Рішення

від 20.06.2023 по справі 904/1395/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.06.2023м. ДніпроСправа № 904/1395/23

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Мельниченко І.Ф. за участю секретаря судового засідання Лєшукової Н.М. розглянув спір

за позовом Садівничого товариства "Придніпровець", смт Обухівка, Дніпровський р-н, Дніпропетровська обл.

до Акціонерного товариства "ДТЕК Дніпровські електромережі", м. Дніпро

про визнання договору недійсним

Представники:

від позивача Сільченко Ю.П.

від відповідача Ластіна Ю.С.

СУТЬ СПОРУ:

Садівниче товариство "Придніпровець" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом, в якому просить суд визнати договір № 227 від 02.03.2010 недійсним з моменту підписання, тобто з 02.03.2010.

Судові витрати позивач просить покласти на відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Кіровської селищної ради № 594-28/5 від 17.11.2009 передано установку КТП-397 та ПЛ-0,4 кВ від КТП-397 протяжністю 2,3 км в с. Кіровське (Обухівка) безоплатно у власність ВАТ "Дніпрообленерго".

Так, в березні 2010 Садівниче товариство "Придніпровець" не було власником установки КТП-397 і розподільчих мереж до побутових споживачів, підключених до КТП-397, що, на думку позивача, є суттєвою (істотною) умовою встановлення, зміни або припинення господарських зобов`язань і без якої господарський договір не може існувати

Таким чином, позивач зазначає, що його підприємством було помилково підписано спірний договір про постачання електричної енергії.

У відзиві на позов відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що позивачем не обґрунтовано підстави недійсності спірного договору, не надано доказів його недійсності та не доведено, в чому саме полягає помилка при укладенні спірного договору.

Крім того, відповідач у відзиві на позовну заяву, посилаючись на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.07.2022 у справі № 904/9885/21, вказує на те, що при розгляді зазначеної справи встановлено факт споживання Садівничим товариством "Придніпровець" та відповідно розподілу йому електричної енергії у період з вересня 2020 по березень 2021, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

До того ж, відзив на позовну заяву містить попередній (орієнтовний) розрахунок суми витрат на правову допомогу в розмірі 20 000,00 грн.

05.05.2023 позивачем подано відовідь на відзив, в якій останній наголошує на тому, що предметом договору про постачання електричної енергії № 227 від 02.03.2010 є електроустановка КТП-397 та ПЛ-0,4 кВ від КТП-397 протяжністю 2,3 км в с. Кіровське (Обухівка), яка вибула із власності позивача та наразі належить відповідачеві, у зв`язку з чим, на думку СТ "Придніпровець", спірний договір є недійсним з моменту його підписання сторонами.

Ухвалою від 22.03.2023 позовну заяву Садівничого товариства "Придніпровець" залишено без руху у зв`язку з тим, що остання подана без додержання вимог, викладених у статтях 164, 172 Господарського процесуального кодексу України.

31.03.2023 від позивача надійшла заява про усунення недоліків, у зв`язку з чим ухвалою від 05.04.2023 господарським судом відкрито провадження у справі № 904/1395/23, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 02.05.2023.

02.05.2023 в судовому засіданні представником позивача заявлено усне клопотання про відкладення підготовчего засідання, яке задоволено господарським судом, та оголошено перерву в підготовчому засіданні до 30.05.2023.

В підготовчому засіданні, що відбулось 30.05.2023, представником позивача заявлено усне клопотання про відкладення підготовчого засідання, яке господарським судом задоволено, у зв`язку з чим ухвалою від 30.05.2023 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів до 05.07.2023 та відкладено підготовче засідання до 14.06.2023.

14.06.2023 до суду позивачем подано клопотання про долучення до матеріалів справи доказів, яке господарським судом задоволено та залучено вказані докази.

Під час підготовчого провадження господарським судом вирішені питання, визначені частиною 2 статті 182 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з чим 14.06.2023 закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті на 20.06.2023, про що поставнолено відповідну ухвалу.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

20.06.2023 у судовому засіданні оголошені вступна та резолютивна частини рішення (стаття 240 Господарського процесуального кодексу України).

Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані докази, заслухавши представників сторін, господарський суд, -

УСТАНОВИВ:

Предметом доказування у даній справі є обставини наявності/відсутності підстав для визнання недійсним договору про постачання електричної енергії № 227 від 02.03.2010.

02.03.2010 Відкритим акціонерним товариством "Енергопостачальна компанія "Дніпрообленерго", правонаступником якого є Акціонерне товариство "ДТЕК Дніпровські електромережі", (Постачальник) та Садівничим товариством "Придніпровець" (Споживач) укладено договір про постачання електричної енергії № 227 (далі - Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язувався продавати споживачу електричну енергію для забезпечення потреб електроустановок споживача з приєднаною потужністю 175 кВт, величини якої по площадках вимірювання та точках продажу визначені додатком Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії, а споживач зобов`язувався сплачувати постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснювати інші платежі згідно з умовами цього Договору.

Точка (точки) продажу електричної енергії - межа балансової належності, на якій відбувається перехід права власності на електричну енергію, визначена додатком Акт розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін та Загальна схема електропостачання, які є невід`ємними частинами даного договору (розділ 1 договору).

