10966 від 29.10.2021, № 10418 від 19.10.2021, № 11443 від 10.11.2021, № 11567 від 12.11.2021 та № 13442 від 22.12.2021 порушень не встановлено.

З огляду на викладене до стягнення підлягає інфляція грошових коштів за загальний період прострочення з квітня 2021 року по березень 2023 року в сумі 124 750,27 грн.

Відповідно до положень статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Пунктом 7.4.1. Договору сторони визначили, що у разі невиконання або неналежного виконання Покупцем вимог щодо оплати вартості Товару на умовах цього Договору та/або на умовах відповідної Специфікації, постачальник має право вимагати сплати пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який сплачується пеня, від вартості заборгованості за кожний день прострочення платежу за весь період прострочення

Згідно з наданим позивачем розрахунком останнім до стягнення заявлена пеня за загальний період прострочення з 09.04.2021 по 19.08.2022 в сумі 52 993,51 грн.

Розрахунок пені за видатковою накладною № 2922 від 09.04.2021 на суму 30 351,26 грн. (з урахуванням її часткової оплати в сумі 5 000,00 грн. на підставі платіжного доручення № 1311 від 17.05.2021 згідно з рахунком № 4515 від 08.04.2021) позивачем завищено, у зв`язку з тим, що останнім не враховано п. 6.4. спірного Договору, яким встановлено, що оплата Товарів покупцем проводиться у порядку 100% передплати на підставі рахунку-фактури, виставленого Постачальником, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Постачальника протягом 3 банківських днів з моменту виставлення рахунку-фактури.

Після здійсненого судом перерахунку до стягнення підлягає пеня за видатковою накладною № 2922 від 09.04.2021 за загальний період прострочення з 14.04.2021 по 08.10.2021 в сумі 1 926,00 грн.

Таким чином, загальна сума пені за загальний період прострочення з 14.04.2021 по 19.08.2022 складає 52 948,36 грн., які і підлягають до примусового стягнення.

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру нарахованих сум пені, інфляції грошових коштів та річних господарський суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій.

Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Правовий аналіз зазначених приписів свідчить про те, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов та на розсуд суду.

Зі змісту вказаних норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому, зменшення розміру заявленї до стягнення пені є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення штрафу.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов`язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.

Висновок суду щодо необхідності зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України).

З наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку.

За змістом статей 546, 549 Цивільного кодексу України, статті 230 Господарського кодексу України неустойка має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Метою застосування неустойки є, в першу чергу, захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності.

При цьому, згідно з частиною 1 статті 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтею 551 Цивільного кодексу України та статтею 233 Господарського кодексу України, щодо зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд повинен забезпечити баланс інтересів сторін у справі, з урахуванням встановлених обставин справи, та не допускати фактичного звільнення відповідача від їх сплати без належних на те правових підстав.

Оцінюючи можливість зменшення суми пені, суд враховує, що позивачем доказів, що свідчили б про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання останньому збитків в результаті дій саме відповідача, не надано.

Поряд з цим, суд також вважає за необхідне відзначити, що зменшення судом розміру неустойки, враховуючи положення статті 219 Господарського кодексу України, яка регулює межі господарсько-правової відповідальності, порядок і умови зменшення розміру та звільнення від відповідальності, свідчить про те, що зменшення судом розміру стягуваної пені є проявом обмеження відповідальності боржника, та жодним чином не є звільненням його від відповідальності.

З урахуванням викладеного у сукупності, враховуючи дискреційність наданих йому повноважень щодо зменшення розміру штрафних санкцій, виходячи з необхідності дотримання балансу інтересів обох сторін, в умовах воєнного стану, введеного за наслідком збройної агресії Росії проти України, суд вважає справедливим, доцільним, обґрунтованим, таким, що цілком відповідає принципу верховенства права висновок щодо можливості зменшення розміру пені на 50%.

При цьому суд також враховує, що стягнення інфляційних втрат та 3% річних, також певною мірою компенсує можливі негативні наслідки, викликані простроченням сплати відповідачем суми заборгованості.

Стосовно зменшення інфляції грошових коштів та річних господарський суд зазначає, що сплата 3% річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, 3 % річних та інфляційні втрати не є неустойкою (штрафною санкцією), тому у суду відсутнє право застосовувати положення статті 233 Господарського кодексу України та статті 551 Цивільного кодексу України.

Також господарський суд звертає увагу на те, що у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Посилання відповідача на те, що позивачем належними доказами не підтверджено суму основної заборгованості за спірним договором, вказуючи при цьому на відсутність акту звірки взаємних розрахунків, та наявність недоліків в оформленні первинних бухгалтерських документів господарським судом до уваги не приймається з огляду на таке.

Відповідно до сатті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити:

- назву документа (форми);

- дату складання;

- назву підприємства, від імені якого складено документ;

- зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

- посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

- особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо).

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Статтею 1 цього Закону визначено, що первинним є документ, який містить відомості про господарську операцію.

Враховуючи вказані вище обставини, факт здійснення господарської операції, а саме, поставки товару відповідачу, повинен підтверджуватися належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами.

Отже, саме видаткова накладна є тим первинним документом, який підтверджує факт отримання того чи іншого товару.

Щодо клопотання відповідача, викладеного у відзиві на позовну заяву, про застосування строків позовної давності до вимог про стягнення неустойки (пені) та штрафних санкцій слід зазначити таке.

Згідно зі статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (частина 6 статті 232 Господарського Кодексу України).

02.04.2020 набрав чинності Закон України №540-IX від 30.03.2020 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", яким Розділ IX Прикінцевих положень Господарського кодексу України доповнений пунктом 7, відповідно до якого визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину, Прикінцеві положення Цивільного кодексу України також доповнено пунктом 12, яким передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", прийнятою відповідно до ст.29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", на усій території України встановлений карантин з 12.03.2020, дія якого, у свою чергу, постановами Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 № 239, від 20.05.2020 № 392, від 22.07.2020 № 641, від 26.08.2020 № 760, від 13.10.2020 № 956, від 09.12.2020 № 1236, від 17.02.2021 № 104, від 21.04.2021 № 405, від 23.02.2022 № 229, № 630 від 27.05.2022 було неодноразово продовжено.

Так, Кабінет Міністрів України постановою від 19.08.2022 № 928 вніс зміни, зокрема, до Постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Вони передбачають, що продовжено термін дії карантину та обмежувальних протиепідемічних заходів в Україні для запобігання розповсюдженню COVID-19 до 31.12.2022. В подальшому дію карантину продовжено до 30.04.2023.

Отже, вищевказаним законом строк позовної давності та строк для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, встановлений статтями 257, 258 Цивільного кодексу України, частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, продовжено на строк дії карантину.

Посилання відповідача на те, що його підприємство звільнено від відповідальності у вигляді неустойки внаслідок дії непереборної сили, не заслуговують на увагу, з огляду на таке.

У пункті 10.1. спірного Договору узгоджено, що сторони звільняються від відповідальності за повне або часткове невиконання зобов`язань, взятих на себе, відповідно до цього Договору, у разі, якщо таке невиконання є наслідком дії обставин форс-мажору, в тому числі, але не виключно:стихійних лих, пожеж, повені, землетрусів, військових дій, масових заворушень, страйків, диверсій, блокади, розпоряджень та законів державних органів, прийняття державними органами нормативно-правових актів, що змінюють ставки податку, в т.ч. митних платежів (в даному випадку належним підтвердженням буде опублікування даного нормативно-правового акту на офіційному сайті www.rada.gov.ua) або інших обставин форс-мажору (обставин непереборної сили), при умові що ці обставини безпосередньо вплинули на виконання умов Договору. Належним підтвердженням настання вказаних обставин буде вважатися довідка, надана торгово-промисловою палатою або іншим компетентним органом.

Сторона, яка через обставини, наведені в п. 10.1., не може виконати свої зобов`язання, повинна в строк не більше 3 діб письмово провідомити про це іншу Сторону та надати відповідні підтверджуючі документи (п. 10.2.).

Відповідно до п. 10.3. Договору у разі настання обставин, передбачених п. 10.1. (при умові виконання вимог, обумовлених п. 10.2.), строк дії Договору продовжується на термін існування таких обставин.

