Рішення

від 07.07.2023 по справі 910/6399/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

07.07.2023Справа № 910/6399/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи №910/6399/23

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Еласт Атом"

до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція"

про стягнення 12548,12 грн

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Еласт Атом" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" (далі - відповідач) про стягнення 12548,12 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач несвоєчасно виконав взяті на себе зобов`язання за договором поставки товару №264(2)20УК/53-121-01-20-09482 від 01.07.2020, у зв`язку з чим позивачем заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 3572,82 грн та інфляційні втрати у розмірі 8975,30 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.05.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/6399/23 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

11.05.2023 року через відділ діловодства суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позовні вимоги не визнає та зауважує на тому, що станом на дату подання позову борг ВП ЗАЕС перед позивачем відсутній, а тому нарахування 3% річних та інфляційних втрат є неправомірним. Поміж тим, зауважує на тому, що з моменту поставки товару до повної його оплати існували форс-мажорні обставини у зв`язку з введенням карантинних заходів, пов`язаних з коронавірусною хворобою (COVID-19), а тому затримка оплати вартості поставленого товару відбулась не з вини відповідача, а через обставини непереборної сили.

12.05.2023 року через відділ діловодства суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач зауважує на тому, що сплата основного боргу з порушенням договірних строків не позбавляє кредитора на нарахування 3% річних та інфляційних втрат, адже такі нарахування за своєю правовою природою є акцесорними зобов`язаннями, які тісно пов`язані із неналежним виконанням основного грошового зобов`язання боржником та зауважує на тому, що відповідач не повідомляв позивача про настання форс-мажорних обставин, як і не надав жодних доказів існування таких обставин, як то передбачено умовами пункту 8.5 укладеного договору.

Відповідач своїм правом на подання заперечень, як то передбачено приписами статті 167 Господарського процесуального кодексу України, не скористався.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.07.2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Еласт Атом» (далі - постачальник) та Державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Запорізька атомна електрична станція» (далі - покупець) укладено договір поставки товару №264(2)20УК/53-121-01-20-09482 (далі - договір), за умовами пункту 1.1 якого, в редакції додаткової угоди №1 до договору від 31.07.2020, постачальник зобов`язується поставити, а покупець прийняти і сплатити товар згідно специфікації, що є невід`ємним додатком додаткової угоди №1.

Специфікацією, що є додатком №1 до договору поставки, сторони погодили 144 позиції продукції та визначили її найменування, технічні характеристики, ГОСТ ТУ, кількість, ціну (без ПДВ) та загальну вартість (з ПДВ).

Виробник товару: Товариство з обмеженою відповідальністю «НВФ «Грейс-Інжинірінг» м. Суми (пункт 1. 2 договору).

Пунктом 2.1 договору передбачено, що товар по своїй якості повинен підтверджуватися сертифікатом якості або паспортом виданим підприємством - виробником, відповідати кресленням, вимогам зазначеним у «Технічних вимогах» (невід`ємні додатки №2-№9 до договору), ТУ У 25.1-21127561-004:2008 та супроводжуватися документацією зазначеною у пункті 4.4, 4.5 договору.

Вартість товару, що поставляється за договором - 575340,00 грн, крім того, ПДВ 115068,00 грн. Загальна сума по договору складає 690068,00 грн (пункт 3.1 договору).

За умовами пункту 3.2 договору сторони погодили, що розрахунок за товар, поставлений за договором, здійснюється протягом 120 календарних днів від дати поставки товару в повному обсязі, згідно з «Специфікацією» (невід`ємний додаток №1 до договору), шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника. Оплата покупцем частини вартості товару у розмірі суми ПДВ здійснюється після отримання ним від постачальника видаткової накладної, оформленої та зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлених Податковим кодексом України випадках та порядку.

Поставка товару відбувається відповідно до правил Інкотермс-2010, на умовах DDP - м. Енергодар. Строк поставки - липень 2020 року. Одержувач вантажу - ЗВ ВП «Складське господарство» ДП «НАЕК «Енергоатом», місцезнаходження: Запорізька обл., м. Енергодар, вул. Промислова 133, склад №2 (пункти 4.1 - 4.3 договору).

Пунктом 6.1 договору сторони передбачили, що приймання товару за якістю і кількістю здійснюється покупцем відповідно до вимог СОУ НАЕК 038:2017 «Управління закупівлями продукції. Організація вхідного контролю продукції для АЕС».

Договір вважається укладеним з моменту підписання сторонами і діє протягом 12 місяців з дати укладання (пункти 11. 1 договору).

На виконання умов даного договору та специфікації, позивачем було поставлено відповідачу узгоджений товар, що підтверджується видатковими накладними №26 від 17.08.2020 на суму 323784,00 грн та №27 від 19.08.2020 на суму 366624,00 грн, які підписані уповноваженими представниками сторін без заперечень та зауважень.

Про виконання позивачем своїх зобов`язань за договором свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення позивачем умов договору щодо якості та кількості поставленого товару.

Позаяк, відповідач свої зобов`язання щодо оплати отриманого товару за вказаними видатковими накладними виконав лише 18.02.2021 року, про що свідчать платіжні інструкції №2850 на суму 511,20 грн, №2856 на суму 70620,00 грн, №2869 на суму 320284,80 грн, №2870 на суму 46339,20 грн, №2871 на суму 29330,40 грн, №2872 на суму 210134,40 грн, №2873 на суму 9228,00 грн та №2874 на суму 3960,00 грн і не заперечується відповідачем у відзиві на позовну заяву.

Тоді як, приписами статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язання, в силу вимог статей 526, 525 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься і у статті 193 Господарського кодексу України.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки, а відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 вищевказаної статті унормовано, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Так, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (ст. 692 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Приписами пункту 3.2 укладеного договору сторони погодили, що розрахунок за товар, поставлений за договором, здійснюється протягом 120 календарних днів від дати поставки товару в повному обсязі, згідно з «Специфікацією» (невід`ємний додаток №1 до договору), шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника.

Отже, уклавши з позивачем договір поставки, відповідач взяв на себе зобов`язання щодо оплати отриманої продукції протягом 120 календарних днів від дати поставки товару в повному обсязі, а відтак строк оплати становив включно до 17.12.2020 року.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, відповідач зобов`язання зі своєчасної оплати отриманого товару за договором поставки належним чином не здійснив, допустивши прострочення оплати.

Тоді як, частина 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Порушенням зобов`язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховний Суд №910/12604/18 від 01.10.2019).

Відтак, оскільки відповідач допустив прострочення розрахунків з позивачем за отриманий товар, на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України позивачем нараховано та заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 3572,82 грн та інфляційні втрати у розмірі 8975,30 грн.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат суд дійшов висновку про їх обґрунтованість, вірність та відповідність фактичним обставинам справи і нормам чинного законодавства, тому вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню в заявлених розмірах.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оцінка доказів - це розумова, пізнавальна діяльність суду, яка полягає у дослідженні якісних і кількісних ознак зібраних доказів у конкретній справі. Закон не регулює порядок роздумів судді. Проте норми права встановлюють зовнішні умови, гарантії, які забезпечують істинність логічних висновків суддів.

Суд зобов`язаний надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 01.07.2021 у справі № 917/549/20.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності прострочення сплати боргу перед позивачем, у зв`язку з чим на підставі встановлених під час розгляду справи обставин, суд вважає заявлені позивачем вимоги в частині стягнення з відповідача нарахованих компенсаційних втрат обґрунтованими та такими, що відповідають нормам чинного законодавства.

При цьому, суд не приймає до уваги доводи відповідача, що у зв`язку із запровадженням карантинних заходів, пов`язаних з коронавірусною хворобою (COVID-19) настали форс-мажорні обставини для вчасного виконання зобов`язань за договором поставки товару №264(2)20УК/53-121-01-20-09482 від 01.07.2020 року.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків, згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт та ситуації, що з ним пов`язані (включаючи, але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, ембарго, діями іноземного ворога): загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибухи, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані положеннями відповідних рішень або актами державних органів влади, закриття морських проток, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також обставини, викликані винятковими погодними умовами чи стихійним лихом - епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха, тощо (ч. 2 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України").

Відповідно до ч. 1 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України", Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності.

Статтею 617 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Згідно з положеннями ст. 218 Господарського кодексу України, у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Таким чином, в той час як форс-мажорні обставини унеможливлюють виконання договірного зобов`язання в цілому, істотна зміна обставин змінює рівновагу стосунків за договором, суттєво обтяжуючи виконання зобов`язання лише для однієї із сторін.

У постанові Верховного Суду від 30.11.2021 у справі № 913/785/17 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

При цьому, як зазначено у постанові Верховного Суду від 25.01.2022 у справі №904/3886/21, належним підтвердженням існування форс-мажорних обставин (доказом існування обставин непереборної сили, які звільняють сторону від відповідальності за невиконання умов договору) є відповідний сертифікат.

Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Отже, в будь-якому разі сторона зобов`язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.

Позаяк, у даному випадку, відповідачем не надано жодних доказів відсутності можливості виконати зобов`язання за договором саме у зв`язку із запровадженням карантинних заходів через коронавірусну хворобу (COVID-19).

Разом з цим, за умовами пункту 8.1 договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за даним договором, якщо невиконання або неналежне виконання зобов`язань, за даним договором, стало наслідком непередбачених і непереборних, за даних умов, обставин: повінь, пожежа, землетрус і інші стихійні лиха, а також війна або воєнні дії, що виникли після укладення договору, рішення (постанови) уряду, що обмежують діяльність учасників договору, страйки або стихійні масові заворушення не з вини учасників даного договору.

Сторона, що потрапила під дію форс-мажору, зобов`язана не пізніше 10 днів з моменту його настання або припинення сповістити другу сторону про настання або припинення обставин, що перешкоджають виконанню договору (пункт 8.3 договору).

Пунктами 8.4 та 8.5 договору сторони передбачили, що якщо форс-мажор продовжуватиметься більше 30 днів, то кожна із сторін має право відмовитися від виконання зобов`язань за даним договором і жодна із сторін не матиме права вимагати від іншої сторони відшкодування можливих збитків. Дія форс-мажорних обставини підтверджується відповідно до чинного законодавства України.

Втім, відповідач, посилаючись на форс-мажорні обставини пов`язані із запровадженням карантинних заходів через коронавірусну хворобу (COVID-19), не надає жодних доказів повідомлення позивача про виникнення у нього форс-мажорних обставин, як то передбачено умовами пункту 8.3 договору, як і не надає жодних доказів підтвердження відповідно до чинного законодавства України дії форс-мажорних обставини, що передбачено умовами пункту 8.5 договору.

Окрім того, суд зауважує на тому, що карантинні обмеження введені Кабінетом Міністрів України на території України з 12.03.2020 року.

Укладаючи та добровільно підписуючи спірний договір у липні 2020 року, відповідач погодив строки виконання ним грошового зобов`язання за договором. Договір покупцем підписаний без зауважень та заперечень.

При цьому, на момент підписання спірного договору карантині заходи та обмеження вже були введені на території України Урядом, дані обставини були загальновідомим фактом. А тому при здійсненні господарської діяльності сторони не були позбавленні можливості враховувати і ці обставини та прораховувати можливі ризики для себе.

Відтак, підписуючи договір з визначеними строками, відповідач повинен був врахувати та усвідомлювати його умови та об`єктивно оцінити можливість виконання грошового зобов`язання, ризики та можливі негативні наслідки для себе.

Поміж тим, суд зазначає, що карантині обмеження, за своєю метою, були направлені на захист населення від інфекційних хвороб, а не на відтермінування виконання суб`єктами господарювання взятих на себе зобов`язань за правочинами.

Не приймаються судом до уваги і доводи про те, що на момент подання позовної заяви до суду, зобов`язання відповідачем за договором виконані в повному обсязі, а тому позивачем протиправно нараховано 3% річних та інфляційні втрати.

Так, за приписами частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, враховуючи положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Слід зазначити, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Як встановлено судом та не спростовано відповідачем, взяті відповідачем зобов`язання за договором поставки товару №264(2)20УК/53-121-01-20-09482 від 01.07.2020 в частині здійснення оплати за отриманий товар є грошовим зобов`язання, а тому несвоєчасне виконання чи виконання не в повному обсязі надає право кредитору нараховувати на час прострочення виконання грошового зобов`язання інфляційні втрати та 3% річних.

Відповідач у поданому відзиві на позовну заяву не заперечує ані щодо розміру свого несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання, ані щодо терміну його виконання та дати фактичного виконання, відтак міркування відповідача про те, що станом на дату подання позову у нього відсутнє порушене грошове зобов`язання є безпідставним.

При цьому, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

Суд також зважає, що як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони. Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (рішення ЄСПЛ у справі "Шевельов проти України").

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.05.2023 у справі №924/1351/20(924/214/22).

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд дає вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Приймаючи до уваги вищевикладене в сукупності, оцінивши подані докази, вимоги та заперечення учасників справи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до статті 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 129, 202, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Еласт Атом» до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Запорізька атомна електрична станція» про стягнення 12548,12 грн задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Запорізька атомна електрична станція» (01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3; ідентифікаційний код 24584661) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Еласт Атом» (03062, м. Київ, вул. Нивська, буд. 4-г, прим. №168; ідентифікаційний код 42552474) 3% річних у розмірі 3572 (три тисячі п`ятсот сімдесят дві) грн 82 коп., інфляційні втрати у розмірі 8975 (вісім тисяч дев`ятсот сімдесят п`ять) грн 30 коп. та судовий збір у розмірі 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн 00 коп.

3. Видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 07.07.2023.

Суддя Т.В. Васильченко