Постанова

від 19.04.2023 по справі 509/4824/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 509/4824/16-ц

провадження № 61-19414св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Громадська організація «Садівницьке товариство «Чайка»,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Громадської організації «Садівницьке товариство «Чайка» на постанову Одеського апеляційного суду від 12 листопада 2020 року, прийняту колегією у складі суддів: Заїкіна А. П., Князюка О. В., Таварткіладзе О. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Громадської організації «Садівницьке товариство «Чайка» (далі - ГО «СТ «Чайка») про визнання рішення загальних зборів недійсними та зобов`язання вчинити певні дії.

В обґрунтування позову вказувала, що вона є членом ГО «СТ «Чайка», має приватний будинок та постійно проживає на території товариства.

12 червня 2016 року проведено загальні збори садоводів - членів ГО «СТ «Чайка», які оформлені протоколом від 12 червня 2016 року. На зборах були присутні 148 із 360 членів вказаного товариства, тобто більше 40% від їх загальної кількості. Відповідно до пункту 5.2 Статуту ГО «СТ «Чайка» загальні збори є правомочними за умови присутності не менш як 60% членів товариства.

На думку позивача, проведені 12 червня 2016 року загальні збори ГО «СТ «Чайка» не мали кворуму для прийняття рішень.

За таких обставин просила визнати недійсними загальні збори представників

ГО «СТ «Чайка» від 12 червня 2016 року, оформлені протоколом від 12 червня 2016 року № 1, та зобов`язати голову правління ГО «СТ «Чайка» скликати легітимні загальні збори ГО «СТ «Чайка» відповідно до вимог чинного законодавства України і статуту.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 21 липня

2017 року, ухваленим у складі судді Гандзія Д. М., позов задоволено.

Визнано недійсними загальні збори представників ГО «СТ «Чайка» від 12 червня 2016 року, оформлені протоколом № 1 від 12 червня 2016 року.

Зобов`язано голову правління ГО «СТ «Чайка» скликати легітимні загальні збори ГО «СТ «Чайка» відповідно до вимог пункту 5.1 його статуту.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що загальні збори, проведені

12 червня 2016 року, оформлені протоколом № 1 від 12 червня 2016 року, на яких були присутні 148 осіб із загальної кількості членів-садоводів ГО «СТ «Чайка»

368 осіб, є нелегітимними та проведеними з порушенням відповідної процедури неповноважною особою ОСОБА_2 , що призвело до обрання незаконного складу нового правління, голови правління та ревізійної комісії ГО «СТ «Чайка». Крім того, місцевий суд вважав обґрунтованими вимоги про зобов`язання голови правління ГО «СТ «Чайка» скликати легітимні загальні збори ГО «СТ «Чайка» відповідно до вимог пункту 5.1 його Статуту.

Справа переглядалась в апеляційному порядку неодноразово.

Останньою постановою Одеського апеляційного суду від 12 листопада 2020 року апеляційну скаргу ГО «СТ «Чайка» задоволено частково, скасовано рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 21 липня 2017 року і ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову.

Визнано незаконними загальні збори представників ГО «СТ «Чайка», оформлені протоколом № 1 від 12 червня 2016 року.

У задоволенні позову в іншій частині відмовлено.

Приймаючи постанову, суд апеляційної інстанції зазначив, що на оспорюваних загальних зборах приймало участь 148 осіб (майже 40% від загальної кількості членів-садоводів ГО «СТ «Чайка»), що є прямим порушенням вимог

пункту 5.2 статуту, тому вказані загальні збори не мали відповідного кворуму, були неповноважні і не мали приймати рішення, віднесені зазначеним статутом до виключної компетенції загальних зборів.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині вирішення позовних вимог про зобов`язання голови правління ГО «СТ «Чайка» скликати легітимні загальні збори ГО «СТ «Чайка», апеляційний суд виходив з того, що зазначене питання не належить до компетенції суду і має бути вирішено з дотриманням статуту

ГО «СТ «Чайка» в позасудовому порядку.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що правовідносини між членами громадської організації та самою організацією не мають характеру корпоративних та не підпадають під регулювання пункту 4 частини першої

статті 12 ГПК України в редакції Кодексу, чинній на час пред`явлення позову, тому дана справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Такого висновку апеляційний суд дійшов, врахувавши висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 30 травня 2018 року

у справі № 916/978/17 (провадження № 12-100гс18).

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У грудні 2020 року ГО «СТ «Чайка»подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 12 листопада 2020 року і направити справу на новий розгляд до апеляційного суду.

Касаційна скарга мотивована неврахуванням судом апеляційної інстанції висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові

від 27 березня 2019 року у справі № 826/4734/16 (провадження № 11-1125апп18), згідно з яким юрисдикція адміністративних судів не поширюється, зокрема, на справи щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) громадського об`єднання, саморегулівної організації віднесені до його (її) внутрішньої діяльності або виключної компетенції.

Заявник вважає, що суди попередніх інстанцій неврахували висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 13 жовтня 2020 року

у справі № 683/351/16-ц (провадження № 14-113цс20) та від 9 жовтня 2019 року

у справа № 361/1478/17 (провадження № 14-301цс19), про те, що спір між членом (учасником) юридичної особи та цією ж юридичною особою, пов`язаний з діяльністю та управлінням останньої, є корпоративним, тому відповідно до пункту 4 частини першої статті 12 ГПК України у редакції Кодексу, чинній на час звернення до суду із цим позовом та розгляду справи судом першої інстанції, підлягає розгляду господарським судом.

Крім того, заявник вказує про неврахування судами висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 4 грудня 2019 року у справі № 711/6059/16-ц (провадження № 61-11168ск19), в якому зазначено, що позивач не є членом кооперативу, тому відповідно до частини першої статті 11, частини першої

статті 15 та частини першої статті 16 ЦК України не має прав для пред`явлення вимог до кооперативу про зобов`язання вчинити дії.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Підставою відкриття касаційного провадження були доводи заявника про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року

у справі № 683/351/16-ц (провадження № 14-113цс20), від 27 березня 2019 року

у справі № 826/4734/16 (провадження № 11-1125апп18), від 9 жовтня 2019 року

у справі № 361/1478/17 (провадження № 11-1125апп18), у постанові

Верховного Суду від 4 грудня 2019 року у справі № 711/6059/16-ц

(провадження № 61-11168ск19) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 12 квітня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 19 листопада 2006 року рішенням загальних зборів ГО «СТ «Чайка» затверджено статут цієї громадської організації, який 11 січня 2007 року зареєстрований Овідіопольським районним управлінням юстиції Одеської області (свідоцтво № 139).

12 червня 2016 року ГО «СТ «Чайка» проведено загальні збори садоводів - членів, оформлені протоколом № 1 від 12 червня 2016 року, на яких були

присутні 148 осіб.

Суди встановили, що на загальних зборах членів ГО «СТ «Чайка» 12 червня

2016 року ОСОБА_1 обрано членом ревізійної комісії.

Зі списку садоводів ГО «СТ «Чайка» суди встановили, що до складу громадської організації на червень 2016 року входили 368 членів-садоводів.

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи і перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та додержання норм процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд дійшов таких висновків.

Основним питанням при розгляді вказаної справи є визначення можливості розгляду такої категорії спорів у судах загальної юрисдикції.

Право на доступ до правосуддя є одним з основоположних прав людини. Воно передбачене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка ратифікована Україною.

Поняття «суд, встановлений законом» стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність

(пункт 24 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України», заяви № 29458/04 та

№ 29465/04).

Доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

У своїх рішеннях ЄСПЛ указав, що для того щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення від 4 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції» (Bellet v. France)).

Крім того, у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції право на судовий розгляд справи означає право кожної особи на звернення до суду та право на те, що її справа буде розглянута і вирішена судом.

У своїй практиці ЄСПЛ наголошує на тому, що право на розгляд справи означає як право особи звернутися до суду, так і право на те, що її справа буде розглянута та вирішена судом. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження.

У пункті 52 рішення «Меньшакова проти України» (заява № 377/02) від 8 квітня 2010 року ЄСПЛ виклав конвенційні стандарти стосовно доступу до суду: Суд повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Таким чином, він втілює в собі «право на суд», яке, згідно з практикою ЄСПЛ, включає в себе не тільки право ініціювати провадження, але й право розраховувати на «розгляд» спору судом (пункт 25 рішення у справі «Кутіч проти Хорватії»,

заява № 48778/99).

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

У статті 124 Конституції України у редакції на час звернення позивачів до суду передбачено, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.

Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року

у справі № 9-зп щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124, частини першої

статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

Зміст цього права полягає в тому, що кожен має право звернутися до суду, якщо його права порушені.

Зазначена норма зобов`язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв чи скарг, що відповідають встановленим законом вимогам, є порушенням права на судовий захист, яке відповідно до статті 64 Конституції України не може бути обмежене (пункт 2 цього Рішення).

Єдине обмеження, встановлене Конституцією України, полягає у прямій вказівці закону про обов`язковий досудовий порядок урегулювання такого спору.

Разом з тим, відповідно до Рішення Конституційного Суду України № 15-рп/2002 від 9 липня 2002 року у справі № 1-2/2002 за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Кампус Коттон клаб» щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів) положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб`єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

У разі відсутності такої вказівки будь-які обмеження доступу до суду є недопустимими і суперечать як міжнародним зобов`язанням України, яка ратифікувала Конвенцію, так і конституційним засадам.

Обмеження можливості звернення до суду й отримання судового захисту може свідчити про порушення основоположних прав людини.

Крім того, згідно з пунктом 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 травня 2001 року № 6-рп/2001 у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців третього, четвертого, п`ятого статті 248-3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та за конституційними зверненнями громадян ОСОБА_3 і ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положення абзацу четвертого статті 248-3 ЦПК України (справа щодо конституційності статті 248-3 ЦПК України) відповідно до положення частини другої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Аналіз цього положення у взаємозв`язку з положеннями частин першої, другої статті 55 Конституції України дає підстави дійти висновку, що судам підвідомчі будь-які звернення фізичної особи щодо захисту своїх прав і свобод. Тому суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушено чи порушуються, або створено чи створюються перешкоди для їх реалізації, або має місце інше ущемлення прав і свобод.

За таких умов у контексті статті 3 Конституції України саме на державу в демократичному суспільстві покладається обов`язок забезпечення доступу громадян до ефективних способів захисту їх прав та свобод, зокрема до судового захисту.

У пункті 4.3 вказаного Рішення вказано, що відповідно до пункту 11

частини першої статті 92 Конституції України законами України визначаються, зокрема, засади утворення і діяльності політичних партій, інших об`єднань громадян.

Частиною другою статті 8 Закону України «Про громадські об`єднання» (далі - Закон № 4572-VI) визначено, що втручання державних органів та службових осіб у діяльність об`єднань громадян не допускається, крім випадків, передбачених цим Законом. Заборона втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування або їх посадових осіб у створення і внутрішню діяльність політичних партій та їх місцевих осередків, крім випадків, передбачених зазначеним Законом, міститься також у нормативних приписах частини третьої статті 4 Закону України «Про політичні партії в Україні». Об`єднання громадян діє на основі закону, статуту, положення (стаття 13 Закону № 4572-VI). Тобто, визначаються питання, які належать до їх внутрішньої діяльності або виключної компетенції і підлягають самостійному вирішенню. Отже, втручання органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб у здійснювану в рамках закону діяльність об`єднань громадян не допускається.

У разі виникнення спору щодо порушення об`єднаннями громадян, їх посадовими і службовими особами прав і свобод громадянина останній має право на підставі статті 55 Конституції України звернутись за їх захистом до суду. Визначення належності питань до внутрішньоорганізаційної діяльності або виключної компетенції об`єднання громадян у кожному конкретному випадку вирішує суд у разі оскарження громадянином актів і дій таких об`єднань.

22 липня 2020 року Конституційний Суд України Рішенням № 15-уп(ІІ)/2020 у справі № 3-291/2019(6949/19), розглядаючи конституційну скаргу

ОСОБА_5 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення частини третьої статті 221 КЗпП України, звернув увагу, що з аналізу приписів частин першої, третьої статті 8, частини першої статті 55 Конституції України, а також положень статті 221 КЗпП України щодо порядку розгляду трудових спорів оспорюваним положенням КЗпП України не встановлено заборон на оскарження в суді спорів про дострокове звільнення від виборної платної посади членів громадських та інших об`єднань громадян, у тому числі членів професійних спілок, за рішенням органів, що їх обрали, а лише у зв`язку зі специфікою цієї категорії спорів передбачено застереження щодо непоширення на них порядку розгляду трудових спорів.

Можна зробити висновок, що на час звернення позивача до суду під юрисдикцію суду підпадали будь-які правовідносини, в яких їх сторона вважала, що її права порушено, оспорено чи не визнано. Обмеження доступу до правосуддя чітко регламентувалося лише волевиявленням особи вирішити спір у позасудовому порядку, а також якщо такий спір стосувався створення громадської організації, питань її внутрішньої організації, взаємовідносин членів об`єднань громадян, їх підрозділів, статутної відповідальності членів цих об`єднань, які базуються на законі, що визначено у Конституції України та розтлумачено у рішеннях Конституційного Суду України, які є обов`язковими до виконання.

З урахуванням особливостей створення, діяльності та припинення громадського об`єднання (організації) при вирішенні питання про юрисдикцію суду у спорах за участю громадського об`єднання (організації) необхідно враховувати, що

у статті 3 Закону № 4572-VI передбачено, що громадські об`єднання утворюються і діють на принципах: 1) добровільності; 2) самоврядності; 3) вільного вибору території діяльності; 4) рівності перед законом; 5) відсутності майнового інтересу їх членів (учасників); 6) прозорості, відкритості та публічності.

Добровільність передбачає право особи на вільну участь або неучасть у громадському об`єднанні, у тому числі в його утворенні, вступі в таке об`єднання або припиненні членства (участі) в ньому.

Самоврядність передбачає право членів (учасників) громадського об`єднання самостійно здійснювати управління діяльністю громадського об`єднання відповідно до його мети (цілей), визначати напрями діяльності, а також невтручання органів державної влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування в діяльність громадського об`єднання, крім випадків, визначених законом.

Відсутність майнового інтересу передбачає, що члени (учасники) громадського об`єднання не мають права на частку майна громадського об`єднання та не відповідають за його зобов`язаннями. Доходи або майно (активи) громадського об`єднання не підлягають розподілу між його членами (учасниками) і не можуть використовуватися для вигоди будь-якого окремого члена (учасника) громадського об`єднання, його посадових осіб (крім оплати їх праці та відрахувань на соціальні заходи).

Прозорість, відкритість передбачає право всіх членів (учасників) громадського об`єднання мати вільний доступ до інформації про його діяльність, у тому числі про прийняті громадським об`єднанням рішення та здійснені заходи, а також обов`язок громадського об`єднання забезпечувати такий доступ.

У статті 8 Закону № 4572-VI вказано, що членами (учасниками) громадської організації, крім молодіжної та дитячої, можуть бути особи, визначені частиною першою статті 7 цього Закону, які досягли 14 років. Вік членів молодіжної, дитячої організації визначається її статутом у межах, встановлених законом.

Членами (учасниками) громадської спілки можуть бути юридичні особи приватного права, у тому числі громадські об`єднання зі статусом юридичної особи, фізичні особи, які досягли 18 років та не визнані судом недієздатними.

У статті 21 Закону № 4572-VI перелічені права громадського об`єднання. Також окремо зазначені права громадського об`єднання зі статусом юридичної особи, зокрема: право бути учасником цивільно-правових відносин, набувати майнові і немайнові права відповідно до законодавства; здійснювати відповідно до закону підприємницьку діяльність безпосередньо, якщо це передбачено статутом громадського об`єднання, або через створені в порядку, передбаченому законом, юридичні особи (товариства, підприємства), якщо така діяльність відповідає меті (цілям) громадського об`єднання та сприяє її досягненню. Відомості про здійснення підприємницької діяльності громадським об`єднанням включаються до ЄДР.

Спори за участю громадського об`єднання зі статусом юридичної особи як учасника цивільних правовідносин підлягають розгляду у судах відповідно до вимог як ЦПК України, так і Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) залежно від змісту позовних вимог та сторін такого спору.

З урахуванням вимог цього Закону можна дійти висновку, що юрисдикція суду не поширюється на правовідносини щодо створення громадського об`єднання чи громадської організації, визначення напряму її діяльності, здійснення управління діяльністю (окрім звільнення керівника), порядку та підстав набуття та припинення членства у громадській організації (громадському об`єднанні), участі у роботі громадської організації; делегування своїх представників на загальні збори громадської організації, у керівні органи, участі у розробці рішень та їх реалізації, можливості вносити пропозиції, рекомендації та проекти документів на розгляд органів громадської організації; користування послугами громадської організації, а також усіма видами методичної, консультативної та іншої допомоги, яку може надати громадська організація, на умовах, затверджених правлінням; обговорення питання роботи громадської організації та виборних органів, внесення пропозиції про вдосконалення їх діяльності; вимоги розгляду на засіданнях правління будь-яких питань, що стосуються діяльності громадської організації; отримання інформацію про роботу органів громадської організації, участі у заходах, які проводяться громадською організацією або організовані за її участю; користування підтримкою громадської організації для вдосконалення, розширення та підвищення ефективності своєї роботи, вільно обговорювати питання роботи громадської організації та виборних органів, внесення пропозиції про вдосконалення їх діяльності; установлення і розвитку через громадську організацію двосторонніх та багатосторонніх зв`язків з іншими членами громадської організації; отримання інформаційних, методичних та інших матеріалів, практичної допомоги у створенні професійних творчих центрів, майстерень, лабораторій та інше.

Можна зробити висновок, що внутрішньостатутною діяльністю громадського об`єднання (громадської організації) є питання її створення, визначення напряму діяльності, реалізація прав її членів на участь у такій діяльності у правовідносинах, що не є за своїм змістом цивільно-правовими та не впливають на повноваження громадської організації як учасника цивільних чи трудових правовідносин, які урегульовані нормами цивільного, господарського чи трудового права та стосуються цивільних прав та інтересів третіх осіб.

Тому набуття та втрата членства у громадській організації є реалізацією громадською організацією своїх повноважень у внутрішній статутній діяльності, тоді як звільнення з роботи керівника громадської організації чи найманих працівників є реалізацією повноважень громадської організації як учасника цивільних чи трудових правовідносин, на які поширюється юрисдикція суду.

Цей позов подано на захист права позивача на участь у діяльності органу управління громадського об`єднання товариства садоводів, тобто в управлінні товариством, порядку проведення загальних зборів членів ГО «СТ «Чайка» та правомочності їх рішення.

Вказане рішення зборів стосується права позивача щодо здійснення діяльності з управління юридичною особою як членом організації.

З цього питання у своїй практиці ЄСПЛ неодноразово зазначав, що організаційна автономія об`єднань є важливим аспектом свободи, яка захищена

статтею 11 Конвенції (рішення від 4 квітня 2017 року у справі «Ловрич проти Хорватії», пункт 71). При цьому є законним, щоб держави встановлювали певні мінімальні вимоги щодо ролі та структури керівних органів об`єднання. Завданням органів не є забезпечення дотримання кожної окремої формальності, викладеної у власному статуті об`єднання (пункти 72 та 78 рішення від 8 жовтня 2009 року у справі «Тебієті Мухафізе Джемієті та Ісрафілов проти Азербайджану»). Тобто йдеться про мінімальні стандарти регулювання суб`єктивних цивільних прав учасників юридичних осіб, які встановлені законом та відтворюються у статутних документах організації.

Таким чином, юрисдикція суду поширюється на вказані відносини, оскільки вони мають ознаки юридичного спору щодо реалізації членом громадської організації свого права на управління нею.

У цьому випадку позов стосується саме захисту прав позивача на управління громадською організацією, здійснення повноважень органу управління товариства садоводів і порядку скликання загальних зборів (зборів уповноважених) та правомочності їх рішень.

Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою як компетенцію різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського й адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб`єктний склад. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.

Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України,

ЦПК України, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частини перша та третя статті 3 ЦПК України).

Частиною першою статті 15 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення позивачів до суду з позовом та розгляду справи судом першої інстанції, установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Аналогічна норма закріплена й у частині першій статті 19 ЦПК України у діючій редакції.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

При вирішенні питання про те, чи є правовідносини господарськими, а спір - господарським, необхідно виходити з визначень, наведених у статті 2 та

частині першій статті 3 ГК України, відповідно до яких як господарську діяльність розуміють діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Учасниками відносин у сфері господарювання є суб`єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Стаття 12 ГПК України у редакції Кодексу, чинній на час звернення позивача до суду з цим позовом та розгляду справи судом першої інстанції, як і

стаття 20 цього Кодексу у діючій редакції, визначають коло справ, які підлягають розгляду в господарському суді, зокрема й справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, у тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

У справі, яка переглядається, у грудні 2016 року позивач (член ГО «СТ «Чайка») звернулася з позовом, у якому просила визнати недійсними рішення загальних зборів про зміну складу правління та ревізійної комісії громадської організації і зобов`язати скликати легітимні загальні збори.

За статтею 80 ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована в установленому законом порядку.

За приписами статті 81 ЦК України юридична особа може бути створена шляхом об`єднання осіб та (або) майна. Юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до статті 87 цього Кодексу.

З огляду на положення статті 85 ЦК України, непідприємницькими товариствами є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками.

Особливості правового статусу окремих видів непідприємницьких товариств встановлюються законом.

Разом з тим відповідно до вимог статті 86 ЦК України такі товариства можуть поряд зі своєю основною діяльністю здійснювати і підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлене законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню.

Юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону

(частина перша статті 92 ЦК України).

Правові та організаційні засади реалізації права на свободу об`єднання, порядок утворення, реєстрації, діяльності та припинення громадських об`єднань визначається Законом № 4572-VI, який набрав чинності з 1 січня

2013 року і спрямований на приведення аспектів створення і діяльності громадських організацій до вимог європейських стандартів.

За змістом статті 1 Закону № 4572-VI громадське об`єднання - це добровільне об`єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів.

Громадське об`єднання зі статусом юридичної особи є непідприємницьким товариством, основною метою якого не є одержання прибутку (частина п`ята

статті 1 Закону № 4572-VI).

Згідно зі статтею 2 Закону № 4572-VI чинність цього Закону поширюється на суспільні відносини у сфері утворення, реєстрації, діяльності та припинення громадських об`єднань в Україні.

У статті 3 Закону № 4572-VI передбачені принципи утворення і діяльності громадського об`єднання.

Одним із таких принципів є відсутність майнового інтересу, який передбачає, що члени (учасники) громадського об`єднання не мають права на частку майна громадського об`єднання та не відповідають за його зобов`язаннями. Доходи або майно (активи) громадського об`єднання не підлягають розподілу між його членами (учасниками) і не можуть використовуватися для вигоди будь-якого окремого члена (учасника) громадського об`єднання, його посадових осіб (крім оплати їх праці та відрахувань на соціальні заходи) (частина шоста

статті 3 Закону № 4572-VI).

Громадське об`єднання, яке має намір здійснювати діяльність зі статусом юридичної особи, діє на підставі статуту громадського об`єднання, який повинен, зокрема, містити відомості про порядок створення, діяльності та припинення діяльності відокремлених підрозділів громадського об`єднання, порядок оскарження рішень, дій, бездіяльності керівних органів громадського об`єднання та розгляду скарг.

Статут громадського об`єднання - це установчий документ, що використовується для створення та провадження діяльності, містить правила, що регулюють права та обов`язки членів, визначає порядок управління та здійснення діяльності громадського об`єднання.

Статут ГО «СТ «Чайка» затверджений загальними зборами громадської організації 26 листопада 2016 року і зареєстрований Овідіопольським районним управлінням юстиції Одеської області 17 січня 2007 року.

У пункті 1.1 статуту визначено, що об`єднання громадян - ГО «СТ «Чайка» створене на основі добровільного об`єднання громадян з метою задоволення та захисту законних соціальних, житлових, економічних, земельних, творчих, вікових, національних, культурних та інших спільних інтересів його членів, згідно з передбаченими цим статутом напрямами діяльності.

Об`єднання здійснює свою діяльність на принципах відокремленого майна та самоуправління, несе відповідальність за результати своєї діяльності, є неприбутковим, існує за рахунок вступних і щорічних внесків, а також благодійних внесків юридичних та фізичних осіб (пункт 1.9 статуту).

Пунктом 1.7 статуту визначено, що ГО «СТ «Чайка» набуває права юридичної особи з моменту його державної реєстрації в управлінні юстиції Овідіопольського району Одеської області.

Вищим органом управління ГО «СТ «Чайка» є загальні збори членів об`єднання. Повноваження, порядок скликання та інші питання діяльності загальних зборів регламетуються статутом (пункт 4.1.1 статуту)

Згідно з пунктом 5.6 статуту ГО «СТ «Чайка» до виключної компетенції загальних зборів належить, зокрема: затвердження статуту об`єднання, внесення до нього змін і доповнень; обрання і відкликання членів правління та членів ревізійної комісії об`єднання); прийняття рішення про реорганізацію, припинення діяльності об`єднання, призначення ліквідаційної комісії; визначення відповідності членів правління, ревізійної комісії та голови правління виконуванрим обов`язкам та займаним посадам у громадській організації.

З наведеного можна дійти висновку, що члени ГО «СТ «Чайка», яке є господарською організацією, беруть участь в управлінні ним та здійснюють інші правомочності, встановлені законом і статутними документами товариства.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилалася на порушення своїх прав як члена громадської організації на участь у легітимних загальних зборах та в управлінні товариством. Тобто між юридичною особою та її учасником (членом) виник спір, пов`язаний з діяльністю та управлінням цією юридичною особою.

Крім того, оскільки у вказаній справі підставою для звернення особи з позовом було визнання незаконним рішення зборів громадської організації через недотримання вимог законодавства та установчих документів під час проведення загальних зборів, що є порушенням прав учасника на управління об`єднанням, то спір за своєю правовою природою та правовими наслідками належить до корпоративних спорів і, відповідно, має розглядатися в порядку господарського судочинства.

Такий висновок узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 12 січня 2021 року у справі № 127/21764/17 (провадження № 14-115цс20), та висновками Верховного Суду, викладеними

у постановах від 24 березня 2021 року у справі № 157/3194/17-ц

(провадження № 61-14317св19) та від 26 січня 2022 року у справі № 522/7372/20 (провадження № 61-9516св21).

Крім того у постанові від 12 січня 2021 року у справі № 127/21764/17 (провадження № 14-115цс20) Велика Палата Верховного Суду відступила

від раніше викладеного нею у постанові від 30 травня 2018 року

у справі № 917/978/17 (провадження № 12-100гс18) висновку щодо юрисдикційності подібного спору.

Верховний Суд дійшов висновку, що спір у сторін даної справи за своєю природою є корпоративним, оскільки спір між членом (учасником) юридичної особи та цією ж юридичною особою, пов`язаний з діяльністю та управлінням останньої, є корпоративним, тому відповідно до статті 20 ГПК України підлягає розгляду господарським судом.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Частиною першою статті 414 ЦПК України передбачено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

За таких обставин, не обговорюючи питання правильності застосування судами норм матеріального права, колегія суддів дійшла висновку про невідповідність судових рішень вимогам статті 263 ЦПК України та їх ухвалення з порушенням норм процесуального права, що має наслідком скасування судових рішень із закриттям провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої

статті 255 ЦПК України.

На виконання вимог частини першої статті 256 ЦПК України Верховний Суд роз`яснює позивачу про віднесення розгляду справи до юрисдикції господарського суду та наявність у неї права протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до частини п`ятої статті 142 ЦПК України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

Враховуючи незаявлення наразі відповідачем вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, новий розподіл судових витрат Верховним Судом не здійснюється.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 255, статтями 409, 414, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Громадської організації «Садівницьке товариство «Чайка» задовольнити частково.

Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 21 липня

2017 року та постанову Одеського апеляційного суду від 12 листопада 2020 року скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Громадської організації «Садівницьке товариство «Чайка» про визнання загальних зборів недійсними та зобов`язання вчинити дії закрити.

Повідомити ОСОБА_1 про віднесення розгляду справи за її позовом до юрисдикції господарських судів.

Роз`яснити ОСОБА_1 право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутись до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Сердюк В. А. Стрільчук