Постанова

від 05.07.2023 по справі 380/15396/22

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 липня 2023 року

м. Київ

справа № 380/15396/22

адміністративне провадження № К/990/10318/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Коваленко Н.В., судді Стрелець Т.Г., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу

за позовом Франківської окружної прокуратури міста Львова в інтересах держави в особі Державної інспекції архітектури та містобудування України, Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради, Департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації

до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3

про зобов`язання вчинити дії

за касаційною скаргою заступника керівника Львівської обласної прокуратури

на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду у складі судді Клименко О.М. від 22 листопада 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Іщук Л.П., Обрізка І.М. Шинкар Т.І. від 27 лютого 2023 року,

В С Т А Н О В И В:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У жовтні 2022 року Франківська окружна прокуратура міста Львова (далі - позивач) в інтересах держави в особі: Державної інспекції архітектури та містобудування України (далі - ДІАМ), Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради (далі - Управління), Департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації (далі - Департамент) звернулася до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 (далі - відповідачі), в якому просить зобов`язати відповідачів привести житлову будівлю - пам`ятку архітектури місцевого значення по АДРЕСА_1 у відповідність до технічного паспорта шляхом демонтажу 3-го та 4-го поверхів об`єкта будівництва з компенсацією витрат, пов`язаних із демонтажем 3-го та 4-го поверхів (мансарда) об`єкта за рахунок ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

2. Позов обґрунтовано протиправністю здійсненого відповідачами будівництва на об`єкті, що належить до пам`ятки архітектури місцевого значення, а також наявністю підстав для представництва інтересів держави у суді з огляду на невжиття уповноваженими органами заходів щодо здійснення своїх функцій у сфері контролю за дотриманням містобудівного законодавства та законодавства про охорону культурної спадщини.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2022 року, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2023 року, визнано неповажними підстави пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду та повернуто позовну заяву прокурору.

4. Повертаючи позов прокурору, суди врахували, що факт самовільного будівництва та руйнування пам`ятки архітектури достеменно встановлено на підставі висновку експерта № СЕ-19/103-21/8846-БТ від 9 травня 2022 року, а з цим позовом до суду прокурор звернувся лише 28 жовтня 2022 року, відповідно прокурор пропустив тримісячний строк звернення до суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. Не погоджуючись з ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2022 року та постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2023 року, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, заступник керівника Львівської обласної прокуратури звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції та повернути справу для продовження розгляду до Львівського окружного адміністративного суду.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

6. У касаційній скарзі скаржник посилається на те, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували положення статей 121-123 КАС України та статті 23 Закону України «Про прокуратуру», оскільки не взяли до уваги, що прокурору перед зверненням до суду в інтересах держави необхідно дотриматися встановленої процедури щодо підтвердження наявності у нього підстав для представництва інтересів держави в суді, а тому вважає, що тримісячний строк звернення прокурора до суду має відраховуватися з моменту виникнення та підтвердження наявності у прокурора підстав для представництва інтересів держави у суді.

7. Прокурор також зазначає, що відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 17 вересня 2021 року у справі № 420/473/20, тримісячний строк звернення до суду у суб`єкта владних повноважень обчислюється з дня виникнення підстав, що дають такому суб`єкту владних повноважень право на пред`явлення визначених законом позовних вимог.

8. Крім того, скаржник звертає увагу, що Верховний Суд, зокрема у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 915/2385/18 також наголосив на необхідності доведення прокурором підстав для представництва інтересів держави у суді.

9. Від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу прокурора, в якому зазначається, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано повернули позов прокурору та визнали неповажними причини пропуску строку звернення до суду, оскільки поважність причин визначається настанням обставин, які об`єктивно не залежать від особи, яка пропустила строк; зазначає, що такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 3 жовтня 2019 року у справі № 813/1998/18 та від 19 травня 2022 року у справі № 300/863/21. З огляду на таке, просить залишити касаційну скаргу прокурора без задоволення, а судові рішення - без змін.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

10. Касаційну скаргу до суду подано 22 березня 2023 року.

11. Ухвалою Верховного Суду від 5 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі № 380/15396/22, витребувано матеріали адміністративної справи та встановлено строк для подання відзиву на касаційну скаргу прокурора.

12. Прокурором подано клопотання про розгляд цієї справи у судовому засіданні за участі Офісу Генерального прокурора, у задоволені якого відмовлено ухвалою Верховного Суду від 4 липня 2023 року.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

13. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ухвалою судді першої інстанції від 7 листопада 2022 року позовну заяву прокурора залишено без руху та встановлено десятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для усунення недоліків у спосіб подання до суду:

- позовної заяви із належним обґрунтуванням підстав для представництва інтересів держави в суді в особі ДІАМ України, Управління та Департаменту;

- заяви (клопотання) про поновлення строку звернення до адміністративного суду та доказів поважності причин його пропуску;

- витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо Франківської окружної прокуратури міста Львова; доказів щодо можливості передоручення представлення інтересів Франківської окружної прокуратури міста Львова; доказів, що підтверджують посаду особи, яка підписала позовну заяву.

14. 17 листопада 2022 року від заступника керівника Франківської окружної прокуратури міста Львова надійшла заява про поновлення процесуального строку у справі та заява від 16 листопада 2022 року про усунення недоліків.

15. Обґрунтовуючи поважність причин пропуску строку звернення з позовом до суду, прокурор посилався на те, що сам факт надходження листа Управління від 5 квітня 2021 року за № 0004-вих-26393 до Франківської окружної прокуратури міста Львова не може бути обґрунтуванням позовних вимог, оскільки не підтверджує факту самовільного будівництва та руйнування пам`ятки архітектури. З огляду на це, з метою належного обґрунтування позовних вимог необхідно було провести всі необхідні дії для підтвердження факту самовільного будівництва та руйнування пам`ятки архітектури.

Саме за результатами проведених експертизи та огляду встановлено факт часткового нищення, руйнування або пошкодження об`єкта культурної спадщини, яким є будівля по АДРЕСА_1 , та вчинення самовільних дій щодо будівництва третього та четвертого поверхів указаного будинку. Прокурор стверджував, що висновок експерта від 9 травня 2022 року та протокол огляду місця події від 12 серпня 2022 року є важливими доказами для обґрунтування позовних вимог. Без їх отримання у встановленому законодавством порядку неможливо було звернутися до суду з позовною заявою, оскільки це б суперечило вимогам статті 77 КАС України.

Крім того, прокурор зазначив, що відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 13 березня 2022 року № 303 «Про припинення заходів державного нагляду (контролю) і державного ринкового нагляду в умовах воєнного стану» припинено проведення планових та позапланових заходів державного нагляду (контролю) на період воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні». Прийняття вказаної постанови вплинуло на зібрання достатніх доказів для обґрунтування позовних вимог та дотримання процедури, яка передує поданню позову. На переконання прокурора, наведене вище дає підстави вважати, що причини пропуску строку звернення з цим позовом до суду є поважними.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

16. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

17. Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

18. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

19. Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

20. Зазначеним вимогам процесуального закону ухвала Львівського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2022 року та постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2023 року не відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є обґрунтованими, з огляду на наступне.

21. У касаційній скарзі прокурор зазначає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували положення статей 121-123 КАС України та статті 23 Закону України «Про прокуратуру» та не врахували правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 26 травня 2020 року у справі № 915/2385/18 та від 17 вересня 2021 року у справі № 420/473/20, з огляду на що дійшли помилкових висновків про те, що відлік тримісячного строку звернення прокурора до суду необхідно здійснювати з моменту, коли прокурор дізнався про наявність порушень інтересів держави у відповідній сфері; на думку прокурора такий відлік повинен здійснюватися з моменту виникнення та підтвердження наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави у суді.

22. Надаючи оцінку доводам касаційної скарги та перевіряючи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, колегія суддів виходить з наступного.

23. Відповідно до статті 118 КАС України процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії; процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

24. Правові висновки щодо порядку застосування статті 118 КАС України викладені, зокрема у постановах Верховного Суду 17 вересня 2021 року у справі № 420/473/20, від 5 травня 2022 року у справі № 240/10663/20, від 1 червня 2022 року у справі № 460/100/21, від 18 січня 2023 року у справі № 160/6211/21 та від 14 березня 2023 року у справі № 160/26351/21.

