Рішення

від 01.06.2023 по справі 520/16748/13-ц

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ОДЕСИ

права № 520/16748/13-ц

Провадження № 2/947/1501/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.06.2023 року

Київський районний суд м. Одеси у складі головуючого судді Луняченка В.О.,

за участю : секретаря судового засідання Макаренко Г.М.

представника позивача адвоката Галайчук Г.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального провадження цивільну справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю « Факторингова компанія « Вектор Плюс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором , -

ВСТАНОВИВ:

До Київського районного суду м. Одеси 04.12.2013 року звернулось ТОВ «Факторингова компанія « Вектор Плюс» із позовом про стягнення з ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 заборгованості, у загальному розмірі 143852, 33 доларів США за кредитним договором №1501/1007/71-214 від 31.10.2007 року.

Заочним рішенням від 23.06.2014 року позовні вимоги були задоволені та стягнути солідарно з ОСОБА_1 , , ОСОБА_2 , , заборгованість за кредитним договором за № 1501/1007/71-214 від 31 жовтня 2007 року у загальній сумі 143852 (сто сорок три тисячі вісімсот п`ятдесят два) долара 33 (тридцять три) цента США, що за курсом НБУ станом на 26 листопада 2013 року еквівалентно 1293664 (один мільйон двісті дев`яносто три тисячі шістсот шістдесят чотири) грн. 00 коп., у тому числі: заборгованість за кредитом 58251 (п`ятдесят вісім тисяч двісті п`ятдесят один) долар 57 (п`ятдесят сім) центів США, що за курсом НБУ еквівалентно 465604 (чотириста шістдесят п`ять шістсот чотири) грн. 80 (вісімдесят) коп.; заборгованість за відсотками 28837 (двадцять вісім вісімсот тридцять сім) доларів 07 (сім) центів США, що за курсом НБУ еквівалентно 230494 (двісті тридцять тисяч чотириста дев`яносто чотири) грн. 70 (сімдесят) коп.; пеня 453712 (чотириста п`ятдесят три тисячі сімсот дванадцять) грн. 17 (сімнадцять) коп., а також було стягнуто з відповідачів судовий збір.

Ухвалою суду від 07.12.2020 року заочне рішення було скасовано та справа призначена до розгляду у загальному провадженні.

У зв`язку із повторним автоматизованим розподілом цивільної справи ( закінчення повноважень у головуючого ) ухвалою від 20.03.2023 року справу прийнято до провадження даним складом суду.

Як встановлено судом 31 жовтня 2007 року між Акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк» (правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк») та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір за № 1501/1007/71-214 про надання кредиту в сумі 86000 доларів США, з кінцевим терміном повернення 30 жовтня 2037 року, зі сплатою 12,50 % річних за користування кредитом.

З метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором, 31 жовтня 2007 року між банком та ОСОБА_2 був укладений договір поруки за № 1501/1007/71-214-Р-1, за яким поручитель зобов`язався нести солідарну відповідальність перед банком за своєчасне та повне виконання боржником ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором.

Банк виконав свої зобов`язання щодо надання ОСОБА_1 кредитних коштів.

Крім того 31 жовтня 2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено Договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Криворотенко Л.І., зареєстрований в реєстрі за № 6260, за яким Відповідач набула у власність квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

На виконання вищевказаних положень Кредитного договору, 31 жовтня 2007 року між АКБ «ТАС-КОМЕРЦБАНК» та ОСОБА_1 укладено Іпотечний договір № 1501/1007/71-214-Z-1, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Криворотенко Л.І., зареєстрований в реєстрі за № 6261.

Відповідно до п. 1 Іпотечного договору, вказаним договором забезпечується належне виконання Іпотекодавцем вимог Іпотекодержателя, що випливають з кредитного договору № 1501/1007/71-214 від 31.10.2007 року.

29 грудня 2009 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Несвітайло І.І. видано виконавчий напис № 212 про стягнення з ОСОБА_1 на користь AT «СВЕДБАНК» коштів у розмірі 830 080,86 грн.

Вказаний виконавчий напис про стягнення грошової суми з ОСОБА_1 , (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ), яка зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 на користь AT « Сведбанк» у розмірі 830080,86 грн. перебував на виконанні у державного виконавця Першого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції.

26 липня 2011 р. державним виконавцем було відкрито виконавче провадження.

У встановлений добровільний термін ОСОБА_1 вимоги виконавчого документу не виконала, що надало підстави для звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 46,4 кв.м., житловою площею 29,8 кв.м., що складалася в цілому з двох житлових кімнат, та належала на праві власності ОСОБА_1 .

Так, актом опису й арешту майна від 29.07.2011 р. накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 46,4 кв.м., житловою площею 29,8 кв.м., що складалася в цілому з двох житлових кімнат, та належала на праві власності ОСОБА_1 , яка зареєстрована згідно довідки КП «МБТ1 та РОН», за ОСОБА_1 на праві власності.

За таких обставин державним виконавцем згідно з актом опису й арешту майна від 29.07.2011 р. накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 , яка зареєстрована згідно іпотечного договору 1501/1007/71-214-2-1 від 31.10.2007 р., за ОСОБА_1 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 31.10.2007 р. за реєстр. № 6260, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Криворотенко Л.1. та зареєстрованого в Одеському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості 07.11.2007 р. за № 6447023 в книзі 537пр-62, запис № 593.

Відповідно до договору № 161090 від 02.11.2011 р. нерухоме майно, а саме: квартира АДРЕСА_1 загальною площею 46,4 кв.м., була підготовлена для подальшої реалізації на прилюдних торгах у порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження». Реалізація предмета іпотеки відбулась із дотриманням вимог Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати».

Відповідно до протоколу № 161090-1 від 09.12.2011 р. проведення прилюдних торгів по реалізації майна, належного ОСОБА_1 , яка мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , відбулися 09.12.2011 р. за місцем проведення: АДРЕСА_2 , ліцитатором ОСОБА_4 .

Стартова ціна лоту: 347305,00 грн. (триста сорок сім тисяч триста п`ять грн. 00 коп.).

Переможцем прилюдних торгів визначено ОСОБА_5 .

Ціна продажу становила триста сорок сім тисяч триста п`ять грн., 00 коп.

Розмір коштів, які повинен був внести переможець торгів включно за винятком раніше внесеного гарантійного внеску на розрахунковий рахунок відділу визначено на рівні 330 287,05 грн.

ОСОБА_5 перерахувала кошти у сумі 330 287,05 грн. згідно довідки головного спеціаліста відділу на рахунок першого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції р/р 37311001004658, код ЄДРПОУ 35048685, МФО 828011 в ГУДКУ у Одеській області.

За наслідками проведених дій щодо продажу іпотечного майна, державним виконавцем першого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції Слаблюк Ю.Ю. складено акт про реалізацію предмета іпотеки від 14.12.2011 року.

29 грудня 2011 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Юхневич М.М. на підставі акту державного виконавця про реалізацію предмету іпотеки видано ОСОБА_5 свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

28 листопада 2012 року між ПАТ «Сведбанк», який є правонаступником Акціонерного комерційного банку «ТАС-Комерцбанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» було укладено договір факторингу за № 15, відповідно до умов якого ПАТ «Сведбанк» відступив ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» право вимоги за кредитним договором за № 1501/1007/71-214 від 31 жовтня 2007 року.

Цивільний процесуальний кодекс України ( далі ЦПК України ) визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави ( ч.1 ст. 2 ЦПК України ).

Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, розглядаючи справи відповідно доКонституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовуючи при розгляді справ, зокрема,Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права ( ч.1,2 та 4 ст. 10 ЦПК України ).

На підставі ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до вимог п.4 ст. 264 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду.

Правовідносини пов`язані із зобов`язаннями за кредитним договором врегульовані Цивільним кодексом України ( далі ЦК України ).

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку.

Згідно зі ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 1050 ЦК України, якщо договором позики встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то, в разі прострочення повернення чергової частини, позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.

Статтею 598ЦКвизначено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до статті 599 ЦК зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Належним виконанням зобов`язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання.

При розгляд даної справи суд враховуючи факт здійснення звернення кредитором позасудового стягнення на предмет іпотеки, яким було забезпечені зобов`язання по кредитному договору №1501/1007/71-214 від 31.10.2007 року, враховує правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 22.02.2022 року при розгляді справи № 761/36873/18

Верховним Судом зазначено, що предметом дослідження Великої палати є врегулювання питання коли в одних справах суди касаційної інстанції дотримуються позиції, що після звернення стягнення на предмет іпотеки кредитні зобов`язання між сторонами є припиненими, а в інших - що у випадку недостатньої вартості предмета іпотеки для задоволення всіх вимог іпотекодержателя після позасудового врегулювання кредитор має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника.

ВП ВС прийшла до наступного правового висновку:

Цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань.

Зміст договору як угоди (правочину) складає сукупність визначених на розсуд сторін та погоджених ними умов, у яких закріплюються їх права і обов`язки, що складають зміст договірного зобов`язання (частина першастатті 628 ЦК України). При цьому зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (частина третя статті 509 ЦК України, пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

На забезпечення цих зобов`язань боржник або інша особа може надати а банк прийняти забезпечення у вигляді застави, поручительства або в іншому вигляді.

Окремим видом застави є іпотека (стаття 575 ЦК України). Метою іпотеки є надання кредитору додаткового до основного права вимоги звернення стягнення на майно.

Правовий механізм існування іпотеки як окремого інституту в зобов`язальних правовідносинах регулюється спеціальним законом - Законом України "Про іпотеку".

Відповідно до імперативно встановленого правила закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, а дія нормативно-правового акта в часі починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (тут і надалі положення Закону України "Про іпотеку" застосовуються в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

За змістом статті 3 Закону України "Про іпотеку" іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Інститут забезпечення виконання зобов`язання спрямований на підвищення гарантій забезпечення майнових інтересів сторін договору, належного його виконання, а також усунення можливих негативних наслідків неналежного виконання боржником взятих на себе зобов`язань. Тобто в разі невиконання або неналежного виконання умов цивільного договору на боржника покладається додаткова відповідальність, а в ряді випадків до виконання зобов`язання притягуються разом з боржником і треті особи.

За рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги (частина перша статті 6 Закону "Про іпотеку").

6.19.Диспозитивність регулювання акцесорних відносин виявляється в узгодженні сторонами в договорі:

- обсягу забезпечення майнових інтересів кредитора, який може бути узгоджений сторонами у відповідному договорі;

- строку дії іпотечного договору, впродовж якого може бути здійснено суб`єктивне цивільне право кредитора та виконано обов`язок іпотекодавцем.

6.20.Відтак за своєю природою іпотека сама по собі або разом з іншими забезпечувальними заходами покликана забезпечити виконання зобов`язань боржником у повному обсязі, а тому кредитор вправі та зобов`язаний здійснювати свої правомочності таким чином, щоб таке забезпечення було справедливим та здійснювалось з урахуванням інтересів обох сторін кредитного договору, не допускаючи створення заборгованості, що штучно перевищує забезпечувальні заходи.

6.21.Згідно із частиною першою статті 33 Закону України "Про іпотеку" в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

6.22.Відповідно до частини першої статті 36 Закону України "Про іпотеку" сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

6.23.Таким чином, способи задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора поділяються на: 1) судовий (на підставі рішення суду); 2) позасудовий (на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя), кожен з яких має власний правовий механізм реалізації.

6.24.Для реалізації іпотекодержателем своїх прав на задоволення вимог шляхом позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки і набуття права власності на нього за загальним правилом необхідні тільки воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку.

6.25.При цьому позивач не позбавлений відповідно до положень статей 38, 39 ЦК України можливості звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, ніж набуття права власності на нього, якщо це передбачено договором.

Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України "Про іпотеку" є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду на підставі застереження в іпотечному договорі або в окремому договорі, укладеному сторонами в порядку досудового врегулювання.

Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно в договорі.

Частиною третьою статті 36 Закону України "Про іпотеку" визначено, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку".

Кредитні правовідносини за своєю правової природою є договірними правовідносинами, тому на них у повній мірі розповсюджуються вимоги цивільного законодавства, зокрема неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом (принципи свободи договору; свободи підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судового захисту цивільного права та інтересу; справедливості, добросовісності та розумності, які передбаченістаттею 3 ЦК України).

Зазначені вимоги повною мірою вимагають від учасників правовідносин діяти не тільки відповідно до законодавства, а й у необхідних випадках за аналогією права (стаття 8), за звичаями ділового обороту (стаття 7); добросовісно, при здійсненні своїх прав утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускати дії з наміром завдати шкоди іншій особі, а також дій, що є зловживанням правом в інших формах; при здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільстватощо (стаття 13 ЦК України). Водночас особа не може бути примушена до дій, що не є обов`язковими для неї, або дій, що знаходяться поза межами актів цивільного законодавства або договору. При цьому особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (стаття 14 ЦК України).

Зазначені норми законодавства, які містять принципи цивільних правовідносин, спрямовують учасників цивільного обороту діяти добросовісно, у межах законодавства та договору, намагаючись використовувати свої права до того ступеня, щоб не порушити права іншої особи.

Зазначені принципи у кредитних правовідносинах можуть проявлятись у відповідальному відношенні кредитора до контролю за виконанням боржником своїх зобов`язань з метою недопущення створення такої заборгованості, що буде непропорційною та непосильною для боржника і поставить його в довгострокову залежність від кредитора, та в добросовісному виконанні боржником своїх зобов`язань щодо повернення отриманих коштіввідповідно до умов договору з метою недопущення настання неплатоспроможності кредитора за своїм зобов`язанням.

Порушення цього балансу добросовісної поведінки учасників кредитних правовідносин та встановлення судами недобросовісної поведінки може мати наслідком відмову в захисті порушеного права або покладання зобов`язань для відновлення права, порушеного недобросовісною поведінкою.

Враховуючи вищевикладене ВП ВС зазначила, що Вирішуючи виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування норми права, що міститься в частині четвертій статті 36 Закону України "Про іпотеку", Велика Палата Верховного Суду виходить з такого.

Підстави для припинення зобов`язання визначені у статтях 598-609 ЦК України. Разом з тим частина перша статті 598 ЦК України визначає, що зобов`язання може бути припинено і з підстав, визначених договором або законом, а отже, вказує на невичерпність переліку підстав припинення зобов`язання, наведених у ЦК України.

Зокрема, Закон України "Про іпотеку" як акт цивільного законодавства визначає правові підстави для припинення не тільки іпотеки як додаткового зобов`язання, а й основного зобов`язання, що випливає з кредитного договору.

Так, стаття 36 зазначеного Закону передбачає, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Частина четверта статті 591 ЦК України містить загальне правило, що якщо сума, одержана від реалізації предмета застави, не покриває вимоги заставодержателя, він має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника в порядку черговості відповідно до статті 112 ЦК України, якщо інше не встановлено договором або законом. Водночас частина четверта статті 36 Закону України "Про іпотеку" встановлює спеціальне правило, яке підлягає переважному застосуванню.

Відповідно до частини четвертої статті 36 Закону України "Про іпотеку" після звершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними.

Норма права, яка міститься в зазначеній частині Закону, передбачає недійсність вимог іпотекодержателя, які можуть виникнути до боржника після будь-якого позасудового врегулювання, зокрема після звернення стягнення на предмет іпотеки, а отже, має обмежувальний характер регулювання, тому не може тлумачитися розширено.

Із цього випливає неможливість для кредитора вимагати виконання боржником основного зобов`язання в розмірі, який перевищує визначену суб`єктом оціночної діяльності вартість такого предмета іпотеки, якщо кредитор (іпотекодержатель) звернув стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання за цією ціною (оберненням його у свою власність).

У той же час виходячи з розуміння зобов`язання як правовідношення, у якому боржнику належить юридичний обов`язок вчинити певну дію на користь кредитора (або ж утриматися від її вчинення), а також і право кредитора вимагати від боржника виконання такого обов`язку, відсутність кореспондуючого праву обов`язку призводить до припинення існування між кредитором та боржником цього зобов`язання в цілому, тобто до припинення зобов`язання з підстав, визначених законом.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що, допускаючи можливість задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, законодавець тим встановлює правило про те, що після завершення позасудового врегулювання, зокрема стягнення на предмет іпотеки, переданий боржником, будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними.

Позасудове звернення стягнення на предмет іпотеки вважається таким, що погашає всі вимоги кредитора до боржника, незалежно від того, чи перевищує вартість предмета іпотеки розмір вимог кредитора.

До такого висновку слід дійти з огляду на правову природу забезпечувальних заходів, спрямованість їх на повне забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором та добросовісність поведінки сторін кредитного договору. Велика Палата Верховного Суду вважає, що саме на кредитора законодавством покладено контроль за тим, щоб заборгованість за кредитним договором не перевищувала забезпечувальні заходи, і саме для цього законодавець передбачив спрощені процедури звернення стягнення на заставне майно та солідарну відповідальність поручителя з боржником. Незастосування цих заходів своєчасно тягне для кредитора негативні наслідки недобросовісності своїх дій.

Законодавець у такий спосіб встановив баланс між майновими правами та інтересами кредитора-іпотекодержателя і боржника, надавши можливість швидкого та ефективного задоволення його вимог, запобігаючи при цьому можливості зловживанням кредитором своїм становищем та вимагаючи добросовісної поведінки всіх учасників правовідносин.

Враховуючи обставини справи встановлені судом стосовно здійснення кредитором позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки, яким було забезпечені зобов`язання за кредитним договором №1501/1007/71-214 від 31.10.2007 року у повному обсязі та вищевказаний правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог кредитора по кредитному договору №1501/1007/71-214 від 31.10.2007 року, у зв`язку із виконання зобов`язань за вказаним договором.

Одночасно із цим , враховуючи вимоги ч.1 ст. 559 ЦК України, згідно якою порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, суд вважає що встановлення факту припинення зобов`язання по кредитному договору є підставою і для визнання факту припинення договору поруки а тому відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог і відносно поручителя.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 258,259, 263-265,268,273,354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія « Вектор Плюс» ( код ЄДРПОУ: 38004195, місцезнаходження: 01133, м. Київ, вул. Щорса, б.31 ) до ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_3 ) ) , ОСОБА_2 ( РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_4 ) про стягнення заборгованості, у загальному розмірі 143852, 33 доларів США за кредитним договором №1501/1007/71-214 від 31.10.2007 року.

Повне судове рішення буде складено протягом десяти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини.

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду шляхом подання до Київського районного суду м. Одеси або безпосередньо до апеляційного суду апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено 12.06.2023 року.

Суддя Луняченко В. О.