Рішення

від 03.07.2023 по справі 910/4477/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

03.07.2023Справа № 910/4477/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Сівакової В.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВП Роганський М`ясокомбінат»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Алеко Продукт»

про стягнення 299.286,57 грн

Представники сторін: не викликались

СУТЬ СПОРУ:

23.03.2023 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ВП Роганський М`ясокомбінат» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Алеко Продукт» про стягнення 299.286,57 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що на підставі укладеного між сторонами договору поставки № 6344/2/2021 від 15.09.2021 позивачем в період з 21.12.2021 по 28.01.2022 було поставлено відповідачу товар на загальну суму 193.608,24 грн, що підтверджується підписаними сторонами видатковими накладними № 85851 від 21.12.2021 на суму 28.201,60 грн, № 87884 від 29.12.2021 на суму 35.810,74 грн, № 3472 від 20.01.2022 на суму 48.762,13 грн та № 5314 від 28.01.2022 на суму 80.833,77 грн. Умовами договору встановлено, що оплата за поставлений товар проводиться відповідачем готівковим або безготівковим шляхом, у строк, що не перевищує 30 календарних днів з моменту отримання товару відповідачем; датою отримання відповідачем товару є дата підписання видаткової накладної. Відповідачем було сплачено заборгованість частково у розмірі 24.920,31 грн. У зв`язку з тим, що відповідачем не виконано своїх зобов`язань за договором в повному обсязі, позивач звернувся до суду з вимогою стягнути з відповідача 299.286,57 грн, з яких 168.687,93 грн основного боргу, 72.043,19 грн пені, 41.251,28 грн інфляційних втрат, 17.304,17 грн 10% річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/4477/23 від 28.03.2023 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено п`ятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання відповідних документів.

18.04.2023 позивачем усунено недоліки позовної заяви шляхом подання до суду відповідних документів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.04.2023 відкрито провадження у справі № 910/4477/23 та прийнято позовну заяву до розгляду; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Даною ухвалою суду встановлено відповідачу строк у п`ятнадцять днів з дня вручення даної ухвали для подачі відзиву на позов з урахуванням вимог ст. 165 Господарського процесуального кодексу України з доданням доказів, що підтверджують обставини викладені в ньому, та докази направлення цих документів позивачу.

У відповідності до ст. 242 Господарського процесуального кодексу України ухвалу про відкриття провадження у справі від 24.04.2023 було направлено відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення за № 0105494289365 за адресою, що зазначена в позовній заяві, а саме: 02091, м. Київ, Харківське шосе, 179б, оф. 211, яка згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань є місцезнаходженням відповідача.

Відповідно до п. 3 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

Відповідач ухвалу суду від 24.04.2023, надіслану за вказаною вище адресою, отримав 02.05.2023, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення за № 0105494289365, а отже відповідач мав подати відзив на позовну заяву у строк до 17.05.2023 включно.

02.05.2023 відповідачем до суду подано заяву про надання матеріалів справи для ознайомлення.

