Рішення

від 07.07.2023 по справі 915/37/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2023 року Справа № 915/37/23

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Олейняш Е. М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу

за позовом Державного підприємства «Адміністрація морських портів України», пр. Перемоги 14, м. Київ, 01135 (код ЄДРПОУ 38727770)

електронна пошта: info@uspa.gov.ua

в особі Миколаївської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Миколаївського морського порту), вул. Заводська, 23, м. Миколаїв, 54020 (код ЄДРПОУ 38728444)

електронна пошта: mf@nik.uspa.gov.ua

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХНО-ДИЗЕЛЬ», пров. Суднобудівників, буд. 7, м. Миколаїв, 54002 (код ЄДРПОУ 37206551)

електронна пошта: ominous772@gmail.com

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях, вул. Велика Арнаутська, 15, м. Одеса, 65048 (код ЄДРПОУ 43015722)

електронна пошта: odesa@spfu.gov.ua

про стягнення грошових коштів в розмірі 248 046, 50 грн.

без повідомлення (виклику) учасників

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Миколаївської області звернулось Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» в особі Миколаївської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Миколаївського морського порту) з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХНО-ДИЗЕЛЬ» заборгованість у сумі 248 046, 50 грн.

Позивач просить суд судові витрати покласти на відповідача.

І. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 10.01.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами. Встановлено сторонам строки для подання заяв по суті спору.

Заперечень щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами від сторін до суду не надходило.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Відповідно до Указів Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022 № 341/2022, від 12.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 № 757/2022, від 06.02.2023 № 58/2023 у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України продовжувався строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб, з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб.

Відповідно до ст. 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відповідно до ст. 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України.

Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється.

У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінена територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місцезнаходження судів.

Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.

Відповідач про розгляд справи повідомлявся судом належним чином.

Ухвала про відкриття провадження у справі від 10.01.2023 надіслана судом на адресу відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХНО-ДИЗЕЛЬ», пров. Суднобудівників, буд. 7, м. Миколаїв, 54002 (код ЄДРПОУ 37206551), яка вказана у позовній заяві та у ЄДРЮОФОП, повернута на адресу суду із відміткою поштової установи "за закінченням терміну зберігання".

Додатково ухвала суду направлена на електронну адресу відповідача ominous772@gmail.com, яка зазначена в позовній заяві.

Крім того, листом керівника апарату Господарського суду Миколаївської області від 15.06.2023 повторно направлено на адресу відповідача копію ухвали Господарського суду Миколаївської області від 10.01.2023 по справі № 915/37/23.

Поштове відправлення повернуто на адресу суду 05.07.2023 із відміткою поштової установи "адресат відсутній за вказаною адресою".

В суду відсутня інформація щодо зміни місцезнаходження відповідача, як і відсутня будь-яка інша інформація щодо засобів зв`язку з відповідачем.

За приписами ч. 1 ст. 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

В Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб, зокрема, місцезнаходження юридичної особи (п. 10 ч. 2 ст. 9 вказаного Закону)

Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Системний аналіз статей 120, 242 ГПК України, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку свідчить, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.01.2020 у справі № 910/22873/17; від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19; від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20).

Встановлений порядок надання послуг поштового зв`язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням (правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20).

Верховний Суд звертає увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі № 910/16249/19, від 19.05.2021 у справі № 910/16033/20; від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20).

Оскільки в матеріалах справи відсутні підтвердження наявності порушень оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, Суд вважає, що факт неотримання відповідачем поштової кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, залежав від волевиявлення самого адресата, тобто мав суб`єктивний характер та є наслідком неотримання адресатом пошти під час доставки за вказаною адресою і незвернення самого одержувача кореспонденції до відділення пошти для отримання рекомендованого поштового відправлення (аналогічний висновок викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19, від 21.01.2021 у справі № 910/16249/19; від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20).

Отже, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

В рішеннях від 28.10.1998 у справі "Осман проти Сполученого королівства" та від 19.06.2001 року у справі "Креуз проти Польщі" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі. Вказаними рішеннями ЄСПЛ визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов`язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України".)

В рішенні від 07.07.1989 року у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії" ЄСПЛ вказав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Відповідач не повідомляв суд про зміну свого місцезнаходження, ухвали суду надсилались судом на адресу відповідача, яка зазначена позивачем у позовній заяві та яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про вжиття всіх необхідних та достатніх заходів з метою повідомлення відповідача про розгляд справи.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

ІІ. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ УЧАСНИКІВ ПРОЦЕСУ.

