Постанова

від 22.06.2023 по справі 910/24315/16

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" червня 2023 р. Справа№ 910/24315/16

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Кравчука Г.А.

суддів: Коробенка Г.П.

Козир Т.П.

при секретарі судового засідання: Нагулко А.Л.

за участю представників сторін:

від позивача: Друцька О.Г., самопредставництво,

від відповідача 1: не з`явився,

від відповідача 2: не з`явився

розглянувши апеляційну скаргу Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), м. Київ

на рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2021 (повний текст складено 02.08.2021)

у справі № 910/24315/16 (суддя Борисенко І.І.)

за позовом Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), м. Київ

до 1. Орендного підприємства "Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління №7", м. Київ

2. Організації орендарів "Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління №7", м. Київ

про виселення з приміщення,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст і підстави позовних вимог.

У грудні 2016 року Департамент комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент комунальної власності, позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Орендного підприємства "Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління № 7" (далі - ОП "Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління № 7", відповідач 1) про виселення із займаних приміщень цілісного майнового комплексу Спеціалізованого ремонтно-налагоджувального управління № 7, розташованого за адресою: м. Київ, пр. Палладіна, 9, загальною площею 1 578,00 кв. м, та за адресою: м. Київ, вул. Якіра (змінена назва - Деревлянська), 16/18, загальною площею 290,10 кв. м.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що 20.10.1993 між ним і Організацією орендарів "Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління № 7" (далі - ОО "Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління № 7") укладено Договір оренди цілісного майнового комплексу Спеціалізованого ремонтно-налагоджувального управління № 7 розташованого за вказаною адресою. Строк дії зазначеного Договору неодноразово продовжувався. Оскільки строк дії цього Договору закінчився 13.10.2014, і відповідача 1 в установленому порядку було повідомлено про необхідність повернення об`єкта оренди, тому невиконання обов`язку з повернення майна стало підставою для звернення позивача до господарського суду з позов про виселення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.04.2017 до участі у справі як іншого відповідача залучено ОО "Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління № 7" (далі - відповідач 2).

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Справа розглядалась неодноразово.

За результатами нового розгляду рішенням Господарського суду міста Києва від 27.07.2021 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення мотивовано тим, що позивачем не доведено перебування спірного майна у його власності, що свідчить про відсутність порушеного права, а тому вимога про виселення ОП "Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління № 7" (відповідача 1) із займаних нежитлових приміщень є не обґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню. Поряд з цим, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що термін Договору оренди, укладений з відповідачем 2, не закінчився 13.10.2014. Отже, відповідні твердження позивача є безпідставним, так як умовами цього Договору встановлено, що його термін не може бути меншим, ніж 5 років, якщо орендар не пропонує менший термін. Доказів надання ОО "Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління № 7" (відповідачем 2) пропозиції про зменшення терміну дії Договору оренди суду не надано. Оскільки до 21.11.2008, часу коли відповідач 2 та/або позивач, як сторони цього Договору, мали можливість заявити про зміну чи розірвання його (Договору), жодна зі сторін не висунула відповідні умови, то відповідно Договір оренди від 20.10.1993 було пролонговано до 20.10.2013 і з тих же підстав - до 20.10.2018.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.01.2022 скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2021 та прийнято нове рішення, яким позов задоволено; виселено ОП "Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління № 7" та ОО "Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління № 7" із займаних приміщень цілісного майнового комплексу Спеціалізованого ремонтно-налагоджувального управління № 7, розташованого за адресою: м. Київ, пр. Палладіна,9, загальною площею 1 578,00 кв. м, та за адресою: м. Київ, вул. Деревлянська (Якіра), 16/18, загальною площею, 290,10 кв. м; судові витрати покладено на відповідачів.

Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідач 2, як орендар за Договором оренди державного майна від 20.10.1993, передав орендоване ним майно у користування та оперативне управління відповідачу 1, яке використовується останнім у його господарський діяльності, і після закінчення строку дії Договору відповідачі не повернули майно орендодавцю у встановлений Договором оренди та/або законом строк, створюючи перешкоди у здійсненні власником права користування та розпорядження своїм майном, у зв`язку з чим підлягають виселенню із займаних ними приміщень.

Постановою Верховного Суду від 16.11.2022 задоволено частково касаційну скаргу відповідача 1, постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.01.2022 у справі № 910/24315/16 скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова мотивована тим, що вирішуючи спір у справі, яка розглядається, суд апеляційної інстанції не врахував положень чинного законодавства та висновків Верховного Суду, що містяться у постанові від 02.12.2020 у даній справі, не з`ясував дійсний характер спірних правовідносин, належним чином не обґрунтував свої висновки щодо задоволення позову, з огляду на предмет і підстави заявленого Департаментом комунальної власності позову, в відтак, хоча і вірно вказав на те, що спір у справі виник з приводу неналежного виконання Договору оренди від 20.10.1993, однак, вийшов за межі предмета спору шляхом з`ясування наявності у позивача матеріально-правових підстав для захисту права власності на майно, яке було передано в оренду, що призвело до порушення норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права. Таким чином, суд апеляційної інстанції фактично не здійснив перевірки законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Отже, предметом апеляційного перегляду у справі №910/24315/16 є новий перегляд рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2021 після скасування постановою суду касаційної інстанції від 16.11.2022 постанови Північного апеляційного господарського суду від 18.01.2022 у цій справі.

При цьому, колегія суддів апеляційного господарського суду приймає до уваги, що за приписами частини 1 статті 316 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Департамент комунальної власності звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2021 у справі №910/24315/16 скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права, що є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення та ухвалення нового рішення про задоволення позову.

Так, позивач в апеляційній скарзі зазначає, що умови Договору оренди, дія якого закінчилася у 2014 році, розповсюджуються і на відповідача 1, позовні вимоги пред`явлені саме до нього, оскільки спірне майно перебуває у нього на балансі та користуванні, що підтверджується:

- клопотанням ОП "Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління №7" (лист №194-01 від 17.08.2005) про переукладення Договору оренди у зв`язку з тим, організаційно-правова форма ОО "Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління №7" (відповідача 2) не відповідає вимогам законодавства, а ОП "Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління №7" (відповідач 1) є правонаступником відповідача 2;

- рішенням Київської міської ради №565/3026 від 08.12.2005 "Про продовження орендному підприємству "Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління №7" дії Договору оренди цілісного майнового комплексу "Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління №7" на вулиці Палладіна, 9";

- положеннями Статуту ОП "Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління №7", відповідно до яких орендоване майно перебуває на балансі відповідача 1, який користується цим майном та здійснює оперативне управління ним;

- рішенням Київської міської ради №860/860 від 18.12.2008 "Про питання оренди об`єктів права комунальної власності територіальної громади м. Києва", згідно з яким позивачу було надано дозвіл на переукладення Договору оренди цілісного майнового комплексу Спеціалізованого ремонтно-налагоджувального управління №7 з відповідачем 1, внаслідок чого Договір оренди був переукладений ще на 3 роки;

- актом обстеження від 01.04.2013, яке було проведено представниками позивача спільно з представниками відповідача 1.

Крім того, в обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач, посилаючись на низку рішень Київської міської ради, акцентував увагу на тому, що спірне майно належить до власності територіальної громади міста Києва, тобто є комунальною власністю, а з моменту укладення Договору оренди від 20.10.1993 відповідачі жодного разу не заперечували проти даних обставин, подавали позивачу звіти про фінансові результати, розрахунки щодо орендної плати, тобто визнавали дію цього Договору. Позивач наполягає на тому, що відповідачі були попереджені про припинення дії Договору через невиконання вимог Департаменту комунальної власності про приведення договірних відносин у відповідність до приписів Положення про оренду майна територіальної громади м. Києва у новій редакції, затвердженій рішенням Київської міської ради №34/6250 від 22.09.2011, однак орендоване майно відповідачем 1, у якого воно перебуває на балансі та у користуванні, не повернуто позивачу.

У поясненні, наданому позивачем 14.03.2023 до суду апеляційної інстанції з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 16.11.2022, скаржник в підтвердження обґрунтувань апеляційної скарги наголосив на тому, що строк дії Договору оренди закінчився 13.10.2014, а тому у відповідача 1 відсутні підстави користуватися приміщеннями цілісного майнового комплексу Спеціалізованого ремонтно-налагоджувального управління №7, своїми діями останній порушує право власності територіальної громади міста Києва, створюючи перешкоди у здійсненні власником права користування та розпорядження своїм майном. Статтею 391 Цивільного кодексу України передбачено право власника вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.12.2022 справу № 910/24315/16 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Кравчука Г.А., суддів Коробенка Г.П., Козир Т.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.12.2022 прийнято до провадження апеляційну скаргу Департаменту комунальної власності на рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2021 у справі №910/24315/16, справу призначено до розгляду на 02.02.2023 о 10 год 00 хв.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.02.2023 розгляд апеляційної скарги позивача відкладено на 14.03.2023 у зв`язку з відсутністю в матеріалах справи відомостей щодо належного повідомлення відповідача 2 про дату, час і місце судового засідання.

У судовому засіданні 14.03.2023 та 18.04.2023 колегією суддів апеляційного господарського суду оголошено перерву відповідно до 10 год 00хв 18.04.2023 та 10 год 00 хв 18.05.2023, про що винесено ухвали.

Однак, у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді Козир Т.П. з 15.05.2023 по 25.05.2023, судове засідання, призначене на 18.05.2023, не відбулося.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.05.2023 розгляд апеляційної скарги Департаменту комунальної власності на рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2023 у справі №910/24315/16 призначено на 22.06.2023 об 11 год 00 хв.

Позиція інших учасників справи.

11.10.2021 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача 1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін.

За твердженням відповідача 1, доводи, викладені в апеляційній скарзі, є необґрунтованими, оскільки апелянтом не вказано підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, а апеляційна скарга фактично зведена до повторення аргументів, які наводив позивач під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Суд першої інстанції, на думку відповідача 1, дійшов до законного висновку щодо безпідставності позовної вимоги про виселення саме відповідача 1 із займаних нежитлових приміщень, як до особи, яка відповідно до умов Договору оренди від 20.10.1993 не виконує своїх зобов`язань щодо звільнення об`єкта оренди у зв`язку із закінченням строку дії цього Договору, який фактично укладений з відповідачем 2 і спірне майно відповідно передано за ним відповідачу 2, а не відповідачу 1, як помилково вважає позивач.

На переконання відповідача 1, позивачем не доведено перебування спірного майна у власності територіальної громади міста Києва, а отже, наявності матеріально-правових підстав заявляти позов.

Також відповідач 1 заперечує доводи позивача про закінчення терміну дії Договору оренди 13.10.2014 та зазначає, що суд першої інстанції дослідивши наявні у справі докази дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність цього твердження, оскільки відповідно до умов Договору термін оренди не може бути меншим ніж 5 років, якщо орендар не пропонує менший термін. Пропозицій від відповідача 2 про зменшення терміну Договору не надходило, оскільки до 21.11.2008, часу коли сторони Договору могли заявити про його зміну чи розірвання, жодна із сторін не висунула відповідні умови. За таких обставин, на думку відповідача 1, Договір пролонговано до 20.10.2013 і з тих же підстав його продовжено до 20.10.2018.

Відповідач 2 відзиву на апеляційну скарги не подав, що згідно частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Явка представників сторін.

Представник позивача у судовому засіданні 22.06.2023 підтримав вимоги апеляційної скарги та просив суд апеляційної інстанції її задовольнити, рішення суду першої інстанції у даній справі скасувати, ухваливши нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Представники відповідачів у судове засідання 22.06.2023 не з`явилися, про поважність причин нез`явлення їх повноважних представників апеляційний господарський суд не повідомили, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надійшло.

Колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що учасники у справі належним чином повідомлені про дату, час і місце проведення судового засідання, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями.

За приписами частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Передбачене частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S. A. v. Spain") від 07.07.1989).

Оскільки явка представників у судове засідання не була визнана обов`язковою, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, серед іншого, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими їм процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість здійснення розгляду апеляційної скарги у даній справі за відсутності представників відповідачів.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

Як убачається з матеріалів справи, рішенням виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 13.01.1992 № 26 "Про формування комунального майна міста та районів", вирішено, зокрема, затвердити перелік комунального майна, яке перебуває у власності міста (Додаток 1) (пункт 1); ГоловПЕУ разом з управлінням, об`єднаннями міськвиконкому здійснити до 25.02.1992 приймання державного майна, яке перебуває у віданні міністерств і відомств України, органів уповноважених управляти державним майном, до комунальної власності міста згідно із переліком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 № 311 (пункт 2); Головним управлінням, управлінням, об`єднанням, фірмам міськвиконкому здійснити до 15.02.1992 передачу комунального майна станом на 01.01.1992, яке перебуває у їх віданні, до комунальної власності районів, згідно із затвердженим цим рішенням переліком (пункт 4).

У переліку нежилих будинків та споруд, які передаються до комунальної власності міста, що є Додатком № 1 до цього рішення, зазначено двоповерховий госпблок, 940 кв. м, СРНУ-7 ВЖРО міськвиконкому по вул. Палладіна, 9.

20.10.1993 між Управлінням комунального майна у місті Києві Київської міської державної адміністрації (правонаступником якого є Департамент комунальної власності) (орендодавець) та ОО "Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління № 7" (орендар) укладено Договір оренди державного майна (далі - Договір), відповідно до пункту 1.1 якого орендодавець надає, а орендар приймає в користування майно Спеціалізованого ремонтно-налагоджувального управління № 7 у складі: основних засобів виробництва по відновній вартості на суму 3 718 700 крб, у т.ч. будівлі та споруди на суму 2 808 000 крб, згідно Додатку № 2, 3. Обігові кошти на суму 5 195 500 крб, у т.ч. запаси та витрати на суму 5 165 400 крб.

Погодженими сторонами умовами пункту 1.2 Договору передбачено, що за господарське використання майна та обігових коштів, наданих в оренду, орендар сплачує орендодавцю орендну плату згідно з розрахунком орендної плати. Орендна плата є фіксованою платою і сплачується щомісячно в розмірі 1/12 частини річної суми не пізніше 20 числа наступного місяця (згідно з розрахунком орендної плати).

Згідно з пунктами 2.1, 2.2 Договору передача майна в оренду не припиняє права власності на нього. Створене орендарем підприємство стає правонаступником прав та обов`язків, пов`язаних з діяльністю державного підприємства, на базі якого створена організація орендарів. Орендарю переходять права та зобов`язання цього підприємства по участі в соціально-економічному розвитку відповідного району.

Відповідно до пункту 6.2 Договору він припиняється внаслідок: закінчення строку дії Договору, викупу об`єкту оренди, загибелі об`єкту оренди.

За умовами пункту 6.5 Договору при відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміни Договору до закінчення строку він вважається продовженим на той же строк на тих же умовах.

Договір вступає в дію з часу його підписання і діє на протязі 3-х років (пункт 7.1 Договору).

У Додатку № 2 до Договору сторонами погоджено об`єкти, які передаються в оренду, а саме: будови по вул. Якіра, буд. 16/18 та по вул. Палладіна, буд. 9.

Після укладення Договору оренди, ОО "Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління № 7" було створено ОП "Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління № 7", яке здійснює господарську діяльність, використовуючи орендоване майно, яке передано останньому в оперативне управління. Орендне підприємство підзвітне організації орендарів.

Судом першої інстанції також встановлено, що рішенням Київської міської ради від 27.12.2001 № 208/1642 "Про формування комунальної власності територіальних громад районів міста Києва" затверджено перелік об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Києва згідно з Додатком №1, до якого включено, зокрема, нежилий будинок по просп. Академіка Палладіна, 9, літ. А, площею 1 790,50 кв. м.

Рішенням Київської міської ради від 24.06.2004 № 322/1532 "Про затвердження переліку об`єктів реконструкції, реставрації, незавершеного будівництва, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва" затверджено перелік об`єктів, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва, згідно з Додатком, до якого включено, зокрема, об`єкт по вул. Якіра, 16/18, площею 240,0 кв. м, балансоутримувачем об`єкта є ОП "Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління № 7" (відповідач 1).

Рішенням Київської міської ради від 08.12.2005 № 565/3026 "Про продовження орендному підприємству "Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління № 7" дії договору оренди цілісного майнового комплексу Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління №7 на вул. Палладіна, 9", зокрема, у пункті 1, встановлено продовжити ОП "Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління № 7" дію Договору оренди цілісного майнового комплексу Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління № 7 на вул. Палладіна, 9 на 3 роки і встановити річну плату за користування у розмірі 3% від ринкової вартості цілісного майнового комплексу, визначеної актом оцінки майна, проведеної у встановленому законодавством порядку. Вирішено укласти договір оренди цілісного майнового комплексу "Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління № 7" з ОП "Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління № 7" відповідно до умов, викладених у пункті 1 цього рішення (пункт 2.2).

Рішенням Київської міської ради від 18.12.2008 № 860/860 "Про питання оренди об`єктів права комунальної власності територіальної громади міста Києва" вирішено:

- дозволити або відмовити укласти (переукласти) договори оренди (суборенди), встановити пільгові орендні ставки згідно з переліками, визначеними у Додатках 1, 2, 3, 4, 5, 6 до цього рішення (пункт 1);

- доручити підприємствам (установам), за якими закріплене майно на праві господарського відання (оперативного управління), в термін до двох місяців укласти (переукласти) договори оренди (суборенди) з фізичними та юридичними особами, зазначеними у пункті 1 цього рішення, яким надано дозвіл, в установленому порядку (пункту 2);

- договори оренди будинків або приміщень об`єктів культурної спадщини, що є пам`ятками, крім істотних умов, визначених у додатках до цього рішення, мають містити додаткові умови, визначені Головним управлінням культури і мистецтв виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (пункт 3).

Додатком до вказаного рішення визначено, що ОП "Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління № 7" погоджено оренду цілісного майнового комплексу, площею 1 790,50 кв. м, у м. Києві по вул. Академіка Палладіна, 9, строком на 2 роки 364 дні з орендною ставкою в 5 %.

