Рішення

від 31.05.2023 по справі 907/34/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД Закарпатської області

Адреса: вул. Коцюбинського, 2а, м. Ужгород, 88000

e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://zk.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Рішення

"31" травня 2023 р. м. Ужгород Справа №907/34/23

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю МЕГО ЛТД, м. Вінниця

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Еліткомбуд, смт. Буштино Тячівського району Закарпатської області

про стягнення 325 752,69 грн, в тому числі 97 685 грн заборгованості за поставлений товар, 93 122,52 грн пені, 46 148,70 грн інфляційних нарахувань, 74 958,52 грн 20% річних та 13 837,95 грн штрафу,

Суддя господарського суду Пригара Л.І.

Секретар судового засідання Іваниш Д.П.

представники:

Позивача не з`явився

Відповідача не з`явився

СУТЬ СПОРУ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ СУДУ В МЕЖАХ СПРАВИ

Товариством з обмеженою відповідальністю МЕГО ЛТД, м. Вінниця заявлено позов до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Еліткомбуд, смт. Буштино Тячівського району Закарпатської області про стягнення 325 752,69 грн, в тому числі 97 685 грн заборгованості за поставлений товар, 93 122,52 грн пені, 46 148,70 грн інфляційних нарахувань, 74 958,52 грн 20% річних та 13 837,95 грн штрафу.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 27.01.2023 відкрито провадження у справі №907/34/23 в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 22.02.2023. Явку уповноважених представників сторін у підготовче засідання визнано обов`язковою. Встановлено відповідачу строк на подання суду відзиву на позовну заяву в порядку ст. 165 ГПК України із одночасним надісланням копії такого позивачеві, а доказів надіслання суду, протягом 15-ти днів із дня одержання даної ухвали. Встановлено позивачеві строк на надання суду та відповідачу відповіді на відзив у порядку ст. 166 ГПК України, протягом 5-ти днів із дня одержання копії відзиву.

Ухвалами суду від 22.02.2023 та 28.03.2023 підготовчі засідання у справі відкладалися з підстав, наведених в ухвалах суду.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 19.04.2023 закрито підготовче провадження у справі №907/34/23 та призначено справу до судового розгляду по суті, судове засідання призначено на 31.05.2023. Явка уповноважених представників учасників процесу судом визнана на власний розсуд.

Представник позивача на електронну адресу суду надіслала заяву б/н від 31.05.2023 (вх. №02.3.1-02/4026/23 від 31.05.2023), якою просить суд розглянути справу без її участі, заявлені позовні вимоги підтримує та наполягає на їх задоволенні.

Відповідач, будучи своєчасно та належним чином повідомленим про дату і час розгляду справи, явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, на виклик суду впродовж розгляду даної справи жодного разу не з`явився.

Ухвали суду від 27.01.2023, 22.02.2023 та 28.03.2023 були надіслані на офіційну юридичну адресу відповідача, зазначену у витязі з ЄДРЮОФОПтаГФ; повідомлення про вручення відповідачу ухвал суду містяться в матеріалах справи. Надіслана на його офіційну юридичну адресу, зазначену у витязі з ЄДРЮОФОПтаГФ, поштова кореспонденція (ухвала суду від 19.04.2023 про закриття підготовчого провадження у справі №907/34/23 та призначення справи до судового розгляду по суті) повернута на адресу господарського суду відділенням поштового зв`язку з відміткою за закінченням терміну зберігання.

В даному контексті суд зазначає, що за змістом ч. 10 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, судові рішення відповідно до цієї статті вручаються шляхом надсилання (видачі) відповідній особі копії (тексту) повного або скороченого судового рішення, що містить інформацію про веб-адресу такого рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 232 Господарського процесуального кодексу України, одним із судових рішень є ухвала.

Відтак, у розумінні вищевказаних положень процесуального законодавства, ухвали суду є судовим рішенням, а тому, відповідно до пп. 17.1. п. 17 Перехідних положень ГПК України та ч. 10 ст. 242 ГПК України, надсилається у паперовій формі відповідачеві.

Частиною 6 ст. 242 ГПК України передбачено, що днем вручення судового рішення, зокрема, є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

У разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії (аналогічна правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2018 у справі №904/9904/17, від 26.11.2019 у справі №910/568/19, від 16.07.2020 у справі №904/4673/19, від 21.01.2021 у справі №910/16249/19, від 19.12.2022 у справі №910/1730/22).

Водночас направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 19.05.2021 у справі №910/16033/20).

Разом з тим, процесуальні документи щодо розгляду даної справи офіційно оприлюднені в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Водночас суд у даному контексті також враховує практику Європейського суду з прав людини, якою визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Пономарьов проти України від 03.04.2008 встановлено, що сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення ЄСПЛ у справі Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії від 07.07.1989).

Крім того, у рішенні ЄСПЛ у справі Тойшлер проти Германії від 04.10.2001 наголошено, що обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів.

Згідно із правовим висновком Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеним у постанові від 28.04.2023 у справі №904/272/22, Держава Україна, витративши значні ресурси, створила інформаційне поле, де зацікавлена особа може знайти інформацію про судову справу. Функціонує ЄДРСР. На сайті судової влади доступні персоналізовані відомості про автоматичний розподіл справ та розклад засідань. Працює підсистема Електронний кабінет ЄСІТС. Використання цих інструментів та технологій забезпечує добросовісній особі можливість звертатися до суду, брати участь у розгляді справи у зручній формі. Тобто держава Україна забезпечила можливість доступу до правосуддя і право знати про суд.

Ухвалою суду від 19.04.2023 явка учасників справи в судове засідання 31.05.2023 судом була визнана на власний розсуд, відтак, виходячи із засад змагальності та диспозитивності у господарському судочинстві, передбачених статтями 13, 14 ГПК України, учасники справи на власний розсуд скористалися наданим їм частиною 1 статті 42 ГПК України процесуальним правом на участь в судовому засіданні під час розгляду даної справи по суті.

Згідно із приписами ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, а тому, відповідно до ст. 202 Господарського процесуального кодексу України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представників учасників процесу за наявними у справі матеріалами, яких достатньо для встановлення обставин і вирішення спору по суті.

Відповідно до ст. 233 ГПК України, рішення в даній справі ухвалено судом у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами спору.

За приписами частин 4 та 5 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

АРГУМЕНТИ СТОРІН СПОРУ

ПОЗИЦІЯ ПОЗИВАЧА

Позивач просить суд задоволити позов у повному обсязі, покликаючись на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами Договору поставки №23/03/19 від 23.03.2019 в частині взятих на себе договірних зобов`язань щодо повної та своєчасної оплати за поставлений товар, внаслідок чого в останнього виникла та рахується заборгованість перед позивачем у розмірі 97 685 грн. Крім того, у зв`язку із простроченням виконання відповідачем грошового зобов`язання, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 93 122,52 грн пені, 46 148,70 грн інфляційних нарахувань, 74 958,52 грн 20% річних та 13 837,95 грн штрафу.

ПОЗИЦІЯ ВІДПОВІДАЧА

Відповідач на адресу суду надіслав відзив на позовну заяву б/н від 13.03.2023 (вх. №02.3.1-02/1920/23 від 15.03.2023), в якому вказує на те, що позивачем до матеріалів позовної заяви не надано доказів надання відповідачу рахунків, як і не долучено самих рахунків, що дає підстави для висновку про відсутність обов`язку покупця в частині оплати видаткових накладних, оскільки за умовами договору у ТОВ Еліткомбуд виникає обов`язок оплати товару лише на підставі належним чином оформлених рахунків, які мають бути передані постачальником покупцю при передачі товару.

Відповідач звертає увагу суду також і на те, що матеріали справи не містять доказів узгодження сторонами замовлень покупця саме на ту кількість і тип товару, а також місце його поставки, що вказані у видаткових накладних, долучених до позовної заяви.

Поставка товару постачальником без попереднього замовлення покупця є, на переконання відповідача, порушенням вимог розділу 3 Договору Умови поставки та приймання товару, відтак, відповідач наголошує, що невідомо на виконання якого замовлення ТОВ Еліткомбуд позивач надає вищенаведені видаткові накладні, та на підставі чого такі були складені ТОВ МЕГО ЛТД.

Крім того, відповідач зазначає, що через відсутність у матеріалах справи товарно-транспортних накладних унеможливлюється встановлення обставини поставки товару та передачі такого постачальником покупцю.

Як стверджує відповідач, у видаткових накладних, долучених до позовної заяви, значиться, що позивач є платником податку на загальних підставах, у зв`язку з чим належну до оплати вартість товару скориговано на суму ПДВ, водночас матеріали справи не містять зареєстрованих у ЄРПН податкових накладних, які би свідчили про правомірність нарахування позивачем сум податку на додану вартість у кожній із видаткових накладних.

Звертає увагу відповідач також і на те, що позивачем обчислено розмір пені, інфляційних втрат та 20% річних, включаючи дати часткових проплат відповідачем грошових сум за Договором.

Крім того, на думку відповідача, очевидним є вихід позивачем за межі строків нарахування штрафних санкцій, інфляційних втрат і процентів за користування чужими коштами, що в розумінні п. 5.4. Договору становить 3 роки. Вказане, у свою чергу, є достатньою підставою для відмови в позову в цій частині.

Відповідач також наголошує, що заявлені до стягнення пеня, 20% річних та штраф у сукупному розмірі 181 918,99 грн є неспівмірними із сумою основної заборгованості, у зв`язку з чим вказує на наявність підстав для їх зменшення. Так, за твердженням відповідача, він своїми діями не заподіяв позивачеві жодних збитків, заявлені до стягнення суми є неспівмірними із сумою основної заборгованості, а несвоєчасна оплата за поставлений товар була зумовлена причинами, які не залежали від волі відповідача.

ДОВОДИ, ВИКЛАДЕНІ СТОРОНАМИ В ІНШИХ ЗАЯВАХ ПО СУТІ СПРАВИ

Представник позивача на електронну адресу суду надіслала відповідь на відзив б/н від 27.03.2023 (вх. №02.3.1-02/2217/23 від 27.03.2023), в якій вказує на те, що на підставі п. 2.3. укладеного між сторонами Договору заявки на поставку товару надавалися відповідачем усно, оскільки умовами Договору не встановлено обов`язкової письмової форми заявок. Водночас на переконання представника позивача, здійснені ТОВ Еліткомбуд часткові оплати вартості поставленого йому товару за видатковими накладними свідчать про те, що замовлення та умови поставки товару були узгоджені сторонами.

На думку представника позивача, належними і достатніми доказами, які підтверджують поставку товару та отримання такого відповідачем є долучені до позовної заяви видаткові накладні, що підписані уповноваженою особою ТОВ Еліткомбуд та містять відтиск печатки відповідача.

Представник позивача наголошує, що умовами п. 3.2 Договору чітко визначено місце поставки товару, і вказане, у свою чергу, спростовує посилання відповідача на начебто здійснення позивачем такої поставки з порушенням умов Договору, без погодження кількості товару (яка погоджена у видаткових накладних) та місця поставки (яке встановлено в Договорі).

За твердженням представника позивача, закріплена в Договорі умова про здійснення поставки товару шляхом його самовивозу відповідачем також спростовує доводи останнього щодо відсутності в матеріалах справи товарно-транспортних накладних.

Надісланим на адресу суду клопотанням б/н від 04.04.2023 (вх. №02.3.1-02/2573/23 від 10.04.2023) позивач з метою додаткового обґрунтування заявлених позовних вимог долучив до матеріалів справи документальні докази у підтвердження факту поставки товару відповідачеві, а саме, копії видаткових накладних, рахунків-фактур, податкових накладних та квитанцій про реєстрацію останніх в Єдиному реєстрі податкових накладних.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

23.03.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю МЕГО ЛТД (постачальником, позивачем у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю Еліткомбуд (покупцем, відповідачем у справі) було укладено Договір поставки №23/03/19 (далі Договір), пунктом 1.1. якого встановлено, що постачальник зобов`язується передати у власність покупця суміш асфальтобетонну гарячу (в подальшому товар), а покупець зобов`язується прийняти і оплатити товар згідно умов цього Договору.

Згідно із п. 2.1. Договору, ціна за одиницю товару та кількість суміші асфальтобетонної зазначається в рахунках-фактурах та видаткових накладних, що є невід`ємними додатками до даного Договору.

Розрахунки за даним Договором здійснюються у безготівковій формі в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів з розрахункового рахунку покупця на розрахунковий рахунок постачальника, згідно рахунків, складених постачальником (п. 2.2. Договору).

