Рішення

від 27.06.2023 по справі 916/1633/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" червня 2023 р. Справа № 916/1633/23Господарський суд Одеської області у складі судді Нікітенка С.В., за участю секретаря судових засідань Склезь Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Селянського (фермерського) господарства „Рада (68500, Одеська обл., Болградський р-н, смт. Тарутине, вул. Красна, буд.168; код ЄДРПОУ 22513071),

до: Тарутинської селищної ради Болградського району Одеської області (68500, Одеська обл., Болградський р-н, смт. Тарутине, вул. Широка, буд.1; код ЄДРПОУ 04379226),

про визнання права постійного користування земельною ділянкою.

За участю представників сторін:

від позивача не з`явився;

від відповідача не з`явився.

Обставини справи.

Селянське (фермерське) господарство „Рада звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Тарутинської селищної ради Болградського району Одеської області, в якій просить визнати за Селянським (фермерським) господарством „Рада право постійного користування земельною ділянкою для ведення фермерського господарства, площею 13,6400 га, кадастровий номер земельної ділянки: 5124787600:01:001:0776, яка розташована на території Підгірненської сільської ради Тарутинського району Одеської області, яка була надана в постійне користування ОСОБА_1 відповідно до Державного акту на право постійного користування землею, який виданий на підставі рішення Тарутинської районної Ради народних депутатів Тарутинського району Одеської області №189-ХХІ від 20 травня 1994 року.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 24.04.2023 позовну заяву Селянського (фермерського) господарства „Рада (Вх. № 1693/23 від 20.04.2023) залишено без руху.

Ухвалою суду від 01.05.2023 прийнято позовну заяву Селянського (фермерського) господарства „Рада до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/1633/23. Справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 23.05.2023 о 10:30 год.

03 травня 2023 року до суду від відповідача у справі надійшло клопотання, в якому відповідач просить суд розглядати справу за відсутністю представника Тарутинської селищної ради Болградського району Одеської області, проти задоволення позовних вимог не заперечує.

Вказане клопотання відповідача суд прийняв до розгляду та залучив до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 23.05.2023 закрито підготовче провадження у справі № 916/1633/23, постановлено здійснити розгляд справи № 916/1633/23 по суті впродовж розумного строку, призначено справу до судового розгляду по суті на 27 червня 2023 року о 14:10 год., викликано учасників справи у судове засідання, призначене на 27.06.2023 о 14:10 год.

27 червня 2023 року до суду від позивача у справі надійшло клопотання про проведення судового засідання 27.06.2023 без його участі.

Вказане клопотання суд прийняв до розгляду та залучив до матеріалів справи.

Представники сторін у судове засідання 27.06.2023 не з`явились.

У судовому засіданні 27.06.2023 після повернення з нарадчої кімнати судом відповідно до ст. 240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд

ВСТАНОВИВ:

Матеріали справи свідчать, що на підставі рішення Тарутинської районної Ради народних депутатів Тарутинського району Одеської області № 189-ХХІ від 20 травня 1994 року, ОСОБА_1 надано у постійне користування земельну ділянку площею 13,64 га, розташовану на території Підгірненської сільської ради народних депутатів, в межах згідно з планом, для ведення селянського (фермерського) господарства Рада, якій пізніше присвоєно кадастровий номер: 5124787600:01:001:0776.

30 травня 1994 року громадянину України ОСОБА_1 видано Державний акт на право постійного користування землею.

Після отримання громадянином - засновником ( ОСОБА_1 ) Державного акта на право постійного користування землею, останнім засновано фермерське господарство Рада, яке було зареєстровано виконкомом Тарутинської районної Ради народних депутатів та присвоєно ідентифікаційний код юридичної особи - 22513071, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А01 № 008257 виданого 28.01.2008 року на заміну старого свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи.

Згідно пунктів 1.1., 1.3., 1.7., 1.8. Статуту ФГ Рада, затвердженого 10.07.1995, фермерське господарство Рада є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Фермерське господарство набуває статут юридичної особи після відводу земельної ділянки в натурі (на місцевості) та отримання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди та державної реєстрації фермерського господарства. На ім`я голови фермерського господарства видасться відповідно Державний акт на право приватної власності на землю, Державний акт на право постійного користування. З ним укладається договір на тимчасове користування землею. Головою фермерського господарства Рада є ОСОБА_1 .

Згідно пункту 4.1. Статуту ФГ Рада, затвердженого 10.07.1995 року, фермерське господарство Рада організовано на землях запасу Підгірненської сільської ради народних депутатів, наданих на право постійного користування рішенням Тарутинської районної Ради народних депутатів № 189-ХХІ від 20.05.1994 в розмірі 13,64 гектарів.

