Рішення

від 26.06.2023 по справі 915/21/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2023 року Справа № 915/21/23

м.Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складi суддi Мавродієвої М.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Жиган А.О.,

представника позивача: Колєснікова О.А. (в режимі ВКЗ),

представника відповідача-1: Грибоноса В.В.,

представника відповідача-2: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Компанії «Маліеро Лімітед» (реєстр.номер юр.особи за законодавством Республіки Кіпр: НЕ408472; місце реєстрації: 3020, Республіка Кіпр, Лімасол, вул.Еолу, буд.4 (4 Eolou street, 3020, Limassol, Cyprus); пошт.адреса представника - Колєснікова О.А.: АДРЕСА_1 ; адреса ел.пошти: ІНФОРМАЦІЯ_1 ),

до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю «Рент УМБ» (56602, Миколаївська обл., Новоодеський р-н, м.Нова Одеса, вул.Сеславинського, буд.30; ідент.код 40963992; адреси ел.пошти: ІНФОРМАЦІЯ_4; адреса ел.пошти представника - Грибоноса В.В.: ІНФОРМАЦІЯ_2 ),

до відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю «Екстракт Ойл» (56602, Миколаївська обл., Новоодеський р-н, м.Нова Одеса, вул.Сеславинського, буд.30; ідент.код 43882937; адреса ел.пошти: ІНФОРМАЦІЯ_5; адреса ел.пошти представника - Кравчук Ю.В.: ІНФОРМАЦІЯ_3 ),

про: визнання нікчемним договору оренди,-

в с т а н о в и в:

Компанія «Маліеро Лімітед» звернулася до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рент УМБ» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Екстракт Ойл», в якій просить суд визнати нікчемним укладений між відповідачами договір оренди №01/01-22 від 01.01.2022.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказує, що договір оренди №01/01-22 від 01.01.2022 є нікчемним, оскільки Компанія «Маліеро Лімітед», як іпотекодержатель за іпотечним договором від 24.02.2021 не надавала письмової згоди Товариству з обмеженою відповідальністю «Рент УМБ», як іпотекодавцю, на укладення такого договору оренди.

Ухвалою суду від 09.01.2023 даний позов залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 17.01.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 08.02.2023.

Відповідач-1 у відзиві, який надійшов до суду 01.02.2023, заперечує проти позовних вимог та просить суд відмовити у задоволенні позову, посилаючись на наступне:

- враховуючи розірвання договору купівлі-продажу корпоративних прав ТОВ «Рент УМБ», припинення іпотечного договору та фактичне виселення ТОВ «Екстракт Ойл» з орендованого нерухомого майна, заявлені у даній справі вимоги не спрямовані на відновлення прав позивача та жодним чином не впливають і не можуть вплинути на стан прав та обов`язків позивача;

- права позивача жодним чином не порушуються оспорюваним договором, дія якого припинена з 30.06.2022, тобто до звернення з даним позовом до суду, що свідчить про неправильно обраний позивачем спосіб захисту порушеного, на його думку, права;

- відсутність порушення прав та законних інтересів позивача оскаржуваним договором є самостійною підставою для відмови у позові.

Відповідач-2 у відзиві, який надійшов до суду 06.02.2023, заперечує проти позовних вимог та просить суд відмовити у задоволенні позову, посилаючись на наступне:

- жодним законодавчим актом не передбачено обов`язку орендаря по перевірці наявності дозволу іпотекодержателя на укладення договору оренди;

- оспорюваний правочин є нікчемним в силу закону, і визнання його недійсним в судовому порядку не є належним способом захисту прав та інтересів позивача.

08.02.2023 судом відкладено підготовче засідання на 03.03.2023.

Ухвалою суду від 03.03.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 03.04.2023.

03.04.2023 розгляд справи не відбувся, оскільки протягом часу, визначеного судом для проведення судового засідання, у Миколаївській області та місті Миколаєві тривала повітряна тривога.

Ухвалою суду від 03.04.2023 розгляд справи призначено на 03.05.2023.

03.05.2023 розгляд справи було відкладено на 29.05.2023 за заявою позивача.

29.05.2023 судом було відкладено розгляд справи на 26.06.2023 з метою ознайомлення позивача з додатковими доказами наданими відповідачем.

В ході розгляду справи позивач та відповідач-1 підтримували висловлені позиції та доводи, викладені на їх обґрунтування.

Відповідач-2 явку повноважного представника у судові засідання по даній справі не забезпечив, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомляв.

