Рішення

від 13.06.2023 по справі 465/3433/22

ФРАНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

465/3433/22

2/465/1247/23

РІШЕННЯ

Іменем України

(заочне)

13.06.2023 року м.Львів

Франківський районний суд м. Львова в складі:

головуючого - судді Мартинишин М.О.

з участю секретаря Кондрашин В.Р.

представника позивача Райхель Р.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фрігоріст» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за позикою -

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення з останньої заборгованості з позики (поворотної фінансової допомоги), наданої згідно з платіжним дорученням №66 від 10.11.2020 року, в сумі 60000 грн. та судових витрат.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що 10.11.2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фрігоріст» (далі також ТОВ «Фрігоріст») було надано відповідачу ОСОБА_1 позику (поворотну фінансову допомогу) у розмірі 60000 грн. Скеровано 08.12.2021 року відповідачу вимогу про повернення коштів до 20.01.2022 року, однак досі таку не виконано, у зв`язку з чим утворилась заборгованість 60000 грн., яку просить стягнути з ОСОБА_1 .

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Франківського районного суду м.Львова від 05.07.2022 року для вирішення даної справи визначено суддю Гладишева Х.В., на підставі ухвали якого від 28.07.2022 року відкрито провадження у справі та вирішено розглядати таку за правилами спрощеного позовного провадження.

15.12.2022 року позивач подав заяву про доповнення підстав позову та уточнення позовної вимоги, в якій зазначає, що зважаючи на відсутність укладеного між сторонами договору позики, до даних правовідносин слід застосувати положення ст.1212 ЦК України та стягнути з відповідача грошові кошти в розмірі 60000 грн., як безпідставно набуте майно.

Згідно з розпорядженням керівника апарату Франківського районного суду м.Львова від 29.03.2023 року №721/Р на виконання рішення зборів суддів №1 від 16.01.2023 року, дана справа передана судді Мартинишин М.О. на підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.03.2023 року.

Ухвалою судді від 07.04.2023 року справу прийнято до свого провадження.

05.05.2023 року представник позивача адвокат Райхель Р.П. подав заяву про зменшення розміру позовних вимог, в якій просить стягнути з відповідача 20000 грн. мотивуючи тим, що 06.04.2023 року ОСОБА_1 перерахувала ТОВ «Фрігоріст» 40000 грн. заборгованості.

Крім того, представник позивача подав заяву про компенсацію витрат на правову допомогу, в якій просить стягнути з відповідача 8000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Від відповідача відзив на позовну заяву не надходив.

Представник позивача Райхель Р.П. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, аналогічних викладеним у позовній заяві та її уточненнях, просив позов задовольнити з врахуванням зменшення позовних вимог та не заперечував проти ухвалення заочного рішення суду.

Відповідач повторно у судове засідання не з`явився, про причини своєї неявки суд не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про день, час та місце слухання справи, тому на підставі ст.ст.223, 280 ЦПК України, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення), проти чого не заперечив представник позивача.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи та всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За вимогами ст. ст.12,81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст.76 ЦПК України).

Відповідно до ч.1 ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Таким чином, належними вважатимуться докази, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення сторін або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Вони мають належати до складу підстав позову або підстав заперечень проти нього і характеризуватися значущістю для визначення спірних правовідносин та зумовленістю цих фактів нормами матеріального права.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Судом встановлено, що 10.11.2020 року ТОВ «Фрігоріст» зі свого банківського рахунку в АТ «Державний ощадний банк» (філії-Чернівецького обласного управління) перерахувало відповідачу ОСОБА_1 (код НОМЕР_1 ) на банківський рахунок в АТ КБ «Приватбанк» 60000 грн. із призначенням платежу: надання поворотної фінансової допомоги згідного договору №10/11-2020 від 10.11.2020 року, що підтверджується платіжним дорученням №66 (а.с.10).

