Рішення

від 02.05.2023 по справі 917/316/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Зигіна, 1, м. Полтава, 36000, тел. (0532) 61 04 21

E-mail: inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/

Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.05.2023 Справа № 917/316/22

за позовною заявою Селянського (Фермерського) господарства "Коломак", с.Ковалівка, Полтавського району, Полтавської області,38701

до Полтавської міської ради, вул. Соборності, 36, м. Полтава, 36000

про визнання права постійного користування земельними ділянками

Суддя Солодюк О.В.

Секретар судового засідання Олійник Н.І.

Учасники справи згідно протоколу судового засідання

Розглядається позовна заява про визнання права постійного користування земельними ділянками, які розташовані на території Ковалівської сільської ради Полтавського району Полтавської області за кадастровим номером 5324081900:00:012:0052, загальною площею 9,5931 га, право на яку посвідчено Державним актом на право користування землею Б № 048195-444 та за кадастровим номером 5324081900:00:012:0053, загальною площею 12,4069 га, право на яку посвідчено Державним актом на право користування землею Б № 048195.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що громадянину ОСОБА_1 надано в постійне користування земельні ділянки для ведення фермерського господарства, а саме: земельна ділянка, площею 12,4069 га, кадастровий номер 5324081900:00:012:0053, площею 12,4069 га, право на яку посвідчене Державним актом Б №048195 на право постійного користування земельною ділянкою та земельна ділянка, площею 9,5931 га, кадастровий номер 5324081900:00:012:0052, право на яку посвідчене Державним актом Б №048195-444 на право постійного користування земельною ділянкою. Проте, оригінали державних актів на право постійного користування земельними ділянками втрачені, у зв`язку з чим позивач не має можливості реалізувати своє право на постійне користування земельними ділянками.

Позивач вважає, що в цьому випадку порушено право Селянського (Фермерського) Господарства Коломак, а саме право на постійне користування землею, яке підлягає захисту в судовому порядку.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 04.04.2022 року, суд ухвалив прийняти позовну заяву до розгляду і відкрити провадження у справі; ухвалено справу розглядати в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 26.04.2022 року на 11:50 год.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 26.04.2022 року продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, за клопотанням представника позивача (вх. № 2755 від 26.04.2022 року) розгляд справи відкладено на 17.05.2022 року на 09:45 год.

Відповідач у відзиві на позов (вх.№ 2877 від 04.05.2022 та вх.№ 3746 від 14.06.2022) проти позову заперечує та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що позивачем не надано суду жодних доказів, які б свідчили про порушення прав позивача відповідачем Полтавською міською радою, а саме, доказів невизнання чи оспорення права позивача на земельні ділянки. Також позивач не обгрунтовує у позовній заяві свої доводи, на підставі яких Полтавська міська рада визначена ним як відповідач.

17.05.2022 до суду від представника позивача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи (вх.№3107).

Ухвалою суду від 17.05.2022 року суд поновив Полтавській міській раді строк для подання відзиву на позов, ухвалив відкласти розгляд справи на 14.06.2022 р. на 09:45 год.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 14.06.2022 року закрито підготовче провадження, призначено справу № 917/316/22 до судового розгляду по суті на 11.08.2022 р. на 11:00 год.

11.08.2022 від представника позивача до суду надійшло клопотання про витребування доказів з додатком (вх. № 5487), у якому представник позивача просить зобов"язати ГУ Держгеокадастру у Полтавській області надати належним чином засвідчені копії наступних документів: державного акту Б № 048195 на право постійного користування земельною ділянкою С(Ф)Г "Коломак" (голова Мануйленко О.А.), державного акту Б № 048195-444 на право постійного користування земельною ділянкою С(Ф)Г "Коломак" (голова Мануйленко О.А.), технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель (земельних ділянок з кадастровими номерами 5324081900:00:012:0052 та 5324081900:00:012:0053).

Ухвалою суду від 11.08.2022 рок суд ухвалив повернутися на стадію підготовчого провадження у справі № 917/316/22, відкласти розгляд справи на 18.10.2022 року на 10:00 год., витребувати у Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області та надіслати суду до 15.10.2022 року докази, зазначені позивачем у клопотанні.

Ухвалою суду від 18.10.2022 року розгляд справи відкладено на 29.11.2022 на 09:40 год., запропоновано Головному управлінню Держгеокадастру у Полтавській області до 25.11.2022 виконати пункт 3 ухвали суду від 11.08.2022 року.

18.10.2022 року від Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області на виконання ухвали суду надійшов лист з додатком (вх. № 7610).

Від представника позивача до суду надійшли письмові пояснення (вх. №9254 від 29.11.2022), в яких позивач зазначає, що згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб вбачається, що юридична особа Ковалівська сільська рада Полтавського району Полтавської області припинена, її правонаступником являється Полтавська міська рада. Спірні земельні ділянки розташовані на території адміністративного-територіальної одиниці с. Ковалівка, отже згідно ч.3 ст. 83, ч.1 ст. 122 ЗК України, розпорядником даних земель є Полтавська міська рада.

Ухвалою суду від 29.11.2022 року закрито підготовче провадження, призначено справу № 917/316/22 до судового розгляду по суті на 21.12.2022 на 11:30 годин.

Ухвалою суду від 21.12.2022 року за клопотанням представника відповідача (вх. № 10132 від 21.12.2022) розгляд справи відкладено на 18.01.2023 року на 11:40 годин.

В судовому засіданні 18.01.2023 представник позивача позовні вимоги підтримує.

Представник відповідача в судове засідання 18.01.2023 не з`явився, причини неявки суду не повідомив, про дату, час та місце розгляд справи повідомлений (ухвала суду від 21.12.2022 надсилалась судом на електронну адресу відповідача, а.с.209).

В судовому засіданні 18.01.2023 оголошено перерву до 01.03.2023 до 11:15 годин.

19.01.2023 до суду від ОСОБА_2 надійшла заява (вх.№694), в якій останній, посилаючись на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 18.10.2021 у справі № 440/9011/21 та від 06.05.2022 у справі № 440/1574/22 зазначає, що вищезазначеними рішеннями, які набрали законної сили, вимоги ОСОБА_2 до Полтавської міської ради задоволено, визнано протиправними дії Полтавської міської ради щодо відмови у наданні дозволу на розробку проектної документації на земельну ділянку орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого фермерського господарства, зобов`язано Полтавську міську раду розглянути заяву ОСОБА_2 від 28.03.2021 року з урахуванням висновків суду.

ОСОБА_2 зазначає, що рішенням суду встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 5324081900:00:012:0053 площею 12,4069 га з 20.04.2021 року перебуває у комунальній власності Полтавської міської ради. Обставини, встановлені судовим рішенням, яке набрало законної сили у справах між тими ж самими сторонами, не потребують доказування. Враховуючи викладене, ОСОБА_2 зазначає, що оскільки ухвалене рішення в подальшому може вплинути на його права, він просить залучити його до участі у справі в якості третьої особи.

19.01.2023 від ОСОБА_3 до суду надійшла заява ОСОБА_4 (вх.№695) про залучення її до участі у справі в якості третьої особи з аналогічних підстав з посиланням на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 21.09.2021 у справі № 440/8196/21 та від 12.04.2022 у справі № 440/1975/22.

20.01.2022 від ОСОБА_3 до суду надійшла заява ОСОБА_5 (вх.№740) про залучення її до участі у справі в якості третьої особи з посиланням на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 30.09.2021 у справі № 440/8343/21 та від 06.04.2022 у справі № 440/1709/22, а також на те, що земельна ділянка з кадастровим номером 5324081900:00:012:0052 площею 9,5331 га, починаючи з 20.04.2021 року, перебуває у комунальній власності Полтавської міської ради і ухвалене рішення в подальшому може вплинути на права ОСОБА_5 ..

28.02.2022 від представника відповідача до суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, призначеного на 01.03.2023 на 11:15 год (вх.№2569).

Ухвалою суду від 10.03.2023 року розгляд справи призначено на 25.04.2023 р. на 11:00 год., оскільки судове засідання, призначене на 01.03.2023р. на 11:15 год., не відбулося у зв`язку з перебуванням судді у відпустці.

Ухвалою суду від 25.04.2023 у зв`язку з неявкою учасників справи в судове засідання розгляд справи відкладено на 02.05.2023 на 13:00 год.

02.05.2023 від представника позивача до суду надійшла заява, в якій представник позивача просить суд розглянути справу без його участі та зазначає, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі (вх. № 5507).

Відповідач в судове засідання не з' явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений.

Щодо заяв ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про залучення їх до участі у справі в якості третьої особи, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 50 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін.

У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі.

Проте, ухвалою господарського суду Полтавської області від 29.11.2022 року, суд ухвалив закрити підготовче провадження, призначити справу № 917/316/22 до судового розгляду по суті на 21.12.2022 на 11:30 годин.

Крім того, у поданих до суду заявах ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про залучення їх до участі у справі в якості третьої особи, не наведено достатніх та належних обґрунтувань того, як рішення у даній справі може вплинути на права або обов`язки заявника та не зазначено, на які саме права чи обов`язки такої особи воно може вплинути.

Матеріали справи не містять правовстановлюючих документів заявників на спірні земельні ділянки. ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 оскаржували до Полтавського окружного адміністративного суду дії Полтавської міської ради щодо відмови у наданні дозволу на розробку проектної документації на земельну ділянку. Рішення Полтавської міської ради про надання ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 дозволу на розробку проектної документації на земельну ділянку суду не надано.

Проте, суд зазначає, що відповідно до практики та висновків Великої Палати Верховного Суду, подання заяви про отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного вирішення питання про надання її у власність, а тому не створює правових наслідків. Рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустроїв є стадією процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку. Однак навіть отримання такого дозволу не гарантує особі чи не визначеному колу осіб набуття такого права, оскільки дозвіл не є правовстановлюючим актом. Отже, правовідносини, пов`язані з прийняттям та реалізацією такого рішення, не підпадають під визначення приватноправових, оскільки не породжують особистих майнових прав та зобов`язань осіб. Підставою для відмови заявнику у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою не може бути надання раніше аналогічного дозволу іншому заявнику.

Враховуючи вищезазначене, суд не вбачає підстав для задоволення заяв ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про залучення їх до участі у справі в якості третьої особи та відмовляє у задоволенні вищезазначених заяв.

В судовому засіданні 02.05.2023 ухвалено рішення відповідно до ст. 240 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив.

Згідно рішення Ковалівської сільської ради народних депутатів про виділення із земель запасу для ведення (селянських) фермерських господарств від 02.11.1992 року, з метою забезпечення ділянками громадян, які бажають організувати селянське (фермерське) господарство, ОСОБА_1 виділено земельну ділянку розміром 11, 00 га., в тому числі ріллі 10,10 га, сінокосів 0,90 га (а.с.26, зворотня сторона).

На підставі вищезазначеного рішення було видано Державний акт на право постійного користування землею серія Б №048195-444, на земельну ділянку загальною площею 11,0 га (а.с.32).

На підставі розпорядження Полтавської районної ради народних депутатів № 39-р від 15.12.1992 року було зареєстровано селянське (фермерське) господарство "Коломак", с. Ковалівка, голова фермерського господарства Мануйленко О.А. Державну реєстрацію Селянського (фермерського) господарства Коломак проведено 15.12.1992 року (а.с.10, 40).

Згідно рішення Ковалівської сільської ради народних депутатів про виділення із земель запасу для ведення (селянських) фермерських господарств від 25.02.1993 року, для розширення селянських (фермерських) господарств, ОСОБА_1 виділено земельну ділянку розміром 14,2 га, в тому числі ріллі 13,7 га, під шляхом 0,5 га (а.с.37).

На підставі вищезазначеного рішення було видано Державний акт на право постійного користування землею серія Б №048195, на земельну ділянку загальною площею 14,2 га.

Вищевказане підтверджується довідкою, виданою виконавчим комітетом Ковалівської сільської ради Полтавського району від 13.03.2020 року за № 561 (а.с.17), за змістом якої Селянському (фермерському) господарству Коломак (голова ОСОБА_1 ) на праві постійного користування належать земельні ділянки:

- земельна ділянка, площею 12,4069 га, кадастровий номер 5324081900:00:012:0053, право на яку посвідчене Державним актом Б №048195 на право постійного користування земельною ділянкою (підстава рішення Ковалівської сільської ради від 25.02.1993 року);

- земельна ділянка, площею 9,5931 га., кадастровий номер 5324081900:00:012:0052, право на яку посвідчене Державним актом Б №048195-444 на право постійного користування земельною ділянкою (рішення Ковалівської сільської ради від 02.11.1992 року).

Крім того, наявність у постійному користуванні вищевказаних земельних ділянок у Селянського (фермерського) господарства Коломак підтверджується копією технічного звіту про встановлення в натурі меж відведеної земельної ділянки гр. ОСОБА_1 для ведення селянського (фермерського) господарства із земель запасу на території Ковалівської сільської ради народних депутатів Полтавського району Полтавської області (1992 рік), де міститься копія державного акту на право постійного користування землею (а.с.25-32) та копією технічного звіту про встановлення в натурі меж відведених земельних ділянок гр. ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 для ведення селянських (фермерських) господарств із земель запасу на території Ковалівської сільської ради народних депутатів Полтавського району Полтавської області (1993 рік), (а.с.33-38).

У 2019 році проведено інвентаризацію земель та виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок, у результаті чого уточнено площі земельних ділянок та присвоєно кадастрові номери, що підтверджується витягом з ДЗК № НВ-5315818192020 від 11.03.2020 року, витягом з ДЗК № НВ-9901150952021 від 03.08.2021 року, листом Головного управління Держгеокадастру від 22.10.2021 року №686/42-21 (а.с.18-24).

Факт користування Селянського (фермерського) господарства Коломак земельними ділянками площею 12,4069 га, кадастровий номер 5324081900:00:012:0053 та площею 9,5931 га, кадастровий номер 5324081900:00:012:0052 підтверджується також довідкою, виданою виконавчим комітетом Ковалівської сільської ради Полтавського району від 13.03.2020 року за № 561 (а.с.17).

Судом встановлено, що заперечуючи позовні вимоги у даній справі, відповідач - Полтавська міська рада, обгрунтовуючи свою правову позицію по справі №440/1709/22 за позовом ОСОБА_5 до Полтавської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, що розглядалася Полтавським окружним адміністративним судом, спиралася на наявність у Селянського (фермерського) господарства Коломак права постійного користування спірною земельною ділянкою (а.с.231, 233).

У зв`язку з втратою оригіналів державних актів на право постійного користування на земельні ділянки, що перебувають у постійному користуванні Селянського (фермерського) господарства Коломак, позивач звернувся з даним позовом до суду і просить визнати за ним право постійного користування на спірні земельні ділянки в судовому порядку.

Враховуючи заперечення відповідача проти позову, наявність спорів між Полтавською міською радою та фізичними особами, які звертались до Полтавської міської ради із заявами про отримання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок за рахунок земельних ділянок що перебувають у постійному користуванні Селянського (фермерського) господарства Коломак, суд дійшов висновку, що позивачем вірно обрано спосіб захисту своїх прав в судовому порядку відповідно до ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України.

При прийнятті рішення суд керується наступним.

Спірні земельні ділянки розташовані на території адміністративного-територіальної одиниці с. Ковалівка. Отже згідно ч.3 ст. 83, ч.1 ст. 122 ЗК України, розпорядником даних земель на даний час є Полтавська міська рада.

Відповідно до частини першої статті 8 Закону України "Про добровільне об`єднання територіальних громад" об`єднана територіальна громада вважається утвореною за цим Законом з дня набрання чинності рішеннями всіх рад, що прийняли рішення про добровільне об`єднання територіальних громад, або з моменту набрання чинності рішенням про підтримку добровільного об`єднання територіальних громад на місцевому референдумі та за умови відповідності таких рішень висновку, передбаченому частиною четвертою статті 7 цього Закону.

Згідно з частиною третьою та четвертою статті 8 Закону України "Про добровільне об`єднання територіальних громад" об`єднана територіальна громада є правонаступником всього майна, прав та обов`язків територіальних громад, що об`єдналися, з дня набуття повноважень сільською, селищною, міською радою, обраною такою об`єднаною територіальною громадою. У разі об`єднання всіх територіальних громад одного району в одну об`єднану територіальну громаду все майно спільної власності територіальних громад такого району є комунальною власністю об`єднаної територіальної громади, а пов`язані з таким майном права та обов`язки належать об`єднаній територіальній громаді з дня набуття повноважень сільською, селищною, міською радою, обраною такою об`єднаною територіальною громадою.

З дня набуття повноважень сільською, селищною, міською радою, обраною об`єднаною територіальною громадою, у порядку, визначеному цим Законом, здійснюється реорганізація відповідних юридичних осіб - сільських, селищних, міських рад, обраних територіальними громадами, що об`єдналися, та розміщених поза адміністративним центром об`єднаної територіальної громади, шляхом їх приєднання до юридичної особи - сільської, селищної, міської ради, розміщеної в адміністративному центрі об`єднаної територіальної громади. Після завершення реорганізації відповідні юридичні особи - сільські, селищні, міські ради припиняються у порядку, визначеному цим Законом. Юридична особа - сільська, селищна, міська рада, розміщена в адміністративному центрі об`єднаної територіальної громади, є правонаступником прав та обов`язків всіх юридичних осіб - сільських, селищних, міських рад, обраних територіальними громадами, що об`єдналися, з дня набуття повноважень сільською, селищною, міською радою, обраною об`єднаною територіальною громадою.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб вбачається, що юридична особа Ковалівська сільська рада Полтавського району Полтавської області припинена 01.04.2021, її правонаступником являється Полтавська міська рада (а.с.196-197).

Згідно з ч. 1 ст. 13 та ч. 1 ст. 14 Конституції України земля, її надра, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.

Відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням селянських (фермерських) господарств регулюються, Земельним Кодексом України у відповідних редакціях (1990 р. та 2001 р.), Законом України "Про селянське (фермерське) господарство", Законом України "Про фермерське господарство" та іншими нормативно-правовими актами України.

Згідно із частиною першою статті 51 Земельного кодексу України від 18.12.1990 (у редакції станом на момент створення СФГ «Коломак») громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до положень статті 7 Земельного кодексу України користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Згідно із частиною першою статті 23 Земельного кодексу України право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Враховуючи вищезазначене, на момент надання земельної ділянки ОСОБА_1 , земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення СФГ надавалась не як громадянину України, а як спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства.

Законодавством, чинним на момент створення С(Ф)Г «Коломак», було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності СФГ як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення СФГ, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації СФГ. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення СФГ, без створення такого СФГ.

Частиною першою статті 2 Закону України Про селянське (фермерське) господарство (в редакції, чинній на час створення позивача) визначено, що селянське (фермерське) господарство (далі - СФГ) є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією.

Частиною четвертою ст. 1 Закону України Про фермерське господарство також встановлено, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи.

Отже, Закон України Про селянське (фермерське) господарство та Закон України Про фермерське господарство передбачають можливість створення СФГ (ФГ) як юридичної особи, тобто особи з окремою правосуб`єктністю.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 2 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (у редакції, чинній на дату створення позивача) членами селянського (фермерського) господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 16-річного віку, та інші родичі, які об`єдналися для роботи в цьому господарстві. Членами селянського (фермерського) господарства не можуть бути особи, в тому числі родичі, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою). Селянське (фермерське) господарство може бути створено однією особою. Головою селянського (фермерського) господарства є його засновник або особа, яка є його правонаступником.

При цьому державний акт на право приватної власності на землю або Державний акт на право постійного користування землею видавався на ім`я фермера - фізичної особи, зазвичай, голови селянського (фермерського) господарства.

Виходячи з викладеного, а також зі змісту ст. ст. 7, 23, 51 ЗК України (в редакції, чинній на час створення С(Ф)Г Коломак) вбачається, що на момент надання земельних ділянок ОСОБА_1 , земельні ділянки на праві постійного землекористування для ведення СФГ надавалась не як громадянину України, а як спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства (правовий висновок Великої палати Верховного Суду від 23.06.2020 р. у справі № 922/989/18).

Землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для потреб сільського господарства або призначені для цих цілей (ст. 47 ЗК України 1990 року).

Згідно з ч. ч. 4, 5 ст. 5 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (у редакції, чинній на дату створення позивача), громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування, в тому числі в оренду, подають до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, підписану головою створюваного селянського (фермерського) господарства. Рішення щодо передачі і надання земельних ділянок громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства відповідні Ради народних депутатів приймають на найближчій сесії.

На виконання вимог законодавства Мануйленком О.А. було створене С(Ф)Г «Коломак». ОСОБА_1 являється засновником та головою С(Ф)Г «Сатурн».

Відповідно до ч. 1 ст. 23, ст. 47 ЗК України 1990 року, право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Згідно ст. 14 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (у редакції, чинній на дату створення позивача) у власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, можуть бути земля, жилі будинки, квартири, предмети особистого користування, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, вироблена продукція, транспортні засоби, кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення.

Майно цих осіб належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не передбачено угодою між ними.

Відповідно до ст. 15 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (у редакції, чинній на дату створення позивача), володіння, користування та розпорядження майном здійснювалося членами селянського (фермерського) господарства за взаємною домовленістю.

В постанові від 23.06.2020 у справі № 922/989/18 колегія суддів Великої Палати Верховного Суду зазначила наступне.

«Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у статті 42 Господарського кодексу України визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інші види ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими елементами здійснення підприємницької діяльності в розумінні статті 44 Господарського кодексу України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення.

Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 Господарського кодексу України.

Аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені в постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 320/5724/17 (провадження № 14-385цс19).

З аналізу приписів статей 1, 5, 7, 8 Закону № 937-IV можна зробити висновок, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства».

Відповідно до статей 125, 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Згідно статті 1 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та обтяжень державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Частиною 3 статті 3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Згідно із частиною першою статті 92 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 25 жовтня 2001 року) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності; громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації (частина друга статті 92 цього Кодексу).

Пунктом 6 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України (у редакції Закону від 25 жовтня 2001 року), який діяв з 01 січня 2002 року (момент набрання чинності названим Земельним кодексом України) до 22 вересня 2005 року, було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01 січня 2002 року, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.

Проте Конституційний Суд України Рішенням N 5-рп/2005 від 22 вересня 2005 року визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення. Звідси громадяни та юридичні особи, які до 01 січня 2002 року отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов`язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі.

Згідно з частиною 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про Державний земельний кадастр земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважається сформованим незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності).

Відповідно до частини 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про Державний земельний кадастр документи, якими було посвідчено право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, видані до набрання чинності цього Закону, є дійсними (дата набрання чинності Закону - 01.01.2013р.).

Суд зазначає, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.11.2019 у справі №906/392/18).

Статтею 141 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 25 жовтня 2001 року) передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати; набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Частиною 1 статті 92 Земельного кодексу України встановлено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 02.04.2002 року № 449 Про затвердження форм держаного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою встановлено, що раніше видані державні акти на право приватної власності на землю, державні акти на право власності на землю та державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними і підлягають заміні лише у разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб.

У пункті 2.8 постанови Пленуму ВГСУ від 17.05.2011 №6 Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин вказано, що дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб`єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого право поза межами підстав, визначених у статті 141 Земельного кодексу України, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою. Господарські суди повинні мати на увазі, що відповідно до частини другої статті 149 Земельного кодексу України вилучення земельних ділянок здійснюється за згодою землекористувачів у випадках, передбачених законом, на компенсаційних засадах з визначенням повноважень органів які здійснюють таке вилучення, та обмежень, встановлених статтею 151 Земельного кодексу України.

С(Ф)Г Коломак із заявою про добровільну відмову від земельних ділянок не зверталося. С(Ф)Г Коломак здійснює господарську діяльність, сплачує податки та перебуває на спрощеній системі оподаткування (а.с.41).

Отже, відсутні підстави вважати, що право постійного землекористування згідно Державних актів на право постійного користування землею може бути або було припинено.

У справі "Рисовський проти України" від 20 жовтня 2011 року, Європейський суд з прав людини наголосив, що одноосібний власник може вважати себе потерпілим від втручання в його особисті права за ст. 1 Першого протоколу в результаті дій, спрямованих проти нього.

Окрім цього, з матеріалів справи вбачається, що позивача не було позбавлено належних йому Державних актів на право користування землею, а отже відсутність у позивача можливості належним чином здійснити державну реєстрацію іншого речового права, а саме права користування земельними ділянками є фактично "позбавленням" його власності у розумінні статті 1 Першого протоколу та ця дія, фактично анулює юридичну підставу, на якій виникло первісне право користування на землю, що становить втручання в зазначене право. У будь-якому випадку, в контексті цієї справи застосовуються ті самі принципи, незалежно від того, чи становило відповідне втручання "позбавлення власності", чи ні. Зокрема, цей захід повинен бути законним і спрямованим на досягнення справедливого балансу між інтересами суспільства та інтересами землекористувача (див., серед багатьох інших джерел, зазначене вище рішення у справі "Стреч проти Сполученого Королівства" (Stretch v. the United Kingdom), та справі "Рисовський проти України" від 20 жовтня 2011 року).

Відповідно до статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з ч. 1 статті 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відносини, що виникають у зв`язку з обов`язком держави виконати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України, з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї, з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини, зі створенням передумов для зменшення заяв до Європейського суду з прав людини проти України регулюється Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", яка кореспондується зі ст.11 ГПК України, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду, як джерело права.

Згідно з частиною 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.97 №475/97-ВР, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до другого речення частини 1 статті 1 Першого Протоколу до Конвенції держава може втручатися в права суб`єктів власності і позбавити їх майна в розумінні Протоколу, але таке втручання не може суперечити інтересам суспільства і здійснюється лише на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Будь-яке втручання держави у власність має відповідати вимозі про наявність законної мети - інтересів суспільства.

Концепція "майна", в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак і "майном"".

На підставі викладеного, суд дійшов до висновку, що право користування земельною ділянкою також є майном в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, мирне володіння яким гарантується статтями 1, 8, 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

У Рішенні Європейського суду з прав людини від 02.11.04 у справі "Трегубенко проти України" вказано, що позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний inter alia, "інтерес суспільства" та "умови, передбачені законом". Більше того, будь-яке втручання у право власності обов`язково повинно відповідати принципу пропорційності. Як неодноразово зазначав суд, "справедливий баланс" має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе "індивідуальний і надмірний тягар".

Отже, відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, майнове право особи, зокрема, право користування земельною ділянкою, може бути припинено у разі, якщо цього потребують загальні інтереси суспільства.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Згідно ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору в розмірі 4 962,00 грн. покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 210, 232, 233, 236, 238, 240, 241 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати за Селянським (фермерським) господарством Коломак (38701, Полтавська область, Полтавський район, село Ковалівка, ідентифікаційний код юридичної особи 13955309) право постійного користування земельною ділянкою, кадастровий номер 5324081900:00:012:0052, загальною площею 9,5931 га, яка розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району Полтавської області, право на яку посвідчено Державним актом на право користування землею Б №048195-444.

3. Визнати за Селянським (фермерським) господарством Коломак (38701, Полтавська область, Полтавський район, село Ковалівка, ідентифікаційний код юридичної особи 13955309) право постійного користування земельною ділянкою, кадастровий номер 5324081900:00:012:0053, загальною площею 12,4069 га, яка розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району Полтавської області, право на яку посвідчено Державним актом на право користування землею Б №048195.

4. Стягнути з Полтавської міської ради (вул. Соборності, буд. 36, м. Полтава, Полтавська область, 36000) на користь Селянського (Фермерського) господарства "Коломок" (с. Ковалівка, Полтавський район, Полтавська область, 38701) судовий збір у сумі 4 962,00 грн.

Видати наказ після набрання рішення законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно ст.256 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя Солодюк О.В.