2.1. Правова позиція позивача.

Підставою позову позивачем зазначено невиконання відповідачем умов укладеного 20.11.2013 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Миколаївській області (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТЕХНО-ДИЗЕЛЬ» (Орендар) договору № РОФ-1205 про оренду державного нерухомого майна, розташованого за адресою: м. Миколаїв, вул. Заводська, 23/20, а саме зобов`язань щодо сплати орендної плати за користування майном за період з червня 2021 по лютий 2022 в сумі 186 447, 72 грн.

Позивач зазначає, що рішенням Господарського суду Миколаївської області від 06.10.2021 по справі № 915/594/21 ТОВ «ТЕХНО-ДИЗЕЛЬ» зобов`язано повернути орендоване майно.

16.09.2022 старшим державним виконавцем Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) складено акт державного виконавця про повернення державного нерухомого майна Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях.

За прострочення грошового зобов`язання позивачем нараховано відповідачу відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України 4 656, 10 грн. - 3 % річних та 40 519, 48 грн. - індексу інфляції, а також відповідно до умов договору 16 423, 20 грн. - пені.

Позовні вимоги обґрунтовані положеннями ст. 526, 530, 625 ЦК України, ст. 193 ГК України та умовами договору.

2.2. Правова позиція (заперечення) відповідача.

Відповідач не скористався наданим йому ч. 1, 2, 4 ст. 161 ГПК України правом на подання відзиву на позовну заяву.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

2.3. Правова позиція (заперечення) третьої особи.

Третьою особою Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях за допомогою системи "Електронний суд" подано суду заяву про долучення до матеріалів справи письмових пояснень (вх. № 2532/23 від 02.03.2023), в яких третя особа, посилаючись на приписи ст. 193 ГК України, ст. 599 ЦК України та умови договору, просила суд позов задовольнити.

ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН З ПОСИЛАННЯМ НА ДОКАЗИ, НА ПІДСТАВІ ЯКИХ ВСТАНОВЛЕНІ ВІДПОВІДНІ ОБСТАВИНИ.

Розглянувши матеріали справи, керуючись принципом верховенства права, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд встановив наступне.

20.11.2013 між Регіональним відділенням Фонду державного майна по Миколаївській області (орендодавець) та ТОВ «ТЕХНО-ДИЗЕЛЬ» (орендар) було укладено договір № РОФ-1205 від 20.11.2013 оренди державного нерухомого майна, розташованого за адресою: м. Миколаїв, вул. Заводська, 23/20, що знаходиться на балансі ДП "Миколаївський морський торговельний порт".

Договір підписано та скріплено печатками сторін.

Невід`ємними частинами договору є: додаток № 1 "План розміщення орендованих приміщень", додаток № 2 "Акт приймання-передавання орендованого майна", додаток № 3 "Розрахунок орендної плати", додаток № 4 "Перелік обладнання".

Відповідно до п. 1.1 договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - пункт заправки з операторною загальною площею 65, 2 кв. м. (інв. № 17408) (реєстровий номер 01125608.1.БАОПВЛ479) з невід`ємно пов`язаним обладнанням в кількості 42 одиниць (перелік додається - додаток № 4), насосну (інв. № 17403) (реєстровий номер 01125608.1.БАОПВЛ478) загальною площею 61, 8 кв. м., залізничний зливний пристрій (інв. № 17407) (реєстровий номер 01125608.1.БАОПВЛ658), розташовані за адресою: м. Миколаїв, вул. Заводська, 23/20, згідно з планом розміщення орендованого приміщення (додаток № 1 до договору оренди), що перебувають на балансі ДП "Миколаївський морський торговельний порт" (далі - балансоутримувач), вартість яких визначена згідно з висновком про вартість на 31.07.2013 і становить за незалежною оцінкою вартість державного нерухомого майна 500 428 грн., спеціальна вартість обладнання 1 803 164, 69 грн.

На виконання умов договору орендодавець передав, а орендар прийняв об`єкт оренди, про що між сторонами складено, підписано та скріплено печатками сторін акт приймання-передачі майна від 20.11.2013, який погоджено балансоутримувачем (додаток № 2 до договору).

До договору сторонами вносились зміни шляхом підписання договору № 1 від 06.03.2014, договору № 2 від 15.09.2016, договір № 3 від 21.01.2019, договір № 4 від 11.12.2019.

Відповідно до п. 1 договору (в редакції договору № 4) у зв`язку з утворенням Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях, що є правонаступником майна, прав та обов`язків Регіонального відділення ФДМУ по Одеській області, Регіонального відділення ФДМУ по Миколаївській області, в преамбулі за текстом договору та додатків до нього у всіх відмінках назву орендодавця - Регіональне відділення ФДМУ по Миколаївській області змінити на Регіональне відділення ФДМУ по Одеській та Миколаївській областях.

Відповідно до п. 1.1 договору (в редакції договору № 4) орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно, а саме: насосну площею 61, 8 кв. м. (інв. № 63871, реєстровий № 38727770.9.ХЯЮНЕФ006), пункт заправки автомобілів з операторною загальною площею 65, 2 кв. м. (інв. № 63873, реєстровий № 38727770.9.ХЯЮНЕФ008) з невід`ємно пов`язаним обладнанням в кількості 14 одиниць (далі - майно) згідно з планом розміщення орендованого майна (додаток № 1 до договору оренди), розташоване за адресою: м. Миколаїв, вул. Заводська, 23/20, що перебуває на балансі Миколаївської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Миколаївського морського порту) (далі - балансоутримувач), вартість яких визначена згідно з висновком про вартість об`єкту оренди станом на 30.09.2019 і становить за незалежною оцінкою 2 884 606 грн. (без ПДВ).

Відповідно до п. 3.1 договору (в редакції договору № 4) орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786 (зі змінами) (далі - Методика розрахунку), і становить без ПДВ за перший місяць розрахунку (вересень 2019) 36 057, 58 грн.

Відповідно до п. 3.2 договору нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством.

Відповідно до п. 3.3 договору орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць. Оперативна інформація про індекси інфляції, розраховані Державною службою статистики України, розміщуються на веб-сайті Фонду державного майна України.

Відповідно до п. 3.6 договору орендна плата перераховується до Державного бюджету та Балансоутримувачу у співвідношенні 70% до 30% щомісяця не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним, відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, уключаючи день оплати.

Відповідно до п. 3.7 договору орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до державного бюджету та Балансоутримувачу у визначеному пунктом 3.6 співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, уключаючи день оплати.

Відповідно до п. 3.11 договору у разі припинення (розірвання) договору оренди орендар сплачує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання-передавання включно. Закінчення строку дії договору оренди не звільняє Орендаря від обов`язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, ураховуючи санкції, до державного бюджету та балансоутримувачу.

Відповідно до п. 5.3 договору орендар зобов`язується своєчасно і у повному обсязі сплачувати орендну плату до Державного бюджету та Балансоутримувачу (у платіжних дорученнях, які оформлює орендар, вказується "призначення платежу" за зразком, який надає орендодавець листом при укладенні договору оренди).

Відповідно до п. 10.1 договору (в редакції договору № 4) цей договір укладено строком на 1 рік, що діє з 18.09.2019 по 17.09.2020 включно.

Відповідно до п. 10.6 договору чинність цього договору припиняється внаслідок, зокрема: закінчення строку, на який його було укладено; достроково за взаємною згодою сторін або за рішенням господарського суду.

Відповідно до п. 10.10 договору майно вважається поверненим орендодавцю з моменту підписання сторонами акта приймання-передавання за участю балансоутримувача. Обов`язок щодо складання акта приймання-передавання про повернення майна покладається на орендаря.

Відповідно до п. 3 договору № 4 сторони домовились, що розрахунок плати за оренду державного нерухомого майна від 15.09.2016 та Акт приймання-передавання державного нерухомого майна від 20.11.2013 № до договору оренди від 20.11.2013 № РОФ-1205, укладеного з ТОВ "Техно-Дизель", вважається таким, що втратив чинність.

Відповідно до п. 4 договору № 4 відповідно до ч. 3 ст. 631 ЦК України сторони домовилися, що умови цього договору застосовуються до правовідносин, що виникли за договором оренди від 20.11.2013 № РОФ-1205 в редакції змін, внесених договором № 1 від 06.03.2014, договором № 2 від 15.09.2016, договором № 3 від 21.01.2019 та діють з 18.09.2019.

Відповідно до п. 5 договору № 4 інші умови договору оренди, не змінені чи не доповнені цим договором про внесення змін, залишаються чинними, так як вони викладені сторонами раніше і сторони підтверджують їх обов`язковість для себе.

Додатком до договору № 4 є акт приймання-передачі орендованого майна від 11.12.2019, згідно якого орендодавцем за участю балансоутримувача передано, а орендарем прийнято в строкове платне користування державне нерухоме майно, яке вказано в п. 1.1 договору оренди (в редакції договору № 4).

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 06.10.2021 № 915/594/21 за позовом виконувача обов`язків заступника керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХНО-ДИЗЕЛЬ» про стягнення заборгованості з орендної плати та зобов`язання повернути майно позов задоволено.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХНО-ДИЗЕЛЬ» (код 37206551) на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях (код 43015722) 409 878,42 грн. орендної плати.

Зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю «ТЕХНО-ДИЗЕЛЬ» (код 37206551) повернути Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях (код 43015722) орендоване державне майно: насосну, площею 61,8 кв.м (інв. № 63871, реєстровий №38727770.9.ХЯЮНЕФ006), пункт заправки автомобілів з оперативною площею 65,2 кв.м (інв. № 63873, реєстровий № 38727770.9.ХЯЮНЕФ008) з невід`ємно пов`язаним обладнанням в кількості 14 одиниць, розташованих по вул. Заводській, 23/20 в м. Миколаєві, загальною вартістю 2 884 606, 00 грн.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХНО-ДИЗЕЛЬ» (код 37206551) на користь Миколаївської обласної прокуратури (код 02910048) 8 418, 18 грн. судового збору.

Рішення в апеляційному порядку не оскаржувалось та набрало законної сили 09.11.2021.

17.11.2021 Господарським судом Миколаївської області видано відповідні накази.

Судове рішення по справі № 915/594/21 в частині зобов`язання відповідача ТОВ «ТЕХНО-ДИЗЕЛЬ» повернути орендоване майно мотивовано тим, що строк дії договору оренди припинився 18.09.2020 відповідно до умов договору № 4 від 11.12.2019, відтак в силу приписів ст. 25 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та п. 10.8, 10.10 договору у відповідача (орендаря) виник обов`язок з повернення майна.

Як встановлено судом вище, відповідно до п. 10.1 договору (в редакції договору № 4) цей договір укладено строком на 1 рік, що діє з 18.09.2019 по 17.09.2020 включно.

Суду не подано доказів продовження строку дії договору. Отже, договір оренди припинився 18.09.2020 у зв`язку із закінченням строку, на який було укладено договір.

Судом також встановлено, що судове рішення по справі № 915/594/21 виконано, майно передано орендодавцю, про що державним виконавцем Заводського відділу ДВС складено акт державного виконавця 16.09.2022.

Керуючись умовами п. 3.11 договору, балансоутримувачем (позивачем) складено та виставлено орендарю (відповідачу) рахунки для оплати орендної плати за період з червня 2021 по лютий 2022 на загальну суму 186 447, 72 грн. (30 % орендної плати на користь балансоутримувача + ПДВ на 70 % орендної плати), які направлено на електронну та поштову адресу відповідача, що підтверджується Журналом реєстрації рахунків (гривня), Реєстром кореспонденції, яка направлена поштою/кур`єром та копіями конвертів про повернення кореспонденції, а саме:

- рахунок № 54402697 від 30.06.2021 на суму 20 252, 38 грн. (за червень 2021);

- рахунок № 62632697 від 31.07.2021 на суму 20 272, 63 грн. (за липень 2021);

- рахунок № 73362697 від 31.08.2021 на суму 20 232, 08 грн. (за серпень 2021);

- рахунок № 83772697 від 30.09.2021 на суму 20 474, 87 грн. (вересень 2021);

- рахунок № 94762697 від 31.10.2021 на суму 20 659, 13 грн. (за жовтень 2021);

- рахунок № 106662697 від 30.11.2021 на суму 20 824, 40 грн. (за листопад 2021);

- рахунок № 120082697 від 31.12.2021 на суму 20 949, 35 грн. (за грудень 2021);

- рахунок № 10452697 від 31.01.2021 на суму 21 221, 68 грн. (за січень 2022);

- рахунок № 15642697 від 28.02.2022 на суму 21 561, 23 грн. (за лютий 2022).

Позивач звернувся до суду із даним позовом про стягнення суми заборгованості з орендної плати, нарахованої за період з червня 2021 по лютий 2022, а також пені, інфляційних втрат та 3 % річних, нарахованих за порушення грошового зобов`язання.

ІV. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ ТА ДЖЕРЕЛА ПРАВА, ЯКІ ЗАСТОСУВАВ СУД.

На підставі ст. 11, 202, 509 ЦК України між орендодавецм, орендарем та балансоутримувачем майна на підставі договору виникло господарське зобов`язання, яке в силу ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Аналогічного змісту норма закріплена в ст. 283 ГК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 283 ГК України об`єктом оренди може бути, зокрема, нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення).

Відповідно до ч. 6 ст. 283 ГК України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 2 ст. 759 ЦК України законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 286 ГК України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Відповідно до ч. 1-2, ч. 5 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення.

Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму.

Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.1992 № 2269-ХІІ (закон діяв до 01.02.2020) орендар зобов`язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.1992 № 2269-ХІІ орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 № 157-ІХ орендна плата встановлюється у грошовій формі і вноситься у строки, визначені договором.

Орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків провадження господарської діяльності.

Закон України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 № 157-ІХ (набрав чинності 27.12.2019, дата введення в дію 01.02.2020) регулює правові, економічні та організаційні відносини, пов`язані з передачею в оренду майна, що перебуває в державній та комунальній власності, майна, що належить Автономній Республіці Крим, а також передачею права на експлуатацію такого майна; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання майна, що перебуває в державній та комунальній власності, майна, що належить Автономній Республіці Крим.

Відповідно до абз. 4 п. 2 "Прикінцевих та перехідних положень" Закону України "Про оренду державного та комунального майна" договори оренди державного та комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, зберігають свою чинність та продовжують діяти до моменту закінчення строку, на який вони були укладені.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 17 Закон України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 № 157-ІХ орендна плата встановлюється у грошовій формі і вноситься у строки, визначені договором.

Орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків провадження господарської діяльності.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 763 ЦК України (в редакції від 16.08.2020) договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Аналогічні за змістом положення містить ч. 4 ст. 284 ГК України (в редакції від 16.08.2020), відповідно до якої строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Закінчення строку, на який було укладено договір оренди, є однією з підстав його припинення (ч. 2 ст. 291 ГК України).

Виняток з наведеного правила передбачено ст. 764 ЦК України, відповідно до якої якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України (в редакції, яка діяла до 13.06.2021) якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України (в редакції з 13.06.2021 по даний час) якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.

В п. 5.6, п. 5.8-5.12, п. 5.14-5.15 постанови КГС ВС від 07.07.2021 у справі № 904/5303/19 Верховний Суд зазначив, що із закінченням строку договору найму (оренди), на який його було укладено, за наявності заперечень наймодавця щодо подальшого користування наймачем майном, договір є припиненим, що означає припинення дії (чинності) для сторін всіх його умов, а їх невиконання (невиконання окремих його умов) протягом дії договору оренди є невиконанням зобов`язання за цим договором, що має відповідні наслідки (настання відповідальності за невиконання чи неналежне виконання обов`язків під час дії договору тощо), однак не зумовлює продовження дії (чинність) договору в цілому або тих його умов, що не були виконані (неналежно виконані) стороною (сторонами).

Договір оренди є підставою виникнення права наймача (орендаря) користуватися орендованим майном упродовж строку його дії зі сплатою наймодавцю (орендодавцю) орендної плати, погодженої умовами договору; а припинення такого договору є підставою виникнення обов`язку наймача негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Користування майном за договором оренди є правомірним, якщо воно відповідає його умовам та положенням чинного законодавства, які регулюють такі правовідносини з урахуванням особливостей предмета найму та суб`єктів договірних правовідносин.

Відносини найму (оренди) у разі неправомірного користування майном можуть регулюватися умовами договору, що визначають наслідки неправомірного користування майном, та нормами законодавства, які застосовуються до осіб, які порушили зобов`язання у сфері орендних відносин.

Правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов`язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку, і обов`язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759, 762, 763 Цивільного кодексу України, статей 283, 284, 286 Господарського кодексу України. Із припиненням договірних (зобов`язальних) відносин за договором у наймача (орендаря) виникає новий обов`язок - негайно повернути наймодавцеві річ.

Після спливу строку дії договору оренди невиконання чи неналежне виконання обов`язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов`язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов`язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.

Таким чином, користування майном після припинення договору оренди є таким, що здійснюється не відповідно до його умов - неправомірне користування майном, у зв`язку з чим вимога щодо орендної плати за користування майном за умовами договору, що припинився (у разі закінчення строку, на який його було укладено тощо), суперечить змісту правовідносин за договором найму (оренди) і регулятивним нормам Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма статті 762 Цивільного кодексу України ("Плата за користування майном") і охоронна норма частини другої статті 785 Цивільного кодексу України ("Обов`язки наймача у разі припинення договору найму") не можуть застосовуватися одночасно, адже орендар не може мати одночасно два обов`язки, які суперечать один одному: сплачувати орендну плату, що здійснюється за правомірне користування майном, і негайно повернути майно.

Отже, положення пункту 3 частини першої статті 3 та статті 627 Цивільного кодексу України про свободу договору не застосовуються до договорів оренди в тій їх частині, якою передбачені умови щодо здійснення орендної плати за період від моменту припинення дії договору до моменту повернення орендованого майна, оскільки сторони в такому випадку відступають від положень актів цивільного законодавства (стаття 6 Цивільного кодексу України).

З викладеного вбачається, що обов`язок орендаря сплачувати орендну плату за користування орендованим майном зберігається до припинення договору оренди (до спливу строку його дії), оскільки орендна плата є платою орендаря за користування належним орендодавцю майном та відповідає суті орендних правовідносин, що полягають у строковому користуванні орендарем об`єктом оренди на платній основі.

Водночас, неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі (після) припинення договору оренди - якщо наймач не виконує обов`язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця після припинення вказаного договору, коли користування майном стає неправомірним. Для притягнення орендаря, що порушив зобов`язання, до зазначеної відповідальності необхідна наявність вини (умислу або необережності) відповідно до вимог статті 614 Цивільного кодексу України.

Таким чином, яким би способом в договорі оренди не регламентувалися правовідносини між сторонами у разі невиконання (несвоєчасного виконання) наймачем (орендарем) обов`язку щодо повернення речі з найму (оренди) з її подальшим користуванням після припинення такого договору, проте ці правовідносини не можуть врегульовуватись іншим чином, ніж визначено частиною другою статті 785 Цивільний кодекс України (зокрема, з установленням для наймача (орендаря) будь-якого іншого (додаткового) зобов`язання, окрім того, що передбачений вказаною нормою).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19.

З орендаря, що не повертає майно після припинення строку дії договору оренди, стягується неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення (частина друга статті 785 Цивільного кодексу України), але не допускається стягнення за той самий період орендної плати за її користування.

Вищенаведеним спростовуються висновки апеляційної інстанції про стягнення з Відповідача орендної плати замість неустойки у вигляді подвійної орендної плати, нарахованої за прострочення повернення орендованого майна (п. 5.21, 5.22 постанови КГС ВС від 07.07.2021 у справі № 904/5303/19).

В п. 9.23-9.25 постанови Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2021 у справі № № 910/11131/19 Суд відступив від протилежної правової позиції Верховного Суду, викладеної в постановах від 14.11.2018 у справі № 924/195/16 та від 11.05.2018 у справі № 926/2119/17, відповідно до якої зобов`язання орендаря сплачувати орендну плату за весь час фактичного користування майном, яке виникло з договору оренди, не припиняється зі спливом строку дії договору оренди, оскільки таке припинення пов`язане не із закінченням строку, на який було укладено договір, а з моментом підписання сторонами акта приймання-передачі об`єкта оренди.

Водночас, дійшовши висновків у пунктах 9.9, 9.11, 9.12, 9.19, 9.20, 9.21 цієї постанови, Суд не вбачає підстав для відступу як від правової позиції Верховного Суду, викладеної в постановах: від 13.02.2018 у справі № 910/12949/16 та від 17.12.2018 у справі № 906/1037/16, а також в постанові від 13.12.2019 у справі № 910/20370/17, прийнятій Верховним Судом у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, так і від правової позиції Верховного Суду, викладеної, зокрема, у постановах Касаційного господарського суду від 30.07.2020 у справі № 925/1223/17 та від 11.12.2019 у справі № 904/527/19, за наведеного у пунктах 9.9, 9.11, 9.12, 9.19, 9.20, 9.21 правового регулювання за наслідками, що настають для сторін у разі припинення Договору, якщо орендар не повертає майно після припинення строку дії Договору, та щодо способу захисту у цьому разі порушеного права орендодавця.

Враховуючи викладене, висновки в оскаржуваній постанові апеляційного суду про задоволення вимог Позивача та стягнення з Відповідача разом із сумою неустойки за несвоєчасне повернення Відповідачем Майна з оренди спірних сум заборгованості з орендної плати, а також нарахованих на цю плату сум пені, штрафу, 3 % річних та інфляційних втрат, зроблені без врахування встановленого законом способу захисту порушеного права орендодавця, якщо після припинення договору найму наймач не виконує передбаченого диспозицією частини другої статті 785 ЦК України обов`язку щодо повернення речі.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 548 ЦК України).

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

V. ВИСНОВКИ СУДУ.

Судом встановлено, що 20.11.2013 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Миколаївській області (правонаступником якого є Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях) (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТЕХНО-ДИЗЕЛЬ» (орендар) було укладено договір № РОФ-1205 про оренду державного нерухомого майна, розташованого за адресою: м. Миколаїв, вул. Заводська, 23/20, що перебуває на балансі Миколаївської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Миколаївського морського порту) (далі - балансоутримувач).

Відповідно до п. 10.1 договору (в редакції договору № 4) цей договір укладено строком на 1 рік, що діє з 18.09.2019 по 17.09.2020 включно. Суду не подано доказів продовження строку дії договору. Отже, договір оренди припинився 18.09.2020 у зв`язку із закінченням строку, на який було укладено договір.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 06.10.2021 по справі № 915/594/21 ТОВ «ТЕХНО-ДИЗЕЛЬ» зобов`язано повернути орендоване майно, у зв`язку із закінченням 18.09.2020 строку, на який було укладено договір. Орендоване майно повернуто орендарем 16.09.2022 під час примусового виконання судового рішення у справі № 915/594/21, що підтверджується актом державного виконавця про повернення державного нерухомого майна Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях від 16.09.2022.

Позивач (балансоутримувач) звернувся до суду із даним позовом про стягнення на підставі п. 3.7, 3.11 договору оренди орендної плати за період користування майном з червня 2021 по лютий 2022 в сумі 186 447, 72 грн., тобто після закінчення строку дії договору.

Як зазначено судом вище, яким би способом в договорі не регламентувалися правовідносини між сторонами у разі невиконання (несвоєчасного виконання) наймачем (орендарем) обов`язку щодо повернення речі з найму (оренди) з її подальшим користуванням після припинення договору, що відбулося у спірних правовідносинах (п. 3.11 договору), проте ці правовідносини не можуть врегульовуватись іншим чином, ніж визначено ч. 2 ст. 785 ЦК України (зокрема, з установленням для наймача (орендаря) будь-якого іншого (додаткового) зобов`язання, окрім того, що передбачений ч. 2 ст. 785 ЦК України).

З орендаря, що не повертає майно після припинення строку дії договору оренди, стягується неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення (частина друга статті 785 Цивільного кодексу України), але не допускається стягнення за той самий період орендної плати за її користування.

Отже, стягнення неустойки, передбаченої ч. 2 ст. 785 ЦК України, є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця після припинення договору оренди у випадку якщо наймач не виконав обов`язку щодо негайного повернення речі і користування майном було неправомірним.

Судова практика у застосуванні норм ч. 2 ст. 785 ЦК України у подібних правовідносинах наразі є сформованою і сталою.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову в позові, оскільки нарахування та стягнення орендної плати після припинення договору оренди, у зв`язку із закінченням строку його дії, є безпідставним. Як наслідок, відсутні правові підстави для нарахування та стягнення відповідно до ст. 546, 549 ЦК України пені, а також відповідно до ст. 625 ЦК України 3 % річних та інфляційних втрат.

VІ. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.

Судовий збір в розмірі 3 720, 70 грн. відповідно до ст. 625 ЦК України слід покласти на позивача.

Керуючись ст. 129, 233, 236-238, 240, 241, 254, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

В позові відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.

Повний текст рішення складено 07.07.2023

Суддя Е.М. Олейняш