Рішення

від 03.07.2023 по справі 927/601/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Іменем України

РІШЕННЯ

03 липня 2023 року м. Чернігівсправа № 927/601/23 Господарський суд Чернігівської області у складі судді Фесюри М.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд Енерджі",

код ЄДРПОУ 42574985, вул. Ярославів Вал, буд. 13/2, літ. "Б", м. Київ, 01054,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "БТП",

код ЄДРПОУ 43627791, вул. Толстого, 147, м. Чернігів, 14014,

про стягнення 239 680,93 грн

без повідомлення (виклику) сторін

Обставини справи:

Товариством з обмеженою відповідальністю "Гранд Енерджі" подано позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "БТП" про стягнення 239 680,93 грн заборгованості, а саме: 126 857,29 грн боргу, 39 604,40 грн інфляційних, 68 005,93 грн пені та 5 213,31 грн 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за Договором поставки №2211-АМ від 22.11.21 в частині оплати товару.

Також позивачем заявлено до стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 19 800 грн.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.04.23 справа №927/601/23 передана на розгляд судді Фесюрі М.В.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 01.05.23 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; встановлено відповідачу строк для подачі відзиву на позов та всіх доказів, що підтверджують викладені у відзиві обставини протягом 15 (п`ятнадцяти) днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі; позивачу встановлено строк протягом 5 (п`яти) днів з дня отримання відзиву на позов для подачі до суду відповіді на відзив з одночасним надсиланням копії відповіді на відзив та доданих до неї доказів відповідачу; відповідачу встановлено строк протягом 5 (п`яти) днів з дня отримання відповіді на відзив для подання до суду заперечення на відповідь позивача на відзив з одночасним надсиланням його копії разом з доданими до нього документами позивачу.

Ухвала суду від 01.05.23 отримана позивачем 05.05.23, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення №1400056743270.

Вказана вище ухвала суду від 01.05.23, що направлялась відповідачу на адресу, вказану в позовній заяві і яка відповідає адресі державної реєстрації, була повернута до суду з відміткою відділу поштового зв`язку «адресат відсутній за вказаною адресою».

Відповідно до частин третьої та сьомої статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі, якщо ухвалу про відкриття провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв`язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо.

Пунктом 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Згідно із частиною першою статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

За змістом пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №270 від 05.03.2009 у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п`ять календарних днів з дня надходження листа до об`єкта поштового зв`язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Поштові відправлення повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику у разі, зокрема, відсутністю адресата за вказаною адресою.

Судом встановлено, що адреса відповідача, яка зазначена у позовній заяві повністю збігаються з адресою, зазначеною у рекомендованому повідомленні.

Ухвала суду, яка направлялась на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "БТП" (вул. Толстого, 147, м. Чернігів, 14014) міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Заяв про зміну місцезнаходження чи місця проживання від відповідача не надходило.

Суд звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному випадку суду.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 18.03.2021 у справі №911/3142/19, а також близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження №11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б.

Крім того, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Враховуючи викладене вище та факт надсилання судом ухвали на офіційну адресу відповідача у справі, враховуючи повернення вказаної ухвали із відміткою поштового відділення: "адресат відсутній за вказаною адресою", суд доходить висновку про належне повідомлення учасника судового процесу про відкриття провадження у справі №927/601/23.

Відповідно до положень ч. 8 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.

Відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався, відзиву у встановлений судом строк не надав.

Згідно частини 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 5, 7 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін від учасників справи до суду не надходило.

Відтак, розгляд даної справи здійснюється судом без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) сторін в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, що передбачено ч.13 ст.8 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно зі ст.248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі, зокрема, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд ВСТАНОВИВ:

22.11.2021 року між Приватним підприємством "Гранд Енерджі" (надалі - Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "БТП" (надалі - Покупець) укладено договір поставки №2211-АМ (далі - Договір).

Згідно з п.1.1. Договору, Постачальник зобов`язується поставити і передати у власність покупця, а покупець прийняти і оплатити пиломатеріали хвойних порід (надалі-продукція), на умовах, погоджених цим договором.

Асортимент та кількість продукції, що поставляється в рамках даного Договору визначається виходячи з асортименту та кількості продукції, що поставляється в рамках даного договору (п.2.1. Договору).

Якість продукції має відповідати вимогам чинних стандартів, а саме: ГОСТ 8486-86 «Пиломатеріали хвойних порід. Технічні умови» (п.2.2. Договору).

У вартість продукції включено вартість маркування, пакування, завантаження, доставки на склад покупця (п.3.1. Договору).

Загальна вартість даного договору визначається сумою всіх видаткових накладних, які є його невід`ємною частиною (п.3.2. Договору).

Передача продукції покупцю здійснюється на підставі видаткової накладної та специфікації (пакувальному листі) підписаними уповноваженими представниками Сторін. постачальник здійснює поставку продукції на умовах DDU згідно правил (Інкотермс 2020), продукція доставляється постачальником на склад покупця (п.4.1. Договору).

Покупець зобов`язується власними силами та за власний рахунок здійснити розвантаження доставленої продукції протягом 24 годин з моменту її прибуття на склад покупця. Всі витрати пов`язані з простоєм транспортних засобів понад погоджений в даному пункті граничний термін, відшкодовуються покупцем протягом 2 (двох) банківських днів від моменту отримай ня відповідної вимоги продавця (п. 4.2. Договору).

За умовами п.5.1. Договору покупець здійснює оплату поставленої партії продукції шляхом перерахування коштів на банківський рахунок постачальника протягом чотирнадцяти календарних днів з моменту отримання продукції на підставі рахунку-фактури та видаткової накладної.

Покупець має право не здійснювати оплату партії продукції, до моменту надання всіх без виключення документів зазначених в п.4.3. даного Договору та звільняється від відповідальності передбаченої п.7 Договору.

У випадку, якщо покупець здійснить оплату пізніше строків, передбачених пп. 5.1. він сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення (п.7.1. Договору).

Відповідальність Сторін визначаться у відповідності із Законодавством України (п.7.2. Договору).

Всі суперечки і непорозуміння, які можуть виникнути за цим Договором, будуть вирішуватись між Сторонами, шляхом переговорів. У випадку якщо суперечності не будуть розв`язані в процесі переговорів, сторони передають їх на розгляд до Господарського суду у відповідності до діючого законодавства України (п.7.3. Договору).

Даний Договір укладено українською мовою в 2-х (двох) примірниках (по одному для кожної Сторони), що мають однакову юридичну силу та замінює будь-які попередні домовленості сторін (п.9.1. Договору).

Договір вступає в силу від дати його підписання Сторонами і діє до 31.12.21, але у будь-якому випадку до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань, що випливають з даного Договору. Якщо за 15 календарних днів до закінчення строку даного Договору від однієї із сторін не надійде письмове повідомлення про його розірвання, то Договір вважається продовженим на наступний календарний рік на тих же умовах (п.9.2. Договору).

Договір підписаний та скріплений печатками обох сторін.

На виконання умов договору позивачем поставлено, а відповідачем отримано товар на загальну суму 126 857,29 грн., що підтверджено видатковою накладною №87 від 23.11.21 на суму 126 857,29 грн.

Видаткова накладна підписана уповноваженими представниками сторін та скріплена печатками товариств.

Факт отримання товару за вказаною накладною відповідачем у справі не спростовано.

26.01.23 позивачем на адресу відповідача надіслана претензія (вих.№01-19/23 від 19.01.23) з вимогою протягом п`яти банківських днів від моменту отримання ланої претензії сплатити заборгованість, яка станом на 19.01.23 склала 126 857,29 гривень. Претензія була залишена відповідачем без відповіді, заборгованість сплачена не була (а.с. 20-23).

Як вбачається з матеріалів справи між сторонами підписано та скріплено печатками обох сторін Акт звірки взаємних розрахунків за період 01.01.21-13.03.23, в якому зазначено, що заборгованість відповідача станом на 13.03.23 становить 126 857,29 грн (а.с. 19).

Відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

Такі правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 05.03.2019 у справі №910/1389/18.

Таким чином, суд дійшов висновку, що акт звірки взаємних розрахунків, підписаний та скріплений печаткою боржника, є доказом, що свідчить про фактичне визнання відповідачем наявності у нього перед позивачем боргу з оплати поставленого товару у розмірі 126 857,29 грн.

Невиконання відповідачем своїх зобов`язань за Договором щодо своєчасної оплати отриманого товару стала підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

За прострочення виконання зобов`язання по оплаті вартості поставленого товару, позивачем також нараховано та пред`явлено до стягнення (з урахуванням строку оплати по накладній №87 від 23.11.21): 68 005,93 грн пені та 5 213,31 грн - 3% річних за період прострочення з 07.12.21 по 20.04.23, 166 461,69 грн інфляційних за період з грудня 2021року по травень 2023 року.

Надаючи правову оцінку відносинам, що склались між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Так, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч.7 ст.179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим використанням

За своєю юридичною природою, укладений між сторонами договір є договором поставки.

Відповідно до ч.2 ст.712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч.2,3 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона має вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. За ч.1 ст.193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених цим Кодексом.