29.05.2023 від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву (поданий до відправлення до поштового відділення зв`язку 17.05.2023), відповідно до якого відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує частково. Так, відповідач не визнає здійснення поставки за накладними № 3472 від 20.01.2022 та № 5314 від 28.01.2022 посилаючись на те, що відповідачем у січні місячні заявки не надавались; на накладній № 3472 від 20.01.2022 відсутні підпис та печатка відповідача; на накладній № 5314 від 28.01.2022 стоїть підпис невідомої особи, тоді як попередні дві накладні, які визнаються відповідачем, підписані директором. Зазначає, що на січень місяць у відповідача існувала заборгованість за поставлений товар в грудні місяці, а саме по накладним № 85851 від 21.12.2021 на суму 28.201,60 грн та накладною № 87884 від 29.12.2021 на загальну суму 35.810,74 грн. Згідно акту звірки за грудень сальдо початкове складало 67.082,17 грн, а також було поставлено товар, який визнається відповідачем на загальну суму 86.541, 55 грн. Також було повернуто товар на загальну суму 23.986,87 грн, а отже борг склав 62.554,68 грн і сальдо, що склало разом 129.636,85 грн боргу на початок січня. Згідно банківських виписок з банку про перерахунок коштів з рахунку покупця також в січні місяці було сплачено за товар згідно накладних № 72428 від 25.10.2021 у сумі 20.000,00 грн та за товар згідно накладних № 66498, 72428 від 01-25.10.2021 у сумі 20.000,00 грн та в лютому було перераховано грошові кошти за товар згідно накладних № 72428 від 25.10.2021 у сумі 20.000,00 грн, а отже відповідач сплатив 60.000,00 грн, та повернув товар на суму 30.544,82 грн, що складає 90.544,82 грн, а отже на січень борг склав 39.092,03 грн з якою відповідач погоджується. Як зазначає позивач в позовній заві, ним начебто було поставлено товар, згідно накладних № 3472 від 20.01.2022 на суму 48.762,13 грн та № 5314 від 28.01.2022 на суму 80.833,77 грн., тоді, як у відповідача на 20.01.2022 існувала заборгованість у сумі 39.092,03 грн за постачання товару в грудні місяці, а саме 21.12.2021 та 29.12.2021. Згідно умов п. 1.9 договору постачальник має право в односторонньому порядку припинити відвантаження товару без застосування до нього штрафних санкцій у разі наявності простроченої дебіторської заборгованості покупця по оплаті за поставлений товар перед постачальником та необґрунтованої відмови покупця від підписання акту звірки взаєморозрахунків і акту звірки по тарі. У позивача, згідно позовної заяви та викладених в ній підстав щодо стягнення боргу зазначені дві вимоги, які були порушені відповідачем, а саме відмова у підписані акту звірки та заборгованість за поставлений товар. Вважає, що при наявності цих двох обставин позивач не робив поставку товару відповідачу, а намагається через неналежні докази (а саме дві накладні) стягнути безпідставно з товариства грошові кошти. Відповідач визнає нарахування пені, інфляційних втрат та 10% річних нарахованих за прострочення оплати за видатковими накладними № 85851 від 21.12.2021 та № 87884 від 29.12.2021, однак прострочення за останньою накладною вважає слід обраховувати з 31.01.2022.

Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Дане рішення постановлено з перевищенням встановленого наведеною нормою строку, проте у розумний строк, у зв`язку з перебуванням судді у відпустці.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

15.09.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ВП Роганський М`ясокомбінат» (постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Алеко Продукт» (покупець, відповідач) укладено договір поставки № 6344/2/2021 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов`язується передати покупцю товар, а покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити за нього обумовлену вартість на умовах цього договору. Право власності на товар переходить до покупця після повного розрахунку за товар. До моменту повного розрахунку за товар покупець набуває права розпорядження товаром та несе ризик його пошкодження та знищення.

Спір виник внаслідок того, що відповідач в порушення умов договору не сплатив вартість поставленого товару у повному обсязі, у зв`язку з чим виникла заборгованість у розмірі 168.687,93 грн та за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання позивачем нараховано 72.043,19 грн пені, 41.251,28 грн інфляційних втрат, 17.304,17 грн 10% річних.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до п. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Згідно з п. 10.1 договору він набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2021, а щодо проведення - розрахунків - до повного погашення заборгованості. У випадку, якщо жодна із сторін за один місяць до закінчення строку дії договору не заявить про розірвання договору, даний договір вважається пролонгованим на кожен наступний календарний рік.

Доказів в підтвердження виявлення однією із сторін небажання подовжувати договірні відносини сторонами не подано, а отже договір є чинним.

Згідно з п. 1.2 договору товар постачається окремими партіями згідно замовлень покупця.

Відповідно до п. 2.1 договору загальна сума договору складається з суми вартості поставленого товару, зазначеного в накладних, який було поставлено покупцю за весь період дії цього договору, але не може перевищувати суму у розмірі 990.000,00 грн з урахуванням ПДВ.

