Постанова

від 28.06.2023 по справі 724/1960/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

28 червня 2023 року

м. Київ

справа № 724/1960/21

провадження № 61-12324св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Комунальне некомерційне підприємство «Хотинська багатопрофільна лікарня» Хотинської міської ради, Первинна профспілкова організація Комунального некомерційного підприємства «Хотинська багатопрофільна лікарня» Хотинської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 11 травня 2022 року під головуванням судді Єфтеньєва О. Г. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 07 вересня 2022 року у складі колегії суддів: Половінкіної Н. Ю., Лисака І. Н., Владичана А. І. у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Хотинська багатопрофільна лікарня» Хотинської міської ради, Первинної профспілкової організації Комунального некомерційного підприємства «Хотинська багатопрофільна лікарня» Хотинської міської ради про визнання неправомірними дій, скасування наказів про звільнення з роботи із зміною формулювання причини звільнення з відповідною зміною запису в трудовій книжці, стягнення щорічної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди, виявлення неправильних або неточних записів у трудовій книжці та зобов`язання їх виправити,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом в якому просив:

- визнати дії Комунального некомерційного підприємства «Хотинська багатопрофільна лікарня» Хотинської міської ради та Первинної профспілкової організації Комунального некомерційного підприємства «Хотинська багатопрофільна лікарня» Хотинської міської ради, які призвели до звільнення ОСОБА_1 , неправомірними;

- відшкодувати моральну шкоду шляхом стягнення з Комунального некомерційного підприємства «Хотинська багатопрофільна лікарня» Хотинської міської ради на користь ОСОБА_1 двох мінімальних заробітних плат - 1 200 грн;

- зобов`язати Первинну профспілкову організацію Комунального некомерційного підприємства «Хотинська багатопрофільна лікарня» Хотинської міської ради принести ОСОБА_1 публічні вибачення в друкованому виданні міської газети Приватного підприємства «Медіа-центр «Хотинські вісті» протягом встановленого судом певного строку з дня вступу рішення в законну силу;

- скасувати пункт 1 наказу Комунального некомерційного підприємства «Хотинська багатопрофільна лікарня» Хотинської міської ради №71-од від 02 серпня 2021 року параграф 1 в частині звільнення ОСОБА_1 за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України та абзац 1 розпорядчої частини наказу Комунального некомерційного підприємства «Хотинська багатопрофільна лікарня» Хотинської міської ради від 20 серпня 2021 року № 32-ЗВ в частині звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України з 23 серпня 2021 року, замінити на звільнення за частиною третьою статті 38 КЗпП України з 23 серпня 2021 року;

- зобов`язати Комунальне некомерційне підприємство «Хотинська багатопрофільна лікарня» Хотинської міської ради виправити в трудовій книжці ОСОБА_1 запис № 16 «по п. 1 ст. 40 КЗпП України за скороченням» на «за ч. 3 ст. 38 КЗпП України за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору»;

- стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Хотинська багатопрофільна лікарня» Хотинської міської ради на користь ОСОБА_1 щорічну допомогу для вирішення соціально-побутових питань в сумі 15 227, 84 грн, частину вихідної допомоги в сумі 30 455, 68 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24 серпня 2021 року до дня ухвалення судом рішення;

- встановити неточність (неправильність) записів № 12 та № 13 в трудовій книжці ОСОБА_1 та зобов`язати Комунальне некомерційне підприємство «Хотинська багатопрофільна лікарня» Хотинської міської ради виправити записи, уточнивши в них місце роботи з «поліклініки» на «протитуберкульозний кабінет поліклініки».

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначав, що наказом Хотинської центральної районної лікарні «Про перевід» від 14 лютого 2011 року № 4-Пв ОСОБА_1 лікар-терапевт був переведений на посаду лікаря-фтизіатра-стажиста поліклініки.

Наказом Хотинської центральної районної лікарні «Про перевід» від 29 червня 2012 року № 19-Пв ОСОБА_1 лікар фтизіатр-стажист був переведений на посаду лікаря фтизіатра.

Наказом Комунального некомерційного підприємства «Хотинська багатопрофільна лікарня» Хотинської міської ради від 24 травня 2021 року № 43-од параграф 5 «Про роботу в рамках Закону України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення та ліквідацію протитуберкульозного кабінету, скорочення штату» затверджено склад робочої групи з підготовки та оптимізації структури та штатної чисельності медичних працівників для роботи в рамках Закону України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» та ліквідації протитуберкульозного кабінету та скорочення працівників цього кабінету.

За протоколом Первинної профспілкової організації Комунального некомерційного підприємства «Хотинська багатопрофільна лікарня» Хотинської міської ради за поданням від 25 травня 2021 року № 25 надано дозвіл на розірвання трудового договору з ініціативи адміністрації лікарні у зв`язку із ліквідацією протитуберкульозного кабінету та на звільнення лікаря-фтизіатра ОСОБА_1 .

Посилався на непроведення Комунальним некомерційним підприємством «Хотинська багатопрофільна лікарня» Хотинської міської ради та Первинною профспілковою організацією Комунального некомерційного підприємства «Хотинська багатопрофільна лікарня» Хотинської міської ради консультацій про заходи запобігання звільненню, видання наказу Комунального некомерційного підприємства «Хотинська багатопрофільна лікарня» Хотинської міської ради від 24 травня 2021 року № 43-од пізніше як за три місяці до намічуваного звільнення, без зазначення дати звільнення, надання Первинною профспілковою організацією Комунального некомерційного підприємства «Хотинська багатопрофільна лікарня» Хотинської міської рад згоди на звільнення у зв`язку з ліквідацією протитуберкульозного кабінету, розгляд профспілковою організацію подання про звільнення за його відсутності.

Вказував, що звернувся до Комунального некомерційного підприємства «Хотинська багатопрофільна лікарня» Хотинської міської ради із заявою про звільнення на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України від 29 липня 2021 року, за якою зазначив підставою звільнення незабезпечення безпечних умов праці, контактування з хворими на COVID-19, ознайомлення з наказом Комунального некомерційного підприємства «Хотинська багатопрофільна лікарня» Хотинської міської ради від 24 травня 2021 року № 788, яким передбачено ліквідацію протитуберкульозного кабінету, 30 червня 2021 року, звернення до профспілкового комітету з поданням про погодження розірвання трудового договору пізніше ніж за три місяці до намічуваного звільнення, не запрошення на засідання профспілкового комітету, визначення датою звільнення останнього дня відпустки.