Тобто у правовідносинах користування спірною земельною ділянкою з дня державної реєстрації фермерського господарства, саме воно набуло права та обов`язки землекористувача.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданого Балтським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Подільському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (т. 1, а.с. 17).

24 січня 2023 року приватним нотаріусом Подільського районного нотаріального округу Одеської області Смірновою Н.С. видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на права засновника у Селянському (фермерському) господарстві Рада, код ЄДРПОУ - 22513071 на ім`я ОСОБА_2 (т. 1, а.с. 18).

Рішенням № 01 Голови Селянського (фермерського) господарства Рада', від 28.02.2023 року, прийнято рішення про зміну засновника СФГ Рада з ОСОБА_1 на ОСОБА_2 ; зміну Голови СФГ Рада з ОСОБА_1 на ОСОБА_2 та викладення (затвердження) статуту СФГ Рада в новій редакції.

Пунктом 1.2 Статуту СФГ Рада (нова редакція) у редакції від 28.02.2023 передбачено, що Головою СФГ є ОСОБА_2 .

Пунктом 5.1 статуту СФГ Рада (нова редакція) у редакції від 28.02.2023 встановлено, що землі Господарства можуть складатися із: земельних ділянок, що належать на праві власності Господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам Господарства на праві приватної власності; земельних ділянок, що використовуються Господарством на умовах оренди або права постійного користування.

05 квітня 2023 року державним реєстратором Саф`янівської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області відмовлено у реєстрації права постійного користування земельною ділянкою за кадастровим номером 5124787600:01:001:0776 за СФГ Рада.

Дані обставини стали підставою для звернення позивача з позовною заявою до суду.

Таким чином, виник спір, який підлягає вирішенню у судовому порядку.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги Селянського (фермерського) господарства „Рада підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Згідно із частиною 1 статті 51 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 05 травня 1993 року, на момент створення С(Ф)Г РАДА) громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до положень статті 7 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 05 травня 1993 року, на момент створення С(Ф)Г РАДА) користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Згідно із частиною 1 статті 23 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 05 травня 1993 року, на момент створення С(Ф)Г РАДА) право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

З наведеного нормативного регулювання вбачається, що на момент надання земельної ділянки ОСОБА_1 , земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення С(Ф)Г надавалась не як громадянину України, а як спеціальному суб`єктові - Голові створюваного селянського (фермерського) господарства.

В подальшому, 19 червня 2003 року було прийнято новий Закон України № 937-ІУ «Про фермерське господарство» (далі - Закон № 937-ІУ), яким Закон України «Про селянське (фермерське) господарство» № 2009-ХІІ визнано таким, що втратив чинність.

У статті 1 Закону № 937-ІУ вказано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Згідно із частиною 1 статті 5, частиною 1 статті 7 Закону № 937-ІУ право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (стаття 8 Закону № 937-ІУ).

Отже, й на сьогодні можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у статті 42 ГК України визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інші види ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими елементами здійснення підприємницької діяльності в розумінні ГК України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення.

Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 ГК України.

Аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені в постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 320/5724/17 (провадження № 14-385цс19).

З аналізу приписів статей 1,5,7,8 Закону № 937-ІУ можна зробити висновок, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.

Згідно із частиною 1 статті 92 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 24 вересня 2021 року, на момент смерті ОСОБА_1 ) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; громадські організації осіб з інвалідністю України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації; релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності: публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування"; заклади освіти незалежно від форми власності; співвласники багатоквартирного будинку для обслуговування такого будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку; оператор газотранспортної системи та оператор системи передачі; господарські товариства в оборонно-промисловому комплексі, визначені частиною першою статті 1 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності" (частина 2 статті 92 цього Кодексу).

З наведеного вбачається, що на момент смерті ОСОБА_1 право громадян та приватних юридичних осіб на використання земельних ділянок на підставі права постійного користування законодавством не було передбачено.

Пунктом 6 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України, який діяв з 01 січня 2002 р. (момент набрання чинності названим Земельним кодексом України) до 22 вересня 2005 р., було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01 січня 2002 року, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.

Проте Конституційний Суд України Рішенням № 5-рп/2005 від 22 вересня 2005 року визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

Звідси громадяни та юридичні особи, які до 01 січня 2002 року отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов`язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі.

Таким чином, з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа.

Право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у законодавстві.

У пункті 7.27 постанови від 05 листопада 2019 року у справі № 906/392/18 (провадження № 12-57гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним.

Таким чином, одержання громадянином - засновником правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельною ділянкою для ведення СФГ є необхідною передумовою державної реєстрації та набуття СФГ правосуб`єктності як юридичної особи. Підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення СФГ і подальшої державної реєстрації СФГ як юридичної особи, виступає припинення діяльності відповідного фермерського господарства.

Звідси у разі смерті громадянина - засновника СФГ відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки, яка була надана засновнику саме для ведення фермерського господарства, зберігаються за цією юридичною особою до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку.

Таким чином, у разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством до якого воно перейшло після створення фермерського господарства. Звідси право постійного користування земельною ділянкою саме через перехід його до селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) не входить до складу спадщини. Спадкувати можна права померлого засновника (члена) щодо селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), а не земельну ділянку, яка перебуває в користуванні такого господарства.

Відповідно до статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з частиною 1 статті 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відносини, що виникають у зв`язку з обов`язком держави виконати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України, з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї, з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини, зі створенням передумов для зменшення заяв до Європейського суду з прав людини проти України регулюється Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", яка кореспондується зі статтею 11 ГПК України суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду, як джерело права.

Відповідно до частини 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 п. №475/97-ВР, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Звідси право користування земельною ділянкою, отриманою громадянином засновником для ведення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), є майном у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, право на яке підпадає під її захист.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) друге речення того ж абзацу охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) другий абзац визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), пункти 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, а останнє характеризуватися доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, наслідки його застосування мають бути передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, то Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах Рисовський проти України від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), пункт 68, Кривенький проти України від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07), пункт 45).

ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б один із зазначених критеріїв сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном не буде дотриманий. І навпаки встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Втручання держави у право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

ЄСПЛ у рішенні Щокін проти України від 14 жовтня 2010 року (Shtokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та № 37943/06, пункти 50 та 51) зазначив, що позбавлення власності можливе тільки при виконанні певних вимог. Суд вказує у своєму рішенні, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки на умовах, передбачених законом, а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення законів. Говорячи про закон, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції. Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні.

Отже, відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, майнове право особи, зокрема, право користування земельною ділянкою, може бути припинено у разі, якщо цього потребують загальні інтереси суспільства.

Разом з тим, під час розгляду даного спору, відповідач не заперечував проти задоволення позовних вимог, належним чином не обґрунтував та не довів за допомогою належних та допустимих доказів припинення права позивача на користування спірною земельною ділянкою.

Відповідно до статті 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Частиною 1 статті 15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у випадку його порушення, невизнання або оспорювання.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликане поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Частиною 1 статті 16 ЦК України закріплено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частина 2 вказаної статті наводить способи захисту цивільних прав, одним з яких є визнання наявності чи відсутності права.

Відповідно до положень статті 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Приписами частини 1 статті 392 ЦК України визначено, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Частиною 2 статті 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Частиною 3 вказаної статті визначено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання прав.

Враховуючи наявність спору щодо належності права постійного користування землею та відсутності правових підстав для невизнання такого права за позивачем, суд приходить до висновку про задоволення позову.

Аналогічний правовий висновок щодо визнання за селянським (фермерським) господарством права постійного користування земельною ділянкою, отриманою громадянином засновником для ведення селянського (фермерського) господарства за наявності тотожних обставин зроблено в постанові Великої Палати Верховного Суд від 23.06.2020 у справі № 922/989/18. Відповідно до частини 4 статті 236 ГПК України висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, враховуються судами при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Згідно частини третьої статті 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У відповідності до частини першої статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати за Селянським (фермерським) господарством Рада (68500, Одеська обл., Болградський (колишній - Тарутинський) район, смт. Тарутине, вул. Красна, буд. 168, код ЄДРПОУ 22513071) право постійного користування земельною ділянкою для ведення фермерського господарства, площею 13,6400 га, кадастровий номер земельної ділянки: 5124787600:01:001:0776, що розташована на території Підгірненської сільської ради Тарутинського району Одеської області, яка була надана в постійне користування ОСОБА_1 (який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ) відповідно до Державного акту на право постійного користування землею, який виданий на підставі рішення Тарутинської районної ради народних депутатів Тарутинського району Одеської області № 189-ХХІ від 20 травня 1994 року.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-Західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги у строки, визначені ст. 256 ГПК України.

Повне рішення складено 03 липня 2023 р.

Суддя Нікітенко С.В.