Рішення

від 04.07.2023 по справі 904/1805/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.07.2023м. ДніпроСправа № 904/1805/23

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Бондарєва Е.М. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СВ Транс Групп" (65012, Одеська область, м. Одеса, вул. Канатна, буд. 77, приміщення 502, ідентифікаційний код 43770201) до Товариства з обмеженою відповідальністю "КМ Вагонрем" (51900, Дніпропетровська область, м. Кам`янське, вул. Республіканська, буд. 9А, офіс 400, ідентифікаційний код 44677602) про стягнення 148 920,00 грн. попередньої оплати за договором поставки, 14 920,00 грн. неустойки за прострочення поставки товару, 791,92 грн. 3% річних, 2 815,74 грн. інфляційних втрат

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "СВ Транс Групп" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом №б/н від б/д про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "КМ Вагонрем" заборгованості на загальну суму 165 641,32 грн., з яких:

- 148 920,00 грн. попередня оплата за договором поставки;

- 14 920,00 грн. неустойка за прострочення поставки товару;

- 758,88 грн. 3% річних за період з 01.02.2023 до 03.04.2023;

- 1 042,44 грн. інфляційні втрати.

Також позивач просить стягнути з відповідача 2 684,00 грн. судового збору та витрати на правову допомогу у розмірі 29 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором поставки №1509в-2022 від 15.09.2022 в частині своєчасної та повної поставки товару за який позивачем здійснена передоплата на загальну суму 148 920,00 грн., що підтверджується платіжними інструкціями:

- №291 від 03.10.2022 на суму 99 000,00 грн.;

- №288 від 19.09.2022 на суму 49 920,00 грн.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 17.04.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №904/185/23, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами.

На електрону пошту суду 02.05.2023 надійшла заява позивача про збільшення позовних вимог у зв`язку з тим, що заборгованість на сьогоднішній день не погашена. Таким чином, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість на загальну суму 167 447,66 грн., з яких:

- 148 920,00 грн. попередня оплата за договором поставки;

- 14 920,00 грн. неустойка за прострочення поставки товару;

- 791,92 грн. 3% річних за період з 15.02.2023 до 26.04.2023;

- 2 815,74 грн. інфляційні втрати за лютий та березень 2023 року.

Також позивач просить стягнути з відповідача 2 684,00 грн. судового збору та витрати на правову допомогу у розмірі 29 000,00 грн.

Ухвала про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі, яка направлялася за адресою відповідача, повернулась до суду з поштовою відміткою "за закінченням терміну зберігання".

За визначенням п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

За загальними вимогами п. 91 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2009 № 270 (далі - Правила), поштові відправлення, поштові перекази доставляються оператором поштового зв`язку адресатам на поштову адресу або видаються/виплачуються в об`єкті поштового зв`язку. Рекомендовані поштові відправлення підлягають доставки до дому (п.92 Правил). Вручення рекомендованих листів з позначкою "Судова повістка" в об`єкті поштового зв`язку не передбачено (п.102 Правил).

У разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин, рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п`ять календарних днів з дня надходження листа до об`єкта поштового зв`язку місця призначення із зазначенням причини невручення (п. 116 Правил).

Здійснення зберігання рекомендованих листів із позначкою "Судова повістка", які не вручені під час доставки до дому із причин відсутності адресата, Правилами не передбачено, а отже, повернення такого повідомлення із зазначенням причини невручення "закінчення встановленого строку зберігання", суперечить вимогам Правил, та фактично відповідає причині повернення "у зв`язку з відсутністю адресата".

Аналізуючи зазначені вище положення Правил надання послуг поштового зв`язку, слід дійти висновку, що повернення судового рішення із проставленням у поштовому повідомленні відмітки про закінчення строку зберігання поштового відправлення, є підтвердженням відсутності особи - адресата за адресою, а отже, день проставлення такої відмітки в поштовому повідомленні, слід вважати днем вручення судового рішення в порядку, п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Також ухвала суду від 17.04.2023 була направлена Товариству з обмеженою відповідальністю "КМ Вагонрем" засобами електронного зв`язку, а саме відповідачу на електронну пошту ІНФОРМАЦІЯ_1, яка вказана в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

За змістом частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи. Якщо судове рішення надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Враховуючи вказане, з урахуванням положень частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду від17.04.2023 доставлена до електронної скриньки 17.04.2023, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа від 17.04.2023 та електронним супровідним листом від 17.04.2023 (а.с.59,60 том 1).

