Рішення

від 03.07.2023 по справі 910/5290/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

03.07.2023Справа № 910/5290/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Сівакової В.В. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської

державної адміністрації) «Київтеплоенерго»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Елегія ЛТД»

про стягнення 76.350,93 грн

Представники сторін: не викликались

Суть спору:

05.04.2023 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Елегія ЛТД» про стягнення 76.350,93 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що на підставі укладеного між сторонами договору на постачання теплової енергії № 530266-04 від 09.04.2019 відповідачем у період з лютого 2020 року по лютий 2023 року спожито теплову енергію, проте всупереч умовам договору не здійснено своєчасну її оплату, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з вимогою стягнути з відповідача 76.350,93 грн, з яких 54.761,31 грн основного боргу, 18.232,60 грн інфляційних втрат та 3.357,02 грн 3% річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.04.2023 відкрито провадження у справі № 910/5290/23 та прийнято позовну заяву до розгляду; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Даною ухвалою встановлено відповідачу строк у п`ятнадцять днів з дня вручення даної ухвали для подачі відзиву на позов з урахуванням вимог ст. 165 Господарського процесуального кодексу України з доданням доказів, що підтверджують обставини викладені в ньому, та докази направлення цих документів позивачу.

У відповідності до ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, ухвалу про відкриття провадження у справі від 12.04.2023 було направлено відповідачу за адресою, що зазначена в позовній заяві, а саме: 01042, м. Київ, б-р Дружби Народів (Миколи Міхновського), 13 (номер відправлення 0105494346040), яка згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань є місцезнаходженням відповідача.

Згідно з ч. 3 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Відповідно до п. 3 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

Відповідач ухвалу суду від 12.04.2023, надіслану за вказаною вище адресою, отримав 17.04.2023, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення за № 0105494346040, а отже відповідач мав подати відзив у строк до 02.05.2023 включно.

22.05.2023 позивачем до суду подано клопотання про долучення доказів.

12.06.2023 позивачем до суду подано клопотання про долучення доказів.

Відповідач вимог ухвали про відкриття провадження у справі від 12.04.2023 не виконав, письмовий відзив на позовну заяву не подав.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Дане рішення постановлено з перевищенням встановленого наведеною нормою строку, проте у розумний строк, у зв`язку з перебуванням судді у відпустці.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

09.04.2019 між Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (теплопостачальна організація, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Елегія ЛТД» (абонент, відповідач) було укладено договір на постачання теплової енергії № 530266-04 (далі - договір).

Пунктом 1.1 договору визначено, що предметом цього договору є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії на умовах, передбачених цим договором.

Відповідно до п. 2.1. договору при виконанні умов цього договору, а також вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим договором, сторони зобов`язуються керуватися тарифами, затвердженими у встановленому порядку, Положенням про Держенергонагляд, Правилами користування тепловою енергією, Правилами технічної експлуатації теплових установок і мереж (далі Правил), нормативними актами з питань користування та розрахунків за енергоносії, чинним законодавством України.

Взаємовідносини між теплопостачальними організаціями та споживачами теплової енергії визначають Правила користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1198 від 03.10.2007 (далі - Правила № 1198).

Правила № 1198 є обов`язкові для виконання усіма теплопостачальними організаціями незалежно від форми власності, споживачами, організаціями, що виконують проектування, пуск, налагодження та експлуатацію обладнання для виробництва, транспортування, постачання та використання теплової енергії.

Користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією (далі - договір), крім підприємств, що виробляють та використовують теплову енергію для цілей власного виробництва. Договори укладаються відповідно до типових договорів. Форми типових договорів затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання (п. 4 Правил № 1198).

Пунктом 36 Правил № 1198 визначено, що теплопостачальна організація зобов`язується забезпечувати протягом обумовленого в договорі часу безперервне постачання теплової енергії (за винятком нормативно встановлених перерв), підтримувати параметри теплоносія, що подається з колекторів джерела теплової енергії, на вході в теплову мережу споживача теплової енергії відповідно до температурного графіка теплової мережі, не допускаючи відхилення параметрів, визначених договором.

