Рішення

від 05.07.2023 по справі 915/516/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 липня 2023 року Справа № 915/516/23

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Смородінової О.Г.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМУНСЕРВІС ТЕПЛО» (55200, миколаївська обл., м. Первомайськ, вул. Театральна, буд. 17, каб. 5; адреса електронної пошти: l.palaniuk@ksteplo.com.ua; ідентифікаційний код 39290488)

до відповідача: Товариства з додатковою відповідальністю «ПЕРВОМАЙСЬКДИЗЕЛЬМАШ» (55213, Миколаївська обл., м. Первомайськ, вул. Гагаріна, буд. 17; адреса електронної пошти: dieselmash@ukrpost.net; ідентифікаційний код 00210996)

про: стягнення 103 932,03 грн,

Суть спору:

05.04.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю «КОМУНСЕРВІС ТЕПЛО» звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою № Л-1 від 06.03.2023 (з додатками), в якій просить суд:

1. Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «ПЕРВОМАЙСЬКДИЗЕЛЬМАШ» (код ЄДРПОУ 00210996) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМУНСЕРВІС ТЕПЛО» (код ЄДРПОУ 39290488) заборгованість за спожиту теплову енергію у загальному розмірі 103 932,03 грн, що складається з наступних сум: основний борг у сумі 59 361,25 грн, пеня у сумі 16 065,93 грн, 3% річних у сумі 4 751,30 грн, інфляційні втрати у сумі 23 213,55 грн.

2 Судові витрати покласти на Відповідача та стягнути з нього 2 684,00 грн сплаченого судового збору.

3. Справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами.

10.04.2023, у зв`язку тим, що позивачем не було дотримано вимог ст.ст. 162, 164 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд постановив ухвалу, якою позовну заяву залишив без руху та приписав позивачу усунути встановлені при поданні позовної заяви недоліки у 10-денний строк з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

20.04.2023 до суду від позивача надійшло клопотання б/н від 14.04.2023 (вх. № 4900/23) про усунення недоліків, з яким товариство надало суду позовну заяву № 14-04/2023-1 від 14.04.2023, у якій позивач просить суд:

1. Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «ПЕРВОМАЙСЬКДИЗЕЛЬМАШ» (код ЄДРПОУ 00210996) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМУНСЕРВІС ТЕПЛО» (код ЄДРПОУ 39290488) заборгованість за спожиту теплову енергію у загальному розмірі 103 932,03 грн, що складається з наступних сум: основний борг у сумі 59 361,25 грн, пеня у сумі 16 065,93 грн, 3% річних у сумі 4 751,30 грн, інфляційні втрати у сумі 23 213,55 грн.

2 Судові витрати покласти на Відповідача та стягнути з нього 2 684,00 грн сплаченого судового збору.

3. Справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами.

За перевіркою наданих позивачем матеріалів, суд вважає, що встановлені ухвалою суду від 10.04.2023 недоліки позовної заяви позивач усунув у встановлений строк.

Позовні вимоги у даній справі ґрунтуються на підставі Договору про закупівлю теплової енергії бюджетними організаціями та госпрозрахунковими підприємствами № 22/11/16-1-Д від 22.11.2016 з додатком до нього; рахунку на оплату № 194 від 01.04.2021; акту надання послуг № 175 від 31.03.2021; претензій № 25/08/21-Л-1 від 25.08.2021, № 02/02/2022-Л-1 від 02.02.2022; актів надання послуг (3 шт.); оборотно-сальдових відомостей по рахунку; платіжних доручень (42 шт.); застосування норм статей 11, 509, 525, 526, 530, 549, 610, 612, 625, 628, 629, 638 Цивільного кодексу України, статей 173, 180, 216-218, 231, 276 Господарського кодексу України, статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», пункту 23 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1198 від 03.10.2017; та мотивовані порушенням відповідачем грошового зобов`язання за укладеним між сторонами договором.

Ухвалою суду від 01.05.2023, після усунення позивачем недоліків позовної заяви, останню було прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; встановлено для учасників справи процесуальні строки для подання заяв по суті справи.

Копія вказаної ухвали була направлена учасникам справи, на їх адреси місцезнаходження, визначені у відповідності до приписів ч. 2 ст. 27 Господарського процесуального кодексу України.

Так, позивач отримав копію ухвали 09.05.2023, що вбачається з наявного в матеріалах справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення зі штрихкодовим ідентифікатором 5400501394684.

Відповідач отримав копію ухвали 09.05.2023, що вбачається з наявної в матеріалах справи копії рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення зі штрихкодовим ідентифікатором 5400501394676.

22.05.2023 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву № 26/115 від 17.05.2023, в якому товариство зазначаючи про передчасність та необґрунтованість позовних вимог, недоведеність обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, просить суд в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Заперечення відповідача, викладені у відзиві, мотивовані, зокрема, таким:

1) За умовами Договору теплова енергія постачається Споживачу на об`єкти теплоспоживання, яким для відповідача вказано «Гуртожиток ТДВ «Первомайськдизельмаш» по вул. Жуковського 43,а, м. Первомайськ». Відповідач наголошує, що фактично теплова енергія по Договору постачалася мешканцям Гуртожитку, які відшкодовували вартість комунальних витрат Товариству. Наразі серед мешканців Гуртожитку немає жодного працівника Товариства. Тому Товариство, яке практично не здійснює виробничої діяльності і не має змоги за рахунок прибутку формувати фонд на утримання Гуртожитку, направляє за наявності всі кошти, що надходять від мешканців Гуртожитку, постачальникам комунальних послуг, з якими Товариство уклало відповідні договори.

З початком повномасштабного вторгнення країни-агресора в Україну 24.02.2022 року склалася складна ситуація в країні, що вплинула на порядок сплати комунальних платежів. Постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2022 року № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється: нараховувати та стягувати неустойку (штрафи, пеню), інфляційні нарахування, проценти річних, нараховані на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги; припиняти/зупиняти надання житлово-комунальних послуг населенню у разі їх неоплати або оплати не в повному обсязі.

Торгова-промислова палата України засвідчила форс-мажорною обставиною військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану 24 лютого 2022 (лист від 28 лютого 2022 року). Цим документом підтверджується, що війна є форс-мажором, тобто обставиною непереборної сили, яка звільняє особу від відповідальності у випадку несплати чи несвоєчасної сплати за комунальні послуги.

З огляду на вказане, відповідач зазначає, що споживач звільняється від відповідальності по Договору через форс-мажор відповідно до положень п.7.1 та п. 8.1 Договору.

2) відповідач наголошує, що Договір не передбачає іншого способу врегулювання спору між його Сторонами, ніж передбачений п.п. 9.1 та 9.2, а саме - шляхом взаємних переговорів та консультацій. Тому посилання Позивача на дотримання ним претензійного порядку досудового вирішення спору не можуть розглядатися як виконання Постачальником зобов`язання по вирішенню спору шляхом взаємних переговорів та консультацій. Постачальник ніколи не пропонував Споживачу провести такі переговори і не пропонував ні конкретного місця ні конкретної дати та часу для зустрічі представників Сторін, на якій Сторони могли б вирішити всі спірні питання по Договору. Крім того, до Позову не додано жодних доказів того, що Претензія №25/08/21 Л-1 від 25.08.2021 року та Претензія №02/02/2022 Л-1 від 02.02.2022 року дійсно були направлені Споживачу, Документів з такими реквізитами відповідач не отримував.

Відповідач зазначає, що замість того, щоб ініціювати та розпочати процес врегулювання спору шляхом переговорів, Постачальник в порушення положень розділу 9 Договору передчасно подав Позов в Суд. Мали б бути проведені переговори, а не листування. Переговорів не було.

3) Споживач визнає ту обставину, що на підставі укладеного з Постачальником Договору до Гуртожитку Споживача постачалася теплова енергія. Але, відповідач зазначає, що позивач не довів, що строк оплати за поставлену ним теплову енергію настав. Так, товариство посилається на те, що за умовами Договору остаточний розрахунок здійснюється Споживачем відповідно рахунку - фактури, наданого Теплопостачальною організацією до 5 числа місяця, наступного за розрахунковим. Але на практиці Споживач здійснював грошові перекази на поточний рахунок Постачальника тих сум, що фактично надходили Споживачу від мешканців Гуртожитку в якості оплати комунальних послуг за тепло. Це підтверджується тим, що в платіжних дорученнях Споживача в розділі «Призначення платежу» завжди зазначалося «Оплата за послуги теплопостачання зг. договору №22/11/16-1-Д від 22.11.2016 у т.ч. ПДВ 20%». Тобто жодного разу Споживач не посилався на рахунок або на рахунок-фактуру Постачальника як на підставу для здійснення чергового платежу. Тому що не отримував від Постачальника таких рахунків.

До Позову не додано жодного доказу того, що Постачальник виставляв на оплату Споживачу рахунок за поставлену теплову енергію або направляв Споживачу рахунок-фактуру. Саме в цих документах Постачальника і мала бути визначена сума платежу і доведена до відома Споживачу відповідно до п.п.4.3-4.4 Договору.

З вини самого Постачальника строк виконання грошового зобов`язання по Договору Споживачем не настав. Відповідач наголошує, що позовні вимоги не обґрунтовані, оскільки обставина виникнення моменту грошового зобов`язання не підтверджена належними доказами . Без виставленого рахунку Постачальником немає підстави для оплати наданих послуг.

4) Відповідач звертає увагу суду на таку істотну обставину як період дії договірних відносин Сторін в часі з моменту укладання Договору. Тобто, відносини Сторін мали місце і до 31 серпня 2021 року. Але Позов подано з урахуванням того, що платежі, які надходили на рахунок Постачальника по Договору в період з моменту підписання Сторонами Акту надання послуг №175 від 31.03.2021 року до 31.08.2021 року до уваги при розрахунку позовних вимог Позивачем не приймаються.

Позивач надав Суду докази того, що в період з 31.03.2021 року до 30.08.2021 року включно ним було отримано від Споживача по Договору 141 760,00 грн. Позивач надав Суду докази того, що в період після 31.08.2021 року і до моменту подання Позову 14.04.2023 року ним було отримано від Споживача по Договору 60 965,00 грн. Таким чином, в період з моменту підписання Сторонами Акту надання послуг №175 від 31.03.2021 року до моменту подання позову 14.04.2023 року на рахунок Постачальника по Договору Споживачем було перераховано: 141 760, 00 грн. + 60 965,00 грн. = 202 725,00 грн.

На переконання відповідача, позивач стверджує (без надання доказів), що ним було направлено Споживачу Рахунок на оплату №194 від 01.04.2021 року на загальну суму 110 398,61 грн. одночасно з Актом надання послуг №175 від 31.03.2021 року на аналогічну суму 110 398,61 грн. Але згідно п.4.4 Договору в цій ситуації за звітний місяць мав бути виписаний рахунок-фактура, а не рахунок на оплату.

При цьому, суми, зазначені Постачальником в Рахунку на оплату №194 від 01.04.2021 року на загальну суму 110 398,61 грн. - є повністю оплачені Споживачем на момент подання Позову. Тобто - заборгованість Споживача відсутня. Але підставою для позовних вимог Позивачем зазначено несплата Відповідачем заборгованості саме за цим рахунком.

Крім того, відповідач зазначає, що позивач в обґрунтування своїх позовних вимог на підставі Акту надання послуг №175 від 31.03.2021 року та п. 4.5 Договору намагається зарахувати суми в загальному розмірі 141 760,00 грн., отримані ним в період з 31.03.2021 року до 30.08.2021 року, як сплату Споживачем боргу за попередні періоди, тобто в якості виконання Споживачем грошових зобов`язань по Договору, які на думку Позивача виникли на підставі раніше підписаних Сторонами Актів надання послуг №373 від 28.12.2020 року, №45 від 01.02.2021 року, №111 від 28.02.2021 року. Але згідно з п.4.3- 4.4 Договору грошові зобов`язання Споживача і по цим актам виникають лише на підставі виставлених Постачальником рахунків. Позивач не надав Суду ні таких рахунків ні доказів їх виставлення Споживачу. Будь-яке зарахування частини цих платежів в оплату інших рахунків не може мати місця, оскільки Позивач не надав Суду доказів виставлення Споживачу будь-яких інших рахунків по Договору.

5) відповідач також зазначає про відсутність підстав для нарахування пені, 3% річних, та інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобов`язання, момент виконання якого ще не настав - оскільки рахунок на оплату не виставлено з вини Постачальника і відсутня підстава для оплати, зазначена в п.п.4.3-4.4 Договору.

24.05.2023 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив № 22-05/2023-1 від 22.05.2023, у якій позивач не погоджується із аргументами відповідача, викладеними у відзиві, та наполягає на задоволенні позовних вимог, мотивуючи, зокрема, таким:

1) щодо посилання відповідача на постанову Кабінету Міністрів України від 05 березня 2022 року № 206 та звільнення відповідача від відповідальності, з посиланням на форс-мажорні обставини, позивач зазначає, що дія постанови Кабінету Міністрів України від 05 березня 2022 року № 206 щодо заборони нарахування та стягнення заборгованості та інших штрафних санкцій за житлово-комунальні послуги поширюється на населення, тобто на фізичні особи, які є кінцевими споживачами комунальних послуг та не застосовується до Відповідача як споживача відповідно до укладеного договору.

Позивач також відхиляє посилання відповідача на форс-мажорні обставини, посилаючись, зокрема, на те, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка насипається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.

2) щодо відсутності доказів направлення претензії № 02/02/2022 Л-1 від 02.02.2022 та недотримання порядку досудового врегулювання спору, передбаченого договором, позивач зазначає, що претензія № 02/02/2022 Л-1 від 02.02.2022 року отримана представником доповідача 03.02.2022року, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення№5521312705611.

Стосовно переговорів, позивач зазначає, що у відповідача перед позивачем відповідно до укладеного договору про закупівлю теплової енергії № 22/11/16-1-Д від 22.11.2016 року, постійно рахувалась заборгованість ще з 2018 року. Підтвердженням цього є лист Відповідача№5/280 від 20.02.2019року. Тому переговори, як усні при фізичній зустрічі, так і телефонні й письмові відбувались постійно, починаючи з 2018року.

3) щодо посилання відповідача на те, що обставина виникнення моменту грошового зобов`язання не підтверджена належними доказами, оскільки без виставленого рахунку постачальником немає підстави для оплати наданих послуг, позивач зазначає, що сторонами Договору підписано та скріплено печатками Акт надання послуг № 175 від 31 березня 2021 року про те, що Виконавцем за період з 01 березня 2021 року по 31 березня 2021 року включно поставлено теплової енергії Споживачу в кількості 29,21 Гкал. на суму 110 398,61 гри. Підписання вказаного Акту Сторонами підтверджує те, що Позивач надав вказані послуги належним чином та в повному об`ємі, у якості та у строки, передбачені Договором, а Споживач - прийняв їх за відсутності будь-яких претензій.

Позивач наголошує, що згідно умов Договору Рахунок та Акт було надано нарочно Відповідачу, підтвердженням чого є підписання Сторонами Акту. В Договорі відсутня умова щодо надіслання засобами поштового зв`язку або будь-яким іншим способом рахунку для оплати, тому Позивач вручив його Відповідачу особисто.

4) щодо посилання відповідача на неможливість зарахування постачальником отриманих від споживача коштів в рахунок оплати по раніше виставленим рахункам, оскільки жодних таких рахунків Постачальник Споживачу не виставляв - і момент виникнення грошових зобов`язань по Договору у Споживача ще не настав, позивач зазначає про те, що відповідачем за останній опалювальний період 2020-2021 несистематично здійснювались оплати за отримані послуги, тому на момент підписання Акту від 31.03.2021 року за Споживачем вже рахувалась заборгованість. Таким чином, здійснювані оплати Споживача за період з 31 березня 2021 року по 31 серпня 2021 року зараховувались як сплата боргу за попередні періоди, па підставі п. 4.5 Договору. Позивач наголошує, що відповідач не може вказувати, що не отримував рахунків, так як вказані рахунки рано чи пізно він оплачував, хоча й не в повному обсязі.

Також позивач звертає увагу суду на те, що відповідно до постанови ВСУ у справі від 02.07.2019 р. № 82772763 - якщо операція уже відбулася, то обов`язок сплатити виникає незалежно від того, чи виставлявся рахунок-фактура. Обов`язок цей виникає на основі договору.

Станом на час розгляду справи будь-яких заяв чи клопотань як по суті справи, так і з процесуальних питань, від учасників справи до суду не надходило.

За правилами ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Суд розглянув дану справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (ст. 252 ГПК України).

Разом із тим, у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю головуючого у даній справі судді Смородінової О.Г. у період з 26.06.2023 по 03.07.2023, повне рішення складено та підписано судом 05.07.2023.

Ознайомившись з матеріалами справи, дослідивши надані докази у їх сукупності, суд -

В С Т А Н О В И В:

22 листопада 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «КОМУНСЕРВІС ТЕПЛО», як Теплопостачальною організацією, та Товариством з додатковою відповідальністю «ПЕРВОМАЙСЬКДИЗЕЛЬМАШ», як Споживачем, був укладений Договір про закупівлю теплової енергії бюджетними організаціями та госпрозрахунковими підприємствами № 22/11/16-1-Д (далі - Договір), предметом якого є надання послуг з постачання теплової енергії (далі - «теплова енергія»): ДК 016:2010 КОД 35.30.1 - Пара та гаряча вода; постачання пари та гарячої води (послуги з постачання теплової енергії) (35.30.12-00.00).

За умовами наведеного Договору:

- Теплопостачальна організація зобов`язується у період дії цього Договору виробляти та постачати теплову енергію, а Споживач - прийняти та оплатити спожиту енергію за встановленими тарифами в терміни, передбачені ним Договором. Споживання теплової енергії допускається лише на основі договору між Споживачем і Теплопостачальною організацією (п. 1.3);

- усі розрахунки по даному Договору здійснюються щомісячно протягом періоду поставки теплової енергії шляхом перерахування Споживачем коштів до 20 числа поточного місяця на підставі виставлених Постачальником рахунків (п. 4.3);

- остаточний розрахунок здійснюється Споживачем відповідно рахунку-фактури, наданого Теплопостачальною організацією до 5 числа місяця, наступного за розрахунковим. При необхідності до рахунка-фактури додається акт звіряння (п. 4.4);

- у разі внесення Споживачем попередньої оплати, сума якої перевищує вартість спожитої теплової енергії, вказані кошти зараховуються Теплопостачальною організацією як попередня оплата на наступний період. У разі наявності заборгованості, сума оплати зараховується як сплата боргу за попередній період. У разі наявності нарахованих штрафних та фінансових санкцій (пеня, інфляція, 3 % річних) та витрат Теплопостачальної організації за звернення до суду (судовий збір), кошти, які надходять від Споживача на рахунок Теплопостачальної організації незалежно від вказаного призначення платежу зараховуються в наступному порядку: першими підлягають відшкодуванню витрати по сплаті судового збору, другими - штрафні та фінансові санкції (пеня, інфляція, 3 % річних), решта коштів зараховується як оплата за спожиту теплову енергію (п. 4.5);

- Споживач зобов`язаний, зокрема: своєчасно та в повному обсязі сплачувати за спожиту теплову енергію (п. 6.1.1);

- Теплопостачальна організація зобов`язана, зокрема: забезпечити постачання теплової енергії у термін, встановлений цим Договором (п. 6.3.1);

- у разі невиконання або неналежного виконання своїх обов`язків за Договором сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України та цим Договором (п. 7.1);

- в разі несвоєчасної оплати вартості спожитої теплової енергії у строки, визначені у п.4.4. Договору, Споживач зобов`язаний сплатити на користь Теплопостачальної організації суму заборгованості з урахуванням за весь час прострочення виконання грошових зобов`язань пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу. Пеня нараховується за останні шість місяців, що передували зверненню до суду (п. 7.4);

- сторони звільняються від відповідальності за ним Договором у разі настання непереборної сили (дії надзвичайних ситуацій техногенного, природного або екологічного характеру), яка унеможливлює, надання відповідної послуги згідно з умовами Договору (п. 8.1);

- сторона, що не може виконувати зобов`язання за цим Договором унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна, не пізніше ніж протягом 3-х днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу Сторону у письмовій формі (п. 8.2);

- доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідні документи, які видаються органами центральної влади (п. 8.3);

- у разі, коли строк дії обставин непереборної сили продовжується більше ніж 30 днів, кожна із Сторін у встановленому порядку має право розірвати, цей договір (п. 8.4);

- у випадку виникнення спорів або розбіжностей, Сторони зобов`язуються вирішувати їх шляхом взаємних переговорів та консультацій (п. 9.1);

- якщо відповідний спір неможливо вирішити шляхом переговорів, він вирішується в судовому порядку за встановленою підвідомчістю та підсудністю такого спору відповідно до чинного в Україні законодавства (п. 9.2);

- цей Договір набирає чинності з дня підписання, та розповсюджує свою дію до 31.12.2016 року, а в частині зобов`язань - до повного їх виконання (п. 10.1);

- Договір вважається пролонгованим, на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення терміну його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін (п. 10.2).

Вказаний Договір скріплений підписами та печатками обох сторін.

Предметом даного позову виступає майнова вимога позивача, як теплопостачальної організації, про стягнення з відповідача, як споживача, заборгованості за поставлену теплову енергію, а також пені, процентів річних та інфляційних втрат, нарахованих внаслідок порушення відповідачем грошового зобов`язання за укладеним між сторонами договором.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Таким чином, до предмету доказування у даній справі належать обставини порушення відповідачем грошового зобов`язання за укладеним між сторонами договором, в частині повноти та своєчасності здійснення розрахунків.

Позивач підтверджує власну правову позицію щодо спірних правовідносин такими доказами:

- Договір про закупівлю теплової енергії бюджетними організаціями та госпрозрахунковими підприємствами № 22/11/16-1-Д від 22.11.2016 з додатком до нього;

- рахунок на оплату № 194 від 01.04.2021;

- акти надання послуг № 175 від 31.03.2021, № 373 від 28.12.2020, № 45 від 01.02.2021, № 111 від 28.02.2021;

- претензії № 25/08/21-Л-1 від 25.08.2021, № 02/02/2022-Л-1 від 02.02.2022, № 10/01/2020-Л-1 від 10.01.2020, № 16/07/2020-Л-1;

- оборотно-сальдові відомості по рахунку;

- платіжні доручення (42 шт.);

- лист Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМУНСЕРВІС ТЕПЛО» № 114 від 05.04.2022;

- листи Товариства з додатковою відповідальністю «ПЕРВОМАЙСЬКДИЗЕЛЬМАШ» №37/837 від 23.07.2020, № 5/421 від 14.03.2019, № 5/280 від 20.02.2019.

Відповідач на підтвердження власної правової позиції надав суду такі докази:

- лист Товариства з додатковою відповідальністю «ПЕРВОМАЙСЬКДИЗЕЛЬМАШ» № 26/128 від 04.05.2022.