За приписами п.2 ч.3 ст.202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомленні про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі, зокрема повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Враховуючи викладене суд дійшов висновку про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті за відсутності представника відповідача-2.

У судовому засіданні 26.06.2023 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

24.02.2021 між ОСОБА_1 , як продавцем, та Компанією «Маліеро Лімітед», як покупцем, був укладений договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Рент УМБ» (а.с.11-16).

Згідно п.1.1 договору купівлі-продажу, продавець зобов`язався продати (передати у власність), а покупець зобов`язалась придбати (прийняти у власність) частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Рент УМБ» (ідент.код 40963992) у розмірі 100% статутного капіталу товариства, номінальною вартістю 120662272,0 грн та сплатити її вартість на умовах, встановлених цим договором.

Відповідно до п.3.6 договору купівлі-продажу, продавець підтверджує та гарантує, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Рент УМБ» є власником наступного нерухомого майна:

- реконструкція олієпереробного підприємства потужністю 600 т/добу перероблюваного насіння загальною площею 12383,4 кв.м, який розташований за адресою: Миколаївська обл., Новоодеський р-н, м.Нова Одеса, вул.Сеславинського, буд.30 ;

- земельна ділянка з кадастровим номером 4824810100:04:048:0005, площею 3,7276 га, цільове призначення для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, розташована за адресою: Миколаївська обл., Новоодеський р-н, м.Нова Одеса, вул.Сеславинського, буд.30.

Згідно п.7.1 договору купівлі-продажу, в забезпечення виконання продавцем своїх зобов`язань, визначених цим договором в пункті 1.1, строк виконання яких встановлено до 10.01.2024 включно, Товариство з обмеженою відповідальністю «Рент УМБ» (в якості майнового поручителя та іпотекодавця), передає в іпотеку покупцю належне йому на праві власності нерухоме майно, а саме:

- реконструкція олієпереробного підприємства потужністю 600 т/добу перероблювального насіння (складів олієнасіння, шроту, лабораторії, тощо) за адресою: Миколаївська обл., Новоодеський р-н, м.Нова Одеса, вул.Сеславинського, буд.30; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1060626948248;

- земельна ділянка, кадастровий номер: 4824810100:04:048:0005, площею 3,7276 га, за адресою: Миколаївська обл., Новоодеський р-н, м.Нова Одеса, вул.Сеславинського, земельна ділянка 30; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1557803348248.

Відповідно до п.8.1 договору купівлі-продажу, цей договір вважається укладеним з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

24.02.2021 між Компанією «Маліеро Лімітед», як іпотекодержателем, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Рент УМБ», як іпотекодавцем та майновим поручителем, та ОСОБА_1 , як боржником, було укладено іпотечний договір, який того ж дня посвідчено приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Назаровою О.С. (а.с.17-22).

Згідно п.1.1 Іпотечного договору, іпотекодавець, з метою забезпечення належного виконання зобов`язання боржником, передає в іпотеку, а іпотекодержатель цим приймає в іпотеку в порядку і на умовах, визначених у цьому договорі, предмет іпотеки, що належить іпотекодавцю на праві власності.

Предметом іпотеки за цим договором є нерухоме майно:

- реконструкція олієпереробного підприємства потужністю 600 т/добу перероблювального насіння (складів олієнасіння, шроту, лабораторії, тощо) загальною площею 12383,4 кв.м, який розташований за адресою: Миколаївська обл., Новоодеський р-н, м.Нова Одеса, вул.Сеславинського, буд.30 ; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1060626948248;

- земельна ділянка з кадастровим номером 4824810100:04:048:0005, площею 3,7276 га, цільове призначення - інше, для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, яка розташована за адресою: Миколаївська обл., Новоодеський р-н, м.Нова Одеса, вул.Сеславинського, земельна ділянка 30; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1557803348248.

Відповідно до п.3.2.3 Іпотечного договору, іпотекодавець має право укладати протягом строку дії цього договору договори оренди предмета іпотеки та продовжувати їх дію, за письмовою згодою іпотекодержателя та боржника.

Згідно п.3.3.1 Іпотечного договору, іпотекодавець зобов`язаний не відчужувати предмет іпотеки, будь-яку його частину, не передавати його в оренду, найм, управління, користування на будь-яких інших підставах іншим особам без попередньої письмової згоди іпотекодержателя та боржника, не обтяжувати предмет іпотеки будь-якими зобов`язаннями та вимогами.

