Рішення

від 10.07.2023 по справі 204/351/23

КРАСНОГВАРДІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 204/351/23

Провадження № 2/204/1144/23

РІШЕННЯ

іменем України

10 липня 2023 року м. Дніпро

Красногвардійський районний суд м.Дніпропетровська у складі головуючого судді Книш А.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА «ВУГІЛЬНА КОМПАНІЯ «КРАСНОЛИМАНСЬКА» про стягнення не сплаченої суми при звільненні та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до відповідача з позовною заявою, в якій з урахуванням уточнених позовних вимог просив стягнути з останнього несплачені йому суми при звільненні в розмірі 108675,85 грн, без утримання з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів, та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 28 лютого 2022 року по день винесення судом рішення, судові витрати просив покласти на відповідача. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що з 11 січня 2021 року по 28 лютого 2022 року позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем, займаючи посаду майстра горним підземним, з повним робочим в шахті. Відповідно до наказу №398/к від 28 лютого 2022 року позивача звільнено з 28 лютого 2022 року за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП України. При звільненні з роботи в останній день роботодавець в порушення вимог трудового законодавства своєчасно не провів із позивачем остаточного розрахунку та не виплатив позивачу нараховану заробітну плату, що є грубим порушенням ч.1 ст.116 КЗпП України. З врахуванням довідок відповідача та часткового погашення заборгованості, загальна сума заборгованості невиплачених сум на час звернення складає 108675,85 грн. У зв`язку з тим, що відповідач не провів повний розрахунок при звільненні позивача, вважає, що відповідно до ст.117 КЗпП України з відповідача належить стягнути середній заробіток за весь час затримки належних позивачу при звільненні сум до ухвалення рішення суду. Вказує, що на час звернення (10 січня 2023 року) сума стягнення складає 499453 грн, із розрахунку за період з 28 лютого 2022 року по 10 січня 2023 року (222 робочих дня х 2249,79 грн (середньоденна з/плата)).

Ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 08 лютого 2023 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача ОСОБА_2 зазначає, що ані при звільненні, ані під час отримання трудової книжки позивачем будь-яких вимог до відповідача з приводу розрахунку не заявлялось, тобто позивач фактично погодився з проведеним остаточним розрахунком заборгованості із заробітної плати на розсуд відповідача. Вимоги позивача щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є безпідставними, оскільки позивач не звертався до відповідача із вимогою про розрахунок. Відповідач дізнався про такі вимоги під час отримання копії ухвали про відкриття провадження у справі. Сам факт існування затримки розрахунку при звільненні позивачем не доведений. Також вказує, що покладення на відповідача обов`язку виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні стане додатковою жорстокою санкцією у фінансовій сфері відповідача, тим самим перетвориться на непосильний тягар, а тому просить зменшити розмір середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні до розумної пропорційності. Вважає, що стягнення судових витрат не повинно покладатися на відповідача, оскільки вимоги позивача є необґрунтованими. Також відповідач вважає заявлений позивачем розмір витрат на правничу допомогу адвоката завищеним, оскільки не відповідає критеріям обґрунтованості та розумної необхідності. Враховуючи викладене, у задоволенні позову просив відмовити у повному обсязі.

Суд, дослідивши письмові докази, встановив наступні фактичні обставини.

Позивач з 11 січня 2021 року перебував у трудових відносинах з відповідачем, займаючи посаду майстра гірничого підземного, та 28 лютого 2022 року позивача було звільнено згідно ст.38 КЗпП України за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком (а.с.9-14, 17).

Згідно довідки ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА «ВУГІЛЬНА КОМПАНІЯ «КРАСНОЛИМАНСЬКА» від 26 жовтня 2022 року №01/11-264/24, ДП «ВК «КРАСНОЛИМАНСЬКА» має перед позивачем заборгованість з виплати заробітної плати, яка складає: квітень 2021 року 20099,58 грн; травень 2021 року 21003,53 грн; червень 2021 року 265,81 грн; березень 2022 року 67306,93 грн, усього 108675,85 грн. Суми вказані після утримання обов`язкових податків та зборів (а.с.18).

Відповідно до довідки ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА «ВУГІЛЬНА КОМПАНІЯ «КРАСНОЛИМАНСЬКА» від 26 жовтня 2022 року №01/11-264/25, середньоденний заробіток позивача склав 2249,79 грн (а.с.19).

