Постанова

від 28.06.2023 по справі 909/1188/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 червня 2023 року

м. Київ

cправа № 909/1188/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І. С. - головуючого, Зуєва В. А., Сухового В. Г.,

секретар судового засідання - Корнієнко О. В.,

за участю представників:

Товариства з обмеженою відповідальністю

«Виробничо-комерційна фірма «Голден» - не з`явився,

Акціонерного товариства

Комерційний банк «ПриватБанк» - Тарасенкова В. В.,

Приватного нотаріуса Дніпровського

міського нотаріального округу

Верби Віталія Миколайовича - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу (із урахуванням нової редакції касаційної скарги) Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Голден»

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 12.12.2022 (у складі колегії суддів: Галушко Н. А. (головуючий), Желіка М. Б., Орищин Г. В.)

та рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 23.08.2022 (суддя Фанда О. М) із урахуванням ухвали Господарського суду Івано-Франківської області від 31.08.2022 про виправлення описки

у справі № 909/1188/21

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Голден»

до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», Приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Верби Віталія Миколайовича,

про витребування майна із чужого незаконного володіння, скасування рішення та запису про державну реєстрацію та визнання права власності,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Голден» (далі - ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Голден») звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», Банк), Приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Верби В. М. (далі - Приватний ноатіус), у якому просило:

- витребувати майно із чужого незаконного володіння, а саме, готельний комплекс, що складається з: Блоку А, А загальною площею 4 818,4 кв. м; Блоку Б, Б загальною площею 1 882,5 кв. м; Блоку В, В загальною площею 1 853, 6 кв. м; дизель-генератора Г загальною площею 6,0 кв. м; трансформаторної Д загальною площею 24,0 кв. м; котельні Е загальною площею 30,9 кв. м; насосної Є загальною площею 33,0 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 380712326110, що знаходиться за адресою: Івано-Франківська область, м. Яремче, с. Поляниця, участок Вишні, будинок 221;

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 31369556 від 13.09.2016, Приватного нотаріуса про реєстрацію права приватної власності ПАТ КБ «ПриватБанк» на готельний комплекс, що знаходиться за адресою: Івано-Франківська область, м. Яремче, с. Поляниця, участок Вишні, будинок 221, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 380712326110;

- скасувати запис про державну реєстрацію права власності № 16367551, щодо реєстрації за ПАТ КБ «ПриватБанк» права власності на готельний комплекс, що знаходиться за адресою: Івано-Франківська область, м. Яремче, с. Поляниця, участок Вишні, будинок 221, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 380712326110;

- визнати за ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Голден» право власності на готельний комплекс, що складається з: Блоку А, А загальною площею 4818,4 кв. м; Блоку Б, Б загальною площею 1 882,5 кв. м; Блоку В, В загальною площею 1 853, 6 кв. м; дизель-генератора Г загальною площею 6,0 кв. м; трансформаторної Д загальною площею 24,0 кв. м; котельні Е загальною площею 30,9 кв. м; насосної Є загальною площею 33,0 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 380712326110, що знаходиться за адресою: Івано-Франківська область, м. Яремче, с. Поляниця, участок Вишні, будинок 221.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на суперечливу поведінку АТ КБ «ПриватБанк», яка полягає у тому, що у позові, який розглядається Високим судом правосуддя Англії, Банк стверджує та офіційно заявляє про нікчемність кредитних договорів, укладених протягом 2013-2014 років, серед яких зазначає і кредитні договори, укладені з Товариством з обмеженою відповідальністю «Ранея» (далі - ТОВ «Ранея»), Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестгруп» (далі - ТОВ «Інвестгруп»), Товариством з обмеженою відповідальністю «Церіс» (далі - ТОВ «Церіс»), на забезпечення виконання зобов`язань за якими було укладено 30.05.2016 договір іпотеки № 994 з Товариством з обмеженою відповідальністю «Зірка Буковелю» (далі - ТОВ «Зірка Буковелю»), і за яким в подальшому було звернуто стягнення на предмет іпотеки. Стверджуючи таким чином про нікчемність основного зобов`язання, АТ КБ «ПриватБанк» фактично висловив своє невизнання та неприйняття не лише кредитних договорів, але й договорів, які укладались на забезпечення таких кредитних договорів як похідних від основного зобов`язання, зокрема, договору іпотеки від 30.05.2016 № 994.

Позивач зазначає, що він як власник нерухомого майна, переданого в іпотеку, не погоджується з позицією відповідача щодо нікчемності кредитних договорів, однак, враховуючи зазначене вважає, що така позиція відповідача призводить до безпідставності звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитними договорами.

Отже, вказуючи про нікчемність кредитних договорів, АТ КБ «ПриватБанк» засвідчив відсутність волевиявлення та відсутність підстав набуття права власності на предмет іпотеки. Тому з метою захисту права власності на предмет іпотеки позивач, посилаючись на статті 215, 216 та 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), просить застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину та витребувати спірне майно з незаконного володіння АТ КБ «ПриватБанк», визнати за ним право власності на спірне нерухоме майно.

Щодо позовних вимог до Приватного нотаріуса позивач зазначає, що на час прийняття рішення про реєстрацію за АТ КБ «ПриватБанк» права власності на спірне іпотечне майно було відсутнє волевиявлення стягувача на звернення стягнення на предмет іпотеки, тому у державного реєстратора було відсутнє право приймати таке рішення та вчиняти запис про державну реєстрацію права власності.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 23.08.2022 (із урахуванням ухвали Господарського суду Івано-Франківської області від 31.08.2022 про виправлення описки), залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 12.12.2022, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у грудні 2022 року ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Голден» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просить постанову Західного апеляційного господарського суду від 12.12.2022 та рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 23.08.2022 скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Разом із касаційною скаргою позивачем подано клопотання про передачу справи № 909/1188/21 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.02.2023 відкрито касаційне провадження у справі № 909/1188/21 за касаційною скаргою ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Голден» на постанову Західного апеляційного господарського суду від 12.12.2022 та рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 23.08.2022 (із урахуванням ухвали Господарського суду Івано-Франківської області від 31.08.2022 про виправлення описки) з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 ГПК України; касаційну скаргу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 22.03.2023.

ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Голден» подало заяву про роз`яснення ухвали Суду від 16.02.2023 про відкриття касаційного провадження у справі № 909/1188/21, в прийнятті якої було відмовлено ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.04.2023.

АТ КБ «ПриватБанк» у відзиві на касаційну скаргу зазначає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, є необґрунтованими та безпідставними, просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

У запереченні на заявлене позивачем клопотання АТ КБ «ПриватБанк» зазначило про відсутність підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду та просив відмовити у задоволенні клопотання.

Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Верба В. М. не скористався своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22.03.2023 (із урахуванням ухвали Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.04.2023 про виправлення описки) справу № 909/1188/21 разом із касаційною скаргою ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Голден» передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

19.04.2023 ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Голден» подало до суду заяву про ухвалення додаткового рішення у справі № 909/1188/21 щодо розподілу судових витрат.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.04.2023 розгляд питання щодо ухвалення додаткового рішення у справі № 909/1188/21 за заявою ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Голден» зупинено до вирішення Великою Палатою Верховного Суду питання щодо прийняття (розгляду) справи № 909/1188/21 у встановленому законом порядку.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 09.05.2023 справу № 909/1188/21 повернуто відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду, яка оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень 05.06.2023.

05.06.2023 матеріали справи № 909/1188/21 скеровано до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, що підтверджується супровідним листом від 05.06.2023 № 140/0/254-23.

16.05.2023 ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Голден» подало до Верховного Суду клопотання про зупинення провадження у справі № 909/1188/21 до закінчення розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 909/1191/21.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18.05.2023 зупинено розгляд питання щодо зупинення провадження у справі № 909/1188/21 за заявою ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Голден» до вирішення Великою Палатою Верховного Суду питання щодо прийняття (розгляду) справи № 909/1188/21.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.06.2023 призначено касаційну скаргу ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Голден» на постанову Західного апеляційного господарського суду від 12.12.2022 та рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 23.08.2022 у справі № 909/1188/21 до розгляду у відкритому судовому засіданні 28.06.2023.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.06.2023 поновлено розгляд питання щодо ухвалення додаткового рішення у справі № 909/1188/21 за заявою ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Голден»; відмовлено у задоволенні заяви ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Голден» в частині вимоги про ухвалення додаткового рішення у справі № 909/1188/21 та виклику сторін в судове засідання; задоволено заяву ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Голден» про ухвалення додаткового рішення в частині повернення судового збору; повернуто ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Голден» зі спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1 342,00 грн, сплачений відповідно до платіжного документа від 23.03.2023.

ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Голден» та Приватний нотаріус у судове засідання 28.06.2023 своїх представників не направили.

Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.

Наслідки неявки в судове засідання учасників справи визначено у статті 202 ГПК України.

Так, за змістом частини 1 пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.

ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Голден» та Приватному нотаріусу було направлено ухвалу з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджується матеріалами справи.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

У пункті 41 рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України» наголошується, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Голден», яке є скаржником у справі № 909/1188/21, наведеного не врахувало.

Ураховуючи положення статті 202 ГПК України, наявність відомостей про направлення учасникам справи ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, відсутність заяв ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Голден» та Приватного нотаріуса щодо розгляду справи, у тому числі, клопотань про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності представників ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Голден» та Приватного нотаріуса.

Верховний Суд відмовляє у задоволенні клопотання ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Голден» про зупинення провадження у справі № 909/1188/21 до закінчення розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 909/1191/21, з огляду на те, що ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2023 справу № 909/1191/21 повернуто відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду, отже підстави для зупинення касаційного провадження у справі № 909/1188/21 відсутні.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника АТ КБ «ПриватБанк», дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Як установлено судами попередніх інстанцій, між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ АК «ПриватБанк», зміно найменування на АТ КБ «ПриватБанк») та ТОВ «Церіс», ТОВ «Інвестгруп» та ТОВ «Ранея» укладено договори відновлювальної кредитної лінії, зокрема, кредитні договори: від 21.01.2014 № 4Ц14032И, від 10.02.2014 № 4Ц14060Д, від 01.11.2013 № 4И13700Д, від 04.11.2013 № 4И13703Д, від 18.11.2013 № 4Р13738Д, від 24.10.2014 № 4Р14331И.

30.05.2016 між Банком та ТОВ «Зірка Буковелю» укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С. А. та зареєстрованим в реєстрі за № 994.

03.06.2016 між Банком та ТОВ «Зірка Буковелю» укладено договір про внесення змін № 1 до договору іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С. А. та зареєстрованим в реєстрі за № 1058.

Відповідно до пункту 7 договору іпотеки частиною предмету іпотеки є - готельний комплекс, що складається з: Блоку А, А загальною площею 4 818,4 кв. м; Блоку Б, Б загальною площею 1 882,5 кв. м; Блоку В, В загальною площею 1 853, 6 кв. м; дизель-генератора Г загальною площею 6,0 кв. м; трансформаторної Д загальною площею 24,0 кв. м; котельні Е загальною площею 30,9 кв. м; насосної Є загальною площею 33,0 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 380712326110, що знаходиться за адресою: Івано-Франківська область, м. Яремче, с. Поляниця, участок Вишні, будинок 221.

08.09.2016 ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Голден» збільшено розмір власного статутного капіталу товариства шляхом отримання додаткових внесків у вигляді належного ТОВ «Зірка Буковель» на праві власності нерухомого майна, що виступало предметом іпотеки за зазначеним договором іпотеки.

09.09.2016 між ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Голден» та ТОВ «Зірка Буковелю» складено акт прийому-передачі щодо прийняття позивачем майнового внеску до статутного капіталу у вигляді нерухомого майна - предмету іпотеки.

12.09.2016 ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Голден» листом № 02 у відповідь на лист ПАТ КБ «ПриватБанк» від 11.09.2016 № 11092016/7 (щодо ініціювання банком процедури звернення стягнення на предмети іпотеки, в тому числі, на спірний об`єкт нерухомого майна, який передано в забезпечення виконання зобов`язань за кредитними договорами на підставі договору іпотеки від 30.05.2016 № 994) повідомило, що свої вимоги банк може задовольнити відповідно до процедури звернення стягнення, передбаченої договором іпотеки та статтями 33-38 Закону України «Про іпотеку».

13.09.2016 на підставі іпотечного застереження, передбаченого договором іпотеки, ПАТ КБ «Приватбанк» вчинило дії щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, шляхом набуття його у власність та 13.09.2016 зареєструвало право власності на це майно.

21.12.2016 Банк перейшов в державну власність.

У 2017 році Банк з метою захисту своїх прав звернувся до Високого Суду Англії та Уельсу з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Компанії «Тімтренд Лімітед», Компанії «Трейд Поїнт Агро Лімітед», Компанії «Колліер Лімітед», Компанії «Россіні Івестінг Корп», Компанії «Мілберт Венчес Інк» та Компанії «ЗАО Укртранзитсервіс ЛТД» про стягнення коштів (далі - «Лондонський позов», справа № BL-2017-00065).

Як зазначає позивач, у «Лондонському позові» Банк стверджує про наявність фактичних обставин, які, згідно аргументу банку, якщо будуть встановлені Високим Судом Англії та Уельсу, матимуть своїм наслідком нікчемність ряду кредитних договорів в силу закону, включаючи кредитні договори, які забезпечувались договором іпотеки. Разом з цим позивач наголошує, що у справі № BL-2017-00065 Банк заявляє про наявність фактичних обставин, які матимуть своїм наслідком нікчемність ряду кредитних договорів в силу закону, включаючи кредитні договори, які забезпечувались договором іпотеки.

Так, предметом позову ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Голден» у справі № 909/1188/21 є вимоги про витребування з чужого незаконного володіння об`єкта нерухомого майна, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, яким зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна за Банком, скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна за Банком та визнання за позивачем права власності на об`єкт нерухомого майна.

Суд апеляційної інстанції, залишивши без змін рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Голден», погодився з його висновком, що позивачем не доведено жодних обставин, з якими закон пов`язує нікчемність кредитних та іпотечного договорів та, застосовуючи пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України та доктрину «заборони суперечливої поведінки», врахував суперечливу поведінку позивача, який спочатку листом від 12.09.2016 № 02 дав згоду на звернення стягнення на іпотечне майно за договором іпотеки, а в подальшому через 6 років звернувся до господарського суду з позовними вимогами, спрямованими на відновлення права власності на предмет іпотеки.

Разом з цим, суд апеляційної інстанції погодився, що позовні вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності є безпідставними, при цьому зазначив, що позовні вимоги про скасування рішення, запису про державну реєстрацію права власності на це майно не є ефективним способом захисту.

У поданій касаційній скарзі ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Голден» зазначає про неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування положень пункту 6 частини 1 статті 3 ЦК України у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 та постанові Верховного Суду від 24.10.2019 у справі № 904/3315/18.

Також, скаржник посилається на необхідність відступлення від висновків щодо застосування пункту 2 частини 1 статті 3 ЦК України, викладених у постановах Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 904/3614/20, від 30.07.2020 у справі № 357/7734/18.

Крім того, ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Голден» у касаційній скарзі наголошує про необхідність формування висновку Верховного Суду щодо питання застосування у подібних правовідносинах положень пункту 6 частини 1 статті 3, частини 1 статті 387 ЦК України, пунктів 6, 9, 61 Порядку про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127.

Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах доводів і вимог касаційної скарги, виходить із такого.

Згідно з частиною 1 статті 317 та частиною 1 статті 319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

За статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Зазначений спосіб захисту права власності застосовується у тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти і користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває із його володіння.

Згідно з наведеною нормою власник має право реалізувати своє право на захист шляхом звернення до суду з вимогою про витребування свого майна із чужого незаконного володіння із дотриманням вимог, передбачених ЦК України.

Правовий аналіз положень статті 387 ЦК України дає підстави для висновку, що у наведеній нормі йдеться про право власника на віндикаційний позов, тобто позов власника, який не володіє, до невласника, який незаконно володіє майном, про вилучення цього майна в натурі.

Віндикаційний позов належить до речово-правових способів захисту; захищає право власності в цілому, оскільки він пред`являється у тих випадках, коли порушено права володіння, користування та розпорядження одночасно.

Сторонами у віндикаційному позові є власник речі, який не лише позбавлений можливості користуватися і розпоряджатися річчю, але вже й фактично нею не володіє, та незаконний фактичний володілець речі (як добросовісний, так і недобросовісний).

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, враховуючи наведені вище положення законодавства, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що предмет іпотеки, про витребування якого просить позивач, переданий Банку за згодою ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Голден» на підставі договору іпотеки, тобто, в рамках зобов`язально-правових відносин, що виключає можливість застосування до цих відносин речово-правових засобів захисту, передбачених положеннями статті 387 ЦК України, а тому вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння є безпідставною.

Разом з цим, відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили також із того, що позивачем не наведено обставин, з якими закон пов`язує нікчемність кредитних та іпотечного договорів. При цьому, суди попередніх інстанцій зазначили, що сам лише факт того, що Банк у «Лондонському позові» стверджує про існування фактичних обставин нікчемності низки кредитних договорів (при цьому, не всіх кредитних договорів, що забезпечені іпотекою), не може бути підставою для задоволення позовних вимог у цій справі, а обставини нікчемності кредитних договорів не встановлені та не підтверджені Високим Судом Англії та Уельсу на час розгляду справи № 909/1188/21.

Частиною 3 статті 215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Таким чином, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору нікчемним (недійсним) повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод нікчемними (недійсними), а також доведено наявність порушеного права.

Як вірно зазначили суди попередніх інстанцій, у справі, яка розглядається, ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Голден» у позові не заявлено вимог щодо питання дійсності, недійсності чи нікчемності кредитних та іпотечного договорів, тому такі обставини не входять до предмету доказування у даній справі, а суд не має права їх встановлювати в силу частини 1 статті 14 ГПК України, з чим також погоджується суд касаційної інстанції.

Разом з тим, застосовуючи пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України та доктрину «заборони суперечливої поведінки», суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні зазначив про суперечливу поведінку позивача, який спочатку листом від 12.09.2016 № 02 дав згоду на звернення стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки, а в подальшому, через 6 років, звернувся до господарського суду з позовними вимогами, спрямованими на відновлення права власності на предмет іпотеки.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав.

У суб`єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб`єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов`язків.

Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.

Зазначений принцип лежить в основі доктрини «venire contra factum proprium» (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

Згаданий принцип римського права «venire contra factum proprium» є вираженням «equitable estoppel» - однієї з найважливіших доктрин загального права. В системі загального права ця доктрина ґрунтується на «principles of fraud» та є спрямованою на недопущення ситуації, в якій одна сторона може займати іншу позицію в судовому розгляді справи, що відрізняється від її більш ранньої поведінки або заяв, якщо це ставить протилежну сторону у невигідне становище. Доктрина виступає своєрідним механізмом гарантування захисту очікувань іншої сторони правовідносин і забезпечення балансу відносин між сторонами.

Стаття 55 Конституції України містить загальну норму, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, до господарського суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено, не визнається, оспорюється, тобто має значення лише суб`єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту.

У розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

При цьому, під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду відповідно до частини першої статті 16 ЦК України.

При цьому, суд касаційної інстанції звертає увагу, що суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

У справі, яка розглядається, суди попередніх інстанцій, встановивши наявність між сторонами спору договірних відносин щодо спірного майна, дійшли висновку про необґрунтованість заявленого позивачем віндикаційного позову, як такого, що не відповідає приписам статті 387 ЦК України та про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин статті 1212 ЦК України. З такими висновками також погоджується і суд касаційної інстанції.

Разом з тим, щодо посилання позивача, як на підставу заявленого позову, на суперечливість поведінки Банку у розумінні пункту 6 частини 1 статті 3 ЦК України в частині набуття права власності на іпотечне майно, а, у подальшому, обґрунтування «Лондонського позову» нікчемністю кредитних договорів, суд касаційної інстанції зазначає, що принципи та звичаї ділового обороту застосовуються у випадках, коли окремі питання спірних правовідносин не врегульовано договором та актами цивільного законодавства, а застосування таких принципів і звичаїв не може суперечити умовам договору та нормам закону.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У справі, яка розглядається, суди попередніх інстанцій не встановили обставин, з якими закон пов`язує нікчемність (недійсність) правочину, зокрема, кредитних договорів та договору іпотеки.

Чинним законодавством не передбачено такої підстави для визнання правочину нікчемним (недійсним), як наявність суперечливої поведінки сторони договору.

Водночас, можлива наявність суперечливої поведінки позивача, про що зазначив суд апеляційної інстанції, також не може бути підставою для відмови у задоволенні віндикаційного позову, оскільки питання захисту права власності врегульовано приписами глави 29 ЦК України, а у даному випадку між сторонами спору наявні договірні відносини, правомірність правочинів позивачем не спростовано, а тому відсутні підстави для застосування положень глави 29 ЦК України.

У зв`язку з наведеним, Верховний Суд вважає помилковим посилання суду апеляційної інстанції на суперечливу поведінку позивача. Такі обставини у даній справі не входять до кола обставин, що підлягають обов`язковому доказуванню та встановленню судом.

При вирішенні позовних вимог до Приватного нотаріуса, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення порушеного права, тому позовні вимоги про скасування рішення та запису державного реєстратора щодо земельної ділянки, переданої в іпотеку, не підлягають задоволенню навіть за умови наявності підстав для задоволення віндикаційного позову (що у цій справі не знайшло підтвердження).

У справі, яка розглядається, позивач заявив вимоги про скасування рішення Приватного нотаріуса, вказавши, що за такими вимогами зазначена особа є відповідачем і суди розглянули такі вимоги по суті спору.

Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 у справі №680/214/16-ц зазначила, що спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно треба розглядати як спір, пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами попередніх інстанцій обставини підтверджують, що позивач має спір з особами, які зареєстрували за собою право приватної власності та право іпотеки. Отже, позовні вимоги, спрямовані на скасування рішень про державну реєстрацію відповідних речових прав не можуть бути звернені до приватних нотаріусів.

У справі № 909/1188/21, яка розглядається, у позивача наявний спір з Банком, який зареєстрував право приватної власності на предмет іпотеки, а тому визначення судом приватного нотаріуса співвідповідачем у цій справі суд касаційної інстанції, з огляду на зазначене, вважає помилковим.

За вказаних обставин у позові до Приватного нотаріуса необхідно було відмовити не за результатами вирішення спору по суті, а у зв`язку із пред`явленням позову до неналежного відповідача - приватного нотаріуса.

Враховуючи викладене, суди першої та апеляційної інстанції за результатами розгляду справи № 909/1188/21 дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. Верховний Суд зауважує, що посилання суду апеляційної інстанції на суперечливу поведінку позивача та визначення судами Приватного нотаріуса співвідповідачем у цій справі не призвело до прийняття неправильних по суті судових рішень та, як наслідок, не можуть бути достатньою підставою для їх скасування, оскільки згідно з частиною 2 статті 309 ГПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

У поданій касаційній скарзі ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Голден» зазначає про неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 та постанові Верховного Суду від 24.10.2019 у справі № 904/3315/18.

Так, однією з підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Зі змісту зазначеної норми права випливає, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Отже, для касаційного перегляду судових рішень з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається. Тобто застосування правового висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду, залежить від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі за результатом оцінки поданих сторонами доказів. При цьому встановлені судом фактичні обставини у кожній справі можуть бути різними.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування положень пункту 6 частини 1 статті 3 ЦК України у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 та постанові Верховного Суду від 24.10.2019 у справі № 904/3315/18, не береться Верховним Судом до уваги, оскільки зазначені висновки зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами у кожній конкретній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення.

Зважаючи на викладене, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження під час розгляду справи.

Також, підставою касаційного оскарження відповідно до пункту 2 частини 2 статті 287 ГПК України судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Згідно з абзацом 3 пункту 5 частини 2 статті 290 ГПК України у разі подання касаційної скарги з підстави, передбаченої пунктом 2 частини 2 статті 287 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Обґрунтовуючи необхідність відступлення судом касаційної інстанції під час розгляду справи № 909/1188/21 від правових висновків щодо застосування положень пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України, викладених у постановах Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 904/3614/20, від 30.07.2020 у справі № 357/7734/18, скаржник зазначив, що зазначені справи і справа, яка розглядається, не є подібними між собою, оскільки правовідносини у цих справах не є схожими і суттєво відрізняються фактичними обставинам та поведінкою сторін за відповідними договорами.

Беручи до уваги наведені скаржниками доводи для відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 28.09.2022 у справі № 904/3614/20, від 30.07.2020 у справі № 357/7734/18, враховуючи предмет та підстави позову, встановлені судами обставини та наведені вище мотиви цієї постанови, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для відступу від висновків у зазначених справах.

Крім того, підставою касаційного оскарження судових рішень у справі, що розглядається, ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Голден» зазначає пункт 3 частини 2 статті 287 ГПК України, згідно з якими підставою касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Положення пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України спрямовані на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору. Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі зазначеного пункту скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму матеріального чи процесуального права суди попередніх інстанцій застосували неправильно, а також обґрунтувати необхідність застосування такої правової норми для вирішення спору, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права, та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.

У поданій касаційній скарзі ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Голден» зазначає про необхідність формування висновку Верховного Суду щодо питання застосування у подібних правовідносинах положень пункту 6 частини 1 статті 3, частини 1 статті 387 ЦК України, пунктів 6, 9, 61 Порядку про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127.

Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі щодо формування висновку у подібних правовідносинах, зважаючи на встановлені судами попередніх інстанцій обставини та відсутність підстав для задоволення позовних вимог ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Голден» з наведених вище мотивів, Верховний Суд не вбачає необхідності для формування правового висновку щодо застосування саме вказаних скаржником норм права у контексті спірних правовідносин.

Зважаючи на викладене, наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 2, 3 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримали підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень.

Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 309 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи те, що доводи касаційної скарги про порушення і неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових рішень не знайшли свого підтвердження, суд, переглянувши рішення та постанову судів попередніх інстанцій в межах доводів касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування законних рішень судів першої та апеляційної інстанцій та вважає, що їх слід залишити без змін з урахуванням мотивів, наведених у цій постанові.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Голден» залишити без задоволення.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 12.12.2022 та рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 23.08.2022 у справі № 909/1188/21 залишити без змін з мотивів, наведених у цій постанові.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І. С. Берднік

Судді: В. А. Зуєв

В. Г. Суховий