Відповідно до п.10.1 Іпотечного договору, цей договір вважається укладеним з моменту його підписання сторонами, скріплення їх підписів печатками сторін (за наявності) та нотаріального посвідчення і діє до виконання зобов`язання за основним договором у повному обсязі.

01.01.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Рент УМБ», як орендодавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Екстракт Ойл», як орендарем, укладено Договір оренди №01/01-22 (а.с.23-26).

Загальними положеннями договору оренди визначено, що об`єктом оренди є цілісний майновий виробничий комплекс у складі нерухомого майна розташованого на земельній ділянці 3,7276 га та знаходиться за адресою: Миколаївська обл., Новоодеський р-н, м.Нова Одеса, вул.Сеславинського, буд.30; та наявного в ньому обладнання згідно переліку, наведено у акті приймання-передачі майна в оренди.

Згідно п.1.1 Договору оренди, орендодавець зобов`язується передати орендарю в тимчасове платне користування об`єкт оренди, а орендар зобов`язується прийняти, оплатити користування і повернути об`єкт оренди орендодавцю на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до п.1.4 Договору оренди, орендодавець підтверджує, що об`єкт оренди є його приватною власністю.

Відповідно до пунктів 3.1, 3.2 Договору оренди, приймання-передача об`єкта оренди оформляється актом прийому-передачі, в якому зазначаються його технічний стан, опис майна, можливість нормального функціонування, використання за призначенням, комплектність, недоліки та інші відомості. Акт прийому-передачі підписується представниками сторін, скріплюється їхніми печатками та є невід`ємною частиною цього договору. Право користування об`єктом оренди та обов`язки Орендаря щодо сплати орендної плати, відповідальність Орендаря за збереження об`єкта оренди виникають з моменту передачі об`єкта оренди за актом прийому-передачі.

Пунктом 4.1 Договору оренди передбачено, що строк оренди починає перебіг з моменту прийняття об`єкта оренди за актом прийому-передачі та спливає 30.06.2022.

Згідно п.13.1 Договору оренди, цей договір набуває чинності з дня його підписання, скріплення печатками сторін та укладання акту приймання-передачі об`єкта оренди і діє до 30.06.2022.

01.01.2022 між сторонами договору оренди підписано акт прийому-передачі майна в оренду, з якого вбачається, що в порядку та на умовах, визначених таким договором оренди, орендарю було передано цілісний майновий виробничий комплекс у складі нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці площею 3,7276 га за адресою: Миколаївська обл., м.Нова Одеса, вул.Сеславинського, 30; і наявного в ньому обладнання згідно з переліком, наведеним у цьому акті (а.с.27-36).

З копії витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяжень від 12.11.2022 (а.с.64-69) вбачається, що 24.02.2021 на підставі Іпотечного договору №164 від 24.02.2021 (обтяжувач - Компанія «Маліеро Лімітед»; особа майно/права якої обтяжуються - Товариство з обмеженою відповідальністю «Рент УМБ») проведено державну реєстрацію обтяження на нерухоме майно - реконструкцію олієпереробного підприємства потужністю 600 т/добу перероблюваного насіння та земельну ділянку площею 3,7276 га, кадастровий номер 4824810100:04:048:0005, які знаходяться за адресою: Миколаївська обл., м.Нова Одеса, вул.Сеславинського, 30. В подальшому 12.11.2022 було проведено державну реєстрацію припинення такого обтяження.

Предметом спору у даній справі є вимоги Компанії «Маліеро Лімітед» про визнання нікчемним укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Рент УМБ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Екстракт Ойл» договору оренди №01/01-22 від 01.01.2022.

В обґрунтування таких вимог позивач вказує, що договір оренди №01/01-22 від 01.01.2022 є нікчемним, оскільки Компанія «Маліеро Лімітед», як іпотекодержатель за іпотечним договором від 24.02.2021 не надавала письмової згоди Товариству з обмеженою відповідальністю «Рент УМБ», як іпотекодавцю, на укладення такого договору оренди.

На підставі повно і всебічно з`ясованих обставин справи, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам сторін, суд дійшов наступних висновків.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (ч.1 ст.16 ЦК України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Чинне законодавство визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права. Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захист цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів ст.4 ГПК України, ст.ст.15, 16 ЦК України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочин.

За приписами ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Частиною 1 ст.173 ГК України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст.174 ГК України).

В силу ч.ч.1, 4 ст.179 ГК України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Частиною 7 ст.179 ГК України унормовано, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За умовами ч.1 ст.627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч.1 ст.626 ЦК України).

Згідно ч.1 ст.759 ЦК України та ч.1 ст.283 ГК України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

В силу ч.6 ст.283 ГК України, до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За своєю юридичною природою договір №01/01-22 від 01.01.2022 є договором найму (оренди).

При цьому, у період з 24.02.2021 по 12.11.2022, тобто станом на момент укладення між сторонами договору оренди №01/01-22 від 01.01.2022, об`єкт оренди за таким договором перебував в іпотеці у Компанії «Маліеро Лімітед», як іпотекодержателя за іпотечним договором від від 24.02.2021, про що свідчать наявні у матеріалах справи витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяжень.

Згідно ст.1 Закон України «Про іпотеку», іпотека вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном (неподільним об`єктом незавершеного будівництва, майбутнім об`єктом нерухомості), що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами такого боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації відповідно до закону (ч.1 ст.4 Закону України «Про іпотеку»).

Положеннями ч.2 ст.3 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що взаємні права і обов`язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту державної реєстрації іпотеки відповідно до закону.

В силу ч.1 ст.9 Закону України «Про іпотеку», іпотекодавець має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом

За умовами ч.3 ст.9 Закону України «Про іпотеку», іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування.

Частиною 3 ст.12 Закону України «Про іпотеку» унормовано, що правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним, крім договору купівлі-продажу, укладеного у процесі приватизації єдиного майнового комплексу державного або комунального підприємства, до складу якого входить таке майно.

Таким чином, із наведених приписів чинного законодавства вбачається, що іпотека є специфічним видом забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні його власника, який обмежений у правомочності самостійно розпоряджатися предметом іпотеки. Тобто іпотека обмежує такий елемент права власності, як право розпорядження нерухомим майном, яке є предметом іпотечного договору. Зазначений вид забезпечення виконання зобов`язання передбачає стимулювання боржника до належного виконання зобов`язання та запобігання негативним наслідкам, що настають у разі порушення ним свого зобов`язання. У разі порушення боржником свого зобов`язання до особи, яка передала в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання такого зобов`язання, можуть бути застосовані заходи цивільно-правової відповідальності у виді звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ч.2 ст.215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним».

Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не породжує (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.

За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Саме такий правовий висновок Верховного Суду викладено в постанові від 31.05.2022 у справі №910/3334/21.

Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (ч.1 ст.236 ЦК України).

Отже, укладення власником угод з передачі в оренду або користування майна (частини майна), обтяженого іпотекою, без згоди іпотекодержателя зумовлює їх нікчемність та не створює інших юридичних наслідків, крім тих, які пов`язані з їх нікчемністю.

Частиною 1 ст.73 ГПК України, передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу ч.1 ст.76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ст.14 ГПК України).

Суд наголошує на тому, що висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами.

Аналогічна правова позиція об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладена в постанові від 05.06.2020 у справі №920/528/19.

Суд зауважує, що у матеріалах справи відсутні та відповідачами не подано жодного доказу на підтвердження надання Компанією «Маліеро Лімітед», як іпотекодержателем майна, яке виступало об`єктом оренди за договором №01/01-22 від 01.01.2022, згоди на передачу Товариством з обмеженою відповідальністю «Рент УМБ» вказаного майна в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю «Екстракт ОЙЛ» на підставі зазначеного договору оренди.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що укладений між сторонами договір оренди №01/01-22 від 01.01.2022 є нікчемним, у зв`язку з чим останній з моменту його укладення не породжує жодних юридичних наслідків, крім тих, які пов`язані з його нікчемністю.

За приписами ч.2 ст.215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача (правовий висновок Верховного Суду викладено в постановах від 08.09.2021 по справі №369/13857/17, від 06.10.2021 по справі №263/11275/18, від 31.05.2022 по справі №910/3334/21).

Оскільки позивачем обрано неналежний спосіб захисту, то у задоволенні позовної вимоги про визнання нікчемним договору оренди необхідно відмовити саме із зазначеної підстави.

За приписами ст.129 ГПК України, у разі відмови в позові судові витрати підлягають покладенню на позивача.

Керуючись ст.ст.73, 74, 76-79, 91, 129, 210, 220, 232, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

1. В задоволені позову відмовити.

2. Судові витрати покласти на позивача.

Рішення суду, у відповідності до ст.241 ГПК України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ч.1 ст.254 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Згідно ст.257 ГПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повне судове рішення складено 30.06.2023 року.

Суддя М.В.Мавродієва