Постанова
від 22.06.2023 по справі 908/1590/22
ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.06.2023 року м.Дніпро Справа № 908/1590/22

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,

суддів: Чередка А.Є., Коваль Л.А.

секретар судового засідання Крицька Я.Б.

розглянувши апеляційні скарги Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради в особі Територіального відділу освіти Хортицького району Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради на рішення Господарського суду Запорізької області від 04.01.2023

та на додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 19.01.2023 (суддя Боєва О.С.)

у справі № 908/1590/22

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ФАЙЕРТЕК, м. Запоріжжя

до відповідача: Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради в особі Територіального відділу освіти Хортицького району Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради, м. Запоріжжя

про стягнення суми 772 643,96 грн.

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю ФАЙЕРТЕК про стягнення з відповідача: Територіального відділу освіти Хортицького району Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради загальної суми 733 681,80 грн., яка складається з:

- суми 399 995,00 грн. заборгованості за виконані роботи за договором підряду № 200/1 від 27.10.2021, суми 66 859,78 грн. інфляційних втрат та суми 7 298,54 грн. 3% річних;

- суми 218 937,82 грн. заборгованості за виконані роботи за договором підряду № 201/1 від 27.10.2021, суми 36 595,79 грн. інфляційних втрат та суми 3 994,87 грн. 3% річних.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 04.01.2023 у справі №908/1590/22 позов задоволено частково. Закрито провадження у справі № 908/1590/22 в частині вимог про стягнення суми 399 995,00 грн. заборгованості за Договором підряду № 200/1 від 27.10.2021 та суми 218 937,82 грн. заборгованості за Договором підряду № 201/1 від 27.10.2021, за відсутністю предмета спору. Стягнуто з Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради в особі Територіального відділу освіти Хортицького району Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ФАЙЕРТЕК, код ЄДРПОУ 40640156 суму 89 245 грн. 19 коп. інфляційних витрат та суму 10 093 грн. 03 коп. - 3% річних, нарахованих на заборгованість за Договором підряду №200/1 від 27.10.2021; суму 48 848 грн. 18 коп. інфляційних витрат та суму 5 524 грн. 44 коп. - 3% річних, нарахованих на заборгованість за Договором підряду № 201/1 від 27.10.2021. Стягнуто з Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради в особі Територіального відділу освіти Хортицького району Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради суму 2 305 грн. 67 коп. витрат зі сплати судового збору.

Не погодившись з вказаним рішенням Департаментом освіти і науки Запорізької міської ради в особі Територіального відділу освіти Хортицького району Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 04.01.2023 у справі №908/1590/22 в частині стягнення з відповідача суми 89 245 грн. 19 коп. інфляційних витрат та суми 10 093 грн. 03 коп. - 3% річних, нарахованих на заборгованість за Договором підряду №200/1 від 27.10.2021; суми 48 848 грн. 18 коп. інфляційних витрат та суми 5 524 грн. 44 коп. - 3% річних, нарахованих на заборгованість за Договором підряду № 201/1 від 27.10.2021 та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказує на те, що оскаржуване рішення прийнято при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, неправильному застосуванні норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права.

Стверджує, що суд першої інстанції залишив поза увагою той факт, що апелянт є неприбутковою установою, яка фінансується з міського бюджету територіальної громади міста Запоріжжя, що підтверджується доказами, які містяться в матеріалах справи.

Зазначає, що оскільки апелянт в межах своєї компетенції добросовісно і вчасно вживав всіх можливих заходів для здійснення оплати по договорам підряду, в його діях відсутня вина у формі умислу, протиправна дія чи бездіяльність, то стягнення інфляційних втрат та 3% річних є безпідставним.

Крім того, наголошує, що суд першої інстанції не врахував суттєву обставину, яка вплинула на стан фінансування апелянта, а саме що фінансування видатків для оплати договорів підряду було заплановане на травень 2022 року і припало на період дії воєнного стану. Форс-мажорні обставини унеможливили виконання договірного зобов`язання в цілому, а істотна зміна обставин змінила рівновагу відносин за договором, суттєво обмежила виконання зобов`язання лише для однієї із сторін, а саме апелянта.

Також, Додатковим рішенням від 19.01.2023 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю ФАЙЕРТЕК про стягнення судових витрат на правову (правничу) допомогу у справі №908/1590/22 задоволено. Стягнуто з Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради в особі Територіального відділу освіти Хортицького району Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ФАЙЕРТЕК суму 19 574 грн. 22 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

Не погодившись з вказаним додатковим рішенням Департаментом освіти і науки Запорізької міської ради в особі Територіального відділу освіти Хортицького району Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради подано апеляційну скаргу, згідно якої просить змінити додаткове рішення господарського суду Запорізької області від 19.01.2023 у справі №908/1590/22, яким зменшити розмір стягнутих витрат на правничу допомогу до 10 000,00 грн. за весь розгляд справи.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказує на те, що оскаржуване рішення прийнято при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, неправильному застосуванні норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права.

Стверджує, що витрати в сумі 12 000 грн за підготовку до ведення господарської справи в Господарському суді Запорізької області згідно Договору ДБ-36 є завищеними, необґрунтованими, неспівмірними із складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг та такими, що не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їх розміру, адже адвокат був обізнаним про позицію відповідача, який неодноразово повідомляв про сплату боргу відразу після надходження коштів, а нормативно-правове регулювання спірних правовідносин не змінювалося, що суперечить принципу розподілу судових витрат.

Зазначає, що судом не враховано, що у відзиві відповідача просив суд зменшити вартість наданих послуг АО «Юридична практика» у суді першої інстанції враховуючи незначну складність справи.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 16.03.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради в особі Територіального відділу освіти Хортицького району Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради на рішення господарського суду Запорізької області від 04.01.2023 у справі №908/1590/22. Об`єднано апеляційну скаргу Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради в особі Територіального відділу освіти Хортицького району Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради на додаткове рішення господарського суду Запорізької області від 19.01.2023 у справі №908/1590/22 в одне апеляційне провадження для спільного розгляду з апеляційною скаргою Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради в особі Територіального відділу освіти Хортицького району Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради на рішення господарського суду Запорізької області від 04.01.2023 у справі №908/1590/22.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 10.04.2023 судове засідання у справі №908/1590/22 призначено на 18.05.2023 об 11год. 40 хв.

Від представника Територіального відділу освіти Хортицького району Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради надійшло клопотання про участь в судовому засіданні у справі №908/1590/22 в режимі відеоконференції з Господарським судом Запорізької області або Запорізьким окружним адміністративним судом або поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 18.05.2023 ухвалено судові засідання у справі №908/1590/22, у тому числі, призначене на 18.05.2023 об 11:40 год. провести в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду із забезпеченням її проведення для представника Територіального відділу освіти Хортицького району Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради з використанням власних технічних засобів в системі відеоконференцзв`язку "EasyCon" (https://vkz.court.gov.ua/).