Директор Товариства з обмеженою відповідальністю "КМ Вагонрем" Ахрамєєв Є.Ю. 02.05.2023 ознайомився з матеріалами справи №904/1805/23.

З урахуванням вищенаведених обставин, суд дійшов висновку щодо належного повідомлення відповідачів про час розгляду справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ч.1 ст.251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 17.04.2023, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданим йому процесуальними правами, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч.5 ст.252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, господарський суд,

ВСТАНОВИВ:

15 вересня 2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "СВ Транс Групп" (далі - покупець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "КМ Вагонрем" (далі - постачальник, відповідач) укладено договір поставки №1509в-2022 (далі - договір) відповідно до п.1.1 якого продавець зобов`язався передати у власність покупцеві, а покупець прийняти і оплатити такі, що були у використанні залізничні вагони в технічному стані, належної якості, комплектності, номерній відповідності, згідно зі Специфікацією до договору (далі-товар).

Ціна кожного вагону, його мережевий номер, модель, дата побудови та термін поставки вказуються в Специфікаціях (відповідно до форми Додатку №1 до договору), що є невід`ємними частинами договору (п.2.2 договору).

Загальна вартість товару, що поставляється за договором, визначається шляхом арифметичного додавання вартостей товару, зазначених у відповідних Специфікаціях до договору (п.2.3 договору).

Оплата здійснюється покупцем окремо по кожній партії вагонів згідно з Специфікаціями до договору після натурного огляду вагонів на станції дислокації за участю представників постачальника і покупця шляхом перерахування на розрахунковий рахунок постачальника часткової передоплати за відповідну партію вагонів протягом 3 (трьох) банківських днів з дати отримання рахунку від постачальника, якщо інше не погоджено сторонами у відповідній Специфікації до договору. Остаточні розрахунки, згідно з Специфікаціями на підставі отриманого від продавця рахунку-фактури, протягом 3 (трьох) календарних днів, з моменту оформлення ВУ-36 на вагони (п.2.4 договору).

Поставка вагонів відповідно до договору здійснюється на умовах DDP (Станція прийому-передачі вагонів на території України), згідно з правилами "Інкотермс-2010". Назва станції прийому-передачі вказується в Акті прийому-передачі вагонів до договору. Поставка вагонів постачальником здійснюється в терміни і по відвантажувальним реквізитам вантажоодержувача, зазначених сторонами в Специфікаціях до договору. Передачі вагонів передує їх натурний огляд на станціях дислокації (п.3.1 договору).

Присвоєння 8-значного мережевого номеру, виконання робіт з первинної комплектації, поточний та капітальний ремонт товару, який постачається по договору, здійснюється постачальником та за його рахунок протягом 60(шістдесяти) календарних днів з моменту надходження першої часткової авансової оплати згідно п.2.4 договору на розрахунковий рахунок постачальника (п.3.9 договору).

Пунктом 4.5 договору передбачено, що при порушенні термінів поставки постачальник сплачує покупцеві пеню у розмірі 10%, від авансового платежу за непоставлені вагони, яка повинна бути перерахована на рахунок покупця у певний термін, що вказаний у Специфікації, а також суму платежу, яка була перерахована в якості передоплати, у разі розірвання договору з причин неможливості здійснення поставки у вказані терміни.

У разі невиконання або неналежного виконання однією зі сторін зобов`язань за договором, винна сторона відшкодовує іншій стороні прямі документально підтверджені збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов`язань, відповідно до чинного законодавства України (п.4.6 договору).

Строк дії договору встановлюється з моменту його підписання до 31.12.2022, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором. Продовження терміну дії договору можливе шляхом підписання додаткової угоди, яка регламентує продовження терміну дії (п.9.10 договору).

У Специфікації №1 від 15.09.2022 сторони узгодили:

1) товар, який постачальник зобов`язувався продати, а покупець прийняти та оплатити, а саме: вагон Хоппер для зерна, інвентарний №00000000111, код моделі - 0950(***), після капремонту, побудований 28.11.2012, модель 19-9946;

2) вартість даного товару у розмірі 570 000,00 грн., включно з ПДВ - 95 000,00 грн.;

3) порядок оплати товару, а саме:

- 49 920,00 грн. - передоплата за відповідну партію вагонів протягом 3-х банківських днів з дати підписання договору та отримання рахунку на попередню оплату від постачальника;

- 99 000,00 грн. - протягом наступних 14 банківських днів, з моменту отримання покупцем першої суми передоплати;

- 421 080,00 грн. - остаточний розрахунок на підставі отриманого від продавця рахунку-фактури впродовж 2-х календарних днів з моменту оформлення відповідних документів;

4) строк поставки - протягом 60 календарних днів з моменту надходження першої авансової оплати у розмірі - 49 920,00 грн. на розрахунковий рахунок постачальника;

5) передача вагона мала бути здійснена на залізничній станції - Кривий Ріг - Сортувальний, код 467108, Придніпровська залізниця.

На виконання умов Специфікації №1 від 15.09.2022 та згідно з рахунком №1 від 16.09.2022 позивачем сплачено на користь відповідача передоплату у розмірі 49 920,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №288 від 19.09.2022.

Також, відповідно до умов Специфікації №1 від 15.09.2022 позивач сплатив на користь відповідача другу частину передоплати у розмірі 99 000,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 291 від 03.10.2022.

16 листопада 2022 року відповідач звернувся до позивача з листом вих. №4/2022 від 16.11.2022 про перенесення (продовження) строку виконання зобов`язань та строку дії договору у зв`язку з обставини непереборної сили, викликані повномасштабною збройною агресією російської федерації проти України, відповідач просив укласти додаткову угоду до договору про продовження строку виконання зобов`язань та строку дії договору.

16 листопада 2022 року між сторонами укладена Додаткова угода №2 до договору якою внесені зміни до п. 3.9 договору, а також змінено строки поставки товару. Строк поставки за укладеною додатковою угодою становив 90 календарних днів, з моменту надходження першої авансової оплати у розмірі 49 920,00 грн. на розрахунковий рахунок постачальника.

12 грудня 2022 року відповідач звернувся до позивача з листом вих.№128 від 12.12.2022 про укладення додаткової угоди на збільшення строків поставки до 31.01.2023, посилаючись на нестабільну роботу Укрзалізниці, що ускладнює присвоєння вагону 8-ми значної нумерації та введення його в експлуатацію.

12 грудня 2022 року між сторонами укладено Додаткову угоду №3 до договору відповідно до якої сторони встановили строк поставки до 31.01.2023, змінили п. 3.9 договору та п. 9.10 договору. Крім того, сторонами було узгоджено, що у випадку падання покупцем постачальнику офіційного письмового прохання про повернення другої частини оплати товару у розмірі 99 000,00 грн., постачальник зобов`язаний здійснити таке повернення протягом 10 календарних діб, з моменту звернення покупця. Таке звернення могло бути надано будь-яким способом (електронна пошта, факс, тощо).

Позивачем, на електронну адресу відповідача направлено лист вих. №95 від 15.12.2022 із прохання про повернення другої частини оплати у сумі 99 000,00 грн. у строк не пізніше 25.12.2022.

Також 04.01.2023 позивач повторно надіслав відповідачу лист вих.№104 від 04.01.2023 із вимогою про повернення коштів у розмірі 99 000,00 грн., а також із повідомленням про небажання позивача продовження терміну дії договору в односторонньому порядку.

Позивач, засобами поштового зв`язку, направив відповідачу лист вих.№110 від 01.02.2023 яким, посилаючись на невиконання відповідачем умов договору, а також у зв`язку із закінчення його терміну дії, вимагав негайного повернення грошових коштів у розмірі 148 920,00 грн., що були сплачені позивачем, в строк не пізніше 06.02.2023. Також позивач наголошував, що у випадку невиконання відповідачем даної вимоги, він буде змушений застосувати штрафні санкції, передбачені п. 4.5 договору.

У відповідь відповідач направив лист вих.№03/2023 від 03.02.2023 позивачу яким гарантував повернення коштів у розмірі 148 920,00 грн. та сплату пені у розмірі 10% від суми заборгованості, загальна сума 163 812,00 грн. за наступним графіком: - до 14.02.2023 половина суми у розмірі 81 906,00 грн.; - до 28.02.2023 остаточний розрахунок 81 906,00 грн.

Позивач, в свою чергу, 06.02.2023 направив відповідачу лист вих.№111 від 06.02.2023, в якому наголошував на припиненні терміну дії укладеного між ними договору та обов`язку відповідача зі сплати заборгованості, в тому числі пені, а також погодив запропонований відповідачем графік погашення заборгованості. Також відповідачу був наданий рахунок на оплату пені №2 від 06.02.2023 на суму 14 892,00 грн.

Позивач направив відповідачу претензію вих. №119 від 14.03.2023 з вимогою здійснити погашення заборгованості у розмірі 165 368,52 грн., що складається з: 148 920,00 грн. - сума попередньої оплати що підлягає поверненню; 14 920,00 грн. - неустойка за прострочення поставки товару за договором; - 514,08 грн. - 3% річних; - 1 042,44 гри. - інфляційні витрати.

У відповідь на вказану претензію відповідач направив лист вих.№323/2023 від 23.03.2023, у якому визнав наявність заборгованості перед позивачем у розмірі 165 368,52 грн. Крім того, відповідач, посилаючись на витрати понесені на ремонт вагону просив збільшити строк виконання зобов`язань до 30 днів.

Внаслідок непоставки відповідачем товару, позивач стверджує, що відповідач взяті на себе зобов`язання за договором не виконав, чим істотно порушив умови договору, що є причиною виникнення спору.

Позивач просить суд стягнути з відповідача 148 920,00 грн. попередньої оплати за договором поставки, 14 920,00 грн. неустойки за прострочення поставки товару, 791,92 грн. 3% річних за період з 15.02.2023 до 26.04.2023 та 2 815,74 грн. інфляційних втрат за лютий та березень 2023 року.

Предметом доказування у справі є обставини укладання договору, факти поставки товару та оплати, строки дії договору, наявність/відсутність підстав для повернення попередньої оплати за договором, стягнення штрафних санкцій, інфляційних втрат та 3% річних.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.

Зазначена стаття повністю кореспондується зі ст.174 Господарського кодексу України.

Статтями 202, 203, 207 Цивільного кодексу України унормовано, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з статтею 627 Цивільного України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За приписами ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За статтею 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно з частиною 1 ст.193 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, що передбачені цим Кодексом.

Відповідно до ст. 655, ч. 1 ст. 656 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно з ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Статтею 664 Цивільного кодексу України передбачено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Згідно з статтею 669 Цивільного кодексу України кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні. Умова щодо кількості товару може бути погоджена шляхом встановлення у договорі купівлі-продажу порядку визначення цієї кількості.

Частиною 1 статті 670 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Відповідно до частини 1 статті 671 Цивільного кодексу України якщо за договором купівлі-продажу переданню підлягає товар у певному співвідношенні за видами, моделями, розмірами, кольорами або іншими ознаками (асортимент), продавець зобов`язаний передати покупцеві товар в асортименті, погодженому сторонами.

Згідно з статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Матеріалами справи підтверджується факт, який не заперечується відповідачем, неналежного виконання відповідачем зобов`язань за договором щодо поставки товару.

Відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Відповідно до висновку Верховного Суду України від 28 листопада 2011 року у справі № 3-127гс11, умовою застосування частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця. Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову.

Отже, достатньою правовою підставою для заявлення вимог про повернення попередньої оплати є подання позову.

Предметом позову у даній справі є саме стягнення попередньої оплати на підставі частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України, оскільки, за твердженням позивача, відповідачем не було поставлено оплачений товар.

Відповідач не надав доказів на підтвердження виконання своїх зобов`язань за договором.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 13 травня 2019 року у справі № 910/15009/17, оскільки позивач сплатив суму попередньої оплати, а відповідач не передав товар, правильним є застосування частини другої ст. 693 Цивільного кодексу України та наявність підстав для задоволення позову і повернення позивачу попередньої оплати.

Розмір основної заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів поставки товару та доказів повернення сплаченої за нього грошової суми, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини суду не надано, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 148 920,00 грн. боргу за договором підлягають задоволенню.

Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання (частина 2 статті 216 Господарського кодексу України).

Відповідно до положень частин 1, 4 статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності (стаття 218 Господарського кодексу України).

Так, виходячи з положень частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно пункту 1 статті 546, статті 547 Цивільного кодексу виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 Цивільного кодексу).

У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Дії відповідача є порушенням умов договору, що є підставою для застосування відповідальності відповідно до умов пункту 4.5 договору, а саме за порушення термінів поставки сторони встановили пеню у розмірі 10%, від авансового платежу за непоставлені вагони, яка повинна бути перерахована на рахунок покупця у певний термін, що вказаний у Специфікації, а також суму платежу, яка була перерахована в якості передоплати, у разі розірвання договору з причин неможливості здійснення поставки у вказані терміни.

Судом перевірено розрахунок позивача, встановлено його правильність (148 920,00 * 10% = 14 892,00) та відповідність вимогам умов договору та чинного законодавства, проте у у позовній заяві та у заяві про збільшення позовних вимог позивач просить стягнути 14 920,00 грн. неустойки. Отже, позовні вимоги щодо стягнення неустойки за прострочення поставки товару за договором підлягають задоволенню частково у сумі 14 892,00 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення 791,92 грн. 3% річних за період з 15.02.2023 до 26.04.2023 та 2 815,74 грн. інфляційних втрат за лютий та березень 2023 року на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України суд враховує наступне.

Виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 910/12382/17).

Відповідно до встановлених судами обставин справи, за змістом статті 625 Цивільного кодексу України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов`язання, стягувана позивачем з відповідача сума інфляційних втрат та 3% річних від несплаченої (неповернутої) суми попередньої оплати є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11.04.2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

Правовідношення, в якому у зв`язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України, є грошовим зобов`язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3% річних на підставі частини 2 статті 625 цього Кодексу (пункт 74 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19).

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Таким чином, у відповідача виникло грошове зобов`язання перед позивачем, розмір якого підтверджується матеріалами справи.

Слід зазначити, що стаття 625 розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги п`ятої Цивільного кодексу України та визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання. Приписи розділу І книги п`ятої Цивільного кодексу України поширюють свою дію на всі види грошових зобов`язань, у тому числі як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги п`ятої ЦК України), так і на недоговірні зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги п`ятої цього Кодексу).

При цьому у статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Не є таким винятком із загального правила випадок, коли покупець має право вимагати повернення суми попередньої оплати на підставі частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України.

З огляду на таку юридичну природу правовідносин сторін, як грошових зобов`язань, на них поширюється дія положень частини 2 статі 625 Цивільного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 26.05.2022 у справі № 902/186/21.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку 3% річних та інфляційних втрат, зробленого позивачем та встановлено, що розрахунок позивача є правильним.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по справі покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Стягненню з відповідача на користь позивача підлягає частина витрат по сплаті судового збору в сумі 2 683,55 грн.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення понесені витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 29 000, 00 грн.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (стаття 126 ГПК України).

Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначає правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини 1 статті 1 вказаного Закону).

Відповідно до статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.

Частинами 1, 2 статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

У пунктах 130 -131 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 міститься висновок, що з аналізу зазначеної норми (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність") вбачається, що гонорар може встановлюватися у формі: - фіксованого розміру, - погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 ГПК України).

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина 8 статті 129 ГПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 ГПК України).

Водночас за змістом частини 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У пунктах 33-34, 37 додаткової постанови від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що нормами процесуального законодавства передбачені такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

У постанові від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 Велика Палата Верховного Суду зазначає, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати сторони були необхідними, а розмір є розумний та виправданий. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо (висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21).

У разі недотримання вимог частини 4 статті 126 ГПК України суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 статті 126 ГПК України).

Витрати на професійну правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16).

У пункті 6.5 постанови від 03.03.2019 у справі №922/445/19 об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку, що витрати на надану професійну правничу допомогу, у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 ГПК України).

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу на суму 29 000,00 грн. позивач надав:

- договір №ПД2 про надання правової допомоги укладений 01.03.2023 між Адвокатським об`єднанням "Консалтингова фірма "Домінанта" (далі - виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "СВ Транс Групп" (далі - замовник), за умовами якого виконавець зобов`язався надавати юридичні послуги та професійну правничу допомогу замовнику, що включає в себе: 1) формування та подання необхідних запитів та вимог з метою встановлення необхідних фактів; 2) формування правової позиції, підготовка претензій (листів) формування доказової бази та позову з його поданням до відповідного суду, клопотань про забезпечення позову, а також повного необхідного пакету документів, що є додатками до позову, захист та представлення інтересів замовника у Господарських судах України всіх ланок з питань стягнення коштів з Товариства з обмеженою відповідальністю "КМ Вагонрем" (ідентифікаційний код юридичної особи: 44677602) у розмірі 148 920,00 грн., перерахованих замовником в якості передплати за договором про поставку залізничного вагону, а також відповідних компенсаційних платежів та неустойки;

- рахунок на оплату №7 від 14.03.2023 на суму 15 000,00 грн.;

- платіжну інструкцію №390 від 03.04.2023 на суму 15 000,00 грн.;

- платіжну інструкцію №404 від 02.05.2023 на суму 14 000,00 грн.;

- свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ЧН № 000242 від 22.12.2017 на ім`я Ющенко О.П.;

- ордер серії ВН № 1197716 від 03.04.2023, виданий адвокату Ющенко О.П. для представлення інтересів позивача у Господарському суді Дніпропетровської області.

Відповідно до п.5.1 договору про надання правової допомоги вартість послуг визначається у формі фіксованого гонорару адвоката в розмірі 29 000,00 грн. за весь комплекс правової допомоги, що надається на стадії збирання доказів, досудового врегулювання, підготовки та подання позову та розгляду справи у Господарському суді Дніпропетровської області та за необхідністю у Центральному апеляційному господарському суді.

Суд, врахувавши надані позивачем докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у суді, дослідивши фактичний обсяг наданих адвокатом Ющенко О.П. послуг позивачу, врахувавши результат розгляду справи, керуючись статтями 123, 126, 129 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивачки 5 000, 00 грн. витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи у суді першої інстанції.

Суд зазначає, що витрати на професійну правничу допомогу у сумі 5 000, 00 грн. є співрозмірні з наданими позивачу послугами у суді першої інстанції, відповідають критерію реальності адвокатських витрат - встановлення їхньої дійсності та необхідності та критерію розумності їхнього розміру.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "СВ Транс Групп" до Товариства з обмеженою відповідальністю "КМ Вагонрем" про стягнення 148 920,00 грн. попередньої оплати за договором поставки, 14 920,00 грн. неустойки за прострочення поставки товару, 791,92 грн. 3% річних, 2 815,74 грн. інфляційних втрат задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КМ Вагонрем" (51900, Дніпропетровська область, м. Кам`янське, вул. Республіканська, буд. 9А, офіс 400, ідентифікаційний код 44677602) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СВ Транс Групп" (65012, Одеська область, м. Одеса, вул. Канатна, буд. 77, приміщення 502, ідентифікаційний код 43770201) 148 920,00 грн. попередньої оплати за договором поставки, 14 892,00 грн. неустойки за прострочення поставки товару, 791,92 грн. 3% річних, 2 815,74 грн. інфляційних втрат, витрати зі сплати судового забору у розмірі 2 683,55 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 5 000, 00 грн.

В решті позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Е.М. Бондарєв