Згідно з пунктом 2.2.1 договору теплопостачальна організація зобов`язується постачати теплову енергію на потреби: опалення та вентиляції - в період опалювального сезону в кількостях та в обсягах згідно з додатком № 1 до цього договору.

Пунктами 2.3.1 та 2.3.2 договору визначено, що абонент зобов`язується додержуватися кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у додатку № 1, не допускаючи їх перевищення та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії. Виконувати умови та порядок оплати в обсягах і в терміни, які передбачені в додатку № 4 до договору.

Спір виник в зв`язку з тим, що відповідачем в порушення умов договору не було у повному обсязі сплачено вартість використаної теплової енергії, в зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем за період з лютого 2020 року по лютий 2023 року включно в розмірі 54.761,31 грн та за неналежне виконання зобов`язань позивачем нараховані інфляційні втрати в розмірі 18.232,60 грн та 3% річних в сумі 3.357,02 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Пунктом 8.1 договору сторонами погоджено, що цей договір набуває чинності з 01.05.2018 та діє до 15.04.2020.

Відповідно до ч. 3 ст. 631 Цивільного кодексу України сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Враховуючи норми ст. 631 Цивільного кодексу України сторони домовились про те, що дія цього договору поширюється на взаємовідносини, які фактично виникли між сторонами з 01.05.2018.

Відповідно до п. 8.4 договору договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін.

Сторонами доказів в підтвердження виявлення однією із сторін небажання продовжувати договірні відносини не подано, а отже договір є чинним.

Дослідивши зміст спірного договору суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до п. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона -постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із п. 6 ст. 265 Господарського кодексу України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Положеннями ч. 1 ст. 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Частинами 1-3 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ст. 20 Закону України «Про теплопостачання» тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб`єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво теплової енергії, у тому числі на теплоелектроцентралях, теплоелектростанціях, атомних електростанціях і когенераційних установках та установках з використанням альтернативних джерел енергії, на транспортування та постачання теплової енергії встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, та органами місцевого самоврядування у межах повноважень, визначених законодавством.

Відповідно до пункту 5.1. договору облік споживання абонентом теплової енергії здійснюється згідно із Законом України «Про комерційний облік».

Додатком № 3 «Тарифи на теплову енергію» до договору встановлено, що розрахунки з абонентом за відпущену теплову енергію теплопостачальною організацією проводяться згідно з тарифами на теплову енергію, затвердженими відповідним органом у встановленому законодавством порядку, для КП «Київтеплоенерго» (без урахування ПДВ): для потреб опалення - 1.511,40 грн/Гкал. Можливе змінення тарифів в період дії договору.

Додатком № 4 «Порядок розрахунків за теплову енергію» до договору передбачено, що абонент до початку розрахункового періоду (місяця) сплачує теплопостачальній організації вартість заявленої у договорі кількості теплової енергії на розрахунковий період, з урахуванням сальдо розрахунків на початок місяця, або оформлює договір про заставу майна, згідно Закону України «Про заставу», як засіб гарантії сплати спожитої теплової енергії (п. 2 додатку № 4).

Відповідно до п. 3 додатку № 4 до договору абонент щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує в ЦОК за адресою: вул. Волоська, 42: облікову картку фактичного споживання теплової енергії за звітний період; акт звіряння розрахунків на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки абонент повертає в ЦОК); акт виконаних робіт.

Відповідно до умов договору позивач поставив, а відповідач спожив теплову енергію за період з лютого 2020 року по грудень 2021 року на загальну суму 57.952,55 грн, що підтверджується наявними у справі наступними актами приймання-передавання товарної продукції.

Обсяг та загальна сума поставленої теплової енергії також підтверджується наданими позивачем обліковими картками, корінцями нарядів та не заперечується відповідачем.

Відповідно до п. 40 Правил № 1198 споживач теплової енергії зобов`язаний вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих правил.

Частиною 6 статті 19 Закону України «Про теплопостачання» передбачено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Як визначено абзацом 1 п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Проте, матеріали справи свідчать про порушення відповідачем зобов`язання щодо своєчасного внесення плати за використану теплову енергію за договором в повному обсязі, в результаті чого виникла заборгованість перед позивачем, яка на момент звернення позивача з позовом до суду становила 54.761,31 грн.