В судове засідання 18.05.2023 представники сторін не з`явились, про час та місце судового засідання повідомлені належним чином. Від представника скаржника надійшло клопотання про розгляд справи без його участі. Колегія суддів, порадившись, відклала розгляд справи до 22.06.23 р. на 12:00 год.

23.05.2023 до Центрального апеляційного господарського суду від відповідача (апелянта) надійшло клопотання про розгляд справи без участі уповноваженого представника.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 23.05.2023 повідомлено учасників справи про судове засідання у справі, яке відбудеться 22.06.2023 о 12:00 год.

20.06.2023 до Центрального апеляційного господарського суду від відповідача (апелянта) надійшло клопотання про розгляд справи без участі уповноваженого представника, в якому він підтримав вимоги апеляційних скарг.

В судове засідання 22.06.2023 року з`явився представник позивача. Відповідач (апелянт), будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання уповноваженого представника не направив.

В свою чергу, позивач правом на подання відзиву на апеляційні скарги відповідача не скористався.

Колегія суддів зауважує, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях від 28 жовтня 1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003 року, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").

«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G. B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя, навіть в умовах воєнного стану.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).

Таким чином, сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об`єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).

Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об`єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 263 ГПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Отже, враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, не повинні допускати зловживання та уникати прийомів, що затягують судовий розгляд, несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, зважаючи на те, що суд не визнавав обов`язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про дату, час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційних скарг, з огляду на подану відповідачем заяву про розгляд справи без його участі, приймаючи до уваги необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, обставини сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах, а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішень суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі представника відповідача.

Судом апеляційної інстанції було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та диспозитивності.

Представник позивача в судовому засіданні 22.06.2023 просив суд апеляційні скарги залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин і висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, зазначає наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 27.10.2021 між Територіальним відділом освіти Хортицького району Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради (Замовник, відповідач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю ФАЙЕРТЕК (Підрядник, позивач у справі) були укладені аналогічні за своїм змістом Договори підряду № 200/1 та № 201/1 (далі Договір № 200/1, або Договір № 201/1 відповідно, або - Договори).

Відповідно до п. 1.1 Договору № 200/1 Підрядник зобов`язався за завданням замовника на свій ризик, в межах договірної ціни, виконати та здати в установлений договором строк закінчені роботи: «Системи протипожежного захисту. Технічне переоснащення. Влаштування системи пожежної сигналізації, системи оповіщення про пожежу та управління евакуацією людей. Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) № 228 «Срібне копитце» Запорізької міської ради Запорізької області, Запорізька область, м.Запоріжжя, Хортицький район, вул. Героїв 93-ї бригади, буд. 17а». Згідно з ДСТУ Б Д.1.1.-1:2013 (за кодом ДК 021:2015 45310000-3 Електромонтажні роботи), а Замовник зобов`язався надати Підряднику Об`єкт (фронт робіт з технічного переоснащення), передати проектну документацію, прийняти від підрядника закінчені роботи та оплатити їх.

Відповідно до п. 1.1 Договору № 201/1 Підрядник зобов`язався за завданням замовника на свій ризик, в межах договірної ціни, виконати та здати в установлений договором строк закінчені роботи: «Системи протипожежного захисту. Технічне переоснащення. Влаштування системи пожежної сигналізації, системи оповіщення про пожежу та управління евакуацією людей у спеціальному дошкільному навчальному закладі (ясла-садок) № 232 «Сіренький зайчик» Запорізької міської ради Запорізької області, за адресою: м. Запоріжжя, вул. Запорізького козацтва, 9А». Згідно з ДСТУ Б Д.1.1.-1:2013 (за кодом ДК 021:2015 45310000-3 Електромонтажні роботи), а Замовник зобов`язався надати Підряднику Об`єкт (фронт робіт з технічного переоснащення), передати проектну документацію, прийняти від підрядника закінчені роботи та оплатити їх.

За змістом пункту 3.2 Договору № 200/1, в редакції Додаткової угоди № 4 від 25.04.2022, договірна ціна є твердою і складає: у 2021 році 0,00 грн. Обсяг фінансування на оплату робіт в 2022 році за рахунок бюджетних коштів бюджету розвитку складає 399 995,00грн. без ПДВ.

За змістом пункту 3.2 Договору № 201/1, в редакції Додаткової угоди № 4 від 25.04.2022, договірна ціна є твердою і складає: у 2021 році 0,00 грн. Обсяг фінансування на оплату робіт в 2022 році за рахунок бюджетних коштів бюджету розвитку складає 218 937,82 грн. без ПДВ.

В п. 2.1 Договорів визначено, що строки виконання робіт, а також їх окремих обсягів (об`єктів, етапів, видів) визначаються Календарним графіком виконання робіт (Додаток 2).

Відповідно до п. 2.3 Договорів в редакції Додаткових угод № 1 від 30.11.2021, строк виконання робіт Підрядником 20.12.2021.

Згідно з п. 14.6 Договорів оплата виконаних робіт здійснюється Замовником в межах договірної ціни у термін до 30 календарних днів з дати підписаного сторонами Акту приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2в), Довідки про вартість будівельних робіт та витрати (форма КБ-3).

Додатковими угодами № 3 від 25.04.2022 до Договорів доповнено розділи 14 Договорів пунктами 14.8, з яких слідує, що оплата робіт здійснюється за рахунок бюджетних асигнувань бюджету розвитку на 2022 рік.

У пункті 19.1. Договору № 200/1, в редакції Додаткової угоди № 3 від 28.02.2022, визначено, що договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими особами сторін і діє до 30.06.2022, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором.

Аналогічні положення щодо строку дії договору містить й п. 19.1. Договору № 201/1 (в редакції Додаткової угоди № 3 від 28.02.2022).

Матеріали справи свідчать, що позивачем були виконані робити визначені вищевказаними Договорами підряду, а саме: за Договором № 200/1- на суму 399 995,00 грн., що підтверджується Актом приймання виконаних будівельних робіт № 20/12 за грудень 2021 року форми КБ-2в та довідкою форми КБ-3 за грудень 2021, які підписані сторонами без зауважень 20.12.2021; за Договором № 201/1- на суму 218 937,82 грн., що підтверджується Актом приймання виконаних будівельних робіт № 21/12 за грудень 2021 року форми КБ-2в та довідкою форми КБ-3 за грудень 2021, які підписані сторонами без зауважень 20.12.2021.

У листах-відповідях відповідача від 27.06.2022 (вих.. № 07.01-15/411/1, № 07.01-15/412/1), останній погодився з невиконанням ним умов договорів та зазначив про свої дії направлені на здійснення оплат без вказівки на строки.

30.06.2022 позивач направив відповідачу претензії № 30/06 та № 30/07 щодо невиконання зобов`язань за Договорами.

У своїх відповідях від 13.07.2022 відповідачем було зазначено про направлення додаткових запитів з метою роз`яснення можливості фінансування в умовах воєнного стану.