За умовами п.п. 4.1, 4.2 договору постачальник зобов`язується передати товар покупцю потягом трьох банківських днів з моменту підтвердження отримання замовлення. Асортимент, кількість, ціна одиниці товару визначаються в накладних на передачу товару згідно замовлення покупця.

Відповідно до п. 4.5 договору при отримання товару покупець зобов`язується здійснювати приймання товару за кількістю, якістю та асортиментом згідно з оформленої видаткової накладної. Підпис покупця або його представника (уповноваженої матеріально-відповідальної особи), а також печатка покупця у видатковій накладній в графі «отримав» свідчить про те, що товар отриманий в повній кількості, в належному асортименті, без ушкоджень стандартної упаковки та відповідає вимогам якості для такого товару.

Згідно з п. 4.7 договору датою отримання покупцем товару є дата підписання видаткової накладної.

Відповідно до ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

З матеріалів справи вбачається, що позивач передав, а відповідач прийняв товар вартістю 144.846,11 грн, що підтверджується наступними підписаними та скріпленими печатками обох сторін видатковими накладними

№ 85851 від 21.12.2021 на суму 28.201,60 грн;

№ 87884 від 29.12.2021 на суму 35.810,74 грн;

№ 5314 від 28.01.2022 на суму 80.833,77 грн.

Посилання позивача на те, що ним було поставлено, а відповідачем прийнято товар на суму 48.762,13 грн згідно видаткової накладної № 3472 від 20.01.2022 не приймаються судом до уваги, оскільки подана позивачем видаткова накладна № 3472 від 20.01.2022 на суму 48.762,13 грн з боку відповідача в графі «отримав(ла)» не підписана та не скріплена печаткою, а отже не підтверджує факт поставки та відповідно отримання відповідачем товару вартістю 48.762,13 грн. Інших доказів в підтвердження поставки відповідачу товару на суму 48.762,13 грн позивачем не подано.

Стосовно посилань відповідача на те, що видаткова накладна № 5314 від 28.01.2022 підписана невідомою особою, суд відзначає, що наявність підпису у видатковій накладній № 5314 від 28.01.2022, яка засвідчена відтиском печатки відповідача, не може свідчити про те, що особа, яка підписала акт, є неуповноваженою, оскільки відтиск печатки є свідченням участі Товариства з обмеженою відповідальністю «Алеко Продукт», як юридичної особи, у вчиненні дій щодо прийняття товару за вказаною накладною.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Пунктом 2.2 договору встановлено, що оплата за поставлений товар проводиться покупцем готівковим або безготівковим шляхом у строк, що не перевищує 30 (тридцять) календарних днів з моменту отримання товару покупцем.

Відповідно до ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Згідно з ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

З огляду на наведені норми та умови п. 2.2 договору відповідач мав здійснити оплату за поставлений товар в наступні строки

за накладною № 85851 від 21.12.2021 у строк до 20.01.2022 включно;

за накладною № 87884 від 29.12.2021 у строк до 28.01.2022 включно;

за накладною № 5314 від 28.01.2022 у строк до 28.02.2022 включно (останній день оплати припав на 27.02.2022 - неділя, а отже переноситься на понеділок).

Позивач у позовній заяві зазначає, що відповідачем здійснено часткову оплату за накладною № 85851 від 21.12.2021 в сумі 24.201,60 грн в підтвердження чого позивачем подано банківську виписку від 13.01.2022.

З банківської виписки від 13.01.2022 вбачається, що відповідачем здійснено оплату за накладною № 66498 від 01.10.2021 у розмірі 20.000,00 грн та за накладною № 72428 від 25.10.2021 у розмірі 20.000,00 грн.

При цьому позивач зазначає, що внаслідок цих оплат відбулась переплата в розмірі 26.973,57 грн, яка зарахована позивачем в якості часткової оплати за накладною № 85851 від 21.12.2021.

Відповідачем дана обставини не заперечується, а навпаки, з відзиву вбачається, що відповідач визнає суму боргу в розмірі 39.092,03 грн, яка складається з боргу за накладною № 85851 від 21.12.2021 в сумі 3.281,29 грн та за накладною № 87884 від 29.12.2021 в сумі 35.810,74 грн.

Разом з цим, судом встановлено, що позивачем поставлено, а відповідачем отримано також товар за видатковою накладною № 5314 від 28.01.2022 на суму 80.833,77 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Матеріали справи свідчать, що відповідач в порушення взятих на себе за договором зобов`язань вартість товару у визначений строк у повному обсязі не сплатив, у зв`язку з чим виникла заборгованість перед позивачем, яка становить 119.925,80 грн (3.281,29 грн + 35.810,74 грн + 80.833,77 грн).

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Доказів того, що відповідачем виконано зобов`язання по сплаті поставленого товару за договором в повному обсязі не подано.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про наявність передбачених чинним законодавством правових підстав для стягнення з відповідача вартості поставленого товару в розмірі 119.925,80 грн.

Вимоги позивача про стягнення з відповідача 48.762,13 грн основного боргу задоволенню не піддягають, оскільки позивачем не доведено факт поставки товару відповідачу на вказану суму.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначені договором строки оплату товару не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов`язання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно зі ст.ст. 546, 547 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, в тому числі неустойкою. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.

Пунктом 7.3 договору передбачено, що у випадку порушення строків оплати товару, покупець сплачує постачальнику пеню від суми заборгованості за кожний день прострочення, в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який створилася така заборгованість.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Даною нормою передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Відповідно до п. 7.12 договору сторони домовились, що строк нарахування штрафних санкцій за цим договором є необмеженим.

Отже, при укладанні договору сторони визначили відповідальність за порушення зобов`язання та передбачили інший період нарахування ніж встановлений законом.

В зв`язку з тим, що взяті на себе зобов`язання з поставки товару відповідач не виконав, він повинен сплатити позивачу пеню, розмір якої за розрахунками суду, що знаходиться в матеріалах справи становить 51.211,53 грн (нарахований на суму 3.281,29 грн за період з 21.01.2022 по 27.02.2023; на суму 35.810,74 грн за період з 29.01.2022 по 27.02.2023; на суму 80.833,77 грн за період з 01.03.2022 по 27.02.2023).

Вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 51.211,53 грн обґрунтовані і підлягають задоволенню та в іншій частині в пені в позові слід відмовити, оскільки нарахована на суму боргу поставка за якою не підтверджена та невірно визначено період прострочення за накладною № 5314 від 28.01.2022.

В зв`язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті поставленого товару позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 41.251,28 грн інфляційних втрат та 17.304,17 грн 10% річних.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Відповідно до п. 7.4 договору за несвоєчасні розрахунки з винної сторони стягуються інфляційні нарахування та 10% річних за користування чужими коштами.

Отже, з урахуванням викладеного суд приходить до висновку, що пунктом 7.4 договору сторони узгодили інший розмір річних, сплата яких передбачена в порядку 625 Цивільного кодексу України.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.2 п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань»).

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у наступному місяці.

Якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Такий висновок викладений у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 № 910/13071/19.

Суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 29.551,08 грн інфляційних втрат (нарахованих на суму 3.281,29 грн за період лютий 2022 року - січень 2023 року; на суму 35.810,74 грн за період лютий 2022 року - січень 2023 року; на суму 80.833,77 грн за період березень 2022 року - січень 2023 року) та 12.298,93 грн 10% річних (нарахованих на суму 3.281,29 грн за період з 21.01.2022 по 27.02.2023; на суму 35.810,74 грн за період з 29.01.2022 по 27.02.2023; на суму 80.833,77 грн за період з 01.03.2022 по 27.02.2023) обґрунтовані та підлягають задоволенню.

В іншій частині інфляційних втрат та 10% річних в позові слід відмовити, оскільки нараховані на суму боргу поставка за якою не підтверджена та невірно визначено період прострочення за накладною № 5314 від 28.01.2022.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.

З урахуванням викладеного суд приходить до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ВП Роганський М`ясокомбінат» підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Стосовно розподілу витрат позивача на правову допомогу в розмірі 7.200,00 грн слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема до них належать витрати на професійну правничу допомогу.

Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України).

Стаття 161 Господарського процесуального кодексу України визначає, що заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

До позовної заяви додано попередній (орієнтований) розрахунок судових витрат, згідно якого витрати на правову допомогу становлять 7.200,00 грн.

Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно зі ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

26.02.2023 між позивачем (Клієнт) та адвокатом Севагіним Іваном Івановичем (Адвокат) укладений договір про надання правничої (правової) допомоги, за умовами якого Адвокат зобов`язався здійснити представництво Клієнта, що вказане в цьому договорі на умовах і в порядку, що визначені цим договором, а Клієнт зобов`язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витати, необхідні для виконання цього договору.

Підтвердженням того, що Севагін Іван Іванович є адвокатом свідчить свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ДН № 5455 від 19.04.2019.

Відповідно до п. 2 вказаного договору за надання Адвокатом правничої допомоги за цим договором, Клієнт зобов`язаний виплатити Адвокату гонорар (винагороду) та оплатити фактичні витрати, необхідні для виконання цього договору в розмірі та на умовах визначених в додатку до цього договору.

Згідно п. 1 додатку від 26.02.2023 до вказаного договору сторони погодили виплату фіксованої суми гонорару (винагороди) за надання Адвокатом правничої допомоги у розмірі 7.200,00 грн.

27.02.2023 між Клієнтом та Адвокатом складено акт наданих послуг, яким засвідчено, що Клієнт прийняв надані послуги (перелік наведений у акті) з надання правової допомоги загальною вартістю 7.200,00 грн.

Згідно з п. 2 додатку від 26.02.2023 до договору про надання правової допомоги сторони погодили, що виплата гонорару (винагороди) здійснюється в термін, що не перевищує 5 календарних днів з моменту отримання грошових коштів в справі про стягнення заборгованості, штрафних санкцій та інфляційних нарахувань з боржника по договору поставки № 6344/2/2021 від 15.09.2021 ТОВ Алеко Продукт» на користь ТОВ «ВП Роганський м`ясокомбінат».

Доказів сплати позивачем Адвокату гонорару в сумі 7.200,00 грн не подано.

Разом з цим, Об`єднана палата Верховного Суду у постанові № 922/445/19 від 03.10.2019 дійшла висновку, що витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 1 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч.ч. 5, 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідачем не заявлено клопотання про зменшення розміру витрат на правову допомогу, не підтверджено неспівмірність розміру понесених позивачем витрат на правову допомогу зі складністю спору.

Суд приходить до висновку про відповідність заявленого позивачем розміру витрат на професійну правову допомогу критеріям, що визначені ст. 126 Господарського процесуального кодексу України та не вбачає підстав для його зменшення.

Враховуючи те, що позивачем підтверджено правовий статус адвоката, а також співмірність розміру витрат з наданими послугами, господарський суд дійшов висновку, що у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати позивача на правову допомогу покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тобто в сумі 5.123,88 грн.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 129, 237, 238, 240 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Алеко Продукт» (02091, м. Київ, Харківське шосе, 179б, оф. 211, код ЄДРПОУ 41561341) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВП Роганський М`ясокомбінат» (61172, м. Харків, вул. Роганська, 151, код ЄДРПОУ 34389679) 119.925 (сто дев`ятнадцять тисяч дев`ятсот двадцять п`ять) грн 80 коп. основного боргу, 51.211 (п`ятдесят одну тисячу двісті одинадцять) грн 53 коп. пені, 29.551 (двадцять дев`ять тисяч п`ятсот п`ятдесят одну) грн 08 коп. інфляційних втрат, 12.298 (дванадцять тисяч двісті дев`яносто вісім) грн 93 коп. 10% річних, 3.198 (три тисячі сто дев`яносто чотири) грн 81 коп. витрат по сплаті судового збору, 5.123 (п`ять тисяч сто двадцять три) грн 88 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

3. В іншій частині в позові відмовити повністю.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

СуддяВ.В. Сівакова