Листом № 042/11/13-614 від 18.01.2012 позивач звернувся до ОП "Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління № 7" (відповідача 1) з вимогою про приведення договірних відносин цілісного майнового комплексу СНР-7 між Головним управлінням комунальної власності міста Києва та відповідачем 1 у відповідність до Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 22.09.2011 № 34/6250, і про те, що орендному підприємству відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 629 від 10.05.1995 необхідно надати до Головного управління комунальної власності міста Києва кандидатуру до складу комісії з оцінки майна, скласти Звіт про оцінку цілісного майнового комплексу СРНУ-7, уклавши договір на проведення незалежної оцінки майна з суб`єктом оціночної діяльності.

Позивач листом № 062/7/17-4998 від 20.06.2014 звернувся до ОП "Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління № 7" (відповідач 1), у якому повідомив про те, що оскільки станом на 17.06.2014 договірні відносини між орендним підприємством та Департаментом комунальної власності міста Києва не приведені у відповідність до Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва, тому відповідно до статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", пункту 6.2 Договору оренди, дія договору з 13.10.2014 припиняється і продовжуватись не буде, тому відповідачу 1 необхідно повернути об`єкт оренди за актом приймання-передавання. Крім того, вказаним листом позивач повідомив про те, що представнику орендного підприємства, в строк 10 днів з дня отримання даного листа, необхідно прибути до Департаменту для здійснення звірки нарахованої та сплаченої орендної плати.

Цей лист отримано ОП "Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління № 7" 26.06.2014, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.

01.07.2014 ОО "Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління № 7" (відповідач 2) листом № 125/01 повідомило позивача про те, що на момент прийняття рішення Київради № 860/860 від 18.12.2008 була чинною стаття 115 Господарського кодексу України, за якою орендним підприємством визнається підприємство, створене орендарем на основі оренди цілісного майнового комплексу існуючого державного або комунального підприємства чи майнового комплексу виробничого структурного підрозділу (структурної одиниці) цього підприємства з метою здійснення підприємницької діяльності. Орендарем є юридична особа, утворена членами трудового колективу підприємства чи його підрозділу, майновий комплекс якого є об`єктом оренди. Тому, орендне підприємство не могло бути орендарем ЦМК "СРНУ-7", ним на підставі чинного договору була і є організація орендарів. Щодо терміну Договору оренди, відповідач 2 зазначив, що відповідно до норм Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні" від 15.12.2009 термін договору оренди не може бути меншим, ніж п`ять років, якщо орендар не пропонує менший термін. Організація орендарів, як орендар, не пропонувала зменшення терміну договору оренди. Відповідач 2 вказав, що оскільки до 21.11.2008, часу коли сторони мали можливість заявити про зміну чи розірвання Договору, жодна зі сторін не висунула умови про його зміну, тому Договір від 20.10.1993 пролонговано до 20.10.2013 і з тих же підстав та умов його пролонговано до 20.10.2018.

Розглянувши звернення відповідача 2 щодо терміну дії Договору оренди цілісного майнового комплексу "СРНУ-7", позивач листом № 062/7/17-5976 від 24.07.2014 повідомив останнього, що Договір оренди, укладений 20.10.1993 між Управлінням комунального майна у міста Києві (на сьогодні Департамент комунальної власності) та ОО "Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління № 7" (відповідач 2), було укладено терміном на 3 роки, і відповідно до статті 764 Цивільного кодексу України після закінчення його строку поновлювався на строк, який був встановлений цим Договором. Оскільки зміни до Договору не вносились, він вважається продовженим на той самий строк на тих самих умовах і діє до 13.10.2014. Крім цього, повідомлено, що орендарем не виконано вимоги про приведення договірних відносин у відповідність до чинного законодавства, тому після закінчення терміну дії Договору (13.10.2014) його термін продовжуватися не буде, а орендар має повернути об`єкт оренди за актом приймання-передавання.

Зазначений лист отримано ОО "Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління № 7" 28.07.2014, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.

Після зазначеної у попередньому листі дати закінчення строку дії Договору оренди (13.10.2014), позивач також звертався до відповідача 2 (листи № 062/7/17-8804 від 17.10.2014 та № 062/7/17-9668 від 12.11.2014) з вимогою повернути об`єкт оренди, з посиланням на те, що Договір оренди продовжуватись не буде у зв`язку з невиконанням орендарем вимог Департаменту комунальної власності в частині забезпечення приведення договірних відносин у відповідність до вимог чинного законодавства. Зазначені листи отримані відповідачем 2, проте орендовані приміщення не були звільнені та повернуті за актом приймання-передачі.

Звертаючись до господарського суду з даним позовом, позивач вказав на те, що незважаючи на закінчення 13.10.2014 строку дії Договору, відповідачем 1 не повернуто цілісний майновий комплекс Спеціалізованого ремонтно-налагоджувального управління № 7, розташований за адресою: м. Київ, пр. Палладіна, 9, загальною площею 1 578,00 кв. м, та за адресою: м. Київ, вул. Якіра (нині - Деревлянська), 16/18, загальною площею 290,10 кв. м, у зв`язку з чим орендне підприємство своїми діями порушує право власності територіальної громади міста Києва, створюючи перешкоди у здійсненні власником права користування та розпорядження своїм майном.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що, за доводами позивача, спір у справі виник з особою, яка відповідно до умов Договору не виконує своїх зобов`язань щодо звільнення об`єкта оренди у зв`язку із закінченням строку дії Договору оренди від 20.10.1993. Однак, ОП "Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління № 7" (відповідач 1), з моменту свого створення, користується, як будівлею по пр. Палладіна, 9, так і виробничою базою, розміщеною в будівлі по вул. Деревлянській (колишня Якіра), 16/18, як правонаступник ліквідованого Спеціалізованого ремонтно-налагоджувального управління № 7, без укладення будь-яких договорів з позивачем, тому вимога останнього про виселення відповідача 1 у зв`язку з неналежним виконання орендних правовідносин є безпідставною.

