Рішення

від 06.07.2023 по справі 922/1721/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" липня 2023 р.м. ХарківСправа № 922/1721/23

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Добрелі Н.С.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовомТовариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельна Компанія "Хім торг" до Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма "СВ" простягнення коштів

без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

ТОВ "ТК "Хім Торг" звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до ТОВ Фірма "СВ", в якій просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 560.324,45 грн - борг, 283.300,17 грн - пеня, 109.263,27 грн - інфляційні, 156.599,47 грн - 25% річних, 4.538,63 грн - проценти та витрати зі сплати судового збору в розмірі 16.710,39 грн.

Також просить зобов`язати орган державної влади, що має форму ДВС, в тому числі особу приватного виконавця, який проводитиме примусове виконання рішення Господарського суду Харківської області здійснювати нарахування 3% річних на суму основного боргу, що складається у суму грошових коштів із 560.324,45 грн.

Фактичними підставами позову є бездіяльність відповідача в частині оплати вартості поставленого позивачем товару на підставі Договору поставки від 10.12.2020 №10/12/00020.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 08.05.2023 враховуючи незначну складність характеру спірних правовідносин, справу №922/1721/23 відкрито спрощене позовне провадження, призначено розгляд справи без повідомлення учасників справи та встановлений сторонам строк на подання заяв по суті справи.

Відповідач у строк, встановлений частиною першою статті 251 ГПК України, відзиву на позов не надав, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, передбаченими статтею 178 ГПК України.

Частиною п`ятою статті 176 ГПК України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Ухвала про відкриття провадження у даній справі, яка була надіслана на юридичну адресу відповідача, повернулася на адресу суду з відміткою поштового відділення "Адресат відсутній за вказаною адресою".

Суд звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним. При цьому отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 25.04.2018 у справі №800/547/17).

При цьому, виходячи зі змісту статей 120, 242 ГПК, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною (наявність такої адреси в ЄДР прирівнюється до повідомлення такої адреси стороною), і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (аналогічний висновок наведений у постанові Верховного Суду від 30.03.2023 у справі №910/2654/22).

Таким чином, судом були вчинені достатні дії для належного повідомлення відповідача про відкриття провадження у цій справі. Разом із цим, суд зазначає, що представником відповідача була подана заява про ознайомлення з матеріалами справ, а також подана заява про долучення до матеріалів справи доказів надсилання на адресу позивача проекту мирової угоди. Втім, станом на дату розгляду справи спільної заяви від сторін щодо затвердження укладеної між ТОВ "ТК "Хім Торг" та ТОВ Фірма "СВ" мирової угоди не надходило. Відтак, відповідач був належним чином повідомлений про судовий розгляд справи.

За таких обставин, з огляду на необхідність розгляду позову впродовж розумних строків, справа підлягає вирішенню за наявними матеріалами з огляду на приписи частини дев`ятої статті 165 ГПК України та частини другої статті 178 ГПК України.

Перевіривши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані позивачем докази, суд встановив наступне.

Між ТОВ "ТК "Хім Торг" (постачальник) та ТОВ Фірма "СВ" (покупець) був укладений Договір поставки від 10.12.2020 №10/12/00020 (далі - Договір). Згідно з його умовами постачальник зобов`язався в порядку та на умовах, визначених цим Договором, поставляти покупцю, а покупець зобов`язався в порядку та на умовах, визначених цим Договором, приймати й оплачувати продукцію (товар). Поставка товару здійснюється партіями. Партія товару, яку повинен поставити постачальник, визначається в погодженому між сторонами додатку до Договору, що є невід`ємною частиною Договору. На основі погодженого сторонами додатку до Договору постачальник складає видаткову накладну, яка підписується сторонами при прийманні-передачі товару та після її підписання стає невід`ємною частиною Договору.

Оплата партії товару здійснюється в українських гривнах у порядку, встановленому у відповідному додатку до Договору (пункт 4.4).

Даний Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2024 (пункт 9.1. Договору).

Між сторонами був підписаний Додаток від 09.02.2022 №27 до Договору, в якому погоджений товар, що є предметом Договору, а саме: поліетилен арт. 1305 у кількості 9,775 т на загальну суму 561.185,60 грн з ПДВ. Також у вказаному додатку погоджено, зокрема, строк поставки товару, місце та умови передачі товару, умови оплату товару.

На виконання умов укладеного Договору та Додатку від 09.02.2022 №227 до нього позивачем був поставлений обумовлений товар на суму 560.324,45 грн з ПДВ, про що свідчить видаткова накладна від 14.02.2022 №250, яка підписана повноваженими представниками сторін та скріплена печатками підприємств.

Також позивачем у Єдиному реєстрі податкових накладних була зареєстрована податкова накладна від 14.02.2022 №81, про що свідчить відповідна квитанція від 22.02.2022.

Як зазначає позивач у позовній заяві, відповідач свого обов`язку щодо оплати поставленого товару не виконав, заборгованість останнього за Договором становить 560.324,45 грн.

Такі обставини на думку позивача свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту шляхом вжиття наведених у позові способів захисту права.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 ЦК України. За приписами ч. 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

У відповідності із ст. 173 ГК України та ст. 509 ЦК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконати її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

У відповідності до статті 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

У відповідності до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 ЦК України передбачено строк (термін) виконання зобов`язання. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню за настанням цієї події.

Судом встановлено настання строків виконання грошових зобов`язань відповідача. Так, у Додатку від 09.02.2022 №27 до Договору сторони погодили, що покупець оплачує товар протягом 30 календарних днів з дати поставки товару на склад покупцю. Факт поставки позивачем обумовленого Договором товару на суму 560.324,45 грн з ПДВ підтверджується наявною в матеріалах справи видатковою накладною від 14.02.2022 №250, яка підписана повноваженими представниками сторін та скріплена печатками підприємств.

В матеріалах справи відсутні докази оплати відповідачем заборгованості за Договором у розмірі 560.324,45 грн.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Всупереч вимог статті 13 та статті 74 ГПК України (судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень) відповідачем доказів, які б спростовували факт наявності заборгованості за Договором у розмірі 560.324,45 грн, до суду не подано.

Відповідно до частини першої статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Крім того суд вважає за необхідне зазначити, що після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.

З прийняттям у 2006 році Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Як зазначено у рішенні по справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 року, заява № 4909/04, що суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

Враховуючи приписи статті 526 ЦК України та статті 193 ГК України, якими передбачено, що зобов`язання повинні виконуватись сторонами у встановлених договором або законом порядку і строках, приймаючи до уваги викладені обставини, доведеність з боку позивача факту порушення відповідачем умов Договору та діючого законодавства, та оскільки відповідачем не спростовано наявності заборгованості - суд приходить до висновку про наявність у справі достатніх правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача боргу в розмірі 560.324,45 грн

У відповідності до пункту 3 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Так, крім суми основного боргу позивач просить стягнути з відповідача проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 4.538,63 грн, 25% річних у сумі 156.599,47 грн, інфляційні в розмірі 109.263,27 грн та пеню в розмірі 283.300,17 грн.

Суд вважає, що зазначені суми нараховані позивачем відповідачеві частково обґрунтовано. Підставами такого висновку є наступне.

Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором (частини перша статті 216 ГК України).

Частиною третьої статті 549 ЦК України визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Договором передбачено нарахування пені за порушення строків оплати товару. Так, згідно з пунктом 6.2. Договору в випадку несвоєчасної оплати (не оплати) товару покупець зобов`язаний сплатити на користь постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару, яка діяла в період несвоєчасної оплати (не оплати) за кожен день прострочення.

Крім того, відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 6.3. Договору сторони погодили, що за порушення строків оплати товару, встановлених у додатках до Договору, покупець сплачує на вимогу постачальника, окрім штрафних санкцій, зобов`язується сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 25% річних від простроченої суми згідно зі статтею 625 ЦК України.

Наведені вище норми права та встановлені судом обставини, а саме факт прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, факт наявності в Договорі умов про відповідальність за це порушення у вигляді нарахування неустойки та 25% річних, свідчать про правомірність нарахування позивачем відповідачеві пені, 25% річних та індексу інфляції.

Перевіркою доданого до позовної заяви розрахунку пені за період з 17.03.2022 по 30.04.2023 судом встановлено, що арифметично вірний розмір пені становить 278.780,60 грн. В іншій частині (4.519,57 грн) пеня нарахована безпідставно та помилково.

Розрахунки 25% річних та індексу інфляції відповідають вимогам чинного законодавства, а вказані в цих розрахунках суми нараховані арифметично вірно.

Щодо процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 4.538,63 грн, суд зазначає наступне.

За приписами статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Судом встановлено, що сторонами в Договорі розмір таких процентів встановлено не було, у зв`язку з чим правові підстави для задоволення таких позовних вимог відсутні.

Суд зазначає, що положення частини першої статті 1048 ЦК України (щодо розміру процентів на рівні облікової ставки Національного банку України) в даному випадку не можуть бути застосовані на підставі статті 8 ЦК України, оскільки аналогію закону можна застосовувати виключно у разі подібності спірних неврегульованих правовідносин.

Правовий аналіз змісту правовідносин, що випливають із договорів позики, ренти, банківського вкладу та правовідносин, які склалися між сторонами за договором поставки в результаті безпідставного збереження грошових коштів, не дає підстав для висновку, що такі правовідносини подібні за змістом, а тому відсутні підстави для застосування аналогії закону, передбаченої статтею 8 ЦК України (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 11.09.2018 у справі №902/753/17).

Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог позивача шляхом стягнення з відповідача 560.324,45 грн - боргу, 278.780,60грн - пені, 109.263,27 грн - інфляційних, 156.599,47 грн - 25% річних. В частині стягнення пені в розмірі 4.519,57,грн та процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 4.538,63 грн, суд відмовляє, як безпідставно нараховані.

Також позивач заявив вимогу про необхідність зазначення в рішенні суду вказівки щодо зобов`язання органу державної влади, що має форму ВДВС, в тому числі приватного виконавця, який проводитиме примусове виконання рішення Господарського суду Харківської області здійснювати нарахування 3% річних на суму основного боргу, що складається у суму грошових коштів із 560.324,45 грн. Проте, така вимога позивача задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 10 ст. 238 ГПК України передбачено, що суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.

Правовий аналіз наведених вище норм чинного законодавства свідчить про те, що остання передбачає право, а не обов`язок суду зазначити про нарахування відсотків або пені у рішенні про стягнення боргу, і таке право надано суду для нарахування відсотків, або для нарахування пені, тобто за вибором позивача один з видів відповідальності.

Враховуючи викладене, беручи до уваги, що зазначення про нарахування відсотків є правом суду, а не обов`язком, враховуючи відсутність доказів ухилення відповідача від виконання рішення, суд не вбачає підстав для застосування п. 10 ст. 238 ГПК України.

Водночас, у разі невиконання рішення у даній справі, позивач не позбавлений права звернутися до суду з окремим позовом про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат за період, який не був предметом розгляду цього спору.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується статтею 129 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, витрати позивача зі сплати судового збору в розмірі 16.574,51 грн покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог, в іншій частині (135,88 грн) залишаються за позивачем.

На підставі викладеного, керуючись статтями 73, 74, 76-79, 86, 123, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову відмовити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "СВ" ( 62332, Харківська обл., Дергачівський р-н, село Руська Лозова, вул. Польова, буд. 11, код ЄДРПОУ 25470089) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ "ХІМ ТОРГ" (04209, м. Київ, вул. Озерна, буд. 2, код ЄДРПОУ 40631061) 560.324,45 грн - боргу, 278.780,60 грн - пені, 109.263,27 грн - інфляційних, 156.599,47 грн - 25% річних та 16.574,51 грн - витрати зі сплати судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складання повного рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції Східного апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено "06" липня 2023 р.

СуддяН.С. Добреля