Рішення

від 21.06.2023 по справі 910/12905/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

21.06.2023Справа № 910/12905/22

Господарський суд міста Києва в складі судді Літвінової М.Є., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників

справу №910/12905/22

за позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "Торгово-Виробнича Група Український папір" (04073, місто Київ, вул. Куренівська, будинок 2-Б)

до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ЦЕНТР А-ТРЕЙД" (04073, місто Київ, ВУЛИЦЯ КУРЕНІВСЬКА, будинок 18)

про стягнення 147 273,19 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "Торгово-Виробнича Група Український папір" до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ЦЕНТР А-ТРЕЙД" про стягнення 147 273,19 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за Договором поставки №1305/21 від 13.05.2021 щодо оплати поставленого товару, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість 141 984,00 грн, за прострочення сплати якої нараховано 887,69 грн 3% річних та 4 401,50 грн інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.12.2022 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/12905/22, розгляд справи визначено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

03.01.2023 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому він просив у задоволенні позову в частині стягнення основного боргу відмовити, оскільки він є погашеним, зменшити інфляційні втрати та 3% річних на 90%, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу до 2 000,00 грн.

04.01.2023 від представника позивача до суду надійшла заява про зміну предмету позову та збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просить суддя стягнути з відповідача 13 248,34 грн інфляційних втрат, 16 554,79 грн пені, 1 737,37 грн 3% річних.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 46 ГПК України, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Згідно з ст. 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до закінчення підготовчого засідання змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Приймаючи до уваги, що вищевказана заява позивача не суперечить вимогам ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за необхідне прийняти її до розгляду, у зв`язку з чим спір у даній справі вирішується виходячи з нової ціни позову.

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

13.05.2021 між ТОВ "Торгово-Виробнича Група Український папір" (за договором - постачальник) та ТОВ "ЦЕНТР А-ТРЕЙД" (за договором - покупець) було укладено договір поставки № 1305/21 (далі - договір), відповідно до п. 1.1 якого Постачальник зобов`язується передати у власність Покупця Товар в асортименті, кількості та за цінами, вказаними в рахунках-фактурах, а Покупець зобов`язується прийняти цей Товар та провести його оплату на умовах та в порядку, визначених даним Договором.

Згідно з п. 2.1. договору Загальна сума даного Договору становить суму товару, отриманого по всім накладним протягом терміну дії даного Договору.

4.2. Покупець, на підставі рахунка-фактури, складеного Постачальником, проводить оплату поставленого Товару у розмірі 100% протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту поставки (п. 4.2. договору).

У п. 5.1 договору Товар вважається прийнятим Покупцем від Постачальника за кількістю і якістю після підписання уповноваженими представниками Сторін відповідної накладної.

Пунктом 6.2. договору визначено, що за несвоєчасну оплату поставленого Товару, Покупець сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення оплати, від несплаченої суми, за кожен день прострочення.

Даний Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до "31" грудня 2021 року, але у будь-якому разі до повного виконання Сторонами взятих на себе зобов`язань. У випадку, якщо за 20 (двадцять) календарних днів до закінчення строку дії даного Договору, будь-яка Сторона не повідомить іншу Сторону про свій намір розірвати даний Договір, він вважається пролонгованим на наступний рік на тих же умовах (п. 9.2. договору).

На виконання умов Договору позивач у лютому 2022 року поставив, а відповідач прийняв у власність товар на суму 141 984,00 грн, що підтверджується підписаними представниками сторін та скріпленими печатками підприємств видатковими накладними № КВ-02200295 від 03.02.2022, №КВ02200300 від 03.02.2022, №КВ02200396 від 11.02.2022, №КВ02200451 від 16.02.2022, №КВ02200465 від 17.02.2022, №КВ02200466 від 17.02.2022, №КВ02200488 від 21.02.2022, №КВ02200503 від 22.02.2022.

Звертаючись до господарського суду, позивач зазначив, що у порушення взятого на себе грошового зобов`язання відповідач за отриманий товар розрахувався з порушенням встановлено у договорі строку, у зв`язку із чим позивачем нараховано до стягнення відповідача 13 248,34 грн інфляційних втрат, 16 554,79 грн пені та 1 737,37 3% річних.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов таких висновків.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Згідно зі ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 628 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є не обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 статті 78 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З матеріалів справи вбачається, що позивач на виконання своїх зобов`язань за Договором у лютому 2022 року поставив, а відповідач прийняв у власність товар на суму 141 984,00 грн, що підтверджується підписаними представниками сторін та скріпленими печатками підприємств видатковими накладними № КВ-02200295 від 03.0.2022, №КВ02200300 від 03.02.2022, №КВ02200396 від 11.02.2022, №КВ02200451 від 16.02.2022, №КВ02200465 від 17.02.2022, №КВ02200466 від 17.02.2022, №КВ02200488 від 21.02.2022, №КВ02200503 від 22.02.2022.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч. 5 ст. 254 ЦК України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Враховуючи викладене та умови договору, відповідач зобов`язаний був оплатити за видатковою накладною

№ КВ-02200295 від 03.02.2022 до 07.03.2022 включно,

№ КВ02200300 від 03.02.2023 до 07.03.2022 включно,

№ КВ02200396 від 11.02.2023 до 14.03.2022 включно,

№ КВ02200451 від 16.02.2023 до 18.03.2022 включно,

№ КВ02200465 від 17.02.2023 до 21.03.2022 включно,

№ КВ02200466 від 17.02.2023 до 21.03.2022 включно,

№ КВ02200488 від 21.02.2023 до 23.03.2022 включно,

№ КВ02200503 від 22.02.2023 до 24.03.2022 включно.

Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як свідчать матеріали справи, відповідач зобов`язання зі своєчасної оплати поставленого товару не виконав, здійснивши оплату поставленого товару за видатковими накладними № КВ-02200295 від 03.0.2022, №КВ022300 від 03.02.2022, №КВ022396 від 11.02.2022, №КВ022451 від 16.02.2022, №КВ022465 від 17.02.2022, №КВ022466 від 17.02.2022, №КВ022488 від 21.02.2022, №КВ022503 від 22.02.2022 із порушенням строку, встановленого у п. 4.2. договору.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У зв`язку з викладеним, відповідача є таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання з оплати поставленого товару за видатковими накладними № КВ-02200295 від 03.0.2022, №КВ022300 від 03.02.2022, №КВ022396 від 11.02.2022, №КВ022451 від 16.02.2022, №КВ022465 від 17.02.2022, №КВ022466 від 17.02.2022, №КВ022488 від 21.02.2022, №КВ022503 від 22.02.2022.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

За перерахунком суду розмір пені є більшим, ніж заявлено позивачем, проте суд, не виходячи за межі позовних вимог, задовольняє вказані вимоги відповідно до розрахунку позивача в сумі 16 554,79 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

За перерахунком суду розмір 3% річних є більшим, ніж заявлено позивачем, проте суд, не виходячи за межі позовних вимог, визнає вимоги про стягнення 3% річних в сумі 1 737,37 грн обґрунтованими.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань»).

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

В частині нарахування інфляційних втрат судом враховується правовий висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 20.11.2020 року у справі № 910/13071/19. Зокрема, сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

За перерахунком суду розмір інфляційних втрат є більшим, ніж заявлено позивачем, проте суд, не виходячи за межі позовних вимог, задовольняє вказані вимоги відповідно до розрахунку позивача в сумі 13 248,34 грн.

Щодо клопотання відповідача про зменшення інфляційних втрат та 3% річних на 90% суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду у справі №902/417/18 (постанова від 18.03.2020) дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Приймаючи до уваги наведені відповідачем обставини для зменшення розміру відсотків річних, виходячи із засад справедливості, добросовісності, розумності, пропорційності та співмірності, а також наявність військового стану в Україні на час їх нарахування, ступні виконання грошового зобов`язання відповідачем, суд дійшов висновку зменшити розмір заявлених до стягнення з відповідача трьох процентів річних на 90%, у зв`язку з чим останні підлягають стягненню в розмірі 173,84 грн.

Щодо заявленого в клопотанні відповідача прохання зменшити нараховані інфляційні втрати, суд зауважує, що положеннями статті 233 ГК України, статті 551 ЦК України не передбачено можливості зменшення інфляційних втрат з огляду на їх компенсаційний характер. У той же час, судом враховано, що присудження позивачу інфляційних втрат є однією з підстав для зменшення розміру нарахованих санкцій.

Близька за змістом правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 916/878/20.

Згідно статей 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, факт порушення відповідачем зобов`язань за Договором № 1305/21 від 13.05.2021 щодо оплати товару у встановлений договором строк належним чином доведений, документально підтверджений і в той же час відповідачем не спростований. Відтак, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

Позивач також просить суд стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 12 000,00 грн.

Відповідно до приписів статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з приписами статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 8 статті 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

На підтвердження витрат у сумі 12 000,00 грн представник позивача надав Договір про надання правової (правничої) допомоги №02/ТВГ/22 від 31.05.2022 та рахунок фактуру №02/ТВГ/22 від 31.05.2022, Акт приймання-передачі наданих юридичних послуг №01/ТВГ/22-02 від 02.06.2022, Детальний опис робіт від 02.06.2022, Свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та Ордер серії АІ №1236731.

Водночас, судом встановлено, що відповідач у відзиві на позовну заяву заявив клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу до 2 000,00 грн. В обґрунтування вказаного клопотання відповідач зазначив, що 21 година витрачена адвокатом на підготовку позовної заяви, здійснення розрахунків та формування пакету документів для подачі справи в суд є неспівмірною зі складністю справи.

Згідно зі ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Згідно ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України „Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, п. 269). (Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 22.11.2017 року у справі № 914/434/17).

Суд зазначає, що у розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 13.12.2018 у справі №816/2096/17, від 16.05.2019 у справі №823/2638/18, від 09.07.2019 у справі № 923/726/18, від 26.02.2020 у справі № 910/14371/18, від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконання робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії.

Відповідно до частини 5, 6 ст. 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

З врахуванням викладеного, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям (аналогічна правова позиція викладена в додатковій постанові Верховного Суду від 05.03.2020 у справі № 911/471/19).

Крім того, за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Натомість положеннями пункту 2 частини 2 ст. 126 ГПК України регламентовано порядок компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги (витрати на проїзд, проживання, поштові послуги тощо), для розподілу яких необхідною умовою є надання відповідних доказів, які підтверджують здійснення таких витрат.

Аналогічних висновків дійшла Об`єднана палата Верховного Суду в постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи надані позивачем докази понесення витрат на професійну правничу допомогу, зважаючи на обсяг наданих адвокатських послуг, на переконання суду, клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на правничу допомогу підлягає частковому задоволенню, а співмірною є компенсація витрат відповідача на професійну правничу допомогу в сумі 8 000,00 грн.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст. 123, 129, 237-238, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЦЕНТР А-ТРЕЙД" (04073, місто Київ, ВУЛИЦЯ КУРЕНІВСЬКА, будинок 18; ідентифікаційний номер 41686402) на користь ОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "Торгово-Виробнича Група Український папір" (04073, місто Київ, вул. Куренівська, будинок 2-Б, ідентифікаційний код 43977041) пеню у розмірі 16 554 (шістнадцять тисяч п`ятсот п`ятдесят чотири) грн. 79 коп., 3% річних у розмірі 173 (сто сімдесят три) грн 84 коп., інфляційні втрати у розмірі 13 248 (тринадцять тисяч двісті сорок вісім) грн 34 коп., витрати на правову допомогу у розмірі 8 000 (вісім тисяч) грн витрати та судовий збір у розмірі 2 481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одна) грн.

3. В іншій частині у позові відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду.

Повний текст рішення складено та підписано: 21.06.2023.

СуддяМ.Є. Літвінова