Рішення

від 01.06.2023 по справі 755/12898/22

ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №:755/12898/22

Провадження №: 2/755/1825/23

"01" червня 2023 р. м.Київ

Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Коваленко І.В.,

при секретарі - Назаровій І.В.,

учасники справи:

представник позивача - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Комунальне підприємство «Дніпро-парксервіс» Дніпровської районної у місті Києві ради в особі комісії з ліквідації Комунального підприємства «Дніпро-парксервіс» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та зобов`язання вчинити дії ,-

в с т а н о в и в:

13 грудня 2022 року позивач ОСОБА_1 , звернувся до Дніпровського районного суду міста Києва із позовом до Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) з наступними вимогами:

- зобов`язати Виконавчий орган Київської міської ради (Київську міську державну адміністрацію) виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 139 857,00 грн зі сплатою відповідних внесків до Пенсійного фонду України;

- зобов`язати Виконавчий орган Київської міської ради (Київську міську державну адміністрацію) звільнити ОСОБА_1 з посади заступника директора Комунального підприємства «Дніпро-парксервіс» за п.1 ст.38 Кодексу Законів про працю;

- стягнути з Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 5 000,00 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилався на наступне.

03.10.2011 року позивач прийнятий на посаду заступника директора з розвитку комунального підприємства «Дніпро-парксервіс» Дніпровської районної у місті Києві ради. Рішенням Київської міської ради від 27.10.2011 №377/6593 «Про ліквідацію районних комунальних підприємств з паркування транспортних засобів» вирішено ліквідувати районні комунальні підприємства з паркування, в тому числі КП «Дніпро-парксервіс». У зв`язку з відстороненням директора КП «Дніпро-парксервіс» від роботи, починаючи з весни 2012 року, розпорядженням Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації на позивача покладено виконання обов`язків директора підприємства. На той час, майже всі паркувальні майданчики в Дніпровському районі були передані на баланс комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) «Київтранспарксервіс». Відтак, відсутність грошових надходжень, а підприємство перебувало на госпрозрахунку, призвело до вкрай скрутного фінансового становища, затримки заробітної плати та звільнення всіх працівників КП «Дніпро-парксервіс». Згодом і позивач звернувся до Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації з заявою про звільнення з КП «Дніпро-парксервіс», однак йому було відмовлено через те, що підприємство залишається без жодного працівника. 26.06.2012 та 25.07.2012 позивачем направлялись заяви про звільнення до Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації поштою (рекомендованим листом), які залишились без задоволення. Оскільки позивача не було звільнено, не видано наказ про звільнення, не видано належним чином оформлену трудову книжку, це позбавило його можливості працевлаштуватися або стати на облік в центрі зайнятості для підбору відповідної роботи та працевлаштування. Як стало відомо позивачу, 05.09.2013 Виконавчим органом Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) розпорядженням №1537 створено Комісію з ліквідації комунального підприємства «Дніпро-парксервіс» Дніпровської районної у місті Києві ради. До складу комісії включено представників КП «Київтранспарксервіс», Департаменту транспортної інфраструктури КМДА та Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації. Так, 02.10.2013 державному реєстратору здано пакет документів для реєстрації рішення засновника про припинення КП «Дніпро-парксервіс». Створення ліквідаційної комісії дало надію щодо звільнення позивача з КП «Дніпро-парксервіс». Починаючи з січня 2014, позивач неодноразово звертався до керівників КП Київтранспарксервіс», як фактичного правонаступника КП Дніпро-парксервіс», щодо розгляду моєї заяви про звільнення. Позивачу обіцяли, що ось вже працює ліквідаційна комісія, яка і видасть наказ про звільнення та здійснить розрахунки. 17.11.2021 позивач звернувся до відповідача з листом про звільнення з посади, на що отримав відповідь Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) вих. №053-30080 від 20.12.2022, що вирішення даного питання передано до Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації. В свою чергу, Дніпровська районна в м. Києві державна адміністрація повідомила позивача, що дане питання не в її компетенції. 21.02.2022 позивач направив листа Виконавчому органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про звільнення, однак відповіді не отримав. 07.06.2022 позивач знов звернувся з листом до Відповідача, на що отримав відповідь № 053-4630 від 11.07.2022 про те, що питання належить до компетенції ліквідаційної комісії КП «Дніпро-парксервіс», яка наразі в процесі переформування. Оскільки позивача не звільнено, він продовжує перебувати в трудових відносинах з відповідачем, разом з тим не виконання трудової функції відбувається не з його вини. А відтак позивач має право на заробітну плату як засіб до існування. Оскільки Відповідач не звільнив позивача з 26.06.2012, не здійснив виплату належних при звільненні сум, не виплачував заробітну плату за час з 26.06.2012, позивач просив стягнути з Відповідача на його користь середній заробіток за період з 26.06.2012 по 01.09.2022 в розмірі 139 857,00 грн. (2493 робочих днів х 56,10 грн.).