Наказом Комунального некомерційного підприємства «Хотинська багатопрофільна лікарня» Хотинської міської ради від 02 серпня 2021 року № 71-од параграф 1 «Про звільнення працівників у відповідності до пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України звільнено лікаря-фтизіатра протитуберкульозного кабінету поліклініки ОСОБА_1 з 02 серпня 221 року за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України (розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу). Датою звільнення вважати останній день відпустки 23 серпня 2021 року.

На підставі наказу Комунального некомерційного підприємства «Хотинська багатопрофільна лікарня» Хотинської міської ради «Про звільнення» від 20 серпня 2021 року № 32-3В звільнено ОСОБА_1 лікаря-фтизіатра поліклінічного відділення від займаної посади з 23 серпня 2021 року за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Зазначав про відмову Комунального некомерційного підприємства «Хотинська багатопрофільна лікарня» Хотинської міської ради у задоволенні заяви про звільнення за частиною третьою статті 38 КЗпП України, самовільну зміну підстави звільнення, звільнення під час відпустки.

Крім того, вказував на неповідомлення про вакантну посаду молодшої медичної сестри поліклінічного відділення, медичної сестри ендокринологічного кабінету, лікаря-анестезіолога, лікаря-неонатолога, 4 ставок медичних сестер відділення діалізу.

Також Комунальне некомерційне підприємство «Хотинська багатопрофільна лікарня» Хотинської міської ради відмовила у виплаті щорічної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.

Додатково позивач вказував, що неправомірними діями, які призвели до звільнення йому спричинено моральну шкоду.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Хотинський районний суд Чернівецької області рішенням від 11 травня 2022 року позов ОСОБА_1 задовольнив частково.

Визнав неправомірними дії Первинної профспілкової організації Комунального некомерційного підприємства «Хотинська багатопрофільна лікарня» Хотинської міської ради при звільненні ОСОБА_1 .

Зобов`язав Первинну профспілкову організацію Комунального некомерційного підприємства «Хотинська багатопрофільна лікарня» Хотинської міської ради в рахунок відшкодування моральної шкоди принести ОСОБА_1 публічні вибачення в друкованому виданні міської газети Приватному підприємстві «Медіа-Центр «Хотинські вісті» протягом трьох місяців з дня набрання рішенням законної сили.

Зобов`язав Комунальне некомерційне підприємство «Хотинська багатопрофільна лікарня» Хотинської міської ради виправити в трудовій книжці ОСОБА_1 записи № 12 та № 13 з місця роботи «поліклініки» на місце роботи «протитуберкульозний кабінет поліклініки».

Визнав неправомірними дії Комунального некомерційного підприємства «Хотинська багатопрофільна лікарня» Хотинської міської ради, які полягають у звільненні ОСОБА_1 під час відпустки.

Змінив дату звільнення ОСОБА_1 з посади лікаря-фтизіатра поліклінічного відділення з 23 серпня 2021 року на 25 серпня 2021 року.

В решті позовних вимог відмовив.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову місцевий суд посилався на пункт 5 наказу Комунального некомерційного підприємства «Хотинська багатопрофільна лікарня» Хотинської міської ради № 43-од від 24 травня 2021 року «Про роботу в рамках Закону України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення та ліквідацію протитуберкульозного кабінету, скорочення штату», зазначив, що Комунальним некомерційним підприємством «Хотинська багатопрофільна лікарня» Хотинської міської ради виконано вимоги щодо попередження ОСОБА_1 про наступне вивільнення, отримано попередню згоду Первинної профспілкової організації Комунального некомерційного підприємства «Хотинська багатопрофільна лікарня» Хотинської міської ради, запропоновано ОСОБА_1 всі вакантні посади за відповідною спеціальністю.

Крім того, суд першої інстанції встановив відсутність підстав для зміни підстав звільнення з пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України на частину третю статті 38 КЗпП України, оскільки наказом головного лікаря Комунального некомерційного підприємства «Хотинська багатопрофільна лікарня» Хотинської міської ради від 03 квітня 2020 року № 30-од параграф 2 організовано робочі місця для забору ПЛР та ведення прийому сімейними лікарями в приміщенні поліклінічного відділення з окремим входом на першому поверсі (кабінет № 7), а за поясненнями ОСОБА_1 ним та сімейними лікарями самостійно було здійснено обмін кабінетами.

Водночас суд першої інстанції послався на відсутність фінансування оплати допомоги для вирішення соціально-побутових питань, недоведеність наявності у Комунального некомерційного підприємства «Хотинська багатопрофільна лікарня» Хотинської міської ради вільних коштів.

З огляду на відмову у задоволенні вимог про зміну підстав звільнення суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення частини вихідної допомоги в сумі 30 455, 68 грн та середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Разом з тим суд першої інстанції встановив неправомірність дій Комунального некомерційного підприємства «Хотинська багатопрофільна лікарня» Хотинської міської ради щодо звільнення ОСОБА_1 в період перебування у відпустці та змінив дату звільнення з 23 серпня 2021 року на перший день після закінчення відпустки - 25 серпня 2021 року.

Урахувавши визнання Первинною профспілковою організацією Комунального некомерційного підприємства «Хотинська багатопрофільна лікарня» Хотинської міської ради позову, суд першої інстанції визнав неправомірними дії Первинної профспілкової організації Комунального некомерційного підприємства «Хотинська багатопрофільна лікарня» Хотинської міської ради при звільненні ОСОБА_1 щодо неповідомлення працівника про засідання та зобов`язав останню в рахунок відшкодування моральної шкоди принести публічні вибачення в друкованому виданні міської газети Приватного підприємства «Медіа-Центр «Хотинські вісті» протягом трьох місяців з дня набрання рішенням законної сили.

З огляду на часткове визнання Комунальним некомерційним підприємством «Хотинська багатопрофільна лікарня» Хотинської міської ради позовних вимог, суд також зобов`язав виправити записи в трудовій книжці ОСОБА_1 № 12 та № 13 з місця роботи - «поліклініка» на - «протитуберкульозний кабінет поліклініки».

Чернівецький апеляційний суд постановою від 07 вересня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 11 травня 2022 року без змін.

Суд апеляційної інстанції зауважував, що ОСОБА_1 не оскаржував рішення місцевого суду в частині:

- визнання неправомірними дій Первинної профспілкової організації Комунального некомерційного підприємства «Хотинська багатопрофільна лікарня» Хотинської міської ради при звільненні ОСОБА_1 ;

- зобов`язання Первинної профспілкової організації Комунального некомерційного підприємства «Хотинська багатопрофільна лікарня» Хотинської міської ради в рахунок відшкодування моральної шкоди принести ОСОБА_1 публічні вибачення в друкованому виданні міської газети Приватному підприємстві «Медіа-Центр «Хотинські вісті» протягом трьох місяців з дня набрання рішенням законної сили;

- зобов`язання Комунального некомерційного підприємства «Хотинська багатопрофільна лікарня» Хотинської міської ради виправити в трудовій книжці ОСОБА_1 записи № 12 та № 13 з місця роботи «поліклініки» на місце роботи «протитуберкульозний кабінет поліклініки»;

- визнання неправомірними дії Комунального некомерційного підприємства «Хотинська багатопрофільна лікарня» Хотинської міської ради, які полягають у звільненні ОСОБА_1 під час відпустки.