11.08.2022 позивач надіслав відповідачу претензію щодо погашення заборгованості за Договорами.

У відповідні на зазначену претензію відповідач визнав борг за договором № 200/1 в розмірі 399 995,00 грн. та за договором № 201/1 в розмірі 218 937,82 грн., зазначивши при цьому, що здійснити оплату за вищевказаним договорами з об`єктивних причин не вдалося.

У зв`язку з невиконанням відповідачем своїх зобов`язань з оплати виконаних позивачем робіт, позивач у вересні 2022 року звернувся до господарського суду з позовом, за яким відкрито провадження у даній справі.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що факт порушення відповідачем строків виконання грошових зобов`язань з оплати виконаних робіт є доведеним, підтверджується матеріалами справи та відповідачем не спростований. Перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних та інфляційний втрат, суд визнав їх обґрунтованими та правильними, задовольнивши позовні вимоги в цій частині у заявлених позивачем розмірах. Крім того, суд виснував про закриття провадження у справі в частині вимог про стягнення суми 399 995,00 грн. заборгованості за Договором підряду №200/1 від 27.10.2021 та суми 218937,82 грн. заборгованості за Договором підряду № 201/1 від 27.10.2021, за відсутністю предмета спору.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Апелянт оскаржує рішення Господарського суду Запорізької області від 04.01.2023 у справі №908/1590/22 лише в частині задоволення позовних вимог про стягнення суми 89 245 грн. 19 коп. інфляційних витрат та суми 10 093 грн. 03 коп. - 3% річних, нарахованих на заборгованість за Договором підряду №200/1 від 27.10.2021; суми 48 848 грн. 18 коп. інфляційних витрат та суми 5 524 грн. 44 коп. - 3% річних, нарахованих на заборгованість за Договором підряду № 201/1 від 27.10.2021, відтак апеляційне провадження здійснюється в межах доводів та вимог апеляційної скарги і судом не перевіряється законність та обґрунтованість рішення в іншій (неоскаржуваній) частині.

Колегія суддів виходить з того, що предметом розгляду у даній справі є вимоги позивача про стягнення з відповідача суми 399 995,00 грн. заборгованості за договором підряду № 200/1 від 27.10.2021, інфляційних втрат в розмірі 89 245,19 грн., 3% річних в розмірі 10 093,03 грн. та суми 218 937,82 грн. заборгованості за договором підряду № 201/1 від 27.10.2021, інфляційних втрат в розмірі 48 848,18 грн., 3% річних в розмірі 5 524,44 грн.

За приписами ст. 173 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ч. 1 ст. 179 ГК України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання на підставі господарських договорів є господарсько-договірними зобов`язаннями; при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству (абзац другий ч. 4 ст. 179 ГК України): господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 ГК України).

У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків. Цивільні права і обов`язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Статтею 837 ЦК України встановлено, що за договором підряду підрядник зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням замовника, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Статтею 854 ЦК України передбачено, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Згідно зі ст. 853 ЦК України замовник зобов`язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Відповідно до ст. 882 ЦК України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами.

Згідно з п. 13.4 укладених сторонами Договорів підряду, передача виконаних робіт Підрядником та приймання їх Замовником оформлюється «Актом приймання виконаних будівельних робіт» (форма № КБ-2в) та «Довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрати» (форма № КБ-3).

В пункті 4.2.4 Договорів встановлено, що Замовник зобов`язаний своєчасно та згідно умов договору прийняти об`єкт, що передається за договором, та оплатити виконані роботи.

Як встановлено судом, довідки форми КБ-3 та акти приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в за Договорами підряду підписані сторонами без зауважень. Відповідач підтвердив факт прийняття виконаних позивачем робіт на суму 399 995,00 грн. та на суму 218 937,82 грн. відповідно, згідно з вищевказаними документами.

З матеріалів справи вбачається, що в процесі розгляду даної справи відповідач здійснив оплату суми основного боргу в розмірі 399 995, 00 грн. за Договором № 200/1 та оплату суми основного боргу в розмірі 218 937,82 грн. за Договором № 201/1, що підтверджується платіжними дорученнями № 2 від 30.12.2022 та № 3 від 20.12.2022 відповідно, копії яких надані відповідачем до матеріалів справи.

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (п. 1 ст. 612 ЦК України).

Згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні втрати пов`язані з інфляційними процесами в державі та за своєю природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненнями грошових коштів, а три проценти річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, тому ні три проценти річних, ні індекс інфляції не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов`язань.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відтак, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

Отже з метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, кредитор (постраждала сторона) також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав, на відміну від доведення розміру збитків. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов`язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.

Враховуючи вищевикладене та у зв`язку з порушенням відповідачем строків виконання грошових зобов`язань з оплати виконаних робіт, позивач на підставі статті 625 ЦК України має право нараховувати 3% річних та інфляційні втрати.

Наведеним спростовуються доводи апелянта про те, що в межах своєї компетенції він добросовісно і вчасно вживав всіх можливих заходів для здійснення оплати по договорам підряду, в його діях відсутня вина у формі умислу, протиправна дія чи бездіяльність, то стягнення інфляційних втрат та 3% річних є безпідставним, оскільки оплати по договорам відбулися вже в процесі слухання справи за відповідним позовом ТОВ «Файертек», а стягнення 3% річних та інфляційних втрат не пов`язується з наявністю в діях відповідача вини, оскільки такі нарахування не є санкціями, а виступають мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, тобто способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (неналежне виконання зобов`язання), а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Так, Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №905/21/19 наведено формулу за якою можна розрахувати інфляційні втрати: "Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці). При цьому зазначено, що за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).

У випадку якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу, та ділиться на 100%.

Зазначена правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 904/3546/19.

Крім того, Об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 надала роз`яснення, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Слід наголосити на тому, що обчислення пені, 3% річних та інфляційних втрат не потребує спеціальних знань, оскільки їх розмір визначається шляхом математичних розрахунків з урахуванням норм законодавства та умов договору, що віднесено до компетенції суду (правова позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 02.07.2019р. у справі 925/1641/17).

У Постанові Верховного Суду від 28.01.2019 у справі № 922/3782/17 викладений наступний правовий висновок: «З огляду на вимоги статей 79, 86 ГПК України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контр розрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем)».

Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 по справі № 905/305/18, від 21.05.2018 по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 по справі № 927/467/17.

Наявний розрахунок позивача щодо 3% річних та інфляційних втрат, з яким погодився суд першої інстанції, був перевірений колегією суддів на предмет правильності та обґрунтованості розрахунків, арифметичних та методологічних помилок чи невідповідностей приписам законодавства України, виявлено не було.

При цьому судом першої інстанції правильно враховано, що в пункті 14.6 Договорів сторони визначили строки оплати виконаних робіт - до 30 календарних днів з дати підписання сторонами актів приймання виконаних будівельних робіт та довідок про їх вартість.

Отже, відповідач повинен був здійснити оплату виконаних позивачем робіт в термін до 30 календарних днів з дати підписання 20.12.2021 сторонами актів приймання виконаних будівельних робіт та довідок про їх вартість, і кінцевий строк оплати за Договорами настав 19.01.2022, тобто більше ніж за місяць до початку збройної агресії Російської Федерації проти України та введення у зв`язку із цим воєнного стану в Україні з 24.02.2022.

Крім того, всі суб`єкти підприємницької діяльності, підприємства, установи та організації України знаходяться в рівних умовах та здійснюють свою господарську діяльність в однаковому несприятливому економічному становищі та повинні вживати усіх заходів, необхідних для належного виконання зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

В свою чергу, згідно норм ЦК та ГК України відсутність бюджетного фінансування не є підставою для звільнення боржника від обов`язку виконати грошове зобов`язання по оплаті робіт чи послуг, які прийняті ним без зауважень.

За приписами ч. 1 ст. 48 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.

Частиною першою статті 96 Цивільного кодексу України визначено, що юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Частина 2 статті 218 Господарського кодексу України та стаття 617 Цивільного кодексу України прямо передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважається обставинами, які є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язання.

Відповідно до положень статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.

Європейським судом з прав людини в рішенні від 18.10.2005 у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» та в рішенні від 30.11.2004 у справі «Бакалов проти України» зазначено, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

Аналогічний правовий висновок про те, що сама собою відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язання викладено в постанові ВСУ від 22.03.2017 у справі №3-77гс17, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.03.2018 у справах №925/246/17, №925/974/17, від 07.11.2019 у справі № 916/1345/18, а також у постановах ВП ВС від 10.04.2018 у справі №12-46гс18, від 17.04.2018 у справі №911/4249/16

У зв`язку з вищевикладеним сул апеляційної інстанції відхиляє доводи апелянта про те, що він є неприбутковою установою, яка фінансується з міського бюджету територіальної громади міста Запоріжжя, а фінансування видатків для оплати договорів підряду було заплановане на травень 2022 року і припало на період дії воєнного стану, адже укладаючи договори сторони на власний розсуд погодили строки виконання зобов`язань (в тому числі строк оплати), який був визначений до 19.01.2022.

При цьому посилання апелянта на те, що форс-мажорні обставини унеможливили виконання договірного зобов`язання в цілому, а істотна зміна обставин змінила рівновагу відносин за договором, суттєво обмежила виконання зобов`язання лише для однієї із сторін, а саме апелянта, не узгоджуються із встановленими обставинами справи щодо виконання належним чином зобов`язань однією із сторін позивачем та не підтверджені відповідними доказами (сертифікатом регіональної ТПП щодо відповідача), тобто відсутній безпосередній причинно-наслідковий зв`язок, що саме вказані обставини зумовили неможливість виконання ним своїх зобов`язань.

Адже Верховний Суд в постанові від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними, (3) для конкретного випадку. Необхідною умовою є наявність причинно-наслідкового зв`язку між неможливістю виконання договору та обставинами непереборної сили. Стороною договору має бути підтверджено не лише факт настання таких обставин, а саме їх здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання.

До того ж, форс-мажорні обставини звільняють від відповідальності за порушення зобов`язання, а не від виконання власне самого зобов`язання.

За таких умов, твердження, викладені скаржником в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.

Враховуючи у даному випадку сукупність встановлених вище обставин, підтверджених відповідними доказами, наявними в матеріалах справи, з огляду на положення ст.ст.74-80, 86 ГПК України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність обґрунтованих підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Порушень або неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, апеляційним судом не виявлено.

Отже, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування рішення Господарського суду Запорізької області від 04.01.2023 у справі №908/1590/22, яке ухвалено з дотриманням вимог ст. 236 ГПК України.

Щодо доводів апеляційної скарги на додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 19.01.2023 у справі № 908/1590/22, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положеннями статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.

За пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

За змістом статті 1 Закону № 5076-VI договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.

Варто зауважити, що адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (правова позиція Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 06.03.2019 у справі № 922/1163/18).

Враховуючи положення ст. 28 Правил адвокатської етики, адвокату необхідно дотримуватись принципу розумного обґрунтування розміру оплати юридичної допомоги. Цей принцип набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати: обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його кваліфікацію та адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка.

Згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 ГПК України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Згідно ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Як передбачено п. 1 ч. 3 цієї статті до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 ГПК України).

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 цього Кодексу).

Згідно з частинами третьою-п`ятою статті 126 зазначеного Кодексу для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини восьмої статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Аналіз відповідних норм процесуального закону засвідчує, що реалізація принципу відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в декілька основних етапів:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).

Апеляційний суд вважає за необхідне акцентувати увагу на тому, що ч. 4 ст. 126 ГПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути спів мірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, суд, який вирішує питання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, має надавати оцінку тим обставинам, щодо яких є заперечення у клопотанні іншої сторони, а також її доказам невідповідності заявлених до відшкодування витрат критеріям співмірності. Окрім того, суд, виконуючи вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, має чітко зазначити, яка з вимог частини четвертої статті 126 ГПК України була не дотримана при визначенні розміру витрат на оплату послуг адвоката, оскільки лише з цих підстав можна зменшити розмір витрат, який підлягає розподілу між сторонами (аналогічний висновок наведено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.05.2020 у справі № 922/2749/19, від 18.11.2021 у справі № 904/6499/20 (904/1373/21)).

Поряд із загальним правилом розподілу судових витрат, визначеним у частині четвертій статті 129 ГПК України, у частині п`ятій цієї норми визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Такий правовий висновок є усталеним та викладений, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

Відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 129 цього Кодексу.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, від 18.11.2021 у справі № 904/6499/20 (904/1373/21).

До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Такі критерії оцінки поданих заявником доказів суд застосовує з урахуванням особливостей кожної справи та виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, приписів статей 123-130 ГПК України та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі №911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).

Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Такі докази, відповідно до частини першої статті 86 ГПК України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

В даному випадку, колегією суддів враховується наступне.

09.01.2023 до Господарського суду Запорізької області надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю ФАЙЕРТЕК про стягнення судових витрат на правову (правничу) допомогу, відповідно до якої просив стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати, понесені позивачем під час розгляду господарської справи № 908/1590/22, а саме: витрати на професійну правничу допомогу, розмір яких згідно з доданим до заяви детальним описом робіт (наданих послуг) адвокатом становить 19 574,22 грн.

З матеріалів справи № 908/1590/22 слідує, що позивачем у позовній заяві був наведений попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, відповідно до якого розмір витрат на професійну правову допомогу становив орієнтовно 30 000,00 грн. В судовому засіданні 20.12.2022, під час розгляду справи № 908/1590/22 по суті, представник позивача в усній формі зазначив, що докази понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу будуть подані до суду після ухвалення рішення у справі, що відображено у протоколі судового засідання від 20.12.2022.