25. Згідно з частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Положеннями частини другої статті 122 КАС України встановлено різні строки звернення до адміністративного суду для суб`єктів владних повноважень та для інших осіб. Зокрема, абзацом другим вказаної частини визначено, що для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб`єкту владних повноважень право на пред`явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень.

26. Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частини першої якої у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Частиною другою цієї ж статті передбачено, що якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

27. Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому тримісячний строк звернення до суду у суб`єкта владних повноважень обчислюється з дня виникнення підстав, що дають такому суб`єкту право на пред`явлення визначених законом вимог.

28. Вищенаведений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема у постанові від 17 вересня 2021 року у справі № 420/473/20.

29. Суди попередніх інстанцій, повертаючи позовну заяву прокурору, виходили з того, що відлік тримісячного строку звернення до суду має починатися з дати, коли прокурору стало відомо про наявність підстав для представництва інтересів держави у суді, тобто про порушення інтересів держави у відповідній сфері правовідносин.

30. Такою підставою, за висновком судів першої та апеляційної інстанцій, є висновок експерта № СЕ-19/103-21/8846-БТ від 9 травня 2022 року, в якому зазначено:

« 1. В ході дослідження технічного паспорту було встановлено побудову споруди у 1936 р.

2. Фактичний стан будівлі по вул. Бортнянського, 55 не відповідає стану, зазначеному в технічному паспорті на об`єкт, у зв`язку з проведенням будівельних робіт. Деталі наведені у дослідницькій частині цього висновку експерта.

3. Під час огляду було зафіксовано виконання робіт, як передбачали втручання в несучі конструкції та модернізацію конструктивних елементів, будівельні роботи, які виконувались на об`єкті дослідження відносяться до реконструкції будівлі.

4. За умов, наведених у дослідницькій частині цього висновку експерта, встановлені ознаки часткового нищення, руйнування або пошкодження об`єкту культурної спадщини, яким являється будівля по вул. Бортнянського, 55 у м. Львові. Деталі наведені у дослідницькій частині цього висновку експерта».

31. У зв`язку з тим, що зміст вказаного висновку експерта дає можливість достеменно встановити, що фактичний стан будівлі по вул. Бортнянського, 55 у м. Львові не відповідає стану, зазначеному в технічному паспорті на об`єкт, у зв`язку з проведенням будівельних робіт, суди попередніх інстанцій вказали, що саме з цієї дати, а саме - 9 травня 2022 року має починатися відлік тримісячного строку звернення прокурора до суду, а оскільки з позовом до суду прокурор звернувся 28 жовтня 2022 року, то тримісячний строк звернення до суду прокурором пропущений.

32. Разом з тим, прокурор посилається на необхідність дотримання ним встановленої статтею 53 КАС України та статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» процедури визначення державних органів або органів місцевого самоврядування, уповноважених здійснювати контроль у відповідній сфері, а тому вважає, що тільки після встановлення відсутності таких органів або невиконання або неналежного виконання ними своїх обов`язків у такій сфері, у прокурора виникають підстави для здійснення представництва інтересів держави у суді; саме після виникнення таких підстав, на думку прокурора, має починатися відлік тримісячного строку звернення до суду.

33. Разом з тим, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про неповажність зазначених прокурором причин пропуску строку звернення до суду.

34. Суд вважає такі висновки судів попередніх інстанцій неправильними, з огляду на наступне.

35. Відповідно до частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Частиною шостою цієї ж статті передбачено, що про поновлення або продовження процесуального строку, відмову у поновленні або продовженні процесуального строку суд постановляє ухвалу, яка не пізніше наступного дня з дня її постановлення надсилається особі, яка звернулася із відповідною заявою.

36. У постанові Верховного Суду від 19 травня 2022 року у справі № 300/863/21 зазначено, що поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) обставина виникла протягом строку, який встановлений законом або судом; 4) обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.

Чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного та необмеженого поновлення судами пропущеного строку.

Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом або судом. У свою чергу, поважною причиною може бути обставина, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк, виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк, виникла протягом строку, який встановлений законом або судом та підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

37. Правові висновки щодо критеріїв поважності причин пропуску строку звернення до адміністративного суду викладено також у постановах Верховного Суду від 14 серпня 2018 року у справі № 820/1719/15, від 20 грудня 2018 року у справі № 756/513/17, від 27 лютого 2019 року у справі № 813/1211/17, від 16 вересня 2019 року у справі № 120/3403/20-а, від 19 лютого 2020 року у справі № 815/5271/16, від 17 червня 2021 року у справі № 570/4516/19, від 17 лютого 2022 року у справі № 380/893/20, від 8 вересня 2022 року у справі № 380/1598/22, від 16 червня 2023 року у справі № 520/986/22 та від 4 липня 2023 року у справі № 620/4707/22.

38. Прокурор в обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду посилається на те, що виникнення підстав для представництва інтересів держави у суді мало місце після того, як уповноважені органи - ДІАМ, Управління та Департамент надали відповіді на звернення прокурора щодо вжитих ними заходів у сфері порушеного у зверненні питання щодо самочинного будівництва на об`єкті, що належить до пам`ятки архітектури місцевого значення. Такі відповіді прокурор отримав 23, 29 серпня та 19 вересня 2022 року відповідно, позаяк, вважає, що саме з цього моменту слід рахувати початок перебігу строку звернення до адміністративного суду.

39. З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.

40. Відповідно до частини третьої статті 53 КАС України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

41. Спеціальним законом, яким визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді є Закон України «Про прокуратуру».

42. Відповідно до частини третьої статті 23 цього Закон прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Частиною четвертою цієї ж статті визначено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

43. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 лютого 2019 року у справі № 826/13768/16, погоджуючись з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17, зазначила, що за змістом частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.

Перший виключний випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.

Нездійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, зокрема, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Верховний Суд звернув увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

44. Суд також враховує, що у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

45. Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18, незалежно від того, чи відповідають дійсності доводи позивача про неможливість самостійно звернутись до суду з позовом про повернення земельної ділянки через відсутність коштів для сплати судового збору, сам факт не звернення до суду сільської ради з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси жителів територіальної громади, свідчить про те, що указаний орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження щодо повернення земельної ділянки, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян - членів територіальної громади та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

46. Як вбачається з матеріалів справи, прокурор у позові обґрунтовує необхідність представництва інтересів держави у суді порушенням відповідачами законодавства про містобудівну діяльність та про охорону культурної спадщини, чим було заподіяно шкоди інтересам держави у відповідних сферах.

47. Крім того, у своєму позові прокурора визначив, що органами, уповноваженими здійснювати контроль за дотриманням законодавства у сфері містобудування та охорони культурної спадщини є, зокрема ДІАМ, Управління та Департамент.

48. Зокрема, частиною третьою статті 8 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачено, що рішення з питань планування та забудови територій приймаються сільськими, селищними, міськими радами та їх виконавчими органами, районними, обласними радами, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями в межах визначених законом повноважень з урахуванням вимог містобудівної документації.

49. Згідно частини першої статті 41 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» державний архітектурно-будівельний контроль - це сукупність заходів, спрямованих на дотримання замовниками, проектувальниками, підрядниками та експертними організаціями вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт.

50. Статтею 41-1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» поняття «державного архітектурно-будівельного нагляду» визначено як сукупність заходів, спрямованих на дотримання уповноваженими органами містобудування та архітектури, структурними підрозділами Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій та виконавчими органами сільських, селищних, міських рад з питань державного архітектурно-будівельного контролю, іншими органами, що здійснюють контроль у сфері містобудівної діяльності (далі - об`єкти нагляду), вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час провадження ними містобудівної діяльності.

Повноваженнями щодо здійснення державного архітектурно-будівельного нагляду наділено Державну архітектурно-будівельну інспекцію України та її структурні підрозділи.

51. Відповідно до статті 13 Закону України «Про архітектурну діяльність» до уповноважених органів містобудування та архітектури належать: центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері архітектури; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері архітектури; орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань архітектури; структурні підрозділи обласних, районних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій з питань архітектури; виконавчі органи сільських, селищних, міських рад з питань архітектури.

52. Частиною третьою статті 6 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» до органів державного архітектурно-будівельного контролю належать

1) структурні підрозділи з питань державного архітектурно-будівельного контролю Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій;

2) виконавчі органи з питань державного архітектурно-будівельного контролю сільських, селищних, міських рад.

53. Частиною п`ятою статті 7 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачено, що структурні підрозділи з питань державного архітектурно-будівельного контролю Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій та виконавчі органи з питань державного архітектурно-будівельного контролю сільських, селищних, міських рад у межах делегованих цим Законом державних повноважень є підконтрольними центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, а їхні рішення можуть бути розглянуті у порядку державного архітектурно-будівельного нагляду або оскаржені до суду.

54. Крім того, згідно з частиною першою статті 3 Закону України «Про охорону культурної спадщини» державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини.

До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини (далі - органи охорони культурної спадщини) належать:

центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини;

орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим;

обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації;

виконавчий орган сільської, селищної, міської ради.

55. Відповідно до пункту 1.1 Положення про Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради, затвердженого рішенням виконкому від 11 листопада 2016 року № 1031 (далі - Положення № 1031), Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради є виконавчим органом Львівської міської ради відповідно до ухвали міської ради від 26 травня 2016 року № 505 «Про затвердження структури виконавчих органів Львівської міської ради, загальної чисельності апарату ради та її виконавчих органів», утвореним відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

56. Згідно з пунктом 1.2 Положення № 1031 Управління є підзвітним і підконтрольним міській раді, виконавчому комітету міської ради, Львівському міському голові і підпорядкованим заступнику міського голови з питань розвитку.

57. Відповідно до пункту 4.1.32 Положення № 1031 до компетенції Управління належать такі повноваження, зокрема: видання розпоряджень та приписів щодо охорони пам`яток, припинення робіт на цих пам`ятках, їх територіях та у зонах охорони, якщо ці роботи проводяться за відсутності затверджених або погоджених з відповідним органом охорони культурної спадщини програм та проектів, передбачених Законом України «Про охорону культурної спадщини», дозволів або з відхиленням від них на підставі відповідних нормативно-правових актів органів охорони культурної спадщини вищого рівня; складання протоколів про адміністративні правопорушення та формування адміністративних справ у сфері охорони культурної спадщини на підставі відповідних нормативно-правових актів органів охорони культурної спадщини вищого рівня.

58. На підставі положень вищенаведених норм права можна дійти висновку про те, що ДІАМ України та Департамент є органами, уповноваженими здійснювати контроль та нагляд у сфері містобудівної діяльності, а Управління є органом, на який покладається здійснення повноважень у сфері охорони культурної спадщини на території міста Львова.

59. У зв`язку з вищезазначеним, прокурор звернувся до цих органів з листами від 17 серпня 2022 року № 14.51/04-16-5014вих-22, № 14.51./04-16-5015вих-22, № 14.51./04-16-5016вих-22, відповідь на які отримав: від ДІАМ - 23 серпня 2022 року, від Управління - 29 серпня 2022 року та від Департаменту - 19 вересня 2022 року. У листах-відповідях, зокрема зазначалося, що будь-які контрольні заходи цими органами не проводилися з огляду на положення пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 13 березня 2022 року № 303 «Про припинення заходів державного нагляду (контролю) і державного ринкового нагляду в умовах воєнного стану» припинено проведення планових та позапланових заходів державного нагляду (контролю) на період воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні».

60. З огляду на вищезазначене, а також враховуючи, що у цій справі, з огляду на особливість спірних правовідносин, для звернення з позовом мали значення висновок експерта від 9 травня 2022 року, протокол огляду місця події від 12 серпня 2022 року, а також отримання офіційної позиції від ДІАМ, Управління та Департаменту, Суд доходить висновку про те, що підстави для представництва інтересів держави (охоплюють у цій справі і суспільні інтереси) у суді виникли у прокурора з того моменту, коли він дізнався або повинен був дізнатися про невжиття протягом розумного строку органами, уповноваженими на здійснення функцій контролю у сфері містобудівної діяльності та охорони культурної спадщини, заходів щодо усунення виявленого у відповідних сферах порушення. У цій справі такі підстави виникли щонайскоріше з 23 серпня 2022 року, а тому Суд вважає, що звернення прокурора із позовом 28 жовтня 2022 року здійснено у межах трирічного строку, встановленого частиною другою статті 122 КАС України.

61. Суд враховує, що у постановах від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17, від 27 лютого 2020 року у справі № 240/2400/19, від 26 травня 2020 року у справі № 915/2385/18 та від 9 вересня 2020 року у справі № 12091/09/1570 Верховний Суд вказав на відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави у суді у разі недотримання ним встановленого порядку звернення до уповноваженого органу та отримання від останнього відповіді, а також зазначив, що це є підставою для повернення позову прокурору.

62. Стосовно посилання ОСОБА_1 у відзиві на касаційну скаргу прокурора на те, що висновки судів попередніх інстанцій про пропуск прокурором у цій справі строку звернення до суду узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 3 жовтня 2019 року у справі № 813/1998/18 та від 19 травня 2022 року у справі № 300/863/21, колегія суддів зазначає наступне.

63. У постанові від 3 жовтня 2019 року у справі № 813/1998/18 Верховний Суд погодився із судами попередніх інстанцій про те, що прокурором пропущено строк звернення до суду з огляду на те, що наявними у матеріалах справи доказами було встановлено, відповідь від уповноваженого у відповідній сфері органу була надана раніше, ніж це вказував прокурор у позові.

64. Так само у постанові від 19 травня 2022 року у справі № 300/863/21 Верховний Суд погодився із судами попередніх інстанцій про те, що вказані причини пропуску прокурором строку звернення до суду є неповажними, оскільки початок перебігу строку, встановленого для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень, не пов`язується з моментом створення такого суб`єкта чи наділення його відповідними функціями і компетенцією та не змінює порядку перебігу такого строку. У цій справі прокурор обґрунтовував поважність причин пропуску строку процесом реорганізації Державної екологічної інспекції.

65. На підставі вищезазначеного, Суд вважає, що у вищенаведених постановах Верховним Судом висновки про пропуск прокурором встановленого частиною другою статті 122 КАС України тримісячного строку звернення до суду зроблений за нерелевантних обставин справи тим, що встановлені у справі, що розглядається, а тому такі висновки не можуть бути застосовувані у цій справі.

66. Крім того, Суд нагадує, що встановлення строків звернення до адміністративного суду та залишення позовної заяви без розгляду на підставі їх пропуску не може слугувати меті легалізації триваючого правопорушення або здійснення незаконної діяльності.

67. Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 30 жовтня 2018 року у справі № 493/1867/17, від 22 січня 2019 року у справі № 201/9987/17(2-а/201/304/2017), від 5 квітня 2019 року у справі № 809/248/18, від 22 листопада 2019 року у справі № 1140/3136/18, від 29 листопада 2019 року у справі № 608/957/16-а, від 29 січня 2020 року у справі № 554/5119/16-а, від 18 лютого 2020 року у справі № 1840/3344/18, від 29 жовтня 2020 року у справі № 816/197/18, від 11 листопада 2020 року у справі № 640/19903/19 та від 1 червня 2022 року у справі № 460/100/21.

68. Суд у цій справі також зазначає про важливість сфери захисту інтересів держави (охоплюють у цій справі і суспільні інтереси), щодо якої звернувся прокурор, з огляду на наступне.

69. Зокрема, відповідно до статті 11 Конституції України держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури.

70. Статтею 54 Конституції України громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв`язку з різними видами інтелектуальної діяльності (частина перша цієї статті).

Частинами четвертою, п`ятою вищенаведеної норми Основного Закону України встановлено, що культурна спадщина охороняється законом; держава забезпечує збереження історичних пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами.

71. Конституція України також закріплює за кожним обов`язок не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки (стаття 66).

72. Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь регулює Закон України «Про охорону культурної спадщини» у преамбулі до якого зазначено, що об`єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, у межах її територіального моря та прилеглої зони, охороняються державою. Охорона об`єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

73. За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини»:

- історичне населене місце - населене місце, яке зберегло повністю або частково історичний ареал і занесене до Списку історичних населених місць України;

- історичний ареал населеного місця - частина населеного місця, що зберегла старовинний вигляд, розпланування та форму забудови, типові для певних культур або періодів розвитку;

- об`єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов`язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об`єкти (об`єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об`єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність.

74. Законом України «Про ратифікацію Рамкової конвенції Ради Європи про значення культурної спадщини для суспільства» від 19 вересня 2013 року № 581-VII Україною ратифіковано Рамкову конвенцію Ради Європи про значення культурної спадщини для суспільства.

75. Відповідно до преамбули до Рамкової конвенції Ради Європи про значення культурної спадщини для суспільства Сторони цієї Конвенції, у тому числі й Україна, наголошуючи, зокрема, на значенні й потенціалі розумного використання культурної спадщини як ресурсу сталого розвитку та якості життя в постійно мінливому суспільстві, посилаючись на різні документи Ради Європи, особливо на Європейську культурну конвенцію (1954 року), Конвенцію про охорону архітектурної спадщини Європи (1985 року), Європейську конвенцію про охорону археологічної спадщини (переглянуту) (1992 року) та Європейську ландшафтну конвенцію (2000 року), домовилась: визнавати індивідуальну та колективну відповідальність стосовно культурної спадщини; наголошувати на тому, що збереження культурної спадщини та її стале використання спрямовані на розвиток людського потенціалу та якості життя; уживати необхідних заходів для застосування положень Конвенції стосовно:

- ролі культурної спадщини у створенні мирного та демократичного суспільства, а також у процесах сталого розвитку культурного різноманіття та сприяння йому;

- найліпшої ефективної реалізації повноважень усіх відповідних громадських, інституційних та приватних учасників (пункти b), c), d) статті 1 Конвенції).

76. Згідно із статтею 5 Рамкової конвенції Ради Європи про значення культурної спадщини для суспільства Сторони зобов`язуються, зокрема: визнавати громадський інтерес до культурної спадщини відповідно до її значення для суспільства; підвищувати цінність культурної спадщини через її виявлення, вивчення, тлумачення, захист, збереження та представлення; сприяти захистові культурної спадщини як важливого фактору для спільних цілей сталого розвитку, культурного різноманіття й сучасної творчості; визнавати цінність культурної спадщини, яка знаходиться на територіях під їхньою юрисдикцією, незалежно від її походження; розробляти інтегровані стратегії для сприяння виконанню положень цієї Конвенції ( пункти a), b), e), f), g) цієї статті Конвенції).

77. Аналогічні зобов`язання передбачені статтею 4 Конвенції про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини (ратифіковано Указом Президії Верховної Ради № 6673-XI ( 6673-11 ) від 4 жовтня 1988 року), відповідно до якої кожна держава - сторона цієї Конвенції визнає, що зобов`язання забезпечувати виявлення, охорону, збереження, популяризацію й передачу майбутнім поколінням культурної і природної спадщини, що зазначена у статтях 1 і 2, яка перебуває на її території, покладається насамперед на неї. З цією метою вона прагне діяти як власними зусиллями, максимально використовуючи наявні ресурси, так і, за необхідності, використовувати міжнародну допомогу і співробітництво, якими вона може користуватися, зокрема, у фінансовому, художньому, науковому й технічному відношеннях.

78. Отже, згідно з вищенаведеними приписами правових норм національного законодавства і положень актів міжнародного права, ратифікованих Україною, культурна спадщина перебуває під охороною закону, а держава забезпечує збереження об`єктів, що становлять культурну цінність, до яких Закон України «Про охорону культурної спадщини» відносить й території, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність, зокрема, історичні ареали населених місць.

79. Збереження об`єктів культурної спадщини, їх охорона, яка полягає, у тому числі, у запобіганні їхньому руйнуванню або заподіянню шкоди, зокрема, у результаті здійснення несанкціонованої господарської (будівельної) діяльності, забезпеченні захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь, є одним із пріоритетних та головних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

80. При цьому Україною взято міжнародне зобов`язання визнавати громадський (суспільний) інтерес до культурної спадщини відповідно до її значення для суспільства, сприяти захистові культурної спадщини як важливого фактору для спільних цілей сталого розвитку, культурного різноманіття й сучасної творчості, визнавати цінність культурної спадщини, яка знаходиться на її території як в цілому, так і у певних населених пунктах - історичних населених містах України.

81. З метою захисту традиційного характеру середовища населених місць України та на виконання статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 2001 року № 878 затверджено Список історичних населених міст України (міста і селища міського типу), до якого внесено і місто Львів.

82. Частиною першою статті 13 Закону України «Про охорону культурної спадщини» встановлено, що об`єкти культурної спадщини незалежно від форм власності відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України за категоріями національного та місцевого значення пам`ятки. Порядок визначення категорій пам`яток встановлюється Кабінетом Міністрів України.

83. Згідно з частиною першою статті 14 Закону України «Про охорону культурної спадщини», занесення об`єкта культурної спадщини до Реєстру та внесення змін до нього (вилучення з Реєстру, зміна категорії пам`ятки) провадяться відповідно до категорії пам`ятки, зокрема, пам`ятки місцевого значення - рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини за поданням відповідних органів охорони культурної спадщини або за поданням Українського товариства охорони пам`яток історії та культури, інших громадських організацій, до статутних завдань яких належать питання охорони культурної спадщини, протягом одного місяця з дня одержання подання.

84. Пунктом 1 наказу Міністерства культури та інформаційної політики України «Про занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України» від 18 січня 2021 року № 14 (далі - наказ № 14), передбачено занести до Державного реєстру нерухомих пам`яток України за категорією місцевого значення об`єкти культурної спадщини, які взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності Законом України «Про охорону культурної спадщини» у Львівській області згідно з переліком, відповідно до додатку».

85. Оскільки у цій справі судами встановлено, що будівля за адресою: м. Львів, вул. Бортнянського, 55 є пам`яткою архітектури місцевого значення, яка занесена до Державного реєстру нерухомих пам`яток України згідно із наказом Міністерства культури та інформаційної політики України від 18 січня 2021 року № 14, під охоронним № 4091-Лв, то звернення прокурором з цим позовом до суду слугує меті захисту важливого державного та суспільного інтересу, зокрема у сфері охорони культурної спадщини та збереження пам`ятки архітектури місцевого значення.

86. Таким чином, у випадку звернення прокурора із позовом в інтересах держави положення частини другої статті 122 КАС України (для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня виникнення відповідних підстав) слід застосовувати з урахуванням вимог частини третьої та четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», які серед іншого, вимагають від прокурора перед зверненням до суду з позовом в інтересах держави довести, що відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює або неналежним чином здійснює захист законних інтересів держави, а також попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта владних повноважень; крім того лише у такій ситуації прокурор отримує право запитувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

87. Також колегія суддів враховує, що відповідно до правового висновку, сформульованого Верховним Судом у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 29 листопада 2022 року у справі № 240/401/19, судовий захист з боку адміністративного суду є найбільш ефективним механізмом захисту прав та інтересів громадян, інших фізичних та юридичних осіб, а також державних (суспільних) інтересів у випадку їх порушення з боку будь-якого суб`єкта, оскільки особливостями адміністративного судочинства є: заборона відмови в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини (частина четверта статті 6 КАС України); лише адміністративний суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, суспільних інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина друга статті 9 КАС України); лише адміністративний суд зобов`язаний вживати визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи (частина четверта статті 9).

88. На підставі вищезазначеного, Суд доходить висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій, повертаючи позов прокурору, неправильно застосували положення статей 121-123 КАС України та статті 23 Закону України «Про прокуратуру» у зв`язку з неврахуванням правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 26 травня 2020 року у справі № 915/2385/18 та від 17 вересня 2021 року у справі № 420/473/20.

89. Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

90. За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що касаційну скаргу заступника керівника Львівської обласної прокуратури слід задовольнити, ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

91. Оскільки колегія суддів направляє справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу заступника керівника Львівської обласної прокуратури задовольнити.

Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2023 року скасувати.

Справу за позовом Франківської окружної прокуратури міста Львова в інтересах держави в особі Державної інспекції архітектури та містобудування України, Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради, Департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про зобов`язання вчинити дії направити для продовження розгляду до Львівського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Я.О. Берназюк

Судді: Н.В. Коваленко

Т.Г. Стрелець