Залишаючи без змін рішення місцевого суду суд апеляційної інстанції вказував, що спір у цій справі стосується незаконності звільнення, а тому належним способом захисту інтересів ОСОБА_1 є визнання звільнення незаконним. Саме при вирішенні такого позову ОСОБА_1 буде перевірено в судовому порядку питання дотримання відповідачем визначеної законом процедури звільнення.

З урахуванням підстав та змісту позовних вимог апеляційний суд вважав, що ефективним способом захисту права, яке ОСОБА_1 вважає порушеним, є оскарження наказу про звільнення. Однак, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною вимогою про скасування наказу відповідача шляхом зміни його розпорядчої частини із звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України на частину третю статті 38 КЗпП України.

Апеляційний суд зазначав, що обраний ОСОБА_1 спосіб захисту права шляхом подання позову про визнання неправомірними дій Комунального некомерційного підприємства «Хотинська багатопрофільна лікарня» Хотинської міської ради, які призвели до наступного звільнення ОСОБА_1 , сам по собі не сприяє ефективному поновленню права ОСОБА_1 на законність звільнення.

Одночасно суд апеляційної інстанції зазначав, що законність звільнення згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України ОСОБА_1 у встановленому трудовим законодавством порядку не оскаржується.

Вважав необґрунтованими аргументи ОСОБА_1 стосовно наявності підстав для звільнення відповідно до частини третьої статті 38 КЗпП України, оскільки недоліки зазначені ОСОБА_1 щодо контактування лікарем-фтизіатром з хворими на COVID-19, користування загальним коридором та туалетом не є порушенням Комунальним некомерційним підприємством «Хотинська багатопрофільна лікарня» Хотинської міської ради законодавства про охорону праці та умов колективного договору.

З огляду на зміст позовних вимог вказував, що доводи ОСОБА_1 про обов`язок роботодавця звільнити його з роботи відповідно до частини третьої статті 38 КЗпП України не стосуються безпосередньо предмета спору у цій справі, оскільки підставою звільнення ОСОБА_2 в наказі Комунального некомерційного підприємства «Хотинська багатопрофільна лікарня» Хотинської міської ради від 02 серпня 2021 року № 71-од параграф 1, в розпорядчій частині наказу Комунального некомерційного підприємства «Хотинська багатопрофільна лікарня» Хотинської міської ради від 20 серпня 2021 року № 32-ЗВ зазначено пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Щодо виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань суд апеляційної інстанції вказував, що це є правом, а не обов`язком роботодавця, виплата здійснюється за наявності коштів та у межах економії фонду оплати праці. Встановивши відсутність коштів на фінансування виплати такої допомоги, суд апеляційної інстанції погодився із висновками місцевого суду про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.

В частині стягнення частини вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки розрахунку, моральної шкоди апеляційний суд вказував, що судом першої інстанції встановлено виплату ОСОБА_1 всіх належних сум, а сам позивач пов`язував цю вимогу з обов`язком роботодавця виплатити вихідну допомогу у разі зміни підстави звільнення на частину третю статті 38 КЗпП України, проте передумови для задоволення позову в цій частині відсутні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 11 травня 2022 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 07 вересня 2022 року в якій просить:

- скасувати оскаржені судові рішення в частинах зміни дати звільнення позивача на 25 серпня 2021 року та відмови в задоволенні позовних вимог за виключенням частини, яка стосується стягнення щорічної соціальної допомоги. При цьому надати правову оцінку стосовно прийнятності відзиву роботодавця до суду першої інстанції разом з письмовими доказами, доданими до нього та стосовно прийнятності його клопотання про участь в засіданні в режимі відеоконференції від 04 липня 2022 року.

Задовольнити наступні вимоги первинного позову:

- визнати неправомірними дії Комунального некомерційного підприємства «Хотинська багатопрофільна лікарня» Хотинської міської ради, які призвели до наступного звільнення ОСОБА_1 з роботи та відшкодувати спричинену моральну шкоду, стягнувши грошову компенсацію в розмірі двох мінімальних заробітних плат- 12 000 грн;

- скасувати пункт 1 наказу Комунального некомерційного підприємства «Хотинська багатопрофільна лікарня» Хотинської міської ради № 71-од параграф 1 в частині, яка стосується звільнення ОСОБА_1 за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України та скасувати перший абзац розпорядчої частини наказу Комунального некомерційного підприємства «Хотинська багатопрофільна лікарня» Хотинської міської ради № 32-ЗВ від 20 серпня 2021 року, в частині «звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України з 23 серпня 2021 року», замінити цю частину на звільнення за частиною третьою статті 38 КЗпП України 23 серпня 2021 року та зобов`язати Комунальне некомерційне підприємство «Хотинська багатопрофільна лікарня» Хотинської міської ради виправити запис № 16 в трудовій книжці ОСОБА_1 стосовно формулювання причини звільнення (виправити напис «по п. 1 ст. 40 КЗпП України, за скороченням» на «за ч. З ст. 38 КЗпП України, за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору» чи в іншому подібному виразі);

- змінити причини звільнення на частину третю статті 38 КЗпП України, стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Хотинська багатопрофільна лікарня» Хотинської міської ради на користь ОСОБА_1 недоплачену при звільненні частину вихідної допомоги в розмірі 30 455, 68 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період 24 серпня 2021 року - до дня прийняття судом остаточного рішення у цій справі включно.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Наведені в касаційних скаргах доводи містили підстави, передбачені пунктами 1, 2, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

ОСОБА_1 вказує, що в касаційній скарзі не оскаржується відмова у задоволенні позовної вимоги стосовно стягнення щорічної соціальної допомоги.

Касаційна скарга містить посилання на те, що суд апеляційної інстанції протиправно допустив представника роботодавця до участі у судовому засіданні в режимі відеоконференції, оскільки довіреність була видана на ім`я ОСОБА_3 з 04 липня 2022 року, отже набула чинності з 05 липня 2022 року, а тому представник відповідача не міг брати участь у судовому засіданні.

Заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції порушив його право на особисту участь у судовому засіданні, оскільки у період часу з 31 серпня 2022 року до 09 вересня 2022 року позивач знаходився на стаціонарному лікуванні, проте суд апеляційної інстанції 07 вересня 2022 року здійснив розгляд справи. Вказує, що він надіслав на адресу апеляційного суду клопотання про відкладення розгляду справи проте в матеріалах справи воно відсутнє.

Вказує, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду: від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17; від 16 червня 2019 року у справі № 274/616/19, від 15 листопада 2019 року у справі № 761/18805/17; від 22 квітня 2020 року у справі № 199/8766/18, ухвалах Верховного Суду: від 20 січня 2020 року № 910/3245/19; від 07 лютого 2020 року у справі № 17/495-08; від 12 лютого 2020 року у справі № 160/2199/19; від 21 січня 2020 року у справі № 924/440/19; від 03 липня 2019 року у справі № 712/8637/17.

Аргументом касаційної скарги також є те, що заявник вказує на наявність підстав для відступлення від правових позицій Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17; від 17 жовтня 2019 року у справі № 761/23477/16-ц та від 16 вересня 2020 року у справі № 205/4196/18.

Заявник посилається на відсутність правового висновку Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 38 КЗпП України стосовно зміни причини звільнення з пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України на частину третю статті 38 КЗпП України.

В прохальній частині касаційної скарги заявник також просив викласти правову позицію Верховного Суду стосовно відсутності у роботодавця права змінювати причину звільнення за частиною третьою статті 38 КЗпП України на пункт 1 частини третьої статті 40 КЗпП України, якщо працівником подана заява про розірвання трудового договору з підстав порушення трудового законодавства. Також просив викласти правову позицію стосовно можливості в судовому порядку на підставі частини третьої статті 235 КЗпП України змінити причину звільнення з пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України на частину третю статті 38 КЗпП України та викласти правову позицію стосовно права роботодавця розривати трудовий договір згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України двома розпорядженнями (наказами) з різними датами розірвання.

Суд апеляційної інстанції не розглянув клопотання заявника про приєднання нового письмового доказу - довідки про розмір середньої заробітної плати, яка була отримана позивачем лише 02 червня 2022 року.

Узагальнені доводи особи? яка подала відзив на касаційну скаргу

У березні 2023 року представник Комунального некомерційного підприємства «Хотинська багатопрофільна лікарня» Хотинської міської ради - Юрковська О. подала до Верховного Суду відзив на касаційні скарги в якому у задоволенні касаційної скарги просить відмовити, а оскаржені судові рішення залишити без змін, посилаючись на необґрунтованість її аргументів.

Представник відповідача зазначає, що адміністрація лікарні погоджується із висновками судів попередніх інстанцій щодо протиправності звільнення позивача під час відпустки, проте підстави для зміни причин звільнення відсутні.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 02 лютого 2023 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали із Хотинського районного суду Чернівецької області.

Справа № 724/1960/21 надійшла до Верховного Суду 21 лютого 2023 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Наказом Хотинської центральної районної лікарні «Про перевід» від 14 лютого 2011 року №4-Пв ОСОБА_1 лікар-терапевт переведений на посаду лікаря-фтизіатра-стажиста поліклініки.

Наказом Хотинської центральної районної лікарні «Про перевід» від 29 червня 2012 року №19-Пв ОСОБА_1 лікар-фтизіатр-стажист був переведений на посаду лікаря-фтизіатра.

Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань Комунальне некомерційне підприємство «Хотинська багатопрофільна лікарня» Хотинської міської ради є правонаступником Хотинської центральної районної лікарні.

ОСОБА_1 здобув медичну освіту «фельдшера» та «фтизіатра», що підтверджується дипломом серії НОМЕР_1 , сертифікатом спеціаліста № 62362, дипломом спеціаліста серії НОМЕР_2 , посвідченням № 258.

Національна служба здоров`я України та Комунальне некомерційне підприємство «Хотинська багатопрофільна лікарня» Хотинської міської ради уклали договір № 2806-Е421-Р000 про обслуговування населення за програмою медичних гарантій, яким не передбачено медичних послуг або групи послуг за напрямом «Лікування дорослих та дітей із туберкульозом у стаціонарних та амбулаторних умовах».

На підставі договору між Національною службою здоров`я України та Комунальним некомерційним підприємством «Хотинська багатопрофільна лікарня» Хотинської міської ради № 4618-Е521-Р000 про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій сімейними лікарями здійснюється надання медичних послуг за напрямом «Супровід та лікування дорослих та дітей, хворих на туберкульоз, на первинному рівні медичної допомоги».

Наказом Комунального некомерційного підприємства «Хотинська багатопрофільна лікарня» Хотинської міської ради від 24 травня 2021 року № 43-од параграф 5 «Про роботу в рамках Закону України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення та ліквідацію протитуберкульозного кабінету, скорочення штату» затверджено склад робочої групи з підготовки та оптимізації структури та штатної чисельності медичних працівників для роботи в рамках Закону України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» та ліквідації протитуберкульозного кабінету та скорочення працівників цього кабінету.

Виконуючий обов`язки головного лікаря ОСОБА_4 звернувся до голови Первинної профспілкової організації Комунального некомерційного підприємства «Хотинська багатопрофільна лікарня» Хотинської міської ради з поданням від 24 травня 2021 року № 788 про надання згоди на розірвання трудового договору з ініціативи адміністрації лікарні у зв`язку із ліквідацією протитуберкульозного кабінету та на звільнення лікаря-фтизіатра ОСОБА_1 за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

З протоколу Первинної профспілкової організації Комунального некомерційного підприємства «Хотинська багатопрофільна лікарня» Хотинської міської ради суди встановили, що за поданням від 25 травня 2021 року № 25 надано дозвіл на розірвання трудового договору з ініціативи адміністрації лікарні у зв`язку із ліквідацією протитуберкульозного кабінету та на звільнення лікаря-фтизіатра ОСОБА_1 .

Відповідно до протоколу засідання Комунального некомерційного підприємства «Хотинська багатопрофільна лікарня» Хотинської міської ради від 26 травня 2021 року № 808 за участі лікарів та середнього медперсоналу протитуберкульозного кабінету доведено про скорочення штату протитуберкульозного кабінету поліклініки, міститься підпис ОСОБА_1 .

Лікар-фтизіатр поліклінічного відділення ОСОБА_1 ознайомлений з попередженням від 01 червня 2021 року № 23 про майбутнє звільнення із займаної посади за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України з 02 серпня 2021 року у зв`язку із скороченням чисельності працівників та штатного розпису.