Відповідно до п. 2.3. Договору, оплата за товар здійснюється наступним чином: 100% від суми замовлення на протязі 3-х робочих днів після надання покупцем заявки на товар.

За змістом п. 3.1. Договору, відвантаження товару здійснюється після узгодження сторонами замовлення покупця, в якому зазначаються обов`язкові умови поставки: кількість та тип суміші, місце доставки. Замовлення може бути зроблене електронним, телефонним або іншим зв`язком.

На підставі п. 3.2., 3.3. Договору, поставка товару здійснюється на умовах самовивозу за адресою: Закарпатська область, Тячівський район, смт. Буштино, вул. Заводська, 1. Замовлення та умови поставки вважаються узгодженими сторонами після здійснення оплати покупцем партії товару, що поставляється за цим замовленням, на підставі рахунку фактури постачальника.

Пунктом 5.2. Договору передбачено, що у разі прострочення оплати товару в термін, вказаний в п. 2.3. даного Договору, постачальник має право стягнути з покупця суму боргу з урахуванням індексу інфляції, 20% (двадцяти відсотків) річних за користування чужими грошовими коштами, також пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України від суми неоплаченої вартості товару за кожен день прострочення виконання зобов`язання по оплаті, а за прострочення понад 30 (тридцять) календарних днів, додатково стягується штраф у розмірі 7% (семи відсотків) від суми простроченої заборгованості.

Сторони погоджуються, що неустойки/штрафи за цим Договором стягуються за весь період прострочення, без урахування норми ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України стосовно обмеження такого строку 6 (шістьма) місяцями. Строк спеціальної позовної давності за цим Договором стосовно стягнення неустойки/штрафу становить 3 (три) роки (п. 5.4. Договору).

Відповідно до п. 9.1. Договору, даний Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31 грудня 2019 року. Закінчення терміну дії Договору не звільняє сторони від виконання своїх зобов`язань.

На виконання умов Договору поставки №23/03/19 від 23.03.2019 позивачем поставлено, а відповідачем, у свою чергу, отримано товар на загальну суму 1 297 685 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними №РН-0000001 від 01.04.2019 на суму 398 560 грн, №РН-0000002 від 16.04.2019 на суму 237 970 грн, №РН-0000039 від 28.06.2019 на суму 2805 грн, №РН-0000005 від 01.07.2019 на суму 329 175 грн та №РН-0000006 від 01.08.2019 на суму 329 175 грн, підписаними уповноваженими представниками сторін та скріпленими їх печатками без будь-яких зауважень, а також рахунками-фактурами №СФ-0000004 від 25.03.2019 на суму 398 560 грн, №СФ-0000007 від 28.03.2019 на суму 237 970 грн, №СФ-0000033 від 28.06.2019 на суму 2805 грн, №СФ-0000008 від 04.04.2019 на суму 329 175 грн та №СФ-0000009 від 04.04.2019 на суму 329 175 грн.

Проте, вартість отриманого за вищевказаними видатковими накладними товару відповідач оплатив частково в розмірі 1 200 000 грн, із огляду на що за останнім станом на момент подання до суду даного позову рахується заборгованість перед ТОВ МЕГО ЛТД у розмірі 97 685 грн. Крім того, у зв`язку із простроченням виконання відповідачем грошового зобов`язання, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 93 122,52 грн пені, 46 148,70 грн інфляційних нарахувань, 74 958,52 грн 20% річних та 13 837,95 грн штрафу.

ПРАВОВА ОЦІНКА ТА ВИСНОВКИ СУДУ. ЗАКОНОДАВСТВО, ЩО ПІДЛЯГАЄ ЗАСТОСУВАННЮ ДО СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Нормою ст. 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Таким чином, на день розгляду спору в суді, обставини спору оцінюються судом з огляду на правила Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Частинами 1, 6 статті 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Реалізація суб`єктами господарювання товарів негосподарюючим суб`єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Аналогічні положення містяться і у статті 712 Цивільного кодексу України, згідно з якою за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 664 Цивільного кодексу України передбачено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві.

Підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним документом у розумінні Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Поряд з цим, частиною 1 статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 204 Цивільного кодексу України зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

В силу приписів ст. 193 Господарського кодексу України, ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином.

Спір у даній справі виник у зв`язку з невиконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань в частині повної та своєчасної оплати заборгованості за поставлений за Договором №23/03/19 від 23.03.2019 та видатковими накладними товар, внаслідок чого у відповідача виникла та рахується заборгованість перед позивачем у розмірі 97 685 грн.

Водночас у матеріалах справи відсутні, а відповідачем не надано суду доказів щодо повної оплати спірної суми заборгованості.

Враховуючи вищевказані обставини, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача суми 97 685 грн заборгованості за поставлений товар є законними, документально доведеними та обґрунтованими, а відтак, підлягають задоволенню.

Суд критично оцінює доводи відповідача про те, що за умовами Договору в нього виникає обов`язок оплати товару лише на підставі належним чином оформлених рахунків, які підлягали передачі постачальником покупцю при відвантаженні товару, оскільки виставлення рахунків на оплату за змістом положень Договору не є відкладальною умовою в розумінні ст. 212 Цивільного кодексу України.

Крім того, за своєю природою рахунок-фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати кошти.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20.12.2018 у справі №910/19702/17, в якій суд зазначив, що рахунок є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати певні кошти, та ненадання рахунку не є відкладальною умовою в розумінні ст. 212 Цивільного кодексу України і не є простроченням кредитора в розумінні ст. 613 Цивільного кодексу України, а отже наявність або відсутність рахунку не звільняє відповідача від обов`язку сплатити за надані послуги (в даному випадку поставлений товар).

Також суд вважає за доцільне зауважити, що згідно із ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Водночас пунктом 2.3. укладеного між сторонами Договору поставки №23/03/19 від 23.03.2019 передбачено, що оплата за товар здійснюється наступним чином: 100% від суми замовлення на протязі 3-х робочих днів після надання покупцем заявки на товар, і вказане, у свою чергу, спростовує доводи відповідача про відсутність у нього обов`язку щодо сплати позивачу вартості товару за умови ненадання останнім відповідного рахунку-фактури.

Більше того, позивачем до клопотання б/н від 04.04.2023 (вх. №02.3.1-02/2573/23 від 10.04.2023) долучено копії рахунків-фактур, що виставлялись ним відповідачу для оплати вартості поставленого товару, і посилання на які містяться у призначенні платежу при здійсненні останнім часткових проплат за Договором, що спростовує доводи ТОВ Еліткомбуд в частині відсутності таких у матеріалах справи.

Також суд вважає за доцільне зауважити, що підписання відповідачем видаткових накладних, які є первинними обліковими документами в розумінні Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні і фіксують факт здійснення господарської операції та встановлення договірних відносин, є підставою виникнення у відповідача обов`язку щодо здійснення з позивачем розрахунків за отриманий товар.

За своєю правовою природою видаткова накладна посвідчує виконання зобов`язань, констатує (фіксує) певні факти господарської діяльності у правовідносинах між сторонами та має юридичне значення для встановлення обставин дотримання сторонами умов договору.

Суд зазначає, що видаткові накладні №РН-0000001 від 01.04.2019, №РН-0000002 від 16.04.2019, №РН-0000039 від 28.06.2019, №РН-0000005 від 01.07.2019 та №РН-0000006 від 01.08.2019 містять найменування та реквізити постачальника (позивача), найменування одержувача (відповідача), найменування товару, одиниці його виміру та кількість, ціну без ПДВ, загальну вартість товару з урахуванням ПДВ, місце складання та засвідчені печатками підписи уповноважених представників постачальника й покупця, відтак, останні відповідають вимогам щодо заповнення обов`язкових реквізитів первинного документа в розумінні ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні.

Крім того, згідно із правовим висновком Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, що наведений у постанові від 29.01.2020 у справі №916/922/19, відтиск печатки на видаткових накладних є свідченням участі особи у здійсненні господарської операції за цими накладними.

При цьому, відповідач від поставленого товару не відмовився, при отриманні такого жодних заперечень щодо неналежності виконання постачальником прийнятих за договором зобов`язань із поставки товару не висловлював.

Отримання відповідачем поставленого товару є підставою виникнення в останнього зобов`язання оплатити поставлений товар відповідно до умов Договору, а також чинного законодавства на підставі оформлених відповідно до умов Договору видаткових накладних.

Що стосується доводів відповідача про відсутність у матеріалах справи доказів узгодження сторонами замовлень покупця саме на ту кількість і тип товару, а також місце його поставки, що вказані у видаткових накладних, суд зазначає наступне.

За змістом п. 3.1. укладеного між сторонами Договору, відвантаження товару здійснюється після узгодження сторонами замовлення покупця, в якому зазначаються обов`язкові умови поставки: кількість та тип суміші, місце доставки. Замовлення може бути зроблене електронним, телефонним або іншим зв`язком.

Аналіз наведених положень Договору дозволяє дійти висновку про те, що необхідною передумовою здійснення поставки товару виступає надання покупцем відповідного замовлення, вказівки на форму якого (усна чи письмова) укладений між сторонами Договір не містить.

Відтак, із урахуванням факту підписання відповідачем видаткових накладних, прийняття ним товару без будь-яких зауважень та здійснення часткових оплат його вартості, суд доходить висновку про те, що замовлення та умови поставки товару були узгоджені сторонами належним чином.

Не заслуговують на увагу і доводи відповідача про відсутність у матеріалах справи товарно-транспортних накладних, що унеможливлює встановлення обставин поставки товару та передачі такого постачальником покупцю, оскільки пунктом 3.2. Договору чітко визначено, що поставка товару здійснюється на умовах самовивозу за адресою: Закарпатська область, Тячівський район, смт. Буштино, вул. Заводська, 1. Крім того, матеріали справи містять видаткові накладні про отримання відповідачем товару, які підписані останнім без будь-яких зауважень.

Аргументи відповідача про відсутність у матеріалах справи зареєстрованих у ЄРПН податкових накладних, які би свідчили про правомірність нарахування сум податку на додану вартість у кожній із видаткових накладних, спростовуються поданими суду позивачем копіями відповідних податкових накладних із квитанціями про їх реєстрацію в ЄРПН.

На підставі п. 5.2. Договору позивач просить стягнути з відповідача суму 93 122,52 грн пені, а також штраф у розмірі 13 837,95 грн.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

На підставі ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За приписами ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 230, 231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому в договорі.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 5.2. Договору визначено, що у разі прострочення оплати товару в термін, вказаний в п. 2.3. даного Договору, постачальник має право стягнути з покупця суму боргу з урахуванням індексу інфляції, 20% (двадцяти відсотків) річних за користування чужими грошовими коштами, також пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України від суми неоплаченої вартості товару за кожен день прострочення виконання зобов`язання по оплаті, а за прострочення понад 30 (тридцять) календарних днів, додатково стягується штраф у розмірі 7% (семи відсотків) від суми простроченої заборгованості.

Сторони погоджуються, що неустойки/штрафи за цим Договором стягуються за весь період прострочення, без урахування норми ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України стосовно обмеження такого строку 6 (шістьма) місяцями. Строк спеціальної позовної давності за цим Договором стосовно стягнення неустойки/штрафу становить 3 (три) роки (п. 5.4. Договору).

При здійсненні перерахунку заявлених до стягнення сум пені та штрафу суд бере до уваги те, що пунктом 2.3. Договору передбачено, що оплата за товар здійснюється наступним чином: 100% від суми замовлення на протязі 3-х робочих днів після надання покупцем заявки на товар.

Водночас у зв`язку з відсутністю в матеріалах справи відповідної датованої заявки на поставку товару, моментом виконання відповідачем грошового зобов`язання суд вважає строк тривалістю 3 робочі дні із дня фактичної поставки товару (підписання уповноваженими представниками сторін видаткової накладної), а саме, 07.08.2019.

У свою чергу, в розумінні п. 5.4. Договору, право на стягнення позивачем неустойки/штрафу за прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання обмежене строком тривалістю 3 роки, тобто до 06.08.2022.

Таким чином, здійснивши за допомогою калькулятора сертифікованої комп`ютерної програми інформаційно-правового забезпечення ЛІГА:ЗАКОН перерахунок пені з урахуванням боргових періодів та часткової проплати відповідачем суми заборгованості, суд встановив, що обґрунтованою та підставною є сума 71 879,08 грн пені за період із 07.08.2019 по 06.08.2022. В іншій частині стягнення пені слід відмовити.

Із приводу заявленого позивачем до стягнення штрафу в розмірі 13 837,95 грн суд відзначає, що з огляду на часткову оплату відповідачем 27.12.2019 основної заборгованості в сумі 100 000 грн, штраф у розумінні п. 5.2. Договору повинен обраховуватись наступним чином: 97 685 х 7% = 6837,95 грн. В решті суми штрафу, заявленої позивачем до стягнення, належить відмовити.

У даному контексті суд також враховує правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №910/12876/19, за яким можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань не лише не заборонено, але й передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України. При цьому, щодо порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, передбаченою статтею 627 Цивільного кодексу України, тобто, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України, пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України видами штрафних санкцій, тобто, не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Із покликанням на п. 5.2. Договору позивач також просить стягнути з відповідача інфляційні нарахування в розмірі 46 148,70 грн та суму 74 958,52 грн 20% річних.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Статтею 625 Цивільного кодексу України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання. Так, відповідно до наведеної норми, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Водночас нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі №922/3095/18, від 18.03.2020 у справі №902/417/18, від 09.02.2021 у справі №520/17342/18.

Судом здійснено перерахунок заявлених до стягнення сум інфляційних нарахувань та 20% річних із застосуванням визначеного попередньо періоду розрахунку та встановлено, що стягненню з відповідача підлягає сума 37 696,63 грн інфляційних нарахувань та 66 391,82 грн 20% процентів річних за період із 07.08.2019 по 06.08.2022. В задоволенні решти заявленої до стягнення суми інфляційних нарахувань та 20% річних слід відмовити, оскільки позивачем невірно вказано початок та кінець періоду розрахунку.

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій (пені та штрафу), інфляційних нарахувань та 20% річних суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (частина 3 статті 551 Цивільного кодексу України).

В пункті 8.38. постанови від 18.03.2020 у справі №902/417/18 Великою Палатою Верховного Суду викладено правову позицію, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Водночас, норми чинного законодавства України не містять переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено штрафні санкції (пеню, штраф) та відсотки річні, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності та з дотриманням принципів розумності, справедливості та пропорційності.

За змістом зазначених норм, які суд вважає за можливе застосувати під час розгляду питання щодо можливості зменшення нарахованих відповідачу пені, штрафу та відсотків річних, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Таким чином, аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми штрафних санкцій покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткового співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статті 86 ГПК України на власний розсуд та внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.

Отже питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статті 86 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.

Таку правову позицію викладено в низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 26.07.2018 у справі №924/1089/17, від 12.12.2018 у справі №921/110/18, від 14.01.2019 у справі №925/287/18, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 27.03.2019 у справі №912/1703/18, від 13.05.2019 у справі №904/4071/18, від 03.06.2019 у справі №914/1517/18, від 23.10.2019 у справі №917/101/19, від 06.11.2019 у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 у справі №916/545/19, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 14.01.2020 у справі №911/873/19, від 10.02.2020 у справі №910/1175/19, від 19.02.2020 у справі №910/1303/19, від 26.02.2020, у справі №925/605/18, від 18.06.2020 у справі №904/3491/19 від 14.04.2021 у справі №922/1716/20.

Обидва кодекси містять норми, які дають право суду зменшити розмір обрахованих за договором штрафних санкцій, але Господарський кодекс України вказує на неспівмірність розміру пені з розміром збитків кредитора, як на обов`язкову умову, за наявності якої таке зменшення є можливим, тоді як Цивільний кодекс України виходить з того, що підставою зменшення можуть бути й інші обставини, які мають істотне значення (п. 28 постанови Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №916/878/20).

В обґрунтування клопотання про зменшення заявлених до стягнення штрафних санкцій, інфляційних нарахувань та 20% річних відповідач зазначає, що своїми діями не заподіяв позивачеві жодних збитків, заявлені до стягнення суми є неспівмірними із сумою основної заборгованості. Несвоєчасна оплата за поставлений товар була зумовлена причинами, які не залежали від волі відповідача.

Законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, і дане питання вирішується господарським судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №904/12429/16).

Частина друга статті 233 Господарського кодексу України встановлює, що у разі якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

В даній нормі під "іншими учасниками господарських відносин" слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь в правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов`язані з кредитором договірними відносинами.

Отже якщо порушення зобов`язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб`єкта, то суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до положень статті 3, частини третьої статті 509 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов`язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

До прикладу, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 Цивільного кодексу України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 Цивільного кодексу України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Водночас суд наголошує на відсутності правових підстав для ототожнення інституту зменшення розміру неустойки та відсотків річних зі звільненням відповідача від відповідальності за порушення зобов`язання, оскільки зменшення судом розміру штрафних санкцій та відсотків річних є лише передбаченим законом проявом обмеження відповідальності боржника за наявності відповідних підстав для цього, що жодним чином не суперечить принципам розумності та справедливості.

За таких обставин, враховуючи, що головною метою неустойки є стимулювання боржника до належного виконання основного зобов`язання, беручи до уваги ступінь виконання відповідачем своїх зобов`язань за Договором поставки №23/03/19 від 23.09.2019 (часткову сплату вартості поставленого товару), відсутність жодного доказу на підтвердження погіршення фінансового стану позивача, виникнення ускладнень у здійсненні ним господарської діяльності чи завдання останньому будь-яких матеріальних збитків в результаті неналежного виконання відповідачем зобов`язання, суд доходить до висновку про наявність правових підстав для зменшення розміру належної до сплати пені, штрафу та 20% річних на 70% (пеня - з 71 879,08 до 21 563,72 грн, штраф з 6837,95 грн до 2051,39 грн, 20% річних з 66 391,82 грн до 19 917,55 грн), що є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов`язань, проявом балансу між інтересами кредитора і боржника, узгоджується з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення, та є засобом недопущення використання неустойки (пені, штрафу) та відсотків річних ані як інструменту позивача для отримання безпідставних доходів, ані як способу відповідача уникнути відповідальності. Водночас суд зазначає про відсутність підстав для зменшення інфляційних нарахувань, адже чинним законодавством такі не передбачені.

Також суд відзначає, що позивач раніше, наприклад, у 2020 році, не заявляв претензії відповідачу, а також не звертався з позовом до суду про стягнення сум за прострочення оплати поставленого товару.

Враховуючи вищевказані обставини, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача суми 97 685 грн заборгованості за поставлений товар, 21 563,72 грн пені, 37 696,63 грн інфляційних нарахувань, 19 917,55 грн 20% річних та 2051,39 грн штрафу є документально доведеними та обґрунтованими, відповідачем не спростованими. Позов підлягає задоволенню частково. В решті позовних вимог належить відмовити.

Згідно зі ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Положеннями ст. 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

В силу приписів ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідач доказів на спростування викладених позивачем обставин суду не надав, а його аргументи не знайшли свого підтвердження у матеріалах справи та положеннях законодавства.

З урахуванням вищевикладеного в сукупності, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ У СПРАВІ

Судові витрати підлягають віднесенню на відповідача у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України пропорційно розміру задоволених позовних вимог в розмірі 2683,71 грн на відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Керуючись ст. 11, 13, 14, 73 79, 86, 129, 210, 220, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України,

СУД УХВАЛИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Еліткомбуд, вул. Головна, будинок б/н, смт. Буштино, Тячівський район, Закарпатська область, 90556 (код ЄДРЮОФОПтаГФ 32764670) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Мего ЛТД, Хмельницьке шосе, будинок 13, кімната 219, м. Вінниця, 21036 (код ЄДРЮОФОПтаГФ 34455332) суму 178 914,29 грн (Сто сімдесят вісім тисяч дев`ятсот чотирнадцять гривень 29 коп), в тому числі 97 685 грн (Дев`яносто сім тисяч шістсот вісімдесят п`ять гривень) заборгованості за поставлений товар, 21 563,72 грн (Двадцять одну тисячу п`ятсот шістдесят три гривні 72 коп) пені, 37 696,63 грн (Тридцять сім тисяч шістсот дев`яносто шість гривень 63 коп) інфляційних нарахувань, 19 917,55 грн (Дев`ятнадцять тисяч дев`ятсот сімнадцять гривень 55 коп) 20% річних та 2051,39 грн (Дві тисячі п`ятдесят одну гривню 39 коп) штрафу, а також 2683,71 грн (Дві тисячі шістсот вісімдесят три гривні 71 коп) на відшкодування витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без участі (неявки) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.

5. Вебадреса сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по даній справі, http://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.

Повне судове рішення складено та підписано 04.07.2023.

Суддя Пригара Л.І.