Так, Додатком 4 до Договору "Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії", в редакції додаткової угоди № 2 від 29.12.2013, визначено "Перелік об`єктів і точок комерційного обліку Споживача": 1. Садівниче товариство. 2. Насосна. 3. Освітлення.

Додатком 11 до Договору в редакції додаткової угоди від 29.12.2013, визначено Перелік об`єктів Споживача: 1. Садівниче товариство. 2. Насосна. 3. Освітлення.

Також, вказані об`єкти відображені в "Загальній схемі електропостачання" (додаток 10 до договору, в редакції додаткової угоди № 2 від 29.12.2013).

Додатком 8 до договору, в редакції додаткової угоди № 2 від 29.12.2013, визначено розрахунок втрат електричної енергії, що відбуваються у трансформаторній підстанції.

Вказані обставини встановлені рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 07.07.2022 у справі № 904/9885/21, відповідно до якого позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровські енергетичні послуги" задоволено у повному обсязі та присуджено до стягнення із Садівничого товариства "Придніпровець" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровські енергетичні послуги" 277 444,02 грн. - основної заборгованості; 4 494,59 грн. - пені; 7 836,56 грн. - інфляційних втрат; 3 694,19 грн. - 3% річних та 4 402,04 грн. витрат на сплату судового збору.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 05.12.2022 у справі № 904/9885/21, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.07.2022 залишено без змін, а отже, останнє набрало законної.

Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним зазначеного вище договору, позивач посилається на те, що предметом договору про постачання електричної енергії № 227 від 02.03.2010 є електроустановка КТП-397 та ПЛ-0,4 кВ від КТП-397 протяжністю 2,3 км в с. Кіровське (Обухівка), яка вибула із власності позивача та наразі належить відповідачеві.

Таким чином, позивач зазначає про те, що його підприємством було помилково підписано спірний договір про постачання електричної енергії.

Отже, вказані обставини, на думку позивача, свідчать про те, що спірний договір укладено з порушеннями вимог статті 203 Цивільного кодексу України, у зв`язку з чим наявні підстави для визнання останнього недійсним відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно зі статтею 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

З матеріалів справи вбачається, що сторони при укладені договору про постачання електричної енергії № 227 від 02.03.2010 на свій розсуд приймали даний правочин на певних встановлених умовах, узгодили ці умови, підписавши вказаний правочин.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. У силу приписів статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.

Згідно з частиною третьою статті 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої-третьої та п`ятої статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вимога щодо вчинення правочину у формі, встановленій законом, відповідно до частини 4 статті 203 Цивільного кодексу України, є однією із загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України недодержання в момент вчинення правочину вимог частини 4 статті 203 Цивільного кодексу України не є безумовною підставою для визнання такого правочину недійсним.

Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України зазначено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (спірний правочин).

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків та, в разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

Невідповідність правочину актам законодавства як підстава його недійсності, повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства; саме по собі відступлення сторонами від положення законодавства, регулювання їх іншим чином, не свідчить про суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, суд приходить до висновку, що позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним не доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочинів недійсними.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У частині третій статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин третьої-четвертої статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд наголошує щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначає, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша). Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (частина друга).

Згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина перша).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 Господарського процесуального кодексу України).

Доказів на підтвердження того, що на момент укладання спірного договору останній було укладено з порушеннями вимог статті 203 Цивільного кодексу України, позивачем до матеріалів справи не надано.

Таким чином, доводи позивача, що висвітлені у позові, не знайшли свого підтвердження при дослідженні доказів та встановленні обставин справи.

З огляду на викладене та зважаючи на те, що спірний договір не суперечить положенням статей 203, 215 Цивільного кодексу України, іншим вимогам чинного законодавства, містить всі істотні умови встановленні законодавством для даного виду правочину, у суду відсутні підстави для визнання недійсним договору про постачання електричної енергії № 227 від 02.03.2010.

Посилання позивача на відсутність у нього права власності на електроустановки КТП-397 та ПЛ-0,4 кВ від КТП-397, не є підставою для визнання такого договору недійсним, а факти споживання Садівничим товариством "Придніпровець" електричної енергії, обсяги втрат якої відображались, у тому числі за електроустановкою КПТ-397, яка знаходиться у віданні позивача, та відповідно розподілу електричної енергії його товариству, за період з вересня 2020 по березень 2021, встановлені рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 07.07.2022 у справі № 904/9885/21, яке набрало законної сили 05.12.2022.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судових рішеннях у справі, питання вичерпності висновків судів, суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

З урахуванням вказаного, суд зазначає, що інші доводи, міркування сторін, судом розглянуті, але до уваги та врахування при вирішенні даної справи не приймаються, оскільки на результат вирішення спору не впливають.

У відповідності до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись статтями 203, 204, 215 216, 234 Цивільного кодексу України, статтями 129, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Садівничого товариства "Придніпровець" до Акціонерного товариства "ДТЕК Дніпровські електромережі" про визнання договору про постачання електричної енергії № 227 від 02.03.2010 недійсним - відмовити.

Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Повне рішення складено 30.06.2023.

Суддя І.Ф. Мельниченко