30 грудня 2022 року Дніпровським районним судом м. Києва постановлено ухвалу про відкриття провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого органу Київської міської ради (про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та зобов`язання вчинити дії, та призначено розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Положеннями ст.174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.

Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

17 лютого 2023 року (вх.№7932) представник відповідача Дещенко О.М. направив на адресу суду відзив на позовну заяву, просив відмовити у задоволені позовних вимог позивача з підстав, викладених у відзиві.

03 березня 2023 року (вх№10409) представника позивача - ОСОБА_3 подала до суду заяву про залучення у якості співвідповідачів - Київську міську раду та Комісію з припинення комунального підприємства «Дніпро-парксервіс» Дніпровської районної у місті Києві ради.

06 березня 2023 року протокольною ухвалою суду, керуючись положеннями ч. 4 ст. 183 ЦПК, оскільки представником позивача не виконані вимоги ч.2 ст.183 ЦПК, суд повернув клопотання про залучення співвідповідачів стороні позивача. В судовому засіданні представнику позивача повернуто клопотання про залучення співвідповідачів (вх.№ 10409) від 03.03.2023 року.

06 березня 2023 року Дніпровським районним судом м. Києва постановлено ухвалу про відмову у задоволенні клопотання представника позивача ОСОБА_3 про залучення Київської міської ради та комісії з припинення комунального підприємства «Дніпро-парксервіс» Дніпровської районної у місті Києві ради в процесуальному статусі співвідповідачів у цивільній справі.

06 березня 2023 року Дніпровським районним судом м. Києва постановлено ухвалу про залучення до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Комунальне підприємство «Дніпро-парксервіс» Дніпровської районної у місті Києві ради в особі комісії з ліквідації Комунального підприємства «Дніпро-парксервіс» Дніпровської районної у місті Києві ради.

У відповідності до ч.8 ст.279 Цивільного процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.

Представник позивача у судовому засіданні, призначеному на 01.06.2023 року, позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві та доданих до неї доказів.

Відповідач та третя особа, будучи належним чином повідомленими про день, час та місце судового засідання, до суду не з`явились, про причини неявки не повідомили.

Суд у порядку спрощеного позовного провадження, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, встановив наступні фактичні обставини та відповідні правовідносини та дійшов до наступних висновків.

Статтею 15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Дана норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права полягає у позбавленні його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Положеннями ст.16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Саме на позивача покладений обов`язок обґрунтувати свої вимоги поданими до суду доказами, тобто довести, що його права та інтереси порушуються, а тому потребують захисту.

Судочинство у цивільних судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.1 ст.12 ЦПК України).

Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до положень статті 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з обєктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 , починаючи з 03 жовтня 2011 року по теперішній час перебуває у трудових відносинах з Комунальним підприємством «Дніпро-парксервіс» Дніпровської районної у місті Києві ради, що підтверджується копією наказу №73-к від 03.10.2011 р. про прийняття ОСОБА_1 на посаду заступника директора з розвитку комерційної діяльності та контролю паркування, винесеного В.о. директора Комунальним підприємством «Дніпро-парксервіс» Дніпровської районної у місті Києві ради Сагуйченко Є.О. та копією трудової книжки (а.с.17).

Відповідно до ч. 1 ст. 21 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи (ч. 1 ст. 23 КЗпП України).

Згідно частин 1, 3 ст. 24 КЗпП України, трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.

За змістом статті 22 КЗпП України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.

За змістом статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

Згідно положень п.13 ППВСУ від 24 грудня 1999 року N 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" відповідачем у спорі з приводу заборгованості по заробітній платі є підприємство, працівником якого являється особа.

Рішенням Дніпровської районної у місті Києві ради Х сесії ХХІV скликання №156 від 03.06.2004 року створено Комунальне підприємство по паркуванню та зберіганню транспортних засобів у Дніпровському районі м. Києва «Дніпро-парксервіс».

Рішенням Київської міської ради від 27 жовтня 2011 року №377/6593 «Про ліквідацію районних комунальних підприємств з паркування транспортних засобів» (із змінами і доповненнями, внесеними рішенням Київської міської ради від 18 квітня 2013 року №164/9221, від 11 лютого 2016 року №83/83) було вирішено ліквідувати районні комунальні підприємства з паркування транспортних засобів, зокрема, комунальне підприємство «Дніпро-парксервіс» Дніпровської районної у місті Києві ради.

За правилами ч. 1 ст. 110 ЦК України, ю ридична особа ліквідується за рішенням її учасників, суб`єкта управління державної або комунальної власності або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв`язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами.

За правилами ч. 2 ст. 110 ЦК України, орган (особа), який прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи відповідно до частини першої цієї статті, призначає ліквідаційну комісію (ліквідатора) такої юридичної особи.

Так, Розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації» від 05.09.2013 року №1537 «Про організаційно-правові заходи щодо ліквідації комунального підприємства «Дніпро-парксервіс» Дніпровської районної у місті Києві ради» було утворено комісію з ліквідації комунального підприємства «Дніпро-парксервіс» Дніпровської районної у місті Києві ради.

Згідно п.2.3 вказаного Розпорядження комісії з ліквідації комунального підприємства «Дніпро-парксервіс» Дніпровської районної у місті Києві ради було визначено: в установленому законодавством порядку попередити працівників комунального підприємства «Дніпро-парксервіс» Дніпровської районної у місті Києві ради про їх подальше вивільнення та забезпечити дотримання їх соціально-правових гарантій у порядку та на умовах, визначених законодавством України.

За правилами ч. 5 статті 111 ЦК України, ліквідаційна комісія (ліквідатор) вживає заходів щодо закриття відокремлених підрозділів юридичної особи (філій, представництв) та відповідно до законодавства про працю здійснює звільнення працівників юридичної особи, що припиняється.

Відповідно до ст.ст. 2, 4 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з положеннями ст. 48 ЦПК України сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Відповідач у цивільному судочинстві - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами, та, на думку позивача, своєю діяльністю (діями або бездіяльністю) порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову, вирішуючи питання про права та обов`язки сторін (позивача та відповідача).

Як вбачається зі змісту ст.51,175 ЦПК України, на позивача покладено обов`язок визначати відповідача у справі. При цьому, суд, при розгляді справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем.

Таким чином, суд, як державний орган, на який покладено обов`язок вирішення справи відповідно до закону, має право й зобов`язаний визначити суб`єктний склад учасників процесу залежно від характеру правовідносин і норм матеріального права, які підлягають застосуванню. Це передбачено п. 1 ч. 1ст. 189 ЦПК Українита іншими нормами процесуального права, які передбачають заміну неналежного відповідача чи залучення співвідповідачів.

За змістом ст. 51 ЦПК України належними є сторони, які є суб`єктами спірних правовідносин. Належним є відповідач, який дійсно є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права.

Відтак, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати по пред`явленому позову при наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

На позивачеві лежить обов`язок довести, що саме йому належить оспорюване право, а вказаний ним відповідач зобов`язаний виконати покладений на нього законом або договором обов`язок.

Звертаючись до суду із зазначеним позовом, позивач визначив як відповідача Виконавчий орган Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), посилаючись на те, що у зв`язку з ліквідацією засновника КП «Дніпро-парксервіс» Дніпровської районної у м. Києві ради всі повноваження відійшли у відання виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадські формування, що не мають статусу юридичної особи (ст.1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»).

Порядок ліквідації юридичної особи регулюється статтею 111 ЦК України. Відповідно до п. 14 ст.111 ЦК України, ліквідаційна комісія (ліквідатор) забезпечує подання державному реєстраторові документів, передбачених законом для проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в установлений законом строк.

Відповідно до пункту 12 частини 3 ст.9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», в Єдиному державному реєстрі, серед іншого, містяться такі відомості щодо державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб: дані про перебування юридичної особи у процесі припинення, у тому числі дані про рішення щодо припинення юридичної особи, відомості про комісію з припинення (ліквідатора, ліквідаційну комісію тощо) та про строк, визначений органом, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, для заявлення кредиторами своїх вимог.

Як убачається з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, КОМУНАЛЬНЕ ПІДПРИЄМСТВО "ДНІПРО-ПАРКСЕРВІС" ДНІПРОВСЬКОЇ РАЙОННОЇ У МІСТІ КИЄВІ РАДИ (Код ЄДРПОУ 32959821) перебуває на обліку як юридична особа в стані припинення, підстава - внесення рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи в результаті її ліквідації.

Згідно положень п.5 ст.104 ЦК України, юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Запис про припинення юридичної особи КОМУНАЛЬНОГО ПІДПРИЄМСТВА "ДНІПРО-ПАРКСЕРВІС" ДНІПРОВСЬКОЇ РАЙОННОЇ У МІСТІ КИЄВІ РАДИ - відсутній.

