Рішення

від 06.07.2023 по справі 922/1571/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" липня 2023 р.м. ХарківСправа № 922/1571/23

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калініченко Н.В.

без повідомлення (виклику) учасників справи

розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ХІМТОН», місто Черкаси, доТовариства з обмеженою відповідальністю «ЛД ХАРКІВ», місто Харків, простягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «ХІМТОН», звернувся до господарського суду Харківської області із позовною заявою до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛД ХАРКІВ», про стягнення грошових коштів за договором поставки № 000067С від 01 вересня 2021 року у загальному розмірі 137 564,66 грн., з них: 72 260,68 грн. основна заборгованість, 39 341,87 грн. пеня, 22 701,11 грн. інфляційні втрати та 3 261,00 грн. 3% річних.

26 квітня 2023 року, ухвалою господарського суду Харківської області, залишено позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ХІМТОН» без руху. 12 травня 2023 року, ухвалою господарського суду Харківської області, прийнято позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ХІМТОН» до розгляду та відкрито позовне провадження у справі № 922/1571/23. Розгляд справи № 922/1571/23 вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Відповідачеві, згідно статті 251 Господарського процесуального кодексу України, встановлено строк п`ятнадцять днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позов.

Відповідач своїм правом на подання відзиву у справі не скористався, як вбачається з трекінгу відправлення за трек номером 6102272071674 ухвала суду від 12 травня 2023 року є повернутою за датою 23.05.2023 з причиною: «адресат відсутній за вказаною адресою». Водночас, відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. У відповідності до статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань - документ у паперовій або електронній формі, що сформований програмним забезпеченням Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань за зазначеним заявником критерієм пошуку та містить відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, які є актуальними на дату та час формування витягу або на дату та час, визначені у запиті, або інформацію про відсутність таких відомостей у цьому реєстрі. Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру (стаття 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань"). Відповідно до пункту 10 частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", місцезнаходження юридичної особи належить до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Як унормовано частиною 1, 2, 4 статті 10 вказаного Закону, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, використовуються для ідентифікації юридичної особи або її відокремленого підрозділу, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, фізичної особи - підприємця, у тому числі під час провадження ними господарської діяльності та відкриття рахунків у банках та інших фінансових установах. Таким чином, відомості про місцезнаходження відповідача, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, є офіційним та достовірним підтвердженням зазначеної інформації. Враховуючи наведене вище, господарський суд вважає, що не отримання відповідачем кореспонденції, яку господарський суд з дотриманням вимог процесуального закону надіслав за належною адресою, є обставиною, яка зумовлена не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу. На підставі викладеного, відповідач несе ризики такої своєї поведінки, що цілком залежала від його волі. Водночас, відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, починається обрахунок визначеного судом процесуального строку на подання відповідачем відзиву на позов. Приймаючи до уваги, що відповідач у строк до 07.06.2023 не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. Відповідно до частини 1 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Згідно частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України"). Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.

ОПИС ПОЗИЦІЇ ПОЗИВАЧА, ЩО ВИКЛАДЕНА У ПОЗОВНІЙ ЗАЯВІ.

Як зазначено у позовній заяві, 01 вересня 2021 року між позивачем та відповідачем було укладено договір поставки № 000067С (надалі «Договір»). Відповідно до п. 1.1. Договору постачальник зобов`язується поставити та передати у власність покупцю товар в асортименті, кількості та за ціною, що вказані в рахунках, видаткових накладних на кожну окрему партію товару, які є невід`ємною частиною цього Договору. На окремі партії Товару сторони можуть укладати Специфікації в яких фіксують ціну, умови поставки, умови оплати, тощо. озивач зазначає, що 07 вересня 2021 року ним було поставлено відповідачу товар на суму 69 905,38 грн. та 01 жовтня 2021 року товар на суму 2 355,30 грн. Пунктами 3.2. та 3.3. Договору передбачено, що оплата за товар проводиться в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника на підставі рахунку постачальника. Розрахунок проводиться на умовах відстрочення платежу до 60 (шістдесяти) банківських днів з моменту поставки Товару, але не більше чим до оформлення наступного заказу, та підписання сторонами видаткової накладної на кожну партію товару, якщо інші умови оплати не визначені специфікацією. У позові вказано, що відповідно до акту звірки взаємних розрахунків між позивачем та відповідачем наявна заборгованість в розмірі 72 260,68 грн. про стягнення яких прохає позивач. Крім того, заявлено до стягнення 39 341,87 грн. пені, 22 701,11 грн. інфляційних втрат та 3 261,00 грн. 3% річних.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

ВІДНОСНО СТЯГНЕННЯ ОСНОВНОЇ СУМИ БОРГУ.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини. В статті 174 Господарського кодексу України визначено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. При цьому, ст. 12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд. Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК з урахуванням особливостей, передбачених ГК України. Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У відповідності до ст. 173 ГК України, зі змістом якої кореспондуються і приписи ст. 509 ЦК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Відповідно до статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості. Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 01 вересня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ХІМТОН» (позивач, постачальник за Договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛД ХАРКІВ» (відповідач, покупець за Договором) укладено Договір поставки № 000067С.

Як вбачається зі змісту умов укладеного сторонами Договору, він за своєю правовою природою є договором поставки, тому окрім загальних положень Цивільного кодексу України щодо зобов`язань, правовідносини між сторонами мають бути врегульовані нормами глави 54 "Купівля-продаж" Цивільного кодексу України та параграфом 3 глави 54 «Поставка» Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до п. 1.1. Договору постачальник зобов`язується поставити та передати у власність покупцю Товар в асортименті, кількості та за ціною, що вказані в рахунках, видаткових накладних на кожну окрему партію Товару, які є невід`ємною частиною цього Договору. На окремі партії товару сторони можуть укладати специфікації в яких фіксують ціну, умови поставки, умови оплати, тощо. Відповідно до п. 1.2. Договору покупець зобов`язується прийняти товар своєчасно, здійснити його оплату на умовах даного Договору або Специфікації. Відповідно до п. 3.1. Договору ціна товару, що поставляється по даному Договору, визначається за домовленістю Сторін та зазначається у рахунках на оплату Товару, видаткових накладних на товар, які є невід`ємною частиною даного Договору. Відповідно до п. 3.3. Договору розрахунок проводиться на умовах відстрочення платежу до 60 (шістдесяти) банківських днів з моменту поставки Товару, але не більше чим до оформлення наступного заказу, та підписання сторонами видаткової накладної на кожну партію товару, якщо інші умови оплати не визначені специфікацією. Відповідно до п. 7.1. Договору даний Договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31.12.2021 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань щодо виконання умов цього Договору, в тому числі гарантійних.

Згідно частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За приписом ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України). Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Позивачем представлено до суду документи щодо двох окремих партій товару, а саме:

1) щодо першої партії: видаткову накладну № РН-0000348 від 07 вересня 2021 року на суму 69 905,38 грн. з ПДВ., податкову накладну № 12 від 07 вересня 2021 року (разом із квитанцією про реєстрацію цієї податкової накладної);

2) щодо другої партії: видаткову накладну № РН-0000381 від 01 жовтня 2021 року на суму 2 355,30 грн. з ПДВ., податкову накладну № 1 від 01 жовтня 2021 року (разом із квитанцією про реєстрацію цієї податкової накладної);

Отже, відповідно до вищезазначених документів, позивачем була здійснена поставка товару відповідачу на загальну суму 72 260,68 грн.

23 лютого 2023 року позивачем складено вимогу відповідачу про сплату цієї заборгованості. Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не була сплачена означена заборгованість.

Отже, суд прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині стягнення основної заборгованості за Договором у розмірі 72 260,68 грн.

Відповідно до частини 2 статті 614 Цивільного кодексу України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. Відповідно до частини 3 та 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження здійснення повної оплати.

ВІДНОСНО СТЯГНЕННЯ З ВІДПОВІДАЧА ПЕНІ.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (частина 2 статті 193, частина 1 статті 216 та частина 1 статті 218 Господарського кодексу України).

Одним із видів господарських санкцій, згідно з частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України, є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина 1 статті 230 Господарського кодексу України). Так, відповідно до статей 230, 231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. Відповідно до частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 5.2. Договору за несвоєчасну оплату вартості товару покупець несе відповідальність у вигляді сплати пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

Позивачем заявлено до стягнення пеню у розмірі 39 341,87 грн. за період з 01.10.2021 по 05.04.2023 щодо видаткової накладної № РН-0000348 від 07 вересня 2021 року та за період з 01.12.2021 по 05.04.2023 за видатковою накладною № РН-0000381 від 01 жовтня 2021 року.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26 січня 2022 року по справі №910/18557/20 зазначено наступне:

«Визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (зроблений позивачем розрахунок заборгованості, інфляційних втрат та трьох процентів річних), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду».

Перевіривши суму нарахованої пені, суд прийшов до висновку, що вона здійснена частково невірно.

Відповідно до п. 3.3. Договору розрахунок проводиться на умовах відстрочення платежу до 60 (шістдесяти) банківських днів з моменту поставки Товару, але не більше чим до оформлення наступного заказу, та підписання сторонами видаткової накладної на кожну партію товару, якщо інші умови оплати не визначені специфікацією.

Відносно видаткової накладної № РН-0000348 від 07 вересня 2021 року на суму 69 905,38 грн. з ПДВ.

Позивачем зроблено помилку на 1 (один) щодо початкового періоду обрахунку. Так, враховуючи день підписання наступної видаткової накладної, а саме 01 жовтня 2021 року та п. 3.3. Договору, суд вказує про те, що початковим періодом прострочення є 02 жовтня 2021 року, а не 01 жовтня 2021 року.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Як вбачається з умов Договору, сторонами не встановлено іншого строку, аніж той, що передбачений ч. 6 ст. 232 ГК України, що зумовлює застосування судом обмеження по строку, що передбачено цієї нормою ГК України.

Отже, правильним періодом нарахування є 02.10.2021 по 01.04.2022 (6 місяців), а правильною сумою нарахування пені за цей період - 6 414,07 грн.

Відносно видаткової накладної № РН-0000381 від 01 жовтня 2021 року на суму 2 355,30 грн. з ПДВ.

Враховуючи, що до суду не представлено наступної видаткової накладної, що слідує за видатковою накладною № РН-0000381 від 01 жовтня 2021 року, то підлягає застосуванню положення п. 3.3. в частині того, що розрахунок проводиться на умовах відстрочення платежу до 60 (шістдесяти) банківських днів з моменту поставки Товару.

Як вбачається з наданого позивачем розрахунку, то ним визначається початковий період за цієї накладною 01.12.2021, тобто 60 календарних днів. Водночас, календарні дні не є тотожними до банківських днів. Станом на момент підписання видаткової накладної банківський день є періодом у часі протягом якого виконуються банківські операції, що фактично дорівнювало робочому дню.

Тобто, відповідач мав сплатити відповідно до видаткової накладної № РН-0000381 від 01 жовтня 2021 року до 24 грудня 2021 року, а вже з 25 грудня 2021 року має місце прострочення.

Враховуючи положення ч. 6 ст. 232 ГК України, суд констатує про те, що кінцевим періодом обрахунку пені є 24.06.2022 року.

Отже, правильним періодом нарахування є 25.12.2021 року по 24.06.2022 (6 місяців), а

правильною сумою нарахування пені за цей період 273,98 грн.

Таким чином, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовної вимоги щодо стягнення пені, а саме у розмірі 6 688,05 грн.

ВІДНОСНО СТЯГНЕННЯ 3% РІЧНИХ ТА ІНФЛЯЦІЙНИХ ВТРАТ.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем заявлено до стягнення 22 701,11 грн. інфляційних втрат та 3 261,00 грн. 3% річних.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26 січня 2022 року по справі №910/18557/20 зазначено наступне:

«Визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (зроблений позивачем розрахунок заборгованості, інфляційних втрат та трьох процентів річних), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду».

Здійснивши перевірку суми нарахованих позивачем 3% річних, суд прийшов до висновку, що вони здійснено частково невірно.

Відносно видаткової накладної № РН-0000348 від 07 вересня 2021 року на суму 69 905,38 грн. з ПДВ.

Як було встановлено у попередньому розділі цього рішення, правильним початковим періодом нарахування є 02.10.2021 року, а кінцевий визначений позивачем до 05.04.2023 року.

Отже, правильна сума нарахування 3% річних за цей період складає 3 165,85 грн.

Відносно видаткової накладної № РН-0000381 від 01 жовтня 2021 року на суму 2355,30 грн. з ПДВ.

Як було встановлено у попередньому розділі цього рішення, правильним початковим періодом нарахування є 25.12.2021 року, а кінцевий визначений позивачем до 05.04.2023 року.

Отже, правильна сума нарахування 3% річних за цей період складає 90,41 грн.

Таким чином, загальна сума 3% річних за видатковими накладними, що підлягають стягненню складає 3 256,26 грн., проти 3 261,00 грн., що визначено позивачем.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат, суд вказує про правильність їх здійснення за видатковою накладної № РН-0000348 від 07 вересня 2021 року у розмірі 22 011,47 грн., а за видатковою накладною № РН-0000381 від 01 жовтня 2021 року підлягає задоволенню 671,48 грн., проти 689,64, що визначено позивачем, враховуючи вищевикладені висновки про помилки у визначенні початкового періоду.

Отже, загальна сума інфляційних втрат, що підлягає задоволенню, складає 22 682,95 грн., проти 22 701,11 грн., що визначено позивачем.

Таким чином, загальна сума всіх похідних вимог, що підлягає задоволенню складає 6 688,05 грн. пеня, 3 256,26 грн. 3% річних та 22 682,95 грн. інфляційні втрати.