Статтями 73, 74 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Як слідує з положень ст. 77, 78 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до змісту ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Дослідивши надані суду докази, оцінивши їх у відповідності з вимогами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, проаналізувавши фактичні обставини справи згідно з вимогами чинного законодавства, яке регулює спірні відносини, суд встановив таке.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, відповідно до статті 11 ЦК України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ч. 1 ст. 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

У відповідності до ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до приписів статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

За приписами статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

У відповідності до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріали справи свідчать, що на виконання умов вищенаведеного Договору, позивачем у період з 01.03.2021 по 31.03.2021 було поставлено відповідачу теплову енергію у кількості 29,21 Гкал на суму 110 398,61 грн, що вбачається з підписаного обома сторонами без будь-яких зауважень та заперечень Акту надання послуг № 175 від 31.03.2021.

Суд зауважує, що факт постачання теплової енергії споживачу теплопостачальною організацією відповідачем у відзиві визнається.

Для здійснення споживачем оплати та на виконання умов Договору теплопостачальною організацією було оформлено рахунок на оплату № 194 від 01.04.2021 на суму 110 398,61 грн, докази виставлення якого відповідачу відсутні.

За даними позивача, відповідач оплату за поставлену у березні 2021 року теплову енергію здійснив лише частково, залишок заборгованості за актом № 175 від 31.03.2021 становить 59 361,25 грн.

З метою досудового врегулювання спору позивач оформлював на адресу відповідача претензії № 25/08/21-Л-1 від 25.08.2021, № 02/02/2022-Л-1 від 02.02.2022 з вимогами щодо погашення наявної заборгованості.

Суд відхиляє заперечення відповідача щодо неотримання вказаних претензій.

Так, наявна в матеріалах справи копія претензії № 25/08/21-Л-1 від 25.08.2021 містить відмітку про її нарочне вручення адресату.

Щодо доказів направлення відповідачу претензії № 02/02/2022-Л-1 від 02.02.2022 суд зазначає таке.

Матеріали справи містять надані позивачем докази вручення відповідачеві вказаної претензії, а саме - рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення зі штрихкодовим ідентифікатором № 5521312705611, з якого вбачається, що поштове відправлення було подано до відправлення 02.02.2022 та вручено адресату 03.02.2022.

Відповідач не надав суду доказів на підтвердження свого твердження про неотримання претензії № 02/02/2022-Л-1 від 02.02.2022 (наприклад, доказів щодо отримання у поштовому відправленні зі штрихкодовим ідентифікатором 5521312705611 документів інших, ніж відповідна претензія).

За такого, суд зазначає, що законодавцем як одну із засад (принципів) господарського судочинства визначено змагальність сторін (п. 4 ч. 3 ст. 2 ГПК України). Принцип змагальності передбачає покладення тягаря доказування на сторони, однак не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою ту обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню у спосіб, який дозволить дотриматись переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної стороною обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17.

17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування «вірогідність доказів».

Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Суд враховує, що одним із елементів права на суд (окрім права на доступ) є принцип процесуальної рівноправності сторін, або так званий принцип «рівної зброї» («equality of arms»), згідно з яким кожній стороні має бути надано розумну можливість подати обґрунтування своєї позиції за умов, які б не ставили цю сторону у становище істотно невигідне по відношенню до опонента.

Цей принцип вимагає насамперед рівності сторін спору в їхніх процесуальних можливостях щодо подання доказів і пояснень у судовому провадженні (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Dombo Beheer B.V. v. The Netherlands» від 27.10.1993 та «Ankerl v. Switzerland» від 23.10.1996).

Таким чином, суд, з урахуванням стандарту доказування «вірогідність доказів», вважає за можливе вбачати доведеною обставину направлення позивачем відповідачу претензії № 02/02/2022-Л-1 від 02.02.2022 та отримання її останнім 03.02.2022.

Вказаним також спростовуються заперечення відповідача про недотримання позивачем порядку досудового врегулювання спору та передчасність звернення до суду.

Матеріали справи свідчать про те, що вищевказані претензії № 25/08/21-Л-1 від 25.08.2021, № 02/02/2022-Л-1 від 02.02.2022 споживачем задоволені не були, що і стало для позивача підставою для звернення до суду з відповідним позовом.

З урахуванням вищевикладеного, суд зазначає, що відповідно до частини 2 ст. 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. Відповідно до частин 3 та 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

За таких обставин обов`язок доведення факту належної оплати за поставлену теплову енергію закон покладає на споживача.

Суд дослідив доводи відповідача про те, що строк виконання грошового зобов`язання по Договору не настав, оскільки обставина виникнення моменту грошового зобов`язання не підтверджена належними доказами, та відхиляє їх з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовами п. п. 4.3-4.4 Договору сторони погодили, що усі розрахунки по даному Договору здійснюються щомісячно протягом періоду поставки теплової енергії шляхом перерахування Споживачем коштів до 20 числа поточного місяця на підставі виставлених Постачальником рахунків.

Остаточний розрахунок здійснюється Споживачем відповідно рахунку-фактури, наданого Теплопостачальною організацією до 5 числа місяця, наступного за розрахунковим. При необхідності до рахунка-фактури додається акт звіряння.

Отже, сторони у договорі чітко визначили кінцевий строк здійснення остаточних розрахунків - до 5 числа місяця, наступного за розрахунковим, - який фактично не пов`язано з моментом отримання рахунку-фактури споживачем.

Суд зауважує, що за своєю природою рахунок-фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти; ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою в розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 Цивільного кодексу України, тому наявність або відсутність рахунку-фактури не звільняє відповідача від обов`язку сплатити за надані послуги.

При цьому, Акт надання послуг № 175 від 31.03.2021 щодо поставки у березні 2021 року споживачу теплової енергії у кількості 29,21 Гкал на суму 110 398,61 грн, було підписано уповноваженими представниками обох сторін та скріплено печатками юридичних осіб без будь-яких зауважень та заперечень.

Крім того, вказаний акт містив платіжні реквізити позивача, а тому будь-яких перешкод для виконання відповідачем свого обов`язку з оплати наданих йому послуг не існувало.

Вказане, mutatis mutandis, узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 23.01.2018 у справі № 910/9472/17.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про те, що у спірних правовідносинах позивачем доведено, а відповідачем не спростовано, що строк виконання споживачем грошового зобов`язання щодо оплати поставленої теплової енергії за Актом надання послуг № 175 від 31.03.2021 настав 05.04.2021.

Суд констатує, що відповідач доказів належного виконання своїх зобов`язань за договором у спірний період не представив, доводів позивача не спростував.

Заперечення Товариства з додатковою відповідальністю «ПЕРВОМАЙСЬКДИЗЕЛЬМАШ» про те, що сума, зазначена постачальником в рахунку на оплату №194 від 01.04.2021 (110 398,61 грн) є повністю оплаченою споживачем на момент подання позову судом відхиляються.

Так, з урахуванням наведеного вище стандарту доказування «вірогідність доказів», судом взято до уваги пояснення позивача про те, що відповідачем у опалювальний період 2020-2021 несистематично здійснювались оплати за отримані послуги, тому на момент підписання Акту від 31.03.2021 року за споживачем вже рахувалась заборгованість. При цьому, здійснювані оплати споживача за період з 31 березня 2021 року по 31 серпня 2021 року зараховувались як сплата боргу за попередні періоди, на підставі п. 4.5 Договору.

Так, з матеріалів справи судом встановлено наявність за Договором про закупівлю теплової енергії бюджетними організаціями та госпрозрахунковими підприємствами № 22/11/16-1-Д від 22.11.2016 у період з грудня 2020 року по лютий 2021 року, грудень 2021 року підписаних обома сторонами без будь-яких зауважень та заперечень актів надання послуг на загальну суму 488 736,25 грн, а саме:

- № 373 від 28.12.2020 на суму 86 908,62 грн;

- № 45 від 01.02.2021 на суму 155 730,57 грн;

- № 111 від 28.02.2021 на суму 135 698,45 грн;

- № 175 від 31.03.2021 на суму 110 398,61 грн (на підставі якого заявлені позовні вимоги у даній справі).

У період з 04.01.2021 по 30.11.2022 відповідачем перераховано позивачу за Договором № 22/11/16-1-Д від 22.11.2016 грошові кошти на загальну суму 429 375,00 грн, що вбачається з наявних в матеріалах справи платіжних доручень (а.с. 120-161).

Суд зауважує, що спірними правовідносинами у даній справі дійсно є ті, що виникли внаслідок невиконання споживачем (відповідачем) грошового зобов`язання за укладеним між сторонами договором щодо оплати поставленої теплопостачальною організацією (позивачем) теплової енергії у березні 2021 року.

Разом із тим, враховуючи систематичний характер порушення відповідачем своїх зобов`язань щодо оплати за надані послуги у опалювальний період 2020-2021, що не спростовано, а також те, що оплати за надані послуги здійснювалися несистематично, суд погоджується з доводами позивача про необхідність врахування приписів п. 4.5 Договору в частині про те, що у разі наявності заборгованості, сума оплати зараховується як сплата боргу за попередній період.

Таким чином, із сплачених відповідачем у період з 04.01.2021 по 30.11.2022 грошових коштів на загальну суму 429 375,00 грн, у рахунок погашення заборгованості за актами № 373 від 28.12.2020, № 45 від 01.02.2021, № 111 від 28.02.2021 позивачем правомірно було зараховано 378 337,64 грн. Решта суми в розмірі 51 037,36 грн позивачем цілком законно було зараховано в рахунок погашення заборгованості за актом надання послуг № 175 від 31.03.2021 на суму 110 398,61 грн (на підставі якого заявлені позовні вимоги у даній справі).

Отже, за висновками суду в спірних правовідносинах відповідачем дійсно порушені норми та приписи чинного законодавства в частині своєчасності оплати за поставлену теплову енергію у березні 2021 року за Договором № 22/11/16-1-Д від 22.11.2016, в зв`язку з чим позивач цілком правомірно звернувся до господарського суду з відповідним позовом.

Судом перевірено розрахунок основної заборгованості та встановлено, що позивачем суму заборгованості в розмірі 59 361,25 грн (110 398,61 грн - 51 037,36 грн) зазначено правильно.

За такого, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими, матеріалами справи підтверджені та підлягають задоволенню.

Крім того, внаслідок неналежного виконання грошового зобов`язання позивачем було нараховано відповідачу (згідно наведених у позовній заяві розрахунків)

- пеню у загальному розмірі 16 065,93 грн;

- 3% річних у загальному розмірі 4 751,30 грн;

- інфляційні втрати у загальному розмірі 23 213,55 грн.

При цьому, при здійсненні відповідних нарахувань період прострочення споживачем виконання грошового зобов`язання визначено позивачем таким чином:

- у період з 06.04.2021 по 30.08.2021 щодо суми грошового зобов`язання 110 398,61 грн;

- у період з 31.08.2021 по 15.09.2021 щодо суми грошового зобов`язання 108 926,25 грн;

- у період з 16.09.2021 по 21.09.2021 щодо суми грошового зобов`язання 104 226,25 грн;

- у період з 22.09.2021 по 28.09.2021 щодо суми грошового зобов`язання 101 111,25 грн;

- у період з 29.09.2021 по 18.10.2021 щодо суми грошового зобов`язання 93 711,25 грн;

- у період з 19.10.2021 по 25.10.2021 щодо суми грошового зобов`язання 85 511,25 грн;

- у період з 26.10.2021 по 25.01.2022 щодо суми грошового зобов`язання 82 311,25 грн;

- у період з 26.01.2022 по 14.02.2022 щодо суми грошового зобов`язання 79 111,25 грн;

- у період з 15.02.2022 по 23.05.2022 щодо суми грошового зобов`язання 77 111,25 грн;

- у період з 24.05.2022 по 05.07.2022 щодо суми грошового зобов`язання 76 111,25 грн;

- у період з 06.07.2022 по 01.08.2022 щодо суми грошового зобов`язання 75 111,25 грн;

- у період з 02.08.2022 по 08.08.2022 щодо суми грошового зобов`язання 74 111,25 грн;

- у період з 09.08.2022 по 04.09.2022 щодо суми грошового зобов`язання 73 761,25 грн;

- у період з 05.09.2022 по 05.09.2022 щодо суми грошового зобов`язання 72 761,25 грн;

- у період з 06.09.2022 по 03.10.2022 щодо суми грошового зобов`язання 72 361,25 грн;

- у період з 04.10.2022 по 07.11.2022 щодо суми грошового зобов`язання 70 861,25 грн;

- у період з 08.11.2022 по 29.11.2022 щодо суми грошового зобов`язання 69 361,25 грн;

- у період з 30.11.2022 по 28.02.2023 щодо суми грошового зобов`язання 59 361,25 грн.

Стосовно заявленої позивачем до стягнення суми пені, суд зазначає таке.

За приписами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Відповідно до п. 7.4 Договору сторони погодили, що в разі несвоєчасної оплати вартості спожитої теплової енергії у строки, визначені у п.4.4. Договору, Споживач зобов`язаний сплатити на користь Теплопостачальної організації суму заборгованості з урахуванням за весь час прострочення виконання грошових зобов`язань пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу. Пеня нараховується за останні шість місяців, що передували зверненню до суду.

Отже, на підставі статті 549 ЦК України, статті 230 ГК України та відповідних положень Договору позивач цілком правомірно нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню.

При цьому, позивачем період нарахування пені визначено як:

- з 02.09.2022 по 04.09.2022 щодо суми грошового зобов`язання 73 761,25 грн;

- з 05.09.2022 по 05.09.2022 щодо суми грошового зобов`язання 72 761,25 грн;

- з 06.09.2022 по 03.10.2022 щодо суми грошового зобов`язання 72 361,25 грн;

- з 04.10.2022 по 07.11.2022 щодо суми грошового зобов`язання 70 861,25 грн;

- з 08.11.2022 по 29.11.2022 щодо суми грошового зобов`язання 69 361,25 грн;

- з 30.11.2022 по 28.02.2023 щодо суми грошового зобов`язання 59 361,25 грн.

Разом із тим, перевіривши розрахунки відповідача, суд встановив, що такі розрахунки проведені з допущенням помилок при визначенні періоду нарахування.

Так, як уже було наведено вище, умовами п. 7.4 Договору сторони погодили, що пеня нараховується за останні шість місяців, що передували зверненню до суду.

Суд зауважує, що позовна заява № Л-1 від 06.03.2023 була скерована на адресу суду 31.03.2023, а, отже саме ця дата має братися до уваги при визначенні передбаченого договором періоду нарахування - за останні шість місяців, що передували зверненню до суду.

Таким чином, коректним загальним періодом нарахування пені у спірних правовідносинах, з урахуванням динаміки формування боргу є з 30.09.2022 по 28.02.2023 (кінцева дата нарахування пені, визначена позивачем).

З урахуванням наведеного, судом здійснено перерахунок розміру пені за допомогою програми iPLex та встановлено, що обґрунтованою сумою нарахування пені у спірних правовідносинах є 13 284,13грн.

Водночас, суд зауважує, що заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач посилається на те, що з початком повномасштабного вторгнення країни-агресора в Україну 24.02.2022 року склалася складна ситуація в країні, що вплинула на порядок сплати комунальних платежів. Постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2022 року № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється: нараховувати та стягувати неустойку (штрафи, пеню), інфляційні нарахування, проценти річних, нараховані на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги; припиняти/зупиняти надання житлово-комунальних послуг населенню у разі їх неоплати або оплати не в повному обсязі.

Суд відхиляє вказані заперечення відповідача та погоджується з доводами позивача про те, що дія постанови Кабінету Міністрів України від 05 березня 2022 року № 206 щодо заборони нарахування та стягнення заборгованості та інших штрафних санкцій за житлово-комунальні послуги поширюється на населення, тобто на фізичні особи, які є кінцевими споживачами комунальних послуг та не застосовується до Відповідача як споживача відповідно до укладеного договору.

Крім того, відповідач зазначає про наявність форс-мажорних обставин, як на підставу для звільнення від відповідальності, посилаючись на те, що Торгова-промислова палата України засвідчила форс-мажорною обставиною військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану 24 лютого 2022 (лист від 28 лютого 2022 року). Цим документом підтверджується, що війна є форс-мажором, тобто обставиною непереборної сили, яка звільняє особу від відповідальності у випадку несплати чи несвоєчасної сплати за комунальні послуги.

З огляду на вказане, відповідач зазначає, що споживач звільняється від відповідальності по Договору через форс-мажор відповідно до положень п.7.1 та п. 8.1 Договору.

Дослідивши відповідні аргументи відповідача суд вважає за необхідне зауважити на такому.

Відповідно до п.п. 8.1-8.3 сторони звільняються від відповідальності за ним Договором у разі настання непереборної сили (дії надзвичайних ситуацій техногенного, природного або екологічного характеру), яка унеможливлює, надання відповідної послуги згідно з умовами Договору. Сторона, що не може виконувати зобов`язання за цим Договором унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна, не пізніше ніж протягом 3-х днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу Сторону у письмовій формі. Доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідні документи, які видаються органами центральної влади.

Суд наголошує, що доказів повідомлення покупцем постачальника про настання форс-мажорних обставин, в тому числі і протягом встановленого договором (п. 8.2) 3 денного строку з моменту їх настання відповідачем у встановленому процесуальним законом порядку до матеріалів справи не надано.

Крім того, щодо посилань відповідача, що порушення зобов`язань за Договором сталося внаслідок дії непереборної сили - військової агресії російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану на території України, суд зазначає наступне.

Так, відповідно до листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 визнано форс-мажорною обставиною військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану 24.02.2022 року. Торгово-промислова палата України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними. Це означає, що війна є форс-мажором, тобто обставиною непереборної сили, яка звільняє від відповідальності у випадку несвоєчасної сплати за оренду нерухомого майна.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків, згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт та ситуації, що з ним пов`язані (включаючи, але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, ембарго, діями іноземного ворога): загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибухи, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані положеннями відповідних рішень або актами державних органів влади, закриття морських проток, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також обставини, викликані винятковими погодними умовами чи стихійним лихом - епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха, тощо (ч. 2 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України»).

Відповідно до ч. 1 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України», Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності.

Статтею 617 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Також згідно з положеннями ст. 218 Господарського кодексу України, у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Таким чином, в той час як форс-мажорні обставини унеможливлюють виконання договірного зобов`язання в цілому, істотна зміна обставин змінює рівновагу стосунків за договором, суттєво обтяжуючи виконання зобов`язання лише для однієї із сторін.

У постанові Верховного Суду від 30.11.2021 у справі № 913/785/17 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21 визначено, що належним підтвердженням існування форс-мажорних обставин (доказом існування обставин непереборної сили, які звільняють сторону від відповідальності за невиконання умов договору) є відповідний сертифікат.

В матеріалах справи відсутні докази засвідчення Торгово-промисловою палатою України для Товариства з додатковою відповідальністю «ПЕРВОМАЙСЬКДИЗЕЛЬМАШ» за його зверненням військової агресії чи введення воєнного стану, як форс-мажорної обставини, що об`єктивно унеможливлює виконання підприємством зобов`язань за Договором, шляхом видачі відповідного сертифіката.

При цьому, доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору. Одного лише абстрактного посилання на наявність форс-мажору буде недостатньо.

Зокрема, з цього приводу в постанові Верховного Суду від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21 зазначено: «... Форс-мажорні обставини не мають преюдиціального (заздалегідь встановленого) характеру. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона, яка посилається на конкретні обставини, повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.

З огляду на викладене, загальний лист ТПП України від 28.02.2022 не відповідає вимогам конкретизації впливу відповідної форс-мажорної обставини на конкретне зобов`язання (а доведення причинно-наслідкового зв`язку в такому випадку є обов`язковим).

При цьому, відповідно до законодавства відсутність коштів у відповідача не вважається форс-мажорною обставиною (обставиною непереборної сили).

За таких обставин, суд відхиляє як необґрунтовані і безпідставні посилання відповідача на настання форс-мажорних обставин та звільнення його від відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання перед позивачем за Договором.

Щодо заявлених позивачем до стягнення сум інфляційних втрат та процентів річних суд зазначає таке.

За приписами ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні та проценти, що сплачуються відповідно до ст. 625 ЦК України, складають зміст додаткових вимог, оскільки законодавець опосередковано визнає їх мірами відповідальності (відповідальність за порушення грошового зобов`язання).

Як інфляційні нарахування на суму боргу, так і сплата трьох відсотків річних від простроченої суми, не мають характеру штрафних санкцій, а виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора у зв`язку зі знеціненням коштів внаслідок інфляційних процесів та компенсації користування цими коштами.

Ст. 625 Цивільного кодексу України застосовується до всіх грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов`язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов`язання.

На підставі ст. 625 ЦК України позивач цілком правомірно нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати та 3% річних.

За перевіркою суду, позивачем відповідні розрахунки проведено правильно, а, отже, позовні вимоги в цій частині також є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Таким чином, враховуючи вищенаведені норми та обставини, розглянувши даний спір із застосуванням норм матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, згідно з наданими сторонами доказами, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

При цьому, слід зауважити, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів, що запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

Враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 N3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» від 28.10.2010 (заява № 4241/03) зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

За такого, суд дійшов висновку про те, що всі інші доводи та заперечення сторін не спростовують вище зроблених висновків суду, а тому до уваги судом не приймаються.

Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 238 ГПК України, у резолютивній частині рішення зазначаються, зокрема, відомості про розподіл судових витрат.

Приписами ч. 2 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

За правилами п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, у зв`язку з частковим задоволенням позовних вимог з відповідача належить стягнути на користь позивача (пропорційно до розміру задоволених позовних вимог) 2 598,22 грн ((100 610,23 / 103 932,03 грн) * 2 684,00 грн = 2 598,22 грн) судового збору.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 219, 220, 233, 238, 240, 241, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «ПЕРВОМАЙСЬКДИЗЕЛЬМАШ» (55213, Миколаївська обл., м. Первомайськ, вул. Гагаріна, буд. 17; ідентифікаційний код 00210996) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМУНСЕРВІС ТЕПЛО» (55200, Миколаївська обл., м. Первомайськ, вул. Театральна, буд. 17, каб. 5; ідентифікаційний код 39290488) заборгованість за спожиту теплову енергію у розмірі 59 361,25 грн, пеню в розмірі 13 284,13 грн, 3% річних у розмірі 4 751,30 грн, інфляційні втрати у розмірі 23 213,55 грн, а також 2 598,22 грн судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені в розмірі 2 781,80 грн відмовити позивачу.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені статтею 256 і підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України.

Сторони та інші учасники справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «КОМУНСЕРВІС ТЕПЛО» (55200, Миколаївська обл., м. Первомайськ, вул. Театральна, буд. 17, каб. 5; ідентифікаційний код 39290488);

Відповідач: Товариство з додатковою відповідальністю «ПЕРВОМАЙСЬКДИЗЕЛЬМАШ» (55213, Миколаївська обл., м. Первомайськ, вул. Гагаріна, буд. 17; ідентифікаційний код 00210996).

Повне рішення складено та підписано судом 05.07.2023.

Суддя О.Г. Смородінова