ОСОБА_1 ознайомлений з переліком вакантних посад лікаря невропатолога поліклінічного відділення, медичного статистика інформаційно-аналітичного відділу, лікаря інфекціоніста поліклінічного відділення, медичної сестри урологічного відділення, фельдшера інформаційно-аналітичного відділу, лікаря рентгенолога рентгенологічного відділення, медичної сестри палат новонароджених та недоношених дітей акушер-гінекологічного відділення, акушерки палати патології вагітних акушер-гінекологічного відділення, медичної сестри анестезистки відділення анестезіології та інтенсивної терапії, молодшої медичної сестри хірургічного відділення, лікаря неопатолога акушер-гінекологічного відділення, водія УАЗ 374194, водія ГАЗ 5204, бібліотекара.

До матеріалів справи приєднано перелік посад, на які протягом періоду з 01 червня 2021 року по 02 серпня 2021 року було здійснено зарахування працівників до Комунального некомерційного підприємства «Хотинська багатопрофільна лікарня» Хотинської міської ради, а саме: старша медична сестра відділення діалізу; медична сестра відділення діалізу; технік відділення діалізу; молодша медична сестра поліклінічного відділення; юрисконсульт; завідувач відділу цифрової трансформації та розвитку; фахівець з управління проектами у сфері матеріального виробництва відділу цифрової трансформації та розвитку; медична сестра ендокринологічного кабінету поліклінічного відділення (на період відпустки); лікар-педіатр ургентний; лікар-анестезіолог відділення анестезіології та інтенсивної терапії; лікар-неонатолог стажист акушер - гінекологічного відділення (на період лікарняного у зв`язку з вагітністю та пологами).

Відповідно до переліку посад, на які протягом періоду часу з 01 червня 2021 року по 02 серпня 2021 року було здійснено переведення працівників до Комунального некомерційного підприємства «Хотинська багатопрофільна лікарня» Хотинської міської ради, входить лікар-анестезіолог відділення анестезіології та інтенсивної терапії; медичний директор; заступник генерального лікаря; лікар-статистики інформаційно-аналітичного відділу; адміністратор системи відділу цифрової трансформації та розвитку; аналітик комп`ютерного банку даних відділу цифрової трансформації та розвитку; лікар-отоларинголог дитячий поліклінічного відділення; медсестра палатна неврологічного відділення; завідувач поліклінічним відділення; лікар нефролог стажист відділення діалізу; завідувач приймального відділення; лікар - нефролог стажист відділення діалізу; завідувач приймального відділення; лікар анестезіолог відділення анестезіології та інтенсивної терапії; завідувач відділення, лікар анестезіолог відділення анестезіології та інтенсивної терапії; заступник медичного директора з організації медичної роботи; зубний лікар поліклінічного відділення; молодша сестра палатна відділення анестезіології та інтенсивної терапії.

ОСОБА_1 звернувся до Комунального некомерційного підприємства «Хотинська багатопрофільна лікарня» Хотинської міської ради із заявою про звільнення на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України від 29 липня 2021 року, в якій зазначив підставою звільнення незабезпечення безпечних умов праці, контактування з хворими на COVID-19, ознайомлення з наказом Комунального некомерційного підприємства «Хотинська багатопрофільна лікарня» Хотинської міської ради від 24 травня 2021 року № 788, яким передбачено ліквідацію протитуберкульозного кабінету, 30 червня 2021 року, звернення до профспілкового комітету з поданням про погодження розірвання трудового договору пізніше ніж за три місяці до намічуваного звільнення, не запрошення на засідання профспілкового комітету, визначення датою звільнення останній день відпустки на порушення вимог трудового законодавства.

Наказом Комунального некомерційного підприємства «Хотинська багатопрофільна лікарня» Хотинської міської ради від 02 серпня 2021 року № 71-од параграф 1 «Про звільнення працівників у відповідності до пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України звільнено лікаря-фтизіатра протитуберкульозного кабінету поліклініки ОСОБА_1 з 02 серпня 221 року за пунктом 1 статті 40 КЗпП України (розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу). Датою звільнення вважати останній день відпустки 23 серпня 2021 року.

На підставі наказу Комунального некомерційного підприємства «Хотинська багатопрофільна лікарня» Хотинської міської ради «Про звільнення» від 20 серпня 2021 року № 32-3В ОСОБА_1 звільнений з посади лікаря-фтизіатра поліклінічного відділення з 23 серпня 2021 року за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

27 липня 2021 року ОСОБА_1 подано заяву про отримання щорічної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.

Згідно з повідомленням Комунального некомерційного підприємства «Хотинська багатопрофільна лікарня» Хотинської міської ради від 10 червня 2021 року № 130 фінансовим планом не передбачено надання додаткових виплат працівникам, фінансування, яке надається лікарні, в першу чергу призначене для своєчасної та повної оплати заробітної плати працівників, у виплаті ОСОБА_1 соціальної допомоги відмовлено.

16 серпня 2021 року Комунальне некомерційне підприємство «Хотинська багатопрофільна лікарня» Хотинської міської ради направило ОСОБА_1 повідомлення № 1322 про неможливість звільнити за частиною третьою статті 38 КЗпП України.

У повідомленні Комунального некомерційного підприємства «Хотинська багатопрофільна лікарня» Хотинської міської ради від 16 серпня 2021 року № 1323 зазначено, що внести до трудової книжки ОСОБА_1 зміни щодо місця роботи в протитуберкульозному кабінеті неможливо.

Наказом головного лікаря Комунального некомерційного підприємства «Хотинська багатопрофільна лікарня» Хотинської міської ради від 03 квітня 2020 року № 30-од параграф 2 організовано робочі місця для забору ПЛР та ведення прийому сімейними лікарями в приміщенні поліклінічного відділення з окремим входом на першому поверсі (кабінет № 7).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У § 145 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal v. the United Kingdom» (заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) суд зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю способів, що передбачаються національним правом.

У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Таким чином, стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування, хоча Держави-учасниці мають певну свободу розсуду щодо способу, у який вони виконують свої зобов`язання за цим положенням Конвенції. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Суд апеляційної інстанції правильно вказував, що предметом позову ОСОБА_1 , тобто матеріально-правовою вимогою, стосовно якої останній просив ухвалити судове рішення, є визнання неправомірними дій Комунального некомерційного підприємства «Хотинська багатопрофільна лікарня» Хотинської міської ради, які призвели до наступного звільнення ОСОБА_1 .

