Рішення

від 04.07.2023 по справі 910/12273/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.07.2023Справа № 910/12273/22Господарський суд міста Києва у складі судді Полякової К.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Приватного підприємства «Чернігівнафтопродукт»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Монако Діл»

про стягнення 390902,72 грн.

без виклику представників сторін (без проведення судового засідання)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство «Чернігівнафтопродукт» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Монако Діл» про стягнення за договором поставки паливно-мастильних матеріалів від 26.04.2021 № 128 основного боргу в розмірі 260629,12 грн., інфляційних втрат у розмірі 63008,84 грн., трьох процентів річних у розмірі 8141,22 грн., пені в розмірі 59123,54 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.11.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

Дана ухвала суду направлена, зокрема, відповідачу рекомендованим листом із повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в позовній заяві та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 03115, м. Київ, пр-т Перемоги, 89А, офіс 2/11.

Проте конверт із копією вищенаведеної ухвали повернуто на адресу суду підприємством поштового зв`язку без вручення відповідачу, оскільки адресата не розшукано.

Положеннями статей 89, 93 ЦК України передбачено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи та здійснення управління і обліку. Відомості про організаційно-правову форму юридичної особи, її найменування, місцезнаходження, органи управління, філії та представництва, мету установи, а також інші відомості, встановлені законом вносяться до єдиного державного реєстру.

Згідно з частиною 7 статті 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

Таким чином, ухвала суду про відкриття провадження у справі направлялася за адресою місцезнаходження відповідача згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за відсутності заяви про зміну його місцезнаходження.

За приписами частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

При цьому, судом також враховано, що згідно з частинами 1, 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Таким чином, відповідач мав право та можливість ознайомитися з ухвалою суду в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

За частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічна норма міститься у частині 9 статті 165 ГПК України.

Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів частини 9 статті 165 та частини 2 статті 178 ГПК України.

При розгляді справи судом враховано частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка визначає право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

26.04.2021 між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) укладено договір поставки паливно-мастильних матеріалів № 128, згідно з пунктом 1.1 якого постачальник зобов`язується поставити, а покупець зобов`язується прийняти й оплатити поставлені паливно-мастильні матеріали, в тому числі масла автомобільні.

Відповідно до пункту 1.2 договору асортимент, кількість (обсяг), ціна за відповідну одиницю виміру паливно-мастильних матеріалів визначаються в специфікації, що є додатком № 1 до договору.

Право власності на товар переходить до покупця з моменту відвантаження (зливу) постачальником товару до резервуарів покупця з оформленням сторонами відповідної видаткової документації (пункт 2.8 договору).

У пункті 3.4 договору встановлено, що оплата товару здійснюється покупцем із відстрочкою платежу, згідно з якою покупець зобов`язаний протягом 10 календарних днів з моменту отримання оплатити отриману партію товару.

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар, зокрема, за підписаними обома сторонами видатковими накладними від 26.04.2021 № РН-0000305, від 16.08.2021 № РН-0005251, від 22.12.2021 № РН-0014456 та товарно-транспортними накладними до них.

У свою чергу, відповідач оплату товару за вищезазначеними накладними не здійснив.

14.10.2022 позивач звернувся до відповідача з претензією від 13.10.2022 № 229 про сплату заборгованості в сумі 260629,12 грн., однак від відповідача відповіді або грошових коштів на претензію не надійшло.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 ЦК України).

Виходячи зі змісту статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (частина 1 статті 692 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що позивач поставив відповідачу товар за договором від 26.04.2021 № 128 згідно з підписаними обома сторонами видатковими та товарно-транспортними накладними на суму 260629,12 грн.

Проте, в установлений договором строк відповідач оплату поставленого товару в повному обсязі не здійснив.

Ураховуючи викладене, оскільки сума боргу відповідача становить 260629,12 грн. та підтверджена належними доказами, наявними в матеріалах справи, і відповідач на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість позовної вимоги про стягнення з відповідача вказаної суми боргу, у зв`язку з чим позов у цій частині підлягає задоволенню.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню в розмірі 59123,54 грн., інфляційні втрати в розмірі 63008,84 грн. та три проценти річних у розмірі 8141,22 грн.

Частиною 1 статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 статті 549 ЦК України).

Згідно статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Згідно з частиною 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до пункту 4.2 договору покупець зобов`язаний за прострочення оплати сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу. Пеня нараховується за весь період прострочення по день проведення розрахунків відповідно до умов договору.

Таким чином, умовами договору сторони погодили нарахування пені за період більший, ніж визначений частиною 6 статті 232 ГК України.

Із розрахунку позивача слідує, що пеня заявлена до стягнення лише за кінцевий період прострочення, а саме: 3720,33 грн. пені за період з 05.05.2022 по 03.11.2022 за видатковою накладною від 26.04.2021 № РН-0000305; 27227,36 грн. пені за період з 05.05.2022 по 03.11.2022 за видатковою накладною від 16.08.2021 № РН-0005251; 28175,85 грн. пені за період з 05.05.2022 по 03.11.2022 за видатковою накладною від 22.12.2021 № РН-0014456.

За арифметичним перерахунком суду, пеня підлягає стягненню з відповідача в заявленому розмірі.

Згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений за договором або законом.

Здійснивши арифметичний перерахунок, судом установлено, що з відповідача підлягає стягненню: за видатковою накладною від 26.04.2021 № РН-0000305 за період з 07.05.2021 по 03.11.2022 три проценти річних у сумі 735,98 грн. та інфляційні втрати в сумі 4573,84 грн., за видатковою накладною від 16.08.2021 № РН-0005251 за період з 27.08.2021 по 03.11.2022 три проценти річних у сумі 4281,40 грн. та інфляційні втрати в сумі 31353,15 грн., за видатковою накладною від 22.12.2021 № РН-0014456 за період з 02.01.2022 по 03.11.2022 три проценти річних у сумі 3123,84 грн. та інфляційні втрати в сумі 27081,85 грн.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Понесені позивачем витрати по оплаті судового збору відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 86, 129, 232, 236-241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Приватного підприємства «Чернігівнафтопродукт» задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Монако Діл» (03115, м. Київ, пр-т Перемоги, 89А, офіс 2/11; ідентифікаційний код 42535239) на користь Приватного підприємства «Чернігівнафтопродукт» (14014, м. Чернігів, вул. Івана Мазепи, 66; ідентифікаційний код 43940577) 260629 (двісті шістдесят тисяч шістсот двадцять дев`ять) грн. 12 коп. основного боргу, 63008 (шістдесят три тисячі вісім) грн. 84 коп. інфляційних втрат, 8141 (вісім тисяч сто сорок одну) грн. 22 коп. трьох процентів річних, 59123 (п`ятдесят дев`ять тисяч сто двадцять три) грн. 54 грн. пені, а також 5863 (п`ять тисяч вісімсот шістдесят три) грн. 54 коп. витрат зі сплати судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя К.В. Полякова