17.01.2023 до суду від відповідача надійшло клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в якій відповідач зазначив, зокрема, зазначив про наступне. По-перше, ціна договору на правничу (правову) допомогу № ДБ-36 від 26.08.2022 складає 12 000,00 грн., тобто заявлена попередня сума в розмірі 30 000,00 грн. була значно завищеною. По-друге, в доданих позивачем документах не вказаний час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт, що не дає можливі оцінити складність та обсяг наданих послуг. По-третє, в доданих позивачем документах наявне платіжне доручення про сплату 12 000,00 грн., однак відсутні платіжні доручення щодо сплати забезпечення участі адвоката в судових засіданнях 23.11.2022, 23.12.2022 та 04.01.2023. По-четверте, в платіжних інструкціях позивача в розділі «Призначення платежу» не вказаний договір, на підставі якого здійснюється оплата. П`яте, в заяві не зазначено кінцеву суму судових витрат, які просить стягнути позивач, а заявлені представником позивача витрати, які належним чином оплачені його клієнтом становлять 12 000,00 грн. Також з огляду на те, що предметом судового розгляду була заборгованість за договором підряду, який є поширеним видом договору і не має складної юридичної конструкції, що потребувало б великого обсягу роботи, відповідач вважає розмір судових витрат на професійну правничу допомогу в сумі 30 000,00 грн. значно завищеним. Просив зменшити розмір судових витрат на правничу (правову) допомогу, яка стягується з відповідача до 12 000,00 грн.

Матеріали справи № 908/1590/22 свідчать, що представництво інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю ФАЙЕРТЕК здійснював адвокат Леліков С.О. (Свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю ЗП 001569), який діяв на підставі ордеру серія ЗП № 1096585, виданого 29.08.2022 на підставі договору № ДБ-36 про надання правової допомоги від 26.08.2022, укладеного між Адвокатським об`єднанням «Юридична практика» та ТОВ «Файертек» (копія договору міститься в матеріалах справи, т. 1 а.с. 120-122).

До позову позивачем були також додані в копіях: протокол узгодження договірної ціни (Додаток № 1 до договору № ДБ-36 про надання правової допомоги від 26.08.2022), платіжне доручення № 2301 від 30.08.2022 на суму 12 000,00 грн (т. 1 а.с. 123).

Відповідно до умов вказаного протоколу узгодження договірної ціни (Додаток № 1 до договору № ДБ-36 про надання правової допомоги від 26.08.2022) вартість підготовки до ведення господарської справи становить 12 000,00 грн. (за два предмети позову (два договору підряду)); представництво інтересів клієнта в суді першої інстанції 1500,00 грн. (за один вихід або одноразову участь в процесуальній дії); додатковий гонорар - 2% від суми задоволених вимог.

Згідно платіжного доручення № 2301 від 30.08.2022 позивачем було сплачено на рахунок Адвокатського об`єднання суму 12 000,00 грн. за підготовку до ведення господарської справи в Господарському суді Запорізької області згідно Договору № ДБ-36 від 26.08.2022.

До заяви про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, на підтвердження здійснених витрат, позивачем були додані в копіях: Детальний опис робіт (наданих послуг) адвоката від 05.01.2023; Акт № ДБ-36 приймання-здачі послуг від 05.01.2023 на суму 19 574,22 грн., за підписом сторін договору; рахунки-фактури № 36/1 від 26.08.2022, № 36/2 від 22.11.2022, № 36/3 від 21.12.2022, № 36/4 від 04.01.2023, № 36/5 від 04.01.2023; платіжні інструкції № 2301 від 30.08.2022 на суму 12 000,00 грн., № 2511 від 05.01.2023 на суму 1 500,00 грн., № 2496 від 23.12.2022 на суму 1 500,00 грн., № 2437 від 23.11.2022 на суму 1 500,00 грн. (останні три - з посиланням на відповідні рахунки-фактури).

У детальному описі робіт (наданих послуг) адвоката від 05.01.2023 зазначено, що вартість підготовки до справи в розмірі 12 000, 00 грн. оплачена замовником у повному обсязі; судові засідання по справі № 908/1590/22 по яких було здійснено вихід та забезпечена участь адвоката призначені: на 22.11.2022 відбулося оплачено 1 500,00 грн., 20.12.2022 відбулося оплачено 1 500,00 грн., 04.01.2023 відбулося оплачено 1 500,00 грн. Додатковий гонорар за наслідками справи «гонорар успіху» (в розмірі 2% від суми задоволених вимог в розмірі 153 711,14 грн.) складає 3 074,22 грн. не сплачено, сторонами в акті виконаних робіт встановлений строк на оплату до 31.03.2023. Загальний розмір гонорару пов`язаного з участю адвоката в суді в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю ФАЙЕРТЕК складає 19 574,22 грн, з яких станом на 05.01.2023 оплачено 16 500,00 грн., при цьому залишок 3 074,22 грн. підлягає оплаті з відтермінуванням.

Актом № ДБ-36 приймання-здачі послуг від 05.01.2023 підтверджено надання послуг на суму 19 574,22 грн.

Так, як вбачається з акту № ДБ-36 приймання-здачі послуг від 05.01.2023 (т. 2 а.с. 29) адвокат АО «Юридична практика» Леліков С.О. надав, а ТОВ «Файертек» прийняв наступні послуги:

1. Підготовка до ведення господарської справи 1 од., ціна за одиницю 12 000,00 грн, загальною вартістю 12 000,00 грн без ПДВ;

2. Представництво інтересів клієнта в судових засіданнях 22.11.2022, 20.12.2022, 04.01.2023 в Господарському суді Запорізької області у справі № 908/1590/22 3 од., ціна за одиницю 1 500,00 грн без ПДВ, ціна загалом 4 500,00 грн без ПДВ;

3. Додатковий гонорар за наслідками справи «гонорар успіху» - 2% від стягнутої суми, ціна за одиницю 153 711,14 грн без ПДВ, ціна загалом 3 074,22 грн без ПДВ.

Згідно Детального опису робіт (наданих послуг) адвокатом від 05.01.2023 адвокатом надано комплекс послуг з підготовки до ведення господарської справи:

- первинна консультація клієнта з вивченням документації 1 год. витраченого часу;

Щодо вказаної послуги, колегія суддів зазначає, що позивачем не надано суду належних доказів проведення консультації з адвокатом з вивченням документів, зокрема, яким засобом комунікації, в які дату та час, зміст та характер питань та обговорень, фіксація та облік витраченого часу тощо. В свою чергу, правнича допомога, що виразилася у вивченні документації не містить деталізації, які саме обставини та документи з`ясовувалися адвокатом та були необхідні для надання правничої допомоги позивачу, в якому вигляді та на якому носії інформації зафіксовані результати вивчення. При цьому вдаючись до правового аналізу послуги, що виразилася у «вивченні документації», можна дійти висновку, що така за своїм логічним змістом є складовою (структурним елементом) послуги з «складання позовної заяви вих. № 57 від 31.08.2022 року…». Тобто, така є першочерговим етапом (необхідною передумовою) для складання відповідного позову, а тому виокремлення її як самостійного виду адвокатської послуги є необґрунтованим, оскільки така охоплюється діями адвоката з «складання позовної заяви вих. № 57 від 31.08.2022 року…», а отже має бути виключено із загальної вартості наданих позивачу послуг правничої допомоги. Відтак, надання цієї послуги не доведено, а витрати на неї є необґрунтованими та не були неминучими.

