Постанова

від 28.06.2023 по справі 2/463/1601/14

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

28 червня 2023 року

м. Київ

справа № 2/463/1601/14

провадження № 61-4723св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідачка - ОСОБА_2 ,

третя особа - Четверта Львівська державна нотаріальна контора,

особа, яка подавала апеляційну скаргу- ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвали Львівського апеляційного суду від 28 лютого 2023 року в складі колегії суддів Левика Я. А., Крайник Н. П., Шандри М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Личаківської районної державної адміністрації Львівської міської ради (далі - Личаківська РДА Львівської міської ради) про визнання права власності в порядку спадкування.

Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 22 липня 2014 року відповідача Личаківську РДА Львівської міської ради замінено на відповідача - ОСОБА_2 .

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер

ОСОБА_4 - чоловік позивачки та батько відповідачки, після смерті якого відкрилася спадщина, до складу якої увійшла 1/3 частина житлового будинку АДРЕСА_1 , інші 2/3 частини якого належали ОСОБА_5 .

Розпорядженням Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради № 53 від 21 вересня 1999 року частині будинку, що належала ОСОБА_5 , присвоєно номер 8-б, натомість ОСОБА_4 за життя право власності на належну йому частину нерухомого майна не оформив.

ОСОБА_1 вказувала, що фактично вступила у володіння та управління спадковим майном, відтак є такою, що прийняла спадщину. ОСОБА_2 із заявою про прийняття спадщини після смерті батька до нотаріуса не зверталась. Інших спадкоємців після смерті ОСОБА_4 немає.

Посилаючись на те, що за життя ОСОБА_4 право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , що складається з однієї житлової кімнати площею 17, 2 кв. м та кухні площею 11, 9 кв. м, а також на літню кухню, загальною площею 42,6 кв. м, яка складається з однієї житлової кімнати площею 16, 6 кв. м, кухні площею 9 кв. м, коридора площею 9.4 кв. м, санвузла площею 3, 8 кв. м та комори площею 3, 8 кв.м, належним чином не оформив, що є перешкодою для реалізації ОСОБА_1 своїх спадкових прав, позивачка просила суд ухвалити рішення про визнання за нею права власності на вказане нерухоме майно.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 22 липня 2014 року в складі судді Стрепка Н. Л. позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування на житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 29, 1 кв. м, що складається з однієї житлової кімнати площею 17, 2 кв. м та кухні площею 29, 1 кв. м, а також на літню кухню, загальною площею 42, 6 кв. м, яка складається з однієї житлової кімнати площею 16, 6 кв. м, кухні площею 9 кв. м, коридору площею 9,4 кв. м, санвузла площею 3, 8 кв. м, комори площею 3, 8 кв. м.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 фактично прийняла спадщину після смерті ОСОБА_4 , однак не може оформити свої спадкові права, оскільки спадкодавець за життя не оформив належним чином своє право власності на 1/3 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , після присвоєння йому окремих поштових адрес № 8 і № 8-б .

У серпні 2014 року ОСОБА_6 , в інтересах якої діяв представник - адвокат

Сесюк Ю. П., як особа, яка не брала участі у справі, вважаючи, що суд вирішив питання про її права та обов`язки, подала апеляційну скаргу на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 22 липня 2014 року.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 04 грудня 2014 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 відхилено, а рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про належність спірного нерухомого майна на праві власності спадкодавцю ОСОБА_4 , який за життя у встановленому законом порядку не оформив свої права. При цьому колегія суддів додатково вказала, що спірна літня кухня узаконена в адміністративному порядку в 1988 році за спадкодавцем із чітко визначеною площею і саме на таке приміщення літньої кухні і визнано право власності ОСОБА_1 у порядку спадкування.

У грудні 2018 року ОСОБА_3 , в інтересах якого діяв представник -

ОСОБА_8 , як особа, яка не брала участі у справі, вважаючи, що суд вирішив питання про його права та обов`язки, подав апеляційну скаргу на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 22 липня 2014 року.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 02 січня 2018 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 22 липня 2014 року.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_3 не довів, що суд першої інстанції у цій справі вирішив питання про його права та обов`язки.

Постановою Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Сердюка В. В., Фаловської І. М. касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено, ухвалу Львівського апеляційного суду від 02 січня 2018 року скасовано, справу передано до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не дав жодної правової оцінки доводам апеляційної скарги про те, що ОСОБА_3 є власником будинку АДРЕСА_1 . Земельна ділянка, на якій розташований вказаний будинок, перебуває у комунальній власності, спільно використовується для обслуговування будинків № 8 , 8 «а» , 8 «б» та належних до них господарських споруд, а тому, вирішивши питання про узаконення шляхом визнання права власності в порядку спадкування на самовільне будівництво, без залучення власника земельної ділянки та скаржника, як землекористувача та власника суміжного будинку № 8 «б» , суд фактично оскаржуваним рішенням вирішив питання про їх права та інтереси.

Постановою Львівського апеляційного суду від 01 вересня 2020 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 22 липня 2014 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що на земельній ділянці, яка перебуває у комунальній власності та належить територіальній громаді м. Львова замість спірної літньої кухні фактично самовільно зведено житловий будинок літ. «Б-1», сіни літ «б-1» та тамбур літ. «а-1», а отже належним відповідачем за вимогами ОСОБА_1 про визнання права власності в порядку спадкування на вказане самочинне будівництво є відповідна місцева рада, до компетенції якої належить вирішення питання щодо розпорядження землями відповідних територіальних громад, передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності і ін.

Також суд зазначив, що позовні вимоги про визнання права власності на літню кухню, що була самочинно побудована на земельній ділянці і на яку (як вказала сама позивачка) її чоловік не встиг оформити право власності, задоволенню не підлягають, оскільки самочинно побудована літня кухня не входить до складу спадщини.

Суд вважав, що задоволення позову про визнання за спадкоємцем права власності на самочинне будівництво зумовлює виникнення цього права у позивачки, а не констатує його перехід у порядку спадкування, а тому є неналежним способом захисту прав спадкоємців, якщо право звернутися до суду з вимогою про визнання права власності не належало спадкодавцеві.

Крім того, ОСОБА_1 пред`явлено позов до ОСОБА_2 , яка у встановленому законом порядку відмовилася від прийняття спадщини після смерті батька, що фактично свідчить про відсутність спору між сторонами.

Постановою Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 липня 2021 року в складі колегії суддів: Синельникова Є. В., Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф., Шиповича В. В. (суддя-доповідач) касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Постанову Львівського апеляційного суду від 01 вересня 2020 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що здійснюючи апеляційний перегляд рішення Личаківського районного суду м. Львова від 22 липня 2014 року за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , апеляційний суд не встановив, які питання щодо прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків ОСОБА_3 вирішені вказаним рішенням суду першої інстанції.

Натомість апеляційний суд вказав, що рішенням суду першої інстанції вирішено питання про права Львівської міської ради, яка, на думку апеляційного суду, мала бути відповідачем у розглядуваній справі. При цьому Львівська міська рада участі в справі не брала, в апеляційному порядку рішення Личаківського районного суду м. Львова від 22 липня 2014 року не оскаржувала.

Крім того, аналіз матеріалів справи свідчить, що за результатами розгляду апеляційної скарги ОСОБА_6 апеляційним судом Львівської області 04 грудня 2014 року постановлено ухвалу про залишення без змін рішення Личаківського районного суду м. Львова від 22 липня 2014 року.

Разом із тим, за результатами розгляду апеляційної скарги ОСОБА_3 . Львівський апеляційний суд 01 вересня 2020 року скасував рішення Личаківського районного суду м. Львова від 22 липня 2014 року та ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 . При цьому ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 04 грудня 2014 року скасовано не було.

Вказане призвело до того, що на теперішній час у справі № 2/463/1601/14 є чинними два взаємовиключних судових рішення суду апеляційної інстанції. Усунути ці недоліки на стадії касаційного перегляду з урахуванням повноважень Верховного Суду та меж перегляду справи в суді касаційної інстанції (стаття 400 ЦПК України), є неможливим.

УхвалоюЛьвівського апеляційного суду від 28 лютого 2023 року до участі в справі в якості правонаступника ОСОБА_1 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , залучено ОСОБА_2 та розгляд справи продовжено.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла позивачка у справі ОСОБА_1 . Спадщину після її смерті прийняла дочка - ОСОБА_2 , а тому наявні правові підстави для залучення її до участі у справі, як правонаступниці позивачки ОСОБА_1 .

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 28 лютого 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 22 липня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 04 грудня 2014 року - скасовано. Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 , правонаступницею якої є ОСОБА_2 , до ОСОБА_2 , третя особа: Четверта Львівська державна нотаріальна контора про визнання права власності закрито.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивачка ОСОБА_1 померла та судом залучено до участі у справі її правонаступницю ОСОБА_2 , яка є відповідачкою у цій справі.

Апеляційний суд, зважаючи на наведене, провадження у справі закрив у зв`язку з відсутністю предмету спору між сторонами з підстав процесуального правонаступництва відповідачки стосовно прав і обов`язків позивачки, оскільки у зв`язку з поєднанням в одній особі позивача та відповідача та переходу до останнього всіх прав та обов`язків позивача, судовий розгляд позовних вимог щодо визнання права власності в порядку спадкування не призведе до відновлення порушеного права чи охоронюваного законом інтересу позивача.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У березні 2023 року ОСОБА_2 , із застосуванням засобів поштового зв`язку, звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Львівського апеляційного суду від 28 лютого 2023 року про залучення її до участі в справі як правонаступниці позивачки та продовження судового розгляду, а також скасувати ухвалу Львівського апеляційного суду від 28 лютого 2023 року про закриття провадження у справі в частині задоволення апеляційної скарги ОСОБА_3 .

У касаційній скарзі заявниця посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваних судових рішеннях застосував норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених в постановах Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 304/185/19 та від 29 червня 2021 року у справі № 907/551/17.

Касаційна скарга мотивована тим, що у випадку встановлення судом процесуального випадку, за якого позивачем і відповідачем у справі є фактично одна і та сама особа, розгляд заявленого позову у цій частині є неможливим за відсутністю спору, як такого.

28 лютого 2023 року ОСОБА_2 було подано клопотання про закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України в зв`язку з відсутністю предмету спору. Натомість суд апеляційної інстанції, замість того, щоб закрити провадження у справі з наведених підстав, ухвалою залучив її до участі у справі як правонаступниці позивачки та продовжив розгляд справи, за результатами якої ухвалою, а не постановою, частково задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_3 та закрив провадження у справі.

Відсутність предмету спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб. Оскільки при закритті провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, то будь-які права особи, яка подала апеляційну скаргу, таким рішенням не можуть бути порушені.

Доводи відзиву на касаційну скаргу

У червні 2023 року ОСОБА_3 , в інтересах якого діє ОСОБА_9 , подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив її залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі залишити без змін.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 квітня 2023 року в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д., відкрито касаційне провадження в зазначеній цивільній справі, витребувано справу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У травні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.

Розпорядженням Верховного Суду від 31 травня 2023 року у зв`язку з обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Воробйової І. А. призначений повторний автоматизований розподіл судової справи.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31 травня 2023 року справу призначено судді-доповідачеві Сердюку В. В., судді, які входять до складу колегії: Стрільчук В. А., Фаловська І. М.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Установлено, що улипні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Личаківської районної державної адміністрації Львівської міської ради про визнання права власності в порядку спадкування.

Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 22 липня 2014 року відповідача Личаківську РДА Львівської міської ради замінено на відповідачку - ОСОБА_2 .

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 22 липня 2014 року в складі судді Стрепка Н. Л. позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування на житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 29, 1 кв. м, що складається з однієї житлової кімнати площею 17, 2 кв. м та кухні площею 29, 1 кв. м, а також на літню кухню, загальною площею 42, 6 кв. м, яка складається з однієї житлової кімнати площею 16, 6 кв. м, кухні площею 9 кв. м, коридору площею 9,4 кв. м, санвузла площею 3, 8 кв. м, комори площею 3, 8 кв. м.

У серпні 2014 року ОСОБА_6 , в інтересах якої діяв представник - адвокат

Сесюк Ю. П., як особа, яка не брала участі у справі, вважаючи, що суд вирішив питання про її права та обов`язки, подала апеляційну скаргу на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 22 липня 2014 року.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 04 грудня 2014 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 відхилено, а рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У грудні 2018 року ОСОБА_3 , в інтересах якого діяв представник - ОСОБА_8 , як особа, яка не брала участі у справі, вважаючи, що суд вирішив питання про його права та обов`язки, подав апеляційну скаргу на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 22 липня 2014 року.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 02 січня 2018 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 22 липня 2014 року.

Постановою Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Сердюка В. В., Фаловської І. М. касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено, ухвалу Львівського апеляційного суду від 02 січня 2018 року скасовано, справу передано до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Постановою Львівського апеляційного суду від 01 вересня 2020 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 22 липня 2014 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .

Постановою Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 липня 2021 року в складі колегії суддів: Синельникова Є. В., Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф., Шиповича В. В. (суддя-доповідач) касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Постанову Львівського апеляційного суду від 01 вересня 2020 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду справи апеляційним судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла позивач у справі ОСОБА_1 .

За матеріалами спадкової справи щодо майна ОСОБА_1 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , спадкоємицею останньої є її дочка ОСОБА_2 , яка є єдиною відповідачкою в цій справі.

У листопаді 2022 року ОСОБА_2 подала до апеляційного суду заяву, в якій просила залучити її до участі в справі в якості правонаступниці позивачки ОСОБА_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

У лютому 2023 року ОСОБА_3 , в інтересах якого діє ОСОБА_10 , та ОСОБА_2 подали до апеляційного суду заяви про закриття провадження в справі на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України (відсутній предмет спору).

Вказані заяви обґрунтовані тим, що за умови встановлення судом процесуального випадку, за якого позивачем і відповідачем у справі є фактично одна і та сама особа, розгляд заявленого позову у цій частині є неможливим за відсутністю спору, як такого.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 28 лютого 2023 року до участі у справі в якості правонаступниці ОСОБА_1 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , залучено ОСОБА_2 та розгляд справи продовжено.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 28 лютого 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 22 липня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 04 грудня 2014 року скасовано.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 , правонаступницею якої є ОСОБА_2 до ОСОБА_2 , третя особа: четверта Львівська державна нотаріальна контора про визнання права власності закрито.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

За частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Однією з основних гарантій права сторони на судовий захист є право оскарження судових рішень (стаття 129 Конституції України). Реалізація цього права здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантії їх реалізації.

Відповідно до частини першої статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Здатність мати цивільні процесуальні права та обов`язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи (цивільна процесуальна правоздатність) мають усі фізичні і юридичні особи (частина перша статті 46 ЦПК України).

Відповідно до частини четвертої статті 25 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті.

Згідно з пунктом 7 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

За змістом зазначеної правової норми провадження у справі підлягає закриттю лише у випадку, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

Відповідно до статті 55 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку він замінив.

Процесуальне правонаступництво - це заміна сторони або третьої особи (право-попередника) іншою особою (правонаступником) у зв`язку з вибуттям із процесу суб`єкта спірного або встановленого рішенням суду правовідношення, за якої до правонаступника переходять усі процесуальні права та обов`язки правопопередника і він продовжує в цивільному судочинстві участь останнього.

Підставою процесуального правонаступництва є наступництво в матеріальних правовідносинах, унаслідок якого відбувається вибуття сторони, зокрема, внаслідок смерті, зі спірних чи встановлених судом правовідносин майнового характеру. При процесуальному правонаступництві всі процесуальні дії, виконані попередником, є обов`язковими для правонаступника.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1219 ЦК України визначено перелік прав та обов`язків, які не входять до складу спадщини. Зокрема, згідно даної норми, не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, а саме: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позовні вимоги ОСОБА_11 зводяться до захисту її порушеного права на житловий будинок АДРЕСА_1 .

1 ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_1 померла.

Спадкоємицею після смерті ОСОБА_1 є ОСОБА_2 , яка прийняла спадщину шляхом отримання свідоцтва про право на спадщину за законом від 14 грудня 2017 року.

Інших спадкоємців судом не встановлено, витребувані матеріали спадкової справи таких відомостей не містять.

Отже, встановивши, що спірні правовідносини допускають правонаступництво, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про залучення ОСОБА_2 до участі в справі в якості правонаступниці ОСОБА_1 .

ЦПК України не передбачає можливості поєднання сторін судового процесу в одній особі, а тому за умови встановлення судом процесуального випадку, за якого позивачем і відповідачем у справі є фактично одна і та сама особа, розгляд заявленого позову у цій частині є неможливим за відсутністю спору, як такого.

До подібних правових висновків дійшов Верховний Суду у складі Касаційного господарського суду, викладених у постанові від 29 червня 2021 року у справі № 907/551/17.

Врахувавши, що позивачкою і відповідачкою у цій справі є фактично одна і та сама особа, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про закриття провадження в справі у зв`язку з неможливістю розгляду заявленого позову за відсутністю спору, як такого.

Доводи касаційної скарги про те, що у зв`язку закриттям провадження у справі з підстав відсутності предмета спору апеляційний суд не мав права вирішувати питання щодо апеляційної скарги ОСОБА_3 не заслуговують на увагу, з огляду на таке.

У частині першій статті 352 ЦПК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

За частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) зазначено, що «аналіз частини першої статті 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків.

При цьому судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків.

В ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2022 року у справі № 32/77 (провадження № 12-17гс21), якою також закрито касаційне провадження з тих самих підстав, указано, що особи, які не брали участі у справі, можуть оскаржити рішення суду лише за умови, що суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки. Відтак передумовою реалізації такими особами їх права на оскарження судового рішення є матеріально-правова заінтересованість цих осіб, тобто їх власна, особиста заінтересованість у конкретному результаті розгляду спору судом.

Отже, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести, що суд вирішив питання про її права, інтереси та (або) обов`язки. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав та обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

Відтак, при вирішенні питання про те, чи ухвалено оскаржуване рішення про права, обов`язки, свободи чи інтереси особи, яка не брала участі у справі, суд має з`ясувати, чи буде у зв`язку з ухваленням судового рішення у цій справі таку особу наділено новими правами, чи покладено на неї нові обов`язки, або змінено її наявні права, свободи та/або обов`язки, або позбавлено певних прав, свобод та/або обов`язків у майбутньому.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

З огляду на вказані процесуальні норми суд апеляційної інстанції лише в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи не вирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції та подала апеляційну скаргу після спливу річного строку з дня складання повного тексту судового рішення. При цьому, якщо обставини про вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та свободи особи, яка не була залучена до участі у справі, не підтвердились, апеляційне провадження підлягає закриттю. Тобто апеляційному суду необхідно було відкрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою особи, а у разі з`ясування, що судовим рішенням питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки не вирішувалося, закрити апеляційне провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України».

Аналогічний за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2019 року № 360/1938/16 (провадження № 61-48003св18), від 03 червня 2020 року у справі № 2-2630/03 (провадження № 61-14624св19), від 10 квітня 2019 року у справі № 235/2452/16-ц (провадження № 61-3433св19), від 05 лютого 2020 року № 521/12093/19 (провадження № 61-20975св19).

Враховуючи, що апеляційне провадження в цій справі відкрито за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, а саме ОСОБА_3 , то апеляційний суд перш ніж вирішувати відповідні заяви учасників справи, повинен перевірити чи правильно відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою такої особи.

Встановивши, що рішенням суду першої інстанції права ОСОБА_3 , як особи, яка не брала участі у справі, порушені, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що доводи апеляційної скарги в цій частині є обґрунтованими. За таких обставин, частково задовольняючи апеляційну скаргу, апеляційний суд виходив виключно з того, що оскаржуваним рішенням права вказаної особи порушені. Тобто апеляційний суд не переглядав рішення по суті заявлених позовних вимог, а закрив провадження в справі з підстав відсутності предмета спору.

Посилання заявника на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваних судових рішеннях застосував норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених в постановах Верховного Суду від 07 вересня 2022 року в справі № 304/185/19 та від 29 червня 2021 року в справі № 907/551/17 не заслуговують на увагу, з огляду на таке.

У справі № 304/185/19 (провадження № 61-4724св22) Верховний Суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими залучено до участі у справі відповідача як правонаступника позивача, та закрив провадження у справ. Суд касаційної інстанції у цій справі дійшов висновку, що позовні вимоги про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом виселення нерозривно пов`язані з особою позивача, тому такі правовідносини не допускають правонаступництва.

Отже, наведений висновок Верховного Суду зроблено за інших фактичних обставин.

У справі № 907/551/17 Верховний Суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанції, якими замінено Павшинську сільську раду, в інтересах якої керівник Мукачівської місцевої прокуратури звернувся до суду з позовом, на її правонаступника - Мукачівську міську раду, яка є відповідачем, а провадження у справі закрито.

Судові рішення мотивовані тим, що Мукачівська міськрада прийняла рішення «Про добровільне приєднання Павшинської сільської територіальної громади села Павшино Павшинської сільської ради Мукачівського району Закарпатської області до Мукачівської міської територіальної громади міста Мукачева Закарпатської області (міста обласного значення)», а відповідно до відомостей, зазначених у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань державним реєстратором внесено запис про припинення Павшинської сільської ради як юридичної особи в результаті реорганізації.

Також суди врахували, що у зв`язку з поєднанням в одній особі позивача та відповідача та переходу до останнього всіх прав та обов`язків реорганізованої Павшинської сільради, судовий розгляд позовних вимог щодо незаконності проведення державної реєстрації за міською радою права власності на такий об`єкт не призведе до відновлення порушеного права чи охоронюваного законом інтересу позивача, крім того, відсутній орган місцевого самоврядування, якому передбачено обов`язок повернути земельну ділянку, а враховуючи повний перехід прав та обов`язків від позивача до відповідача, між сторонами відсутній предмет спору.

Зазначені висновки Верховного Суду не суперечать висновкам у цій справі, оскільки суд апеляційної інстанції, врахувавши неможливість поєднання в одній особі позивача та відповідача, і водночас, що правовідносини у цій справі допускають правонаступництво, закрив провадження у справі.

З огляду на викладене Верховний Суд, у межах доводів касаційної скарги, дійшов висновку, що вони належним чином не підтверджені та не дають підстав для висновку про порушення апеляційним судом норм процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані ухвали суду апеляційної інстанції без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 402, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

УхвалиЛьвівського апеляційного суду від 28 лютого 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Сердюк

В. А. Стрільчук

І. М. Фаловська