Підставою позову, тобто обставинами, якими обґрунтовувалися позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначав не проведення Комунальним некомерційним підприємством «Хотинська багатопрофільна лікарня» Хотинської міської ради та Первинною профспілковою організацією Комунального некомерційного підприємства «Хотинська багатопрофільна лікарня» Хотинської міської ради консультацій про заходи запобігання звільненню, видання наказу Комунального некомерційного підприємства «Хотинська багатопрофільна лікарня» Хотинської міської ради від 24 травня 2021 року № 43-од пізніше як за три місяці до намічуваного звільнення, без зазначення дати звільнення, не ознайомлення з наказом, надання Первинною профспілковою організацією Комунального некомерційного підприємства «Хотинська багатопрофільна лікарня» Хотинської міської ради згоди на звільнення у зв`язку з ліквідацією протитуберкульозного кабінету, розгляд профспілковою організацію подання про звільнення за його відсутності, звільнення під час відпустки, відмову Комунального некомерційного підприємства «Хотинська багатопрофільна лікарня» Хотинської міської ради у задоволенні заяви про звільнення за частиною третьою статті 38 КЗпП України, самовільну зміну підстави звільнення, неповідомлення про вакантну посаду молодшої медичної сестри поліклінічного відділення, медичної сестри ендокринологічного кабінету, лікаря-анестезіолога, лікаря-неонатолога, 4 ставок медичних сестер відділення діалізу.

Отже, підсумувавши вищенаведене суд апеляційної інстанції правильно вважав, що спір у цій справі стосується незаконності звільнення ОСОБА_1 , а тому належним способом захисту інтересів ОСОБА_1 є визнання звільнення незаконним. Саме при вирішенні такого позову ОСОБА_1 буде перевірено в судовому порядку питання дотримання Комунальним некомерційним підприємством «Хотинська багатопрофільна лікарня» Хотинської міської ради визначеної законом процедури звільнення.

З урахуванням підстав та змісту позовних вимог ефективним способом захисту права, яке ОСОБА_1 вважає порушеним, є оскарження наказу про звільнення.

Апеляційний суд вказував, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною вимогою про скасування пункту 1 наказу Комунального некомерційного підприємства «Хотинська багатопрофільна лікарня» Хотинської міської ради від 02 серпня 2021 року № 71-од параграф 1 в частині звільнення ОСОБА_1 за пунктом першим частини першої статті 40 КЗпП України та абзаца 1 розпорядчої частини наказу Комунального некомерційного підприємства «Хотинська багатопрофільна лікарня» Хотинської міської ради від 20 серпня 2021 року № 32-ЗВ в частині звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України з 23 серпня 2021 року, замінити на звільнення за частиною третьою статті 38 КЗпП України з 23 серпня 2021 року.

Отже висновок про те, що обраний позивачем спосіб захисту права шляхом подання позову про визнання неправомірними дій відповідача, які призвели до наступного звільнення ОСОБА_1 , сам по собі не сприяє ефективному поновленню його права на законність звільнення колегія суддів вважає обґрунтованим.

Верховний Суд у постанові від 28 березня 2019 року у справі № 755/3495/16-ц (провадження № 61-1350св17) вказував, що норми КЗпП України визначають механізм захисту трудових прав працівників, що включає в себе, зокрема, право на працю, та визначають способи захисту прав працівників. Так, КЗпП України визначає можливість працівника оскарження наказу про його звільнення. Питання дотримання визначеної законом процедури звільнення працівника повинно бути з`ясовано в межах вирішення справи щодо законності такого звільнення та обрано засіб правового захисту у разі установлення порушеного права чи інтересу позивача.

З огляду на викладене висновок судів попередніх інстанцій про те, що ОСОБА_1 , звертаючись до суду з позовною вимогою про визнання неправомірними дій Комунального некомерційного підприємства «Хотинська багатопрофільна лікарня» Хотинської міської ради, які призвели до його наступного звільнення, просив застосувати неналежний спосіб захисту правильний.

Згідно із частиною третьою статті 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Розірвання трудового договору відповідно до частини третьої статті 38 КЗпП України є різновидом припинення трудових відносин в односторонньому порядку.

За змістом статті 38 КЗпП України розірвання трудового договору з ініціативи працівника і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до розірвання цього договору і які працівник визначає самостійно. У разі якщо вказані працівником причини звільнення - порушення роботодавцем трудового законодавства (частина третя статті 38 КЗпП України) не підтверджуються або роботодавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору.

При незгоді роботодавця звільнити працівника із підстав, передбачених частиною третьою статті 38 КЗпП України, останній може відмовити у розірванні трудового договору, але не вправі розірвати цей договір з інших підстав, які працівником не зазначалися.

Вищенаведене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 13 березня 2019 року в справі № 754/1936/16-ц.

Отже, у випадку зазначення працівником та роботодавцем різних обставин звільнення суд не може приймати рішення про зміну формулювання причин звільнення. Належним способом захисту прав позивача у такому випадку є визнання наказу про звільнення незаконним та поновлення на роботі. Таких вимог не заявлялося.

Обов`язковою умовою для звільнення за власним бажанням згідно з частиною третьою статті 38 КЗпП України є порушення власником трудового законодавства або умов трудового договору. При цьому для визначення правової підстави розірвання трудового договору значення має сам факт порушення законодавства про працю, що спонукало працівника до розірвання трудового договору з власної ініціативи.

Суди встановили, що позивач, звертаючись 29 липня 2021 року до Комунального некомерційного підприємства «Хотинська багатопрофільна лікарня» Хотинської міської ради із заявою про звільнення на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України зазначив підставою звільнення незабезпечення роботодавцем безпечних умов праці, контактування з хворими на COVID-19, ознайомлення з наказом Комунального некомерційного підприємства «Хотинська багатопрофільна лікарня» Хотинської міської ради від 24 травня 2021 року № 788, яким передбачена ліквідація протитуберкульозного кабінету 30 червня 2021 року, звернення до профспілкового комітету з поданням про погодження розірвання трудового договору пізніше ніж за три місяці до намічуваного звільнення, незапрошення на засідання профспілкового комітету, визначення датою звільнення останнього дня відпустки та порушення вимог трудового законодавства.

Пунктом 1 частини першої статі 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізаціях, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2 - 5, 7 статті 40, пунктами 2, 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Згідно частини другої статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Статтею 49-2 КЗпП України передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Верховний Суд у постанові від 06 травня 2020 року у справі № 487/2191/17 вказував, що при вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги статті 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи інша наявна робота.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантні посади чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо, та яка з`явилася на підприємстві протягом цього періоду і яка існувала на день звільнення. При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 205/4196/18 (провадження № 14-670цс19) вказувала, що у разі порушення гарантії щодо неможливості звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності негативні наслідки слід усувати шляхом зміни дати звільнення позивача, визначивши датою припинення трудових відносин перший день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності (відпустки).