Стаття 231 Господарського процесуального кодексу України містить вичерпний перелік підстав з яких господарський суд закриває провадження у справі.

Закриття провадження у справі - це форма завершення справи, яке зумовлене передбаченими законом обставинами, які повністю відкидають можливість судочинства.

Тобто, суд, закриваючи провадження у справі не здійснює судовий розгляд позовних вимог по суті спору та не встановлює обставини справи з наданням ним юридичної оцінки, що, відповідно, виключає встановлення фактів відносно будь-якої з позовних вимог, що могло потягти за собою висновки щодо наявності підстав визнати обґрунтованими або необґрунтованими позовні вимоги.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, в тому випадку коли спір врегульовано самими сторонами шляхом перерахування боргу (передачі майна чи усунення перешкод у користуванні ним) після звернення кредитора з позовом за умови подання доказів такого врегулювання.

Позивачем подано довідку № 30/вих.-530299-04 від 17.05.2023, підписана начальником управління продажу теплової енергії Огньовою Тетяною, в якій повідомляється, що станом на 16.05.2023 заборгованість за сожиту теплову енергію ТОВ «Елегія ЛТД» зап договором № 530266 за період з 01.02.2020 по 28.02.2023 у справі № 910/5290/23 сумою 54.761,31 грн сплачена в повному обсязі в травні 2023 року.

Також позивачем подано реєстр оплат ТОВ «Елегія ЛТД» по договору № 530266-04 за період з 01.05.2023 по 31.05.2023 з якого вбачається, що 16.05.2023 відповідачем перераховано позивачу кошти в сумі 54.761,31 грн з призначенням платежу «оплата боргу за теплову енергію з 02/20р. по 10/21р. зг. обл. запису № 530266-04 по р/ф № 530266-04/2023-3».

Надані позивачем докази свідчать про відсутність предмету спору, що у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, тягне за собою закриття провадження у справі в частині стягнення з відповідача 54.761,31 грн основного боргу.

Відповідно до ч. 3 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Відповідно до п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріали справи свідчать про порушення відповідачем зобов`язання щодо своєчасного внесення плати за використану теплову енергію у повному обсязі, а отже відповідач є таким, що прострочив виконання зобов`язання.

В зв`язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті платежів, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача на свою користь 18.232,60 грн інфляційних втрат та 3.357,02 грн 3% річних.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Умовами договору інший розмір процентів не визначений.

Суд приходить до висновку про обґрунтованість нарахування 3.347,57 грн 3% річних, тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню (розрахунок суду міститься в матеріалах справи).

В іншій частині позовних вимог про стягнення 3% річних в позові слід відмовити, оскільки розрахунок здійснений з порушенням чинного законодавства України, зокрема невірно визначено період прострочення (не враховано, що у 2020 році та у 2023 році 366 днів).

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань»).

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у наступному місяці.

Якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Такий висновок викладений у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 № 910/13071/19.

Суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 18.232,60 грн інфляційних втрат (за обґрунтованими розрахунками позивача).

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.

Зважаючи на вищевказане, позовні вимоги Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При цьому судом враховано ту обставину, що основний борг сплачений після відкриття провадження у справі.

Керуючись ст. 129, ст.ст. 231, 237, 238, 240 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Провадження у справі в частині стягнення 54.761,31 грн основного боргу закрити.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Елегія ЛТД» (01042, м. Київ, б-р Дружби Народів (Миколи Міхновського), 13, код ЄДРПОУ 21615837) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (01001, м. Київ, пл. І.Франка, 5, код ЄДРПОУ 40538421) 18.232 (вісімнадцять тисяч двісті тридцять дві) грн 60 коп. інфляційних втрат, 3.347 (три тисячі триста сорок сім) грн 57 коп. 3% річних, 2.683 (дві тисячі шістсот вісімдесят три) грн 67 коп. витрат по сплаті судового збору.

4. В іншій частині в позові відмовити повністю.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

СуддяВ.В.Сівакова