Ухвала від 03.07.2023 по справі 357/6751/23

Справа № 357/6751/23

Провадження № 2-о/357/230/23

У Х В А Л А

іменем України

03 липня 2023 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого судді - Орєхова О. І. ,

за участі секретаря - Сокур О. В.

розглянувши в порядку окремого позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду № 2 в м. Біла Церква цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: виконавчий комітет Білоцерківської міської ради про встановлення факту постійного проживання в зоні посиленого радіоекологічного контролю,

В С Т А Н О В И В :

В червні 2023 року заявник ОСОБА_1 звернулася до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з заявою, заінтересована особа: виконавчий комітет Білоцерківської міської ради про встановлення факту постійного проживання в зоні посиленого радіоекологічного контролю в м. Біла Церква у період з 01 вересня 1988 року по 25 липня 1992 року.

Заявлені вимоги обґрунтувала тим, що згідно із Експертним висновком від 01.06.2022 р. № 11711 виданого Центральною міжвідомчою експертною комісією МОЗ та МНС України їй встановлено діагноз: фалькс-менінгеома правої тім`яної ділянки. Стан після оперативного втручання (2019), субтотальне видалення фалькс-менінгеоми правої тім`яної ділянки, резекція пророщеного пухлинного фальксу та ТМО, стерео токсичної радіо нейрохірургії ложа та резидуальних елементів пухлини з лівобічною пірамідною недостатністю, вести булокоординаторними, когнітивнимипорушеннями, цефалічним та церебрастенічним синдромом.

Відповідно до зазначеного Висновку зроблено висновок: захворювання пов`язане з впливом аварії на ЧАЕС.

Відповідно до Довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серія АВ № 1088436 від 25.07.2022 р. їй було встановлено третю групу інвалідності довічно, причина інвалідності - захворювання пов`язане з впливом аварії на ЧАЕС.

Так, до вересня 1988 року заявниця проживала за місцем своєї реєстрації в с. Потіївка Білоцерківського району. В зв`язку з тим, що її тітка Постійно хворіла та проживала одна, заявниця на її прохання, переїхала 1 вересня 1988 року до тітки та стала проживати за адресою АДРЕСА_1 , в квартирі, що належала тітці. 25.07.1992 року за зазначеною адресою, заявниця була ж зареєстрованою.

В зв`язку з тим, що у період 26.04.1986 р. - 01.01.1993 р. заявниця постійно не навчалась, не була зареєстрована в м. Біла Церква, вона розуміє, що необхідно підтвердити 4-річний період проживання у в зоні радіологічного контролю.

Тому, 11.01.2023 р. заявник звернулась до Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради із запитом на отримання публічної інформації щодо надання інформації про необхідний термін проживання в зоні радіологічного контролю для отримання статусу особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1.

13.01.2023 р. за № 190, Управлінням соціального захисту населення Білоцерківської міської ради, була надано відповідь, що згідно п. 4 ст. 11 Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 р. № 76 - VIII визначено осіб, які належать до потерпілих від Чорнобильської катастрофи, зокрема, до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать: особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років.

Проте, наразі нею було втрачено документи, які б підтверджували факт проживання на території зони посиленого радіоекологічного контролю не менше чотирьох років, у зв`язку із чим вона не може подати документи до структурного підрозділу органу місцевого самоврядування для направлення документів для прийняття рішення та видачі посвідчення ОСОБА_1 , 1 категорії. А тому існує необхідність у встановленні факту проживання в зоні посиленого радіоекологічного контролю, що має юридичне значення.

Іншої можливості, крім як у судовому порядку, встановлення факту постійного проживання на території зони посиленого радіоекологічного контролю за період з вересня місяця 1988 року по серпень місяць 1992 року у ОСОБА_1 немає.

Просила суд встановити факт постійного проживання на території зони посиленого радіоекологічного контролю ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) в місті Біла Церква Київської області у період з 1 вересня 1988 року по 25 липня 1992 року ( а. с. 1-4 ).

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.06.2023 року ( а. с. 19 ) головуючим суддею визначено Орєхова О.І. та матеріали передані для розгляду.

Ухвалою судді від 08 червня 2023 року прийнято позовну заяву до провадження та відкрито провадження у даній справі. Призначено судове засідання у справі на 03 липня 2023 року ( а. с. 24 ).

Заявник в судове засідання не з`явився, 03.07.2023 року за вх. № 29237 судом отримано від заявника заяву, в якій остання просила справу розглядати у її відсутність та її представника.

Заінтересована особа в судове засідання свого представника не направила, 29.06.2023 року за вх. № 28804 судом отримано клопотання, в якому просили справу слухати без представника Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради.

Учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів ( ч. 3 ст. 211 ЦПК України ).

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Оскільки учасники справи не з`явилися в судове засідання, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною 1 статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до ч. 1 ст. 315 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Відповідно до частини другої цієї статті, у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Для розгляду справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, роз`яснено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення; встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо).

Перелік юридичних фактів, що підлягають установленню в судовому порядку, визначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.

Відповідно до частини четвертої ст. 263 ЦПК України при виборі і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обов`язковими у застосуванні є правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, а також у постановах Верховного Суду України у разі, якщо не встановлено підстав для відступу від такого висновку. Необхідно врахувати, що правовий висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або ряду норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов`язкове для суду та інших суб`єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року в справі N 569/7589/17 за заявою про встановлення факту проживання заявника на території зони гарантованого добровільного відселення, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, зроблено висновок про те, що не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів належності до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, оскільки законодавством передбачено позасудовий порядок встановлення факту постійного проживання на територіях радіоактивного забруднення, який надає право на передбачені законом пільги. Установлений нормативно-правовими актами порядок призначення пенсії на пільгових умовах передбачає і встановлення органом Пенсійного фонду України (далі - ПФУ) відповідного факту, а рішення вказаного органу щодо призначення підлягає оскарженню у встановленому законом порядку. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року в справі N 162/760/17 за заявою про встановлення факту постійного проживання заявника на території зони гарантованого добровільного відселення, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, зроблено висновок про те, що судами не можуть розглядатися заяви про встановлення фактів належності до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, оскільки законом передбачено позасудовий порядок установлення юридичного факту, про який просить заявник. Заявник має можливість одержати документ, що засвідчує цей факт, звернувшись до вищевказаних органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Також установлено, що між заявником і заінтересованими особами виник спір з приводу призначення заявнику пенсії на пільгових умовах, тому заява не підлягає розгляду в порядку окремого провадження, а спір між заявником та управлінням ПФУ, сільською радою щодо права на призначення пенсії на пільгових умовах підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

Отже, у вищевказаних постановах за заявами про встановлення факту постійного проживання заявника на території зони гарантованого добровільного відселення, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що заява про встановлення факту проживання заявника на території зони гарантованого добровільного відселення, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, не може розглядатися судами, оскільки законодавством передбачено позасудовий порядок встановлення факту постійного проживання на території радіоактивного забруднення, який надає право на передбачені законом пільги (ухвала Великої Палати Верховного Суду від 28 квітня 2021 року в справі N 695/867/17). Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. З урахуванням наведеного, слід зробити висновок про те, що заява про встановлення факту постійного проживання у визначеному місці не підлягає розгляду в порядку окремого провадження, а спір заявником та відповідним відділенням Пенсійного фонду України щодо права на призначення пенсії на пільгових умовах відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

Аналогічний висновок міститься і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року в справі № 14-369цс19.

Також, в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 травня 2020 року у справі № 381/3359/17, провадження № 61-16015св18 зазначив, що закриваючи провадження у справі, апеляційний суд, встановивши, що між сторонами виник спір з приводу призначення заявнику пенсії на пільгових умовах, дійшов правильного та обґрунтованого висновку про те, що вирішення спору із суб`єктом владних повноважень щодо права на призначення такої пенсії має розглядатися у позовному провадженні за правилами адміністративного судочинства.

У постанові ВП ВС від 30 січня 2020 року по справі № 287/167/18-ц викладено правовий висновок, згідно з яким перелік юридичних фактів, що підлягають установленню в судовому порядку, визначений у частинах першій та другій статті 315 ЦПК України, не є вичерпним. Не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів належності до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Відмова відповідного органу в установленні таких фактів може бути оскаржена заінтересованою особою до суду. Чинним законодавством передбачено позасудовий порядок встановлення факту постійного проживання на територіях радіоактивного забруднення, який надає право на передбачені законом пільги.

Вирішуючи питання про встановлення факту, що має юридичне значення, суд, зокрема, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність, тобто повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито, - закриває провадження у ній.

Основні положення щодо реалізації права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я врегульовано Законом України від 28 лютого 1991 року № 796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 11 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони станом на 01 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого (добровільного) відселення - не менше трьох років.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 14 вказаного Закону для встановлення пільг і компенсацій визначаються певні категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема потерпілі від Чорнобильської катастрофи (не віднесені до категорії 2), які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 01 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого (добровільного) відселення - не менше трьох років, - категорія 3.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що заявник ОСОБА_1 має посвідчення громадянки, яка постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю серії НОМЕР_2 від 21 січня 1993 року (категорія 4).

Згідно із частиною 1 статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються зі зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", зокрема особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 01 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зменшення пенсійного віку на 3 роки, та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.

Як на підставу звернення до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, заявник ОСОБА_1 зазначала, що такий факт їй необхідний для направлення документів для прийняття рішення та видачі посвідчення 1 категорії.

13.01.2023 р. за № 190, Управлінням соціального захисту населення Білоцерківської міської ради, була надано відповідь заявнику, що згідно п. 4 ст. 11 Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 р. № 76 - VIII визначено осіб, які належать до потерпілих від Чорнобильської катастрофи, зокрема, до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать: особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років.

Відповідно до п. 11 Постанови КМУ від 11 липня 2018 р. № 551 «Деякі питання видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категорія громадян», посвідчення видаються уповноваженими органами за зареєстрованим або фактичним місцем проживання особи на підставі рішень комісій з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та інших категорій громадян, утворених уповноваженими органами, особам з інвалідністю з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і потерпілим від Чорнобильської катастрофи, віднесеним до категорії 1, щодо яких установлено причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильської катастрофи, - на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про встановлення інвалідності відповідної групи, пов`язаної з Чорнобильською катастрофою.

Відповідно до ст.11 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», (яка була чинною з 1991 року по 31.12.2014 року), до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчались у цій зоні не менше чотирьох років.

Перелік підвідомчих суду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, наведений у частині першій статті 256 ЦПК України у редакції, що діяла на момент звернення до суду із заявою. Встановлення факту проживання особи на території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, до цього переліку не віднесено.

Разом із тим, згідно із частиною другою статті 256 ЦПК України в судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Аналіз наведених норм процесуального права дає підстави для висновку про те, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

У частині четвертій статті 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 162/760/17 (провадження № 14-550цс18) зроблено висновок про те, що відповідно до частин 3, 4 статті 15 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" підставами для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях. Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування.

Отже, законом передбачено позасудовий порядок установлення юридичного факту, про який просить заявник.

Аналіз наведених норм процесуального права дає підстави зробити висновок про те, що в порядку цивільного судочинства розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 року у справі № 761/16799/15-ц.

Разом з тим, згідно із роз`ясненнями, наданими Пленумом Верховного Суду України в п. 2 постанови № 5 від 31.03.1995 "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення" не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів належності до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, до ветеранів чи інвалідів війни, фактів проходження військової служби, перебування на фронті, у партизанських загонах, одержання поранень і контузій при виконанні обов`язків військової служби, про встановлення причин і ступеня втрати працездатності, групи інвалідності та часу її настання, а також фактів закінчення учбового закладу і одержання відповідної освіти, одержання урядових винагород.

Відмова відповідного органу в установленні такого факту може бути оскаржена заінтересованою особою до суду.

Такий висновок також зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2019 року у справі №162/760/17, де вказується про неможливість розгляду судами заяв про встановлення фактів належності до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

З огляду на документи, які є у матеріалах справи, заявник звернувся до суду з метою отримання доказу, який би підтверджував правомірність її дій, спрямованих на отримання статусу особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії.

Відмова відповідного органу в установленні такого факту може бути оскаржена заінтересованою особою до суду.

У разі встановлення регіональними комісіями факту необґрунтованої видачі посвідчення відповідної категорії таке посвідчення на підставі рішення цієї комісії підлягає вилученню уповноваженими органами.

Так, процедуру видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи визначає Порядок видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2018 р. №551, де у пункті 11 передбачено, що посвідчення видаються уповноваженими органами за зареєстрованим або фактичним місцем проживання особи на підставі рішень комісій з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та інших категорій громадян, утворених уповноваженими органами.

Згідно ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття ефективний засіб передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

Як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Таким чином, обраний спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

Отже, зважаючи на вищевказані норми законодавства та позицію Верховного Суду, зокрема, викладену у листі від 01.01.2012 "Судова практика розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення", справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за умови, коли встановлення такого факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право.

Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах.

Зважаючи на вказане, дана заява не підлягає розгляду в порядку окремого провадження, а спір між заявником та заінтересованою особою щодо права на видачу посвідчення громадянки, яка потерпіла від наслідків аварії на ЧАЕС та право на подальші у зв`язку з його видачею пільги, підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції закону, яка була чинною на момент подання заяви та розгляду справи судом першої інстанції) (далі - КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, підсудні адміністративним судам.

З аналізу вказаних вище норм права слід зробити висновок про те, що заява ОСОБА_1 не підлягає розгляду в порядку окремого провадження, а підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

Аналогічний правовий висновок щодо юрисдикційності спору викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 162/760/17 (провадження № 14-550цс18).

Отже, якщо вирішення спору має розглядатися в позовному провадженні, то за правилами адміністративного судочинства, згідно з вимогами пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України провадження у цивільній справі підлягає закриттю.

Таким чином, у випадку якщо справа підлягає розгляду в порядку іншого судочинства, ніж подано заяву про встановлення факту, що має юридичне значення, то суд відмовляє у відкритті провадження або закриває провадження у справі, якщо провадження у справі було відкрито.

Відповідно до статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України).

Частиною 1 ст. 5 КАС України передбачено право кожної особи звернутися до адміністративного суду, якщо вона вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

З аналізу вказаних вище норм права слід зробити висновок про те, що заява ОСОБА_1 не підлягає розгляду в порядку окремого провадження, оскільки спір, який виник між особою яка бажає отримати посвідчення постраждалого внаслідок ЧАЕС категорії 1 та уповноваженим органом, який здійснює видачу таких посвідчень, підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

З урахуванням зазначеного та релевантної практики Великої Палати Верховного Суду, суд дійшла висновку про те, що є всі підстави для закриття провадження у даній справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

На підставі вищевикладеного та керуючись п.1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, ст. ст. 3, 263, 293, 315, 353-355 ЦПК України, -

П О С Т А Н О В И В :

Провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: виконавчий комітет Білоцерківської міської ради про встановлення факту постійного проживання в зоні посиленого радіоекологічного контролю, - закрити.

Роз`яснити заявнику, що він має право подати позов на загальних підставах в порядку адміністративного судочинства.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Ухвала може бути оскаржено безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали.

Ухвала надрукована в нарадчій кімнаті в одному примірнику.

Суддя О. І. Орєхов