У постанові від 17 жовтня 2019 року у справі № 761/23477/16-ц Верховний Суд зазначав, що внесення змін до наказу про звільнення позивача стосуються лише дати звільнення і не змінюють підстави розірвання трудового договору та погодився з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про необґрунтованість позовних вимог та про те, що звільнення позивача з роботи відбулося з дотриманням положень КЗпП України.

З огляду на наведене порушення законодавства про працю щодо ознайомлення з наказом, звернення до профспілкового комітету з поданням про погодження розірвання трудового договору пізніше ніж за три місяці до намічуваного звільнення, не запрошення на засідання профспілкового комітету, визначення датою звільнення останній день відпустки стосується законності звільнення.

Проте, законність звільнення згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України ОСОБА_1 у встановленому трудовим законодавством порядку не оскаржував.

За змістом частини першої та другої статті 153 КЗпП України на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці.

Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на роботодавця, крім випадків укладення між працівником та роботодавцем трудового договору про дистанційну роботу.

Відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 28 березня 2020 року № 722 затверджено Стандарт екстреної медичної допомоги «Коронавірусна хвороба (COVID-19)».

Стандартом 1 «Організація протиепідемічних заходів та медичної допомоги в осередку інфікування SARS-CoV-2» визначено обов`язкові критерії якості, за якими в закладах охорони здоров`я слід адаптувати та затвердити клінічні маршрути пацієнтів на усіх рівнях надання медичної допомоги (додаток 1).

Керівник Комунального некомерційного підприємства «Хотинська багатопрофільна лікарня» Хотинської міської ради впровадив заходи, аби мінімізувати ризики інфікування та організував розподіл потоків пацієнтів і працівників.

Суди попередніх інстанцій встановили, що наказом головного лікаря Комунального некомерційного підприємства «Хотинська багатопрофільна лікарня» Хотинської міської ради від 03 квітня 2020 року № 30-од параграф 2 організовано робочі місця для забору ПЛР та ведення прийому сімейними лікарями в приміщенні поліклінічного відділення з окремим входом на першому поверсі (кабінет № 7).

Суд першої інстанції встановив, за повідомленням ОСОБА_1 , що сімейними лікарями та лікарем-фтізіатром ОСОБА_1 було самостійно здійснено обмін кабінетами.

Відповідно до пункту 6 Стандарту 1 «Організація протиепідемічних заходів та медичної допомоги в осередку інфікування SARS-CoV-2» усі медичні працівники, які перебувають в зоні пацієнта та/або контактують зі слизом з дихальних шляхів - наприклад, мокрота, БАЛ, матеріал відібраний зі слизових носа, мають використовувати ЗІЗ (додаток 6).

Зоною пацієнта є зона в радіусі одного метра навколо пацієнта.

Згідно із додатком 6 до Стандартів медичної допомоги «Коронавірусна хвороба (COVID-19)» Раціональне використання засобів індивідуального захисту (ЗІЗ)» профілактичні заходи слід застосовувати працівникам, щоб захистити себе і запобігти інфікуванню / передаванню збудника в закладах охорони здоров`я. До таких заходів, в першу чергу, відносяться стандартні заходи захисту, перелік яких наведено в розділі XI Заходів та Засобів щодо попередження інфікування при проведенні догляду за пацієнтами, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 03 серпня 2020 року № 1777, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 10 листопада 2020 року за № 1110/35393.

За приписами пункту 1 частини третьої Порядку проведення протиепідемічних заходів, пов`язаних із самоізоляцією осіб, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України» від 22 квітня 2020 року № 291, особами, які потребують самоізоляції, є особи, які мали контакт з пацієнтом із підтвердженим випадком COVID-19, крім осіб, які під час виконання службових обов`язків використовували засоби індивідуального захисту відповідно до рекомендацій щодо їх застосування.

Таким чином з огляду на вищенаведене колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, які вважали необґрунтованими доводи ОСОБА_1 стосовно наявності підстав для звільнення відповідно до частини третьої статті 38 КЗпП України, оскільки недоліки зазначені ОСОБА_1 щодо контактування лікарем-фтизіатром з хворими на COVID-19, користування загальним коридором та туалетом не є порушенням Комунальним некомерційним підприємством «Хотинська багатопрофільна лікарня» Хотинської міської ради законодавства про охорону праці та умов колективного договору.

За змістом статті 38 КЗпП України працівник має право з власної ініціативи в будь-який час розірвати укладений з ним на невизначений строк трудовий договір. При цьому строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно. У разі, якщо вказані працівником причини звільнення - порушення роботодавцем трудового законодавства (частина третя статті 38 КЗпП) - не підтверджуються або роботодавцем не визнаються, останній не має права самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору на звільнення за власним бажанням без посилання на частину третю статті 38 КЗпП. Роботодавець не має права самостійно змінювати визначену працівником у заяві причину звільнення з роботи.

У постанові Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 741/1128/17 (провадження № 61-13588св18) викладено правовий висновок, що в разі, якщо вказані працівником причини звільнення - порушення роботодавцем трудового законодавства (частина третя статті 38 КЗпП України) - не підтверджуються або роботодавцем не визнаються, роботодавець не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору на частину першу статті 38 КЗпП України.

З огляду на зміст позовних вимог доводи ОСОБА_1 про обов`язок роботодавця звільнити позивача відповідно до частини третьої статті 38 КЗпП України не стосуються безпосередньо предмета спору у цій справі, оскільки підставою звільнення ОСОБА_2 в наказі від 02 серпня 2021 року № 71-од параграф 1 та в розпорядчій частині наказу від 20 серпня 2021 року № 32-ЗВ зазначено пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Отже, належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами у процесі встановлення об`єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом.

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Отже, суди попередніх інстанцій, встановивши відсутність обставин для зміни підстав звільнення на частину третю статті 38 КЗпП України, не встановивши порушення трудових прав ОСОБА_1 , дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для стягнення частини вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди.

Аргументи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції протиправно допустив представника роботодавця до участі у судовому засіданні в режимі відеоконференції, оскільки довіреність була видана на ім`я ОСОБА_3 з 04 липня 2022 року, отже набула чинності з 05 липня 2022 року, а тому представник відповідача не міг брати участь у судовому засіданні колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

Статтею 251 ЦК України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Таким чином означений довід зводиться до неправильного розуміння заявником норм матеріального права.

Щодо аргументів касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції порушив право заявника на особисту участь у судовому засіданні, оскільки у період часу з 31 серпня 2022 року до 09 вересня 2022 року позивач знаходився на стаціонарному лікуванні, проте суд апеляційної інстанції 07 вересня 2022 року здійснив розгляд справи, він надіслав на адресу апеляційного суду клопотання про відкладення розгляду справи, проте в матеріалах справи воно відсутнє колегія суддів доходить таких висновків.

З матеріалів справи вбачається, що 03 серпня 2022 року ОСОБА_1 подав до суду апеляційної інстанції заяву в якій просив провести судове засідання, призначене на 07 вересня 2022 року на 14:00 год. в режимі відеоконференції.

З аналогічним клопотанням 12 серпня 2022 року також звернулась до апеляційного суду і представник Комунального некомерційного підприємства «Хотинська багатопрофільна лікарня» Хотинської міської ради.

Чернівецький апеляційний суд ухвалою від 05 вересня 2022 року вказані клопотання задовольнив. Доручив Хотинському районному суду Чернівецької області забезпечити проведення відеоконференції судового засідання, призначеного на 07 вересня 2022 року на 14:00 год.

07 вересня 2022 року секретар судового засідання Паучек І. І. склав довідку про те, що фіксування судового розгляду не відбулось у зв`язку із неявкою сторін у справі.

Заяви ОСОБА_1 про відкладення розгляду справи, призначеного на 07 вересня 2022 року на 14:00 год. матеріали справи не містять.

Система «Електронний суд» також не містить заяви ОСОБА_1 про відкладення судового засідання, призначеного на 07 вересня 2022 року на 14:00 год.

Таким чином колегія суддів вважає вказані аргументи касаційної скарги необґрунтованими.

Щодо аргументів касаційної скарги про те, що суди не звернули уваги на правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду: від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17; від 16 червня 2019 року у справі № 274/616/19, від 15 листопада 2019 року у справі № 761/18805/17; від 22 квітня 2020 року у справі № 199/8766/18, ухвалах Верховного Суду: від 20 січня 2020 року № 910/3245/19; від 07 лютого 2020 року у справі № 17/495-08; від 12 лютого 2020 року у справі № 160/2199/19; від 21 січня 2020 року справі № 924/440/19; від 03 липня 2019 року у справі № 712/8637/17 колегія суддів доходить таких висновків.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 сформульовано висновок про те, що за приписами частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. З огляду на викладене, оскільки обов`язок з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення.

У постанові від 16 червня 2020 року у справі № 274/616/19 підставою для укладення строкового трудового договору на вимогу працівника є його заява про прийняття на роботу, в якій вказуються обставини або причини, що спонукають працівника найматися на роботу за строковим трудовим договором, а також строк, протягом якого він працюватиме. При укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події (наприклад, повернення на роботу працівниці з відпустки по вагітності, родах і догляду за дитиною; особи, яка звільнилась з роботи в зв`язку з призовом на дійсну строкову військову чи альтернативну службу, обранням народним депутатом чи на виборну посаду (або виконанням певного обсягу робіт). Строк, на який працівник наймається на роботу, обов`язково має бути вказаний у наказі про прийняття на роботу, інакше буде вважатися, що працівник прийнятий на роботу за безстроковим трудовим договором. У трудовій книжці робиться запис без посилання на строковий характер трудових відносин.

Верховний Суд у постанові від 15 листопада 2018 року № 761/18805/17 зазначав, що для визначення правової підстави розірвання трудового договору значення має сам лише факт порушення законодавства про працю, що спонукало працівника до розірвання трудового договору з власної ініціативи, а не поважність чи неповажність причин такого порушення та істотність порушення трудових прав працівника.

При незгоді роботодавця звільнити працівника із підстав, передбачених частиною третьою статті 38 КЗпП України, останній може відмовити у розірванні трудового договору, але не вправі розірвати цей договір з інших підстав, які працівником не зазначалися. Такий висновок зазначений у постанові Верховного Суду від 22 квітня 2020 року у справі № 199/8766/18.

Таким чином, оскільки висновки у вказаних справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин та фактично - доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності колегія суддів відхиляє означений аргумент касаційної скарги.

Посилання у касаційній скарзі на правові позиції Верховного Суду, викладені в ухвалах колегія суддів відхиляє, оскільки відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Заявник також вказує на наявність підстав для відступлення від правових позицій Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17; від 17 жовтня 2019 року у справі № 761/23477/16-ц; від 16 вересня 2020 року у справі № 205/4196/18.

Верховний Суд не встановив підстав для відступлення від правових висновків щодо застосування пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, а доводи, наведені у касаційній сказі щодо необхідності відступлення від правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17; від 17 жовтня 2019 року у справі № 761/23477/16-ц; від 16 вересня 2020 року у справі № 205/4196/18 не свідчать про наявність таких підстав. Твердження заявника про те, що необхідність відступлення від висновків Верховного Суду зумовлена вчиненням роботодавцем інших порушень (на переконання заявника без зазначення їх суті), не є належним викладом обґрунтування такої правової підстави касаційної скарги.

Верховний Суд наголошує, що, оскаржуючи судові рішення з підстав необхідності відступлення від правових висновків Верховного Суду, у касаційній скарзі заявник повинен коротко сформулювати висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений у постанові Верховного Суду, відступити від якого він має намір, зазначити конкретну постанову (дата, номер справи, номер провадження) Верховного Суду та навести обґрунтоване мотивування необхідності відступлення від такого висновку.

Крім того, підставами касаційного оскарження судових рішень заявник визначив пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме - відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування щодо застосування частини третьої статті 38 КЗпП України стосовно зміни причини звільнення з пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України на частину третю статті 38 КЗпП України.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у тих випадках, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Зі змісту вказаної норми права вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.

Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

Аргументуючи підстави касаційного оскарження, передбачені у пункті 3 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 38 КЗпП України стосовно зміни причини звільнення з пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України на частину третю статті 38 КЗпП України.

Зазначені доводи заявника відхиляються касаційним судом з огляду на те, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені за результатами оцінки у сукупності всіх доказів та обставин справи. Водночас, як свідчить характер доводів заявника, останні фактично зводяться до незгоди із наданою судом оцінкою обставин справи та вказують на переоцінку доказів у справі, що суперечить положенням статті 400 ЦПК України.

Разом із тим колегія суддів зазначає, що у випадку зазначення працівником та роботодавцем різних обставин звільнення, суд не може приймати рішення про зміну формулювання причин звільнення. Належним способом захисту прав позивача у такому випадку є визнання наказу про звільнення незаконним та поновлення на роботі.

Таку правову позицію виклав Верховний Суд у постанові від 20 жовтня 2021 року у справі № 201/1540/19 (провадження № 61-7966св21).

Інші доводи касаційної скарги спростовуються встановленими судами попередніх інстанцій фактами і обставинами, а також змістом правильно застосованих до спірних правовідносин норм матеріального закону.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 11 травня 2022 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 07 вересня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко А. І. Грушицький Є. В. Петров