Постанова

від 13.06.2023 по справі 910/262/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" червня 2023 р. Справа№ 910/262/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Скрипки І.М.

Михальської Ю.Б.

секретар судового засіданні: Бендюг І.В.,

за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 13.06.2023,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Укргазвидобування" в особі філії "УГВ-Сервіс"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 27.03.2023 (повний текст складено 27.03.2023)

у справі №910/262/23 (суддя Котков О.В.)

за позовом Акціонерного товариства "Укргазвидобування" в особі філії "УГВ-Сервіс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тріскел Енерджі Україна"

про стягнення грошових коштів,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст первісних та зустрічних позовних вимог

У січні 2023 року Акціонерне товариство "Укргазвидобування" в особі філії "УГВ-Сервіс" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тріскел Енерджі Україна" про стягнення неустойки за порушення строків поставки товару у розмірі 712 499,93 грн., з яких: 512 999,95 грн пені та 199 499,98 грн штрафу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав належним чином зобов`язання за договором поставки № УГВС 188/29-21 від 07.07.2021 в частині своєчасної поставки товару.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та його мотиви

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.03.2023 у справі № 910/262/23 позов задоволено частково.

За рішенням суду присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача грошові кошти: штрафу - 199 499,98 грн та судовий збір - 2992,50 грн.

В іншій частині позову відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення штрафу, суд першої інстанції виходив з встановлених обставин стосовно прострочення відповідачем зобов`язання щодо своєчасної поставки товару у межах визначених договором строків. Разом з тим, відмовив у стягнення пені, оскільки позивачем не зазначено дати початку і закінчення періоду нарахування пені, що позбавляє суд можливості здійснити перевірку вказаного розрахунку з метою встановлення його арифметичної вірності, а також відповідності приписам чинного законодавства та умовам договору.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги, письмових пояснень та узагальнення їх доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, просить оскаржуване рішення скасувати в частині відмови у стягненні пені, ухвалити нове рішення у цій частині, яким задовольнити позовні вимоги щодо стягнення пені у сумі 512999,95 грн.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт зазначає, що право на нарахування пені надано позивачу як приписами чинного законодавства, так і визначено умовами укладеного між сторонами договору. Відтак, з огляду на невиконання взятих на себе відповідачем договірних зобов`язань, позивачем у повній відповідності до статей 530, 549 Цивільного кодексу України, статті 217 Господарського кодексу України та пункту 7.9. договору здійснено нарахування штрафних санкцій. При цьому відповідно до положень статті 232 Господарського кодексу України нараховано пеню за 180 календарних днів прострочки, не зважаючи на те, що кількість прострочених днів становить 430 календарних днів станом на момент звернення з позовом до суду. Водночас, судом першої інстанції неналежним чином досліджено розрахунок пені, викладений у позовній заяві.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та заперечень проти пояснень відповідача

Як вбачається з матеріалів справи, відзивів на апеляційну скаргу не було надано, що, в свою чергу, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції, відповідно до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України.

Явка представників у судове засідання

Представник відповідача в судове засідання 13.06.2023 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 120 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи ( його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (частина третя статті 202 Господарського процесуального кодексу України).

Застосовуючи згідно статті 3 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії»(«Alimentaria Sanders S.A. v. Spain») від 07.07.1989).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

З огляду на викладене, оскільки неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, явка представників учасників справи в судове засідання не була визнана обов`язковою, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, серед іншого, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими ним процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника відповдіача.

Обставини справи встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як підтверджено матеріалами справи, 07.07.2021 між Акціонерним товариством "Укргазвидобування" в особі філії "УГВ-Сервіс" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тріскел Енерджі Україна" (постачальник) було укладено договір поставки № УГВС 188/29-21 (далі - договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов`язується поставити покупцеві товар, зазначений в специфікації/-ях, що додається/ються до договору і є його невід`ємною/-ими частиною/-ами, а покупець - прийняти і оплатити такий товар.

Згідно з п. 3.1. договору ціна цього договору вказується в специфікації/-ях в гривнях з урахуванням ПДВ (застосовується якщо постачальник є резидентом України, платником ПДВ) або в іноземній валюті без урахування ПДВ (застосовується, якщо постачальник не є резидентом України).

Відповідно до п. 5.1. договору строк поставки, умови та місце поставки товару, інформація про вантажовідправників і вантажоотримувачів вказується в специфікації/-ях та графіку поставки до цього договору.

У п. 5.2. договору сторони погодили, що датою поставки товару є дата підписання уповноваженими представниками сторін акту приймання-передачі товару або видаткової накладної.

Договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін (за наявності) і діє до 31.12.2021 (п. 10.1. договору).

07.07.2021 сторонами також підписано специфікацію № 1 (додаток №1 до договору), у якій було визначено найменування, кількість та ціну товару.

Так, згідно специфікації № 1 від 07.07.2021 загальна вартість товару, що постачається за цією специфікацією становить 2849999,70 грн.

Пунктом 3 специфікації № 1 від 07.07.2021 визначено, що строк поставки товару відповідно до графіка поставки товару. Відвантаження товару - згідно з графіком поставки з можливістю дострокової поставки.

Відповідно до графіка поставки товару від 07.07.2021 (додаток №3 до договору) строк поставки товару 100 календарних днів з дати заключення даного договору з правом дострокового постачання.

З огляду на дату укладання договору поставки № УГВС 188/29-21 від 07.07.2021 та погодженого графіку поставки товару від 07.07.2021 строку поставки товару, строк поставки товару становить до 15.10.2021 включно.

Разом з тим, позивач зазначає, що відповідач свої зобов`язання щодо поставки товару у визначений договором поставки № УГВС 188/29-21 від 07.07.2021 строк не виконав, товар за договором не поставив. Доказів зворотного відповідачем не надано.

Як вбачається з матеріалів справи, Акціонерне товариство "Укргазвидобування" в особі філії "УГВ-Сервіс" зверталось до відповідача з претензією, у якій просило на підстав п. 7.9. договору сплатити 712499,93 грн неустойки (512999,95 грн пені та 199499,98 грн штрафу), однак відповідач на неї не відреагував, кошти не сплатив.

Зазначені обставини і стали підставою для звернення з даним позовом до суду.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, заслухавши пояснення представника позивача, дійшов висновку, що апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає, з таких підстав.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Так, відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 1 статті 656 Цивільного кодексу України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 статті 664 Цивільного кодексу України передбачено обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського Кодексу України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк як передбачено договором, одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 2 статті 193, частини 1 статті 216 Господарського кодексу України порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором; учасники господарських правовідносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Частина 2 статті 20 Господарського кодексу України передбачає право кожного суб`єкта господарювання на захист своїх прав і законних інтересів шляхом застосування штрафних санкцій.

Пунктом 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За змістом частини 2 статті 217 Господарського кодексу України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).

За приписами частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (частина 2 статті 549 Цивільного кодексу України).

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 статті 549 Цивільного кодексу України).

За графіком поставки товару від 07.07.2021 (додаток № 3 до договору) сторонами узгоджено строки поставки товару протягом 100 календарних днів з дати заключення даного договору з правом дострокового постачання.

Отже, виходячи з умов договору, відповідач мав поставити позивачу передбачений договором товар до 15.10.2021. Разом з тим, доказів поставки товару у зазначений строк матеріали справи не містять та відповідачем суду не надано.

Отже, матеріали справи підтверджують неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором.

Відповідно до п. 7.9. договору у разі невиконання постачальником взятих на себе зобов`язань з поставки товару у строки, зазначені у графіку поставки товару до даного договору, останній сплачує покупцю пеню у розмірі 0,1% від вартості із врахуванням ПДВ непоставленого або несвоєчасно поставленого товару за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково сплачує штраф у розмірі 7% від вартості із врахуванням ПДВ непоставленого або несвоєчасно поставленого товару.

За вказаних обставин позивачем нараховано відповідачу 512 999,95 грн пені та 199 499,98 грн штрафу.

Оскільки, судом встановлено обставини неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором щодо своєчасної поставки обумовленого договором товару, позивач в порядку захисту свого порушеного права вправі вимагати стягнення з відповідача передбаченого п. 7.9 договору штрафу та пені.

Суд першої інстанції дійшов висновку щодо обґрунтованості та задоволення позовних вимог в частині стягнення штрафу у розмірі 199 499,98 грн. У даній частині рішення суду першої інстанції не оскаржується.

Стосовно вимоги позивача про стягнення 512 999,95 грн пені, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

Вище зазначалось, що відповідно до п. 7.9. договору у разі невиконання постачальником взятих на себе зобов`язань з поставки товару у строки, зазначені у графіку поставки товару до даного договору, останній сплачує покупцю пеню у розмірі 0,1% від вартості із врахуванням ПДВ непоставленого або несвоєчасно поставленого товару за кожен день прострочення.

Відповідно до статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Суб`єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності.

Згідно статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Визначаючи розмір пені суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

З наведеного у позовній заяві розрахунку пені вбачається, що позивач здійснює відповідне нарахування на суму 2849999,70 грн за 180 днів без визначення періоду нарахування (без зазначення дати початку і закінчення), сума пені за розрахунком позивача становить 512999,95 грн, проте, як правильно вказано судом першої інстанції, не зазначення дати початку і закінчення періоду нарахування пені позбавляє суд можливості здійснити перевірку вказаного розрахунку з метою встановлення його арифметичної вірності, а також відповідності приписам чинного законодавства та умовам договору.

З огляду на викладене, а також зважаючи на дефекти наведеного позивачем у позовній заяві розрахунку пені за порушення строків поставки товару та за умови, що, такий розрахунок не може бути здійснений судом самостійно за відсутності визначених періодів нарахування, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про те, що позивачем належними доказами не доведено правомірність нарахування пені в сумі 512999,95 грн, в зв`язку з чим підстави для задоволення позовних вимог у вказаній частині відсутні.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції щодо часткового задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача 199 499,98 грн штрафу. Решта позовних вимог задоволенню не підлягає.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п. 29).

Отже, з огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

При цьому, слід зазначити, що іншим доводам апелянта оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2023 у справі № 910/262/23 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв`язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладається на скаржника.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 280, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги Акціонерного товариства "Укргазвидобування" в особі філії "УГВ-Сервіс" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2023 у справі № 910/262/23 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 27.03.2023 у справі № 910/262/23 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/262/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено: 04.07.2023.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді І.М. Скрипка

Ю.Б. Михальська