Рішення

від 14.12.2022 по справі 640/27739/20

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 грудня 2022 року м. Київ № 640/27739/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю

секретаря судового засідання Колодяжного В.Є., розглянувши у порядку письмового

провадження адміністративну справу

за позовомКомунального підприємства Київської обласної ради «Західне бюро технічної інвентаризації» доГоловного управління Державної податкової служби у Київській областіпро визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство Київської обласної ради «Західне бюро технічної інвентаризації» (далі - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Київській області (далі - відповідач), в якому просить суд визнати протиправними та скасувати прийняті Головним управлінням державної податкової служби у Київській області податкові повідомлення-рішення № 0000433305 від 29.09.2020 та № 0000443305 від 29.09.2020, прийняті на підставі акту про результати документальної позапланової виїзної перевірки Комунального підприємства Київської обласної ради «Західне бюро технічної інвентаризації» № 416/10-36-05-10/38274528 від 08.09.2020.

В якості підстав позову позивач зазначає, що податкові повідомлення-рішення № 0000443305, № 0000433305 від 29.09.2020 є протиправними та такими, що підлягають скасуванню. Зокрема позивач зазначає, що на думку перевіряючих не утримано та не перераховано податок на доходи фізичних осіб, з нібито отриманого додаткового блага працівником підприємства Школьним О.О. при списанні пального на автомобіль без надання для перевірки фіскальних чеків РРО на відпущене за талонами пальне на АЗС; посадовими особами ДПС в Київській області в ході перевірки встановлено випадки відображення у складі витрат оприбуткованих паливно-мастильних матеріалів (ПММ) без первинних документів, а саме відсутні чеки по РРО за період з 01.01.2017 по 31.12.2019 на загальну суму без ПДВ 237 757 грн.; придбання ПММ здійснювалося згідно умов договорів з ТОВ «Вєнтус Ресурс», ПП «Окко-бізнес Контракт», ТОВ «Глобал Сейл», умови яких передбачали 100% передплату; у період часу, що перевірявся, діяла Інструкція про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і в організаціях України, затверджена наказом Мінпаливенерго, Мінтрансзв`язку, Мінекономіки, Держспоживстандарту України від 20.05.2008 № 281/171/578/155; відповідно до цієї Інструкції визначено, що талон - це спеціальний талон, придбаний за умовами та відпускною ціною обумовленого номіналу, що підтверджує право його власника на отримання на АЗС фіксованої кількості нафтопродукту певного найменування і марки, які позначені на ньому; отже, оскільки передплата за пальне вже була проведена, сама заправка відбувається без будь-якої додаткової оплати та без додаткового оформлення саме розрахункової операції; відпуск нафтопродуктів за талонами, які попередньо оплачені у безготівковій формі, не є розрахунковими операціями і відповідно не потребує використання РРО; саме тому у позивача відсутні чеки по РРО за період з 01.01.2017 по 31.12.2019 на загальну суму 237 575 грн.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справу було передано судді Пащенку К.С.

01.12.2020 ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва було відкрито провадження в адміністративній справі № 640/27739/20 та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні без виклику учасників справи та проведення судового засідання.

31.12.2020 до Окружного адміністративного суду м. Києва від представника відповідача надійшов відзив на адміністративний позов, у якому останній зазначає, що не погоджується з позовними вимогами, вважає їх безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню виходячи з тощо, що відповідно до пп. 10.3.1.3 Інструкції № 281 облік реалізації нафтопродуктів ведеться через зареєстрований, опломбований у встановленому порядку та переведений до фіскального режиму роботи РРО з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій кожною АЗС, яка здійснює розрахунки із споживачами готівкою; відпуск нафтопродуктів за готівку у змінному звіті АЗС за формою № 17-НП; відтак, при відпуску палива за талонами/паливними картками здійснюється розрахункова операція, тому постачальник зобов`язаний провести її через РРО; через АЗС здійснюється саме роздрібний продаж нафтопродуктів, оскільки відпуск пального відбувається через паливо-, масло- та газороздавальні колонки; відповідно до пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 Податкового кодексу України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу; відповідно до пп. 168.1.2 п. 168.1 ст. 168 Податкового кодексу України податок сплачується (перераховується) до відповідного бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом; банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до відповідного бюджету.

15.02.2021 до Окружного адміністративного суду м. Києва від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якій останній зазначає, що паливно-мастильні матеріали було оплачено безготівковим шляхом, відтак така операція не потребує застосування РРО.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

На підставі направлень від 26.08.2020 № 1262, № 1263, № 1264, № 1265, виданих ГУ ДПС у Київській області, відповідно до пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, пп. 78.1.7 п. 78.1 ст. 78, п. 82.2 ст. 82 Податкового кодексу України у зв`язку з внесенням запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців про припинення державної реєстрації проведена позапланова виїзна документальна перевірка КП Київської обласної ради «Західне бюро технічної інвентаризації» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2017 по 01.09.2020, валютного законодавства за період з 01.01.2017 по 01.09.2020, з питань єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2017 по 01.09.2020, іншого законодавства за період з 01.01.2017 по 01.09.2020.

За результатами перевірки ГУ ДПС у Київській області складено акт про результати документальної позапланової виїзної перевірки КП Київської обласної ради «Західне бюро технічної інвентаризації» № 416/10-36-05-10/38274528 від 08.09.2020.

У висновках акту перевірки № 416/10-36-05-10/38274528 від 08.09.2020 зафіксовано, зокрема, наступні порушення:

1) пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168, пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України та встановлено неутримання та неперерахування податку на доходи фізичних осіб з виплачених коштів в сумі 62 388,21 грн., в т.ч. 2017 - 12 280,75 грн., 2018 - 20 758,45 грн., 2019 - 19 132,02 грн., за 1 півріччя 2020 - 10 217,00 грн.;

2) пп. 1.4 п. 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ, пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 Податкового кодексу України, в результаті чого не утримано та не перераховано суму військового збору, яка підлягає сплаті до бюджету, на загальну суму 4 261,52 грн., в т.ч. 2017 - 838,88 грн., 2018 - 1 417,93 грн., 2019 - 1 306,83 грн., за 1 півріччя 2020 - 697,88 грн.

Зокрема, в акті перевірки № 416/10-36-05-10/38274528 від 08.09.2020 зазначено, що на момент проведення перевірки не надано чеки РРО за період з 01.01.2017 по 01.09.2020 при списанні пального на автомобіль без надання для перевірки фіскальних чеків РРО на відпущене за талонами пальне на АЗС; згідно з даними бухгалтерського обліку, а саме із даними матеріальних звітів по рахунку 203, актах на списання палива за період з 01.01.2019 по 31.12.2019 списаного пального на власні службові автомобілі на загальну суму 237 575 грн.

В подальшому на підставі акта перевірки № 416/10-36-05-10/38274528 від 08.09.2020 прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000433305 від 29.09.2020, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на 58 017,99 грн. за податковим зобов`язанням та 43 513,49 грн. - за штрафними санкціями, та податкове повідомлення-рішення № 0000443305 від 29.09.2020, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з військового збору на 3 913 грн. за податковим зобов`язанням та 2 934,75 - за штрафними санкціями.

Не погоджуючись з правомірністю винесених податкових повідомлень-рішень № 0000433305 від 29.09.2020 та № 0000443305 від 29.09.2020, позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що викладена у його постанові від 14.04.2021 у справі № 2340/3024/18 (адміністративне провадження № К/9901/2378/19).

Статтею 7 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів осіб і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, суд зобов`язаний незалежно від підстав, наведених у позові, перевіряти оскаржувані рішення, дії та бездіяльність на їх відповідність усім зазначеним вимогам.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (п. 1.1 ст. 1 Податкового кодексу України).

Відповідно до пп. 14.1.54 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України дохід з джерелом їх походження з України - це будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Оподаткування доходів фізичних осіб регламентується розділом IV Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 163.1 ст. 163 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування резидента є: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.

Відповідно до п. «е» пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається вартість безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), визначена за правилами звичайної ціни, а також сума знижки звичайної ціни (вартості) товарів (робіт, послуг), індивідуально призначена для такого платника податку, крім сум, зазначених у підпункті 165.1.53 пункту 165.1 статті 165 цього Кодексу.

Згідно з пп. 14.1.47 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України додаткові блага - це кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов`язаний з виконанням обов`язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу).

Підпунктом 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України визначено, якщо додаткові блага надаються у не грошовій формі, сума податку об`єкта оподаткування обчислюється за правилами визначеними пунктом 164.5 цієї статті.

Відповідно до п. 164.5 ст. 164 Податкового кодексу України під час нарахування (надання) доходів у будь-якій негрошовій формі базою оподаткування є вартість такого доходу, розрахована за звичайними цінами, правила визначення яких встановлені згідно з цим Кодексом, помножена на коефіцієнт, який обчислюється за такою формулою: К = 100 : (100 - Сп), де К - коефіцієнт; Сп - ставка податку, встановлена для таких доходів на момент їх нарахування.

Пунктом 167.1 ст. 167 Податкового кодексу України передбачено, що ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2 - 167.5 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв`язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами.

Пунктом 168.1 ст. 168 Податкового кодексу України регламентуються питання оподаткування доходів, нарахованих (виплачених, наданих) платнику податку податковим агентом.

Відповідно до пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 Податкового кодексу України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

Відповідно до пп. пп. «а», «б» п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов`язані: своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок; б) подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до контролюючого органу за місцем свого розташування. Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку податковим агентом протягом звітного періоду. Запровадження інших форм звітності з зазначених питань не допускається.

Крім того, відповідно до п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.

Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу. Об`єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу. Ставка збору становить 1,5 відсотка від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту.

Нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 цього Кодексу, за ставкою, визначеною підпунктом 1.3 цього пункту.

Відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) збору до бюджету є особи, визначені у статті 171 цього Кодексу.

Платники збору зобов`язані забезпечувати виконання податкових зобов`язань у формі та спосіб, визначені статтею 176 цього Кодексу.

Звільняються від оподаткування збором доходи, що згідно з розділом IV цього Кодексу не включаються до загального оподатковуваного доходу фізичних осіб (не підлягають оподаткуванню, оподатковуються за нульовою ставкою).

Відповідно до п. 119.1 ст. 119 Податкового кодексу України неподання, подання з порушенням встановлених строків, подання не в повному обсязі, з недостовірними відомостями або з помилками податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, суми утриманого з них податку, а також суми, нараховані (виплачені) фізичним особам за товари (роботи, послуги), якщо такі недостовірні відомості або помилки призвели до зменшення та/або збільшення податкових зобов`язань платника податку та/або до зміни платника податку, - тягнуть за собою накладення штрафу.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, листа позивача № 610 від 01.09.2020, КП Київської обласної ради «Західне бюро технічної інвентаризації» надає послуги з виготовлення технічної документації на об`єкти нерухомого майна; має 2 структурних підрозділи, які розташовані в м. Обухів та м. Васильків; відокремлення офісів спричиняє транспортні витрати; підписання технічної документації здійснюється одним керівником в обох підрозділах; діяльність у сфері технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна вимагає обов`язкових виїздів техніка для здійснення замірів та огляду об`єкту нерухомості, щодо якого прийнято замовлення на виготовлення технічного паспорту. Також у листі зазначено, що КП Київської обласної ради «Західне бюро технічної інвентаризації» орендує автомобіль.

Для заправки орендованого автомобіля КП Київської обласної ради «Західне бюро технічної інвентаризації» укладалися договори на придбання палива.

Так, 26.09.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Вєнтус Ресурс» (Постачальник) та КП Київської обласної ради «Західне бюро технічної інвентаризації» (Покупець) укладено договір поставки № 10362.

Відповідно до п. 1.1 договору поставки № 10362 від 26.09.2017 Постачальник зобов`язується передати Покупцеві нафтопродукти відповідної якості, а Покупець оплачує і приймає нафтопродукти по бланках внутрішнього обігу (надалі - талони) Постачальника, в асортименті, кількості і за цінами, зазначеними у рахунку-фактурі або накладній, та/або акті прийому-передачі, що є невід`ємною частиною цього договору.

Відповідно до п. 1.3 договору поставки № 10362 від 26.09.2017 товар передається Постачальником для комерційного використання в господарській діяльності Покупця.

Відповідно до п. 3.1 договору поставки № 10362 від 26.09.2017 Покупець зобов`язується здійснити 100% попередню оплату вартості Товару, визначеної в рахунку-фактурі, на поточний рахунок Постачальника протягом 1 (одного) банківського дня з моменту отримання рахунку-фактури.

Відповідно до п. 3.6 договору поставки № 10362 від 26.09.2017 право власності на товар та ризик випадкової загибелі товару переходить від Постачальника до Покупця з моменту одержання товару на АЗС по талонах.

23.12.2014 між Приватним підприємством «Окко-бізнес Контракт» (Підприємство) та КП Київської обласної ради «Західне бюро технічної інвентаризації» (Клієнт) укладено договір купівлі-продажу нафтопродуктів № 39ОБКТЛ-0973.

Відповідно до п. 1.1 договору купівлі-продажу нафтопродуктів № 39ОБКТЛ-0973 від 23.12.2014 Підприємство (як Продавець) зобов`язується передати Клієнту (як Покупцеві) у власність нафтопродукти а саме бензин А-95, А-92, А-76/80, дизельне паливо, а Клієнт зобов`язується отримувати товар та повністю оплачувати вартість (ціну) товару.

Відповідно до п. 1.2 договору купівлі-продажу нафтопродуктів № 39ОБКТЛ-0973 від 23.12.2014 Підприємство (як Зберігач) зобов`язується зберігати придбаний Клієнтом у Підприємства Товар, а Клієнт (як Поклажодавець) зобов`язується оплатити вартість (ціну) зберігання придбаного ним товару.

Відповідно до п. 2.1 договору купівлі-продажу нафтопродуктів № 39ОБКТЛ-0973 від 23.12.2014 Підприємство зобов`язується передати Клієнту Товар у власність лише на підставі повної попередньої оплати товару та повної попередньої оплати вартості (ціни) зберігання товару.

Відповідно до п. 2.4 договору купівлі-продажу нафтопродуктів № 39ОБКТЛ-0973 від 23.12.2014 право власності на товар та всі ризики пошкодження чи втрати товару переходять від Підприємства до Клієнта у момент підписання уповноваженими представниками обох сторін видаткової накладної (накладної).

Відповідно до п. 2.6 договору купівлі-продажу нафтопродуктів № 39ОБКТЛ-0973 від 23.12.2014 після підписання сторонами видаткової накладної Підприємство видає Клієнту по акту приймання-передачі бланки-дозволи на кількість означеного та придбаного Клієнтом товару.

Відповідно до п. 2.7 договору купівлі-продажу нафтопродуктів № 39ОБКТЛ-0973 від 23.12.2014 товар повертається (видається) Клієнту зі зберігання лише на підставі та в обмін на бланки-дозволи, видані Підприємством Клієнту.

Відповідно до п. 2.8 договору купівлі-продажу нафтопродуктів № 39ОБКТЛ-0973 від 23.12.2014 протягом терміну (строку) зберігання право власності на товар від Клієнта до Підприємства не переходить.

02.07.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Глобал Сейл» (Постачальник) та КП Київської обласної ради «Західне бюро технічної інвентаризації» (Покупець) укладено договір поставки № 530.

Відповідно до п. 1.1 договору поставки № 530 від 02.07.2018 Постачальник зобов`язується передати Покупцеві нафтопродукти відповідної якості, а Покупець оплачує і приймає нафтопродукти по бланках внутрішнього обігу (надалі - талони) Постачальника, в асортименті, кількості і за цінами, зазначеними у рахунку-фактурі або накладній, та/або акті прийому-передачі, що є невід`ємною частиною цього договору.

Відповідно до п. 1.3 договору поставки № 530 від 02.07.2018 товар передається Постачальником для комерційного використання в господарській діяльності Покупця.

Відповідно до п. 3.1 договору поставки № 530 від 02.07.2018 Покупець зобов`язується здійснити 100% попередню оплату вартості Товару, визначеної в рахунку-фактурі, на поточний рахунок Постачальника протягом 1 (одного) банківського дня з моменту отримання рахунку-фактури.

Відповідно до п. 3.6 договору поставки № 530 від 02.07.2018 право власності на товар та ризик випадкової загибелі товару переходить від Постачальника до Покупця з моменту одержання товару на АЗС по талонах.

Таким чином, із змісту вищевказаних договорів вбачається така правова природа взаємовідносин сторін: 1) позивач придбаває пальне для використання у господарській діяльності, яке оплачується на умовах повної передплати (безготівково); 2) на таке придбане пальне позивачу видаються талони, які засвідчують факт придбання пального; 3) пальне продовжує зберігатися на АЗС постачальників до моменту, поки уповноважені особи позивача не пред`являть талони та не отримають певну частину пального із зберігання у АЗС в обмін на такі талони. Беззаперечним є той факт, що пальне придбавається і право власності на нього набуває саме КП Київської обласної ради «Західне бюро технічної інвентаризації».

В матеріалах справи наявні документи, якими підтверджується факт оплати КП Київської обласної ради «Західне бюро технічної інвентаризації» пального, зокрема: платіжне доручення № 605 від 01.08.2019 на загальну суму 8 307,00 грн.; платіжне доручення № 39 від 14.02.2017 на загальну суму 8 097,00 грн.; платіжне доручення № 109 від 03.04.2017 на загальну суму 8 097,00 грн.; платіжне доручення № 268 від 24.07.2017 на загальну суму 7 947,00 грн.; платіжне доручення № 302 від 28.08.2017 на загальну суму 7 497,00 грн.; платіжне доручення № 353 від 02.10.2017 на загальну суму 7 497,00 грн.; платіжне доручення № 378 від 30.10.2017 на загальну суму 8 517,00 грн.; платіжне доручення № 441 від 04.12.2017 на загальну суму 8 907,00 грн.; платіжне доручення № 1 від 03.01.2018 на загальну суму 9 237,00 грн.; платіжне доручення № 30 від 07.03.2018 на загальну суму 9 537,00 грн.; платіжне доручення від 01.02.2018 на загальну суму 9 777,00 грн.; платіжне доручення № 49 на загальну суму 9 147,00 грн.; платіжне доручення № 52 від 05.06.2018 на загальну суму 9 267,00 грн.; платіжне доручення № 66 від 02.09.2018 на загальну суму 9 207,00 грн.; платіжне доручення № 94 від 03.07.2018 на загальну суму 9 087,00 грн.; платіжне доручення № 130 від 03.09.2018 на загальну суму 9 237,00 грн.; платіжне доручення № 111 від 01.08.2018 на загальну суму 9 087,00 грн.; платіжне доручення № 143 від 01.10.2018 на загальну суму 9 777,00 грн.; платіжне доручення № 175 від 03.12.2018 на загальну суму 9 357,00 грн.; платіжне доручення № 155 від 01.11.2018 на загальну суму 9 897,00 грн.; платіжне доручення № 189 від 03.01.2019 на загальну суму 8 067,00 грн.; платіжне доручення № 226 від 28.02.2019 на загальну суму 7 947,00 грн.; платіжне доручення № 209 від 04.02.2019 на загальну суму 8 067,00 грн.; платіжне доручення № 256 від 03.05.2019 на загальну суму 8 997,00 грн.; платіжне доручення № 242 від 01.04.2019 на загальну суму 7 997,00 грн.; платіжне доручення № 279 від 03.06.2019 на загальну суму 8 547,00 грн.; платіжне доручення № 289 від 01.07.2019 на загальну суму 8 547,00 грн.; платіжне доручення № 325 від 01.10.2019 на загальну суму 8 247,00 грн.; платіжне доручення № 313 від 04.09.2019 на загальну суму 8 247,00 грн.; платіжне доручення № 702 від 01.11.2019 на загальну суму 10 996,00 грн.; платіжне доручення № 345 від 02.12.2019 на загальну суму 10 996,00 грн.; платіжне доручення № 436 від 05.12.2016 на загальну суму 7 497,00 грн.

Також в матеріалах справи наявні акти списання пального.

При проведенні документальної перевірки ГУ ДПС у Київській області дійшло висновку, що КП Київської обласної ради «Західне бюро технічної інвентаризації» при видачі талонів на паливно-мастильні матеріали працівникам підприємства та в подальшому обміну їх на відповідну кількість палива, повинно було вимагати від підзвітних осіб фіскальний чек РРО, тобто документ, що підтверджує саме використання талонів. Оскільки такі фіскальні чеки РРО під час перевірки не надані, то контролюючий орган прийшов до висновку, що вартість паливно-мастильних матеріалів, а саме талонів, які отримувались уповноваженою особою КП Київської обласної ради «Західне бюро технічної інвентаризації» без розрахункових документів, щодо підтвердження факту отримання палива з АЗС, по суті є доходом, у вигляді додаткового блага, отриманим працівником Школьним О.О. у натуральній (негрошовій) формі за період з 01.01.2017 по 31.11.2019 на загальну суму 237 575 грн., в т.ч.: 2017 рік - 55 925 грн., 2018 рік - 94 528 грн., 2019 рік - 87 122 грн.

З цього приводу суд акцентує увагу на такому.

Єдиний порядок організації та виконання робіт, пов`язаних з прийманням, транспортуванням, зберіганням, відпуском та обліком товарної нафти і нафтопродуктів регламентується Інструкцією про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженою наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики, Міністерства транспорту та зв`язку України від 20.05.2008 № 281/171/578/155 (далі за текстом - Інструкція № 281/171/578/155).

Відповідно до п. 3 Інструкції № 281/171/578/155 талон - це спеціальний талон, придбаний за умовами та відпускною ціною обумовленого номіналу, що підтверджує право його власника на отримання на АЗС фіксованої кількості нафтопродукту певного найменування і марки, які позначені на ньому.

Розрахунковий документ - це документ установленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів, купівлі-продажу іноземної валюти, надрукований у випадках, передбачених законодавством України, і зареєстрований у встановленому порядку реєстратором розрахункових операцій або заповнений вручну.

Проте, як вже зазначалося вище, для отримання талонів на заправку орендованого автомобіля КП Київської обласної ради «Західне бюро технічної інвентаризації» уклало договори із продавцями пального, а саме з ТОВ «Вєнтус Ресурс» (договір поставки № 10362 від 26.09.2017), з ПП «Окко-бізнес Контракт» (договір купівлі-продажу нафтопродуктів № 39ОБКТЛ-0973 від 23.12.2014) та з ТОВ «Глобал Сейл» (договір поставки № 530 від 02.07.2018). Всі ці договори були укладені на умовах повної передплати шляхом безготівкового перерахування коштів з поточного рахунку КП Київської обласної ради «Західне бюро технічної інвентаризації» на поточні рахунки продавців пального. Зазначене підтверджується банківською випискою, яка наявна в матеріалах справи, а також оформленими платіжними дорученнями. Саме за результатами таких безготівкових оплат позивачем були отримані талони на пальне, які можна було використати на конкретно визначених АЗС.

Для підприємства, яке здійснює свою діяльність з використанням значної кількості паливно-мастильних матеріалів, такий варіант заправки привабливий тим, що ціна за літр пального не змінюється з моменту отримання талонів до моменту заправки.

Бланк-дозвіл (талон) - це документ, який дозволяє його пред`явникові отримувати пальне на АЗС, є засобом одноразового використання, що забезпечує систему безготівкового відпуску пального на АЗС. Оскільки передоплата за пальне вже була проведена, сама заправка відбувається без будь-якої додаткової оплати. А тому, вона має відбуватися без проведення розрахунків через РРО на АЗС та без додаткового оформлення саме розрахункової операції.

В ухвалі Вищого адміністративного суду України від 24.01.2021 у справі № К-49367/09 суд підкреслив, що відпуск нафтопродуктів за талонами, які попередньо оплачені у безготівковій формі, не є розрахунковою операцією і, відповідно, не потребує використання реєстратора розрахункових операцій.

Враховуючи викладене вище, суд підкреслює, що вищевказане не суперечить вимогам Інструкції № 281/171/578/155, згідно якої касовий чек підтверджує факт продажу товарів (послуг), оскільки під час отримання водіями бензину за талонами, факт його продажу відбувся раніше - під час його оплати шляхом безготівкового перерахунку коштів, тому отримання за талонами раніше оплаченого палива не є продажем товару та розрахунковими операціями, оскільки водіями не сплачувались за нього готівкові кошти.

Відтак, суд погоджується з твердженнями позивача про те, що відпуск нафтопродуктів за талонами, які попередньо оплачені у безготівковій формі, не є розрахунковими операціями, і, відповідно, не потребує використання реєстратора розрахункових операцій.

Талон на бензин - це документ, який підтверджує право пред`явителя на одержання вже сплаченого палива на АЗС. Так як талони на бензин не є платіжними документами, тому операція, яка проводиться при видачі пального на АЗС при наданні талону або бланка дозволу, є поверненням власнику його майна (в спірному випадку - пального), і така операція не може вважатися розрахунковою операцією, оскільки пальне було оплачене в попередньому періоді.

Відповідно до п. п. 4, 5 ДСТУ 4303:2004 «Роздрібна та оптова торгівля. Терміни та визначення понять» роздрібна торгівля - це вид економічної діяльності в сфері товарообігу, що охоплює купівлю-продаж товарів кінцевому споживачеві та надавання йому торговельних послуг.

Оптова торгівля - це вид економічної діяльності у сфері товарообігу, що охоплює купівлю-продаж товарів за договорами поставки партіями для подальшого їх продажу кінцевому споживачеві через роздрібну торгівлю або для виробничого споживання та надавання пов`язаних із цим послуг.

Приписами ч. ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 656 Цивільного кодексу України предметом договору купівлі-продажу може бути майно (товар), яке є у продавця на момент укладення договору або буде створене (придбане, набуте) продавцем у майбутньому. Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав. Предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, відповідно до норм чинного законодавства України, талони (бланки-дозволи на відпуск нафтопродуктів, паливні та скретч-картки) можуть бути предметом договору купівлі-продажу.

За вказаними вище договорами з ТОВ «Вєнтус Ресурс» (договір поставки № 10362 від 26.09.2017), з ПП «Окко-бізнес Контракт» (договір купівлі-продажу нафтопродуктів № 39ОБКТЛ-0973 від 23.12.2014) та з ТОВ «Глобал Сейл» (договір поставки № 530 від 02.07.2018) позивач придбав паливно-мастильні матеріали за безготівковий розрахунок та отримав право на отримання на АЗС контрагентів-партнерів вже придбаного та оплаченого пального.

Отже, у емітента вказаних бланків-дозволів (талонів) на видачу паливно-мастильних матеріалів, як постачальника, виникає безумовний обов`язок забезпечити можливість отримання товару своїм покупцям - пред`явникам цих талонів.

Отже, контрагенти-постачальники видають на своїх АЗС за талонами позивачу паливно-мастильні матеріали, які вже були придбані ним за цінами, що були встановлені на момент придбання талонів.

Таким чином, контрагенти-постачальники позивача при отоварюванні паливних талонів на своїх АЗС здійснювали не роздрібну реалізацію нафтопродуктів кінцевим споживачам, а оптовий продаж нафтопродуктів емітентам паливних бланків-дозволів.

Поряд з цим, відповідно до ст. 2 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» розрахункова операція - це приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки - оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця.

Отже, відпуск пального за талонами на АЗС контрагентів ТОВ «Вєнтус Ресурс», ПП «Окко-бізнес Контракт» та ТОВ «Глобал Сейл» здійснюється за фактом пред`явлення талону, а самі картки (талони) не є засобом платежу, (вони підтверджують право його власника на отримання фіксованої кількості нафтопродукту певного найменування і марки, які зазначено на ньому, оплату за дані нафтопродукти вже було здійснено покупцем талона), у зв`язку з чим дата отоварювання паливної чи скретч-картки (талона) не є датою здійснення розрахункової операції за видані (отримані) паливно-мастильні матеріали.

На підтвердження того, що КП Київської обласної ради «Західне бюро технічної інвентаризації» використовувалось пальне у господарській діяльності підприємства позивачем надано суду акти списання пального. Натомість з акту перевірки вбачається, що контролюючому органу надано договір оренди автомобіля, наказ по підприємству на норми списання пального, звіт про списання палива та акти списання матеріалів.

Контролюючий орган в акті перевірки зазначає, щодокументи, які підтверджують використання (списання) пального за період з 01.01.2017 по 31.12.2019, надані до перевірки з порушенням норм чинного законоаства України, а саме п. 44.1 ст. 44, п. 85.2 ст. 85 Податкового кодексу України та інших.

Так, відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської та іншої звітності, що ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, підприємствами, їх об`єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності, установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету регламентується Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (далі - Положення № 88).

Відповідно до листа Міністерства інфраструктури України від 23.04.2013 № 4492/25/10-13 подорожній лист є основним документом первинного обліку роботи автотранспортних засобів, який підтверджує витрати, пов`язані із здійсненням перевезень (тобто в тому числі паливно-мастильних матеріалів), і як первинний бухгалтерський документ застосовується для бухгалтерського обліку відповідних господарських операцій, у тому числі списання витраченого палива і мастильних матеріалів. Списання фактично витраченого палива і мастильних матеріалів для транспортних засобів ведеться на підставі подорожніх листів згідно фактичної вартості витраченого палива і мастильних матеріалів з урахуванням положень Норм витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті, затверджених наказом Мінтрансу України від 10.02.1998 № 43.

Тобто, органами державної влади тривалий час подорожні листи визнавалися достатнім та належним первинним документом для підтвердження списання паливно-мастильних матеріалів в транспортній діяльності та при використанні автомобільного транспорту у господарській діяльності.

Форма подорожнього листа вантажного автомобіля була затверджена спільним наказом Мінтрансу України і Мінстату України від 29.12.1995 року № 488/346 «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля». Наказ Держкомстату України від 17.02.1998 року № 74, яким була затверджена типова форма первинного обліку роботи службового легкового автомобіля і Інструкція про порядок її застосування, втратив силу на підставі наказу Державної служби статистики України від 19.03.2013 року № 95. Однак факт скасування нормативно правового акту, яким затверджувалася форма подорожнього листа та встановлювалася обов`язковість його застосування, не означає, що цю форму заборонено використовувати.

Відповідно до роз`яснень, наданих Головним управлінням Міністерства доходів і зборів України у Сумській області в листі від 19.06.2013 № 1244/10/11-009, типова форма № 3 «Подорожній лист службового легкового автомобіля» також втратила чинність і не є обов`язковою для списання фактично-витрачених пально-мастильних матеріалів, але використання форми подорожнього листа не заборонене чинним законодавством і не суперечить загальним вимогам до первинних документів, передбаченим Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88.

Таким чином, з урахуванням того, що подорожній лист всебічно характеризує роботу автомобіля і водія з моменту їх виїзду з підприємства і до повернення, подорожній лист і надалі можна використовувати як первинний документ для списання фактично використаних пально-мастильних матеріалів.

Відповідно до п. 2.7 Положення № 88 первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади. Документування господарських операцій може здійснюватись із використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні містити обов`язкові реквізити чи реквізити типових або спеціалізованих форм.

Суб`єкти господарювання можуть (але не зобов`язані) застосовувати самостійно виготовлені бланки первинних документів, у тому числі подорожніх листів, які повинні містити обов`язкові реквізити або реквізити типових або спеціалізованих форм. Принцип диспозитивності господарської діяльності та презумпція правомірності рішення платника податків дозволяє стверджувати, що платник податків має право замість виготовлення власної форми бланку первинного документу, використовувати раніше використовувані документи на підприємстві, які фактично прирівнюються до виготовлених самостійно бланків.

Із урахуванням права суб`єкта господарювання використовувати навіть власними силами розроблену форму первинного документу, платник податків мав право використовувати для обліку використання паливно-мастильних матеріалів бланки подорожніх листів, незалежно від скасування законодавства, яким було затверджено цю форму подорожнього листа.

Як вбачається з тексту позовної заяви, КП Київської обласної ради «Західне бюро технічної інвентаризації» використовувало орендований автомобіль; щоденні маршрути пересування орендованого автомобіля фіксуються в подорожніх листах службового легкового автомобіля з зазначенням пробігу за день і витрати пального згідно нормативів. На загальну кількість витраченого пального, згідно подородніх листів, в останній день місяця формується акт списання.

Судом встановлено з акту перевірки, що під час проведення такої надавалися лише акти списання пального, проте подорожні листи не надавалися. З тверджень позивача, викладених в позовній заяві, вбачається, що такий первинний документ, як подорожній лист, складався у КП Київської обласної ради «Західне бюро технічної інвентаризації». Оскільки в матеріалах справи такі подорожні листи відсутні, а також вони не надавалися і під час проведення перевірки, то суд приходить до переконання, що позивачем належними та допустимими доказами не підтверджено факт списання паливно-мастильних матеріалів для цілей провадження господарської діяльності.

З огляду на вказане, суд погоджується з твердженнями податкового органу про те, що якщо витрати на паливно-мастильні матеріали не підтверджені належними первинними документами, але таке пальне отримне працівником позивача, то таке безоплатно отримане паливо працівником позивача можна кваліфікувати як додаткове благо, при наданні якого КП Київської обласної ради «Західне бюро технічної інвентаризації» як податковий агент працівника мав нарахувати та сплатити податок на доходи фізичних осіб та військовий збір.

Щодо донарахування штрафних санкцій, то суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 127.1 ст. 127 Податкового кодексу України ненарахування, неутримання та/або несплата (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

Ті самі дії, вчинені повторно протягом 1095 днів, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 50 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

Дії, передбачені абзацом першим цього пункту, вчинені протягом 1095 днів втретє та більше, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 75 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

Як вбачається з розрахунку штрафних (фінансових) санкцій за платежем податок на доходи фізичних осіб, який наявний в матеріалах справи, позивачу нараховано штраф за перше порушення у розмірі 25% суми податку на доходи фізичних осіб, за друге порушення - 50%, а за третє і всі наступні - 75%.

Верховний Суд у постанові від 11.08.2021 у справі № 640/18945/18 (адміністративне провадження № К/9901/403/21) зазначає, що правопорушенням за статтею 127 ПК України є бездіяльність податкового агента, тобто ненарахування, неутримання, несплата, неперерахування податку на доходи фізичних осіб до або під час виплати доходу. Таким чином, для застосування відповідальності у вигляді штрафних санкцій за статтею 127 ПК України слід з`ясувати, яка з подій сталась першою: виплата доходу чи сплата податку, хоча і з порушенням граничного строку сплати. Якщо до моменту виплати доходу на користь громадян податковий агент, хоча із порушенням передбаченого статтею 168 ПК України строку, сплачує суму податку, то застосуванню підлягає стаття 126 ПК України. Аналогічні наслідки мають місце у разі їх одночасної сплати. Якщо ж виплата доходу передувала сплаті податку, податковий агент має нести відповідальність на підставі статті 127 ПК України.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до змісту п. 127.1 ст. 127 Податкового кодексу України відповідальність за порушення, передбачене цієї статтею, може мати місце лише у разі, коли платник податків, в тому числі податковий агент, допустив бездіяльність щодо нарахування, утримання та/або сплати (перерахування) податків до або під час виплати доходу на користь іншого платника, тобто, взагалі не виконав зазначених обов`язків або сплата податку здійснюється після виплати доходу платнику податку.

Аналогічний висновок викладено Верховним Судом у його постанові від 07.02.2018 у справі № 813/5787/15 (провадження К/9901/1757/17).

Відтак, суд переконаний, що в спірному періоді позивачем допущено бездіяльність щодо не сплати ПДФО як податковим агентом з суми безоплатно наданого блага працівнику, відтак, застосування санкції за п. 127.1 ст. 127 Податкового кодексу України за вказаний період є правомірним.

Щодо розміру штрафної санкції, яка визначена контролюючим органом у розмірі 25% за несплату ПДФО вперше, у розмірі 50% за несплату ПДФО вдруге і 75% за несплату ПДФО втретє і надалі, то суд зазначає таке.

Відповідно до п. 115.1 ст. 115 Податкового кодексу України у разі вчинення платником податків двох або більше порушень законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) застосовуються за кожне вчинене разове та триваюче порушення окремо.

Приписами статті 127 Податкового кодексу України встановлено відповідальність платника податків, в тому числі податкового агента, саме за несплату (неперерахування) податків, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, при чому відповідність розміру штрафних санкцій за вчинення такого порушення визначається (обчислюється) з кількості разів допущених таких порушень протягом певного періоду часу.

Кожний встановлений контролюючим органом факт несплати податку до або під час виплати доходу є податковим правопорушенням.

Кваліфікуючою ознакою податкового правопорушення є повторність вчинення відповідного діяння, яке встановлюється у разі вчинення особою кількох правопорушень.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22.04.2021 у справі № 821/537/17 (адміністративне провадження № К/9901/40339/18).

Верховний Суд у своїй постанові від 21.01.2020 у справі № 820/11382/15 (адміністративне провадження № К/9901/19437/18) зазначає, що несплата (неперерахування) податковим агентом до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків є підставою для накладення штрафу згідно з ст. 127 ПК України. Розмір штрафних санкцій визначається з урахуванням кількості разів допущених податкових правопорушень, незалежно від того, чи виявлено такі порушення контролюючим органом в межах однієї перевірки.

Так, на підставі п. 127.1 ст. 127 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) можливе внаслідок неодноразового закінченого порушення, пов`язаного з ненарахуванням, неутриманням та/або несплатою (неперерахуванням) податку податковим агентом за певний податковий період, незалежно від того, чи виявлено ці порушення під час здійснення одного контрольного заходу.

Кваліфікуючою ознакою для застосування збільшеного розміру відповідальності є саме вчинення таких дій повторно (втретє) протягом 1095 днів та не залежить від того, чи зафіксовані ці епізоди в одному акті перевірки або в різних, а також від того, чи приймалось щодо платника раніше податкове повідомлення-рішення за ці порушення.

Визначені пунктом 127.1 статті 127 Податкового кодексу України санкції застосовуються не за сам факт повторного виявлення контролюючим органом порушень, а за повторне вчинення протиправних діянь у вигляді - ненарахування, неутримання та/або несплати (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом.

Аналогічний висновок викладено і Верховним Судом у постанові від 23.06.2020 у справі № 815/3092/16 (адміністративне провадження № К/9901/41667/18).

Аналогічні правила нарахування санкцій передбачені і за несплату податковим агентом військового збору.

Відтак, підсумовуючи все викладене вище в сукупності, суд прийшов до переконання, що податкові повідомлення-рішення № 0000433305 від 29.09.2020 та № 0000443305 від 29.09.2020, прийняті на підставі акту про результати документальної позапланової виїзної перевірки Комунального підприємства Київської обласної ради «Західне бюро технічної інвентаризації» № 416/10-36-05-10/38274528 від 08.09.2020, є правомірними.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частинами 1 та 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у п. 50 рішення від 13.01.2011 (остаточне) по справі «Чуйкіна проти України» (case of Chuykina v. Ukraine) (Заява № 28924/04) зазначив, що суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. The United Kingdom), пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог п. 1 ст. 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для п. 1 ст. 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10.07.2003, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).

Аналіз наведених норм у їх сукупності дає підстави для висновку про те, що завданням судочинства є вирішення судом спору з метою ефективного захисту порушеного права.

Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Виходячи зі змісту статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

Рішенням ЄСПЛ від 19.04.1993 у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути почуті, тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 (справа № 802/2236/17-а).

З огляду на все викладене вище та виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд доходить висновку, що позовні вимоги Комунального підприємства Київської обласної ради «Західне бюро технічної інвентаризації» не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з платіжного доручення № 1767 від 17.11.2020, позивачем за подачу позову до Окружного адміністративного суду м. Києва сплачено судовий збір у розмірі 2 102,00 грн.

Враховуючи, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, то відсутні правові підстави для стягнення судових витрат з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 1, 2, 9, 72-78, 241-246, 250 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Комунального підприємства Київської обласної ради «Західне бюро технічної інвентаризації» - відмовити повністю.

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма часниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя К.С. Пащенко