- складання позовної заяви вих. № 57 від 31.08.2022 року (14 сторінок) з додатками (110 аркушів), підготовка розрахунків, підготовка копій, направлення поштового відправлення учасникам справи 8 год. витраченого часу;

Щодо наведеної послуги, колегія суддів зазначає, що вказаний процесуальний документ виготовлений на 13 односторонніх аркушах, переважна більшість тексту якого складає цитування норм права та судових рішень, правових висновків Верховного Суду, а між кожним абзацом зроблено значний інтервал, що штучно збільшує обсяг документу. Крім того, спірні правовідносини пов`язані із стягненням заборгованості за договором, яку до того ж відповідач визнав, є типовими та не складними (не містять окремих нетипових обставин), а тому апеляційний суд вважає, що написання позову не потребувало значного обсягу часу та не вимагало особливої юридичної і технічної роботи. В свою чергу, підготовка розрахунків за своїм змістом є складовою (структурним елементом) послуги з «складання позовної заяви вих. № 57 від 31.08.2022 року…». Тобто, така є першочерговим етапом (необхідною передумовою) для складання відповідного позову, а тому виокремлення її як самостійного виду адвокатської послуги є необґрунтованим, оскільки така охоплюється діями адвоката з «складання позовної заяви вих. № 57 від 31.08.2022 року…», а отже має бути виключено із загальної вартості наданих позивачу послуг правничої допомоги. Крім того, підготовка копій та направлення поштового відправлення учасникам справи - є лише технічною роботою і не є правовою допомогою. За таких умов, розумним видається затрачений на складання цього документу час у 3 год.

- складання адвокатських запитів вих. 62 від 09.09.2022 року та вих. 63 від 09.09.2022 року, час на їх вручення та отримання результатів - 3 год. витраченого часу;

Щодо цієї послуги судом враховується, що позивачем не обґрунтовано необхідність складання адвокатських запитів після складання позовної заяви, для яких цілей, мети, а також зміст запитуваної інформації у взаємозв`язку із наданням правничої допомоги ТОВ «Файфертек» у даній справі. Також, ним не підтверджено необхідність надання такої послуги в контексті даної справи та неминучість понесених витрат за таку послугу, з огляду на обставини справи та вимоги процесуального закону.

- підготовка та подання позовної заяви зі зміненим відповідачем вих. № 72 від 19.09.2022 (12 сторінок) - 2 год. витраченого часу;

Щодо вказаної послуги, колегія суддів зазначає, що заміна відповідача є процесуальним правом позивача, яке реалізується ним на власний розсуд. В свою чергу, неправильне визначення відповідача - є ризиком неналежної підготовки позовної заяви, а тому виокремлення її як самостійного виду адвокатської послуги є необґрунтованим, оскільки така охоплюється діями адвоката з «складання позовної заяви вих. № 57 від 31.08.2022 року…», а отже має бути виключено із загальної вартості наданих позивачу послуг правничої допомоги. До того ж, позивачем не обґрунтовано необхідність затрат 2 год. часу для такого виду послуги, а відтак витрати на неї є необґрунтованими та не були неминучими.

- підготовка та подання позовної заяви щодо усунення недоліків, які зумовили залишення позовної заяви без руху вих. № 73 від 19.09.2022 року (3 сторінки) з додатками, в тому числі копією позовної заяви для зміненого відповідача, направлення поштового відправлення учасникам справи - 2 год. витраченого часу;

Щодо вказаної послуги, колегія суддів зазначає, що підготовка та подання позовної заяви щодо усунення недоліків, які зумовили залишення позовної заяви без руху, - є ризиком неналежної підготовки позовної заяви, а тому виокремлення її як самостійного виду адвокатської послуги є необґрунтованим, оскільки така охоплюється діями адвоката з «складання позовної заяви вих. № 57 від 31.08.2022 року…», а отже має бути виключено із загальної вартості наданих позивачу послуг правничої допомоги. Крім того, підготовка копій та направлення поштового відправлення учасникам справи - є лише технічною роботою і не є правовою допомогою. До того ж, позивачем не обґрунтовано необхідність затрат 2 год. часу для такого виду послуги, а відтак витрати на неї є необґрунтованими та не були неминучими.

- складання процесуальних документів до позову, вручення відповідачу (заява про збільшення позовних вимог вих. № 98 від 17.11.2022 року з розрахунками, заява з питань розподілу судових витрат вих. № 99 від 17.11.2022 року; а також складання та подання клопотання вих. № 160 від 04.01.2023 року про закриття провадження у справі в частині та повернення судового збору) - 3 год. витраченого часу.

Щодо цієї послуги судом враховується, що збільшення позовних вимог є процесуальним правом позивача, яке реалізується ним на власний розсуд. Також, слід зауважити, що розподіл судових витрат належить до питань, які суд вирішує відповідно до ст. 129, 237, 282 ГПК України і така процесуальна дія не завжди ставиться в залежність від подання стороною відповідної заяви/клопотання (зокрема, в частині що стосується розподілу судових витрат у вигляді судового збору). Водночас, згідно ст.ст. 123, 126, 129 ГПК України сторона вправі сподіватися на розподіл судових витрат, в тому числі витрат на професійну правничу допомогу адвоката та їх відшкодування судом на підставі поданої нею заяви та відповідних доказів. Щодо складання та подання клопотання вих. № 160 від 04.01.2023 року про закриття провадження у справі в частині та повернення судового збору, то, зважаючи на результат вирішення справи, вказані витрати є обґрунтованими. За таких умов, розумним видається затрачений на складання цього документу час у 1 год.

Загалом адвокатом затрачено часу 19 год, однак з урахуванням мотивів наведених вище, затрати такого часу для надання відповідного об`єму послуг визнається судом не розсудливим, завищеним, не було необхідним та неминучим з огляду на зміст та структуру послуг.

Щодо послуги - представництво інтересів клієнта в судових засіданнях 22.11.2022, 20.12.2022, 04.01.2023 в Господарському суді Запорізької області у справі № 908/1590/22, колегія суддів зазначає, що судове засідання 22.11.2022 тривало менше 5 хв. (фактично не мало змістовного ходу через подання позивачем напередодні дати засідання заяви про збільшення позовних вимог, що зумовило необхідність відкладення розгляду справи для ознайомлення зі змістом збільшення відповідачем та надання йому можливості реалізації процесуальних прав щодо подання відзиву, заперечень, пояснень тощо), 20.12.2022 16 хв., 04.01.2023 19 хв. Разом з тим, з огляду на підтвердження належними доказами (протоколами судових засідань, ухвалами суду першої інстанції) участі представника позивача у зазначених судових засіданнях, відповідні витрати визнаються судом частково обґрунтованими.

Щодо додаткового гонорару за наслідками справи «гонорару успіху» - 2% від стягнутої суми, апеляційним судом враховується, що у рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ вказав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 було висловлено таку правову позицію: "Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату "гонорару успіху", у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність." При цьому Велика Палата Верховного Суду, вказала, що відмовляючи у задоволенні заяви про розподіл витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 5 000,00 грн, передбаченому пунктом 4.2 додаткової угоди, суди не врахували, що відповідна сума, обумовлена сторонами до сплати у твердому розмірі під відкладальною умовою, є складовою частиною гонорару адвоката, тож належить до судових витрат, тому дійшла висновку, що суди не навели доводів та доказів нерозумності цих витрат, їх не співмірності з ціною позову, складністю справи та її значенням для позивача і вимоги позивача про стягнення "гонорару успіху" задовольнила пропорційно до розміру задоволених вимог.

Тобто Велика Палата Верховного Суду визнала законність визначення між адвокатом та клієнтом у договорі про надання правової допомоги такого виду винагороди як "гонорар успіху", відтак останній може включатись до витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає розподілу.

При цьому колегія суддів зазначає про те, що визначення сторонами у договорі про надання правової допомоги порядку обчислення гонорару у відсотковому відношенні до певної грошової суми (у даному випадку 2% від розміру суми задоволених вимог, тобто від розміру досягнутого адвокатом позитивного результату наданих послуг у справі з майновими вимогам), відповідає такій формі обчислення гонорару як фіксований розмір. При такому порядку обчислення гонорару фактична кількість витраченого адвокатом часу на надання послуг клієнту не має значення, а у підсумку визначається саме чітка фіксована грошова сума.

Ключовим критерієм під час розгляду питання щодо можливості стягнення «гонорару успіху», у справі яка розглядається, є розумність заявлених витрат. Тобто розмір відповідної суми має бути обґрунтованим. Крім того, підлягає оцінці необхідність саме такого розміру витрат. Стягнення заявленої суми має співвідноситися із виконаною роботою щодо представництва інтересів у суді та досягнення обумовленого між сторонами успішного результату.

Обставина того, що обчислення гонорару успіху пов`язане з настанням певної події - є обґрунтованою та логічною в силу самої суті гонорару успіху, можливість обчислення якого залежить виключно від певних подій - досягнутих адвокатом та обумовлених в договорі результатів при наданні послуг правової допомоги.

Наведене відповідає правовій позиції Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 28.07.2022 у справі № 903/781/21.

В свою чергу, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в постанові від 15.09.2022 у справі № 915/294/21 наголосив на тому, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат (відшкодування їх за рахунок іншої сторони) у формі "гонорару успіху", суд повинен виходити не з договору між адвокатом та клієнтом, який створює саме для них права та обов`язки, та погодженого ними розміру гонорару (в даному випадку вирахуваного ними у відсотковому співвідношенні від суми незадоволених позовних вимог), а й з пропорційності цих витрат фактично понесеним судовим витратам, безпосередньо пов`язаним з розглядом справи, які визначені адвокатським бюро та оцінені судом, зокрема з точки зору складності цієї справи та розумної необхідності цих судових витрат для даної справи. Адже саме розмір витрат, понесених відповідачем на фактично надані реальні та неминучі послуги на правничу допомогу, і саме з метою досягнення певного правового результату вирішення конфлікту сторін відмови позивачеві у позові, кореспондується з витратами, які має право відшкодувати на свою користь відповідач як судові витрати, понесені ним на сплату гонорару успіху, за рахунок позивача.

При цьому Верховний Суд зазначив, що не буде правомірним просте зменшення судом таких судових витрат у спосіб встановлення іншого (меншого) відсотку від того відсотку, який обумовлено в договорі про надання правничої допомоги щодо бази його (відсотку) нарахування.

Зважаючи на те, що у справі № 908/1590/22 Господарським судом Запорізької області було стягнуто з відповідача на користь позивача 153 711,14 грн, тобто для сторони позивача було досягнуто позитивний результат, з яким пов`язується виплата гонорару успіху, то такі витрати можуть бути компенсовані в порядку, передбаченому ст.ст. 129 ГПК України саме в межах 2% від стягнутої суми, що складає 3 074,22 грн без ПДВ.

Вирішуючи питання щодо розміру відшкодування витрат на правничу допомогу, колегія суддів вважає за доцільне додатково звернутися до нещодавньої практики ЄСПЛ з цього питання. Зокрема, у рішенні від 18.02.2022 у справі "Чоліч проти Хорватії" ЄСПЛ зазначив (п. 77), що згідно з практикою ЄСПЛ скаржник має право на відшкодування витрат у випадку, якщо такі витрати були дійсними, необхідними а також були розумними у своєму розмірі.

Тобто ЄСПЛ підкреслює необхідність об`єднання об`єктивного критерію (дійсність витрат) та суб`єктивного критерію, розподіляючи суб`єктивний критерій на якісні показники (необхідність витрат для цілей конкретної справи) та кількісні (їх розумність). При цьому ЄСПЛ у зазначеній вище справі, присудивши 2550 євро компенсації, які й просив скаржник, не знайшов підстав для їх зменшення.

Водночас, у рішенні ж від 22.09.2022 у справі "Генеральний будівельний менеджмент проти України" ЄСПЛ у п. 41 зменшив суму витрат на правничу допомогу скаржникові із заявлених 3 750 євро до 850 євро, виходячи саме з надмірного характеру заявлених витрат відносно обмеженого обсягу наданих адвокатом послуг, не вбачаючи у цьому жодних конвенційних порушень.

Аналогічний підхід при розподілі судових витрат відображений в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові 29.09.2022 у справі №904/6499/20 (904/1373/21).

Враховуючи викладене, апеляційний суд доходить висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг, не відповідає критеріям розумності та справедливості.

Відтак, наведеним спростовуються доводи заявника стосовно необхідності відшкодування витрат ТОВ «Файертек» на професійну правничу допомогу в повному обсязі.

