ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28.06.2023м. ХарківСправа № 922/1671/23
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Трофімова І.В.
при секретарі судового засідання Погореловій О.В.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом 1) Фізичної особи ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) , 2) Селянського (фермерського) господарства "Квітневе-2018" (64830, Харківська обл., Близнюківський р-н, с. Квітневе) до Близнюківської селищної ради Лозівського району Харківської області (64801, Харківська обл., Лозівський р-н., смт. Близнюки, вул. Свободи, 30) про визнання права користування за участю представників:
позивача 1 - не з`явився;
позивача 2 - не з`явився;
відповідача - не з`явився,
ВСТАНОВИВ:
Фізична особа ОСОБА_1 та Селянське (фермерське) господарство "Квітневе-2018" звернулись до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Близнюківської селищної ради Лозівського району Харківської області, в якій просять суд визнати за Селянським (фермерським) господарством "Квітневе-2018" (код ЄДРПОУ 21229646) право постійного користування земельною ділянкою площею 41,80 га, згідно з актом на постійне користування земельною ділянкою серії Б №073488, виданого на підставі рішення Кіровської сільської ради народних депутатів Близнюківського району Харківської області від 15.09.1992 №4.
Ухвалою Господарського суду Харківської від 01.05.2023 позовну заяву прийнято до розгляду за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 18.05.2023 на 12:45 год.
Протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 01.06.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 28.06.2023 на 14:45.
Позивачі в судове засідання 14.06.2023 не з`явився, 19.05.2023 їх представник подав заяву про розгляд справи за їх відсутності.
Враховуючи диспозитивність права сторони на участь у судовому засіданні, суд задовольняє заяву представника позивачів та вважає за можливе розглянути справу за їх відсутності.
Відповідач правом на участь представника у судовому засіданні не скористався, причину неявки не повідомив. Про місце, дату та час проведення судових засідань відповідач повідомлявся належним чином, відповідно до ст.120, 121 ГПК України.
Відповідно до довідки про доставку ухвали в системі "Електронний суд" 03.05.2023 відповідач отримав ухвалу суду про відкриття провадження у справі від 01.05.2023.
Відповідно до п. 2 статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи. Якщо судове рішення надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Відповідно до пункту 2 § 2 розділу 4 Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII окремі підсистеми (модулі) ЄСІТС починають функціонувати після опублікування оголошення про створення та забезпечення функціонування відповідної підсистеми (модуля) ЄСІТС, яке має містити інформацію про підпункти, пункти цього розділу, які вводяться в дію у зв`язку з початком функціонування відповідної підсистеми (модуля) ЄСІТС.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 № 1845/0/15-21 затверджено Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (далі - ЄСІТС).
Оголошення надруковане у газеті "Голос України" № 168 (7668) від 04 вересня 2021 року та на сайті Судова влада України, підсистеми "Електронний кабінет", "Електронний суд" та підсистема відеоконференцзв`язку офіційно починають функціонувати з 05 жовтня 2021 року.
З початком функціонування підсистем (модулів) ЄСІТС відповідно до вимог процесуального законодавства адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, державні органи, органи місцевого самоврядування та суб`єкти господарювання державного та комунального секторів економіки реєструють офіційні електронні адреси в ЄСІТС в обов`язковому порядку.
Враховуючи викладене, з початком функціонування підсистем "Електронний кабінет", "Електронний суд", зазнав змін, зокрема, порядок вчинення процесуальних (або інших) дій, особливості вчинення яких передбачені підпунктами 17.1, 17.5, 17.6, 17.14, 17.16 підпункту 17 пункту 1 розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.
Зазначені дії вчиняються з використанням підсистем (модулів) ЄСІТС у порядку, визначеному Положенням про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженим рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21, та нормами процесуального законодавства, що регулюють порядок вчинення таких дій після початку функціонування відповідних підсистем (модулів) ЄСІТС.
Офіційна електронна адреса відповідно до підпункту 5.8 розділу І Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17.08.2021 № 1845/0/15-21 (далі - Положення), це: сервіс Електронного кабінету ЄСІТС, адреса електронної пошти, вказана користувачем в Електронному кабінеті ЄСІТС, або адреса електронної пошти, вказана в одному з державних реєстрів.
Відповідно до пункту 17 підрозділу 1 розділу III Положення особам, які зареєстрували Електронний кабінет, суд насилає документи у справах, в яких такі особи беруть участь, в електронній формі шляхом їх надсилання до Електронного кабінету таких осіб або в інший спосіб, передбачений процесуальним законодавством.
Інформація про надходження до Електронного кабінету відомостей та документів про результати розгляду справ додатково може надсилатися користувачу у вигляді повідомлення на електронну пошту. Дані про електронну пошту зазначаються користувачем у профілі його Електронного кабінету (пункт 38 підрозділу 2 розділу III Положення).
Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.
Оскільки відповідач своїм процесуальним правом участі у судовому засіданні не скористався, повноважного представника для участі у судовому засіданні не направив, відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк без поважних причин не надав, заяв та клопотань від нього не надходило, враховуючи сплив процесуального строку, встановленого для розгляду справи, суд вважає можливим розглянути справу за відсутністю представника відповідача за наявними у ній матеріалами, що містять достатньо відомостей про права і взаємовідносини сторін.
З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками справи докази, суд установив такі обставини.
Рішенням Кіровської сільської ради від 15.09.1992 №4 ОСОБА_1 надано у постійне користування земельну ділянку площею 43,5 га на території Кіровської сільської ради Близнюківського району Харківської області для організації селянського господарства.
Згодом, у п 4 висновку відділу земельних ресурсів Близнюківського району Харківської області зазначено, що площа земель закріплена за селянським господарством, складає 41,80 га, що на 1,7 га менше площі, зазначеної у рішення Кіровськоі сільської ради - XI сесії XXI скликання від 15.09.1992.
На підставі вказаного вище рішення, ОСОБА_1 отримав акт на постійне користування земельної ділянки площею 41,80 га серії Б №073488.
06.12.1993 зареєстровано Селянське (фермерське) господарство "Бочко Михайло Григорович", що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності юридичної особи.
26.12.2002 Селянське (фермерське) господарство "Бочко Михайло Григорович" було перереєстровано на Селянське (фермерське) господарство "Кіровське", яке стало правонаступником майнових прав та обов`язків Селянського (фермерського) господарства " ОСОБА_1 ". Після чого, 26.03.2018, в зв`язку з декомунізацією та перейменуванням села Кіровське на Квітневе, Селянське (фермерське) господарство "Кіровське" було перейменовано на Селянське (фермерське) господарство "Квітневе-2018", код ЄДРПОУ залишився незмінним.
02.08.2021 ОСОБА_1 звернувся із заявою до державного реєстратора, про державну реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою на земельну ділянку, кадастровий номер: 6320683000:02:000:0488, однак отримав відмову в реєстрації речового права, оскільки згідно з отриманими під час взаємодії з Державним реєстром речових прав відомостями з Державного земельного кадастру щодо вищевказаної земельної ділянки, інформація про реєстрацію заявленого права постійного користування земельною ділянкою відсутня.
Позивачі зазначають, що при перенесенні інформації про державну реєстрацію права користування земельною ділянкою, з книг записів реєстрації державних актів на електронні носії була допущена помилка, а саме не внесено вказаний запис.
Предметом даного позову є визнання за Селянським (фермерським) господарством "Квітневе-2018" (код ЄДРПОУ 21229646, с. Квітневе, Харківська обл., Близнюківський р-н, 64830) права постійного користування земельною ділянкою площею 41,80 га, згідно з актом на постійне користування земельною ділянкою серії Б №073488, виданого на підставі рішення Кіровської сільської ради народних депутатів Близнюківського району Харківської області від 15.09.1992 №4.
Дослідивши наявні матеріали справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, з таких підстав.
Згідно з частиною першою статті 51 Земельного кодексу України (у відповідній редакції Закону на момент створення СФГ " ОСОБА_1 ") громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.
Відповідно до положень статті 7 Земельного кодексу України (у відповідній редакції Закону на момент створення СФГ " ОСОБА_1 ") користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.
За змістом частини першої статті 23 Земельного кодексу України (у відповідній редакції Закону на момент створення СФГ " ОСОБА_1 ") передбачено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.
З наведеного нормативного регулювання вбачається, що на момент надання земельної ділянки ОСОБА_1 , земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення фермерського господарства надавалась не як громадянину України, а як спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства.
Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України від 20.12.1991 №2009-XII "Про селянське (фермерське) господарство" (у відповідній редакції Закону на момент створення Фермерського господарства; втратив чинність 29.07.2003 з моменту набрання чинності Законом України від 19.06.2003 № 973-IV "Про фермерське господарство") після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.
Законодавством, чинним на момент створення СФГ " ОСОБА_1 " передбачалось одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності селянським (фермерським) господарством, як юридичної особи.
Поряд з цим, одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення селянського (фермерського) господарства, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації селянського (фермерського) господарства. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення селянського (фермерського) господарства, без створення такого селянського (фермерського) господарства.
19.06.2003 прийнято новий Закон України № 937-IV "Про фермерське господарство" (далі Закон № 973-IV), яким Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" № 2009-XII визнано таким, що втратив чинність.
У статті 1 Закону № 973-IV вказано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.