Таким чином, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Здійснюючи розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи, враховуючи вимоги статті 129 ГПК України, а також висновки суду про часткове задоволення позову, судові витрати, понесені позивачем, покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

ВІДНОСНО РОЗПОДІЛУ ВИТРАТ НА ПРОФЕСІЙНУ ПРАВНИЧУ ДОПОМОГУ.

07 червня 2023 року до суду від позивача надійшло клопотання (вх. № 14491) разом із документами на підтвердження понесення останнім витрат на професійну правничу допомогу. У цьому клопотанні позивач також зазначає, що обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу.

Розглянувши означене клопотання разом із документами, суд прийшов до наступного висновку.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 2 статті 126 ГПК України). У частині 3 статті 126 ГПК України передбачено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Досліджуючи надані позивачем докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, суд прийшов до наступного висновку.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 цього ГПК України). Витрати, понесені позивачем в даній справі на професійну правничу допомогу адвоката, не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже розмір таких витрат має відповідати критерію розумної необхідності таких витрат. За приписами статті 126 Господарського процесуального кодексу України, суд, при розподілі судових витрат, в тому числі витрат на правничу допомогу адвокатом, має виходити з конкретних особливих обставин справи, з доказів, поданих заявником, клопотання про розподіл судових витрат, які можуть свідчити про підставність різних сум коштів, що потрачені заявником на правничу допомогу. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 4 стаття 126 ГПК України). У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 ГПК України).Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 126 ГПК України). Відповідачем не було заявлено клопотання про зменшення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу.

Судом враховується, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю цих сторін. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта, зокрема, з огляду на положення частини 6 статті 126 ГПК України. Тобто, за наявності заперечень іншої сторони суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Верховний Суд звертає увагу у постанові від 20 листопада 2018 року у справі № 910/23210/17, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Водночас, як зазначає Верховний Суд у постановах від 20 листопада 2018 року у справі № 910/23210/17, від 13 лютого 2019 року у справі № 911/739/15, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок позивача має бути встановлено, що його позов не підлягає задоволенню, а за наявності заперечень позивача щодо співмірності заявленої суми компенсації також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а їх розмір є розумним і виправданим. Тобто суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Здійснюючи розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу між сторонами спору, господарський суд має враховувати результат розгляду спору, умови договору про надання правничої допомоги, укладеного між стороною спору та адвокатом (адвокатським об`єднанням, бюро), обсяги наданих стороні як клієнту послуг правничої допомоги щодо представництва її інтересів в суді під час розгляду справи. Відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N19336/04).

Отже, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи. Даний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду у справі № 910/8682/18 від 14 листопада 2018 року від якого об`єднана Палата у постанові від 03 листопада 2019 року у справі № 922/445/19 не відступила через відмінність у нормативно-правовому регулюванні.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом встановлено, що позивачем дійсно у позовній заяві повідомлено суд про орієнтовний розмір витрат на професійну правничу допомогу.

До суду позивачем, разом із клопотанням (вх. № 14491 від 07 червня 2023 року) надано договір про надання правової допомоги від 23.02.2023 року. Відповідно до п. 1.1. цього договору його предметом є оплатне надання адвокатом усіма законними методами та способами правової допомоги клієнту у стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛД ХАРКІВ» заборгованості за договором поставки № 000067С від 01.09.2021 року. Відповідно до п. 2.1.1. цього договору адвокат зобов`язується надати правову допомогу клієнту належним чином. Відповідно до п. 4.1. цього договору розмір гонорару адвоката становить 10 000,00 грн. Також, до суду представлено квитанцію від 31 травня 2023 року, що видана адвокатом О.О. Кузьмінським на суму 10 000,00 грн. Зі змісту цієї квитанції вбачається, що характер доручення становить: надання правової допомоги клієнту за договором про надання правової допомоги від 23.02.2023 року, а саме: юридична консультація клієнта; правовий аналіз представлених клієнтом документів, підготовка доказів, виготовлення копій документів, моніторинг судової практики з аналогічних питань, підготовка та надсилання вимог про оплату боргу, підготовка та затвердження позовної заяви. Крім цього, до суду представлено акт-розрахунок до договору про надання правової допомоги від 23.03.2023 року. За змістом цього акта вказується, що адвокатом клієнту було надані такі правові послуги: 1) юридична консультація клієнта 1000,00 грн.; 2) правовий аналіз представлених клієнтом документів, підготовка доказів, виготовлення копій документів 2000,00 грн.; 3) моніторинг судової практики з аналогічних питань 1000,00 грн.; 4) підготовка та надсилання вимог про оплату боргу 1000,00 грн.; 5) підготовка та затвердження позовної заяви 5000,00 грн.

Суд вкотре звертає увагу, що згідно із усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia) за заявою N 58442/00 щодо судових витрат, зазначено що за статтею 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму. При цьому, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Відносно першого пункту, суд зазначає, що його зміст не дає підстави встановити суть юридичної консультації, тобто з якого приводу вона була надана.

Другий пункт в частині «правового аналізу представлених клієнтом документів» охоплюється п`ятим пунктом, а саме підготовка позовної заяви. В свою чергу, виготовлення копій документів не є професійною правничою допомогою в розумінні ГПК України. Окремо, суд звертає увагу, що «підготовка доказів» не відповідає фактичним обставинами справи. Надані до суду первинні документи створюються під час здійснення господарської діяльності відповідальною за ведення бухгалтерського обліку особою (директор, бухгалтер або інша особа). У зв`язку з цим, представник позивача не може здійснювати їх підготовку, тобто створення їх для подання до суду, а може лише запросити у такої відповідальної особи ці документи. В іншому розумінні, а саме підготовка доказів, тобто їх засвідчення та додавання до позовної заяви, воно охоплюється п`ятим пунктом, а саме: «підготовка позовної заяви».

Відносно третього пункту, суд зазначає, що означений між сторонами спір не є складним та в розумінні ГПК України є малозначною справою. Обсяг представлених доказів є невеликим і вони є типовими для означених правовідносин. Так само, виниклі між сторонами правовідносини за договором поставки є типовими для господарських правовідносин у цій сфері.

У четвертому пункті професійною правовою допомогою не охоплюється надсилання вимоги про оплату боргу.

Відносно п`ятого пункту, суд зазначає, що затвердження позовної заяви не є професійною правничою допомогою в розумінні Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та ГПК України.

Окремо, без надання оцінки якості наданих послуг адвокатом, а з метою визначення розумності та пропорційності наданих послуг під час вирішення питання про стягнення таких витрат з відповідача, суд зазначає про те, що під час формування позовної заяви, представником позивача була допущена груба помилка, а саме було зазначено про наявність в якості додатку до позову видаткової накладної № РН-0000381 від 01.10.2021 р. на суму 2 355,30 грн., однак цей документ не був доданий, що було підставою для прийняття ухвали господарського суду Харківської області від 26 квітня 2023 року. Крім того, означена ухвала також була прийнята у зв`язку із неправильним засвідченням копій доказів, що додані до позову. Також, під час розрахунку похідний вимог, суд прийшов до висновку про наявність суттєвих помилок як під час визначення періоду нарахування, так і відповідно по загальній сумі всіх похідних вимог.

З огляду на нескладність справи (спір виник з приводу стягнення боргу за договором поставки), а відповідно і нескладність підготовки позовної заяви і її невеликий обсяг (фактичне обґрунтування міститься на 2 аркушах позовної заяви), затрачений адвокатом час на надання таких послуг (підготовка цієї справи до розгляду в суді першої інстанції не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи, додані докази є типовими для договорів поставки; нормативно-правове регулювання спірних правовідносин докорінно не змінювалось), на думку суду, у даному випадку заявлений розмір витрат не відповідає критеріям реальності таких витрат, обґрунтованості та пропорційності до предмета спору з урахуванням ціни позову у розумінні приписів частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, а їх стягнення з відповідача становитиме надмірний тягар для останнього, що не узгоджується із принципом розподілу таких витрат, через що суд дійшов висновку, що розумним та пропорційним є стягнення 3 000,00 грн.

Таким чином, враховуючи конкретні обставини справи, суд, детально проаналізувавши всі докази, зважаючи на зазначені положення законодавства, враховуючи принципи розумності та пропорційності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 3 000,00 грн.

У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з`ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року). Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 1-5, 8, 10-12, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, п. 2 ч. 1 ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Харківської області, -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ХІМТОН» задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛД ХАРКІВ» (61105, місто Харків, вулиця Фонвізіна, будинок 18; код ЄДРПОУ: 01597402) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ХІМТОН» (18028, місто Черкаси, вулиця Сурікова, будинок 4; код ЄДРПОУ: 24411630) заборгованості за договором поставки № 000067С, а саме основного боргу у розмірі 72 260,68 грн., пені у розмірі 6 688,05 грн., 3% річних у розмірі 3 256,26 грн., інфляційні втрати у розмірі 22 682,95 грн., а також судові витрати: сплачений судовий збір у розмірі 2 046,45 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "06" липня 2023 р.

СуддяН.В. Калініченко