Так, відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обігу або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання. При зустрічному виконанні зобов`язання сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту (ч.1,2 ст.538 Цивільного кодексу України).

Оскільки матеріалами справи підтверджується факт поставки позивачем та отримання відповідачем товару за вищевказаним Договором, а тому відповідно до ст. 538 Цивільного кодексу України, у відповідача виникло зустрічне зобов`язання розрахуватись за отриманий товар.

Відповідач свої зобов`язання за Договором щодо оплати отриманого товару не виконав, своєчасно та в повному обсязі за отриманий від позивача товар не розрахувався. Заборгованість відповідача становить 126 857,29 грн.

З огляду на наведені обставини та представлені докази, суд доходить висновку про правомірність та обґрунтованість позовної вимоги в частині стягнення з відповідача 126 857,29 грн суми основного боргу.

Позивачем також заявлено вимогу про стягнення з відповідача 39 604,40 грн інфляційних втрат та 5 213,31 грн - 3% річних.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором, або законом. Виходячи зі змісту частини 1 статті 612 вказаного Кодексу, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його в строк, установлений договором або законом.

Умовами п.5.1. Договору передбачено, що покупець здійснює оплату поставленої партії продукції шляхом перерахування коштів на банківський рахунок постачальника протягом чотирнадцяти календарних днів з моменту отримання продукції на підставі рахунку-фактури та видаткової накладної. Згідно видаткової накладної №87 від 23.11.21, на виконання умов договору позивачем поставлено, а відповідачем отримано товар на загальну суму 126 857,29 грн. Таким чином, відповідач повинен був розрахуватись за поставлену партію продукції за вказаною видатковою накладною до 16.12.21 включно.

За частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Беручи до уваги, що матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем грошових зобов`язань по оплаті поставленого позивачем товару, суд, перевіривши розрахунки трьох відсотків річних та інфляційних втрат за заявлені періоди, керуючись частиною 2 статті 625 ЦК України, дійшов висновку про задоволення позову в частині стягнення з відповідача 39 604,40 грн інфляційних втрат та 5213,31 грн 3% річних.

Щодо вимог про стягнення 239 680,93 грн пені, суд зазначає наступне.

Приписами пункту 3 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частиною першою статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).

Перевіркою наведеного в позові розрахунку пені за період з 07.12.21 по 20.04.23 у розмірі 68 005,93 грн судом виявлена невідповідність періоду нарахування пені положенням частини шостої статті 232 Господарського кодексу України. Так, відповідачем нараховано пеню поза межами встановленого законом шестимісячного періоду її нарахування (правильним періодом нарахування є з 07.12.21 по 06.06.22), тоді як умовами договору не передбачено збільшення такого періоду, а визначено лише спосіб її нарахування: за кожний день прострочення (п.7.1. Договору). Внаслідок здійсненого судом перерахунку пені за період з 07.12.21 по 06.06.22, її розмір склав 12 744,82 грн.

Відповідно до ч.1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

За загальним правилом обов`язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов`язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред`явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Відповідно до положень ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з ч.1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставин, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Всупереч наведеним нормам, відповідач не надав суду жодних належних та допустимих доказів, які підтверджують неможливість здійснення ним своєчасної оплати отриманого по Договору товару, а тому дії відповідача щодо несвоєчасної та повної оплати товару, є порушенням положень договору та норм чинного законодавства.

Враховуючи, що відповідач в порушення ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України взяті на себе зобов`язання щодо своєчасної та повної оплати отриманого товару не виконав, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача обґрунтовані і підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідача на користь позивача: 126 857,29 грн основного боргу, 39 604,40 грн - інфляційні втрати, 5213,31 грн - 3% річних та 12 744,82 грн - пені. У задоволенні іншої частини позовних вимог в частині стягнення пені в розмірі 55261,11 грн суд вважає за необхідне відмовити з вищенаведених підстав.

При ухваленні рішення в справі, суд, у тому числі, вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами.

Частиною 1 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Згідно з ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 цього Кодексу).

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно зі ст. 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності є:

1) надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення;

4) надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні;

5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні;

6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами;

7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України;

8) надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань;

9) захист прав, свобод і законних інтересів викривача у зв`язку з повідомленням ним інформації про корупційне або пов`язане з корупцією правопорушення.

Згідно зі ст. 16 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 Господарського процесуального кодексу України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

За змістом ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5, 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Отже, у розумінні положень ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 цього Кодексу).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Визначаючи суму відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/WestAllianceLimited" проти України").

У рішенні ЄСПЛ "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Позивачем у позовній заяві наведено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат у розмірі 19 800 грн.

Як докази витрат на професійну правничу допомогу позивач надав: договір про надання правової (правничої) допомоги №16/04-2023 від 16.04.23, укладений з адвокатом Кудрявцевим О.М. та позивачем (далі Договір); акт прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) згідно з Договору про надання правової (правничої) допомоги №16/04-2023 від 16.04.23 на суму 19800,00 грн; платіжну інструкцію №658 від 22.04.23 на суму 19800,00 грн з призначенням платежу «оплата за вартість правової (правничої) допомоги за Договором №16/04-2023 про надання правової (правничої) допомоги від 16.04.23; ордер на надання правничої (правової) допомоги від 21.04.23 серія АА № 1297237 на ім`я адвоката Кудрявцев О.М.; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №5301 від 28.09.12, видане Кудрявцеву О.М.

Згідно з п. 1.1 Договору клієнт доручив, а Адвокатське бюро прийняло доручення щодо надання клієнту усіх видів правової допомоги, передбаченої Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» при здійсненні представництва інтересів клієнат та його захисту в будь-яких державних та недержавних установах, органах місцевого самоврядування, підприємствах та організаціях будь-якої форми власності, а також надання інших юридичних послуг, що стосуватимуться стягнення заборгованості з ТОВ «Південь-Північ» на користь клієнта за договором поставки № 134 від 14.03.2018, а також надання інших юридичних послуг, що будуть необхідні клієнту.

Пунктом 1.2. Договору визначено, що правова (правнича) допомога передбачає здійснення адвокатом наступних дій, але не обмежуючись: усні та письмові консультації, підготовка та складання проектів документів правового характеру; юридична експертиза документів, що надаються клієнтом, підготовка юридичних висновків з будь-яких питань правового характеру; консультації з питань чинного законодавства України; представлення інтересів та захист клієнта в правоохоронних, контролюючих, податкових, антимонопольних, будь-яких інших органах державної влади України та органах місцевого самоврядування, в судах будь-якої інстанції, у тому числі у Верховному суді, перед фізичними та юридичними особами будь-якої форми власності; надання будь-яких інших послуг юридичного і консультаційного характеру.

Згідно п.п. 2.1. Договору, вартість надання правової (правничої) допомоги визначається в кожному окремому випадку окремо за домовленістю сторін в залежності від виду та складності правової допомоги, та визначається в акті прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг).

24.04.23 між сторонами підписано акт прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) згідно з Договору про надання правової (правничої) допомоги №16/04-2023 від 16.04.23, відповідно до якого позивачу було надано юридичні послуги на суму 19800,00 грн. Пунктом 3 Акту сторонами зазначено, що стосовно кількості та якості послуг, строків їх виконання та оплати Сторони претензій одна до одної не мають.

Позивачем вказані послуги оплачені, що підтверджується платіжною інструкцією №658 від 22.04.23 на суму 19800,00 грн.

За змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при поданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в додатковій постанові від 06.02.2020 у справі № 916/1830/19, підставою оплати наданої правничої допомоги клієнту за умовами договору є фактичне її надання, що має бути підтверджено належними та допустимими доказами, які б підтверджували і розкривали суть, внутрішню сторону наданих послуг, їх справжність, економічну вигоду й ділову мету. Без цього неможливо перевірити факт надання правової допомоги та встановити обґрунтованість і правомірність її оплати.

За таких обставин, суд доходить висновку про те, що позивачем доведено факт надання адвокатом Кудрявцевим О.М. вказаних послуг та сплату 19800,00 грн за надання правової допомоги.

Заяви про неспівмірність або клопотання про зменшення витрат позивача на професійну правничу допомогу від відповідача не надходило.

В той же час, враховуючи часткове задоволення позову, суд присуджує до відшкодування позивачу з відповідача понесені витрати на професійну правничу допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме в сумі 15234,89 грн.

За правилами ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача судовий збір в розмірі 2766,30 грн.

Керуючись ст.73, 74, 76, 77, 79, 86, 129, 233, 238, 241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В :

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "БТП" (код ЄДРПОУ 43627791, вул. Толстого, 147, м. Чернігів, 14014) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд Енерджі" (код ЄДРПОУ 42574985, вул. Ярославів Вал, буд. 13/2, літ. "Б", м. Київ, 01054) 126 857,29 грн боргу, 39 604,40 грн інфляційних втрат, 5213,31 грн 3% річних, 12 744,82 грн пені, 2766,30 грн судового збору та 15 234,89 грн витрат на правничу допомогу.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

3.У решті позовних вимог, в частині стягнення 55 261,11 грн пені, відмовити.

Рішення набирає законної сили в строк і в порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду у строки визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя М.В. Фесюра

Веб адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua