Рішення

від 30.05.2023 по справі 761/37812/20

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/37812/20

Провадження № 2/761/1241/2023

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2023 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Макаренко І.О.,

при секретарі: Іванченко М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Реєстрація нерухомості», треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор плюс», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання протиправними та скасування рішень про державну реєстрацію права власності,

встановив:

Позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив суд: визнати протиправними та скасувати рішення державного реєстратора Київської філії Комунального підприємства «Реєстрація нерухомості» про реєстрацію права власності ТОВ «Фінансова компанія «Фактор плюс» на нерухоме майно:

- квартиру АДРЕСА_1 , індексний №42980806 від 13.09.2018, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 962255680000;

- квартиру АДРЕСА_2 , індексний №42979028 від 13.09.2018, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 962183380000;

- квартиру АДРЕСА_3 , індексний №42979649 від 13.09.2018, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 962147080000;

- квартиру АДРЕСА_4 , індексний №42978286 від 13.09.2018, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 962112380000;

- квартиру АДРЕСА_5 , індексний №42980225 від 13.09.2018, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 962080780000;

- нежилі приміщення №2 та №3, розташовані за адресою: АДРЕСА_6 , індексний №42979028 від 13.09.2018, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 962020780000.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 29.06.2016 між ПАТ «Діамантбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №16-06-29-006984. В якості забезпечення позичальником зобов`язань за кредитним договором кредитору було передано в іпотеку на підставі іпотечних договорів жилі квартири АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 , АДРЕСА_9 , АДРЕСА_10 , АДРЕСА_5 , що належали на праві власності іпотекодавцю ОСОБА_2 та нежилі приміщення №2 та №3, розташовані за адресою: АДРЕСА_6 , що належали на праві власності іпотекодавцю ОСОБА_3 30.07.2018 між ПАТ «Діамантбанк» та ТОВ «Фінансова компанія «Фактор плюс» укладено договір про відступлення права вимоги до позичальника по кредитному договору №16-06-29-006984 від 29.06.2016. Державним реєстратором Київської філії Комунального підприємства «Реєстрація нерухомості» Макаровим О.В. було здійснено реєстрацію права власності на предмет іпотеки за ТОВ «Фінансова компанія «Фактор плюс». На думку позивача, реєстрація права власності на предмет іпотеки за ТОВ «Фінансова компанія «Фактор плюс» була проведена без достатніх на те правових підстав, з порушенням вимог Закону України «Про іпотеку». Так, представник позивача вказує, що звернення стягнення на квартиру в позасудовому порядку відбулося з порушенням вимог ст. 37 вказаного Закону. Водночас, у позові стверджено, що іпотекодержателем не було направлено на адресу позивача та останнім в свою чергу не було отримано повідомлення/вимогу про усунення порушень виконання умов кредитного договору із відповідним застереженням щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, також наголошено увагу на тому, що на момент вчинення реєстрації права власності на спірне майно за ТОВ «Фінансова компанія «Фактор плюс» не було проведено оцінки квартири. З огляду на суттєві порушення звернення стягнення на предмет іпотеки та реєстрації права власності, передбаченого Законом України «Про іпотеку», Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», позивач звернулася до суду на захист порушеного права.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 08.11.2021 відкрите загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на позов не скористався.

09.12.2021 на адресу суду від третьої особи ТОВ «Фінансова компанія «Фактор плюс» надійшли пояснення на позовну заяву, в яких зазначено, що чинним законодавством не вимагається подання заявником оцінки нерухомого майна при реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, державна реєстрації права власності на предмети іпотеки була здійснена у цілковитій відповідності нормам ЗУ «Про іпотеку», ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМУ №1127 від 25.12.2015, а тому просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

25.10.2022 на адресу суду від третьої особи ТОВ «Фінансова компанія «Фактор плюс» надійшли пояснення на позовну заяву, в яких зазначено, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту порушених прав, з огляду на те, що позивач звернулася до суду із позовом в листопаді 2020 року, при цьому жодних вимог до нових власників об`єктів нерухомості щодо витребування об`єктів нерухомості не заявлено, також не ставиться під сумнів дійсність правочинів на підставі яких відповідачем проведено реєстраційні дії.

29.05.2023 на адресу суду від третьої особи ТОВ «Фінансова компанія «Фактор плюс» надійшли додаткові пояснення на позовну заяву, в яких зазначено, що представником ТОВ ФК «Фактор Плюс» сформовані в травні 2023 року інформаційні довідки щодо об`єктів нерухомості, реєстраційні дії щодо яких оспорені в цій справі. Як випливає з даних реєстру речових прав на нерухоме майно власниками об`єктів нерухомості наразі є: квартири АДРЕСА_7 з 11.09.2019 та по теперішній час є громадянка ОСОБА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ; квартири АДРЕСА_8 з 11.09.2019 та по теперішній час є громадянин ОСОБА_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ; квартири АДРЕСА_9 з 11.09.2019 та по теперішній час є громадянка ОСОБА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ; квартири АДРЕСА_10 з 11.09.2019 та по теперішній час є громадянка ОСОБА_6 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 ; квартири АДРЕСА_11 з 11.09.2019 та по теперішній час є громадянка ОСОБА_6 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 ; власником речових прав на нежитлові приміщення №№ 2, 3 з 25.06.2019 є Товариство з обмеженою відповідальністю «АПАРТ 23», код ЄДРПОУ: 43072555. Разом з тим, позовна заява подана в листопаді 2020 року, коли відповідні об`єкти нерухомості вже не перебували у власності ТОВ ФК «Фактор Плюс». Позивачем у позові не обґрунтовано яким чином незаконні на її думку дії відповідача вплинули на її права та інтереси. Позивач ніколи не була власником, іпотеко держателем чи іпотекодавцем об`єктів нерухомості та не мала на них жодних майнових прав. Місце реєстрації позивача також відрізняється від розташування об`єктів нерухомості.

В судове засідання позивач та його представник не з`явилися, представник позивача направив клопотання про розгляд справи у його відсутність та позивача.

Відповідач та треті особи в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином.

Дослідивши матеріали справи та надані суду докази, суд встановив.

29.06.2016 між ПАТ «Діамантбанк» (кредитор) та ОСОБА_1 (позичальник) укладено кредитний договір №16-06-29-006984.

Відповідно до п. 1.1. кредитного договору №16-06-29-006984 від 29.06.2016, кредитодавець відкриває позичальнику з 29.06.2016 по 28.06.2019 відновлювальну кредитну лінію із встановленням ліміту кредитування у розмірі 10 000 000,00 (десять мільйонів) грн.

Відповідно до п. 1.3. кредитного договору №16-06-29-006984 від 29.06.2016, кредитні кошти надаються позичальнику згідно цього Договору зі сплатою процентів за користування ним у розмірі 30 % річних.

Згідно п. 2.1. кредитного договору №16-06-29-006984 від 29.06.2016, в якості забезпечення позичальником зобов`язань за кредитним договором кредитору було передано в іпотеку на підставі іпотечних договорів жилі квартири АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 , АДРЕСА_9 , АДРЕСА_10 , АДРЕСА_5 , що належали на праві власності іпотекодавцю ОСОБА_2 та нежилі приміщення №2 та №3, розташовані за адресою: АДРЕСА_6 , що належали на праві власності іпотекодавцю ОСОБА_3

30.07.2018 між ПАТ «Діамантбанк» та ТОВ «Фінансова компанія «Фактор плюс» укладено договір № F42GL23222 про відступлення права вимоги до позичальника по кредитному договору №16-06-29-006984 від 29.06.2016.

Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 13.09.2018 державним реєстратором Київської філії Комунального підприємства «Реєстрація нерухомості» Макаровим О.В. 10.09.2018 було здійснено реєстрацію права власності на предмет іпотеки за ТОВ «Фінансова компанія «Фактор плюс».

У позові зазначено, що іпотекодержатель скориставшись правом задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги, не дотримався процедури передбаченої законом, здійснив звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку за відсутності окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя, оцінки вартості квартири, а також належного повідомлення позивача.

Згідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст. 575 ЦК України та ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це окремий вид застави, вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно із ч.1 ст.35 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 5, 6 ст. 38 Закону України «Про іпотеку» якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов`язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків.

Протягом тридцятиденного строку з дня отримання такого повідомлення особа, яка має зареєстровані права чи вимоги на предмет іпотеки, вправі письмово повідомити іпотекодержателя про свій намір купити предмет іпотеки. З дня отримання іпотекодержателем цього повідомлення вказана особа набуває переважне право на придбання предмета іпотеки у іпотекодержателя. Якщо таких повідомлень надійшло декілька, право на придбання предмета іпотеки у іпотекодержателя належить особі, яка має вищий пріоритет своїх зареєстрованих прав чи вимог.

Дії щодо продажу предмета іпотеки та укладання договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені, на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця. При нотаріальному посвідченні такого договору купівлі-продажу правовстановлюючий документ на предмет іпотеки не подається.

Ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього.

