Рішення

від 06.07.2023 по справі 501/843/21

ІЛЛІЧІВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Дата документу 06.07.2023

Справа № 501/843/21

2/501/710/23

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2023 року Іллічівський міський суд Одеської області в складі:

головуючого - судді Пушкарського Д.В.,

за участю:

секретаря судового засідання - Тимко М.Л.,

розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі Іллічівського міського суду Одеської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 (третя особа служба у справах дітей виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області) про визначення місця проживання дітей, та про зміну способу стягнення аліментів, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду позовною заявою в якій з урахуванням змін та уточнень в остаточній редакції (а.с.2-8, 74-75, 81, 118-119, 120-122) просить визначити місце проживання неповнолітніх дочок ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з нею, ОСОБА_1 , та змінити спосіб стягнення аліментів з 1/3 частини заробітку (доходу) на двох дітей, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку щомісячно, починаючи з 02.09.2020 року до досягнення дітьми повноліття на тверду грошову суму у розмірі 15000 гривень щомісячно.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначила, що вона та ОСОБА_5 є батьками малолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 . Дочки проживають разом з матір`ю. Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 14 липня 2021 року шлюб між ними був розірваний. Наказом від 24.09.2020 року Ірпінського міського суду Київської області було стягнуто з ОСОБА_2 , на утримання дітей до досягнення їх повноліття аліменти у розмірі 1/3 частини заробітку (доходу) на двох дітей, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку щомісячно.

У позовній заяві позивач також зазначає, що згоди щодо визначення місця проживання дітей між нею та відповідачем немає, оскільки між ними постійно виникають конфлікти, що порушує права дітей.

Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Артем`єва К.М. надала заяву в якій позовні вимоги підтримала та просила задовольнити з підстав, викладених у позові. Позов просила розглянути без присутності позивача та представника.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, про причини неявки не сповістив, відзив на позов не надав.

Відповідно до положень ст.280 ЦПК України, судом постановлено ухвалу про заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.

Представник третьої особи служби у справах дітей Виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області надав висновок та надіслав заяву про розгляд справи за його відсутністю.

Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.

Відповідно до ч.1 ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Вказані норми кореспондуються із нормами Сімейного Кодексу України.

Статтею 161 СК України визначено порядок вирішення спору між матір`ю та батьком щодо місця проживання малолітньої дитини.

Відповідно до роз`яснень, наданих Верховним Судом України в п.18 Постанови Пленуму № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», при вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з`ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати.

Судам слід враховувати також положення ст. 160 СК України, якою передбачено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків, яка досягла десяти років, за спільною згодою батьків та самої дитини, а місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

За змістом статті 31 ЦК України малолітньою особою є дитина віком до чотирнадцяти років.

Відповідно до ч. 4 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає. Місце проживання дитини цього віку визначається за згодою батьків. При цьому не має значення, чи знаходяться батьки у шлюбі між собою, чи проживають вони спільно. Крім того, питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватися не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все з урахуванням прав та законних інтересів дитини - її права на належне батьківське виховання, яке повною мірою може бути забезпечене тільки обома батьками; права на безперешкодне спілкування з кожним з батьків, здійснення обома батьками якого є запорукою нормального психічного розвитку дитини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками малолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії серія НОМЕР_2 .

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 14 липня 2021 року шлюб між позивачем та відповідачем був розірваний.

Згідно акту обстеження про факт проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , встановлено, що умови проживання дітей задовільні, діти проживають в окремій кімнаті квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Дану квартиру позивач орендує. Позивач зареєстрована разом з дітьми за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно педагогічної характеристики, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зарахована у перший клас. ОСОБА_4 відвідує дитячій садочок.

Виконавчий комітет як орган опіки та піклування вважає за доцільне визначити місце проживання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з матір`ю ОСОБА_1 .

З аналізу норм сімейного законодавства вбачається, що у тому разі, коли батьки дитини спільно не проживають, право визначати місце проживання дитини залишається за кожним з батьків. Питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватись не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все, з урахуванням прав та законних інтересів дитини.

Відповідно до ст.ст.18, 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У п.1 ст.9 вказаної Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (ч. 1 ст. 3 Конвенції).

Місце проживання малолітньої дитини з одним із батьків визначається або за місцем проживання матері чи батька, або за конкретною адресою.

Відповідно до статті 160 Сімейного кодексу України (далі - СК) місце проживання дитини, яка не досягла 10 років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла 10 років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла 14 років, визначається нею самою.

Із системного тлумачення ч.1 ст.3, ст.9 Конвенції про права дитини, ч.ч.2 і 3 ст.11 Закону України «Про охорону дитинства», ст.161 СК України випливає, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати передусім інтереси дитини. Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини.

Таким чином, в судовому засіданні встановлено, що на даний час визначення місця проживання дітей разом з матір`ю не суперечитиме їх інтересам, суд приходить до висновку про задоволення заявлених вимог ОСОБА_1 про визначення місця проживання дітей на даний час разом з нею.

Відповідно до ч.3 ст.181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Судом встановлено, що відповідно до наказу від 24.09.2020 року по справі №367/5669/20 було стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини заробітку (доходу) на двох дітей, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку щомісячно, починаючи з 02.09.2020 року до досягнення дітьми повноліття.

Судом встановлено, що відповідач працював на ФОП ОСОБА_6 ЄРДПОУ НОМЕР_3 на посаді комплектувальник товарів меблів з 03.09.2020 року, звільнений за власним бажанням з 29.12.2022 року.

Відповідно до виписки по рахунку, якій відкритий у банку АТКБ «Приватбанк» на ім`я відповідача - ОСОБА_2 , за період 16.03.2013 по 13.10.2022 рік відповідач має постійний дохід, за даний період у розмірі 1929966,79 гривень.

Відповідно до частини першої статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення для справи.

Згідно з частиною першою статті 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них.

У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз`яснено, що відповідно до статті 192 СК України розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них. У новому розмірі аліменти сплачуються з дня набрання рішенням законної сили.

У пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз`яснено, що за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом. Згідно з частиною третьою статті 181 СК України аліменти на дитину присуджуються в частці від заробітку (доходу) її матері, батька (стаття 183 цього Кодексу) або в твердій грошовій сумі (стаття 184 СК України) і виплачуються щомісячно.

Згідно із частиною третьою статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Відповідно до частини першої статті 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися, як аліменти на дитину, визначається судом.

У правовій позиції Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі за №6-143цс13 колегія суддів дійшла висновку про те, що з огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями статті 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою й зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів у певній твердій грошовій сумі та навпаки).

При розгляді позовів, заявлених із зазначених підстав, застосуванню підлягає не тільки стаття 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов`язку батьків утримувати своїх дітей (статті 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», статті 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», статті 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).

При цьому підстави визначення розміру аліментів у частках до заробітку (доходу) або у твердій сумі визначаються з урахуванням як положень статті 182 СК України, так і положень статей 183, 184 СК України.

Враховуючи зміст статей 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.

Сімейний кодекс України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов`язує їх зі способом присудження (частина третя статті 181 СК України). Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Також суд вважає правомірними вимоги позивача про зміну розміру аліментів та стягнення їх у твердій грошової сумі, оскільки відповідно до ст.184 ч.1 СК України - якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення, суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі.

Таким чином, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині зміни розміру аліментів та стягнення їх у твердій грошової сумі з відповідача, який має постійний дохід, та не спростував цих доводів, якими позивач обґрунтовувала підстави зміни розміру аліментів та наявність у нього постійного доходу.

Вирішуючи питання щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу у розмірі 10000 грн., суд враховує наступне.

В силу вимог п.6 ч.1 ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат

За змістом положень ч.ч.1, 3 ст.133 ЦПК України, судові витрати зокрема складаються з витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Положеннями ч.1 ст.137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Представником позивача до суду надано ордер ОД № 441600, Договір № 14 про надання правової допомоги від 22.03.2021 року, акт виконаних робіт №1 від 17.01.2022 року, відповідно до якого вартість робіт за договором становить 10000,00 грн. та квитанцію про сплату витрат на правничу допомогу в сумі 10000,00 грн. (а.с.112а).

Згідно з вимогами ч.6 ст.141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Так, відповідно до п.3. ч.1 ст.5 ЗУ «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються, в тому числі, позивачі у справах про збільшення розміру аліментів.

Таким чином, відповідно до вимог ст.141 ЦПК України, з відповідача також підлягає стягненню судовий збір на користь держави у розмірі 908,00 гривень.

Згідно з ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судові витрати, а саме: судовий збір, що складає 908,00 грн., сплачений позивачем при зверненні до суду та на правничу допомогу у розмірі 10000,00 гривень.

Керуючись ст.ст.263-265 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 (третя особа служба у справах дітей виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області) про визначення місця проживання дітей, та про зміну способу стягнення аліментів, - задовольнити.

Визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з матір`ю ОСОБА_1 .

Змінити спосіб стягнення аліментів, визначений судовим наказом Ірпінського міського суду Київської області від 24.09.2020 по справі №367/5669/20, та стягувати щомісячно з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_5 аліменти на утримання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 15000,00 грн. (п`ятнадцять тисяч гривень), починаючи з дня набрання рішенням суду законної сили і до досягнення дітьми повноліття.

Стягнути з ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 , на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 908,00 гривень, та витрати на правничу допомогу в розмірі 10000,00 гривень.

Стягнути з ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 , на користь держави судовий збір в розмірі 908,00 гривень.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення може бути оскаржене позивачем в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя