Рішення

від 22.06.2023 по справі 911/393/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"22" червня 2023 р. Справа № 911/393/23

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРБІТ ІНДАСТРІ", 01015, місто Київ, вулиця Лейпцизька, будинок 3А

до Товариства з обмеженою відповідальністю "СБМУ "ПІДРЯД", 08132, Київська область, місто Вишневе, вулиця Київська, будинок 31-А

про стягнення 1 426 810,87 грн за договором поставки нафтопродуктів № 004/21 від 23.03.2021

суддя Н.Г. Шевчук

секретар судового засідання М.Г. Байдрелова

за участю представників сторін:

від позивача: Бєляєв А.С. (свідоцтво серії КС № 7810/10 від 05.06.2019, дов. № 03/003 від 22.11.2022);

від відповідача: Лєшко О.В. (посв. № 8024/10 від 18.07.2019, дов. б/н від 01.06.2023).

суть спору:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРБІТ ІНДАСТРІ" звернулось до Господарського суду Київської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "СБМУ "ПІДРЯД" про стягнення заборгованості за договором поставки нафтопродуктів № 004/21 від 23.03.2021 у розмірі 1 426 810,87 грн, з яких 1 187 622,00 грн основна заборгованість, 1 664,47 грн пеня та 237 524,40 грн штраф.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що внаслідок невиконання відповідачем умов договору поставки нафтопродуктів № 004/21 від 23.03.2021 щодо своєчасної та повної оплати поставленого товару, за відповідачем утворилась заборгованість, яка послугувала для нарахування штрафних санкцій.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 13.02.2023 відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження. Сторонам установлено строки для вчинення процесуальних дій у справі.

24 квітня 2023 року від позивача надійшла заява про зміну попереднього розрахунку суми судових витрат (вих. № 01/003 від 20.04.2023).

09 травня 2023 року від відповідача надійшла заява про часткове визнання позовних вимог та застосування позовної давності до вимог про стягнення пені і штрафу, яка прийнята судом до розгляду, оскільки за змістом частини першої статті 191 Господарського процесуального кодексу відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в окремій письмовій заяві, а за змістом частини третьої статті 267 Цивільного кодексу України заява про застосування позовної давності може бути зроблена до винесення рішення судом.

11 травня 2023 року позивачем було подано відзив на заяву відповідача щодо застосування позовної давності (вих. № 022 від 11.05.2023) та клопотання про відшкодування судових витрат (вих. № 021 від 10.05.2023).

08 червня 2023 року відповідачем подано клопотання про долучення доказів сплати основної заборгованості.

Також в матеріалах справи мітяться додаткові пояснення позивача та клопотання відповідача про зменшення судових витрат заявлених позивачем.

Підготовчі судові засідання та засідання по розгляду справи по суті неодноразово відкладались, про що сторони були повідомлені належним чином та завчасно.

Враховуючи достатність в матеріалах справи доказів для повного, всебічного та об`єктивного розгляду спору по суті, у судовому засіданні 22.06.2023 судом ухвалено рішення, проголосивши його вступну та резолютивну частини.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані документи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

встановив:

23 березня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРБІТ ІНДАСТРІ" (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "СБМУ "ПІДРЯД" (Покупець) було укладено договір поставки нафтопродуктів № 004/21, за умовами якого постачальник зобов`язувався поставити покупцеві нафтопродукти, а покупець зобов`язувався прийняти та оплатити продукцію в порядку та на умовах, передбачених цим Договором (пункт 1.1 Договору).

Найменування, одиниця виміру, ціна, умови та строки поставки, умови та строки оплати продукції визначаються сторонами в специфікаціях, які є невід`ємними частинами цього Договору (пункт 1.2 Договору).

Ціна Договору становить суму вартості всіх поставок продукції відповідно до видаткових накладних (пункт 1.3 Договору).

Згідно із пунктом 3.1 Договору продукція постачається постачальником покупцеві партіями. Умови, базис, строки поставки кожної партії продукції узгоджуються сторонами додатково в специфікаціях до даного Договору. Під партією продукції розуміється найменування та кількість продукції, яка поставляється по одній товарно-транспортній накладній (залізничній накладній).

Пунктом 5.2 Договору передбачено, що у разі порушення покупцем строків оплати поставленої продукції та витрат, пов`язаних з поставкою продукції, покупець сплачує постачальникові пеню в розмірі 0,1% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ. У разі прострочення платежу більше ніж на десять календарних днів покупець, окрім пені, сплачує постачальникові також штраф у розмірі двадцять відсотків від суми простроченого платежу.

Відповідно до пункту 5.9 Договору сторони домовились про те, що стягнення штрафних санкцій (пені, штрафу) за даним Договором відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України не обмежується строком нарахування та припиняється в день виконання стороною зобов`язання, а строк позовної давності до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) за порушення термінів оплати продукції у відповідності до статті 259 Цивільного кодексу України збільшується та становить три роки.

Пункт 9.1 Договору визначає, що цей Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2021, а в частині розрахунків між сторонами до повного виконання сторонами своїх зобов`язань. Якщо за місяць до закінчення строку дії цього Договору жодна із сторін не сповістить іншу сторону письмово про бажання розірвати або припинити цей Договір, він автоматично вважається пролонгованим (продовженим) на такий же строк та на тих самих умовах. Кількість таких продовжень необмежена.

Договір підписаний зі сторони позивача та відповідача, а також скріплений відбитками печаток вказаних осіб.

Доказів визнання недійсним договору або його окремих положень чи розірвання спірного договору суду не надано.

Отже, між позивачем та відповідачем були підписані:

-специфікація № 1 від 11.06.2021, за умовами якої погоджено постачання бітуму дорожнього марки 70/100 у кількості 75 т за ціною 13500,00 грн на загальну вартість 1 215 000,00 грн у т.ч. ПДВ 202 500,00 грн;

-специфікація № 2 від 09.07.2021, за умовами якої погоджено постачання бітуму дорожнього марки 70/100 у кількості 27,1 т за ціною 13500,00 грн на загальну вартість 439 020,00 грн у т.ч. ПДВ 73 170,00 грн.

На виконання умов Договору, відповідно до вищезазначених специфікацій:

-на підставі видаткової накладної № 132 від 11.06.2021 позивачем передано відповідачу продукцію на загальну суму 352 188,00 грн;

-на підставі видаткової накладної № 133 від 11.06.2021 позивачем передано відповідачу продукцію на загальну суму 396 414,00 грн;

-на підставі видаткової накладної № 209 від 09.07.2021 позивачем передано відповідачу продукцію на загальну суму 439 020,00 грн. Таким чином, загальна вартість нафтопродуктів поставлених відповідачу склала 1 187 622,00 грн.

Видаткові накладні підписані представником відповідача без зауважень, відповідно є належними доказами, що підтверджують факт поставки продукції позивачем та її прийняття відповідачем.

Відповідно до умов специфікацій вартість нафтопродуктів повинна бути сплачена протягом 7 днів з моменту поставки.

Факт поставки товару також підтверджується товарно-транспортними накладними: № 132 та № 133 від 11.06.2021 та № 209 від 09.07.2021.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач стверджував, що відповідач не розрахувався за поставлену продукцію, у зв`язку із чим за ним рахується заборгованість у розмірі 1 187 622,00 грн.

Відповідач визнав позовні вимоги в частині основного боргу, що зазначено у відповідній заяві поданій до матеріалів справи.

Отже, предметом спору в даній справі є наявність у відповідача обов`язку розрахуватись за поставлену продукцію, а також застосування до нього відповідальності, встановленої договором, за порушення відповідного зобов`язання.

Укладений сторонами договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань в силу статей 173, 174, частини першої статті 175 Господарського кодексу України.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, що визначено в частині першій статті 175 Господарського кодексу України.

Згідно із частиною першою статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Так, в силу статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Укладений сторонами правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до частини першої статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини другої статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу положень статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як визначено частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Умовами специфікацій передбачено, що вартість нафтопродуктів повинна бути сплачена протягом 7 днів з моменту поставки.

Судом встановлено, що відповідач, в порушення встановленого строку розрахувався за товар, переданий за видатковими накладними від 11.06.2021 № 132, № 133 та від 09.07.2021 № 209, які підписані ним у підтвердження факту передачі товару, лише під час розгляду справи, а саме 08.06.2023, що підтверджується платіжною інструкцією № 9579 від 08.06.2023.

Позивач підтвердив отримання оплати за товар.

В такому випадку, суд вважає, що спір в частині стягнення 1 187 622,00 грн основного боргу вичерпаний під час розгляду справи внаслідок здійсненої оплати 08.06.2023, а тому провадження у відповідній частині підлягає закриттю.

Так, відповідно до пункту 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Разом з тим, у зв`язку із порушенням строків оплати поставленої продукції, позивач посилаючись на положення умов договору просить стягнути з відповідача 1 664,47 грн пені, нарахованої за періоди з 19.06.2021 та з 15.07.2021 по 22.11.2022 та 237 524,40 грн штрафу.

Відповідачем в свою чергу заявлено про строк позовної давності до вимог про стягнення штрафу та пені, який за розрахунками відповідача щодо пені сплинув 15.01.2023, щодо штрафу - 25.07.2022.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Оскільки відповідач виконав зобов`язання з оплати продукції з порушенням строку, встановленого за взаємною згодою у договорі (специфікаціях), виконання відповідного зобов`язання, він є таким, що допустив прострочення.

В силу положень частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання; одним з видів господарських санкцій згідно частини другої статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено пеню, штраф (частина перша статті 230 Господарського кодексу України).,

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

У постанові Верховного Суду від 06.08.2018 у справі № 908/1843/17 викладено висновок, який передбачає одночасне стягнення пені та штрафу за порушення одного зобов`язання, що не суперечить положенням статті 61 Конституції України.

Як визначено частиною другою статті 343 Господарського кодексу України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Аналогічне обмеження щодо розміру пені встановлено також статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань".

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язань, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Пунктом 5.2 Договору передбачено, що у разі порушення покупцем строків оплати поставленої продукції та витрат, пов`язаних з постачанням продукції, сплачує постачальникові пеню в розмірі 0,1 % від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ.

Пунктом 5.9 Договору сторони домовились про те, що стягнення штрафних санкцій (пені, штрафу) за даним Договором відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України не обмежується строком нарахування та припиняється в день виконання стороною зобов`язання, а строк позовної давності до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) за порушення термінів оплати продукції у відповідності до статті 259 Цивільного кодексу України збільшується та становить три роки.

Таким чином положення договору містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені - день виконання стороною зобов`язання, відтак нарахування штрафних санкцій здійснюється за умовами, визначеними у договорі, тобто позивач має право нараховувати пеню без обмеження періоду її нарахування, до дати повної оплати.

Нарахування позивачем пені більш ніж шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, судом визнається обґрунтованим, оскільки відповідає положенням договору та чинному законодавству.

Перевіривши розрахунок пені наведений позивачем у додаткових поясненнях № 01/001 від 20.02.2023, судом встановлено, що він виконаний арифметично вірно, подвійну облікову ставку Національного банку України не перевищує, період нарахування збільшений умовами договору.

Розрахунок суми штрафу виконано позивачем також вірно.

Щодо заявленого клопотання відповідача про застосування строків позовноної давності.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Пунктом 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" визначено, що перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

За наслідками розгляду даної справи суд дійшов висновку, що позивач довів факт порушення відповідачем своїх зобов`язань за Договором.

Пунктом 4.2 цієї ж постанови передбачено, що у зобов`язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов`язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов`язання мало бути виконане. Якщо договором чи іншим правочином визначено різні строки виконання окремих зобов`язань, що з нього виникають (наприклад, у зв`язку з поетапним виконанням робіт або з розстроченням оплати), позовна давність обчислюється окремо стосовно кожного з таких строків. Позовна давність за позовами, пов`язаними з простроченням почасових платежів (проценти за користування кредитом, орендна плата тощо), обчислюється окремо за кожним простроченим платежем.

Як вказано вище, строк оплати за умовами Договору згідно видаткових накладних настав 18.06.2021 та 16.07.2021, прострочка виникла відповідно з 19.06.2021 та 17.07.2021.

Пунктом 1 частини другої статті 258 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Разом з тим, судом встановлено, що відповідно до пункту 5.9 Договору між сторонами погоджено збільшити строк позовної давності до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) за порушення термінів оплати продукції у відповідності до статті 259 Цивільного кодексу України до трьох років.

Таким чином, строк позовної давності до вимог про стягнення неустойки позивачем не пропущено.

Суд звертає увагу, що приписами частин другої та третьої статті 6 та статті 627 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, договір поставки нафтопродуктів укладений між сторонами виявляє автономію волі сторін щодо врегулювання їхніх правовідносин на власний розсуд.

Приймаючи до уваги вищевикладене в сукупності, оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що провадження у справі в частині стягнення основного боргу в сумі 1 187 622,00 грн підлягає закриттю на підставі пункту 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України за відсутністю предмету спору, а в іншій частині позовних вимог (1 664,47 грн пеня та 237 524,40 грн штраф) задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судового збору, суд керується статтею 129 Господарського процесуального кодексу України та покладає витрати зі сплати судового збору у розмірі 21 402,16 грн на відповідача (у зв`язку з тим, що спір виник в результаті неправомірних дій відповідача, задоволення вимог позивача в частині основної суми відповідачем проведено після пред`явлення позову).

Щодо витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини першої статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 123 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): подання заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Частиною першою статті 124 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат є обов`язковою складовою як позовної заяви, так і відзиву, оскільки, з огляду на положення частин 5-7 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат враховується судом під час вирішення питання про розподіл судових витрат, пов`язаних з розглядом справи.

При цьому, слід зауважити, що поданий стороною попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми таких витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Згідно із частиною другою статті 124 Господарського процесуального кодексу України у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Отже, наведена норма процесуального закону надає суду право в разі невиконання стороною обов`язку подати попередній розрахунок судових витрат відмовити у їх відшкодуванні, за винятком суми сплаченого стороною судового збору.

Зазначене положення забезпечує дотримання принципу змагальності, відповідно до якого учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, та, крім того, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Подання попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які сторона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, забезпечує можливість іншій стороні належним чином підготуватися до спростування витрат, які вона вважає необґрунтованими та доводити неспівмірність таких витрат, заявивши клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, відповідно, забезпечує дотримання принципу змагальності. Крім того, попереднє визначення суми судових витрат надає можливість судам у визначених законом випадках здійснювати забезпечення судових витрат та своєчасно (під час прийняття рішення у справі) здійснювати розподіл судових витрат.

З огляду на приписи статті 42 Господарського процесуального кодексу України обов`язок подання до суду попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат для забезпечення дотримання, у тому числі, принципу змагальності, поширюється як на позивача, так і на відповідача.

Відповідно до частин першої, другої статті 161 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

Як свідчать матеріали справи, позивачем в позовній заяві, яка є першою заявою по суті спору, зазначено, що сума судових витрат, які поніс позивач складає 21 397,47 грн, що є сумою сплаченого судового збору.

Таким чином, разом із першою заявою по суті спору позивачем не заявлялись в попередньому (орієнтовному) розрахунку судових витрат витрати, які він може понести на професійну правничу допомогу.

Разом з тим, 24.04.2023 позивачем було подано до суду заяву про зміну попереднього розрахунку суми судових витрат, в якій зазначено, що у зв`язку із тяжким фінансовим станом Товариство було вимушено скоротити персонал та звільнити, у тому числі, юридичний відділ. Разом з тим, з метою правового супроводу даної справи Товариство було змушено залучити адвоката. У відповідності до договору про надання правничої допомоги № ЮО-01/11 від 22.11.2022, який укладено Товариством та адвокатом Бєляєвим А.С., позивачем будуть понесені відповідні витрати на захист порушених прав. Так, відповідно до поданої заяви, позивачем визначено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести становлять 121 402,16 грн, з яких 100 000,00 грн витрати на професійну правничу допомогу та 21 402,16 судовий збір.

11 травня 2023 року від позивача надійшло клопотання № 021 від 10.05.2023 про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

19 червня 2023 року від відповідача надійшло клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу адвоката до 5000,00 грн.

Суд дослідивши заяву та клопотання позивача, зазначає, що жодних обґрунтувань поважності причин, через які позивач не міг передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку не наведено в жодному із клопотань.

Договір про надання правничої допомоги на який посилається позивач, укладений між ним та адвокатом Бєляєвим А.С. 22.11.2022, задовго до звернення з цим позовом до суду (06.02.2023).

Зокрема, судом також встановлено, що адвокатом Бєляєвим А.С. засвідчувались документи долучені до матеріалів позовної заяви, що вказує на участь адвоката ще на стадії формування позовних матеріалів.

Також в матеріалах позовної заяви міститься довіреність № 03/002, яка датована 22.11.2022, та якою ТОВ "ІНТЕРБІТ ІНДАСТРІ" уповноважувало Біляєва А.С. представляти інтереси Товариства.

Застосування відповідних положень статті 124 Господарського процесуального кодексу України належить до дискреційних повноважень суду та вирішується ним у кожному конкретному випадку з урахуванням встановлених обставин кожної справи, а також інших чинників, зокрема, дій або бездіяльності сторони або її представника під час розгляду справи. Аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного Суду від 21.05.2020 у справі № 922/2167/19.

Висновки про право суду відмовити у відшкодуванні судових витрат у разі, коли учасник справи під час розгляду справи в суді першої інстанції разом з першою заявою по суті спору не подав суду попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які він очікує понести у зв`язку з розглядом справи, викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2019 у справі № 904/4494/18.

Враховуючи викладене в сукупності, суд дійшов висновку, що у задоволенні заявлених позивачем судових витрат слід відмовити.

Керуючись статтями 124, 129, 231, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України суд

вирішив:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Закрити провадження в частині позовних вимог про стягнення 1 187 622,00 грн.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СБМУ "ПІДРЯД" (08132, Київська область, місто Вишневе, вулиця Київська, будинок 31-А, ідентифікаційний код 25298093) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРБІТ ІНДАСТРІ" (01015, місто Київ, вулиця Лейпцизька, будинок 3А, ідентифікаційний код 38777266) 1 664 (одна тисяча шістсот шістдесят чотири) грн 47 коп. пені та 237 524 (двісті тридцять сім тисяч п`ятсот двадцять чотири) грн 40 коп. штрафу, а також 21 402 (двадцять одна тисяча чотириста дві) грн 16 коп. судового збору.

4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Дане рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 256-257 Господарського процесуального кодексу України.

Повідомити учасників справи про можливість ознайомитись із змістом судового рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Суддя Н.Г. Шевчук

Повний текст рішення складено та підписано: 04.07.2023