Таким чином, наслідком недотримання іпотекодержателем вищезазначених норм Закону, законодавець визначив саме відшкодування іпотекодержателем збитків, а тому відповідні аргументування представника позивача щодо здійснення звернення стягнення на предмет іпотеки за відсутності оцінки вартості квартири, належного повідомлення позивача, не є підставами для скасування в судовому порядку спірних правочинів.

Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020р. у справі №757/13243/17: "....... за змістом статті 38 Закону України «Про іпотеку» неповідомлення всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти договір купівлі-продажу предмета іпотеки є підставою для відповідальності іпотекодержателя перед такими особами за відшкодування завданих збитків.

82.З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду погоджується з позицією судів першої та апеляційної інстанцій про те, що неналежне повідомлення іпотекодавців про звернення стягнення на предмет іпотеки не є підставою для визнання оспорюваних правочинів недійсними чи витребування майна, оскільки правовим наслідком невиконання передбаченого статтею 38 Закону України «Про іпотеку» обов`язку іпотекодержателя повідомити іпотекодавців про намір відчужити предмет іпотеки визначено відшкодування іпотекодержателем збитків.....".

При цьому, суд, зауважує, що в матеріалах справи містяться докази надсилання позивачу повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання (а.с. 64, 71).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі №757/13243/17 вказано, що умови договору іпотеки та вимоги частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» пов`язують можливість задоволення вимог кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки з дотриманням іпотекодержателем процедури належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання. Належним слід вважати надсилання вимоги з дотриманням встановленого договором порядку на адресу отримувача, яка вказана в договорі або додатково повідомлена відповідно до умов договору. Якщо такий порядок договором не визначений, відповідно до звичаїв ділового обороту належне направлення вимоги може здійснюватися засобами поштового зв`язку чи кур`єрської служби, які дозволяють встановити зміст відправлення та підтвердити його вручення, наприклад, цінним листом з описом вкладеного відповідно до Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року №270.

У статті 16 ЦК України визначені загальні способи захисту цивільних прав та інтересів. Ці способи захисту є універсальними для всіх правовідносин та можуть бути застосовані особою для врегулювання спірних правовідносин. Застосовувані способи захисту цивільних прав мають відповідати характеру спірних правовідносин та природі спору, що існує між сторонами.

Якщо позивач (іпотекодавець) вважає порушеними свої права на предмет іпотеки (внаслідок позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки відповідачем), він може, з огляду на фактичні обставини, вимагати відновлення становища, яке існувало до порушення (п.4 ч.2 ст.16 ЦК України). Цей спосіб захисту застосовується у випадку вчинення однією із сторін правопорушення, в результаті чого порушені права та законні інтереси іншої сторони. При цьому позивач повинен довести, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснено всупереч вимогам закону, тобто з порушенням його прав.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 2 липня 2019 року у справі № 48/340, від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16.

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6, 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).

Так, при з`ясуванні всіх обставин спірних правовідносин, судом було встановлено порушення іпотекодержателем процедури звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовий порядок, зокрема, за відсутності окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя, який би передбачав передачу останньому права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання за кредитним договором.

Разом з тим, суд з урахуванням тієї обставини, що спірне нерухоме майно на момент пред`явлення позову було відчужено вже не перебувало у власності товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор плюс», приходить до висновку, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту, оскільки ефективним способом захисту, який би відновив порушене право позивача в даному випадку є пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним

У статті 328 ЦК України передбачено, що право власності на нерухоме майно набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

За положеннями статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, зокрема, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (частина перша статті 388 ЦК України).

Тобто, серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі №200/606/18 зазначено, що за загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 грудня 2022 року у справі №914/2350/18 визначила наступне: "......обраний позивачем спосіб захисту прав повинен відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами.

За загальним правилом речово-правові способи захисту прав особи застосовуються тоді, коли сторони не пов`язані зобов`язально-правовими відносинами, що визначають їх зміст та правову природу.

Якщо спір стосується правочину, укладеного власником майна, то його відносини з контрагентом мають договірний характер, що зумовлює і можливі способи захисту його прав. Водночас, коли власник та володілець майна не перебували у договірних відносинах один з одним, власник майна може використовувати речово-правові способи захисту.

Якщо правовідносини між сторонами щодо спірного нерухомого майна мають договірний характер та таке майно не було відчужено до третіх осіб, вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно не може бути розцінена судами як неналежний спосіб захисту. Задоволення такого позову призводить до внесення державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про речове право позивача на спірне нерухоме майно. Це відновлює становище, яке існувало до прийняття державним реєстратором оспорюваного рішення. Зазначене відповідає способу захисту, передбаченому п.4 ч.2 ст.16 ЦК України.