Законодавець поклав на позивача обов`язок визначати відповідача у справі і суд повинен розглянути позов щодо тих відповідачів, яких визначив позивач. Водночас якщо позивач помилився і подав позов до тих, хто відповідати за позовом не повинен, або притягнув не всіх, він не позбавлений права звернутись до суду з клопотанням про заміну неналежного відповідача чи залучення до участі у справі співвідповідачів і суд таке клопотання задовольняє. Ініціатива щодо заміни неналежного відповідача повинна виходити від позивача, який повинен подати клопотання. У цьому клопотанні позивач обґрунтовує необхідність такої заміни, а саме, чому первісний відповідач є неналежним і хто є відповідачем належним. Подання позивачем такого клопотання свідчить, що він не лише згідний, але й просить про заміну неналежного відповідача належним.

З урахуванням принципу диспозитивності суд не має права проводити заміну неналежного відповідача належним з власної ініціативи.

У пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз`яснено, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі чи залишення заяви без руху, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному статтею 33 ЦПК України, статтею 51 ЦПК України. Після заміни неналежного відповідача або залучення співвідповідача справа розглядається спочатку в разі її відкладення або за клопотанням нового відповідача чи залученого співвідповідача та за його результатами суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

У постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Згідно зі статтю 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

При цьому, позивачем клопотання про заміну неналежного відповідача або залучення співвідповідача в межах розгляду даної цивільної справи не заявлялось.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Встановлення цієї обставини є підставою для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Для визнання відповідача неналежним, крім названої обставини, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, тобто належного відповідача.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача є підставою для відмови у позові, що не позбавляє позивача права пред`явити позов до належного відповідача.

Вирішення даного спору належним чином без участі у справі належного відповідача було б прямим порушенням прав особи, яка не залучена до участі у справі у якості відповідача, і до якої мав би бути пред`явлений даний позов.

При зверненні з позовом до суду саме на позивача покладається право та обов`язок визначати коло відповідачів та визначати предмет та підстави позову.

Позов, для того, щоб бути задоволеним, має бути пред`явлений до належного відповідача.

Таким чином, заявлені позивачем вимоги безпосередньо стосуються прав та обов`язків відповідної юридичної особи - КОМУНАЛЬНОГО ПІДПРИЄМСТВА "ДНІПРО-ПАРКСЕРВІС" ДНІПРОВСЬКОЇ РАЙОННОЇ У МІСТІ КИЄВІ РАДИ (Код ЄДРПОУ 32959821), яка згідно Розпорядження Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації» від 05.09.2013 року №1537 «Про організаційно-правові заходи щодо ліквідації комунального підприємства «Дніпро-парксервіс» Дніпровської районної у місті Києві ради» перебуває в стані припинення, а питання щодо звільнення працівників даної юридичної особи Розпорядженням від 05.09.2013 року №1537 покладено на Комісію з ліквідації комунального підприємства «Дніпро-парксервіс» Дніпровської районної у місті Києві ради.

Надаючи правову оцінку обраному позивачем способу захисту, належить зважати й на його ефективність з огляду на норми статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), а також на його правомірність.

У §145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal v. the United Kingdom» (заява №22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю способів, що передбачаються національним правом.

Статтею 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Таким чином, стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування, хоча держави-учасниці мають певну свободу розсуду щодо способу, у який вони виконують свої зобов`язання за цим положенням Конвенції. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 5 червня 2018 року в справі № 338/180/17), тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу (пункти 72-76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року в справі № 488/5027/14-ц).

Вирішуючи даний спір, слід з`ясувати, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку правові підстави для задоволення вимог відсутні.

Таким чином, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права та забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

У Рішенні Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) надано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес" як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовленого загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкованого у суб`єктивному праві простого легітимного дозволу, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Задоволення позову до неналежного відповідача, являється неефективним способом захисту, оскільки не призведе до відновлення ймовірно порушеного права позивача, так як відповідач, в силу відсутності у нього обов`язків перед позивачем, юридично позбавлений можливості вчиняти будь-які дії щодо звільнення з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Аналізуючи зібрані у справі докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що звернення з позовом до неналежного відповідача, є самостійною підставою для відмови в позові, а тому не вправі вдаватись до оцінки доказів у справі, доведеності та підставності позовних вимог в зазначеній справі, оскільки в ній бере участь в якості відповідача особа, яка є неналежним відповідачем.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, у разі відмови в позові судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 15, 16, 104, 110, 111 Цивільного Кодексу України, ст.22, 24, 38 Кодексу законів про працю України, ст.ст.2, 4, 12, 13, 48, 51, 76, 81, 83, 141, 259, 263-265, 352, 354 ЦПК України, суд , -

у х в а л и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Комунальне підприємство «Дніпро-парксервіс» Дніпровської районної у місті Києві ради в особі комісії з ліквідації Комунального підприємства «Дніпро-парксервіс» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та зобов`язання вчинити дії - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформацію по справі можна отримати на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі інтернетhttp://dn.ki.court.go

Повний текст рішення суду виготовлений 06 червня 2023 року.

С у д д я