Разом з тим, позивач стверджує, що договір №10/11-2020 від 10.11.2020 року, вказаний у призначенні даного платежу, між ТОВ «Фрігоріст» та ОСОБА_1 не підписано.

12.12.2021 року ТОВ «Фрігоріст» листом з описом вкладення (а.с.14-16) надіслав ОСОБА_1 вимогу від 08.12.2021 року про повернення 60000 грн. позики до 20.01.2022 року та проханням підписати і повернути до 25.12.2021 року акт звірки розрахунків, доданий до цієї вимоги (а.с.11-13).

Також, у заяві про зменшення розміру позовних вимог позивач обґрунтував таку тим, що відповідач ОСОБА_1 06.04.2023 року перерахувала на користь ТОВ «Фрігоріст» 40000 грн., однак доказів даній обставині суду не надав.

Разом з тим, суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності обставини перерахування відповідачем 40000 грн. на користь ТОВ «Фрігоріст» чи добровільності визнання такої позивачем, та звертає увагу, що дана обставина не погіршує, а навпаки покращує становище відповідача.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ч.1 та ч.2 ст.5 ЦПК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Заявляючи вимоги про стягнення з ОСОБА_1 60000 грн., позивач посилався на те, що 10.11.2020 року надав фінансову поворотну допомогу, перерахувавши 60000 грн. на поточний рахунок відповідача в АТ КБ «Приватбанк».

На підтвердження своїх позовних вимог ТОВ «Фрігоріст» надало платіжне доручення від 10.11.2020 року №66, у якому вказано в призначенні платежу надання поворотної фінансової допомоги згідного договору №10/11-2020 від 10.11.2020 року.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

При цьому, згідно підпункту 14.1.257 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України поворотна фінансова допомога - це сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування відсотків або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов`язковою до повернення.

Порівняння диспозицій наведених норм права дає підстави стверджувати про наявність спільних ознак правових відносин та, відповідно, аналогічне правове регулювання. Окрім цього, необхідно врахувати, що у законодавстві не встановлюється будь-яких обмежень щодо кола осіб, які можуть бути сторонами договору позики. Тому позикодавцем та позичальником можуть бути як юридичні, так і фізичні особи, як резиденти, так і нерезиденти.

За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим.

Відповідно до ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Крім того, відповідно до ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі,якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 02 липня 2014 року у справі №6-79цс14 та від 24 лютого 2016 року у справі №6-50цс16.

Разом з тим, зазначений в платіжному дорученні договір між ОСОБА_1 та ТОВ «Фрігоріст» не підписано, а платіжне доручення не є договором позики, відповідно до якого виникають у сторін певні права та обов`язки, а є розрахунковим документом, який містить доручення платника банку, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача (п.1.30) ст.1 чинного на той час Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»), на підставі якого грошові кошти перераховуються на рахунок отримувача.

Тому між сторонами відсутні договірні зобов`язання, що унеможливлює застосування до спірних правовідносин положень статті 1049 ЦК України про обов`язок позичальника повернути позику.

Між тим, у пункті VII.-2:101 Книги VII Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказано, що збагачення є безпідставним, за винятком таких випадків: особа, яка збагатилася, має право на отримання збагачення за рахунок потерпілого в силу договору чи іншого юридичного акту, судового рішення або норми права; або потерпілий вільно і без помилки погодився на настання невигідних для себе наслідків.

У статті VII-3:101 Книги VII Модельних правил європейського приватного права щодо змісту збагачення зазначено, що особа вважається збагаченою у випадку: a) збільшення доходів або зменшення обов`язків; b) отримання послуги або результатів виконаної роботи; c) користування чужим майном.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.4 ст.263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі №922/3412/17 (провадження №12-182гс18) зазначено, що «предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України».

За таких обставин, установивши, що відповідач повернув 40000 грн. з отриманих ним 60000 грн., які були перераховані позивачем за платіжним дорученням від 10.11.2020 року №66, і з цих коштів досі утримує 20000 грн. без достатньої правової підстави, слід до спірних правовідносин застосувати положення статті 1212 ЦК України та дійти до висновку про стягнення з відповідача 20000 грн. як безпідставно набутих.

Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до приписів ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

На підставі вищенаведеного, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті у їх сукупності, враховуючи отримання позивачем від відповідача 40000 грн. з перерахованих останньому 60000 грн. за платіжним дорученням ТОВ «Фрігоріст» від 10.11.2020 року №66, суд дійшов висновку, що слід стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ТОВ «Фрігоріст» 20000 грн., як безпідставно набутих.

Відповідно до частини другої статті 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Матеріали справи свідчать, що позивачем при поданні позовної заяви сплачений судовий збір в сумі 2481 грн., що підтверджується платіжним дорученням №133 (#994243982025) від 16.06.2022 року (а.с.1), який підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_1 .

Стосовно стягнення з відповідачів на користь Акціонерного товариства «Кредобанк» витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 14430,43 грн. суд зазначає наступне.

Статтею 15 ЦПК України визначено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правової допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату певного гонорару, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи це питання, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18, провадження №12-171гс19).

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

З огляду на зазначене положеннями ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи і наданих послуг та фінансового стану учасників справи.

Подібні правові висновки викладені у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, провадження №14-382цс19.

З метою компенсації витрат на правову допомогу, позивач просив стягнути з відповідача 8000 грн.

Як на доказ цих витрат, позивачем надано Договір про надання правової допомоги від 30.11.2022 року, який укладено між позивачем та Адвокатом Райхелем Романом Петровичем, протокол погодження замовлення від 30.11.2022 року, рахунок-фактура від 05.12.2022 року №05-12/2022-Т1 за ознайомлення з матеріалами справи на суму 2000 грн., рахунок-фактура від 04.05.2023 року №04-05/2023-Т1/2 за підготовку уточнення позову та підготовку до участі в судових засіданнях на суму 8000 грн.

На підтвердження факту надання правової допомоги та витрат, пов`язаних з такою, надано платіжну інструкцію від 06.12.2022 року №409 (а.с.73), платіжну інструкцію від 05.05.2023 року №500 (а.с.77).

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою або тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України).

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі №925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі №317/1209/19 (провадження №61-21442св19), від 12 лютого 2020 року в справі №648/1102/19 (провадження № 61-22131св19), від 03 лютого 2021 року у справі №554/2586/16-ц (провадження №61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі №753/1203/18 (провадження №61-44217св18), 01 вересня 2021 року у справі №178/1522/18 (провадження №16-3157св21). Тобто вказана судова практика є незмінною.

Таким чином, позивачем підтверджено обсяг наданих правничих послуг, виконаних робіт та їх вартість на суму 8000 грн.

Враховуючи, що позовні вимоги задоволені повністю з відповідача ОСОБА_1 слід стягнути витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8000 грн.

Керуючись ст.ст. 4, 5, 10-13, 19, 76, 77, 79, 80, 83, 89, 95, 141, 223, 247, 259, 263-265, 268, 273, 280, 281, 282, 353 ЦПК України -

в и р і ш и в :

позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фрігоріст» заборгованість з позики(повторної фінансової допомоги), надані згідно платіжного доручення №66 від 10.11.2020 року в сумі 20000 гривень, судові витрати у розмірі 2481 гривень судового збору, що було сплачено при поданні позовної заяви та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8000 гривень, а всього разом 30 481(тридцять тисяч чотириста вісімдесят одна)гривня.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також встановлений в разі пропуску з інших поважних причин, відповідно до вимог ст.284 ЦПК України.

Заочне рішення може бути оскаржене безпосередньо до Львівського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Сторони у справі

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фрігоріст», код ЄДРПОУ 39782628, місцезнаходження: м.Житомир вул. Бандери Степана, буд. 7.

відповідач ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Повний текст судового рішення складено - 19.06.2023 року.

Суддя Мартинишин М.О.