Судове рішення про задоволення позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем тільки за умови, що на час вчинення реєстраційної дії право власності зареєстроване за банком, а не за іншою особою.

З метою унеможливлення неодноразового відчуження спірного майна існує інститут забезпечення позову (глава 10 розділу І ГПК України). У подібних спорах вжиття відповідних заходів забезпечення позову може не допустити подальше відчуження нерухомого майна, тим самим забезпечивши позивачу ефективну можливість захистити свої права без необхідності повторного звернення до суду.

Велика Палата Верховного Суду наголосила, що захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, що було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. У випадку подальшого відчуження нерухомого майна задоволення заявлених позовних вимог є неможливим.

Скасування рішення про державну реєстрацію права власності не зможе забезпечити поновлення порушених прав позивача на відповідне нерухоме майно. Більше того, за наявних обставин, задоволення такого позову може призвести до порушення прав іншої особи набувача майна, на що, зокрема, вказує практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ).

Так, відповідно до рішення у справі «Атіма Лімітед» проти України» (заява №56714/11) заявник (другий покупець) купив акції у іншої юридичної особи (першого покупця), яка, своєю чергою, купила акції на аукціоні в межах програми приватизації. Прокурор в інтересах Київської міської ради звернувся з позовом до першого покупця з вимогою про визнання договору купівлі-продажу недійсним і повернення акцій територіальній громаді. Позов був задоволений, а акції зареєстровані за територіальною громадою. У рішенні ЄСПЛ наголошено, що судові рішення de facto призводять до втручання в майно заявника, і що витребування акцій від заявника могло бути можливим лише шляхом подання проти нього віндикаційного позову. ЄСПЛ, зокрема, постановив, що було порушено статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод......".

На підставі викладеного Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що за наведених у справі обставин скасування рішення про державну реєстрацію права власності не є ефективним способом захисту порушених прав позивача. Отже, у позові відмовила.

Виходячи із викладеного, належним способом захисту прав позивача, які вона вважає порушеними, є звернення до суду із вимогами про витребування майна, однак така вимога не була заявлена, при цьому позовна заява не містить жодного посилання на статті 387, 388 ЦК України.

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог, а правом визначати предмет та підставу позову наділений лише позивач (статті 13, 43, 49, 175 ЦПК України).

Тобто, суд не може вийти за межі позовних вимог та обирати правову підставу та предмет позову, оскільки відповідна дія, буде суперечити диспозитивної цивільного процесу.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі №331/6927/16-ц, обраний спосіб захисту цивільного права, має призводити до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, а той, який обрав позивач, може бути використаний для захисту інших прав та інтересів, а не тих, за захистом яких позивач звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним і відмовляє у позові. У тому ж випадку, якщо заявлена позовна вимога взагалі не може бути використана для захисту будь-якого права чи інтересу, оскільки незалежно від доводів сторін спору суд не може її задовольнити, така вимога не може розглядатися як спосіб захисту.

На підставі вищезазначеного, з урахуванням подальшого продажу спірного нерухомого майна іншим власникам, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги не є ефективним способом захисту порушених прав позивача, оскільки в даному випадку права останньої можуть бути захищені лише шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Також, суд вбачає за необхідне звернути увагу позивача на правові висновки висловленні Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 1 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 та від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16-ц, за змістом яких спір про скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно має розглядатися як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване аналогічне право щодо того ж нерухомого майна. Належним відповідачем у такому спорі є особа, речове право на майно якої оспорюється та стосовно якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Державний реєстратор не може бути належним відповідачем у такому спорі.

З урахуванням вищезазначеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про визнання протиправними та скасування рішень про державну реєстрацію права власності не можуть бути заявлені до державного реєстратора, якого позивач визначила відповідачем у даній справі, що становить самостійну підставу для відмови у позові.

Таким чином, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про про визнання протиправними та скасування рішень про державну реєстрацію права власності, оскільки обраний позивачем спосіб захисту є неефективним, а відповідач є неналежним.

Згідно з ч. 1 і ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 2, 12, 13, 76-80, 89, 259, 263-265, 272-273, 354-355 ЦПК України, ЗУ «Про іпотеку», ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», суд,

ухвалив:

В задоволенні позовуОСОБА_1 до Комунального підприємства «Реєстрація нерухомості», треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фактор плюс», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання протиправними та скасування рішень про державну реєстрацію права власності, відмовити.

Рішення суду може бути оскаржена до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: