Рішення

від 03.07.2023 по справі 380/18937/22

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 380/18937/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 липня 2023 року

Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючої судді Желік О.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін, за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відокремленого підрозділу ДПС України Головного управління ДПС у Львівській області про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), -

в с т а н о в и в:

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Відокремленого підрозділу ДПС України Головного управління ДПС у Львівській області про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2091-57 «У» на суму 37788,74 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що Головним управлінням ДПС у Львівській області було винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2091-57 «У», якою визначено заборгованість позивача по сплаті єдиного внеску в сумі 37788,74 грн. Разом з тим, позивач зазначає, що відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на момент видачі оскаржуваної вимоги у вказаному реєстрі відсутні відомості щодо нього як фізичної особи-підприємця. Окрім цього вказує на те, що згідно Індивідуальних відомостей про застраховану особу форми ОК-5, позивач з 2017 року постійно був працевлаштований у Філії «Магістральні нафтопроводи «Дружба» Акціонерного товариства «Укртранснафта» та у Акціонерному товаристві «Укртранснафта», що свідчить про відсутність у нього особистого обов`язку сплачувати ЄСВ.

Ухвалою судді від 02.01.2023 у справі було відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач правом на подання відзиву, передбаченим статтею 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), не скористався, свою позицію стосовно позову не висловив.

Відповідно до ч. 4 ст. 159 КАС України, оскільки суб`єкт владних повноважень не подав відзиву на позов без поважних причин, суд кваліфікує це як визнання позову.

Частиною 6 ст. 162 КАС України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Розглянувши позов, подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.

Головним управління ДПС у Львівській області 05.11.2021 було винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2091-57 «У», якою визначено заборгованість ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску. Згідно вказаної вимоги, заборгованість ОСОБА_1 станом на 09 вересня 2022 року становить 37788,74 грн.

Вважаючи винесену податковим органом вимогу протиправною, позивач звернувся до суду з метою її скасування.

Вирішуючи спір суд керується наступним.

Правовідносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України.

За визначенням наведеним у підп.14.1.226 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України(далі ПК України), самозайнята особа платник податку, який є фізичною особою підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Відповідно до підп.14.1.195 п.14.1ст.14 ПК України, працівник це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Пунктом 63.5 ст. 63 ПК України встановлено, що всі фізичні особи платники податків та зборів реєструються у контролюючих органах шляхом включення відомостей про них до Державного реєстру фізичних осіб платників податків у порядку, визначеному цим Кодексом.

Фізичні особи підприємці та особи, які мають намір провадити незалежну професійну діяльність, підлягають взяттю на облік як самозайняті особи у контролюючих органах згідно з цим Кодексом.

За приписами пункту 65.2 статті 65 ПК України, облік самозайнятих осіб здійснюється шляхом внесення до Державного реєстру фізичних осіб платників податків (далі Державний реєстр) записів про державну реєстрацію або припинення підприємницької діяльності, незалежної професійної діяльності, перереєстрацію, постановку на облік, зняття з обліку, внесення змін стосовно самозайнятої особи, а також вчинення інших дій, які передбачені Порядком обліку платників податків, зборів.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі Закон №2464 VI).

Згідно п. 2 ч. 1ст. 1 Закону №2464-VI, єдиний внесок це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За визначеннями у пунктах 3 і 10 ч. 1ст. 1 Закону № 2464-VIвизначено, що застрахована особа фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок.

Страхувальники це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

За абз. 2 п. 1, п. 4 ч. 1, ст. 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є :

- роботодавці, зокрема: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами;

- фізичні особи підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абз.1 п. 1 та п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується:

- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування,- на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Таким чином, зі змісту наведених норм вбачається, що самозайнята особа і підприємства (за найманих працівників які перебувають в трудових відносинах) є окремими платниками єдиного соціального внеску.

Спірним питанням в даному випадку є правомірність прийняття контролюючим органом вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску, за умови, що позивач був найманим працівником та за нього такий внесок сплачував роботодавець.

Виходячи з вищенаведених норм необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного соціального внеску (ЄСВ). Саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Згідно ч.5. ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, відповідно до правової позиції Верховного Суду у постановах від 27.11.2019 року у справі №160/3114/19, від 04.12.2019 року у справі №440/2149/19, від 23.01 2020 у справі №480/4656/18, від 01.09.2020 у справі №380/2239/20, від 07.07.2021 у справі № 142/252/19 особа, яка зареєстрована як фізична особа підприємець, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний. Інше тлумачення нормЗакону № 2464-VIщодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Відповідно до положень п.п. 2, 3 ч.1 ст.7 Закону № 2464 (в редакції, до 2016 року включно) для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток). У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску; для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Законом України від 06.12.2016 року № 1774-VIII Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (далі Закон № 1774) внесено зміни до Закону № 2464, які набули чинності з 01.01.2017 року, зокрема щодо нарахування та сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями.

Законом України від 06.12.2016 року № 1774-VIII Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (далі Закон № 1774) внесено зміни до Закону № 2464, які набули чинності з 01.01.2017 року, зокрема щодо нарахування та сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.7 Закону № 2464 встановлено, що єдиний соціальний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Таким чином з 01.01.2017 року підлягав обов`язковій сплаті фізичними особами-підприємцями єдиний внесок незалежно від того, чи було отримано такою особою дохід (прибуток).

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом України № 2464-VI не врегульовано.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

З огляду на вищевикладене, суд прийшов до висновку, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником.

В іншому ж випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону України №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС (ДПС) і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічна правова позиція з приводу подібних правовідносин викладена у постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04.12.2019 року у справі №440/2149/19.

Як встановив суд, відповідно до відомостей з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (Індивідуальні відомості про застраховану особу) форми ОК-5, позивач у період з 2009 року по вересень 2022 року був працевлаштований у Філії «Магістральні нафтопроводи «Дружба» Акціонерного товариства «Укртранснафта» (ЄДРПОУ: 26112972), у Лінійно виробничо-диспетчерській станції «Дрогобич» Філії «Магістральні нафтопроводи «Дружба» Публічного акціонерного товариства «Укртранснафта» (ЄДРПОУ: 26113015) та у Акціонерному товаристві «Укртранснафта» (ЄДРПОУ: 31570412).

Згідно даних відомостей, за ОСОБА_1 у період з 2009 року по вересень 2022 року сплачувались страхові внески вказаними установами (позначка про сплату страхових внесків: так).

Враховуючи вищенаведені обставини, суд висновує те, що у позивача, як у офіційно працевлаштованої особи, не виникало обов`язку по нараховуванню, обчислюванню і сплаті єдиного внеску, оскільки відповідний обов`язок було покладено на роботодавця позивача як страхувальника.

При цьому, суд з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань встановив відсутність будь-яких записів про позивача як про особу суб`єкта господарської діяльності.

Таким чином, суд доходить висновку щодо протиправності винесення Головним управління ДПС у Львівській області вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2091-57 «У», а отже й щодо її скасування.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини другої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, за сукупністю наведених обставин, враховуючи правову позицію Верховного Суду, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи те, що суд дійшов висновку про задоволення позову, судовий збір підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача у розмірі 992,40 грн.

Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250, Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною і скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2091-57 «У», винесену Головним управління ДПС у Львівській області 05.11.2021.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Львівській області (ЄДРПОУ 43968090) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір в сумі 992 (дев`ятсот дев`яносто дві) грн. 40 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцевих положень» Кодексу адміністративного судочинства України.

СуддяЖелік О.М.