Постанова

від 06.07.2023 по справі 159/1241/22

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 159/1241/22 Головуючий у 1 інстанції: Денисюк Т. В. Провадження № 22-ц/802/680/23 Доповідач: Шевчук Л. Я.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 липня 2023 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого-судді Шевчук Л. Я.,

суддів Данилюк В. А., Киці С. І.,

секретар с/з Трикош Н. І.,

з участю:

позивачки ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 12 міста Ковеля, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Управління освіти виконавчого комітету Ковельської міської ради Волинської області, про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за апеляційною скаргою відповідача Закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 12 міста Ковеля на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 01 травня 2023 року,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2022 року ОСОБА_1 звернулася в суд із зазначеними позовними вимогами, які обґрунтовані тим, що вона працює у Закладі загальної середньої освіти (далі - ЗЗСО) № 12 міста Ковеля на посаді вчителя світової художньої літератури. Наказом директора цього навчального закладу від 08 листопада 2021 року її відсторонили від роботи з 08 листопада 2021 року без збереження заробітної плати до усунення причин відсторонення на час відсутності щеплення від COVID-19.

Позивачка вважає такі дії відповідача незаконними, оскільки згідно чинного законодавства вакцинація від COVID-19 є добровільною і не віднесена Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб» до переліку обов?язкових. Крім того відповідач, виконуючи постанову Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 та наказ Міністерства охорони здоров?я України від 04 жовтня 2021 року № 2153, фактично обмежив, гарантоване їй статтею 43 Конституції України, право на працю та можливість заробляти собі на життя, в той час, як обмеження конституційних прав може встановлюватися виключно законом, а не підзаконним актом.

Посилаючись на зазначені обставини, позивачка ОСОБА_1 просила суд визнати незаконним та скасувати наказ директора Закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 12 міста Ковеля від 08 листопада 2021 року № 211-к/тр про її відсторонення від роботи, а також просила стягнути з відповідача у її користь середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу.

Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 01 травня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Ухвалено визнати незаконним та скасувати наказ Закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 12 міста Ковеля від 08 листопада 2021 року № 211-к/тр про відсторонення ОСОБА_1 від роботи.

Стягнуто з відповідача в користь позивачки середній заробіток за час відсторонення від роботи з 08 листопада 2021 року по 01 березня 2022 року в розмірі 50 156,34 грн, з яких відрахувати податки та інші платежі.

Судове рішення в частині стягнення суми середнього заробітку за один місяць допущено до негайного виконання.

Стягнуто з відповідача в користь позивачки 992,40 грн судового збору.

Не погоджуючись із постановленим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Відзив на апеляційну скаргу не подавався.

У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримав, просив скаргу задовольнити, позивачка ОСОБА_1 апеляційну скаргу заперечила, просила рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу відповідача слід задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції вважав, що відсторонення позивачки від роботи є незаконним, оскільки кожен має право на працю, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, в тому числі, сприяння у збереженні роботи. Відсторонення працівника від роботи власником або уповноваженим ним органом у випадках, передбачених законом. Суд також вважав, що позивачка викладала у старших класах, у зв?язку з чим, на думку суду, відповідач міг організувати дистанційну форму навчання.

Проте з такими висновками суду погодитися не можна.

За матеріалами справи судом установлено, що позивачка ОСОБА_1 працює вчителем. На час відсторонення її від роботи позивачка працювала вчителем світової художньої літератури (а. с. 24-29).

21 жовтня 2021 року всіх працівників ЗЗСО І-ІІІ ступенів № 12 міста Ковеля було ознайомлено з наказом Міністерства охорони здоров?я від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов?язковим профілактичним щепленням», з яким позивачка ОСОБА_1 ознайомилась і в листі ознайомлення зробила запис про те, що вона не згідна (а. с. 69).

Наказом директора Закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 12 міста Ковеля від 08 листопада 2021 року № 221-к/тр ОСОБА_1 була відсторонена від роботи з 08 листопада 2021 року до усунення причин відсторонення - наявності профілактичного щеплення від COVID-19 чи медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, підтверджених документально (а. с. 72).

ОСОБА_1 відмовилася поставити підпис про ознайомлення з цим наказом, про що було складений відповідний акт (а. с. 73).

Згідно із частиною 1 статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно до частини 1 статті 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

У визначенні поняття «законодавством» суд враховує рішення Конституційного Суду України від 09 липня 1998 року № 12-рп/09 (справа про тлумачення терміну «законодавство»).

Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін «законодавство», що вживається у частині третій статті 21 Кодексу законів про працю України, треба розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

При видачі оспорюваного наказу відповідач, окрім статті 46 КЗпП України, керувався частиною 2 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» та пунктом 416 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

У преамбулі Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» вказано, що цей Закон визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

Відповідно до частин 1, 2 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Накази МОЗ, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами.

Наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі Перелік № 2153). Цей перелік доповнено наказом МОЗ № 2393 від 01 листопада 2021 року.

Відповідно до Переліку № 2153 з доповненнями обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники:

1. центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів;

2. місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів;

3. закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності;

4. підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади.

5. установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів;

6. підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83.

Відповідно до примітки до Переліку № 2153 обов`язкове профілактичне щеплення проводиться в разі відсутності у працівника абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1161/19899 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 11 жовтня 2019 року №2070).

Постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 19 грудня 2020 року до 31 грудня 2021 року на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211, від 20 травня 2020 року № 392 та від 22 липня 2020 року № 641. Пунктом 416 указаної постанови визначено керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 року № 2153 (далі - перелік);

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;

- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку, що відмова або ухилення від профілактичних щеплень працівників професій, виробництва та організацій, для яких таке щеплення є обов`язковим, як підстава для відсторонення працівника від роботи у відповідності до частини 1 статті 46 КЗпП України відноситься до інших випадків, передбачених законодавством.

Відсторонення працівника від роботи один із передбачених законодавством випадків призупинення трудових правовідносин, яке полягає в тимчасовому увільненні працівника від обов`язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і тимчасовому увільненні роботодавця від обов`язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання.

Тимчасове увільнення працівника від виконання його трудових обов`язків в порядку відсторонення від роботи на умовах та з підстав, встановлених законодавством, по суті не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках і має на меті запобігання негативним наслідкам.

При цьому судом встановлено, що на працівників Закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 12 міста Ковеля поширюється дія Переліку № 2153, а тому керівник цього навчального закладу, видавши оспорюваний наказ про відсторонення від роботи, виконував вимоги постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 і правомірно застосував до позивачки ОСОБА_1 відсторонення від роботи, оскільки це прямо передбачено законом.

За таких обставин суд апеляційної інстанції доходить висновку, що відсторонення позивачки від роботи ґрунтувалось на вимогах законодавства, здійснено в спосіб, передбачений законом та за існування правових та фактичних підстав.

У справі «Соломахін проти України» у рішенні від 15 березня 2012 року ЄСПЛ сформулював правовий висновок, за змістом якого примусова вакцинація як примусове медичне лікування означає втручання в право на повагу до приватного життя, що включає фізичну та психологічну недоторканність особи. Втручання у фізичну недоторканність заявника можна вважати виправданим міркуваннями охорони здоров`я населення та необхідністю контролювати поширення інфекційних захворювань у регіоні.

Отже, такі втручання цілком припустимі.

У пунктах а, б статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» встановлено обов`язки громадян у сфері охорони здоров`я, зокрема, піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні забезпечення безпеки життя і здоров`я її громадян. Позивачка не дотрималася загальних правових обов`язків, спрямованих на охорону здоров`я людей, і держава визначила законодавством захисний захід відсторонення від роботи.

Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то за загальним правилом працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується. Чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19.

Тимчасова втрата заробітної плати - це прямий наслідок свідомого рішення позивачки обрати саме такий шлях для себе особисто, відмовитися від виконання юридичного обов`язку, метою якого є захист здоров`я.

У спірних правовідносинах суд не вбачає порушення права позивача на працю, визначене статтею 43 Конституції України, оскільки за нею зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений, обмеження позивачки було правомірним та відповідало пріоритету забезпечення безпеки життя, здоров`я і безпеки людей, зокрема, учасників освітнього процесу.

Право на медичну таємницю закріплене в Основах законодавства України про охорону здоров`я. Забороняється вимагати та надавати за місцем роботи інформацію про діагноз та методи лікування пацієнта. Право на таємницю про стан здоров`я, закріплене у статті 286 ЦК України.

Разом з тим інформації про COVID-сертифікат та щеплення в переліку документів, що підпадають під медичну таємницю, в українському законодавстві немає, а тому COVID-сертифікат не є медичною таємницею.

На підставі досліджених у справі доказів та норм чинного законодавства апеляційний суд дійшов висновку, що відсторонення позивачки від роботи було здійснено відповідачем у відповідності до норм чинного законодавства, тому підстави для визнання незаконним і скасування наказу № 221-к/тр від 08 листопада 2021 року про відсторонення позивачки від роботи відсутні. З огляду на те, що у цій частині позовних вимог суд дійшов висновку про їх безпідставність, відсутні підстави для задоволення вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 08 листопада 2021 року.

З врахуванням наведеного суд апеляційної інстанції доходить висновку, що із-за неправильного застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права рішення суду першої інстанції слід скасувати і ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Керуючись статтями 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу відповідача Закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 12 м. Ковеля задовольнити.

Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 01 травня 2023 року у цій справі скасувати та ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 12 міста Ковеля, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Управління освіти виконавчого комітету Ковельської міської ради Волинської області, про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий

Судді