Рішення

від 13.06.2023 по справі 908/2036/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 9/131/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.06.2023 Справа № 908/2036/18

м.Запоріжжя

За позовом: Заступника військового прокурора Запорізького гарнізону Південного регіону України (на сьогодні Спеціалізована прокуратура у сфері оборони Східного регіону) в інтересах держави в особі органу, який уповноважений від імені держави здійснювати відповідні функції у спірних відносинах,

позивач-1: Міністерство оборони України (03168, м. Київ, пр-т Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 00034022)

позивач-2: Квартирно-експлуатаційний відділ м. Запоріжжя (69063, м.Запоріжжя, вул.Земського лікаря Лукашевича, 4, код ЄДРПОУ 07809992)

до відповідача-1: Громадської організації Військово-мисливське товариство Південь (65012, м. Одеса, вул. Маріїнська, 1-А, код ЄДРПОУ 20963963)

до відповідача-2: Запорізького місцевого осередку Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України Запорізького гарнізону (69104, м.Запоріжжя, вул.Європейська, 17, кв. 54; код ЄДРПОУ 36576068)

до відповідача-3: Товариство з обмеженою відповідальністю ІДЕАЛ-ПЛЮС (69027, м.Запоріжжя, вул. Реконструктивна, буд. 61, код ЄДРПОУ 32273047)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-1: Всеукраїнська громадська організація Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України (03049, м. Київ, пр. Повітрофлотський, буд. 1; код ЄДРПОУ 19356706)

про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном, що перебуває у державній власності, шляхом виселення з нежитлових приміщень

Колегія суддів у складі: Головуючий - Боєва О.С.

Судді: Дроздова С.С.

Корсун В.Л.

при секретарі судового засідання Бичківській О.О.

За участю представників:

прокурор: Палій В.І.;

від позивача-1: Зінченко С.О.;

від позивача-2: Бойко Р.І.;

від відповідача-1: не з`явився;

від відповідача-2:Богославський А.А.;

від відповідача-3: не з`явився;

від третьої особи: не з`явився

СУТЬ СПОРУ:

До Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява заступника військового прокурора Запорізького гарнізону, в інтересах держави в особі органу, уповноваженого в інтересах держави здійснювати відповідні функції у спірних відносинах позивач-1: Міністерство оборони України, позивач-2: Квартирно-експлуатаційний відділ м. Запоріжжя до відповідачів: 1. Громадської організації Військово-мисливське товариство Південь, 2. Запорізького місцевого осередку Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України Запорізького гарнізону, про зобов`язання відповідачів усунути перешкоди у користуванні нерухомими приміщеннями, які знаходяться у АДРЕСА_1 , а саме: будинок мисливця, за ГП № 1, площею 225 кв.м., 1982 року побудови; будинок мисливця, за ГП № 2, площею 110 кв.м, 1962 року побудови; будинок мисливця, за ГП № 3, площею 96 кв.м., 1962 року побудови; будинок мисливця за ГП № 4, площею 100 кв.м, 1966 року побудови; гараж, за ГП № 5, площею 48 кв.м., 1987 року побудови; павільйон літній (навіс), за ГП № 6, площею 18 кв.м., 1980 року побудови; альтанка, за ГП № 7, площею 24 кв.м, 1980 року побудови, що перебувають у власності держави Міністерства оборони України в особі Квартирно-експлуатаційного відділу м. Запоріжжя, шляхом виселення з нежитлових приміщень.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 10.10.2018 (суддя Боєва О.С.) позовна заява прийнята до розгляду та відкрито провадження у справі №908/2036/18, присвоєний номер провадження 9/131/18, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

27.11.2018 від заступника військового прокурора Запорізького гарнізону Південного регіону України до суду надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог у справі №908/2036/18, згідно з якою прокурор просив зменшити розмір позовних вимог та зобов`язати Громадську організацію Військово-мисливське товариство Південь та Запорізький місцевий осередок Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України Запорізького гарнізону усунути перешкоди в користуванні нерухомим майном, а саме: будинком мисливця, за ГП № 4, (літ. Г); гаражем, за ГП № 5, (літ. Д), реєстраційний номер майна 6937532, розташоване на території Григорівської сільської ради, комплекс будівель та споруд, Запорізької області Запорізького району, що перебуває у власності держави Міністерства оборони України в особі Квартирно-експлуатаційного відділу м. Запоріжжя, шляхом виселення з указаних нежитлових приміщень. Зазначена заява, яка за своїм змістом є заявою про уточнення позовних вимог, була прийнята судом до розгляду, що відображено в ухвалі від 29.11.2018. Ухвалою суду від 29.11.2018 до участі у справі № 908/2036/18 залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-1 - Всеукраїнську громадську організацію Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України; продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів та відкладено підготовче засідання.

09.01.2019 судом постановлено ухвалу про передачу справи №908/2036/18 на колегіальний розгляд. Ухвалою суду від 19.02.2019 зупинено провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 908/2803/18. Ухвалою суду від 06.09.2022 поновлено провадження у справі, призначено підготовче засідання. Ухвалами суду від 06.09.2022, від 29.09.2022, від 22.12.2022 змінювався склад колегії суддів (змінювались судді учасники колегії). Ухвалою суду від 09.02.2023 за клопотанням прокурора до участі у справі №908/2036/18 в якості співвідповідача залучено Товариство з обмеженою відповідальністю ІДЕАЛ-ПЛЮС (відповідач-3) та прийнято до розгляду заяву прокурора про зміну позовних вимог, яка також підтримана позивачами згідно з їх письмовими клопотаннями, продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів та відкладено підготовче засідання. Ухвалою суду від 24.03.2023 справу №908/2036/18 прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя Боєва О.С., судді: Дроздова С.С., Корсун В.Л., призначено підготовче засідання. Ухвалою суду від 17.04.2023 закрито підготовче провадження у справі №908/2036/18 та призначено справу до судового розгляду по суті.

13.06.2023 справу розглянуто, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення. У зв`язку з перебуванням головуючого судді у відпустці з 19.06.2023 по 05.07.2023 включно повний текст рішення підписано 06.07.2023.

Відповідно до заяви прокурора про зміну позовних вимог, яка надійшла до суду 12.01.2023 та була прийнята судом до розгляду, предметом розгляду є позовні вимоги про зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю ІДЕАЛ-ПЛЮС усунути перешкоди в користуванні нерухомим майном, а саме: будинком мисливця, за ГП № 4, (літ.Г); гаражем, за ГП № 5, (літ. Д), реєстраційний номер майна 6937532, розташованим на території Григорівської сільської ради, комплекс будівель та споруд, Запорізької області Запорізького району, що перебуває у власності держави Міністерства оборони України в особі Квартирно-експлуатаційного відділу м. Запоріжжя, шляхом виселення з указаних нежитлових приміщень.

Зазначені позовні вимоги підтримані прокурором та мотивовані наступним. На території Григорівської сільської ради Запорізького району Запорізької області розташовувалась загальносоюзна громадська організація колишнього Союзу РСР, а саме: Товариство мисливців та рибалок Збройних Сил України Запорізького гарнізону, яке користувалось майном будівлями та спорудами, що в подальшому увійшли до складу військового містечка № НОМЕР_1 . Згідно з постановою Верховної Ради України від 04.02.1994 №3943-ХІІ все майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташоване на території України, набуло статусу загальнодержавної власності. Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 13.01.1995 № 18 «Про визначення органів управління майном загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР» Міністерству оборони України приписано прийняти підприємства, організації та об`єкти колишнього Військо-мисливського товариства Збройних Сил СРСР, зокрема, мисливські і риболовецькі господарства, будинки мисливця-рибалки; туристичні бази та інше. На виконання наказу начальника Квартирно-експлуатаційного управління Південного оперативного командування від 25.12.2000 № 86 «Про прийняття на облік майна Товариства військових мисливців та рибалок Збройних Сил України» на облік Запорізької КЕЧ району (наразі КЕВ м. Запоріжжя) взято Малокатеринівське мисливське господарство та стрілецький стенд. Рішенням господарського суду м. Києва від 05.12.2002 у справі № 18/375, яке залишено без змін апеляційною та касаційною інстанціями, встановлено, що держава Україна в особі Міністерства оборони України є власником будівель та споруд Товариства військових мисливців та рибалок. В подальшому згідно з Інвентаризаційною відомістю казармено-житлового фонду (Ф-402) по КЕВ м. Запоріжжя станом на 01.01.2007 на картковий облік КЕМ м. Запоріжжя поставлено 7 будівель та споруд, які заходяться на території військового містечка № НОМЕР_1 , що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Мотивуючи позовні вимоги, прокурор вказував на незаконність користування ГО «Військово-мисливське Товариство «Південь» (відповідач-1) та Запорізьким місцевим осередком «Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України Запорізького гарнізону» (відповідач-2) зазначеним нерухомим майном, яке створює перешкоди у користуванні військовим майном, чим унеможливлюється його використання законним власником Міністерством оборони України в особі КЕВ м.Запоріжжя. Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 11.10.2018 стало відомо, що 03.02.2010 здійснено відчуження нерухомого майна, а саме: будинку мисливця, за ГП № 4, (літ. Г); гаражу, за ГП № 5, (літ. Д), реєстраційний номер майна 6937532, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ІДЕАЛ-ПЛЮС шляхом укладення договору купівлі-продажу від 24.03.2009. Отже наразі власником спірного нерухомого майна є Товариство з обмеженою відповідальністю ІДЕАЛ-ПЛЮС (відповідач-3). На підставі викладеного прокурор просив задовольнити позовні вимоги про зобов`язання ТОВ ІДЕАЛ-ПЛЮС усунути перешкоди в користуванні вищезазначеним нерухомим майном, що перебуває у власності держави Міністерства оборони України в особі Квартирно-експлуатаційного відділу м. Запоріжжя, шляхом виселення відповідача-3 з вказаних нежитлових приміщень. Позов обґрунтовано ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», ст.ст. 316, 317, 326, 391 ЦК України. При цьому прокурор у позовній заяві зазначав, що на виконання ч. 4 ст. 22 Закону України «Про прокуратуру» військовою прокуратурою Запорізького гарнізону південного регіону України повідомлено суб`єкта владних повноважень Міністерство оборони України про необхідність представництва військовою прокуратурою інтересів держави в суді; позивачі заходи представницького характеру інтересів держави щодо повернення військового майна не вживали.

Позивачем-1 Міністерством оборони України надано письмове пояснення щодо позовної заяви, відповідно до змісту якого позовні вимоги прокурора підтримано. Зокрема, зазначено, що 03.02.1994, між Всеармійським мисливським товариством та Товариством військових мисливців та рибалок України складений Акт (розподільчий) про перехід майна і фінансових ресурсів Військово-мисливського товариства Збройних Сил СРСР до Товариства військових мисливців та рибалок України (правонаступника). Відповідно до вказаного Акту, майно і фінансові ресурси (права і обов`язки) колишнього Військово-мисливського товариства Збройних Сил СРСР, розташованого на території України, начебто перейшли у власність Товариства військових мисливців та рибалок України, як єдиного належного правонаступника, за змістом якого до Товариства військових мисливців та рибалок України передано 7 мисливських господарств колишнього Військово-мисливського товариства Одеського військового округу. Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сили України, вважаючи себе правонаступником військово-мисливського товариства Збройних Сил СРСР та фактично використовуючи його майно, що залишилось на території України, звернулось до Вищого арбітражного суду України з позовною заявою до Кабінету Міністрів України про визнання недійсною постанови Кабінету Міністрів України від 13.01.1995 № 18 в частині покладання на Міністерство оборони України функцій з управління майном підприємств та організацій колишнього військово-мисливського товариства Збройних Сил СРСР. Постановою Президії Вищого арбітражного суду України від 21.06.2000 Товариству військових мисливців та рибалок Збройних Сили України в позові відмовлено. Міноборони з метою забезпечення виконання вимог постанови Кабінету Міністрів України від 13.01.1995 № 18 прийнято рішення від 24.07.2000 № 163/2944 щодо проведення інвентаризації та прийом в управління Міноборони підприємств, організацій та майна колишнього військово-мисливського товариства Збройних Сил СРСР. Разом з тим, Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України проігнорувало розпорядження начальника розквартирування військ і капітального будівництва Збройних Сил України - начальника Головного управління розквартирування військ і капітального будівництва Міністерства оборони України від 28.10.2000 № 12-р, виданого на виконання рішення Міністра оборони України щодо проведення інвентаризації майна, зазначеного в постанові Кабінету Міністрів України від 13.01.1995 № 18, його оцінки та передачі цього майна від Товариства військових мисливців та рибалок Збройних Сил України до Міністерства оборони України. Статутом Товариства військових мисливців та рибалок Збройних Сил України було безпідставно визначено, що Товариство є правонаступником майна і фінансових ресурсів (прав і обов`язків) Військово-мисливського товариства Збройних Сил СРСР, розташованого на території України, що підтверджується рішенням Господарського суду м. Києва від 20.07.2010 по справі № 44/253. Малокатеринівське мисливське господарство, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , є державним (військовим) майном та входить до підприємств, організацій та об`єктів колишнього військово-мисливського товариства Збройних Сил СРСР, управлінням майном яких покладається на Міністерство оборони України. Незаконність володіння спірним майном Товариства військових мисливців та рибалок ЗС України встановлена рішенням господарського суду м. Києва від 05.12.2002 у справі № 18/375, залишеним без змін постановою Верховного Суду України від 18.11.2003, згідно яких все майно, що визначено в розподільчому акті від 03.02.1994, витребувано із незаконного чужого володіння Товариства із зобов`язанням його передати Міноборони, в тому числі 7 мисливських господарств, до складу яких входило і Малокатеринівське мисливське господарство. Виконавчою службою здійснюються заходи щодо забезпечення виконання рішення суду по справі №18/375, проте у зв`язку з ухиленням представників Товариства військових мисливців та рибалок від виконання рішення суду виконавчі провадження і на даний час тривають, що підтверджується відповідними виконавчими документами та інформацією з Автоматичної системи виконавчих проваджень. Міністром оборони України доручено Управлінню нормативно-методичного забезпечення та моніторингу володіння, використання та розпорядження нерухомого майна і земель вжити заходів щодо завершення інвентаризації вказаного майна та повернення його із чужого незаконного володіння, відповідно до рішення Господарського суду м. Києва від 05.12.2002 у справі № 18/375. Міноборони прийнято рішення щодо використання фондів мисливських господарств, в першу чергу, в інтересах Збройних Сил України. На цей час до Міноборони повернуто частину об`єктів в порядку виконавчого провадження, із залученням представників виконавчої служби, Товариством військових мисливців та рибалок Миколаївського гарнізону та квартирно-експлуатаційного відділу м.Миколаїв до Міноборони передано Володимирівське мисливське господарство. У 2016 році було проведено інвентаризацію майна Малокатеринівського мисливського господарства. 02.10.2018 на адресу Міноборони надійшов лист військової прокуратури Запорізького гарнізону від 24.09.2018 № 6-2/3392вих18, яким оборонне відомство було повідомлено щодо пред`явлення до суду позову в інтересах держави в особі Міноборони та КЕВ м.Запоріжжя до ГО ВМТ Південь та Запорізького місцевого осередку ТВМР ЗСУ Запорізького гарнізону про усунення перешкод у користуванні нерухомими майном на військовому містечку № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 . У зв`язку з повідомленням прокуратури, представниками Управління нормативно-методичного забезпечення та моніторингу володіння, використання та розпорядження нерухомого майна і земель як уповноваженими представниками Міноборони спільно з представниками КЕВ м. Запоріжжя було проведено огляд вказаного мисливського господарства. В ході проведення обстеження території військового містечка № НОМЕР_1 від колишнього начальника Малокатеринівського мисливського господарства отримано довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з яких слідує, що відповідно до договору купівлі-продажу від 24.03.2009 (зареєстровано приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Півняк О.С. за № 344) Південною регіональною організацією Товариства військових мисливців та рибалок Збройних Сил України комплекс будівель та споруд за адресою: Запорізька обл., Запорізький р-н, Григорівська сільрада, було реалізовано Товариству з обмеженою відповідальністю Ідеал- Плюс.

Позивач-2 Квартирно-експлуатаційний відділ м. Запоріжжя письмово викладеної позиції щодо заявленого позову в матеріали справи не надав. В судових засіданнях представник позивача-2 в усній формі заявлені прокурором позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити.

Відповідач-1 Громадська організація Військово-мисливське товариство Південь у своєму письмовому відзиві завив про застосування позовної давності. Зазначив, що виходячи із змісту позовних заяв і пояснень позивачів, слід зазначити, що ними проігноровані або приховані важливі обставини, які мають принципове значення щодо предмету спору, а саме, що Господарським судом Запорізької області ще в 2010 році розглядалась справа № 13/221/10 (суддя Серкіз В.Г.) про визнання незаконним рішення Виконавчого комітету Григорівської сільської Ради Запорізького району Запорізької області № 7 від 22.01.2004 про оформлення права масності на будівлі та споруди Малокатеринівського мисливського господарства та видачу свідоцтва про право власності на будівлі та споруди - літери: А, Б, В, Г, Д, Е, Ж Малокатеринівського мисливського господарства, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 . Рішення набрало законної сили 11 жовтня 2010 року. Сторонами у зазначеній справі, зокрема, були військовий прокурор Запорізького гарнізону, Міністерство оборони України та КЕВ м. Запоріжжя, тобто склад учасників зазначеної справи № 13/221/10 є тотожним складу учасників справи № 908/2036/18. Не зважаючи на обізнаність упродовж 8 років про існування зазначених обставин, ні Міністерство оборони України, ні КЕВ м. Запоріжжя у межах позовної давності, визначеної статтею 257 ЦК України, з вимогами про захист інтересів держави у спірних правовідносинах до суду не звернулися, пропустивши таким чином без поважних причин строк позовної давності. Свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 06.08.2004, серії НОМЕР_2 у встановленому законом порядком не скасовано. Договір купівлі-продажу об`єктів нерухомості між Південною регіональною організацією ТВМР ЗС України і ТОВ «Ідеал-Плюс» було укладено 24.03.2009, а витяг із Державного реєстру речових прав про реєстрацію права власності на нерухоме майно за ТОВ «Ідеал-Плюс» зареєстровано 03.02.2010, реєстраційний № 29612656. Тобто, прокурор і позивачі заздалегідь, за десять місяців до початку розгляду Господарським судом Запорізької області по справі №13/221/10, повинні були вжити заходів щодо з`ясування стану своїх майнових прав та могли довідатися про порушення своїх прав ще з початку 2010 року, з дня надходження інформації до Державного реєстру прав. Водночас, з моменту пред`явлення прокурором позову і до цього часу, Міністерством оборони України та/або КЕВ м. Запоріжжя, не подано до суду заяви про поновлення строку позовної давності. Не ставиться питання про поновлення строку позовної давності й у позові прокурора. По суті позовних вимог відповідач-1 зазначив, зокрема, про наступне. Відповідно до статей 31, 32 Закону України «Про власність», який діяв до 20.06.2007, до державної власності в Україні, належать загальнодержавна (республіканська) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць. Суб`єктом права загальнодержавної (республіканської) власності є держава в особі Верховної Ради України. Постанова Верховної Ради України від 4 лютого 1994 р. № 3943-ХІІ «Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР» та постанова Кабінету Міністрів України від 13 січня 1995 р. № 18 «Про визначення органів управління майном загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР», на час їх прийняття в умовах дії норм статей 31, 32, 33 Закону України «Про власність», лише тимчасово встановлювали форму власності зазначеного майна як загальнодержавної (республіканської) власності, забезпечували захист права цієї власності через визначення суб`єктом права власності на нього Верховної Ради України та гарантували у подальшому законодавчо визначити суб`єктів права власності на це майно. Положення цих нормативних актів передбачали наділення Міністерства оборони України лише повноваженнями щодо управління майном Товариства і лише у наведеному вище обсязі, визначеному статтею 33 Закону України «Про власність» та вочевидь не давали підстави для набуття Міністерством оборони України права власності на майно Товариства (з усіма наслідками, зокрема щодо розпоряджання ним), оскільки б це суперечило положенням вказаної Постанови Верховної Ради України, якою передбачений саме законодавчий порядок визначення майбутнього власника цього майна. До цього часу правовий режим майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, а також суб`єкти права власності цього майна на законодавчому рівні не визначені. Позивачі, посилаючись на постанову Верховного суду від 18.11.2003 та рішення Господарського суду м. Києва від 05.12.2002 у справі №18/375, якими саме Товариство (а не Міністерство оборони) зобов`язується провести інвентаризацію майна разом із фахівцями Міністерства оборони України, в тому числі і нерухомого майна, посилаючись при цьому на постанови Верховної Ради України від 04.02.1994 №3943-ХІІ і Кабінету Міністрів України від 13.11.1995 № 18, якими статус зазначеного майна визначено державним майном, тимчасово до законодавчого визначення його правонаступника, а не військовим. Між тим, Міноборони, його квартирні органи своїми розпорядженнями, наказами перебирають на себе обов`язок організатора проведення інвентаризації спірного майна Товариства, нав`язують йому форму інвентаризаційних документів, які передбачені Положенням про бухгалтерський облік у Збройних Силах України, який визначає порядок обліку нерухомого військового майна. Облік державного майна здійснюється згідно наказу Міністра фінансів України від 17.06.2015 №572, з чим відповідачі не можуть погодитись, за таких підстав строки закінчення інвентаризації затягувались. Фактично спірні будівлі та споруди відповідачем до Збройних Сил України не передавалися, будь-які документи (зокрема, акти приймання-передачі) з цього приводу не складалися, спірні об`єкти нерухомості з часів існування СРСР і до цього часу перебувають у розпорядженні відповідача. Спірне нерухоме майно, яке у цілому є майновим комплексом мисливського господарства, не відповідає умовам використання за його цільовим та функціональним призначенням у Збройних Силах України. Це майно не перебувало та не перебуває на бухгалтерському обліку у військових частинах (установах) Збройних Сил України з причин його фактичного ненадходження до Збройних Сил України. Наразі відсутній будь-який розпорядчий акт Міністра оборони України щодо закріплення нерухомого майна Малокатеринівського мисливського господарства за КЕВ м.Запоріжжя. Позивачі незаконно наполягають на виконанні судових рішень шляхом передачі зазначеного нерухомого майна на баланс КЕВ м. Запоріжжя, оскільки в такому випадку відбудеться протиправна зміна правового режиму цього майна. На підставі викладеного відповідач-1 просив суд відмовити у позові про зобов`язання відповідачів усунути перешкоди в користуванні нерухомим майном шляхом виселення з нежитлових приміщень.

Відповідач-2 Запорізький місцевий осередок Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України Запорізького гарнізону проти позову заперечив. У запереченні (відзиві) на позовну заяву та запереченні на пояснення, міркування і аргументи прокурора та позивачів, просив у задоволенні позову відмовити з наступних підстав. У 1984 році Товариству мисливців та рибалок Збройних Сил України мисливського господарства на підставі Державного Акту на право користування землею № 013261 від 1984 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право користування землею за № 273, була надана земельна ділянка площею 0,5 га в безплатне користування на землях Григорівської сільської ради Запорізької області. На внески членів Товариства на земельній ділянці була збудована мисливсько-рибальська база. Земельна ділянка до цього часу зареєстрована за Запорізьким місцевим осередком «Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України Запорізького гарнізону», який сплачує податки на землю, подає звітність до органів державної податкової інспекції. Стверджувати, що дана земельна ділянка і розташоване на ній нерухоме майно є військовим містечком № НОМЕР_1 немає підстав. Жодного акту прийому-передачі земельної ділянки, будівель та споруд Міністерству Оборони України (квартино-експлуатаційному відділу м.Запоріжжя) немає. Впродовж майже тридцяти років відповідач-2 за власні кошти забезпечував збереження і охорону нерухомого майна, сплачував земельний податок за земельну ділянку, на якій розташовані будівлі та споруди. Протягом цього ж часу Верховна Рада України не прийняла рішення про законодавче визначення суб`єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України. Згідно зі ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Відповідач-2 добросовісно і відкрито володіє нерухомим майном з моменту його збудування у 1984 році. Володіння майном є безперервним. Жодних претензій з цього приводу від позивачів не надходило. Позивачі не приймають нерухоме майно у володіння, оскільки не мають коштів на його утримання і охорону, проведення поточних та капітальних ремонтів. Просив у задоволенні позову відмовити.

Відповідач-3 Товариство з обмеженою відповідальністю «ІДЕАЛ-ПЛЮС» своїм правом на подання відзиву не скористався, відзив на позов до суду не подав. В судові засідання не з`являвся, про причини неявки суду не повідомляв. Про розгляд справи повідомлений належним чином. Ухвали суду у даній справі, які надсилались відповідачу на адресу зазначену у позовній заяві, яка відповідає відомостям, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме на адресу: АДРЕСА_2 були повернуті підприємством поштового зв`язку господарського суду без вручення адресату з відмітками «за закінченням терміну зберігання».

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, зокрема, містяться відомості про місцезнаходження юридичної особи.

Згідно з частиною 1 ст. 7 та ст. 10 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру. Якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 25.06.2018 у справі № 904/9904/17, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, і повернуто підприємством зв`язку із посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення, тощо, то вважається, що адресат був повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Сам лише факт не отримання стороною кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Відповідно до змісту постанови Верховного Суду від 14.08.2020 у справі №904/2584/19, Касаційний господарський суд, здійснивши аналіз статей 120, 242 ГПК України, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, дійшов висновку, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.

Верховний Суд у вказаній постанові також зазначив, що встановлений порядок надання послуг поштового зв`язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 29.03.2021 у справі № 910/1487/20, направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному випадку суду.

Таким чином, судом вжито всіх необхідних заходів для належного повідомлення відповідача-3 про розгляд даної справи.

Згідно з ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Як зазначалось судом вище, відповідач-3 в судові засідання не з`являвся, про причини неявки суду не повідомляв. Про розгляд справи повідомлений належним чином.

Третя особа в судові засідання також не з`являлась, про причини неявки суду не повідомляла. Про розгляд справи повідомлена належним чином. Пояснень щодо позову або відзиву від третьої особи до суду не надходило.

Відповідно до ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

З огляду на викладене, суд дійшов до висновку про розгляд справи за наявними в ній матеріалами, за відсутністю відповідача-1, відповідача-3 та третьої особи.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши учасників справи присутніх в судовому засіданні, суд

ВСТАНОВИВ:

Статтею 1 Закону України «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, що розташовані на території України» від 10.09.1991 № 1540-ХІІ встановлено, що майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об`єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, є державною власністю України.

У статті 4 цього Закону встановлено, що рішення державних органів, органів громадських, політичних, кооперативних, інших організацій і підприємств, посадових осіб, а також договори та інші угоди, прийняті чи здійснені на основі законодавства СРСР щодо зміни власника і форм власності, а також створення акціонерних та спільних підприємств за участю органів влади та управління Союзу РСР після прийняття Постанови Верховної Ради України від 24 серпня 1991 року «Про проголошення незалежності України» без узгодження з відповідними органами управління, визначеними Кабінетом Міністрів України, вважаються недійсними.

Постановою Верховної Ради України від 04.02.1994 № 3943-ХІІ «Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР» з метою збереження майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР в інтересах громадян України встановлено, що тимчасово, до законодавчого визначення суб`єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованогона території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю. Кабінету Міністрів України доручено у встановленому порядку визначити органи управління зазначеним майном, що тимчасово виконуватимуть ці функції до законодавчого визначення правонаступників вищезгаданого майна.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 13.01.1995 № 18 «Про визначення органів управління майном загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР» з Додатком, постановлено Міністерству оборони України прийняти до сфери управління майно: підприємства, організації та об`єкти колишнього військо-мисливського товариства Збройних Сил СРСР, зокрема: 7 мисливських господарств, 7 будинків мисливця-рибалки, туристична база, 3 магазини, 3 стрілецькі стенди військово-мисливського товариства Одеського військового округу.

Згідно з Державним актом на право користування землею Б № 013261, виданим у 1984 році, який зареєстровано у Книзі записів державних актів на право користування землею за №273 Запорізькій гарнізонній раді військово-мисливського товариства м.Запоріжжя надано земельну ділянку площею 0,5 га для мисливсько-риболовної бази. На даний час земельна ділянка використовується Запорізьким місцевим осередком «Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України Запорізького гарнізону» (відповідач-2 у даній справі), як то слідує з його письмового заперечення.

Матеріали справи свідчать, що протоколом 1-ої конференції засновників військових мисливців Збройних Сил України від 04.03.1992 вирішено створити на базі військово-мисливських організацій СРСР Київського, Одеського та Прикарпатського військового округів військово-мисливське товариство Збройних Сил України, як правонаступника всього армійського військово-мисливського товариства колишнього СРСР; на базі військово-мисливського товариства Одеського військового округу створено Південну регіональну раду військово-мисливського товариства України, а також затверджено Статут Товариства військових мисливців та рибалок Збройних Сил України, в якому визначено, що Товариство є правонаступником майна і фінансових ресурсів (прав і обов`язків) Військово- мисливського товариства Збройних Сил СРСР, розташованого на території України.

Протоколом позачергової конференції військових мисливців України від 21.01.1993 затверджено організаційну структуру військово-мисливського товариства України, до якої зокрема входить Південна регіональна рада з Малокатеринівським мисливським господарством.

03.02.1994 Всеармійським мисливським товариством та Товариством військових мисливців та рибалок України складений Акт (розподільчий) про перехід майна і фінансових ресурсів Військово-мисливського товариства Збройних Сил СРСР у зв`язку з припиненням його діяльності шляхом реорганізації (розділу) до Товариства військових мисливців та рибалок України (правонаступнику).

Рішенням Господарського суду м. Києва від 05.12.2002 по справі № 18/375(02-2-18/12485) задоволено позов Заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України про зобов`язання відповідача: Товариства військових мисливців та рибалок Збройних Сил України разом з фахівцями Міністерства оборони України здійснити інвентаризацію майна, в тому числі: 7 мисливських господарств, 7 будинків мисливця-рибалки, туристична база, 3 магазини, 3 стрілецькі стенди військово-мисливського товариства Одеського військового округу та зобов`язано Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України повернути вказане майно з чужого незаконного володіння на користь Міністерства оборони України. Постановою постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.04.2003 вказане рішення залишено без змін.

Постановою Верховного Суду України від 18.11.2003 скасовано постанову Вищого господарського суду України від 22.07.2003, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.04.2003 та рішення Господарського суду м. Києва від 15.12.2002 у справі № 18/375 залишено в силі.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Вищевказаною постановою Верховного Суду України по справі № 18/375 підтверджено висновок господарського суду про те, що розподільчий акт від 3 лютого 1994 року про перехід майна та фінансових ресурсів (прав та обов`язків) Військово-мисливського товариства Збройних Сил СРСР у зв`язку з припиненням його діяльності шляхом реорганізації (розподілу) до Товариства військових мисливців та рибалок України, котрий є правонаступником, не може бути доказом того, що відповідач є власником вищенаведеного майна, оскільки акт затверджений головою Центральної Ради Загальновійськового мисливського товариства та складений без узгодження з відповідними органами управління, визначеними Кабінетом Міністрів України.

Також Верховним Судом України, з посиланням на постанову Верховної Ради України від 4 лютого 1994 року № 3943 ХІІ «Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР» та на прийняту на виконання цієї постанови постанову Кабінету Міністрів України від 13.01.1995 № 18 «Про визначення органів управління майна загальносоюзних громадських організацій колишнього СРСР», зазначено, що повноваження органу управління спірним майном покладено на Міністерство оборони України тимчасово, до законодавчого визначення суб`єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, тому відповідач користується цим майном за відсутності правових підстав.

Крім того, рішенням Господарського суду м. Києва від 20.07.2010 по справі №44/253 (яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.09.2010) задоволено позов Заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Товариства військових мисливців та рибалок Збройних сил України, визнано недійсним перше речення ч. 1 п.1.4. Статуту товариства військових мисливців та рибалок Збройних Сил України (нова редакція), затвердженого зі змінами позачерговою конференцією від 12.06.2008р. та зареєстрованого наказом Міністерства юстиції України від 18.09.2008р. № 1587/5, з наступним текстом: «Товариство є правонаступником майна і фінансових ресурсів (прав і обовязків) Військово мисливського товариства Збройних Сил СРСР, розташованого на території України».

Відповідно до наказу начальника Квартирно-експлуатаційного управління Південного оперативного командування від 25.12.2000 № 86 «Про прийняття на облік майна Товариства військових мисливців та рибалок Збройних Сил України» на підставі актів інвентаризації наказано взяти на облік Запорізької КЕЧ району (наразі КЕВ м.Запоріжжя, позивач-2) Малокатеринівське мисливське господарство та стрілецький стенд.

На підставі рішення Господарського суду міста Києва від 05.12.2002 у справі №18/375, наказу голови Ради ТВМР ЗС України від 01.06.2015 № 6, розпорядження Головного КЕУ ЗС України від 08.12.2015 № 303/1/4/979 та наказу голови Ради Громадської організації «Військово-мисливське Товариство «Південь» від 09.10.2015 №4 спільною комісією у складі представників Громадської організації «Військово-мисливське Товариство «Південь» та Квартирно-експлуатаційного відділу м.Запоріжжя, в період з 18.07.2016 по 20.07.2016 проведено інвентаризацію нерухомого майна Запорізького місцевого осередку ТВМР Збройних Сил України Запорізького гарнізону Малокатеринівського мисливського господарства, 20.07.2016 складено протокол інвентаризаційної комісмії, звіряльну відомість та інвентаризаційний опис необоротних активів, відповідно до якого встановлено фактичну наявність та включено до опису 7 об`єктів: будинок мисливця 1982 року побудови, два будинки мисливця 1962 року побудови, будинок мисливця 1966 року побудови, навіс та альтанка 1980 року побудови, гараж 1987 року побудови, загальною первісною вартістю 161907,11 грн.

В Акті звірки нерухомого державного майна (будівлі та споруди), яке перебуває на балансі Громадської організації «Військово-мисливське товариство «Південь» та на квартальному обліку КЕВ м. Запоріжжя станом на 01.01.2017, який підписаний начальником КЕВ м. Запоріжжя та головою ГО «ВМТ «Південь», підтверджено дані про облік майна, яке знаходиться на території військового містечка № НОМЕР_1 , за адресою: АДРЕСА_1 .

27.08.2018 комісією, створеною на підставі наказу начальника КЕВ м. Запоріжжя, було складено Акт приймання-передачі будівель та споруд військового містечка № НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ), за висновками якого: у зв`язку із неявкою до військового містечка балансоутримувача основних засобів, який перешкоджає Міністерству оборони України в особі КЕВ м. Запоріжжя стати розпорядником майна мисливських (риболовецьких) господарств ТВМР Збройних Сил України відповідно до рішення господарського суду міста Києва від 05.12.2002 року, вирішено звернутись до Військової прокуратури Запорізького гарнізону Південного регіону України стосовно захисту інтересів держави в суді.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 6.21, 6.22 постанови від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, у пунктах 4.19, 4.20 постанови від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18).

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що в судовому процесі, зокрема у цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. пункт 35 постанови від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18). Тобто, під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.

Статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що представництво прокурором інтересів держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Прокурор та позивачі вважають спірне майно державним, яке набуло статусу військового майна. Незаконне відчуження об`єктів нерухомого державного майна безпосередньо порушує права держави в особі Міністерства оборони України, як органу державної влади, який наділений повноваженнями здійснювати управління військовим нерухомим майном. Водночас, Міністерство оборони України та КЕВ м. Запоріжжя заходи представницького характеру з питань захисту інтересів держави у сфері використання державного нерухомого майна не здійснюють.

На виконання вимог ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», як доказ завчасного повідомлення про намір здійснювати представництво у суді інтересів держави, прокурором до позову додано копію листа 24.09.2018 № 6-23392, який адресований Міністерству оборони України та Квартирно - експлуатаційному відділу м.Запоріжжя.

Згідно з листом від 24.09.2018 № 6-23392 військова прокуратура Запорізького гарнізону Південного регіону України у зв`язку із невжиттям заходів щодо повернення нерухомого майна законному власнику державі в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, повідомлено Міністерство оборони України та Квартирно-експлуатаційний відділ м. Запоріжжя про пред`явлення до суду позову про усунення перешкод у користуванні майном відповідно до вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, суд вважає позовні вимоги законними та обґрунтованими на наступних підставах.

Відповідно до Статуту Товариства військових мисливців та рибалок Збройних Сил України (на даний час - Всеукраїнська громадська організація Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України, ЄДРПОУ 19356706 (третя особа у даній справі)), до його складу входили регіональні та гарнізонні організації, зокрема, Південна регіональна організація Товариства.

У Статуті Південної регіональної організації Товариства військових мисливців та рибалок Збройних Сил України, затвердженому Центральною радою Товариства військових мисливців та рибалок Збройних Сил України (протокол від 30.09.1999), визначено, що Південна регіональна організація діє в тому числі на території Запорізької області, має у своєму складі Запорізьку гарнізонну організацію, а також мисливські та рибальські господарства.

Відповідно до п.п. 1.1., 1.5 Статуту Громадської організації «Військово-мисливське Товариство «Південь» (відповідач-1 у справі) Організація створена шляхом перейменування Південної регіональної організації Товариства військових мисливців та рибалок Збройних Сил України та є правонаступником Південної регіональної організації Товариства військових мисливців та рибалок Збройних Сил України, розташованої на територіях Одеської, Миколаївської, Херсонської, Кіровоградської, Запорізької областей та міста Кривий ріг Дніпропетровської області, а також організації військово-мисливського Товариства колишнього Одеського військового округу.

Матеріали справи свідчать, що Григорівською сільською радою на підставі рішення Виконавчого комітету Григорівської сільської ради від 22.01.2004 № 7 Південній регіональній організації Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України 06.08.2004 було видане Свідоцтво САА № 960006 про право власності (колективна) на нерухоме майно: будинок мисливця, А, 188,8 кв. м; будинок мисливця, Б, 80,7 кв. м; будинок мисливця В, 74,7 кв. м.; будинок мисливця Г ,99,5 кв.м; гараж, Д, 47,7 кв.м ; навіс, Е; альтанка, Ж. На підставі вказаного свідоцтва Південній регіональній організації Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України видано Витяг №4520862 від 21.08.2004 про реєстрацію права власності на нерухоме майно.

24.03.2009 Південною регіональною організацією Товариства військових мисливців та рибалок Збройних Сил України (Продавець) на даний час Громадська організація «Військово-мисливське товариство «Південь» (відповідач-1 у справі) було укладено з Товариством з обмеженою відповідальністю «Ідеал-Плюс» (Покупець, відповідач-3) договір купівлі продажу нерухомого майна, а саме: будинок мисливця літ.А, будинок мисливця літ. Б, будинок мисливця літ.В, загальною площею 344,2 кв.м; навіс, літ. Е; альтанку літ. Ж, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 та розташовані на земельній ділянці площею 4337 кв.м. 24.03.2009 вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Півняк О.С. та зареєстровано в реєстрі за №1344.

В пункті 1.2 цього договору вказано, що документом підтверджуючим право власності продавця на відчужене ним нерухоме майно, є Свідоцтво серії НОМЕР_2 про право власності на нерухоме майно, видане Григорівською сільською Радою Запорізького району Запорізької області 06.08.2004, право колективної власності продавця на нерухоме майно зареєстроване в Орендному підприємстві Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації 21.08.2004 у реєстровій книзі № 3, номер запису 1, витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 4520862.

Відповідно до інформаційних довідок №141087371 від 11.10.2018, № 318007973 від 19.12.2022 згідно з відомостями з Реєстру прав власності на нерухоме майно право власності на нерухоме майно - літ. Г, літ. Д за адресою: Запорізька область, Запорізький район, Григорівська сільська рада, комплекс будівель та споруд, площа земельної ділянки 4337 кв.м, зареєстровано за ТОВ «ІДЕАЛ-ПЛЮС» на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 24.03.2009, реєстровий номер 1344, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Півняк О.С.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 11.10.2010 у справі №13/221/10 задоволено позов Військового прокурора Запорізького гарнізону міста Запоріжжя в інтересах держави в особі органу уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах: позивач-1 Міністерство оборони України, позивач-2 Квартирно-експлуатаційний відділ міста Запоріжжя до відповідача: Виконавчого комітету Григорівської сільської ради Запорізького району Запорізької області, за участю третьої особи без самостійних вимог - Південної регіональної організації Товариства військових мисливців та рибалок Збройних Сил України. Визнано незаконним та скасовано рішення № 7 від 22.01.2004 виконавчого комітету Григорівської сільської ради Запорізького району Запорізької області про оформлення права власності на будівлі та споруди Малокатеринівського мисливського господарства за Південною регіональною організацією Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України. Зазначене рішення набрало законної сили.

Відповідно до змісту вказаного рішення у справі № 13/221/10 судом було встановлено, що рішення Виконавчого комітету Григорівської сільської ради від 22.01.2004 № 7 «Про оформлення права власності на будівлі та споруди Малокатеринівського мисливського господарства», яким Південній регіональній організації Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України надано право на оформлення права власності, набуло статусу військового майна, рішення не відповідає закону, прийнято за відсутності на те відповідних повноважень та порушує економічні права держави.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Тобто факти, установлені у прийнятих раніше судових рішеннях, мають для суду преюдиціальний характер. Преюдиціальність означає обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили, в одній справі, для суду при розгляді інших справ (постанова Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26.11.2019 у справі №922/643/19).

Відповідно до висновків, викладених у постанові КГС ВС від 19.12.2019 у справі № 916/1041/17, не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Незаконність володіння спірним майном Товариства військових мисливців та рибалок ЗС України встановлена рішенням Господарського суду м. Києва від 05.12.2002 у справі №18/375, залишеним без змін постановою Верховного Суду України від 18.11.2003, згідно з якими все майно, що визначено в розподільчому акті від 03.02.1994, витребувано із незаконного чужого володіння Товариства із зобов`язанням його передати Міноборони.

З огляду на викладені вище обставини, господарський суд дійшов до висновку, що спірне нерухоме майно до сьогоднішнього дня має статус державного майна і не вибуло фактично з володіння Держави у спосіб, визначений діючим законодавством України. На Міністерство оборони України тимчасово, до законодавчого визначення суб`єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, покладено повноваження органу управління спірним майном, яке продовжує здійснювати ці функції до визначення правонаступників майна.

Статтями 316, 317, 319, 321 Цивільного кодексу України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 326 ЦК України передбачено, що у державній власності знаходиться майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідні органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб`єктами.

За змістом статей 391,392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (негаторний позов).

Відповідно до положень статтями 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Право на захист особа здійснює на свій розсуд (ч.1 ст. 20 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Захист цивільних прав це дії з попередження, припинення порушення прав або відновлення порушених прав громадян і організацій. Захист суб`єктивних цивільних прав та інтересів здійснюється в передбаченому законом порядку, тобто за допомогою застосування належної форми, засобів і способів захисту.

Під способами захисту суб`єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі №925/1265/16).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі №905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 02 липня 2019 року у справі № 48/340, від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16.

Згідно зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Положеннями статті 16 ЦК України встановлено такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів як припинення дії, яка порушує право, що застосовується в разі потреби припинити порушення права особи в майбутньому, тобто усунути перешкоди для здійснення права, створювані порушником, а також якщо порушення саме по собі не позбавляє особу суб`єктивного права, але заважає їй нормально його реалізувати. Такий спосіб захисту має місце в триваючому правопорушенні.

Згідно зі ст. 397 ЦК України володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе. Фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.

Відповідно до вимог статей 330 і 388 ЦК України право власності презюмується і не припиняється із втратою законним власником цього майна. У спорах про витребування майна необхідним є встановлення судом обставин незаконного вибуття майна власника на підставі наданих доказів.

За наслідками доведення та встановлення за особою права власності на спірне майно, така особа, як неволодіючий власник, має право захисту свого права власності шляхом пред`явлення віндикаційного позову про витребування свого майна (статті 387, 388 ЦК України), або, як володіючий власник, - шляхом пред`явлення негаторного позову про усунення перешкод у користуванні і розпорядженні майном (стаття 391 ЦК України).

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (пункт 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16).

Матеріально-правова вимога позивача у віндикаційному позові повинна мати відповідні підстави, що тягнуть за собою визначені законом правові наслідки. Зазначені у позовній заяві підстави повинні підтверджувати право власності позивача на витребуване майно, факт вибуття майна з його володіння, наявність майна у незаконному володінні відповідача, а також відсутність у відповідача правових підстав для володіння цим майном.

Позивачем за віндикаційним позовом може бути неволодіючий власник (фізичні і юридичні особи, держава і територіальні громади в особі уповноважених ними органів). Водночас законодавство надає право звертатися з вимогами про витребування майна з чужого незаконного володіння не лише власникам, а й іншим особам, у яких майно власника перебувало у законному володінні за відповідною правовою підставою («титулом»).

Титульними володільцями вважаються особи, які володіють майном за цивільно-правовими договорами (майнового найму (оренди), підряду, зберігання, застави та ін.), особи, які володіють майном на праві господарського відання, оперативного управління або на іншій підставі, передбаченій законом.

Негаторним є позов власника про усунення будь-яких перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження майном, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння.

Суд враховує, що рішенням Господарського суду м. Києва від 05.12.2002 по справі №18/375 (02-2-18/12485), яке набрало законної сили, було, в тому числі, зобов`язано Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України повернути нерухоме майно, в тому числі: 7 мисливських господарств, 7 будинків мисливця-рибалки, туристична база, 3 магазини, 3 стрілецькі стенди військово-мисливського товариства Одеського військового округу, з чужого незаконного володіння на користь Міністерства оборони України. Фактично судове рішення в цій частині виконано не в повному обсязі.

Так, згідно з Актом приймання-передачі будівель та споруд військового містечка № НОМЕР_1 АДРЕСА_1 від 27.08.2018 комісією, створеною на підставі наказу начальника КЕВ м. Запоріжжя, приймання-передача нерухомого майна не виконана у зв`язку із неявкою до військового містечка балансоутримувача основних засобів, який перешкоджає Міністерству оборони України в особі КЕВ м.Запоріжжя стати розпорядником майна мисливських (риболовецьких) господарств ТВМР Збройних Сил України відповідно до рішення господарського суду міста Києва від 05.12.2002 року.

Натомість Південною регіональною організацією Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України після отримання на підставі рішення Виконавчого комітету Григорівської сільської ради від 22.01.2004 №7 Свідоцтва про право власності на нерухоме майно САА № 960006, виданого 06.08.2004, спірне майно було відчужено Товариству з обмеженою відповідальністю «ІДЕАЛ-ПЛЮС» за договором купівлі-продажу нерухомого майна від 24.03.2009, посвідченим приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Півняк О.С., реєстровий номер 1344.

Судовим рішенням у справі № 13/221/10 були скасовані первинні підстави вибуття спірного нерухомого майна із володіння держави рішення Виконавчого комітету Григорівської сільської ради від 22.01.2004 №7 «Про оформлення права власності на будівлі та споруди Малокатеринівського мисливського господарства», яким Південній регіональній організації Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України надано право на оформлення права власності на спірне нерухоме майно.

Слід також зазначити, що Заступник військового прокурора Запорізького гарнізону звертався до Господарського суду Запорізької області з позовом в інтересах держави, в особі: Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу м.Запоріжжя до відповідачів: Виконавчого комітету Григорівської сільської ради Запорізького району Запорізької області та Громадської організації «Військово-мисливське товариство «Південь» про визнання недійсним Свідоцтва серії НОМЕР_2 про право власності на нерухоме майно, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , виданого 06.08.2004 Південній регіональній організації «Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України» (ідентифікаційний код 20963963) на підставі рішення виконавчого комітету Григорівської сільської ради Запорізького району Запорізької області № 7 від 22.01.2004, за яким було відкрито провадження у справі №908/2803/18.

Скасовуючи рішення Господарського суду Запорізької області від 29.03.2019, яким позов у справі № 908/2803/18 було задоволено, Центральний апеляційний господарський суд у постанові від 02.03.2021 зазначив, що у позові слід відмовити саме з підстав обрання прокурором неефективного способу захисту, однак відмова у задоволенні позову через обрання неефективного (неналежного) способу захисту не позбавляє прокурора/позивача права звернутися з позовом обравши інші способи захисту. Судом апеляційної інстанції, зокрема, встановлено, що оскільки у справі № 13/221/10 були скасовані первинні підстави вибуття спірного нерухомого майна із володіння держави (рішення №7 від 22 січня 2004 року виконавчого комітету Григорівської сільської ради), для його подальшого повернення не є ефективним способом захисту права власника оспорювання свідоцтва.

При цьому суд зазначає, що враховуючи скасування в судовому порядку рішення Виконавчого комітету Григорівської сільської ради від 22.01.2004 №7 «Про оформлення права власності на будівлі та споруди Малокатеринівського мисливського господарства», на підставі якого 06.08.2004 Південній регіональній організації «Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України» було видане Свідоцтво НОМЕР_2 про право власності на нерухоме майно, визнання недійсним цього свідоцтва не вимагається.

Відповідач-1 у даній справі ГО «Військово-мисливське товариство «Південь» є правонаступником Південної регіональної організації «Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України», діяльність якої поширювалась, зокрема, на територію Запорізької області, та яке не мало право відчужувати нерухоме майно на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 24.03.2009, реєстровий номер 1344 Товариству з обмеженою відповідальністю «ІДЕАЛ-ПЛЮС», за яким відповідно до інформаційних довідок №141087371 від 11.10.2018, № 318007973 від 19.12.2022 зареєстровано право власності на спірне нерухоме майно - літ. Г, літ. Д за адресою: Запорізька область, Запорізький район, Григорівська сільська рада на підставі вказаного договору.

Разом з тим в матеріалах справи міститься копія Акту звірки нерухомого державного майна (будівлі та споруди), яке перебуває на балансі Громадської організації «Військово-мисливське товариство «Південь» та на картковому обліку КЕВ м.Запоріжжя станом на 01.01.2017, підписаний головою ради Громадської організації «Військово-мисливське товариство «Південь», яким було підтверджено перебування, в тому числі вказаного нерухомого майна, на балансі відповідача-1.

Відповідно до ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Згідно з частиною 2 статті 328 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній станом на момент укладення договору купівлі-продажу від 24.03.2009) право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Враховуючи встановлені судом обставини справи, матеріалами справи підтверджуються перебування спірного майна у державній власності та факт його знаходження на даний час у незаконному користуванні відповідача-3, за яким зареєстровано право власності на нерухоме майно, що було набуте незаконно.

При цьому, вирішуючи спір у даній справі суд зазначає, що державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Подібний висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №911/3594/17, а також у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.02.2018 у справі №925/1121/17, від 17.04.2019 у справі №916/675/15.

Зайняття ТОВ «ІДЕАЛ-ПЛЮС», за яким зареєстроване право власності на нерухоме майно, яке в даному випадку набуто незаконно, не позбавляє законного власника фактичного володіння, але створює перешкоди державі у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном через уповноважений орган управління Міністерство оборони України.

З огляду на вказане, позовні вимоги про зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю ІДЕАЛ-ПЛЮС (відповідач-3) усунути перешкоди в користуванні нерухомим майном, а саме: будинком мисливця, за ГП № 4, (літ.Г); гаражем, за ГП № 5, (літ. Д), реєстраційний номер майна 6937532, розташованим на території Григорівської сільської ради, комплекс будівель та споруд, Запорізької області Запорізького району, що перебуває у власності держави Міністерства оборони України в особі Квартирно-експлуатаційного відділу м. Запоріжжя, шляхом виселення з указаних нежитлових приміщень, є ефективним способом захисту права власника та підлягають задоволенню.

Внаслідок встановлених судом обставин справи, суд вважає безпідставними заперечення відповідачів-1, -2, що викладені у відзивах. Надані ними докази не мають вирішального значення для даного спору по суті та не спростовують вищенаведених висновків суду.

Щодо зазначення відповідача-2 про добросовісне і відкрите володіння ним нерухомим майном з моменту його збудування у 1984 році, яке є безперервним, з посиланням на ст. 344 ЦК України, суд звертає увагу на наступне.

По-перше, Законом України «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, що розташовані на території України» від 10.09.1991 № 1540-ХІІ встановлено, що майно усіх установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, є державною власністю України та згідно з Постановою Верховної Ради України від 04.02.1994 № 3943-ХІІ «Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР» є загальнодержавною власністю до визначення правонаступників. По-друге, згідно з приписами ч. 4 ст. 344 ЦК України право власності за набувальною давністю на нерухоме майно набувається за рішенням суду.

Стосовно заяви відповідача-1 про застосування строків позовної давності, суд зазначає наступне.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (частина перша статті 257 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Разом з тим, у статті 268 ЦК України наведено невичерпний перелік вимог, на які позовна давність не поширюється. У частині другій цієї статті передбачено, що законом можуть бути встановлені також інші вимоги, на які не поширюється позовна давність. Але в деяких випадках позовна давність не може поширюватись і на інші категорії вимог, хоча про це прямо й не зазначено у законі.

Так, позовна давність не може поширюватися на вимоги про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України), оскільки в такому разі йдеться про так зване триваюче правопорушення. Отже власник може пред`явити такий позов у будь-який час незалежно від того, коли почалося порушення його прав.

Предметом негаторного позовує вимога позивача про усунення з боку відповідача будь-яких перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Об`єктом негаторного позову є усунення триваючого правопорушення, що збереглося до моменту подання позову до суду. Особливістю негаторного позову є те, що він спрямований на усунення таких порушень вказаних повноважень власника, які наявні на момент звернення з позовом.

До позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується, оскільки негаторний позов може бути пред`явлений позивачем доти, поки існує відповідне правопорушення (правова позиція, викладена в п.п. 33, 34 постанови Великої палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц (провадження №14-181 цс 18).

Виходячи з наведеного, право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності у особи титулу власника, в даному випадку держави в особі Міністерства оборони України, яке на теперішній час виконує функції з управління зазначеним майном.

Зайняття відповідачем-3 спірного нерухомого майна є незаконним і не породжує у нього прав на це нерухоме майно, правопорушення в зазначених правовідносинах є триваючими і строк позовної давності до цих правовідносин не застосовується.

Враховуючи фактичні обставин справи та зміст позовних вимог, що є предметом розгляду, які не містять вимог безпосередньо до Громадської організації «Військово-мисливське товариство «Південь» та Запорізького місцевого осередку «Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України Запорізького гарнізону», у задоволенні позову до відповідача-1 та відповідача-2 судом відмовляється.

Відповідно до приписів статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача-3.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог до відповідача-1 Громадської організації Військово-мисливське товариство Південь та відповідача-2 Запорізького місцевого осередку Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України Запорізького гарнізону - відмовити.

Позовні вимоги до відповідача-3 Товариства з обмеженою відповідальністю ІДЕАЛ-ПЛЮС задовольнити.

Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю ІДЕАЛ-ПЛЮС (69027, м.Запоріжжя, вул. Реконструктивна, буд. 61, код ЄДРПОУ 32273047) усунути перешкоди в користуванні нерухомим майном, а саме: будинком мисливця, за ГП № 4, (літ.Г); гаражем, за ГП № 5, (літ. Д), реєстраційний номер майна 6937532, розташованим на території Григорівської сільської ради, комплекс будівель та споруд, Запорізької області Запорізького району, що перебуває у власності держави Міністерства оборони України в особі Квартирно-експлуатаційного відділу м. Запоріжжя, шляхом виселення з указаних нежитлових приміщень.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ІДЕАЛ-ПЛЮС (69027, м.Запоріжжя, вул. Реконструктивна, буд. 61, код ЄДРПОУ 32273047) на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону суму 1762 (одну тисячу сімсот шістдесят дві) грн 00 коп. витрат зі сплати судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено та підписано 06.07.2023.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено впродовж двадцяти днів з дня складання повного судового рішення, у порядку встановленому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя О.С. Боєва

Суддя С.С. Дроздова

Суддя В.Л. Корсун