За загальним правилом обов`язковою передумовою для покладення відповідальності за порушення зобов`язання є вина особи, яка його порушила (частина 1 статті 614 Цивільного кодексу України), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

У пункті 1 частини 1 статті 263 Цивільного кодексу України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути.

За змістом частини 2 статті 218 Господарського кодексу України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.

Відповідно до листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, на який посилається відповідач у відзиві на позов, визнано форс-мажорною обставиною військову агресію Російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану 24.02.2022. Торгово-промислова палата України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними.

Так, частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Крім того, відповідно до частини 2 статті 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Статтею 617 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

За змістом статті 617 Цивільного кодексу України особа звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання за умови доведення цією особою, що порушення є наслідком непереборної сили.

Так, форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.

В свою чергу, саме лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання відповідних доказів в підтвердження своїх доводів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду, оскільки саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку.

Відповідачем не надано належних та допустимих, у розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, доказів існування форс-мажорних обставин у взаємовідносинах із позивачем по договору поставки № 21/0090-1 від 15.02.2021, як і не надано обґрунтованих причинно-наслідкових зв`язків між введенням 24.02.2022 в Україні воєнного стану та неможливістю виконання відповідачем своїх зобов`язань за вказаним договором.

В даному випадку сторона не надала доказів, що саме введення воєнного стану призвело до унеможливлення виконання конкретних зобов`язань за договором.

Окрім цього, суд зауважує, що матеріали справи не містять відомостей про те, що позивач перебуває в кращому становищі порівняно з відповідачем, з огляду на запровадження в державі воєнного стану, тобто такі форс-мажорні обставини, стосуються обох сторін договору.

З урахуванням наведеного суд доходить висновку, що форс-мажор не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов`язань, стороною договору має бути підтверджено не факт настання таких обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання, тому суд відхиляє заперечення відповідача як недоведені документально і такі, що ґрунтуються на бажанні уникнути виконання грошового зобов`язання.

Подане відповідачем клопотання про залишення позову без розгляду судом відхиляється з наступних підстав.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України господарський суд залишає позов без розгляду, якщо позовну заяву не підписано або підписано особою, яка не має право її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано.

Відповідно до частини 3 статті 56 Господарського процесуального кодексу України юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

Так, позовну заяву у цій справі підписано представником позивача - ТОВ "ТВК Вектор-ВС" Барановим Д. на підставі наказу № 5-к/тр від 07.02.2022, наказу № 45/к/тр від 30.09.2022, трудового договору № 01-02/2022 від 01.02.2022 та Положення про юридичний відділ № 1 від 01.10.2022.

Відповідно до пунктів 3.15., 4.7. вказаного Положення юридичному відділу надано право представляти інтереси підприємства в судах всіх інстанцій та юрисдикцій, а також в інших органах державної влади, органах місцевого самоврядування, в інших установах, організаціях та підприємствах, незалежно від їх організаційно-правової форми та підпорядкування, перед іншими особами при розгляді правових питань.

Перевіркою вказаних документів встановлено, що останні є належними доказами на підтвердження повноважень представника позивача для підписання, подання позову до суду та представництва інтересів позивача у суді.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судових рішеннях у справі, питання вичерпності висновків судів, суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

З урахуванням вказаного, суд зазначає, що інші доводи, міркування відповідача, судом розглянуті, але до уваги та врахування при вирішенні даної справи не приймаються, оскільки на результат вирішення спору не впливають.

Розподіл судового збору здійснюється судом відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, за змістом якої у разі часткового задоволення позову, судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 2, 73, 74, 76, 77 79, 86, 91, 129, 130, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-технічного підприємства "Альянс" (49051, м. Дніпро, вул. Журналістів, 7, код ЄДРПОУ 30916849) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТВК Вектор-ВС" (02099, м. Київ, вул. Бориспільська, будинок 9, корпус 91, офіс 512, код ЄДРПОУ 37625571) 415 140,35 грн. - основного боргу, 26 474,18 грн. - пені, 16 134,63 грн. - річних, 124 750,27 грн. - інфляції грошових коштів, 9 134,61 грн. - судового збору.

В решті позовних вимог - відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Повне рішення складено 30.06.2023.

Суддя І.Ф. Мельниченко