Судом першої інстанції також відхилено доводи позивача про наявність у нього матеріально-правових підстав заявляти вимоги про порушення права власності та звертатися за захистом цього права шляхом виселення ОП "Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління № 7", з підстав неповернення спірного майна після закінчення 13.10.2014 терміну дії Договору, виходячи з того, що рішення Київської міської ради, на які посилається позивач, не підтверджують перехід з державної у комунальну власність приміщень, що знаходяться за адресами: м. Київ, пр. Палладіна, 9, та м. Київ, вул. Деревлянська (колишня Якіра), 16/18, а оскільки за Договором передавалось державне майно, і позивачем не надано доказів, які б підтверджували виникнення права власності у територіальної громади міста Києва щодо спірного майна, як до дати укладення Договору оренди державного майна від 20.10.1993, такі і після його укладення, тому відсутні правові підстави для захисту порушених права позивача, як власника такого майна.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Статями 15 та 16 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду.

Вказані норми матеріального права визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

При цьому, задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) цього права відповідачами з урахуванням належно обраного способу судового захисту.

Положеннями Господарського процесуального кодексу України встановлено порядок звернення до господарського суду, зокрема частиною 1 статті 162 цього Кодексу передбачено, що у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

За приписами пунктів 4, 5 частини 3 статті 162 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору (частина 3 статті 162 Господарського процесуального кодексу України).

Отже, позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який одночасно становить спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Разом з тим, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.

Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Отже, суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 у справі №912/1856/16, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19.

Водночас, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові.

Подібний правовий висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17.

Проте суд, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15.

Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №761/6144/15-ц.

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наголошував, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Предметом позову у даній справі є вимога Департаменту комунальної власності про виселення ОП "Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління № 7" (відповідача 1) із займаних приміщень цілісного майнового комплексу Спеціалізованого ремонтно-налагоджувального управління № 7, розташованого за адресою: м. Київ, пр. Палладіна, 9, загальною площею 1 578,00 кв. м, та за адресою: м. Київ, вул. Деревлянська (колишня Якіра), 16/18, загальною площею 290,10 кв. м, яку обґрунтовано обставинами невиконання відповідачем 1 своїх зобов`язань з повернення об`єкта оренди у зв`язку із закінченням строку дії Договору оренди (підстава позову).

Отже, спір у даній справі пов`язаний з орендними правовідносинами, що виникли на підставі укладеного між позивачем та відповідачем 2 Договору оренди від 20.10.1993, умови якого, за обґрунтуванням позивача, розповсюджуються і на відповідача 1, як на сторону цього Договору, оскільки саме останньому вони неодноразово пролонговувалися за рішеннями Київської міської ради.

Суд першої інстанції з огляду на обставини, якими позивач обґрунтував позовні вимоги, здійснив правильну правову кваліфікацію спірних правовідносин та застосував при вирішенні даного спору норми права, що регулюють орендні правовідносини.

На момент укладення спірного Договору, 20.10.1993, правовідносини оренди державного майна регулювалися Законом України "Про оренду майна державних підприємств та організацій" від 10.04.1992 №2269-ХІІ (зі змінами).

Відповідно до вимог статей 31, 32 Закону України "Про власність" від 07.02.1991 №697-ХІІ (у редакції, чинній на момент укладення спірного Договору) до державної власності в Українській РСР належала загальнодержавна (республіканська) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність). Суб`єктом права загальнодержавної (республіканської) власності виступала держава в особі Верховної Ради Української РСР, суб`єктами права комунальної власності визнавалися адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських Рад народних депутатів.

Об`єктом оренди за положеннями частини 1 статті 4 Закону України "Про оренду майна державних підприємств та організацій" є:

- цілісні майнові комплекси державних підприємств, організацій або їх структурних підрозділів (філіалів, цехів, дільниць), за винятком тих, що здійснюють діяльність, передбачену частиною першою статті 4 Закону Української РСР "Про підприємництво". Цілісним майновим комплексом є господарський об`єкт з закінченим циклом виробництва продукції (робіт, послуг);

- окреме індивідуально визначене майно державних підприємств, організацій.

Відповідно до приписів статті 5 зазначеного Закону орендодавцями щодо майна, яке перебуває у комунальні власності, є органи, уповноважені місцевими Радами народних депутатів управляти цим майном.

Орендарями за положеннями частини 1 статті 6 цього Закону могли бути, зокрема, організації орендарів, створені членами трудового колективу державного підприємства, організації, їх структурних підрозділів.

За змістом статті 9 Закону України "Про оренду майна державних підприємств та організацій" у разі прийняття членами трудового колективу рішення про укладення договору оренди особи, які бажають стати орендарями, створюють організацію орендарів. Загальні збори або збори уповноважених організації орендарів обирають її керівні органи, затверджують положення про організацію орендарів, яке підлягає державній реєстрації у виконавчому комітеті Ради народних депутатів або місцевій державній адміністрації за місцезнаходженням об`єкта оренди. Організація орендарів набуває прав юридичної особи з дня її державної реєстрації. Створена трудовим колективом організація орендарів має переважне перед іншими фізичними та юридичними особами право на укладення договору оренди майна того державного підприємства, організації, де вона створена.

Як убачається зі змісту спірного Договору він укладений між орендодавцем - Управлінням комунального майна у м. Києві КМДА (правонаступником якого є позивач) та орендарем - Організацією орендарів "Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління №7" (відповідач 2), яке діє на підставі Положення про організацію орендарів, зареєстрованого Київською міською державною адміністрацією від 19.01.1993 №152-1487 0.

При цьому, колегія суддів апеляційного господарського суду бере до уваги, що Організація орендарів "Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління №7" (відповідач 2) орендувала майно, в тому числі спірні приміщення, з 1993 року та не заперечувала факт оренди зазначених приміщень та факт укладення цього Договору. Вказаний Договір з підстав неналежного орендодавця, у встановленому законом порядку, недійсним не визнаний.

Положеннями абзацу 2 пункту 4 Розділу IX Прикінцевих положень Господарського кодексу України унормовано, що до господарських відносин, що виникли до набрання чинності відповідними положеннями Господарського кодексу України, зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обов`язків, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями.

Аналогічні положення визначені у пункті 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, у якому визначено, що цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Згідно з пунктом 10 Прикінцевих та перехідних положень правила Цивільного Кодексу України про відповідальність за порушення договору застосовується в тих випадках, коли відповідні порушення були допущені після набрання чинності цим Кодексом.