Згідно з частиною першою статті 5, частиною першою статті 7 Закону № 973-IV право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.
Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (стаття 8 Закону № 973-IV).
Отже, і на даний час можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.
Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у статті 42 Господарського кодексу України визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інші види ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими елементами здійснення підприємницької діяльності в розумінні статті 44 Господарського кодексу України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення.
Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 Господарського кодексу України.
Аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені в постановах від 01.04.2020 у справі № 320/5724/17 та від 23.06.2020 у справі № 922/989/18.
Практика застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря й переходу обов`язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою та підтримується Великою Палатою Верховного Суду (аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постановах від 13.03.2018 у справі № 348/992/16-ц, від 20.06.2018 у справі № 317/2520/15-ц, від 22.08.2018 у справі № 606/2032/16-ц, від 31.10.2018 у справі № 677/1865/16-ц, від 21.11.2018 у справі № 272/1652/14-ц, від 12.12.2018 у справі № 704/29/17-ц, від 16.01.2019 у справі № 695/1275/17 та у справі № 483/1863/17, від 27.03.2019 у справі № 574/381/17-ц, від 03.04.2019 у справі № 628/776/18).
У статті 9 Закону № 2009-XII передбачалося, що після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладання договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи, одержує печатку із своїм найменуванням і адресою, відкриває розрахунковий та інші рахунки в установах банку і вступає у відносини з підприємствами, установами та організаціями, визнається державними органами та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник при плануванні економічного і соціального розвитку регіону.
З аналізу приписів статей 1, 5, 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство" Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства (пункт 53 постанови від 23.06.2020 у справі №922/989/18).
Як встановлено матеріалами справи Селянське (фермерське) господарство "Бочко Михайло Григорович", як юридична особа зареєстроване в установленому законом порядку 06.12.1993 після отримання його засновником прав на земельну ділянку, виділену йому для ведення селянського (фермерського) господарства у 1992 році і його обов`язки землекористувача перейшли до Селянського (фермерського) господарства "Бочко Михайло Григорович" з дня його державної реєстрації.
У подальшому Селянське (фермерське) господарство "Бочко Михайло Григорович" було перереєстровано на Селянське (фермерське) господарство "Кіровське", яке стало правонаступником майнових прав та обов`язків Селянського (фермерського) господарства "Бочко Михайло Григорович". Після чого, 26.03.2018, в зв`язку з декомунізацією та перейменуванням села Кіровське на Квітневе, Селянське (фермерське) господарство "Кіровське" було перейменовано на Селянське (фермерське) господарство "Квітневе-2018".
Відповідно до частини другої статті 116 Земельного кодексу України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Згідно приписів частини першої статті 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Відповідно до частини першої статті 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
Стаття 22 Земельного кодексу Української РСР від 18.12.1990 № 561-XII (чинного на час видачі державного акта) встановлювала, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.
Пунктом 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України, який діяв з 01.01.2002 (момент набрання чинності названим Земельним кодексом України) до 22.09.2005 передбачалось, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01.01.2002, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01.01.2008 переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.
Разом з цим, Конституційний Суд України Рішенням від 22.09.2005 № 5-рп/2005 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.
Звідси громадяни та юридичні особи, які до 01.01.2002 отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов`язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі (пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18).
Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 22.09.2005 № 5-рп/2005 вказав, що стаття 92 Земельного кодексу України не обмежує і не скасовує чинне право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках. Раніше видані державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними та підлягають заміні у разі добровільного звернення осіб (Постанова Кабінету Міністрів від 02.04.2002 № 449 (чинна до 23.07.2013).
Таким чином, право постійного користування земельною ділянкою, набуте особою у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не підлягає обов`язковій заміні.
Поряд з цим, відповідно до статті 141 Земельного кодексу України, підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини; ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом державно-приватного партнерства або об`єктом концесії.
За приписами частини першої статті 27 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 22.06.1993), яка діяла до 01.01.2002, право користування земельною ділянкою або її частиною припиняється у разі: 1) добровільної відмови від земельної ділянки; 2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; 3) припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; 4) систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди; 5) нераціонального використання земельної ділянки; 6) використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; 7) використання землі не за цільовим призначенням; 8) невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб; 9) вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 цього Кодексу.
З викладеного вбачається, що підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянського (фермерського) господарства.
З матеріалів справи та відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань встановлено, що Селянське (фермерське) господарство "Квітневе-2018" (код ЄДРПОУ 21229646) не припинено по теперішній час.
Сторонами визнається, що земельна ділянка з кадастровим номером 6320683000:02:000:0488 фактично перебуває у використанні Селянського (фермерського) господарства "Квітневе-2018".
Громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм в установлених законодавством випадках права користування земельною ділянкою за відсутності підстав, встановлених законом.
Така позиція відповідає висновку, викладеному в Рішенні Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.11.2019 у справі №906/392/18.
Положеннями статей 15, 16 Цивільного кодексу України та статті 152 Земельного кодексу України передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав.
Отже, право постійного землекористування може бути припинене лише з підстав передбачених ст. 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади, спрямовані на припинення права користування земельною ділянкою поза межами підстав, закріплених у земельному законодавстві, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.
За встановлених вище обставин, суд дійшов висновку, що право постійного користування спірною земельною ділянкою зберігається за Селянське (фермерське) господарство "Квітневе-2018".
Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону (частина третя статті 41 Конституції України).
Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).
Поняття "майно" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації певного блага у внутрішньому праві країни. Згідно з Конвенцією, інші права та інтереси є активами, тому можуть вважатися правом власності, а відтак і майном.
Звідси право користування земельною ділянкою, отриманою громадянином - засновником для ведення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), є майном у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, право на яке підпадає під її захист.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) друге речення того ж абзацу охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) другий абзац визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі East/West Alliance Limited проти України від 23.01.2014 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), пункти 166-168).
Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.
Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, а останнє характеризуватися доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, наслідки його застосування мають бути передбачуваними.
Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, то Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.
Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах Рисовський проти України від 20.10.2011 (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), пункт 68, Кривенький проти України від 16.02.2017 (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07), пункт 45).
ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б один із зазначених критеріїв сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном не буде дотриманий. І навпаки встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.
Втручання держави у право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.
ЄСПЛ у рішенні "Щокін проти України" від 14.10.2010 (Shtokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та № 37943/06, пункти 50 та 51) зазначив, що позбавлення власності можливе тільки при виконанні певних вимог. Суд вказує у своєму рішенні, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки на умовах, передбачених законом, а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів". Говорячи про закон, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції. Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні.
Судом достеменно встановлено, що у відповідності до законодавства України постійним користувачем згаданої земельної ділянки, яка посвідчена державним актом на право постійного користування землею на ім`я ОСОБА_1 , на сьогодні є Селянське (фермерське) господарство "Квітневе-2018", право постійного користування якими зберігається за останнім до виникнення підстав, які передбачені діючим законодавством.
Враховуючи наявність спору щодо належності права постійного користування землею та відсутності правових підстав для невизнання такого права за Селянським (фермерським) господарством "Квітневе-2018", суд доходить висновку про задоволення позову та визнання за останнім права постійного користування земельною ділянкою площею 41,80 га, згідно з актом на постійне користування земельною ділянкою серії Б №073488, виданого на підставі рішення Кіровської сільської ради народних депутатів Близнюківського району Харківської області від 15.09.1992 №4.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
За приписами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи вищевикладене, позов підлягає задоволенню у повному обсязі.
В силу приписів ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.
Керуючись ст. 12, 13, 42, 46, 73, 74, 76,79, 86, 91, 123, 129, 130, 185, 191, 231, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити.
Визнати за Селянським (фермерським) господарством "Квітневе-2018" (код ЄДРПОУ 21229646, с. Квітневе, Харківська обл., Близнюківський р-н, 64830) право постійного користування земельною ділянкою площею 41,80 га, згідно з актом на постійне користування земельною ділянкою серії Б №073488, виданого на підставі рішення Кіровської сільської ради народних депутатів Близнюківського району Харківської області від 15.09.1992 №4.
Стягнути з Близнюківської селищної ради Лозівського району Харківської області (64801, Харківська обл., Лозівський р-н., смт. Близнюки, вул. Свободи, 30, код ЄДРПОУ 04400021) на користь Селянського (фермерського) господарства Квітневе-2018" (код ЄДРПОУ 21229646, с. Квітневе, Харківська обл., Близнюківський р-н, 64830) судовий збір у сумі 2684 грн.
Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строки, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.
Учасники справи:
Позивач Фізична особа ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ).
Позивач - Селянське (фермерське) господарство Квітневе-2018" (код ЄДРПОУ 21229646, с. Квітневе, Харківська обл., Близнюківський р-н, 64830).
Відповідач - Близнюківська селищна рада Лозівського району Харківської області (64801, Харківська обл., Лозівський р-н., смт. Близнюки, вул. Свободи, 30, код ЄДРПОУ 04400021).
Повний текст рішення складено 30.06.2023.
СуддяІ.В. Трофімов
Суд | Господарський суд Харківської області |
Дата ухвалення рішення | 28.06.2023 |
Оприлюднено | 03.07.2023 |
Номер документу | 111901117 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд Харківської області
Трофімов І.В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні