Рішення

від 06.07.2023 по справі 908/950/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 4/72/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.07.2023 Справа № 908/950/23

м.Запоріжжя Запорізької області

Суддя Зінченко Наталя Григорівна, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін справу

за позовом Запорізької міської ради, (69105, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 206)

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕКТОР-ІНВЕСТ, ЛТД», (69035, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 147)

про стягнення 179388,37 грн.

23.03.2023 до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява вих. № 02/03.3-20/00762 від 22.03.2023 (вх. № 1033/08-07/23 від 23.03.2023) Запорізької міської ради, м. Запоріжжя до Товариства з обмеженою відповідальністю ВЕКТОР-ІНВЕСТ, ЛТД, м. Запоріжжя про стягнення 136376,97 грн. інфляційних втрат та 43011,40 грн. 3 % річних, а загалом 179388,37 грн. штрафних санкцій.

Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.03.2023 справу № 908/950/23 за вищевказаною позовною заявою розподілено судді Зінченко Н.Г.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 28.03.2023 у справі № 908/950/23 позовну заяву залишено без руху, позивачу надано строк терміном не пізніше 10 днів з дня отримання даної ухвали для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 10.04.2023 після усунення недоліків прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/950/23, справі присвоєно номер провадження справи 4/72/23, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Відповідачу запропоновано відповідно до ст., ст. 165, 251 ГПК України у строк до 25.04.2023, але не пізніше 15 днів з дня отримання ухвали суду, подати до суду відзив на позовну заяву із його документальним обґрунтуванням, та заперечення на відповідь на відзив до 24.05.2023.

Позивачу встановлено строк для надання суду відповіді на відзив, а саме до 10.05.2023.

Заявлені позивачем вимоги викладені в позовній заяві, мотивовані посиланням на приписи ст., ст. 625, 1212, 1214 ЦК України, ст., ст. 125, 206 Земельного кодексу України. Підставою для звернення з позовом до суду зазначено прострочення виконання ТОВ «ВЕКТОР-ІНВЕСТ, ЛТД» грошового зобов`язання за період з 01.11.2018 по 31.07.2021, яке полягає у зберіганні коштів за рахунок власника земельної ділянки, тобто Запорізької міської ради. Рішенням господарського суду Запорізької області від 21.02.2022 у справі №908/3132/21 позовні вимоги заступника керівника Дніпровської окружної прокуратури м. Запоріжжя про стягнення з ТОВ «ВЕКТОР-ІНВЕСТ, ЛТД» безпідставно набутого майна у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою в сумі 719666,78 грн. задоволені в повному обсязі. Зазначене рішення суду набрало законної сили 12.12.2022. Вознесенським відділом державної виконавчої служби у м. Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), рішення господарського суду Запорізької області від 21.02.2022 у справі №908/3132/22 виконано в повному обсязі у примусовому порядку, про що винесена постанова про закінчення виконавчого провадження №69454262 від 13.03.2023. Приймаючи до уваги положення ст. 625 ЦК України, позивач нарахував до стягнення 3% річних та інфляційні втрати за період прострочення з 01.11.2018 по 23.02.2022. З урахуванням викладеного, позивач просить суд позов задовольнити повністю.

17.04.2023 через службу діловодства господарського суду Запорізькою міською радою, м. Запоріжжя подано Клопотання вих. № б/н від 14.04.2023 (вх. № 8785/08-08/23 від 17.04.2023), яким позивач просить суд розглядати справу № 908/950/23 в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 19.04.2023 в задоволенні клопотання Запорізької міської ради, м. Запоріжжя про розгляд справи №908/950/23 в порядку спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з викликом сторін відмовлено.

На адресу суду 24.04.2023 через службу діловодства господарського суду від ТОВ «ВЕКТОР-ІНВЕСТ, ЛТД» надійшов відзив на позов вих. №1-24/04 від 24.04.2023, відповідно до якого відповідач висловив свою правову позицію щодо заявлених Запорізькою міською радою позовних вимог. Обґрунтовуючи свої заперечення посилався на те, що рішенням господарського суду Запорізької області у справі №908/3132/21 визнано обґрунтованим наданий прокурором розрахунок недоотриманих доходів за фактичне користування земельною ділянкою за весь вказаний період (з 01.11.2018 по 31.07.2021), та не встановлювався розмір щомісячної грошової суми, яку відповідач зберіг без достатньої правової підстави. Так само не встановлено судом граничних строків повернення безпідставно збережених грошових коштів відповідачем на користь Запорізької міської ради. У зв`язку з назначеним, відповідач вважає, що позивачем не доведено обставини, які підлягають доказуванню під час розгляду даного спору, відтак розрахунок суми інфляційних втрат та 3% річних є необґрунтованими. Зауважував, що грошові зобов`язання зі сплати за землю за весь період користування відповідачем земельною ділянкою за адресою: м. Запоріжжя, вул. Хортицьке шосе, 30-А, зокрема 2018-2021 р.р., які були визначені у податкових деклараціях з плати за землю, своєчасно та в повному обсязі були сплачені відповідачем, у зв`язку з чим відсутні правові підстави за застосування положень ст. 625 ЦК України за період 01.11.2018- 23.02.2022. Враховуючи положення ст., ст. 256, 257, 267 ЦК України просив суд застосувати наслідки спливу позовної давності до вимог в частині нарахування інфляційних втрат та 3% річних за період листопада 2018 березень 2020. Зазначив, що витрати на професійну правничу допомогу, які відповідач поніс у зв`язку з розглядом даної справи складають 18000,00 грн. В пункті 3 прохальної частини відзиву просив суд продовжити строк для подання до суду довідки ГУ ДПС у Запорізькій області про фактичну сплату орендної плати за земельну ділянку, розташовану за адресою м. Запоріжжя, вул. Хортицьке шосе, 30а за 2019-2022 роки до 10.05.2023.

03.05.2023 на адресу суду через службу діловодства господарського суду ТОВ «ВЕКТОР-ІНВЕСТ, ЛТД» надано копію листа ГУ ДПС у Запорізькій області «Про надання інформації» від 01.05.2023 вих. №16649/6/08-01-04-09.

У відповіді на відзив б/н (вх. №9631/08-08/23 від 04.05.2023), яка отримана судом через службу діловодства господарського суду 04.05.2023, позивач спростував позицію відповідача, наголосив, що початком виникнення прострочення грошового зобов`язання, в силу приписів ч. 4 ст. 75 ГПК України, слід вважати 01.11.2018, оскільки рішенням Господарського суду Запорізької області від 21.02.2022 у справі №908/3132/21, початком періоду нарахування заборгованості визначена саме ця дата. Посилаючись на постанови Кабінету Міністрів України, якими був встановлений та продовжений на території України карантин у зв`язку з гострою респіраторною хворобою COVID-19, заперечив проти спливу строку позовної давності щодо заявлених позовних вимог. Просив позов задовольнити в повному обсязі.

12.05.2023 на адресу суду від ТОВ «ВЕКТОР-ІНВЕСТ, ЛТД» надійшла заява про розподіл витрат на професійну правничу допомогу. Відповідач, враховуючи приписи ст. , ст. 123-130 ГПК України, просив покласти на позивача судові витрати, які складаються з витрат на професійну правничу допомогу у сумі 19500,00 грн. До заяви додані докази на підтвердження понесених витрат.

18.05.2023 судом отримано від ТОВ «ВЕКТОР-ІНВЕСТ, ЛТД» заперечення на відповідь на відзив, в яких відповідач зауважив, що позов не містить посилань на положення п. 287.3 ст. 287 ПК України. Позовні вимоги обґрунтовані положеннями ст. 625 ЦК України. Жодного посилання на інші норми матеріального права, які б встановлювали строки повернення боржником безпідставно збереженого майна, позовна заява не містить. Зазначав, що строки сплати плати за землю, визначені ст. 287 ПК України, не підлягають застосуванню до правовідносин, які склалися між сторонами. Звертав увагу суду, що обов`язок зі сплати на користь позивача недоотриманих доходів за фактичне користування земельною ділянкою без оформлення правовстановлюючого документа, що посвідчує право оренди (користування) за період з 01.11.2018 по 31.07.2021 виник у відповідача лише з дня набрання законної сили рішенням господарського суду Запорізької області у справі №908/3132/21, а саме з 12.12.2022.

30.05.2023 на адресу суду через службу діловодства господарського суду від Запорізької міської ради надійшла заява про зменшення суми витрат на професійну правничу допомогу, відповідно до змісту якої позивач, посилаючись на те, що розмір заявлених відповідачем витрат на правничу допомогу не відповідає критеріям справедливості та співмірності, просив суд відмовити у задоволенні клопотання.

Згідно ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв`язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, приймаючи до уваги військову агресію Російської Федерації проти України, ведення на території України режиму воєнного стану, складну безпекову ситуацією в місті Запоріжжі, постійні ракетні обстріли обласного центру і, відповідно, наявність обставин, що загрожують життю, здоров`ю та безпеці працівників апарата суду та відвідувачів суду в умовах збройної агресії проти України, рішення прийнято без його проголошення 06.07.2023.

Розглянувши матеріали справи, суд

УСТАНОВИВ

06.08.2009, на підставі договору купівлі-продажу, ТОВ «ВЕКТОР-ІНВЕСТ, ЛТД» набуло право власності на об`єкт нерухомого майна - торгівельний центр, який розташований за адресою: м. Запоріжжя, вул. Хортицьке шосе, 30-а, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно.

24.11.2010 ТОВ «ВЕКТОР-ІНВЕСТ, ЛТД» уклало із Запорізькою міською радою договір оренди земельної ділянки, площею 1,5885 га, з кадастровим номером 2310100000:06:003:0107, для розташування торговельного центру за вищезазначеною адресою, строком дії до 26.04.2016. Продовження дії цього договору не відбувалось.

06.08.2021 ТОВ «ВЕКТОР-ІНВЕСТ, ЛТД» уклало із Запорізькою міською радою новий договір оренди земельної ділянки площею 1,5885 га, з кадастровим номером 2310100000:06:003:0107, для розташування торговельного центру за адресою: м. Запоріжжя, вул. Хортицьке шосе, 30-а, строком на 10 років, тобто до 11.06.2031, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно.

Таким чином, у період з 27.04.2016 по 05.08.2021 ТОВ «ВЕКТОР-ІНВЕСТ, ЛТД» не було власником або постійним землекористувачем зазначеної земельної ділянки, оскільки в цей період не укладало відповідного договору оренди земельної ділянки, а орендна плата за її користування, сплачувалась не в повному обсязі.

В зв`язку з цим, 28.10.2021 заступник керівника Дніпровської окружної прокуратури м. Запоріжжя в інтересах держави, в особі Запорізької міської ради, звернувся до Господарського суду Запорізької області із позовною заявою до ТОВ «ВЕКТОР-ІНВЕСТ, ЛТД» про стягнення до місцевого бюджету доходу, отриманого від безпідставно набутого майна, у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою за період 01.11.2018 по 31.07.2021 в сумі 719 666,78грн.

За результатами розгляду зазначеної позовної заяви, рішенням Господарського суду Запорізької області від 21.02.2022 у справі № 908/3132/21, позовні вимоги заступника керівника Дніпровської окружної прокуратури м. Запоріжжя були задоволені в повному обсязі, з ТОВ «ВЕКТОР-ІНВЕСТ, ЛТД» стягнуто до місцевого бюджету дохід, отриманий від безпідставно набутого майна, у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою за період 01.11.2018 по 31.07.2021 в сумі 719 666,78 грн.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 12.12.2022, рішення Господарського суду Запорізької області від 21.02.2022 у справі № 908/3132/21 залишено без змін.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 21.02.2022 набуло законної сили 12.12.12022.

Таким чином, факти користування відповідачем спірною земельною ділянкою без належної правової підстави чинного укладеного договору оренди землі, неотримання місцевим бюджетом плати за користування відповідачем частиною земельної ділянки, яка розташована безпосередньо під торговельним центром за адресою м. Запоріжжя, вул. Хортицьке шосе, 30 а за період з 01.11.2018 по 31.07.2021 у розмірі 719666,78 грн, встановлені судовим рішенням у справі № 908/3132/21, тому згідно статті 75 ГПК України вказані обставини не потребують додаткового доказування.

Вознесенівським відділом державної виконавчої служби у м. Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), рішення Господарського суду Запорізької області від 21.02.2022 у справі № 908/3132/21 виконано в повному обсязі у примусовому порядку, про що винесена постанова про закінчення виконавчого провадження № 69454262 від 13.03.2023.

Враховуючи положення ст. 625 ЦК України позивач нарахував до стягнення інфляційні втрати та 3% річних, що стало підставою для звернення позивача з позовом до суду, за яким відкрито провадження у даній справі № 908/950/23.

Проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши докази, суд визнав позовні вимоги щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних такими, що не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Згідно з статтею 16 ЦК України, статтею 20 ГК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

При цьому, предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Предмет позову кореспондує зі способами захисту права саме - заходами, які прямо передбачені законом з метою припинення оспорювання або порушення суб`єктивних цивільних прав та (або) усунення наслідків такого порушення.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст.ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом № 475/97-ВР від 17.07.97 (надалі - Конвенція), кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

З огляду на приписи статті 9 Конституції України, статті 3 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають керуватися нормами зазначених документів, ратифікованих законами України.

Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (ст. ст. 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту й у спосіб, не передбачений законом, зокрема ст. 16 ЦК, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Відповідно до приписів ст. ст. 15 та 16 ЦК України, ст. 20 ГК України спосіб захисту прав повинен бути таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням. Застосування судом будь-якого способу судового захисту вимагає наявності наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу; порушення (невизнання або оспорювання) означеного права/інтересу відповідачем; належність обраного способу судового захисту (з точки зору адекватності порушення і спроможності його усунути та поновити (захистити) право або інтерес та закріплення положеннями діючого законодавства).

Реалізуючи право на судовий захист, позивач у позові зазначив про наступне.

Під час розгляду справи №908/3132/21 суди першої інстанції та апеляційної надали правову оцінку здійснення Запорізькою міською радою розрахунку недоотриманих доходів за фактичне користування ТОВ «ВЕКТОР-ІНВЕСТ, ЛТД» земельною ділянкою 15885 кв.м., яка розташована безпосередньо під торговельним центром за адресою м. Запоріжжя, вул. Хортицьке шосе, 30-а без оформлення правовстановлюючого документу, що посвідчує право оренди (користування) за період з 01.11.2018 по 31.07.2021у розмірі 719666,78 грн.

Згідно з частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Позивач доводить суду, що має право на стягнення 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих за період прострочення з 01.11.2018 по 23.02.2022 на присуджену до стягнення за рішенням суду суму недоотриманого доходу за фактичне користування відповідачем земельною ділянкою площею 15885 кв.м., без оформлення правовстановлюючого документа, що посвідчує право оренди (користування) за період з 01.11.2018 по 31.07.2021.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до положень частин 1 і 2 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Основними видами господарських зобов`язань є майново-господарські зобов`язання та організаційно-господарські зобов`язання.

Частиною 1 ст. 174 ГК України передбачено, що господарські зобов`язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

У частині 1 ст. 175 ГК України закріплено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватись від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (ЦК України) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відтак грошовим слід вважати будь-яке зобов`язання, що складається, у тому числі, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Статтю 625 ЦК України розміщено у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Отже, положення розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні (підрозділ 1 розділу ІІІ книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу ІІІ книги 5 ЦК України).

Норми ст. 625 ЦК України спрямовані в першу чергу на те, щоб внаслідок неправомірних дій боржника (прострочення) право власності кредитора не було порушене, оскільки внаслідок знецінення національної грошової одиниці купівельна спроможність коштів, які б кредитор міг одержати за належного виконання боржником своїх грошових зобов`язань, буде значно меншим, що має відповідно наслідком зменшення майнового блага кредитора.

Крім того, невиконання або неналежне виконання боржником свого грошового зобов`язання не може бути залишене без реагування та застосування до нього міри відповідальності, оскільки б це суперечило загальним засадам цивільного законодавства, якими є справедливість, добросовісність та розумність (ст. 3 Цивільного кодексу України).

Тому, оскільки застосування індексу інфляції до суми боргу фактично має на меті одержання кредитором того, на що він розраховував одержати у разі належного виконання боржником грошового зобов`язання, то стягнення 3% річних є тою мірою відповідальності, яку боржник зобов`язаний понести за неналежне виконання свого грошового зобов`язання.

Отже, сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У розумінні положень ст. 625 ЦК України, кредитором є будь-яка особа, в якої наявне право грошової вимоги.

Отже, за змістом статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від ухвалення рішення суду про присудження суми боргу, відкриття виконавчого провадження чи його зупинення.

Ця норма може застосовуватися до всіх випадків порушення грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (підстави виникнення цивільних прав і обов`язків, які, по суті, є змістом зобов`язання, вказані в ст.11 ЦК). Тому попри те, як у боржника виник обов`язок щодо сплати грошей - у зв`язку із заподіянням ним збитків, шкоди, безпідставністю набуття (утримання) коштів кредитора, виникненням обов`язку повернення авансу (попередньої оплати), - всі ці зобов`язання є грошовими. Тому цілком обґрунтованим є право кредитора на нарахування за період прострочення інфляційних витрат та 3% річних.

Такий підхід не лише законодавчо обґрунтований, а й відповідає принципу справедливості. Адже кошти кредитора незалежно від підстав, що зумовили обов`язок їх сплатити, знецінюються, тому останній повинен бути захищений від недобросовісності боржника.

Таким чином, дія ст. 625 ЦК України поширюється на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов`язання, що виникло на підставі ст. 1212 ЦК України. Тому у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних та інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду України від 01 червня 2016 року у справі № 910/22034/15, від 01 жовтня 2014 року у справі № 6-113цс14 та у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі №910/10156/17, від 16 травня 2018 року у справі № 14-16цс18, а також у постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі №908/2552/17.

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.04.2018 року по справі № 908/1394/17 зазначено: «Виходячи зі змісту частини 1 статті 598, статей 599, 600, 604-609 ЦК України, саме по собі судове рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною 2 статті 625 цього Кодексу.

Аналогічна правова позиція підтверджена й судовою практикою Верховного Суду України, зокрема, в постанові від 17 лютого 2016 року у справі №905/3137/14-908/5775/14.

Матеріали справи містять постанову Вознесенівського відділу державної виконавчої служби у м. Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 13.03.2023 №69454262, відповідно до якої у зв`язку з фактичною сплатою боржником стягнутої за рішенням господарського суду Запорізької області суми боргу, виконавче провадження з примусового виконання наказу №908/3132/21 від 20.06.2022 закрито на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39, ст. 40 Закону України «Поро виконавче провадження».

З огляду на наведені вище факти, у позивача виникло право на застосування положень ст. 625 ЦК України на стягнуту за рішенням суду суму боргу.

Як неодноразово зазначалося судом вище підставою застосування передбаченої нормою ст. 625 ЦК України відповідальності є прострочення боржником виконання грошового зобов`язання. Як передбачено ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі статтями 251, 253 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення; перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Статтею 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Виходячи з аналізу викладеного слідує, що для оцінки правильності нарахування позивачем компенсаційних санкцій слід встановити не тільки документально підтверджену суму боргу, а й дату коли зобов`язання мало бути виконано, тобто з`ясувати момент прострочення боржником виконання грошового зобов`язання. Прострочення слід розглядати як юридичний склад, що тягне за собою зміну правовідносин сторін по зобов`язанню, яке не виконано в строк. Складовими прострочення при цьому є такі юридичні факти: наявність правової підстави для виконання грошового зобовязання, настання строку виконання зобов`язання, невиконання стороною зобов`язання у встановлений строк.

Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги посилається на рішення господарського суду Запорізької області від 21.02.2022 по справі №908/908/3132/22, в якому судом встановлено, що загальний розмір недоотриманих доходів за фактичне користування земельною ділянкою без оформлення правовстановлюючого документа, що посвідчує право оренди (користування), зменшених на суму сплаченої орендної плати, за період з 01.11.2018 по 31.07.2021 становить 719666,78 грн., зокрема:

-за період з 01.11.2018 по 31.12.2018 у розмірі 44979,18грн.;

-за період з 01.01.2019 по 31.12.2019 у розмірі 296785,03 грн.;

- за період з 01.01.2020 по 31.12.2020 (за виключенням березня місяця відповідно до Закону України №540-ІХ від 30.03.2020) у розмірі 247385,44 грн.;

-за період з 01.01.2021 по 31.07.2021 у розмірі 157427,13 грн.

Тобто рішенням господарського суду визнано обґрунтований наданим прокурором розрахунок недоотриманих доходів за фактичне користування земельною ділянкою за весь період, та не встановлювався розмір щомісячної грошової суми, яку відповідач зберіг без достатньої правової підстави. Так само судом не встановлено граничний строк сплати/повернення безпідставно збережених грошових коштів відповідачем на користь Запорізької міської ради.

За приписами ст. ст. 13 та 74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 78 ГПК України визначено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За змістом статті 210 Господарського процесуального кодексу України, якою унормовано дослідження доказів, суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази. Докази, що не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення. Письмові, речові і електронні докази оглядаються у судовому засіданні, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом, і пред`являються учасникам справи за їх клопотанням, а в разі необхідності - також свідкам, експертам, спеціалістам.

У розумінні наведених положень процесуального законодавства рішення з господарського спору може ґрунтуватися лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом.

Саме така правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 02.04.2019 у справі № 911/737/18.

Матеріали справи доказів на підтвердження розміру недоотриманих доходів за кожний календарний місяць заявленого періоду позивачем не доведено та документально не підтверджено, у зв`язку з чим суд приймає до уваги заперечення відповідача, що викладені у відзиві та запереченнях на відповідь на відзив.

Посилання позивача на норми ст. 287 Податкового кодексу суд вважає безпідставними, оскільки положення цієї статті визначають строк оплати податкового зобов`язання з плати за землю, яке визначено самостійно платником податків у податковій декларації і не встановлює строків для внесення користувачем земельної ділянки плати за її користування (орендних платежів).

Крім того, матеріали справи містять ГУ ДПС у Запорізькій області «Про надання інформації» від 01.05.2023 вих. №16649/6/08-01-04-09, яким підтверджується факт відсутності у відповідача заборгованості по сплаті орендної плати за період з 2019 по 31.12.2022.

З урахуванням викладеного, внаслідок не доведення позивачем щомісячного розміру орендних платежів, на які він нараховував інфляційні втрати та 3% річних, суд дійшов висновку про необґрунтованість заявлених вимог, у зв`язку з чим відмовляє у задоволенні позову.

Клопотання відповідача про застосування строку позовної давності судом не оцінювалось, внаслідок недоведеності позивачем заявлених позовних вимог.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається на позивача.

Стосовно клопотання відповідача про стягнення на його користь з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 19500,00 грн., суд зазначає наступне.

Статтею 16 ГПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Відповідно до ст. 59 Конституції України, кожен має право на правову допомогу. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.

Згідно з статтею 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до положень ч.ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст.126 ГПК України).

Відповідно до приписів частини 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 ГПК України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 126).

Згідно з ч. 1 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", згідно з яким договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Згідно зі ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

В частині 5 ст. 129 ГПК України встановлено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, зокрема, враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог).

На підтвердження витрат на послуги адвоката в сумі 19500,00 грн, відповідачем додано до матеріалів справи: копію договору про надання правової допомоги №01-01/23 від 23.12.2022, укладеного з Адвокатом Федько Олександром Анатолійовичем, копію акту прийому-передачі наданих послуг (виконаних робіт) від 04.05.2023, копію квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки №2320 від 10.05.2023, копію Ордеру на надання правничої (правової) допомоги Серія АР № 1121907 від 24.04.2023.

За змістом п. 1.1. Договору про надання правової допомоги № 01-01/23 від 23.12.2022 на підставі ст. 59 Конституції України Клієнт доручає,а Адвокат приймає на себе зобов`язання надати Клієнту послуги у галузі права, які полягають у представництві інтересів Клієнта в усіх судах, що складають судову систему України, без обмеження повноважень Адвоката під час розгляду судових справ, учасником яких є Клієнт.

Відповідно до п. 3.2 Договору за послуги, передбачені п. 1.1 договору сторони за взаємною згодою встановили гонорар в наступному розмірі:

Клієнт сплачує Адвокату 1500,00 грн за одну годину роботи Адвоката, що не пов`язана з участю в судовому засіданні;

2000,00 грн гонорар за участь адвоката в одному судовому засіданні в суді першої інстанції.

Гонорар Адвоката за надання правової (правничої) допомоги в суді апеляційної та/або касаційної інстанції визначається додатковою угодою до даного договору.

Факт надання послуг та їх обсяг підтверджується актом приймання-передачі наданих послуг із детальним описом наданих послуг (п. 3.5 Договору).

Відповідачем надано суду копію Акту прийому-передачі наданих послуг (виконаних робіт) від 04.05.2023 на загальну суму 19500,00 грн.

Розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕКТОР-ІНВЕСТ, ЛТД» про стягнення з відповідача суми 19500,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов до висновку, що вона підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до правових висновків, викладених в постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20), склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких втрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких втрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Велика Палата вказувала, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим (див. mutatismutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/WestAllianceLimited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/WestAllianceLimited проти України, заява N 19336/04, § 268) )).У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Вирішуючи питання про розподіл витрат на правничу допомогу, господарський суд враховує, що нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін. Суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

Відповідно до правової позиції висловленої у постанові Об`єднаної Палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постанові Великої Палати Верхового Суду від 16.11.2022 № 922/1964/21 зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони щодо неспівмірності заявлених іншою стороною витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою та дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення (п. 119, п. 120 постанови Великої Палати Верхового Суду від 16.11.2022 № 922/1964/21.

Згідно з ч. 6 ст. 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У Постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду дійшла до висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права (п. 145 Постанови).

Відповідно до наданого відповідачем Акту прийому-передачі наданих послуг (виконаних робіт) від 04.05.2023 Адвокатом були надані Клієнту послуги у галузі права на підставі договору про надання правової допомоги №01-01/23 від 23.12.2022 за наступним дорученням Клієнта: представництво інтересів Клієнта під час розгляду господарським судом Запорізької області справи №908/950/23, а саме:

Аналіз позовної заяви, аналіз розрахунку інфляційних втрат та 3% річних, співставлення із обставинами в цій справі (витрачено адвокатом 4 год., вартість послуг 6000,00 грн.);

Аналіз документів, які є у ТОВ «ВЕКТОР-ІНВЕСТ, ЛТД», співставлення із позовною заявою, складання відзиву на позов (витрачено адвокатом 8 год., вартість послуг 12000,00 грн.);

Отримано лист від ГУ у Запорізькій області вих. №16649/6/08-01-04-09 від 01.05.2023, підготовлено та подано до господарського суду Запорізької області клопотання про долучення доказів (витрачено адвокатом 1 год., вартість послуг 1500,00 грн.).

Станом на 04.05.2023 включно загальна вартість професійної правничої допомоги за цим актом складає 19500,00 грн.

Матеріали справи свідчать, що відзив на позовну заяву, заперечення на відповідь на відзив, клопотання про долучення доказів оформлені представником ТОВ «ВЕКТОР-ІНВЕСТ, ЛТД» - адвокатом Федько О.А.

Також матеріали справи містять заяву позивача про зменшення суми витрат га професійну правничу допомогу, відповідно до якої позивач вважає, що сума у розмірі 18000,00 грн за ознайомлення із позовною заявою та написання відзиву на позов (4 аркуша), не є обґрунтованою та неспівмірною витраченому адвокатом часу (12 годин). Також позивач заперечив проти вартості послуг адвоката за складання клопотання про долучення доказів, оскільки бланк клопотання знаходиться у вільному доступі мережі інтернет, для заповнення якого не потрібні знання в області права.

Надані відповідачем докази в їх сукупності підтверджують наявність підстав для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в загальному розмірі 12000,00 грн. (внаслідок вирахування від заявленої суми 19500,00 грн. суми 1500,00 грн. - за підготовку та подання до господарського суду Запорізької області клопотання про долучення доказів у зв`язку з неспівмірним розміром складності оформлення процесуального документа та суми 6000,00 грн за аналіз позовної заяви, аналіз розрахунку інфляційних втрат та 3% річних, оскільки цей аналіз охоплюється юридичною послугою з підготовки відзиву на позов) за рахунок позивача, в даній конкретній справі, оскільки цей розмір судових витрат відповідно до статті 74 ГПК України доведений та документально обґрунтований. Необхідність понесення таких витрат стало наслідком захисту відповідачем своїх законних прав та охоронюваних майнових інтересів, внаслідок їх порушення з боку відповідача.

З огляду на все вищевикладене, заява ТОВ «ВЕКТОР-ІНВЕСТ, ЛТД» про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у справі № 908/950/23 підлягає частковому задоволенню в розмірі 12000,00 грн., який є доведеним та підтвердженим. В частині вимог про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу, пов`язаних за підготовкою та подання до господарського суду Запорізької області клопотання про долучення доказів в розмірі 1500,00 грн. та аналіз позовної заяви, аналіз розрахунку інфляційних втрат та 3% річних в розмірі 6000,00 грн судом відмовляється у зв`язку з необґрунтованістю з підстав, наведених вище.

Керуючись ст., ст. 129, 233, 240, 241, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ

1. У задоволені позову Запорізької міської ради, м. Запоріжжя до Товариства з обмеженою відповідальністю ВЕКТОР-ІНВЕСТ, ЛТД, м. Запоріжжя про стягнення 136376,97 грн. інфляційних втрат та 43011,40 грн. 3 % річних, а загалом 179388,37 грн., відмовити.

2. Стягнути з Запорізької міської ради, (69105, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 206, ідентифікаційний код юридичної особи 04053915) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕКТОР-ІНВЕСТ, ЛТД», (69035, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 147, ідентифікаційний код юридичної особи 3112215) 12000 (дванадцять тисяч) грн. 00 коп. судових витрат на професійну правничу допомогу. Видати наказ.

Повне судове рішення складено 06 липня 2023 р.

Суддя Н. Г. Зінченко

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Центрального апеляційного господарського суду через господарський суд Запорізької області, а у разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.