Рішення

від 03.07.2023 по справі 910/6826/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

03.07.2023Справа № 910/6826/23

Суддя Господарського суду міста Києва Привалов А.І., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників

справу № 910/6826/23

за позовом Приватного акціонерного товариства "ВФ Україна"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ АКСІОМ"

про стягнення 78 658,63 грн.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "ВФ Україна" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ АКСІОМ" про стягнення 78 658,63 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань щодо поставки передплаченого товару, у зв`язку з чим позивач просить стягнути з відповідача заборгованість у сумі 63 124,20 грн та нараховані за час прострочення платежу інфляційні втрати в сумі 13 734,31 грн 3% річних - 1800,17 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.05.2023 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження. При цьому, в ухвалі суд визнав дану справу малозначною та ухвалив розгляд справи здійснювати без виклику представників сторін.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала суду про відкриття провадження у справі від 03.05.2023 була направлена на адресу відповідача рекомендованим листом з повідомленням про вручення, що підтверджується поверненням на адресу суду рекомендованого повідомлення про вручення 18.05.2023 року уповноваженій особі відповідача.

Станом на день винесення рішення відзив від відповідача не надійшов.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

УСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ АКСІОМ" (далі - Відповідач) виставило Приватному акціонерному товариству "ВФ Україна" (далі - Позивач) рахунок-фактуру №КА-1255 від 09.02.2022 на оплату товарів на загальну на суму 63 124,20 грн.

Відповідно до Комерційної пропозиції Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ АКСІОМ" №45/3 від 10.02.2022 останній зазначив, що згідно з запитом позивача від 08.02.2022 відповідач має можливість поставити товар згідно з переліком, викладеним у пропозиції, на загальну на суму 63 124,20 грн на умовах 100% передоплати.

Відповідно до п. 2 Комерційної пропозиції строк поставки товару становить: за позиціями №1, 2, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14 протягом 7-ми календарних днів з дня передоплати, а за позиціями № 3, 4 протягом 30-ти календарних днів з дня надходження авансу передоплат.

Пунктами 3, 4 Комерційної пропозиції визначено, що умови постачання: DDP (Правила Incoterms-2010) м. Київ, вул. Зрошувальна, 5-Б. У ціну продукції включено вартість виробів, їх упаковка та маркування.

Приватне акціонерне товариство "ВФ Україна" оплатило виставлений Товариством з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ АКСІОМ" рахунок на загальну суму 63 124,20 грн, що підтверджується платіжним дорученням №0010042331 від 25.02.2022 із зазначенням призначення платежу: «Передплата за лампи, рах.1255 09/02/22 в тому числі ПДВ 10.520,70»

Листом №НК-22-04183 від 02.06.2022 позивач звернувся до відповідача з вимогою повернути грошові кошти у сумі 63 124,20 грн у зв`язку із неможливістю поставки товару.

30.06.2022 позивач звернувся до відповідача з претензією №HR-22-04988, в якій вимагав у строк до 08.07.2022 поставити товар або повернути кошти у сумі 63 124,20 грн на розрахунковий рахунок позивача, що підтверджується описом вкладення від 01.07.2022, фіскальним чеком від 01.07.2022 та накладною від 01.07.2022 №0101509733717.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідач не здійснив поставку товару та не повернув суму попередньої оплати у розмірі 63 124,20 грн. Таким чином, заборгованість відповідача перед Приватним акціонерним товариством "ВФ Україна" становить 63 124,20 грн, за прострочення сплати якої позивачем на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України також нараховані 3% річних у розмірі 1 800,17 грн та інфляційні втрати у розмірі 13 734,31 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

У відповідності до приписів ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є:

1) договори та інші правочини;

2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

4) інші юридичні факти.

Відповідно до приписів ст. 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ АКСІОМ" виставило Приватному акціонерному товариству "ВФ Україна" рахунок-фактуру №КА-1255 від 09.02.2022 на оплату товарів на загальну на суму 63 124,20 грн.

Відповідно до Комерційної пропозиції Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ АКСІОМ" №45/3 від 10.02.2022 останній зазначив, що згідно запиту позивача від 08.02.2022 відповідач має можливість поставити товар згідно з переліком, викладеним у пропозиції, на загальну на суму 63 124,20 грн на умовах 100% передоплати.

Приватне акціонерне товариство "ВФ Україна" оплатило виставлений Товариством з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ АКСІОМ" рахунок на загальну суму 63 124,20 грн, що підтверджується платіжним дорученням №0010042331 від 25.02.2022 із зазначенням призначення платежу: «Передплата за лампи, рах.1255 09/02/22 в тому числі ПДВ 10.520,70»

Суд зазначає, що наявність чи відсутність будь-яких зобов`язань сторін підтверджується первинними документами, що фіксують та підтверджують господарські операції, які для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати як обов`язкові реквізити, так і додаткові реквізити в залежності від характеру операції, зокрема підставу для здійснення господарських операцій, дані про документ, що засвідчує особу - одержувача, номер документу, ідентифікаційний код підприємства тощо. Тобто, для надання первинним документам доказової сили при розгляді справ в суді необхідні повні дані про конкретні господарські операції, що здійснюються за конкретним договором, укладеним між сторонами. В даному випадку між сторонами склалися фактичні правовідносини з поставки товару шляхом виставлення рахунку - фактури й здійснення його оплати, що відповідає вимогам чинного законодавства України, оскільки правочин між сторонами може бути укладений в будь-який спосіб і сторони вільні у виборі форми правочину.

Згідно з приписами ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до п. 2 Комерційної пропозиції строк поставки товару становить: за позиціями №1, 2, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14 протягом 7-ми календарних днів з дня передоплати, а за позиціями № 3, 4 протягом 30-ти календарних днів з дня надходження авансу передоплат.

Відповідно до ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на викладене, відповідач мав поставити товар за позиціями №1, 2, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14 у строк не пізніше 04.03.2022, а за позиціями № 3, 4 у строк не пізніше 28.03.2022.

Проте, матеріали справи не містять, а відповідачем в свою чергу не надано суду жодних належних, допустимих та достовірних доказів, у розумінні ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України, на підтвердження здійснення поставки Приватному акціонерному товариству "ВФ Україна" товару на суму 63 124,20 грн. у вищезазначені строки.

Згідно з ч. 1 та ч. 2 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Таким чином, відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України у покупця виникає право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати від продавця, який одержав суму попередньої оплати товару і не поставив його у встановлений строк.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 15.10.2013 року по справі № 5011-42/13539-2012|3-30гс13.

Отже, у розумінні приписів цієї норми покупцю належить право вимагати, крім іншого, повернення передоплати за непоставлений товар. При цьому, попередньою оплатою є часткова або повна оплата товару до його передання продавцем.

Визначене зазначеною нормою право покупця вимагати від продавця повернення суми попередньої оплати є за своїм змістом правом покупця на односторонню відмову від зобов`язання, внаслідок якої припиняється зобов`язання продавця перед покупцем по поставці товару і виникає нове грошове зобов`язання.

Тобто, виходячи з аналізу положень статті 693 Цивільного кодексу України умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Тобто, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

При цьому, оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Листом №НК-22-04183 від 02.06.2022 позивач звернувся до відповідача з вимогою повернути грошові кошти у сумі 63 124,20 грн, у зв`язку із неможливістю поставки товару.

30.06.2022 позивач звернувся до відповідача з претензією №HR-22-04988, в якій вимагав до 08.07.2022 поставити товар або повернути кошти у сумі 63 124,20 грн на розрахунковий рахунок позивача, що підтверджується описом вкладення від 01.07.2022, фіскальним чеком від 01.07.2022 та накладною від 01.07.2022 №0101509733717.

Отже, відповідач прострочив своє грошове зобов`язання з повернення суми попередньої оплати, у зв`язку із фактичним закінченням строку поставки, та яку позивач зажадав повернути на підставі частини другої статті 693 ЦК України. Вказане зобов`язання, відповідно до положень частини першої статті 530 ЦК України, фактично виникло у відповідача у зв`язку із закінченням обумовленого сторонами у Договорі строку поставки, який виходячи із суті зобов`язання сторін є тим строком, після настання якого постачальник (продавець) усвідомлював протиправний характер неповернення грошових коштів.

Таким чином у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, частини першої статті 530 ЦК України з наступного дня після спливу строку поставки.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 року по справі №918/631/19.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Враховуючи вищенаведене, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, суд приходить до висновку, що боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання з повернення перерахованих Позивачем коштів у розмірі 63 124,20 грн, починаючи з 05.03.2022 та 29.03.2022, оскільки обов`язок з повернення вказаної суми виник 04.03.2022 року та 28.03.2022 року відповідно.

Отже, суд зазначає, що відповідач, в порушення вищезазначених норм Цивільного кодексу України, не здійснив поставку оплаченого товару та не повернув попередню оплату у розмірі 63 124,20 грн, тобто не виконав свої зобов`язання належним чином, а тому суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення 63 124,20 грн - суми основної заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ АКСІОМ" 3% річних за загальний період прострочення з 05.03.2022 по 27.04.2023 у розмірі 1 800,17 грн та інфляційні у розмірі 13 734,31 грн.

Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитору зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» №14 від 17.12.2013 року).

За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

Тобто правовідношення, в якому у зв`язку із фактичним закінченням строку поставку відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, є грошовим зобов`язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу.

Слід зазначити, що стаття 625 розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги п`ятої ЦК України та визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання. Приписи розділу І книги п`ятої ЦК України поширюють свою дію на всі види грошових зобов`язань, у тому числі як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги п`ятої ЦК України), так і на недоговірні зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги п`ятої цього Кодексу).

При цьому у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Не є таким винятком із загального правила випадок, коли покупець має право вимагати повернення суми попередньої оплати на підставі частини другої статті 693 ЦК України.

З огляду на таку юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов`язань на них поширюється дія положень частини другої статі 625 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 року по справі №918/631/19.

Відповідно до п.5 статті 254 ЦК України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Суд, перевіривши розрахунок 3% річних, як плати за користування чужими грошовими коштами за оплачений, але не поставлений товар у розмірі 46 567,50 грн без ПДВ за позиціями №1, 2, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14 Комерційної пропозиції за період прострочки з 05.03.2022 по 27.04.2023 у розмірі 1 603,71 грн вважає, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню.

Суд, перевіривши розрахунок 3% річних, як плати за користування чужими грошовими коштами за оплачений, але не поставлений товар у розмірі 6 036,00 грн без ПДВ за позиціями № 3, 4 Комерційної пропозиції за період прострочки з 28.03.2022 по 27.04.2023 у розмірі 196,46 грн вважає, що ця частина позовних вимог підлягає частковому задоволенню у зв`язку із невірним визначенням періоду початку прострочення. Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3% річних за оплачений, але не поставлений товар на суму 6 036,00 грн без ПДВ за позиціями № 3, 4 Комерційної пропозиції за період прострочки з 29.03.2022 по 27.04.2023 у розмірі 195,96 грн.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» №14 від 17.12.2013 року)

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Разом із тим, Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Згідно з положеннями ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України.

Відповідно до ст. 3 вищевказаного Закону індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з Листом Державного комітету статистики України №11/1-5/73 від 13.02.2009р. також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов`язань.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997р., відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Таким чином, інфляційні мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату №265 від 27.07.2007р. «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін», відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

При цьому, коли відносно кожного грошового зобов`язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов`язання, за період з моменту виникнення обов`язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов`язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.

Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Суд, перевіривши розрахунок інфляційних, як збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання боржником його грошового зобов`язання в зв`язку з девальвацією грошової одиниці України, на суму боргу у розмірі 6 036,00 грн без ПДВ за позиціями №3, 4 Комерційної пропозиції за період прострочки з 28.03.2022 по 27.04.2023 у розмірі 1 284,33 грн., вважає, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню у заявленому позивачем розмірі, оскільки відповідно до частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України суд при ухваленні рішення не може виходити у рішенні за межі заявлених позовних вимог, однак з визначенням періоду прострочки з 29.03.2022 по 27.04.2023.

Таким чином, з Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ АКСІОМ" на користь Приватного акціонерного товариства "ВФ Україна" підлягає стягненню заборгованість у розмірі 63 124,20 грн, 3% річних у розмірі 1 799,67 грн та інфляційні втрати у розмірі 13 734,31 грн.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись ст. 129, 237-238, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ АКСІОМ" (03142, м. Київ, вул. Академіка Кримського, 27-а, кім. 2, ідентифікаційний код 36940285) на користь Приватного акціонерного товариства "ВФ Україна" (01601, м. Київ, вул. Лейпцизька, 15, ідентифікаційний код 14333937) заборгованість у сумі 63 124 грн. 20 коп., 3% річних у розмірі 1 799 грн. 67 коп., інфляційні втрати - 13 734 грн. 31 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 2 683 грн. 98 коп.

3. В іншій частині позову - відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до апеляційного господарського суду.

Повний текст рішення складено та підписано: 03.07.2023.

Суддя А.І. Привалов