При цьому апеляційний суд відхиляє заперечення Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради в особі Територіального відділу освіти Хортицького району Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради про те, що:

- в доданих позивачем документах не вказаний час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт, що не дає можливі оцінити складність та обсяг наданих послуг (спростовується матеріалами справи);

- в доданих позивачем документах наявне платіжне доручення про сплату 12 000,00 грн., однак відсутні платіжні доручення щодо сплати забезпечення участі адвоката в судових засіданнях 23.11.2022, 23.12.2022 та 04.01.2023 (спростовується матеріалами справи);

- в платіжних інструкціях позивача в розділі «Призначення платежу» не вказаний договір, на підставі якого здійснюється оплата (платіжні інструкції та доручення (т. 1 а.с. 124, т. 2 а.с. 28) містять в призначенні платежу посилання або на договір з реквізитами (дату, номер) або на оплату рахунку-фактури, що виданий на виконання договору про надання юридичних послуг № ДБ-36 від 26.08.2022);

- в заяві не зазначено кінцеву суму судових витрат, які просить стягнути позивач, а заявлені представником позивача витрати, які належним чином оплачені його клієнтом становлять 12 000,00 грн (спростовується матеріалами справи). До того ж, відповідно до висновків об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду, викладеним у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19, за змістом п. 1 ч. 2 ст.126, ч. 8 ст.129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 цього Кодексу), дана позиція є усталеною і підтверджується, зокрема, постановами Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.05.2022 у справі № 927/728/21, від 23.12.2021 у справі № 923/560/17; постановами Верховного Суду від 10.11.2021 у справі №329/766/18, від 01.09.2021 у справі №178/1522/18.

В свою чергу, детальний аналіз наданої ТОВ «Файертек» правничої допомоги, її фіксації та результатів був наданий колегією суддів вище по тексту постанови і судом враховано заперечення відповідача про те, що ціна договору на правничу (правову) допомогу № ДБ-36 від 26.08.2022 складає 12 000,00 грн., тобто заявлена попередня сума в розмірі 30 000,00 грн. була значно завищеною, що відповідно до ч. 7 ст. 129 ГПК України вимагало від позивача необхідність доведення наявності поважних причини зменшення цієї суми і цей обов`язок ним виконано не було.

Апеляційний суд відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру судових витрат до 12 000,00 грн (т. 2 а.с. 41-44), яке обґрунтоване тим, що предметом судового розгляду була заборгованість за договором підряду, який є поширеним видом договору і не має складної юридичної конструкції, що потребувало б великого обсягу роботи, так як ч. 6 ст. 126 ГПК України передбачено, що обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, а відповідачем не було надано суду належних, допустимих та достатніх доказів, що переконливо свідчили б про невідповідність заявлених до відшкодування витрат критеріям співмірності, втім, аналіз та оцінка таких витрат на предмет їх відповідності критеріям реальності, розумності, необхідності та неминучості була здійснена судом апеляційної інстанції в порядку ч.ч. 4-7 ст. 129 ГПК України самостійно, з огляду на фактичні обставини та матеріали судової справи.

Підсумовуючи усе вищевикладене, необхідно зауважити, що хоча обумовлення такого розміру судових витрат на правничу допомогу відповідає досягнутим домовленостям між ТОВ "Файертек" та АО «Юридична практика» у договорі про надання правової допомоги № ДБ-36 від 26.08.2022 та складеному на його виконання Акті приймання-передачі наданих послуг № ДБ-36 від 05.01.2023, відповідає їх потребам та інтересам, проте, з огляду на специфіку та складність справи, результат її вирішення, обсяг, вид та зміст наданих послуг, апеляційний суд, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини та Верховного Суду, констатує, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним, надання частини послуг не була підтверджена відповідними доказами, деякі витрати на послуги з надання правничої допомоги не були обґрунтованими та неминучими, а отже не вбачається необхідність понесення судових витрат у заявленому до відшкодування розмірі на суму 19 574,22 грн. у суді першої інстанції у даній справі і обґрунтованими визнаються судом витрати в розмірі 10 000,00 грн, а тому колегія суддів вважає за можливе не присуджувати всю суму понесених витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, стягнувши з Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради в особі Територіального відділу освіти Хортицького району Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради на користь ТОВ «Файертек» суму відповідних витрат в розмірі 10 000,00 грн, відмовивши в решті вимог.

Як передбачено п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Згідно ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За приписами ч. 2 цієї статті неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (ч. 4 ст. 277 ГПК України).

Отже, доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження, а тому додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 19.01.2023 у справі № 908/1590/22 належить змінити як таке, що прийнято при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм процесуального права.

Частиною 14 статті 129 ГПК України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Об`єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в постанові від 20.12.2019 у справі № 240/6150/18 дійшла висновку, що судовий збір не сплачується при оскарженні додаткового судового рішення, яким вирішено питання розподілу судових витрат або встановлено порядок виконання судового рішення, тобто вирішення тих питань, які не пов`язані із вимогами позову, але в обов`язковому порядку мають бути вирішені судом.

Отже, апеляційні та касаційні скарги подані на судове рішення місцевого суду про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, не є об`єктом справляння судового збору.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постановах від 01.10.2020 у справі № 910/15191/19, від 22.02.2021 у справі № 922/3439/19, від 02.11.2021 у справі № 922/4198/20, від 09.12.2021 у справі № 910/570/16, від 14.12.2021 у справі № 910/17870/20, від 26.05.2022 у справі №918/339/21, від 20.07.2021 у справі № 922/2604/20.

В свою чергу, відповідно до ст. 129 ГПК України, зважаючи на результат апеляційного перегляду справи, витрати зі сплаті судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Запорізької області від 04.01.2023 у справі №908/1590/22 покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 123, 124, 126, 129, 232-236, 244, 269, 275-277, 282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради в особі Територіального відділу освіти Хортицького району Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради на рішення Господарського суду Запорізької області від 04.01.2023 у справі № 908/1590/22 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 04.01.2023 у справі №908/1590/22 залишити без змін.

Апеляційну скаргу Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради в особі Територіального відділу освіти Хортицького району Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради на додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 19.01.2023 у справі № 908/1590/22 задовольнити.

Додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 19.01.2023 у справі № 908/1590/22 змінити.

Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю ФАЙЕРТЕК про стягнення судових витрат на правову (правничу) допомогу у справі № 908/1590/22 задовольнити частково.

Стягнути з Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради, код ЄДРПОУ 37573094 (69019, м. Запоріжжя, вул. Незалежної України, 39-Б) в особі Територіального відділу освіти Хортицького району Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради (69076, м. Запоріжжя, вул. Василя Сергієнка, 48А) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ФАЙЕРТЕК, код ЄДРПОУ 40640156 (69065, м. Запоріжжя, вул. Рельєфна, буд. 4, прим. 130) суму 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

У задоволенні заяви в іншій частині відмовити.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційних скарг покласти на Департамент освіти і науки Запорізької міської ради в особі Територіального відділу освіти Хортицького району Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 04.07.2023

Головуючий суддяВ.Ф. Мороз

Суддя А.Є. Чередко

Суддя Л.А. Коваль


Суд	Центральний апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення	22.06.2023
Оприлюднено	06.07.2023
Номер документу	111970566
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів Невиконання або неналежне виконання зобов’язань підряду

Мороз Валентин Федорович

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Постановавід 22.06.2023 по справі 908/1590/22ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Судовий реєстр по справі —908/1590/22

Постанова від 22.06.2023

Постанова
від 22.06.2023 по справі 908/1590/22
ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД