Рішення

від 06.07.2023 по справі 910/3656/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

06.07.2023Справа № 910/3656/23За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Автомоноліт.»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «АЕС ГРУПП»

про стягнення 105 200,00 грн

Суддя Підченко Ю.О.

Представники сторін:

без виклику.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Автомоноліт." (далі також - позивач, ТОВ "Автомоноліт.") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АЕС ГРУПП" (далі також - відповідач, ТОВ "АЕС ГРУПП") про стягнення заборгованості в розмірі 105 200,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач неналежним чином виконав свої зобов`язання та не повністю розрахувався за надані позивачем послуги.

Відповідно до ухвали суду від 16.03.2023 відкрито провадження у справі та вирішено проводити розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику учасників справи.

При цьому, суд приймає до уваги, що відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Так, ухвала суду про відкриття була надіслана за адресою відповідача, яка містяться у позовній заяві та у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Окрім того, суд зауважує, що ухвала суду про відкриття провадження у даній справі була офіційно оприлюднена у Єдиному державному реєстрі судових рішень - на сайті за посиланням https://reyestr.court.gov.ua, а також знаходяться у вільному доступі в мережі Інтернет на інших відповідних веб-сайтах.

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Враховуючи наведене, оскільки відповідачем не повідомлено суд про зміну місцезнаходження та не забезпечено внесення відповідних змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, суд дійшов висновку, що в силу положень пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України день складення підприємством поштового зв`язку повідомлення про повернення поштового відправлення у зв`язку із відсутністю адресата за вказаною адресою (25.03.2023), вважається днем вручення відповідачу ухвали Господарського суду міста Києва від 16.03.2023.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ч. 1 ст. 251 ГПК України та ухвалою суду про відкриття провадження у даній справі не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, справа може бути розглянута за наявними у ній документами з урахуванням згаданого вище припису ч. 2 ст. 178 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з доводів позивача, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Автомоноліт." (як виконавцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АЕС ГРУПП" (як замовником) виникли господарські правовідносини з надання послуг з вивантаження бетону з автозмішувача за допомогою автобетононасосу.

Позивач стверджує, що відповідно до усної домовленості, виконавець зобов`язувався надавати замовнику послуги по подачі бетону на відстань за допомогою бетононасосу (надалі - послуги), у місце та час вказаний замовником, а замовник зобов`язувався сплатити їх вартість.

Спір у справі виник у зв`язку з тим, на думку ТОВ "Автомоноліт.", що виконавець належним чином виконував свої зобов`язання з надання послуг, що підтверджується підписаними замовником актами надання послуг/ актами здачі-приймання робіт (надання послуг). Однак замовник виконав свої зобов`язання з оплати наданих послуг лише частково, внаслідок чого у замовника утворилася заборгованість перед виконавцем.

Відповідач відзив на позов не надав, викладених у позовній заяви обставин не спростував.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України (далі також - ЦК України), цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 2 ст. 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Частиною 1 статті 639 ЦК України визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

За загальним правилом правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі (ст. 208 ЦК України).

При цьому, відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Також, за приписами ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Договір, відповідно до ст. 638 ЦК України, є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно зі ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 ЦК України).

Статтею 641 ЦК України передбачено, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.

Відповідно до ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Таким чином, оскільки в матеріалах справи наявні акти надання послуг/приймання робіт із зазначенням сторін та їх підписами, сум та найменування наданих послуг; рахунки на оплату; платіжні інструкції, то суд приходить до висновку, що між сторонами мало місце укладення правочину про надання послуг у спрощений спосіб.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

На доведення факту надання послуг відповідачу, позивачем долучено до позову акти наданих послуг та рахунки:

- № 64 від 23.03.2021 на суму 20 000,00 грн (згідно з рахунком № 38 від 24.02.2021);

- № 100 від 07.05.2021 на суму 13 500,00 грн (згідно з рахунком № 9 від 25.01.2021);

- № 101 від 07.05.2021 на суму 15 000,00 грн (згідно з рахунком № 63 від 12.03.2021);

- № 287 від 28.07.2021 на суму 21 000,00 грн (згідно з рахунком № 68 від 18.03.2021);

- № 491 від 20.10.2021 на суму 20 000,00 грн (згідно з рахунком № 177 від 07.06.2021);

- № 553 від 21.10.2021 на суму 22 500,02 грн (згідно з рахунком № 539 від 21.10.2021);

- № 554 від 27.10.2021 на суму 11 999,99 грн (згідно з рахунком № 558 від 27.10.2021);

- № 541 від 09.11.2021 на суму 13 000,00 грн (згідно з рахунком № 392 від 19.08.2021);

- № 542 від 09.11.2021 на суму 20 000,02 грн (згідно з рахунком № 443 від 13.09.2021);

- № 548 від 10.11.2021 на суму 36 000,00 грн (згідно з рахунком № 336 від 30.07.2021);

- № 557 від 11.11.2021 на суму 45 000,00 грн (згідно з рахунком № 606 від 11.11.2021);

- № 562 від 15.11.2021 на суму 21 000,00 грн (згідно з рахунком № 610 від 15.11.2021);

- № 573 від 16.11.2021 на суму 28 000,02 грн (згідно з рахунком № 618 від 16.11.2021);

- № 594 від 24.11.2021 на суму 23 000,00 грн (згідно з рахунком № 641 від 24.11.2021);

- № 619 від 05.12.2021 на суму 33 600,00 грн (згідно з рахунком № 667 від 05.12.2021);

- № 655 від 17.12.2021 на суму 70 600,00 грн (згідно з рахунком № 701 від 17.12.2021);

- № 39 від 28.01.2022 на суму 11 000,00 грн (згідно з рахунком №0000-000040 від 28.01.2022);

- № 41 від 29.01.2022 на суму 25 999,99 грн (згідно з рахунком № 0000-000042 від 29.01.2022);

- № 61 віл 07.02.2022 на суму 27 400 грн (згідно з рахунком № 0000-000059 від 07.02.2022);

- № 62 від 07.02.2022 на суму 22 000,00 грн (згідно з рахунком № 0000-000060 від 07.02.2022);

- № 110 від 17.02.2022 на суму 22 000,00 грн (згідно з рахунком № 0000-000103 від 17.02.2022;

- № 116 від 18.02.2022 на суму 27 600, 00 грн (згідно з рахунком № 0000-000110 від 18.02.2022);

- № 205 від 29.09.2022 на суму 26 600,00 грн (згідно з рахунком № 0000-000198 від 29.09.2022).

Матеріалами справи підтверджується, що позивач надав відповідачу послуги на загальну суму 576 800,06 грн.

У той же час, матеріали справи містять докази оплати наданих послуг на суму 471 600,06 грн.

З вказаного суд дійшов висновку, що заборгованість відповідача перед позивачем за надані послуги становить станом на дату розгляду справи 105 200,00 грн.

Доказів на підтвердження здійснення відповідачем оплати наданих послуг матеріали справи не містять.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов`язання по сплаті на користь позивача 105 200,00 грн за отримані послуги. Відповідачем вказаний обов`язок не спростований, доказів повної оплати не надано.

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідачем обставин, з якими чинне законодавство пов`язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов`язання, не наведено.

З огляду на викладене вище, враховуючи встановлений судом факт невиконання відповідачем своїх зобов`язань в частині оплати за надані послуги, господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в розмірі 105 200,00 грн та задоволення позову в повному обсязі.

Крім того, у прохальній частині позовної заяви позивач просить суд у резолютивній частині рішення, ухваленого за результатом розгляду даної справи, зазначити про нарахування 3 % річних на суму основного боргу в розмірі 105 200,00 грн до моменту фактичного виконання рішення суду.

Відповідно до ч. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.

Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.

Правовий аналіз положень ст.ст. 526, 599, 611, 625 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за час прострочення.

За змістом ч. 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно з ч. 11, 12 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження", якщо у виконавчому документі про стягнення боргу зазначено про нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення, виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження розраховує остаточну суму відсотків (пені) за правилами, визначеними у виконавчому документі. До закінчення виконавчого провадження виконавець за заявою стягувача перераховує розмір остаточної суми відсотків (пені), які підлягають стягненню з боржника, не пізніше наступного дня з дня надходження заяви стягувача про такий перерахунок, про що повідомляє боржника не пізніше наступного дня після здійснення перерахунку.

Як вбачається з наявних у матеріалах справи фактичних даних, позивач надіслав на адресу відповідача претензію вих. 20-02-1/2023 від 20.02.2023 з вимогою оплати боргу в розмірі 105 200,00 грн протягом двох робочих днів. Позивачем також долучено роздруківку трекінгу відправлення.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за можливе задовольнити вимоги позивача в цій частині та зазначити у резолютивній частині рішення про нарахування органом (особою), що буде здійснювати примусове виконання рішення, 3% річних на суму саме основного боргу у розмірі 105 200,00 грн з 08.03.2023 до моменту виконання вказаного рішення, з урахуванням приписів законодавства України.

Перерахунок основного боргу, вказаного у рішенні суду та у виконавчому документі, для органу (особи), що здійснюватиме примусове виконання рішення, має здійснюватися за наступною формулою: Сх3хД:К:100,

де: С- сума непогашеної заборгованості;

Д - кількість днів прострочення;

К - кількість днів у році, в якому наявна непогашена заборгованість.

Крім того, суд вважає за необхідне роз`яснити органу (особі), що здійснює примусове виконання рішення суду, що в разі часткової сплати відповідачем боргу, 3% річних нараховуються на залишок заборгованості, що залишився за визначеною вище формулою.

Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов та не спростував твердження позивача про наявність порушення зобов`язань з оплати наданих послуг.

Відповідно до ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з покладенням судового збору на відповідача.

Крім того, 25.05.2023 до суду звернувся позивач із заявою про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 30 000,00 грн.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до ст. 124 Господарського процесуального кодексу України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

У позовній заяві зазначено, що позивачем понесені судові витрати, які складаються з судового збору. Інші витрати на час звернення до суду позивач не планує понести у зв`язку з розглядом справи.

Отже, в порушення вимог ст. 124 Господарського процесуального кодексу України, позивачем не було надано попереднього (орієнтовного) розрахунку витрат на професійну правничу допомогу.

З цього приводу Верховний Суд притримується позиції, що право на відмову у відшкодуванні витрат належить до дискреційних повноважень суду та вирішується ним у кожному конкретному випадку з урахуванням встановлених обставин справи.

Так, у ряді постанов Верховного Суду у справах № 922/676/21 від 14.12.2021, № 905/716/20 від 08.04.2021, № 916/2087/18 від 31.03.2021, № 922/3812/19 від 10.12.2020 зазначається, що у разі неподання учасником справи попереднього розрахунку у суду є право, а не обов`язок відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат. Тобто сам по собі факт неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат разом з першою заявою по суті спору не є безумовною та абсолютною підставою для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат.

Крім того, у справі № 922/676/21 окремо звертається увага, що подання попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат забезпечує можливість іншій стороні належним чином підготуватися до спростування витрат, які вона вважає необґрунтованими та доводити неспівмірність таких витрат, заявивши клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, відповідно, забезпечує дотримання принципу змагальності.

Отже, подача попереднього розрахунку суми судових витрат на більш пізніх стадіях не є безумовною підставою для відмови у відшкодуванні таких витрат, проте залишається на розсуд суду, а відтак у сторони залишається і ризик не отримати відповідне відшкодування судових витрат.

На підтвердження понесених позивачем судових витрат у матеріалах справи наявні наступні докази (копії):

- договір № 12-01-2023 від 12.01.2023 про надання правової допомоги;

- Додаткова угода № 2 від 10.02.2023 до договору № 12-01-2023 від 12.01.2023 про надання правової допомоги;

- акт надання послуг № 2 від 17.03.2023 на суму 30 000,00 грн;

- довіреність б/н від 19.01.2023.

За змістом п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частинною 2 ст. 901 Цивільного кодексу України встановлено, що положення цієї глави (глави 63 "Послуги. Загальні положення" підрозділу 1 розділу III Книги п`ятої цього Кодексу) можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Згідно з ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).

При встановленні розміру гонорару відповідно до частини третьої статті 30 Закону № 5076-VI врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.

Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 9 червня 2017 року гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Тож, домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання.

Верховний Суд у постанові від 09.04.2019 р. у справі №826/2689/15 зазначив, зокрема, що чинним процесуальним законодавством не передбачено обов`язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості, а тому сторона не повинна надавати докази на підтвердження обґрунтованості ринкової вартості послуг.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.

Відповідна позиція наведена у постанові Верховного Суду від 20.11.2020 №910/13071/19.

Як вбачається з п. 3 додаткової угоди № 2 від 10.02.2023 до № 12-01-2023 від 12.01.2023 про надання правової допомоги, вартість юридичних послуг, передбачених п. 2 цієї додаткової угоди становить 30 000,00 грн.

З матеріалів справи встановлено, що відповідачем не надано суду доказів з метою доведення надмірності понесених позивачем витрат на правову допомогу та не надано доказів на їх спростування.

Надаючи оцінку співмірності витрат позивача на оплату послуг адвоката зі складністю справи, відповідності цієї суми критеріям реальності, розумності розміру витрат та з урахуванням ціни позову у справі, суд дійшов висновку про покладення на відповідача витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 30 000,00 грн.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240, 241, ч. 1 ст. 256, 288 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Автомоноліт.» задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АЕС ГРУПП» (01054, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 36; код ЄДРПОУ 38202783) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Автомоноліт.» (07400, Київська обл., м. Бровари(з), вул. Грушевського Михайла, 15, кв. 5; код ЄДРПОУ 43892136) заборгованість в розмірі 105 200,00 грн, витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 684,00 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 30 000,00 грн.

3. Органу (особі), що проводитиме примусове виконання рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2023 у справі № 910/3656/23 здійснювати нарахування 3 % річних на суму основного боргу у розмірі 105 200,00 грн, яка підлягає стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю «АЕС ГРУПП» (01054, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 36; код ЄДРПОУ 38202783) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Автомоноліт.» (07400, Київська обл., м. Бровари(з), вул. Грушевського Михайла, 15, кв. 5; код ЄДРПОУ 43892136) з 08.03.2023 до моменту виконання вказаного рішення, за формулою: С х 3 х Д : К : 100, де: С- сума непогашеної заборгованості; Д - кількість днів прострочення; К - кількість днів у році, в якому наявна непогашена заборгованість.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 06.07.2023 року.

Суддя Ю.О.Підченко