Оскільки правовідносини між сторонами Договору виникли у 1993 році та внаслідок його пролонгації продовжували існувати після набрання чинності Господарським та Цивільним кодексами України (01.01.2004), норми останніх підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (стаття 626 Цивільного кодексу України).

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з положеннями статей 13, 525, 526 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав і обов`язків, які мають виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Укладений між позивачем та відповідачем 2 Договір за своєю правовою природою є договором оренди.

За змістом статті 759 Цивільного кодексу України та частин першої, шостої статті 283 Господарського кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди). До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Водночас, зважаючи на те, що орендованим майном за укладеним сторонами Договором є комунальне майно, на спірні правовідносини поширюється дія Закону України "Про оренду майна державних підприємств та організацій" від 10.04.1992 № 2269-ХІІ (з 27.12.1997 цей Закон має назву "Про оренду державного та комунального майна" у відповідності до внесених змін на підставі Закону України від 23.12.1997 № 768/97-ВР).

Таким чином, відповідно до положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та зазначеного Закону України від 10.04.1992 №2269-XII "Про оренду державного та комунального майна" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), сторонами договору оренди (найму) з відповідними правами та обов`язками є наймодавець (орендодавець) та наймач (орендар).

На момент укладення спірного Договору приписами статей 15, 27 Закону України "Про оренду майна державних підприємств та організацій" орендар був наділений правом самостійно обирати організаційну форму підприємницької діяльності на основі орендованого майна, затверджувати її статут і призначати (обирати) керівника. Створене орендарем підприємство, товариство тощо наділяється правом повного господарського відання щодо орендованого майна (в межах, встановлених статутом підприємства, товариства), виробленої продукції, іншого майна, набутого внаслідок господарської діяльності та на інших підставах, не заборонених законом.

Водночас, за змістом статті 33 зазначеного Закону орендар залишався відповідальною особою у разі банкрутства створеного ним орендного підприємства, товариства тощо, оскільки законодавець передбачив, що він відповідає по боргах такого підприємства чи товариства майном, яке належить орендарю на праві власності згідно із статтею 25 цього Закону, відповідно до законодавства України.

Згідно з наявним у матеріалах справи Статутом ОП "Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління № 7" (відповідач 1) це підприємство створено засновником - ОО "Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління № 7" (відповідач 2) на основі оренди майна цілісного майнового комплексу державного підприємства "Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління № 7" для викупу майна орендованого підприємства. Це підприємство є юридичною особою, яка має самостійний баланс, розрахунковий, валютний та інші рахунки, круглу печатку зі своєю назвою, є суб`єктом господарювання, метою діяльності якого є здійснення підприємницької діяльності.

Державна реєстрація юридичної особи - ОП "Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління № 7" (код 33306062) проведена 18.03.2005, що підтверджується Випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 20.07.2016.

Статтею 115 Господарського кодексу України, у редакції, чинній на момент створення юридичної особи- відповідача 1, передбачалося створення такого виду підприємства як орендне.

Так, відповідно до статті 115 Господарського кодексу України орендним підприємством визнається підприємство, створене орендарем на основі оренди цілісного майнового комплексу існуючого державного або комунального підприємства чи майнового комплексу виробничого структурного підрозділу (структурної одиниці) цього підприємства з метою здійснення підприємницької діяльності (частина 1).

Орендарем є юридична особа, утворена членами трудового колективу підприємства чи його підрозділу, майновий комплекс якого є об`єктом оренди (частина 2).

Організація членів трудового колективу, зареєстрована як юридична особа, має переважне право на укладення договору оренди майна того підприємства (структурного підрозділу), де створено цю організацію (частина 3).

Орендодавцями щодо майнових комплексів, які належать до державної або комунальної власності, є Фонд державного майна України і його регіональні відділення, а також органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим, місцевими радами управляти майном, що належить відповідно Автономній Республіці Крим або є у комунальній власності (частина 4).

Передача в оренду майнових комплексів не припиняє права власності на це майно. Передавати цілісні майнові комплекси у суборенду забороняється (частина 6).

Орендар несе відповідальність за забезпечення цілісності і збереження майна, отриманого в оренду, і на вимогу орендодавця повинен відшкодувати завдані йому збитки (частина 7).

Орендоване підприємство може бути визнано банкрутом в порядку, встановленому законом (частина 8).

Аналізуючи наведені норми матеріального права у сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що їх зміст передбачає можливість зареєстрованою в установленому законом порядку організацією орендарів, як орендарем комунального майна, створювати орендне підприємство, яке наділяється правом повного господарського відання щодо орендованого майна (в межах, встановлених статутом підприємства) по відношенню до орендаря. При цьому, орендарем зазначеного майна (у даному випадку комунального) залишається організація орендарів, саме орендар несе перед орендодавцем відповідальність за забезпечення цілісності і збереження майна, отриманого в оренду, зокрема і відшкодування завданих орендодавцю збитків.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, сторонами спірного Договору є позивач (орендодавець) та відповідач 2 (орендар). З моменту укладення цього Договору і до звернення позивача з позовом у даній справі до господарського суду, сторонами спірного Договору не вносилися до нього будь- які зміни взагалі, зокрема і щодо його сторін.

Згідно з випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 29.10.2018 Організація орендарів "Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління № 7" (код 19477727) є юридичною особою, створеною і зареєстрованою у встановленому законом порядку. Відомості щодо її припинення на час розгляду даної справи відсутні. Позивачем зазначених обставин не спростовано.

Посилання Департаменту комунального майна на рішення Київської міської ради №565/3026 від 08.12.2005 та №860/860 від 18.12.2008, як на докази внесення змін до спірного Договору та підтвердження укладення (переукладення, продовження) Договору оренди цілісного майнового комплексу "Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління №7" саме з відповідачем 1 колегією суддів апеляційного господарського суду відхиляються як безпідставні.

Так, відповідно до рішення №565/3026 від 08.12.2005 "Про продовження орендному підприємству "Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління №7" дії Договору оренди цілісного майнового комплексу "Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління №7" на вулиці Палладіна, 9" Київська міська рада врахувала клопотання ОП "Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління №7" та продовжила дію Договору оренди цілісного майнового комплексу "Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління №7" на вулиці Палладіна, 9 на 3 роки, встановила річну плату за користування орендованим майном та доручила Головному управлінню комунальної власності м. Києва виконавчого комітету Київської міської ради (КМДА) укласти договір оренди цілісного майнового комплексу на указаних в рішенні умовах.

Проте, доказів реалізації позивачем зазначеного рішення, а саме укладення з відповідачем 1 відповідного договору оренди до суду сторонами не надано.

Згідно з рішенням Київської міської ради №860/860 від 18.12.2008 "Про питання оренди об`єктів права комунальної власності територіальної громади м.Києва" позивачу було погоджено (надано дозвіл) на укладення (переукладення) Договору оренди цілісного майнового комплексу Спеціалізованого ремонтно-налагоджувального управління №7 площею 1790 кв.м з відповідачем 1. За змістом пункту 2 цього рішення доручено позивачу у термін до двох місяців укласти (переукласти) відповідний договір, однак позивач не надав доказів укладення нового Договору оренди чи внесення змін до спірного Договору.

Отже, наявними у справі доказами підтверджується наявність договірних відносин на підставі спірного Договору між позивачем та відповідачем 2 та відсутність таких (договірних відносин) між позивачем та відповідачем 1.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів апеляційного господарського суду констатує, що у відповідача 1 не виникли права та обов`язки за спірним Договором, він не є зобов`язаною за цим Договором особою, зокрема щодо приведення договірних відносин у відповідність до вимог нормативних актів Київської міської ради та повернення орендованого майна після закінчення строку дії Договору.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги саме до ОП "Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління № 7" (відповідача 1), як до особи, яка відповідно до умов Договору оренди від 20.10.1993 не виконує своїх зобов`язань щодо звільнення об`єкта оренди у зв`язку із закінченням строку дії цього Договору, про виселення із займаних приміщень, переданих за Договором оренди ОО "Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління № 7", є безпідставними.

Відповідно до частини 4 статті 284 Господарського кодексу України строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Частиною 1 статті 763 Цивільного кодексу України унормовано, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

За змістом частини 2 статті 26 та частини 1 статті 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) договір оренди припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено, а орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві об`єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

При цьому, суд апеляційної інстанції враховує приписи частини 3 статті 11 зазначеного Закону (у редакції, чинній на момент укладення спірного Договору), якими встановлювалося, що умови договору оренди зберігають свою силу на весь строк дії договору і у випадках, коли після його укладення (приведення у відповідність з цим Законом) законодавством установлено правила, які погіршують становище орендаря.

Згідно з положеннями частин 2, 4 статті 291 Господарського кодексу України договір оренди припиняється у разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено. Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.

Відповідно до частини 1 статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Натомість, передання будівлі або іншої капітальної споруди у найм унормовано статтею 795 Цивільного кодексу України, частиною 2 якої визначено, що повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Умовами пунктів 6.5, 7.1 спірного Договору сторонами погоджено строк його дії на протязі 3 років і при відсутності заяви однієї із сторін про припинення або внесення зміни до закінчення строку він вважається продовженим на той же строк та на тих же умовах.

Датою укладення між позивачем та відповідачем 2 спірного Договору є 20.10.1993, за відсутності відповідних заяв сторін зазначений Договір продовжувався на тих же самих умовах та на той же строк, тобто до: 20.10.1996, 20.10.1999, 20.10.2002, 20.10.2005, 20.10.2008, 20.10.2011, 20.10.2014.

З приводу терміну дії спірного Договору з огляду на положення Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні" № 1759-VI від 15.12.2009 колегія суддів апеляційного господарського суду вважає необхідним зазначити таке.

Змістом пункту 5 розділу II "Прикінцеві положення" зазначеного Закону передбачена можливість продовження строку дії договорів оренди державного і комунального майна до п`яти років з дня укладення, яка не ставиться у залежність від намірів орендодавця використовувати майно для власних потреб або від будь-яких інших обставин, за винятком пропонування орендарем меншого, ніж п`ять років, строку продовження дії вказаних договорів.

Так, наведена норма надає орендарю право продовжувати орендні відносини на строк до п`яти років, однак визначення конкретного строку, на який продовжується строк договору, повинно бути здійснено шляхом внесення змін до договору. У зв`язку з цим орендар має право звернутися з відповідним позовом до суду на підставі пункту 5 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні" в будь-який час до припинення дії договору оренди.

Така правова позиція щодо застосування пункту 5 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні" висловлена у постанові Верховного Суду від 23.01.2018 у справі № 920/1008/16.

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів звернення ОО "Спеціалізоване ремонтно-налагоджувальне управління №7" до суду чи орендодавця, після набрання чинності Законом України № 1759-VI від 15.12.2009, з вимогою про внесення будь-яких змін до Договору, зокрема і в частині збільшення строку оренди до 5 років.

З наведених підстав суд апеляційної інстанції вважає помилковими твердження відповідачів та висновок суду першої інстанції про те, що спірний Договір оренди від 20.10.1993 було пролонговано до 20.10.2013 і відповідно - до 20.10.2018, оскільки до 21.11.2008, часу коли відповідач 2 та/або позивач, як сторони цього Договору, мали можливість заявити про зміну чи розірвання його (Договору), жодна зі сторін не висунула відповідні умови, а після набрання чинності вище зазначеним Законом орендар не пропонував менший, ніж 5 років, термін дії Договору.

Поряд з цим, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими доводи позивача про закінчення строку дії спірного Договору 13.10.2014, оскільки, як підтверджується матеріалами справи, останнім не надано доказів внесення сторонами змін до цього Договору в частині строку його дії - 2 роки 364 дні на підставі рішення Київської міської ради від 18.12.2008 №860/860.

До закінчення строку дії спірного Договору, 20.10.2014, та після зазначеної дати позивач листами №062/7/17-5976 від 24.07.2014, № 062/7/17-8804 від 17.10.2014, №062/7/17-9668 від 12.11.2014 повідомляв відповідача 2 про те, що орендарем не виконано вимоги про приведення договірних відносин у відповідність до вимог чинного законодавства, тому після закінчення терміну дії Договору його термін продовжуватися не буде, а орендар має повернути об`єкт оренди за актом приймання-передання.

Втім, суд апеляційної інстанції відзначає, що лист № 042/11/13-614 від 18.01.2012, в якому викладено вимогу про приведення договірних відносин у відповідність до Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 22.09.2011 № 34/6250, надсилався позивачем на адресу відповідача 1 і в цьому листі акцентувалася увага на тому саме відповідачу 1, як стороні цього Договору, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 629 від 10.05.1995 необхідно надати до Головного управління комунальної власності міста Києва кандидатуру до складу комісії з оцінки майна, скласти Звіт про оцінку цілісного майнового комплексу СРНУ-7, уклавши договір на проведення незалежної оцінки майна з суб`єктом оціночної діяльності.

Доказів надіслання відповідних вимог до відповідача 2 позивач до суду не надав.

За умовами пункту 6.2. Договору передбачено, що він припиняється внаслідок, зокрема, закінчення строку дії Договору.

Як вже зазначалося судом апеляційної інстанції, приписами частини 1 статті 785 Цивільного кодексу України у випадку припинення договору найму на наймача (орендаря) покладено зобов`язання негайно повернути наймодавцеві (орендодавцеві) річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

При цьому, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за необхідне, з огляду на вказівки Верховного Суду, що містяться у постанові від 16.11.2022 у даній справі, врахувати імперативні положення статті 795 Цивільного кодексу України, якою унормовано, що повернення наймачем будівлі або іншої капітальної споруди (предмета договору найму (оренди)) переданої в найм, оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору, тобто, шляхом підписання акта приймання-передачі нерухомого майна від орендаря до орендодавця, і саме з цього моменту договір найму припиняється.

Матеріали справи не містять підписаного позивачем та відповідачем 2 акта приймання-передання об`єкта оренди - майна Спеціалізованого ремонтно-налагоджувального управління № 7. Також судом апеляційної інстанції не встановлено обставин надіслання позивачем підписаного зі свого боку відповідного акта приймання-передачі на адресу відповідача 2 для підписання та здачі орендодавцю вказаного об`єкта оренди (предмета договору), до складу якого входять: основні засоби виробництва по відновній вартості на суму 3 718 700 крб, у т.ч. будівлі і споруди на суму 2808 000 крб згідно Додатку № 2, 3; обігові кошти на суму 5 195 500 крб, у т.ч. запаси та витрати на суму 5 165 400 крб.

Отже, оскільки лише з моменту підписання акта приймання-передавання орендованого майна, до складу якого входять об`єкти нерухомого майна, спірний Договір припиняє свою дію, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає відсутніми правові підстави вважати, що у орендаря виник обов`язок повернути орендоване майно, зокрема і звільнити займані приміщення цілісного майнового комплексу Спеціалізованого ремонтно-налагоджувального управління № 7, про виселення з яких відповідача 1 позивачем заявлені позовні вимоги у даній справі.

Таким чином, як свідчать встановлені обставини, спір у даній справі виник з приводу неналежного виконання Договору оренди від 20.10.1993, орендарем за яким є відповідач 2, а тому з огляду на предмет і підстави позову, заявленого позивачем, у відповідача 1 відсутнє зобов`язання щодо повернення майна, яке є предметом спірного Договору, в тому числі будівель і споруд.

Поряд з цим, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними доводи позивача, обґрунтованні тими ж підставами про неналежне виконання умов спірного Договору щодо повернення майна у зв`язку з закінченням строку його дії, щодо наявності у нього права вимагати від відповідача 1 усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном з посиланням на положення статті 391 Цивільного кодексу України.

Так, залежно від характеру посягання на права власника і змісту захисту, який надається власнику, виділяються речово-правові та зобов`язально-правові засоби захисту права власності.

Речові засоби захисту права власності та інших речових прав покликані захищати ці права від безпосереднього неправомірного впливу будь-яких осіб. До речово-правових позовів належать: вимоги неволодіючого власника до незаконного володільця про витребування майна (віндикаційний позов); вимоги власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні майном (негаторний позов); вимоги власника про визнання права власності.

Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Цей спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

У розумінні приписів статті 391 Цивільного кодексу України право власності може бути також порушене без безпосереднього вилучення майна у власника. Власник у цьому випадку має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом. Звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого фактично знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю. Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 924/1220/17.

Проте, однією з умов застосування негаторного позову має бути відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, оскільки в разі наявності між сторонами договірних відносин здійснюється захист порушеного права власності за допомогою зобов`язально-правових способів.

Аналогічний за змістом правовий висновок наведено, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18, постанові Верховного Суду від 03.06.2020 у справі № 916/1666/18.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, з чим погоджується колегія суддів апеляційного господарського суду, з огляду на характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову) спір у даній справі пов`язаний з орендними правовідносинами і за правовою кваліфікацією при вирішенні цього спору слід застосовувати норми права, що регулюють орендні правовідносини.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції доходить висновку про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин норми статті 391 Цивільного кодексу України. Обставини, якими обґрунтуванні позивачем заявлені ним позовні вимоги, не свідчать, що позивач є фактичним володільцем спірного майна, що також виключає наявність у нього права на пред`явлення негаторного позову до відповідача 1.

Зважаючи на встановлені у даній справі обставини, приймаючи до уваги висновки та вказівки Верховного Суду, викладені у постановах від 02.12.2020 та від 16.11.2022, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає відсутніми підстави для задоволення позовних вимог Департаменту комунальної власності в повному обсязі.

Доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, з приводу неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення вимог процесуального права, неповного з`ясування обставин та дослідження доказів, що є підставою для скасування судового рішення, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.

Враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноматність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, інші доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Нормою статті 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду у даній справі відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається. Скаржником не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства щодо спростування висновків суду першої інстанції.

Судові витрати.

Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 275, 277. 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2021 у справі №910/24315/16 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2021 у справі №910/24315/16 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/24315/16 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено 03.07.2023.

Головуючий суддя Г.А. Кравчук

Судді Г.П. Коробенко

Т.П. Козир