Відповідно до ст.94 КЗпП України заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу, яка згідно ст.115 вказаного Кодексу виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України, роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначеністаттею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Згідностатті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Судом враховуються роз`яснення викладені в п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», за яким задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Отже, судом встановлено, що заборгованість відповідача по заробітній платі перед позивачем складає 108675,85 грн (а.с.18).

Відповідно до ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України,суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

З урахуванням предмету та підстави позову, суд дійшов висновку, що ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права позивача, характеру його порушення, наслідкам, спричиненим цим порушенням, буде стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати у розмірі 108675,85 грн. Зазначену суму заробітної плати позивачу станом на час розгляду справи судом не виплачено, доказів протилежного відповідачем суду не надано. Разом з цим, судом враховується, що такий розмір заборгованості з нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, визначений вже з урахуванням утримання податку й інших обов`язкових платежів.

Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні судом враховується наступне.

Згідно статті 117 КЗпП України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Законом України від 01 липня 2022 року N 2352-IX, що набрав чинності 19 липня 2022 року, стаття 117 КЗпП викладена в іншій редакції.

За правилами статті 117 КЗпП України (в редакції Закону N 2352-IX від 01 липня 2022 року) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Статтею 58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Позивач просить стягнути середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 28 лютого 2022 року по день ухвалення рішення судом. Однак судом враховується, що середній заробіток розраховується за період, починаючи з дня, наступного за днем звільнення, тобто з 01 березня 2022 року, оскільки позивача було звільнено 28 лютого 2022 року.

Таким чином, за період з 01 березня 2022 року до набрання Законом України від 01 липня 2022 року N 2352-IX чинності 19 липня 2022 року з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України в редакції Закону України № 3248-IV від 20 грудня 2005 року, а з 19 липня 2022 року в редакції Закону України від 01 липня 2022 року N 2352-IX, тобто до 19 січня 2023 року.

Відповідно до пункту 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин).

Пунктом 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, передбачено, якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Середньоденна заробітна плата позивача, відповідно до довідки відповідача, становить 2249,79 грн.

Враховуючи наведене суд зазначає, що середній заробіток розраховується за період, починаючи з дня, наступного за днем звільнення, тобто з 01 березня 2022 року і по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Таким чином, оскільки відповідач так і не провів з позивачем остаточний розрахунок, середній заробіток має бути розрахований за період з 01 березня 2022 року по 19 січня 2023 року.

Кількість робочих днів за період з 01 березня 2022 року по 19 січня 2023 року складає 232 дні (березень 2022 року- 22 дні, квітень 2022 року- 21 день, травень 2022 року- 22 дні, червень 2022 року- 22 дні, липень 2022 року- 21 день, серпень 2022 року- 23 дні, вересень 2022 року 22 дні, жовтень 2022 року 21 день, листопад 2022 року 22 дні, грудень 2022 року 22 дні, січень 2023 року 14 днів).

Таким чином, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 01 березня 2022 року по 19 січня 2023 року складає: 232 дні х 2249,79 грн = 521951,28 грн.

Викладені у відзиві на позовну заяву твердження представника відповідача про те, що ані при звільненні, ані під час отримання трудової книжки позивачем будь-яких вимог до відповідача з приводу розрахунку не заявлялось, а сам факт існування затримки розрахунку при звільненні позивачем не доведений судом до уваги не приймаються, оскільки такі доводи є безпідставними та не звільняють відповідача як роботодавця від передбаченого законом обов`язку у день звільнення провести з позивачем як працівником остаточний розрахунок.

Відповідачем не доведено, що остаточний розрахунок при звільненні позивача був проведений не з його вини.

Суд виходить з того, що відповідач 28 лютого 2022 року достовірно знав про вимогу позивача щодо його розрахунку при звільненні, оскільки позивач 28 лютого 2022 року написав заяву про звільнення (а.с.31), з`явився до відповідача та отримав трудову книжку, що не заперечується самим відповідачем. Крім того, згідно наказу №398/к від 28 лютого 2022 року (а.с.31) останнім днем праці відповідача зазначено 28 лютого 2022 року.

Також частиною першою статті 116 КЗпП України передбачено, що про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Відповідачем не надано доказів на підтвердження тієї обставини, що підприємство письмово повідомляло позивача про нараховані суми, належні йому при звільненні.

Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Отже, обов`язок із виплати заборгованості із заробітної плати покладається на роботодавця.

Також суд звертає увагу на те, що відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця, накладення органами Державної виконавчої служби арештів не виключає його вини у невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченоїст. 117 КЗпП України(подібні правові висновки Верховний Суд викладав, зокрема, у постановах: від 25 травня 2016 року у справі №6-948цс16, від 03 січня 2018 року у справі №331/2814/16-ц). Сам по собі факт фінансових труднощів на підприємстві не може позбавляти працівників права на виплати, що передбачені при їх звільненні.

Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбаченаст. 117 КЗпП Українивідповідальність.

Відшкодування, передбаченестаттею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

У постанові від 26 червня 2019 року у справі N 761/9584/15-ц Великої Палати Верховного Суду, зазначено, що, якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема, з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду сформулювала перелік обставин, які повинен ураховувати суд, вирішуючи питання про зменшення розміру відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно дост. 117 ЦПК України. Такими обставинами є: 1) розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; 2) період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; 3) ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; 4) інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Аналогічний правовий висновок викладено також у постановах Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі N 761/16407/15-ц, від 15 квітня 2020 року у справі N 331/1863/18, від 18 листопада 2020 року у справі N 335/4416/18-ц.

Таким чином, враховуючи розмір простроченої заборгованості, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, який до того ж перепав на час введення в Україні воєнного стану, ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, суд вважає за необхідне зменшити розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно дост. 117 ЦПК України, до 100000 грн.

За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Розподіляючи судові витрати судом враховується наступне.

Згідно зіст. 141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог; інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем під час подання позову до суду було сплачено судовий збір у розмірі 4994,53 грн (а.с.46,53).

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Позивач просив судові витрати покласти на відповідача та у позовній заяві зазначив, що очікує понести витрати на правничу допомогу у розмірі 7000 грн.

Проте на підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу, крім договору про надання правничої допомоги, в якому зазначено, що за правову допомогу клієнт сплачує адвокату гонорар, обумовлений сторонами та в строки виконання своїх зобов`язань, суду жодних доказів не надано. Будь-яких письмових заяв щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу від позивача до суду не надходило, а також не надходило в порядку частини восьмої статті 141 ЦПК України заяви про надання доказів протягом п`ятиднів післяухвалення рішеннясуду, тому у стягненні судових витрат на професійну правничу допомогу слід відмовити.

За розгляд позовної вимоги про стягнення заборгованості по заробітній платі у розмірі 108675,85 грн з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1086,76 грн (1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб).

Таким чином, враховуючи, що позовні вимоги були задоволені частково, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені ним судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1000 грн (4994,53*100000/499453).

Керуючись ст.ст.12, 13, 81, 89, 141, 264 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА «ВУГІЛЬНА КОМПАНІЯ «КРАСНОЛИМАНСЬКА» про стягнення не сплаченої суми при звільненні та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні задовольнити частково.

Стягнути з ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА «ВУГІЛЬНА КОМПАНІЯ «КРАСНОЛИМАНСЬКА» на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену заробітну плату у розмірі 108675 (сто вісім тисяч шістсот сімдесят п`ять) гривень 85 (вісімдесят п`ять) копійок.

Стягнути з ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА «ВУГІЛЬНА КОМПАНІЯ «КРАСНОЛИМАНСЬКА» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 100000 (сто тисяч) гривень 00 копійок, який визначений без утримання податку з доходів фізичних осіб й інших обов`язкових платежів.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Стягнути з ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА «ВУГІЛЬНА КОМПАНІЯ «КРАСНОЛИМАНСЬКА» на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1000 (одна тисяча) гривень 00 копійок.

Стягнути з ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА «ВУГІЛЬНА КОМПАНІЯ «КРАСНОЛИМАНСЬКА» на користь держави судовий збір у розмірі 1086 (одна тисяча вісімдесят шість) гривень 76 (сімдесят шість) копійок.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині присудження ОСОБА_1 виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач ДЕРЖАВНЕ ПІДПРИЄМСТВО «ВУГІЛЬНА КОМПАНІЯ «КРАСНОЛИМАНСЬКА», місцезнаходження: Донецька область, м. Покровськ, м. Родинське, вул. Перемоги, буд.9, ідентифікаційний код 31599557.

Головуючий: