Рішення

від 28.06.2023 по справі 902/492/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"28" червня 2023 р. Cправа № 902/492/23

Господарський суд Вінницької області у складі судді Маслія І.В., при секретарі судового засідання Глобі А.С.,

За участю представників:

позивача Стельмаха Ю.М., довіреність №б/н від 14.02.2023 (в режимі ВКЗ);

відповідача не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Каролінський елеватор" (вул. Привокзальна, 7, с. Кароліна, Немирівський р-н, Віницька обл., 22850)

до: Фермерського господарства "Зірка Люкс" (с. Вишківці, Немирівський р-н., Вінницька обл., 22840)

про стягнення 397 860,80 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Каролінський елеватор" звернулось до Господарського суду Вінницької області з позовом до Фермерського господарства "Зірка Люкс" про стягнення 397 860,80 грн заборгованості, з яких: 203 819,28 грн - основного боргу, 10 012,17 грн - 3% річних, 114 280,43 грн - пені та 69 748,92 грн - інфляційних витрат.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов Договору складського зберігання зерна №37 від 20.10.2021, в частині повної оплати за отримані послуги.

Ухвалою суду від 11.04.2023 відкрито провадження у справі №902/492/23 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 08 травня 2023 року.

04.05.2023 на адресу суду надійшла заява представника позивача №б/н від 04.05.2023 про участь у судовому засіданні 08.05.2023 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою суду від 05.05.2023 задоволено вище вказану заяву представника позивача.

На визначену судом дату в судове засідання 08.05.2023 з`явився представник позивача, яка приймала участь в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

За наслідками судового засідання, суд протокольними ухвалами відклав підготовче засідання на 05.06.2023 о 10:00 год. та задовольнив усне клопотання представника позивача про проведення наступного судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Враховуючи неявку у судове засідання представника відповідача, суд ухвалою від 09.05.2023 повідомив останнього про дату, час та місце наступного судового засідання у порядку визначеному ст. 120, 121 ГПК України.

05.06.2023 до суду від представника позивача надійшла заява про проведення підготовчого засідання за відсутності представника позивача та закриття підготовчого провадження з призначенням розгляду даної справи по суті.

На визначену судом дату в судове засідання 05.06.2023 представники сторін не з`явились.

Ухвалою суду від 05.06.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу для судового розгляду по суті на 28 червня 2023 р., крім того, в даній ухвалі судом встановлено, що відповідач не одержує ухвали суду за адресою зазначеною у витязі з ЄДРЮОФОПтаГФ, тому постановлено розмістити оголошення на веб-порталі судової влади (сайт Господарського суду Вінницької області) про розгляд зазначеної справи, в якій відповідачем є Фермерське господарство "Зірка Люкс".

14.06.2023 на адресу суду надійшла заява представника позивача №б/н від 14.06.2023 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою суду від 15.06.2023 задоволено вище вказану заяву представника позивача.

Судове засідання 28.06.2023 проведено в режимі відеоконференції з представником позивача.

Відповідач правом участі свого представника в судовому засіданні не скористався, вимог ухвал суду щодо подачі відзиву не виконав. Про дату час та місце розгляду справи повідомлявся в установленому законом порядку.

Ухвали суду, направлялись на адресу відповідача зазначену у Витязі з ЄДРЮО ФОПтаГФ: с. Вишківці, Немирівський р-н., Вінницька обл., 22840. Конверти з ухвалами повернуті до суду з відміткою поштового відділення «адресат відсутній за вказаною адресою».

Листом Міністерства юстиції України від 06.08.2014 р. № 404-0-2-14/8.1 «Щодо визначення терміну "місцезнаходження юридичної особи"» повідомлено, що згідно зі статтею 17 Закону в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (далі - ЄДР) щодо юридичної особи мають міститися відомості, зокрема, про місцезнаходження юридичної особи. Відповідно до частини першої вищезазначеної статті Закону відомості про юридичну особу включаються до ЄДР шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору. Форми реєстраційних карток, затверджені наказом Міністерства юстиції України від 14 січня 2011 року № 3178/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 19 жовтня 2011 року за № 1207/19945, містять поля для зазначення відомостей про місцезнаходження юридичної особи. Відповідно до статті 1 Закону місцезнаходження юридичної особи - адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені. Водночас статтею 93 Цивільного кодексу України передбачено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку. Слід враховувати, що норми чинного законодавства оперують поняттями "місцезнаходження юридичної особи" і не містять визначень щодо "фактичної" чи "юридичної" адреси юридичної особи. Законом України від 3 березня 2005 року № 2452 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" внесені зміни до статті 88 Цивільного кодексу України, частин другої та четвертої статті 57 Господарського кодексу України, які передбачають виключення відомостей про місцезнаходження юридичної особи із переліку відомостей, що мають обов`язково міститися в установчих документах юридичної особи. При цьому частиною першою статті 88 Цивільного кодексу України передбачено, що у статуті товариства вказуються найменування юридичної особи, органи управління товариством, їх компетенція, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до товариства та виходу з нього, якщо додаткові вимоги щодо змісту статуту не встановлені цим Кодексом або іншим законом. Вимоги до змісту статуту господарського товариства встановлені статтею 4 Закону України "Про господарські товариства", відповідно до положень якої відомості про місцезнаходження товариства мають міститися в установчих документах. Водночас частиною третьою статті 8 Закону встановлено, що установчі документи (установчий акт, статут або засновницький договір, положення) юридичної особи повинні містити відомості, передбачені законом. Відповідальність за відповідність установчих документів законодавству несуть засновники (учасники) юридичної особи. Відповідно до частини першої статті 27 Закону однією з підстав для відмови у проведенні державної реєстрації, які застосовуються і при державній реєстрації змін до установчих документів, є, зокрема, невідповідність установчих документів вимогам частини третьої статті 8 цього Закону.

Ураховуючи вищевикладене, у разі відсутності в установчих документах товариства відомостей про його місцезнаходження державний реєстратор відмовляє у проведенні державної реєстрації юридичної особи (змін до установчих документів) на підставі невідповідності установчих документів вимогам частини третьої статті 8 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців".

Відповідно до ч.3,7 ст. 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.05.2018 р. у справі № 910/15442/17.

Крім того, як зазначалось вище судом для належного повідомлення відповідача про розгляд справи в суді розміщено оголошення на веб-порталі судової влади (сайт Господарського суду Вінницької області) про розгляд зазначеної справи, в якій відповідачем є Фермерське господарство "Зірка Люкс".

Враховуючи положення ст. 13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав.

Подальше ж відкладення розгляду справи призведе до затягуванню судового процесу і є порушенням приписів статті 42 ГПК України, зокрема, стосовно виявлення поваги до суду та до інших учасників судового процесу; сприяння своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд їх задовольнити та здійснювати нарахування та стягнення пені до виконання рішення суду на підставі ч. 10 ст. 238 ГПК України.

За частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічна норма міститься у частині 9 статті 165 ГПК України.

Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів частини 9 статті 165 та частини 2 статті 178 ГПК України.

Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 28.06.2023 судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 6 ст. 233 ГПК України.

Розглянувши надані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно та повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

20.10.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Каролінський елеватор" (позивач, за Договором Зерновий склад) та Фермерським господарством "Зірка Люкс" (відповідач, за Договором Поклажодавець) укладено Договір № 37 складського зберігання зерна (надалі Договір), відповідно до п. 1.1. якого в порядку та на умовах передбачених даним Договором Поклажодавець зобов`язаний здійснити поставку та/ або передати на зберігання зернові, олійні, насіннєві культури (надалі - зерно), оплатити послуги Зернового складу і забрати зерно із зберігання, а Зерновий склад, який є власником зерносховищ і має чинний сертифікат відповідності послуг зі зберігання зерна, та є зобов`язаним прийняти, зберігати та відпустити зерно на умовах даного договору, відповідно до чинного законодавства України та згідно з Інструкцією № 661 від 13 .10. 2008 року «Про ведення обліку та оформлення операцій з зерном і продуктами його переробки на хлібоприймальних підприємствах».

Якість зерна, яке передає Поклажодавець Зерновому складу на зберігання, як і те, що видається Зерновим складом зі зберігання, повинна відповідати державним стандартам та підтверджуватися посвідченням про якість, яке видається Зерновим складом (п. 2.1 Договору).

Поклажодавець, або Зерновий склад має право вимагати проведення перевірки його якості. Витрати, пов`язані з проведенням перевірки якості зерна, несе сторона, що її зажадала. У разі виникнення спорів щодо якості зерна, Поклажодавець має право провести незалежну перевірку якості зерна (п. 2.4. та п. 2.5. Договору).

Зерновий склад приймає від Поклажодавця зерно фактичної якості на умовах знеособленого та/або відокремленого зберігання (але не вище обмежувальних кондицій для зерна, яке кладеться на зберігання), забезпечує кількісне та якісне зберігання зерна та здійснює відпуск його Поклажодавцю за першою вимогою, але у порядку першочерговості. Зерновий склад приймає зерно за фізичною вагою на вазі Зернового складу, визначає його якість за технічними показниками, після цього визначає шляхом розрахунку його залікову вагу до кондицій стійкого зберігання, визначених в п.3.3. цього договору, але не вище фізичної. Залікова вага - розрахункова величина маси зерна, яка використовується для розрахунку плати за зберігання. Зерновий склад надає Поклажодавцю додаткові послуги зі зберігання зерна для уникнення псування і втрати якості. Зерновий склад приймає зерно з умовою подальшої доробки та сушки за рахунок Власника та здійснює перерахунок фізичної ваги у залікову (п. 3.1. - 3.3. Договору).

Зерновий склад видає Поклажодавцю складські документи (реєстр накладних, складська квитанція) на зерно не пізніше наступного робочого дня після прийняття зерна на зберігання та на вимогу Поклажодавця - аналізну картку ф.47, просте (або подвійне складське свідоцтво). При відвантаженні зерна Поклажодавець отримує товаро транспортну накладну на кожен автомобіль (або пропуск на вагони), якісне посвідчення ф 42 та копії протоколів досліджень партій зерна, що відвантажується, на показники безпеки та інші необхідні документи, які підтверджують якість відповідно до вимог чинного законодавства. Після вибуття усієї партії кожної культури зерна Поклажодавця зі зберігання, Зерновий склад надає Поклажодавцю акти-розрахунки партій, а на вимогу Поклажодавця - копії актів зачистки партій. У випадку відображення у актах відходів 1-2 категорії (малоцінних), Поклажодавець зобов`язаний забрати їх із Зернового складу протягом 15 днів після отримання письмового повідомлення Зернового складу. Відходи 1-2 категорії через підвищену смітну домішку не можуть зберігатись, тому Зерновий склад має право знищити їх, якщо Поклажодавець не забере їх у встановлені терміни (п. 3.4. та п. 3.5 Договору).

Поклажодавець зобов`язаний своєчасно розраховуватися за надані йому послуги з приймання, зберігання, відвантаження та надання додаткових послуг, пов`язаних із зберіганням зерна відповідно до умов п. 4. Після закінчення строку зберігання зерна. Поклажодавець зобов`язаний забрати зерно у Зернового складу за вирахуванням втрат Зерна після доробки та зберігання відповідно до акту-розрахунку та згідно до умов даного Договору (п 3.8. та п. 3.9. Договору).

Розрахунки за надані послуги проводяться у грошовій формі (у гривнях) з урахуванням податку на додану вартість відповідно до умов Додатків. Поклажодавець сплачує вартість послуг, пов`язаних із зберіганням зерна згідно рахунку на оплату, протягом трьох банківських днів з дня отримання рахунку та акту виконаних робіт або рахунку на передоплату. Відвантаження Зерна Поклажодавця проводиться тільки після повної оплати послуг Зернового складу. Поклажодавець зобов`язаний підписати та повернути Зерновому складу акти виконаних робіт протягом 5 (п`яти) днів з дня отримання. Зерновий склад зобов`язаний своєчасно здійснювати реєстрацію податкових накладних на надані послуги, а Поклажодавець - підтверджувати коригування до податкових накладних згідно чинного законодавства України. Зерновий склад залишає за собою право змінювати розрахунки за надані послуги у разі зміни цін і тарифів, у тому числі на електроенергію та природній газ, у такому випадку Зерновий склад попереджає Поклажодавця про зміну у розрахунках не пізніше як за 10 днів до підвищення тарифів і надає документально підтверджене обґрунтування змін у витратах. Поклажодавець зобов`язаний погодити тарифи не пізніше ніж 5 робочих днів з дня отримання повідомлення або забрати зерно зі зберігання протягом 15 календарних днів з дня отримання повідомлення (п. 4.1. - 4.6. Договору).

Власником зерна, зданого на зберігання від Поклажодавця є Поклажодавець. Зерновий склад не має права розпоряджатися зерном Поклажодавця (п. 5.1. та п. 5.2. Договору).

Строк зберігання зерна всіх культур за виключенням гороху - до 01.05.2022 р. Строк зберігання гороху - до 30.09.2021 р. Строк зберігання зерна обчислюється в календарних днях, починаючи з календарного дня надходження зерна на Зерновий склад або на облікову картку Поклажодавця. Останній день зберігання с переддень списання зерна з картки Поклажодавця. Зберігання зерна понад строк, встановлений цим Договором, можливе лише за взаємною письмовою домовленістю Сторін. Зерновий склад зобов`язаний інформувати Поклажодавця про закінчення строку зберігання зерна і визначити строк витребування зерна не пізніше, ніж 15 днів до закінчення строку зберігання зерна. Поклажодавець зобов`язаний дотримуватись строків зберігання зерна або погодити із Зерновим складом новий строк витребування не пізніше, ніж за 15 днів до закінчення строку зберігання зерна, шляхом укладання додаткової угоди (п. 7.1. - 7.4. Договору).

Договір набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками Сторін та Діє до 01.05.2022.

Тарифи на послуги, що можуть надаватися Зерновим складом, погоджувалися сторонами в Додатку № 3 до Договору складського зберігання зерна «Тарифи на послуги Зернового складу ТОВ «Каролінський елеватор» станом на 08.10.2021 року на 2021-2022 маркетинговий рік» та Додатку № 4 до Договору складського зберігання зерна «Тарифи на послуги Зернового складу ТОВ «Каролінський елеватор» станом на 01.11.2021 року на 2021-2022 маркетинговий рік».

Відповідно до інформації, що міститься в складських квитанціях на зерно, за період дії Договору відповідач передав позивачу на зберігання 806,260 тон кукурудзи 3 класу, а саме згідно складських квитанцій: № 5467 від 21.10.2021, фізична вага прийнятого зерна - 101 220 кг; № 5473 від 22.10.2021, фізична вага прийнятого зерна - 77 540кг; №5479 від 23.10.2021, фізична вага прийнятого зерна - 52 100 кг, №5515 від 27.10.2021, фізична вага прийнятого зерна - 112 620 кг; №5631 від 18.11.2021, фізична вага прийнятого зерна - 72 340 кг; №5632 від 19.11.2021, фізична вага прийнятого зерна - 23 380 кг; №5634 від 20.11.2021, фізична вага прийнятого зерна - 71 920 кг; №5639 від 22.11.2021, фізична вага прийнятого зерна - 44 360 кг; №5642 від 23.11.2021, фізична вага прийнятого зерна - 24 420 кг; №5651 від 26.11.2021, фізична вага прийнятого зерна - 24 140 кг; №5656 від 27.11.2021, фізична вага прийнятого зерна - 52 400 кг; №5659 від 30.11.2021, фізична вага прийнятого зерна - 74 080 кг; №5670 від 02.12.2021, фізична вага прийнятого зерна - 48 520 кг; №5672 від 06.12.2021, фізична вага прийнятого зерна - 27 220 кг.

З Книг руху зерна і зернопродуктів та Актів-розрахунків вбачається, що в подальшому вказане зерно було частково списано, а частково переоформлено на різних юридичних осіб.

Як зазначено позивачем в позовній заяві, на виконання умов Договору позивач здійснив приймання зерна кукурудзи 3 класу від відповідача, оформлення складських квитанцій, його сушку та очистку, зберігання та подальше переоформлення чи відвантаження, що підтверджується зокрема Актами здачі-прийняття виконаних робіт (наданих послуг) на загальну суму 1 104 976,43 грн, а саме №5250001104 від 31.10.2021 на суму 471 157,15 грн., №5250001122 від 04.11.2021на суму 504,13 грн, №5250001152 від 30.11.2021 на суму 516 288,86 грн та №5250001167 від 21.12.2021 на суму 117 026,29 грн.

Вказані Акти надання послуг підписані позивачем та відповідачем та скріплені печатками сторін. Претензій щодо якості чи вартості наданих послуг матеріали справи не містять, а отже зазначені послуги прийняті відповідачем без зауважень, що свідчить про повноту та якість виконання позивачем своїх зобов`язань за Договором.

У відповідності до п. 4.2. Договору відповідач (Поклажодавець) мав сплатити вартість послуг, пов`язаних із зберіганням зерна згідно рахунку на оплату, протягом трьох банківських днів з дня отримання рахунку та акту виконаних робіт або рахунку на передоплату.

За твердженнями позивача рахунки на оплату наданих послуг надавалися Відповідачу особисто разом з Актами здачі прийняття виконаних робіт (надання послуг), з огляду на це строк оплати вартості наданих послуг настав за наступним графіком: 04.11.2021 на суму 471 157,15 грн., 10.11.2021 на суму 504,13 грн., 04.12.2021 на суму 516 288,86 грн, 25.12.2021 на суму 117 026,29 грн.

Відповідачем було частково оплачено вартість наданих послуг в загальній сумі 901 157,15 грн, що підтверджується випискою банку по рахунку позивача за період з 01.07.2021 по 19.01.2023, а саме: 10.11.2021 на суму 85 000,00 грн, 24.11.2021 на суму 150 000,00 грн, 29.11.2021 на суму 236 157,15 грн, 28.12.2021 на суму 250 000,00 грн, 30.12.2021 на суму 25 000,00 грн, 06.01.2022 на суму 100 000,00 грн., 11.01.2022 на суму 15 000,00 грн, 31.08.2022 на суму 20 000,00 грн. та 09.11.2022 на суму 20 000,00 грн.

Таким чином неоплаченими залишились надані позивачем послуги на суму 203 819,28 грн.

В матеріалах справи наявний Акт звіряння розрахунків, обопільно підписаний сторонами та скріплений печатками сторін, відповідно до якого заборгованість відповідача станом на 28.11.2022 складає 203 819,28 грн (а.с. 51).

29.11.2022 позивач направив відповідачу лист №49 в якому зазначив про наявність у відповідача заборгованості за договором №37 від 20.10.2021 на суму 203 819,28 грн з проханням термінової оплати. Даний лист відповідачем отримано 30.11.2022, що стверджується підписом директора відповідача з проставленням дати та печатки ФГ «Зірка Люкс» (а.с. 52).

В зв`язку з не проведенням відповідачем повної оплати наданих послуг за договором №37 від 20.10.2021 на суму 203 819,28 грн, позивач 03.02.2023 направив на адресу відповідача вимогу про сплату боргу №1/в, в якій просив оплати наявну заборгованість та нараховані на неї суми пені, 3% річних та індексу інфляції. До даної вимоги позивачем додано копії рахунків та Актів здачі прийняття виконаних робіт (надання послуг). Дана вимога з додатками отримана відповідачем 03.03.2023, що стверджується наявними в матеріалах справи доказами, а саме: копіями опису вкладення в цінний лис, накладної №0100108263401 та роздруківки трекінга відстеження поштових відправлень Укрпошти (а.с. 53-57).

Відповідач на вимогу позивача не відреагував, заборгованість не сплатив, що стало підставою звернення позивача з позовом до суду про примусове стягнення з відповідача вартості поставленого товару та штрафних санкцій.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Статтею 3 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, якими, зокрема, є: свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.

Статтями 13 і 14 ЦК України встановлено, відповідно, межі здійснення цивільних прав та загальні засади виконання цивільних обов`язків. Зокрема, і цивільні права і цивільні обов`язки здійснюються (виконуються) в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ч. 1, ч. 2 п.п. 5, 8 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, примусове виконання обов`язку в натурі, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено право кожного суб`єкта господарювання на захист своїх прав і законних інтересів шляхом, зокрема, присудження до виконання обов`язку в натурі, відшкодування збитків, іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб`єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, за змістом якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частина 1 ст. 626 ЦК України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до положень ст. 638, 639 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір може укладатися у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Спірні правовідносини сторін за правовою природою віднесені до договірних зобов`язань зберігання.

У відповідності до ч.ч.3,4 ст.294 Господарського кодексу України (далі - ГК України) зберігання у товарному складі здійснюється за договором складського зберігання. До регулювання відносин, що випливають із зберігання товарів за договором складського зберігання, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно з ч.1 ст.957 ЦК України за договором складського зберігання товарний склад зобов`язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності.

Відповідно до ч.1 ст.961 ЦК України товарний склад на підтвердження прийняття товару видає один із таких складських документів: складську квитанцію; просте складське свідоцтво; подвійне складське свідоцтво.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Каролінський елеватор" прийняло на зберігання від Фермерського господарства "Зірка Люкс" зерно, що підтверджується наявними в матеріалах справи складськими квитанціями на зерно.

Відповідно до ч.1 ст.28 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" плата за зберігання зерна, строки її внесення встановлюються договором складського зберігання зерна.

Відповідно до п.4.1 та п. 4.2. Договору, розрахунки за надані послуги проводяться у грошовій формі (у гривнях) з урахуванням податку на додану вартість відповідно до умов Додатків. Поклажодавець сплачує вартість послуг, пов`язаних із зберіганням зерна згідно рахунку на оплату, протягом трьох банківських днів з дня отримання рахунку та акту виконаних робіт або рахунку на передоплату.

Відповідно до статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 598, ч. 1 ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Перерахованими Актами надання послуг підтверджується факт надання позивачем відповідачу послуг з очистки, сушіння та зберігання товару за Договором № 37 складського зберігання зерна від 20.10.2021 на загальну суму 1 104 976,43 грн. Тоді як за наявними матеріалами справи, відповідачем оплачено лише частину наданих послуг у розмірі 901 157,15 грн..

Таким чином, позивачем правомірно заявлено до стягнення суму основного боргу у розмірі 203 819,28 грн.

Поряд з цим, за порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань, позивачем заявлено до стягнення 114 280,43 грн - пені, 10 012,17 грн - 3% річних та 69 748,92 грн - інфляційних витрат.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов`язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У відповідності до п.п. 3, 4 ч. 1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки та відшкодування збитків.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Частиною першою ст.548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 230 та ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст. 1, 3 Закону України від 22.11.1996 N 543/96-ВР "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до приписів ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Отже, законодавець передбачив право сторін визначати в договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов`язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України.

Згідно з статтею 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Статтею 252 Цивільного кодексу України передбачено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Пунктом 6.3. Договору сторони узгодили, що у разі невиконання пунктів 3.8. та 4.2. цього Договору, Поклажодавець виплачує Зерновому складу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми платежу за кожний день прострочення, а також відшкодовує понесені збитки у повному обсязі з урахуванням індексу інфляції. Сплата пені не звільняє Сторони від виконання договірних зобов`язань.

Разом з тим, пункт 7.2. Договору не містить ні іншого строку, відмінного від встановленого частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, наприклад, який є меншим або більшим шести місяців, ні вказівки на подію, що має неминуче настати, ні зазначенням "до дати фактичного виконання", тощо.

Отже, умову, передбачену у пункті 7.2. Договору, неможливо визнати такою, що встановлює інший строк нарахування штрафних санкцій, ніж передбачений частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України.

Однак, в п. 7 Прикінцевих положень ГК України вказано, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Відповідно до норм постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 р. № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SАRS-СоV-2 карантин на території України діє з 19 грудня 2020 р. до 30 квітня 2023 р.

На підставі викладеного, перевіривши розрахунок заявлених до стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат в системі «Ліга Закон», за період визначений позивачем з 04.11.2021 по 28.02.2023 з урахуванням дат виникнення зобов`язання та дат часткових оплат здійснених відповідачем, суд помилок не виявив, тому вимоги позивача про стягнення 114 280,43 грн - пені, 10 012,17 грн - 3% річних та 69 748,92 грн - інфляційних витрат є обґрунтованими та правомірними.

Водночас, дослідивши матеріали справи, заслухавши представника позивача, суд приймає рішення про зменшення розміру пені на 50%, з власної ініціативи, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принципи верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.

Відповідно до ч.1 ст.129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

У рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 р. № 15-рп/2004 зазначено, що одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема, норми моралі, традицій, звичаїв, тощо, які легітимізовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.

Згідно з п.6 ч.1 ст.3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.ч.2-4 ст.13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчинюються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу (ч.3 ст.15 ЦК України).

Відповідно до ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Із мотивувальної частини Постанови Великої палати Верховного Суду України від 18.03.2020 у справі №902/417/18 слідує, що главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).

За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 р. № 7-рп/2013 слідує, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Відтак, інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Згідно із ч. 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Статтею 233 ГК України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Такими чином вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Тобто з системного аналізу вищевказаних норм слідує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Отже, якщо порушення зобов`язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб`єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Слід зазначити, що законодавчо не врегульований розмір можливого зменшення штрафних санкцій. При цьому вирішення питання про зменшення штрафних санкцій та розмір, до якого вони підлягають зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Приймаючи рішення про зменшення розміру пені суд взяв до уваги наступні обставини, а саме:

- відповідач є аграрним виробником, який, серед інших, покликаний забезпечити продовольчу безпеку в країні, яка перебуває у стані збройного конфлікту з Російською Федерацією, і покладення надмірного фінансового тягаря на останнього може призвести до погіршення його матеріального становища та неможливості виконання ним своїх основних завдань;

- відповідачем були здійснені часткові оплати за отриманий товар до відкриття провадження у справі;

- інтереси позивача додатково захищено (компенсовано негативні наслідки прострочення боржника) шляхом пред`явлення вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за весь період прострочення;

- загальний розмір штрафних та компенсаційних нарахувань складає 95,20 % від розміру основного боргу, що створює несправедливо надмірний тягар для відповідача.

Судом враховано правовий зміст інституту неустойки, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов`язання; при цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Крім того судом взято до уваги відсутність в діях відповідача умисних дій (заздалегідь передбачуваних).

Аналогічної позиції стосовно застосування приписів ст.233 Господарського кодексу України, ст.551 Цивільного кодексу України дотримується Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постановах від 26.07.2018 у справі №924/1089/17, від 12.12.2018 у справі №921/110/18, від 14.01.2019 у справі №925/287/18, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, Велика Палата Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц.

Тому суд вважає, що з урахуванням засад добросовісності, справедливості, пропорційності та розсудливості, наявні достатні правові підстави для зменшення розміру пені на 50% і таким чином стягненню підлягає 57 140,22 грн - пені.

Як визначає ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно із ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.ст. 76, 77, 78, 79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Виходячи з встановлених обставин справи та наведених вище законодавчих приписів, суд вважає вимоги позивача правомірними та обґрунтованими, доказів, спростовуючих викладене, відповідачами суду надано не було, за таких обставин, позов підлягає задоволенню судом частково з урахуванням мотивів щодо зменшення суми пені.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача відповідно до приписів ст. 129 ГПК України з покладенням витрат по сплаті судового збору і в частині вимоги, за якою відмовлено у позові у зв`язку із зменшенням.

Крім того, суд зазначає, що в позовній заяві позивач просить зазначити в резолютивній частині рішення про нарахування пені на суму боргу, яка буде існувати в період з 01.03.2023 до моменту виконання судового рішення з урахуванням приписів законодавства України, а саме: Органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання цього рішення, здійснювати нарахування пені за порушення строків оплати за договором № 37 складського зберігання зерна від 20.10.2021 року за надані послуги, з визначенням граничного строку нарахування пені до моменту виконання судового рішення в частині стягнення простроченої заборгованості, яка буде існувати в цей період з урахуванням приписів законодавства України, починаючи з 01.03.2023 року за формулою: сума боргу помножити на подвійну облікова ставка НБУ в день прострочення поділити на 365 поділити на 100 помножити на кількість днів прострочення дорівнює сума пені.

Розглянувши дану вимогу суд зазначає наступне.

Стаття 238 ГПК України визначає зміст судового рішення та встановлює, що саме повинно/може бути зазначено в судовому рішенні.

Згідно приписів ч.10 ст.238 ГПК України, суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.

Тобто, вимога про зазначення в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення не є самостійною позовною вимогою немайнового характеру, яка повинна оплачуватись судовим збором в розумінні норм ГПК України, оскільки вказана вимога заявляється безпосередньо не до відповідача у справі, а є за своєю правовою природою клопотанням позивача заявленими до суду про використання останнім передбаченого ч.10 ст.238 ГПК України відповідного права.

Таким чином, зазначаючи в тексті судового рішення про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення, суд лише використовує своє право на вчинення дії встановленої ч.10 ст.238 ГПК України.

Остаточна сума відсотків або пені у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.

На підставі ч.3 ст.3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Ч.10 ст. 238 ГПК України введена в дію з 01.01.2019. Вказана норма убезпечує особу, на користь якої ухвалено рішення, від повторних звернень до суду з вимогами про стягнення нарахування після ухвалення рішення.

Відповідно до ч.ч.11,12 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження», якщо у виконавчому документі про стягнення боргу зазначено про нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення, виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження розраховує остаточну суму відсотків (пені) за правилами, визначеними у виконавчому документі. До закінчення виконавчого провадження виконавець за заявою стягувача перераховує розмір остаточної суми відсотків (пені), які підлягають стягненню з боржника, не пізніше наступного дня з дня надходження заяви стягувача про такий перерахунок, про що повідомляє боржника не пізніше наступного дня після здійснення перерахунку.

За таких обставин, клопотання позивача про зазначення у резолютивній частині рішення формули про нарахування та стягнення на користь позивача пені - до моменту виконання судового рішення підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 232 233, 236-238, 240-242, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фермерського господарства "Зірка Люкс" (с. Вишківці, Немирівський р-н., Вінницька обл., 22840, код ЄДРПОУ 38064212) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Каролінський елеватор" (вул. Привокзальна, 7, с. Кароліна, Немирівський р-н, Віницька обл., 22850, код ЄДРПОУ 33437815) 203819,28 грн - основного боргу, 10 012,17 грн - 3% річних, 69 748,92 грн - індексу інфляції, 57 140,22 грн - пені та 5967,91 грн - витрат пов`язаних зі сплатою судового збору.

Органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання цього рішення, здійснювати нарахування пені за порушення строків оплати за договором № 37 складського зберігання зерна від 20.10.2021 року за надані послуги, з визначенням граничного строку нарахування пені до моменту виконання судового рішення в частині стягнення простроченої заборгованості, яка буде існувати в цей період з урахуванням приписів законодавства України, починаючи з 01.03.2023 року за формулою: сума боргу помножити на подвійну облікова ставка НБУ в день прострочення поділити на 365 поділити на 100 помножити на кількість днів прострочення дорівнює сума пені і стягнути отриману суму пені з Фермерського господарства "Зірка Люкс" (код ЄДРПОУ 38064212) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Каролінський елеватор" (код ЄДРПОУ 33437815).

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. У частині стягнення 57 140,22 грн. пені відмовити.

5. Примірник повного судового рішення надіслати відповідачу рекомендованим листом та на відомі суду адреси електронної пошти: позивача - karolina_silo@soufflet.com представника позивача - ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2

Апеляційна скарга на рішення подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення (ч.1 ст.256 ГПК України).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано (ч.1 ст.241 ГПК України).

Апеляційна скарга подається відповідно до ст. 256, 257 ГПК України.

Повне рішення складено 06 липня 2023 р.

Суддя Ігор МАСЛІЙ

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - відповідачу (с. Вишківці, Немирівський р-н., Вінницька обл., 22840)